Посібник для учнів та вчителів "Леся Українка. Життєвий і творчий шлях геніальної дочки українського народу. Аналіз поетичних та драматичних творів"

Про матеріал

Посібник для учнів перших курсів. Леся Українка. Життєвий і творчий шлях геніальної дочки українського народу. Аналіз поетичних та драматичних творів

Перегляд файлу

ДНЗ "Білгород - Дністровський професійний

будівельний ліцей"

 

 

 

 

 

Леся Українка.

Життєвий і творчий шлях геніальної дочки

українського народу

Аналіз поетичних та драматичних творів

(Посібник для учнів

перших курсів)

 

 

 

 

Викладач української мови

та літератури: М.А. Кравченко

 

 

 

 

 

 

 

м. Білгород - Дністровський

2018 рік

 

Вислови про Лесю Українку

 

Ціле життя — щоденно — вона жила і творила для майбутньої справедливої і вільної України, освітлюючи своєю творчістю і біографією наше сьогодні,

викликаючи у своїх земляків і за межами

України подив, пошану і почуття щастя

від того, що існують такі, як вона, творці і люди.

Флоріян Неуважний

 

«Се талант наскрізь мужній, хоч не позбавлений жіночої грації і ніжності… Її поезія — то огнисте оскарження того гніту сваволі, під яким стогне Україна».

І.Франко

 

“На свій вік – це геніальна жінка”

   Михайло Павлик

 

“Від часу Шевченкового “Поховайте  та вставайте, кайдани порвіте” Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хорої дівчини...”

                                                          Іван Франко

 

“Се була жінка-боєць, жінка-воїн, суща правда”

                                                                Максим Рильський

 

“…ся хвора, слабосила дівчина – трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну. Проте  вона дівчина, у неї є м’яке жіноче серце…”

          Іван  Франко

 

Вислови Лесі Українки

 

Дарма! Нехай умру, та думка не умре!

В таке безсмертя й я  привикла вірить.

“Грішниця”

 

І, може, заграє та кобза вільніше,

Ніж тихії струни мої. І вільнії гуки її

знайдуть послухання у світі  пильніше

 

Сім струн”, Si

 

Бажаю так скінчити я той шлях,

Як починала : з співом на устах!

“Мій шлях”

 

“Н!  Я  жива! Я  буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає”

                                                                  Леся Українка

 

В серці знайшла я теє слово чарівне, що й озвірілих в люди повертає.

Леся Українка

 

Золотих не хочу лаврів,

З ними щастя не здобуду.

Як я ними увінчаюсь,

То поетом вже не буду.

Леся Українка

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

  1.  Життєвий і творчий шлях геніальної дочки українського народу
  2. Цікаві факти про письменницю
  3. Провідні мотиви лірики.
  4. Збірка Лесі Українки «На і крилах пісень»
  5. Contra Spem Spero» («Без надії сподіваюсь»)

Паспрот твору

  1. Аналіз поезії «Contra spem spero!»
  2. «І все – таки до тебе думка лине…».. Друга збірка творів Лесі Українки («Думи і мрії»)
  3.  Ідея невмирущості справжнього кохання
  4.  Інтимна лірика. Аналіз поезій
  5.  Пейзажна лірика. Аналіз поезій
  6. «Лісова пісня» – шедевр нової української драматургії. Історія написання. Фольклорно-міфологічна основа сюжету. Жанр твору. Ідея твору. Проблематика
  7. «Лісова пісня». Образна характеристика.Симоли
  8. Звернення до проблем національної історії Драматична поема "Бояриня"
  9. Драма "Одержима"
  10. Значення творчості Лесі Українки
  11. Тестові завдання та запитання
  12. Теорія літератури
  13. Література
  14. Нотатки

 

 

 

 

 

 

 

Життєвий і творчий шлях геніальної дочки українського народу

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871 року в м. Новограді-Волинському у сім'ї, якій не були чужими високі духовні інтереси. Мати - письменниця, яка творила під псевдонімом Олена Бджілка (її поезію і оповідання для дітей рідною мовою добре знали на Україні), батько - високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис. У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти. Дядько Лесі (так її називали у сім'ї і це домашнє ім'я стало літературним псевдонімом) - Михайло Драгоманов, який згодом дружньо опікав племінницю і всілякий допомагав їй, - був відомим вченим, громадським діячем, тривалий час жив за кордоном у Франції і Болгарії. Він був знайомий з Іваном Сергійовичем Тургенєвим, Віктором Гюго, був в курсі всіх новітніх літературних і політичних подій і часто поповнював бібліотеку племінниці посилками з-за кордону. Любима всіма Леся спочатку росла здоровою і веселою. Вона не отримала систематичної освіти, оскільки не відвідувала гімназії. Її єдиним і досить суворим домашнім вчителем була мати, Ольга Петрівна. Вона розробила власну програму навчання, що відрізнялася широтою і ґрунтовністю, але суворої системи в ній не було і про цей недолік сама поетеса згодом дуже жалкувала. Батько намагався наполягати на тому, щоб запросити до Лесі викладачів з гімназії, але хіба можна було перемогти у суперечці владну і самолюбиву Ольгу Петрівну, яка звикла до того, що в Лесиному житті повинні бути головними тільки її рішення?!! Обставини долі дочки сприяли цьому помилковому переконанню.

Леся - надзвичайно талановита, сприйнятлива, ранима, з глибоким, істинним, музичним обдарованням (почала грати і складати маленькі музичні п'єси з п'яти років!), написала перший вірш у восьмирічному віці, у 1881 році несподівано важко захворіла. Її мучив нестерпний біль у правій нозі. Спершу вирішили, що в неї гострий ревматизм, лікували ваннами, мазями, травами, але все було дарма. Біль перейшов у руки. Лікарі, нарешті, змогли визначити, що це - туберкульоз кістки. На музичній кар'єрі Лесі було поставлено хрест.

Після першої, складної, але надто невдалої, операції рука залишилася покаліченою! Тоді-то в очах крихкої дівчинки уперше з'явилася смуток. Вона і надалі, немов легке покривало, буде огортати всю її творчість. Відтепер багато місяців на рік дівчинка повинна була лежати в ліжку, не робити різких рухів, весь час відчувати нестерпний біль...

Батьки не здавалися. Вони возили дівчинку до моря, на грязьові ванни і купання, зверталися до кращих лікарів народної медицини, закордонних професорів в Німеччині, але все було марно. Хвороба якщо і відступала, то не надовго. Лесі тепер доводилося тільки згадувати її таємничі нічні прогулянки по садибному парку в Колодяжному (маєтку Косачів на Волині), коли вона слухала і їй здавалося, що чула сонне дихання листя і трав, бачила відьму - русалку Мавку, яка купається в ставку і вплітає у волосся жовто-біле латаття, ловить руками місячні промені....

Про ці прогулянки дорослі тоді і не підозрювали! Пізніше, коли мати говорила Лесі, що на створення її прекрасної драми-феєрії "Лісова пісня" (1911 рік) вплинули тільки образи класичної літератури, поетеса сміливо заперечувала: "Я не поминаю лихом волинські ліси. Пригадавши їх, написала "драму-феєрію" на їх честь і вона принесла мені багато радощів!"

Вона завжди і у всьому намагалася відшукати радість, навіть в малому! У ній жив неприборканий дух. Самозабутньо, ночами, вивчала мови: болгарську, іспанську, латинську, древньогрецьку, італійську, польську, німецьку, не кажучи вже про англійську і французьку, географію, історію Сходу і східних культур, історію мистецтва і релігій, а для своїх молодших сестер в 19-тирічному віці (!) написала підручник: "Древня історія східних народів".

Михайло Павлик - український письменник і громадський діяч - згадував про одну із зустрічей з поетесою у Львові 1891 року: "Леся просто приголомшила мене своєю освітою і тонким розумом. Я думав, що вона живе тільки поезією, але це далеке не так. Для свого віку це - геніальна жінка. Ми говорили з нею дуже довго, і в кожному її слові я бачив розум і глибоке розуміння поезії, науки і життя!"

Лесі було усього лише двадцять років! А вже рік тому, 1893-го, у Львові вийшла тоненька книжечка її віршів названа: "На крилах пісні", що була тепло зустрінута критикою і публікою. Книга швидко зробила її популярною.
Іван Франко писав із захопленням про "чудо життєствердження" - вірші молодої поетеси, які немов виросли з українських пісень і казок.
"Читаючи м'які і розслаблені або холодно-резонерські твори українців-чоловіків і порівнюючи їх з цими бадьорими, сильними і сміливими, і разом з тим, такими щирими словами Лесі Українки, мимоволі думаєш, що ця хвора, слаба дівчина - навряд чи не єдиний чоловік в усій Україні!" - з гірким гумором підсумовував І. Франко.

 

Вже в ранній ліриці Лесі Українки читачів захоплювало прекрасне володіння словом, жива образність мови, багатство рим і порівнянь, і, що важливо - прихована сила і глибока натхненність. За легким смутком порою ховалася така мудрість і прагнення життя, що небагато тих, хто знав про особисту драму поетеси, лише захоплено гойдали головами. Треба сказати, що багато з віршів тоненької збірки майже відразу стали народними піснями. Їх наспівували часто навіть не знаючи імені автора. У творчості Лесі Українки дуже помітна тема батьківщини, тема свободи України, її не можна обійти стороною.

Її дядько, прихильник ідеї національної незалежності України від Російської імперії, був вимушений емігрувати за кордон, тітка по батькові, Олена Антонівна Косач за участь у революційному русі не раз зазнавала арештів і заслань: Навіть коханий поетеси, Сергій Мержинський (вони познайомилися в Криму 1897 року), будучи смертельно хворим, брав участь у революційному русі РСДРП, розповсюджував прокламації і листівки: І хто знає, можливо, саме тому, любляча, але владна, Ольга Петрівна Косач так противилася зближенню, а потім і роману, своєї дочки з Сергієм Мержинським, що її дуже лякала ця небезпечна діяльність, вона добре знала, до чого може привести захопленість прагненням подвигу і жертви, як може вона розбити і поранити серце й душу!

Далеко за прикладами їй і ходити не треба було - півродини Косачів-Драгоманових знаходилися в немилості, включаючи рідного брата Лесі, Михайла, якого за співчуття революційним і національним ідеям мало не вигнали з університету!

Домішувалися до цього всього, звичайно, ще й звичайні егоїстичні материнські ревнощі, боязнь втратити контроль і владу над крихкою безпорадною істотою, якою їй завжди здавалася дочка... Але лише здавалася...

Коли 1901 року Сергій Костянтинович Мержинський буде помирати від туберкульозу легенів, Ольга Петрівна беззаперечно підкориться вольовому рішенню дочки бути біля коханого і відпустить її в Мінськ, до нього.

Мержинський так і помре на руках у Лесі-Ларочки, як він називав її, а вона, - щоб вийти з "апогею скорботи", - за одну ніч напише ліричну драму "Одержима", використавши древній біблійний сюжет. Пізніше вона скаже про цю свою роботу: "Признаюся, що я писала в таку ніч, після якої, певно, довго буду жити, якщо вже тоді жива залишилася. Якби мене хто-небудь спитав як я з всього цього жива вийшла, я б могла відповісти: "J'en ai fait un drame (франц.) - Я створила з цього драму!"

Але не лише драму. Цикл її кращих ліричних віршів 1898-1900 рр. присвячений Сергію Мержинському. Він був опублікований тільки після смерті поетеси і до цього часу приголомшує глибиною й щирістю болю і висоти прекрасного любовного почуття! 

Леся Українка за вдачею була дуже скромною людиною і свої ліричні вірші для публікацій добирала особливо ретельно. Багато що з написаного за її житті так і не побачило світ, а академічні видання 60-х років двадцятого сторіччя давно забуті. Лише в її прекрасних драмах і поемах ми бачимо найяскравіші відблиски - відгомони пристрасної, поетичної натури, здатної на глибоке, самовіддане почуття.

Тридцяти шести років від роду, вона знову покохала. Людину, яка на її почуття відповіла не менш щирою і з глибокою прихильністю - Климента Квітку, вченого музикознавця-фольклориста, збирача народних переказів і пісень. Мати Лесі знов була категорично проти всіляких взаємин дочки "з якимось убогим", як вона презирливо називала Климента - людину з м'яким характером, замкнену, соромливу, яка пережила в дитинстві глибоку особисту драму - він рос в нерідній сім'ї. Але Квітка так пристрасно прив'язався до тоненької, хворої жінки з великими сумними очима, яка розуміла його з півслова, що навідріз відмовився її залишити! І, незважаючи на весь гнів і похмурі прогнози майбутнього молодих, Ольга Петрівна була вимушена погодитися на шлюб дочки.

Вона, однак, продовжувала труїти її життя листами, в яких намагалася всіляко зганьбити Климента, називаючи його "безчесною людиною, яка одружувалася на грошах Косачів-Драгоманових". Тут її вже важко було виправдати і зрозуміти. Материнські ревнощі, як і любов, - глибокий вир!

Молоді прийняли рішення: відмовилися від допомоги батьків. Всі гроші, необхідні на лікування важкохворої дружини Климент заробляв сам. Продавали все, що можна було продати: речі, нехитре добро, кухонне начиння. Дорожили тільки бібліотекою.

Леся лікувалася в Єгипті і Греції, в Німеччині й Австрії. Все було дарма. До процесу загострення кісткового туберкульозу додалася невиліковна хвороба нирок. Вона померла в м. Сурамі (Грузія) 1 серпня 1913. Відлетіла "на крилах пісні". Здійснилася її давня мрія: вона завжди хотіла торкнутися руками хмар...

 

Цікаві факти

 

Надзвичайно обдарована від природи, Леся вся була складена із суцільних захоплень – чистих, світлих, благородних, високих.

Лариса жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки, не бігала з ровесниками шкільними коридорами... Її вчителями були батьки, книги і життя.

У 4 роки вона вже читала, улюбленими її книгами були фольклорні праці Павла Чубинського, «Кобзар» Тараса Шевченка, твори Жуля Верна та Даніеля Дефо.

У 6 невтомна дівчинка сама вишиває улюбленому батькові сорочку, а подаровані їй ножиці й гольник пильнує більше, ніж деякі забави.

У 9 років Лариса написала перший твір – вірш «Надія», а в 13 дебютувала в літературі поезією «Конвалія», яку надрукував у Львові Іван Франко.

 

 

 

 

Провідні мотиви лірики.

Світоглядна індивідуальність і структурні особливості поезії Лесі Українки виразно викреслюються вже в першій збірці «На крилах пісень» (1893 рік). Мотиви переможного співу, породженого стражданнями, є однією з визначальних рис художньої індивідуальності письменниці. Чи не тому Іван Франко назвав авторку збірки «трохи чи не одиноким мужчиною на всю соборну Україну» і визнав прямою наступницею таланту Т.Шевченка: «Від часу Шевченкового «поховайте та вставайте, кайдани порвіте…» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосильної, хворої дівчини».

Огляд творчості

Твори Лесі Українки позначені намаганням поєднати «гармонію ідеалу з життєвою правдою», що стало однією з істотних особливостей її творчого методу, визначеного поетесою як «новоромантизм» («неоромантизм»).

1880 р. - маленька Леся написала свій перший вірш «Надія».

1893 р. світ побачила перша збірка поезій молодої поетеси «На крилах пісень», перейнята мотивами стоїчної боротьби з долею, закликами до самопожертви, до служіння рідному народові. У збірці авторка використовує риторичні фігури безпосереднього звертання до адресата України, народу, рідного краю. У поезіях мають місце узвичаєні образи тяжкого шляху й колючих тернів уздовж нього, негоди і «темної ніченьки», провідної зорі й омріяної «волі гожої».

1899 р. виходить збірка під назвою «Думи і мрії».

1902 р. - укладена нова поетична збірка «Відгуки».

У другій і третій збірках важливе місце відводиться романтичній образності. Свою сучасність Леся Українка оцінює як підле міжчасся, «часи глухонімії» (існування без подвижництва, героїки і боротьби, без тріумфальних вінків. Молоде покоління «вроджене в темниці», звикле «носить кайдани ржаві та важкі»). У збірках мають місце співчутливі мотиви, оплакування народної недолі й заклики до невтомної праці сівача просвітителя. Кидаючи заклик долі й богам, Леся Українка у своєму романтичному бунтарстві звертається до образу Прометея, який стане наскрізним у її поезії.

За прикладом І. Франка Леся Українка, упорядковуючи поетичні збірки, часто керувалася не хронологічним принципом розташування творів, а компонувала їх за мотивами чи жанрами в цикли. Об'єднання віршів під певним кутом зору змінювало їхню жанрову природу: ліричне розкриття теми ніби доповнювалося епічними, розповідними елементами.

Особисті почуття ліричної героїні зосереджуються навколо загальнолюдських проблем виходу зі стану рабства на шляхи, що ведуть у кращий світ.

Драматична поема «Оргія» (березень 1913 р.) - це лебедина пісня Лесі Українки; у ній показана трагічна доля митця-патріота, зумовлена колоніальним становищем його батьківщини, загарбаної римлянами. Страждання грецького музиканта й композитора Антея пов'язані із занепадом рідної культури, адже її носії заради матеріальних вигод переходять на службу до колонізаторів.

Лесі Українці належать такі цикли ліричної поезії:

1888 р. «Подорож до моря» (у цьому ранньому циклі вже став окреслюватись образ України, створений на основі особистих вражень Лесі від поїздки до Одеси);

1890 р. «Сім струн» (вірші циклу наснажені романтичним пафосом подолання особистістю життєвих труднощів, її готовністю помірятися силою з лихом, впевненістю у перемозі сил добра);

«Сльози-перли» (цикл присвячено І. Франку). Це триптих, об'єднаний патріотичною ідеєю, невимовною тугою поетеси, викликаною багатовіковим стражданням роздертої чужинцями, пограбованої й поневоленої рідної землі;

1893 1894 pp. «Мелодії» (вірші циклу передають найсокровенніші переживання Лесі Українки. Вона намагалася не виносити на суд людський фізичний біль, проте бували й винятки). «Романси» (жанр лірики, в якому Леся виявила себе новатором: мається на увазі вживання не наспівної, а говірної інтонації. Глибина, суперечливість і неоднозначність почуттів молодих людей окреслені у віршах цього циклу);

1895 - 1896 pp. - «Невільничі пісні» (сутність мотиву цього циклу; свобода я к «Вічний дух розкутого ума» найяскравіше розкривається в тюрмі, оскільки там вона безроздільно панує в людських серцях. Як засвідчує назва циклу, образ неволі органічно єднається з образом пісні); 1905 р. - «Пісні про волю» (лейтмотивом цього циклу є думка про несумісність тиранії і свободи).

Леся Українка працювала і в інших літературних жанрах - ліро-епічних, драматичних: легенди («Сфінкс», «Саул», «Королівна»); - поезія в прозі («Дим»);

- поеми («Самсон», «Роберт Брюс, король шотландський», «Давня казка»);    - драматичні поеми («Одержима», «Вавилонський полон», «На руїнах», «В катакомбах», «Бояриня»);

- драма-феєрія («Лісова пісня»);

- лірико-драматична поема «Одержима» (1901). Це одна з перших спроб Лесі Українки в цьому жанрі. Написана на основі євангельського мотиву - вчення Ісуса Христа про любов до ближнього, незважаючи на те, друг він чи ворог. Головні персонажі: Міріам і Месія.

Аналізуючи розмаїття мотивів лірики Лесі Українки, Іван Денисюк зауважив: «Вона писала про мечі і блискавиці, про боротьбу і кров, прагнула «дихать вогнем» як лимарка української поезії. А в хвилини інтермецо між поезією патріотичного обов'язку озивалися співи лагідні й ніжні іншої, «мирної тональності».

Збірка Лесі Українки «На  крилах пісень» (1893р)

        У 1893 році у Львові вийшла перша книга Лесі Українки «На і крилах пісень», що отримала схвальні відгуки від Осипа Макова І та Івана Франка. У 1899 — друга книга «Думи і мрії».

У кращих віршах збірки «На крилах пісень» вповні виявилася притаманна поетесі виняткова суспільна чутливість, уміння схопити й образно виразити суспільні ідеї й тенденції доби. 

Збірка «На крилах пісень» складається із 69-ти поезій і трьох поем. Більшість віршів об’єднані у цикли. Є шість циклів, розділених на дві умовні частини: перша – окремі поезії, об’єднані у вірші, друга – великі цикли і ліричні поеми. До збірки ввійшли поетичні твори, написані у 1880-х роках, та ранні поеми «Самсон» (1888), «Місячна легенда» (1891 – 92), «Русалка» (1885).
       Тоді ж у журналі «Зоря» у статті «Наше літературне життя в 1893 році» Іван Франко висловлює думку, що ця збірка «становить, без сумніву, найважливіший здобуток поетичний нашої літератури оригінальної за 1892 рік». У творах молодого автора, Лесі Українки, переважають громадянські мотиви, мужні інтонації, життєво стверджуючий настрій.

      Особливість розташування віршів у циклі: вірші розташовані так, щоб розкрити ідейну позицію автора — напруження головної думки циклу поступово зростає.

     Ліричний герой циклу — національно свідома громадянка, яка не мириться зі світом насильства, тиранії, мужня патріотка, яка закликає співгромадян до боротьби за свободу. І. Франко, характеризуючи поезії Лесі Українки, писав, що поетеса росла дуже швидко. Якщо до цього часу «вона любувалася природою, відтепер вона почне пильніше придивлятися дійсному життю і тим реальним відносинам людської суспільності, на яких виростає і щоденне горе, і великі ідеальні змагання до свободи і рівності.

Леся Українка

(1871-1913)

«Contra Spem Spero» («Без надії сподіваюсь»)

Паспорт твору

Справжнє ім'я: Лариса Петрівна Косач

Історія написання: Леся Українка хвора, душевні й фізичні страждання не дають спокою, але й у цих умовах юна дівчина (їй 19 років) знаходить силу волі й душевну міць, щоб як людина, поет і громадянин сказати: «Буду жити! Геть думи сумні!»

Рік створення: 1890.

Збірка: «На крилах пісень» (1893).

Напрям: модернізм. Течія: неоромантизм.

Рід: лірика.

Жанр: вірш.

Тематичний різновид: інтимна лірика з елементами громадянської й філософської.

Тема: роль митця в суспільстві, мистецьке кредо (девіз) поетеси.

Ідея: утвердження активної громадянської позиції митця в суспільстві, де народ перебуває в тяжкому стані; заперечення декадансних (песимістичних) настроїв і почуттів.

Мотиви: «роль митця»; «боротьба»; «особисте й загальне (громадське)».

Образи: людей: ліричний герой (героїня) — поет, який переживає миті невпевненості, але врешті знаходить сили для активного життя; міфологічних істот: Сизиф; природи: осінь, весна, квітки, хмари, переліг, гора, камінь, нічка, зірка-, предметів і явищ: думи, сльози, пісня.

Символічні образи: осінь / весна (символи духовного занепаду / відродження); гора крем’яная (символ важкої життєвої дороги, випробувань); камінь (символ важкої місії); Сизиф (прихований символ даремної нібито праці, вічної муки за любов до людини); квітки (символ життя, плоду роботи); вбогий сумний переліг (символ огрому робіт на полі тяжкого реального життя); мороз (символ життєвих випробувань); сльози гіркі (символ страждань і посильного внеску).

Композиція (зміст): 1 катрен: ліричний герой відганяє думи-хмари, бо тепер весна, і питає себе, як жити — 2 катрен: утверджує бажання жити й боротися — З катрен: стверджує готовність іти важким шляхом — 4 катрен: висловлює упевненість в успішності своїх трудів — 5 катрен: стверджує готовність робити навіть позірно марну справу з переможною піснею на устах — 6 катрен: шукає надію — зірку-провідну, яка б підтримала його у важкій боротьбі — 7 катрен: утверджує свою перемогу над собою: «Буду жити! Геть, думи сумні!»

Система віршування: силабо-тонічна.

Віршовий розмір: 3-стопний анапест

Строфа: катрен (чотиривірш).

Римування: перехресне (абаб).

Художні засоби виразності: епітет: хмари осінні; весна золота; молодії літа; думи сумні; барвисті квітки; сльози гіркі; сльози гарячі; кора льодовая міцна; весела весна; гора крута крем’яная; камінь важкий-, вага страшная; пісня весела; темна нічка невидна; зірка провідна ясна владарка темних ночей; оксиморон: Я буду крізь сльози сміятись, / Серед лиха співати пісні, / Без надії таки сподіватись...; символ: кора льодовая міцна; квітки на морозі; камінь важкий; гора крем’яная; весна, осінь; зірка провідна; гіпербола: і несучи вагу ту страшную; не стулю ні на хвильку очей; антитеза: хмари осінні — весна золота; сумний переліг — барвисті квітки; вага страшная — пісня весела; інверсія: хмари осінні; кора льодовая міцна; вага страшная; гора крута крем’яная; пісня весела; анафора: Буду сіять барвисті квітки, / Буду сіять квітки на морозі, Буду лить на них сьози гіркі.

 

 

 

 

Аналіз поезії «Contra spem spero!»

Поезія з першої збірки Лесі Українки «На крилах пісень», яка вийшла у 1893 р. Назва у перекладі з латинської мови означає «Без надії сподіваюсь».

Поезія насичена пристрасним пафосом заперечення тужливих настроїв. Імпульсом до створення стало загострення хвороби Лесі Українки.

Провідною думкою поезії є вболівання за долю рідного народу, заперечення пасивного співчуття стражданням народу. Героїня вірша, поставивши питання про місце особистості в суспільному житті, відкидає думку про жалі й голосіння.

Хмари осінні, лихо, кора льодова, тьма сприймаються як символи не лише особистого лиха, а передусім всенародного, вселюдного, породженого суспільними умовами.

Уже в цьому вірші зачинається мотив, який, розвиваючись, пройде через усю творчість письменниці: людина стає сильною, коли збагне свій обов’язок, моральну відповідальність перед народом. Юна поетеса свій обов’язок вбачає в тому, щоб «сіять квітки на морозі», поливати їх гіркими сльозами доти, доки не розтане лід гніту і зла і не зійдуть квіти добра і щастя. Вона буде «на гору круту крем’яную» камінь важкий піднімати з веселою піснею на устах, буде шукати «зірку провідну, ясну владарку темних ночей»— і все це заради щастя вітчизни, людей.

Вірш побудований на антитезах, причому художні протиставлення звучать як крилаті, афористичні вислови. У першій строфі цього вірша накреслена тема — поетеса жене геть жалі, які ввірвалися в молоде життя:

Гетьте, думи, ви хмари осінні!

То ж тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

 

Наступні сім строф утверджують волю до боротьби. Прийом поетичної градації (наростання настрою) дає можливість у кожній строфі вдаватися до нового підтвердження непохитності прийнятого рішення: «хочу крізь сльози сміятись», «на вбогім сумнім перелозі буду сіять барвисті квітки», «я на гору круту крем’яную буду камінь важкий підіймать», «я не дам свому серденьку спати».

Остання строфа узагальнює настрій, увиразнює ідею, які послідовно розвивалися протягом усього твору:

Так! я буду крізь сльози       сміятись,

                         Серед лиха співати пісні,

                         Без надії таки сподіватись,

                         Буду жити! Геть думи сумні!

Оптимізм ліричної героїні підкреслюється за допомогою епітетів. Щоб надати їм більшої значущості, авторка ставить їх у постпозицію відповідно до означуваного слова: «хмари осінні», «весна золота», «думи сумні», «сльози гіркі», «кора льодовая, міцна» та ін. Упевненості в діях ліричного героя надає внутрістрофічна анафора «буду сіять».

Вірш написаний анапестом, має перехресне римування й чоловічу риму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Contra Spem Spero» («Без надії сподіваюсь»)

Гетьте, думи, ви хмари осінні!

Тож тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу скрізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись

Жити хочу! Геть думи сумні!

 

Я на вбогім сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,

Буду сіять квітки на морозі,

Буду лить на них сльози гіркі.

 

І від сліз тих гарячих розтане

Та кора льодовая міцна,

Може, квіти зійдуть, – і настане

Ще й для мене весела весна.

 

Я на гору круту крем’яную

Буду камінь важкий підіймать.

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

 

В довгу, темную нічку невидну

Не стулю ні на хвильку очей,

Все шукатиму зірку провідну,

Ясну владарку темних ночей.

 

Так! Я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні.

Без надії таки сподіватись.

Буду жити! Геть думи сумні!

 

 

 «І все – таки до тебе думка лине…»..

Друга збірка творів Лесі Українки («Думи і мрії») вийшла у Львові 1899 року. Порівняно з першою збіркою («На крилах пісень») ця книжка відзначається мистецькою і світоглядною зрілістю. Для письменниці це була пора напружених ідейних шукань, пора інтенсивної творчої праці, розквіту її поетичного таланту. На час виходу другої збірки вона була загальновизнаною першорядною поетичною силою на Україні. Адже частина вміщених у збірці творів уже друкувалася в періодиці й дістала високу оцінку літературної громадськості. І. Франко зазначає: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте»,— пише критик,—Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хорої дівчини

Жанр вірша «І все таки до тебе думка лине» : громадянська лiрика

Тема вірша «І все таки до тебе думка лине»: вiдтворення картин рiдного краю,ностальгiя за Батькiвщиною.

 Ідея «І все таки до тебе думка лине»: Провідною думкою поезії є вболівання за долю рідного народу.

 Проблематика вірша «І все таки до тебе думка лине» : -туга за рiдним краєм -бiль вiд безсилля -готовнiсть цiною життя здобути свободу для Батькiвщини

художнi засоби: метафори, інверсiя, риторичні звертання(Мій занепащений , нещасний краю!), епітети(занепащений, нещасний край), гіпербола(О, сліз таких вже вилито чимало, — Країна ціла може в них втопитись)

Віршовий розмір: п’ятистопний ямб

 Римування: суміжне Перша

Поезія «І все – таки до тебе думка лине …» виявляє характерну рису громадянської лірики Л. Українки – контраст сліз і дії, активності. Ця подія є справжньою перлиною, безпосередньо зверненою до рідного «занапащеного, нещасного краю». В поезії відчувається перегук з тими Шевченковими образами, в яких було чути біль генія за рідну Україну. Леся Українка, звертаючись до рідного краю з словом туги і жалю, зазначала, що бачила лихо  і кривди в різних куточках землі, однак  страшнішого гніту, який терпить  український люд, ніде не було

 

 

Ідея невмирущості справжнього кохання.

Інтимна лірика Лесі Українки

Ласкава,.. Всеосяжна,.. Гарна…
Юнацько-дивна,..Чиста і безхмарна,..
Близька,.. Безмежна,.. Вільна і відкрита,..
Оспівана,..Піднесена,..Талановита,..
Вражаючо-стрімка,.. і крилата.

   Це почуття переживає кожна людина і переживає по-різному. До одних кохання приходе в юності, до інших в зрілому віці. Одних надихає, окрилює, іншим розбиває серце. Це почуття торкнулося і серця Лесі Українки.

Небагато — всього лише кілька поезій — розповідають про її інтимні почуття. Судячи з того, що пощастило прочитати із творчості і «про життя та творчість», найбільше значення в житті поетеси мали двоє чоловіків. Другий (виходячи із послідовності знайомств), Климентій Квітка, був її однодумцем, товаришем, порадником і — законним чоловіком. Перший, Сергій Мержинський, був її пристрасною любов’ю. Найкращі й нечисленні інтимні вірші Лесі Українки присвячені саме йому. Хоча їх продиктували, на жаль, горе, скорбота, страх перед утратою коханого. Це було як сліпучий спалах серед суворого життя амазонки.

Мержинський був професійним революціонером. У його рисах і духовній поставі було щось чаруюче: «тонке скорботне лице», «прекрасний, тонкий, обрамований чорною бородою профіль, з блідим матовим, що часто палало нездоровим рум’янцем, лицем, з чорною хвилястою шевелюрою». Таким малювали портрет С. Мержинського його друзі. Був він людиною лагідної вдачі, інтелігентною, висококультурною. У ньому жив вогонь самопожертви.

Після Ялти вони листувались. «Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами, мій бідний, зів’ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборенно, нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу. Мій друже, любий мій друже, створений для мене. Як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя?»

Не хотіла вірити, що Сергій (30-літній!) помирає. Згадувала зустрічі з ним — у Криму, в Гадячі, Києві, на хуторі Зелений Гай, де якось разом фотографувалися... Кілька разів бачилися в Мінську... Але зустрічі ті були короткі й обривалися, як нескінчена розмова. Залишалося продовжувати їх подумки, на самотині, у кімнатці, де поруч — його подарунки: томик Гете німецькою мовою, «Сікстинська мадонна» Рафаеля, 4-томник поезій Гейне...

Восени 1900-го вона отримає лист від лікаря, який опікувався Мержинським: її другові зовсім погано. З листа Лесі Українки до сестри Ольги: «Тепер нема й розмови про те, чи їду я, чи ні. Звичайно, їду. Здається, мені прийдеться сей рік чимало енергії вжити, але се нічого, коли мета ясною стоїть, то й енергію знайти не трудно. Як би там не віднеслись до мене всі інші, але я певна, що ти і Міша (брат Лесі) будете мене завжди розуміти і підтримувати, і се мені багато значить».

Між нею і ним стали його родичі. Та й Олена Пчілка відмовляла доньку — як-не-як, а в Сергія сухоти. Проте поїде в Мінськ у січні 1901-го. Доглядати за хворим.

Він помирав — а її від божевілля рятувала творчість. Драматична поема «Одержима» — плід цієї невимовно тяжкої ночі й Лесин порятунок, бо таки — вимовила. «Я її у таку ніч писала, після якої, певно довго жити буду, коли зараз жива осталась»,— писала Леся.

Сергія Мержинського не стало 3 березня 1901 року. Усім пережитим Леся була вимучена й фізично, й морально. Власне життя здавалося без нього порожнім і марним. Ще коли Сергій був живий, вона, передчуваючи довічну розлуку, написала рядки про плющ, який міцно обнімає листям руїну, боронить її від негоди: «А прийде час розсипатись руїні,— нехай вона плюща сховає під собою. Навіщо здався плющ у самотині?»

До Києва їхати не хотілось. Подалася до Ольги Кобилянської, «на зелену Буковину». Там трохи відійшла душею. Але — думки про покійного друга не покидали її. Якогось дня, 7 червня 1901 р., написала три вірші, у яких запікся біль щойно пережитої драми («Уста говорять: “Він навіки згинув!” », «Ти не хотів мене взять, полишив мене тут на с торож і.», «Квіток, квіток, як можна більше к в іт ів .»).

Один із тих віршів закінчувався словами, які вона могла б повторити і через десяток літ: «Тебе нема, але я все з тобою!»

Після смерті Сергія Мержинського з'явилися поезії високого трагічного звучання: «Уста говорять: «Він навіки згинув!», «Квіток, квіток,,,». Написаний секстинами, перший вірш виявляє болючий жаль ліричної героїні за втраченим.

Серце відмовляється вірити, що щастя пішло за той обрій, звідки нема вороття: «Уста говорять: «Він навіки згинув!» / А серце каже: «Ні, він не покинув!» / Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча? / Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча, / Тут в глибині і б'ється враз зі мною: / «Я тут, я завжди тут, я все з тобою», Останній рядок рефреном повторюється у всіх строфах. Голос друга супроводжує ліричну героїню повсякчас: «чи в піснях забути хочу муку», «чи я спущусь в безодні мрій таємні», «чи сон мені склепить помалу вії». «Тебе нема, але я все з тобою!» — цією прикінцевою тезою стверджено ідею невмирущості справжнього кохання. Вражає сила почуттів, висловлених у поезії «Квіток, квіток, як можна більше квітів». Лірична героїня виконала передсмертну волю коханого: «принесла тобі всі квіти, що дала / скупа весна твого скупого краю». Весна, яка не приносить любові, а навпаки — забирає найдорожче безповоротно, наділена суворими епітетами: скупа, убога, ворожая, люта, лиха. У цю весну вона почула «пісню смерті», її прелюдії «морозили всю кров», «у камінь обертали». Пережиту ліричною героїнею втрату хіба «серпанок мрій... скрасить»: «Ти житимеш красою серед квітів, / Я житиму сльозою серед співів».

Інтимна лірика Лесі Українки дуже скромна за обсягом (може, з десяток чи трохи більше віршів, серед них поезія у прозі: «Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами», «Все, все покинуть, до тебе полинуть», «Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти», «Я бачила, як ти хиливсь додолу», «То, може, станеться і друге диво», «Уста говорять: він навіки згинув», «Ти не хтів мене взять, полишив мене тут на сторожі», «Квіток, квіток, як можна більше квітів» та інші). Вони художньо нічим не гірші від її громадянської чи філософічної поезії— але це трохи інша Леся, не тільки «дочка Прометея» чи співачка «досвітніх огнів», а вразлива любляча жінка, яка не криється ні зі своїм почуттям, ні зі своєю слабкістю. Цим її інтимна лірика близька нам і зрозуміла. Вона в нашій уяві перетворює поетесу-легенду на прекрасну жінку, яка вміла любити.

Аналіз поезій

«Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами…»

Душевний шлях героїні від образу до існування товариша, якого в реальності забрала смерть, – це сходження до вершини вірності.

У поезії Лесі Українки є особливий драматичний нерв складності прижиттєвих стосунків з коханою людиною. Суперечність, якою були позначені стосунки, наклала свій відбиток на посмертне почуття. Так, прочитується брак розуміння її сердечного порину з боку коханого. Се нічого, що ти не обіймав мене ніколи, се нічого, що між нами не було і спогаду про поцілунки... Лірична героїня, відчувши драму, тривожно запитує: Ти, може, маєш яку іншу мрію, де мене немає?

Лист у прозі «Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами...» став епістолярним шедевром.

Дослідники досі не визначилися з жанром цього твору (автентичний лист чи зразок епістолярного жанру),  зрозуміло, що в його основі - події особистого життя поетеси, пов'язані з її коханням до С. Мержинського. Поезія в прозі присвячена вічній темі кохання, щирого, відвертого, трагічного. Лірична героїня твору сповнена відчуття неможливості жити по-старому після того, коли вона дізналася про справжнє життя, у якому є кохання. Стосунки з коханим були сумішшю щастя і горя, але вони надавали впевненості, що "тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині".

 Твір має передусім загальнолюдський зміст, бо поетеса хвилююче висловила те, що становить сенс особистого, приватного життя людини. Отже, належить до вічності.    Лірична героїня твору має відвагу твердити, що апелює до того, хто "створений для неї". Вона згадує попереднє життя, "повне якогось різкого, пройнятого жалем і тугою щастя, що палило мене, і мучило, і заставляло заламувати руки і битись об землю в дикому бажанні згинути, зникнути з сього світу, де щастя і горе так божевільно сплелись..." . У постаті коханого її зір фіксує тонку руку, що " тремтить, як струна" , і блискучі очі — очі з іншої країни, бо "у тривких до життя людей таких очей не буває".

  Слова у творі пливуть лагідними хвилями ("тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині. Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе"), ритми цієї поетичної прози м'які ("ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і згубимось обоє пoмaлy, вдалині. А на тім місці, де ми були в житті, нехай троянди в'януть, в'януть і пахнуть, як твої любі листи, мій друже").

Читача захоплює глибина довір'я і щирості почуттів ліричної героїні до свого обранця ("я пішла до тебе всею душею, як сплакана дитина іде в обійми того, хто їі жалує"). Цей своєрідний лист у вічність адресований усім, кому судилося спізнати почуття високого трагізму, перемежоване хвилинами людського щастя. Наскрізний образ зів'ялої троянди, їі незабутніх пахощів акцентовано кінцевою фразою: "І нехай в'януть білі й рожеві, червоні й блакитні троянди" . Мабуть, невипадково цей ряд завершують саме блакитні троянди — символ незаплямованого лицарського кохання і дружби.

 

«Все, все покинуть, до тебе полинуть…»

 

Поетеса зобразила кохання на порозі смерті і за її безжальним порогом. У світі Лесиної поезії жінка не уявляє розлуки з другом і бореться за його життя навіть на смертному порозі, коли злая мара вже зайшла у простір життя по свою здобич. Поезія має слов’янський міфологічний мотив, де Мара – богиня смерті, викликається ліричною героїнею на двобій не заради свого життя, а заради життя коханої людини. Поетеса категорична у судженнях, зі смертю коханого вмирає все:

 

     Взять тебе в бою чи вмерти з тобою,

3 нами хай щастя і горе вмирає.

 

Леся Українка використовує у своєму вірші епітети: зламаний, згублений, злую. Також використовує звертання: мій згублений світе, мій зламаний квіте. У поезії використано багато дієслів, які закликають героїню до дій.

У поезії"Все, все покинуть, до тебе полинуть" лірична героїня виявляє готовність розділити долю коханої людини, викликати на двобій ту силу «злую мару», яка хоче відібрати її, померти разом з нею. Засобом психологічної характеристики героїні в цьому вірші є образні звертання до коханої людини: "мій зламаний квіте!", "мій згублений світе". Епітети у цих звертаннях підкреслюють трагічне, але справжнє кохання, що вмирає тільки разом із закоханими:  "З нами хай щастя і горе вмирає

 

«Уста говорять: «він навіки згинув!…»

Поезія "Уста говорять:"Він навіки згинув!" є наступною сторінкою сумної історії стосунків ліричного героя та її коханого. Лірична героїня разом з поетесою пережила втрату коханого, не може його забути, тому їй здається, що коханий увесь час поряд і підтримує її. Засобом психологічної характеристики героїні в цій поезії є рефрен: "Я тут, я завжди тут, я все з тобою!" Саме ці повтори та останній рядок вірша - "Тебе нема, але я все з тобою!" стверджують ідею невмирущості справжнього кохання та розкривають психологічний стан ліричної героїні, у серці якої коханий житиме завжди.

Почуття любові, що стало запороговим після похорону Мержинського, є протестним. Лірична героїня, залишившись сама в цьому світі, руйнує кордон, що відокремив коханого, своєю волею створює спільний простір, де вони навіки разом.

Процитований вірш наближено до драми, як і переважну частину лірики поетки-драматурга. Голоси, що лунають у творі, належать близьким людям, яких розлучила смерть. Проте перший голос, слова самотньої жінки, звучить внутрішньо-діалогічно: сперечаються два «Я» однієї людини – ratio (уста говорять) і emotio (серце каже). У ліриці Лесі Українки це роздвоєння традиційне.

Діалог із другом також непростий, адже він стосується не тільки померлого, а її самої смерті, з якою сперечається лірична героїня Лесі Українки. Квіти, що тремтять у серці, кидають виклик розлуці, дівоче «Я» робить екзистенційний вибір – і стає протестантом. Лірична героїня зважується повірити власному серцеві, одчайдушно піти за ним, сказавши «ні!» смерті і «так!» коханому: квіти у серці:

Тремтять і промовляють враз зо мною:

«Тебе нема, але я все з тобою!

 

«Ні, ти не вмреш, ти щастя поховаєш…»

У поезії з мотивом кохання Леся Українка зображує суперечку розуму і серця. Поетеса символізує заповіти, інтерпретує їх як наснагу для товаришки, що має виконати останню волю друга. Жалоба, поєднана з непокорою, мужністю, красою і гордістю, – емоційна особливість поезій.

Квітки цвітуть, і золотом багряним,

немов огнем, долина пойнялась,

співає щастя над своїм коханим,

і ні одна сльоза не пролилась.

А ти лежиш, і тіло одиноке

смертельний сон і холод обійма,

і мрія та про щастя яснооке

іде в туман, мов загадка німа…

Прийом контрасту сприйняття стає основним в інтимній ліриці Лесі Українки.

Інтимна лірика Лесі Українки невелика за обсягом, але сповнена драматизму, несподіваних розв’язок. У ній – і протиборство зі стихією, і жадоба перемог, і велике кохання.

Лірична героїня цих творів не боїться показати себе слабкою, люблячою, ніжною і вразливою,але вона здатна на боротьбу і двобій навіть зі смертю заради справжнього кохання

   Вірші, присвячені С. Мержинському, стали шедеврами інтимної лірики поетеси, і дуже шкода, що до 1947 року зберігались у родинному архіві Косачів.

 

Пейзажна лірика Л.Українки

Поезія «Хвиля»

Поезію «Хвиля» дослідники вважають вершиною пейзажної лірики Лесі Українки, одним із кращих її мариністичних творів. Зміст вірша можна розглядати як алегорію людського життя. Пейзажна картина «Хвилі» змальовує мінливу морську хвилю — то гучну, світлу і сильну, то смутну, каламутну. Бурхлива уява поетеси зазирає на дно моря, де хвиля то «колише молюски», кладе карби (фарби) на коралі, береже скарби моря, то виринає грайливо й плюскочеться між сестер.

Образи вірша: моресимвол свободи; Хвилязаклик до руху, можливість життєвого вибору.

Провідна тема поезії - опис морського пейзажу, роздуми над майбутньою долею. Приводом до написання цього твору стала поїздка до Євпаторії, де Леся Українка перебувала на лікуванні.
    Вірш за жанром належить до пейзажної лірики, зокрема, мариністичної.
    Ліричним героєм виступає хвиля, котра уособолює у собі мінливість, непостійність. На мою думку, головним є образ моря, в котрому постійно відбуваються зміни, щось приходить - щось відходить, баланс і гармонія.
Леся Українка використовує такі художні засоби, як: епітети (хвиля смутна), порівняння (може, буде там покірно, мов рабиня, тихо, вірно), метафори (хвиля йде).
    Головна думка поезії відтворена в останній строфі:


Чи полине
межи сестри, межи милі,
вільні хвилі,
розтечеться, розпливеться,
знову сили набереться,
потім зринеі гучна,і бучна,
переможно валом сплесне
і воскресне?


    У творі переважають почуття сумніву, але незаперечної надії у світле майбутнє, вся поезія Лесі Українки пронизана вірою і сподіваннями. Вірш написаний хореем. Твір справив на мене досить глибоке враження, так як пейзажна тематика для мене є досить близькою.
    До цієй теми автор звертається у творах "Спогад із Євпаторії", "Тиша морська". У зарубіжній літературі цю тематику можна простежити у віршах Пушкіна "До моря", Жуковського "Море".

 

Аналіз вірша  «Стояла я і слухала весну…»

Структурним центром вірша є символ весни (любов, молодість, надія). Особливість поезії полягає в наскрізній персоніфікації образу природи, тому лірична героїня «слухала весну», весна їй «багато говорила…, співала пісню…, таємно-тихо шепотіла. Один мотив указує на романсову композицію. Пісенна інтонація відтворена в п’ятистопному ямбові.

 

Стояла я і слухала весну.
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну,
То знов таємно-тихо шепотіла.
Вона мені співала про любов.
Про молодощі, радощі, надії.
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії

     «Стояла я і слухала весну» - це восьмивірш із циклу "Мелодії" написаний 1895.

Порівняно  з іншими поезіями циклу, ця сповнена виразними інтонаціями через недосяжність щастя, втому від життєвих змагань. Вміння  ліричної героїні "слухати весну" дало їй змогу почути дзвінку й голосну пісню, закличну мову і таємний шепіт. Голоси весни оспівують любов, юну красу, радощі - все те, про що колись мріялось.

 Дієслівний ряд стояла, слухала, говорила, співала, шепотіла передає мінливість світлих почуттів героїні

 

Жанр: Пейзажна лірика


     Ідея: Віра в перемогу світла над темрявою, життя -  над смертю.


     Тема: Любов до навколишнього світу.

 

Цей вірш можна з повним правом віднести і до пейзажної, і до інтимної лірики поетеси.

 Леся Українка особливо любила весну як пору відродження, оновлення, надії. Тому лірична геро­їня її поезії стояла і «слухала весну», яка їй «багато говорила», співала пісні про любов, молодість, радощі й мрії. Звертає на себе увагу перевага слухових відчуттів — слухала — співала — шепо­тіла — переспівувала. Вражає сила почуттів ліричної героїні, під­креслена різноманітними художніми засобами:

 

Епітети (пісню дзвінку, голосну).

Метафора (весна співала, знов таємно-тихо шепотіла).

Синоніми (таємно, тихо).

Інверсії (стояла я).

Повтор (вона мені, вона мені)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Леся Українка. «Лісова пісня» – шедевр

нової української драматургії. Історія написання. Фольклорно-міфологічна основа сюжету. Жанр твору. Ідея твору. Проблематика.

Леся Українка «силою свого генія…створила надзвичайно своєрідну поему, піднесла її на небувалу в історії світової літератури височінь»(Б. Мельничук).

Драма-феєрія «Лісова пісня» (1911) належить до шедеврів світової драматургії. Цей твір, іцо «як чарівний заквітчаний острів, височіє в творчій спадщині Лесі Українки» (Максим Рильський), не виник несподівано. До його появи поетеса готувалася ще у дитинстві, коли вперше почула про мавок і потай від усіх «в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс... і там ждала, щоб мені привиділася Мавка». У листі до матері Леся зізнавалася: «Вчарував мене цей образ на весь вік». Текст «Лісової пісні» буквально «дихає» пахощами Волині, в котру Леся закохалася ще малою дитиною («Ой, чи так красно в якій країні, /Як тут, на нашій рідній Волині!» — написала вона в дитячій ідилії «Вечірня година», присвяченій «коханій мамі»). Волинь поетеса трактувала як «найрідніший край», що надто рано став  для неї «втраченим раєм». Лесина туга за «сторононькою рідною» знайшла найвишуканіший, найдовершеніший мистецький вираз у тексті «Лісової пісні». Творчий геній поетеси явив світові українську Волинь у двоєдиності світу реального і світу природи, світу звичайних людей і світу фантастичних істот.

Історія написання

Цей шедевр світової драматургії був створений за 12 днів. У листі до матері Леся Українка, зазначала, що «Лісова пісня» з'явилася в результаті спогаду про дитинство, проведене на Волині, коли її навіки зачарував образ лісової русалки: «Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними».

 

 

Фольклорно-міфологічна основа сюжету.

Лісові мешканці у драмі-феєрії поділяються на жителів суші і жителів водойм. Перші ставляться до людей доброзичливо, другі — бажають тільки зла, навіть якщо люди не зазіхають на їхні володіння. Всі вони живуть своїм життям, а їхні взаємини схожі на людські. До образів Мавки і Перелесника Леся Українка підійшла дещо по-іншому, ніж їх трактують народні вірування. Авторка наділила їх позитивними рисами. Поміркованим і розсудливим виступає Лісовик — справжній господар лісу, добрий друг Лева.

Мешканці води агресивні й недобрі: Водяник без жодної на те причини перекидає човен дядька Лева і викупує старого в холодній воді, Русалка на дні озера пестить нею втопленого рибалку, "Той, що греблі рве" обіцяє втопити мельниківну, з якою кохався цілу зиму. Дещо відмінні від Водяника, Русалки і "Того, що греблі рве" жителі болота: Пропасниця, Потерчата, чортик Куць.

Потерчата — це душі погублених матір'ю нехрещених байстрят. В народі вважається, що вони плачуть ночами, бігають по полю з вогниками в руках. Почувши їхнє квиління, людина повинна їх охрестити, сказати: "Якщо ти дівчинка, називайся Марійкою, якщо хлопчик, Іванком". Тоді вони дістають право полетіти до Бога. І мешканці води, і мешканці болота виведені так, як їх уявляв народ.

На думку О. Потебні, Мавки — це душі нехрещених дітей. У російському фольклорі Мавка — це душа дівчини, що померла до хрещення.

Найвдаліше тлумачення цього слова знаходимо у словнику Б. Грінченка: «Мавка — дитя жіночої статі, яке вмирало нехрещеним і перетворювалося в Русалку». У «Лісовій пісні» поетеса називає Мавкою міфічну істоту — лісову русалку.

Образ Мавки, істоти фантастичної, набуває у «Лісовій пісні» реалістичних життєвих рис, стає втіленням усього доброго, гарного, світлого, втіленням вимріяного щастя.

Як і в попередніх драматичних творах поетеси, в центрі «Лісової пісні», заснованій на фольклорі,— гострий конфлікт філософського плану: невідповідність високого покликання людини принизливим, невільницьким умовам її повсякденного життя.

«Своєю «Лісовою піснею» Леся Українка в нових умовах ще раз підтвердила стару істину, що народна творчість завжди залишається щедрим джерелом розвитку справді демократичної, справді передової літератури»,— відзначав О. Ф. Ставицький.

Проблематика твору

В основі «Лісової пісні» лежить проблема поєднання високої духовності й буденного прагматизму. Створена в 1911 році, напередодні нового революційного підйому, драма-феєрія «Лісова пісня» утверджувала високі гуманістичні ідеали, поетизувала незгасаючу людську мрію про щастя.

Проблеми, які порушуються у драмі-феєрії:

- реалізація творчих можливостей особистості, а надто митця («Своїм життям до себе дорівнятись...»);

- людина і природа;

- сенс життя;

- сімейне щастя і любов;

- добро і зло, гідність і безчестя;

- свобода і неволя.

 

Образна характеристика.

«Лісова пісня» - прекрасна казка про любов і зраду, про силу лісову та водяну. Вона приваблює людей глибоким філософським змістом, закликом до гармонії  буття, до миру з власною душею.

До написання «Лісової пісні» Леся Українка, можна сказати, готувалася все життя. У неї вона вклала «цвіт душі» і вилила зі свого серця «те, що не вмирає». Це не звичайна драма, це драма-пісня, ніжна, як голос сопілки, пісня волинського замріяного лісу, зворушлива, глибока, мудра.

«Лісова пісня» вражає нас красою мрії, глибиною думки, музикою мови. Вона відкриває перед нами чари  Полісся у шумах і тінях лісових, у веселкових барвах  квітів, у зітханні вітру, гомоні весняної ночі, у буйних силах природи. Це пісня пісень не лише Лесі Українки, а й усієї української драматургії. Жагуча й пристрасна пісня про велику любов і жорстоку зраду.

Вперше побачивши Мавку, Лукаш здивований її красою:

...Що ж ти зовсім така,

як дівчина... ба ні, хутчій як панна,

бо й руки білі, і сама тоненька.

І якось так убрана не по-наськи...

Лукаш помітив, як незвичайно змінювався колір її очей.

У ту ніч, коли кохання розцвіло, Мавка, «наче лісова царівна у зорянім вінку на темних косах».

Заради великого кохання до Лукаша ця вільна лісова істота стане покірною служницею в Лукашевої матері. Та буденне вбрання сільської дівчини, яке її змусили надіти, ніяк не пасує до Мавчиної краси — в ньому вона має злиденний принижений вигляд.

А ось ще один приклад: «якась постать... знеможена прихилилась до одвірка, в ній ледве можна пізнати Мавку».

Так за допомогою портретної характеристики поетеса розкриває внутрішній світ, переживання Мавки. Словами «конаюча надія» передано її трагедію.

З образом Мавки пов'язані у «Лісовій пісні» найголовніші проблеми, які одвіку хвилювали поетів всіх часів,— ролі мистецтва, краси, кохання. Сама Мавка — це символ прекрасної мрії людської поезії і краси. Романтичний образ Мавки оточений полум'яним зоряним ореолом. Це вогнисте сяйво супроводжує її упродовж всієї п'єси. У ніч кохання Лукаш одягає Мавці на голову зоряний вінок, а його поцілунок здається їй «зіркою, що в серце впала». їй хочеться, щоб очі Лукаша «розсипали вогнем самоцвіти». Закохана до нестями Мавка мріє вмерти від щастя, як «летюча зірка». А коли Лукаш зрадив її, «всі зорі погасли і у вінку, і в серці» Мавки. Навіть із мертвого царства Марища вона вирвалась за допомогою вогню: «вогнем підземним мій жаль палкий зірвав печерний склеп».

Мова Мавки — поетична, сповнена ліризму. Незвичайність її слів уражає й Лукаша: спочатку він зачарований ними, згодом, розлюбивши Мавку, дорікає їй зате, що вона в будень «править таке, немов на свято фацію». Він не розуміє романтичного складу думок Мавки, яка мислить конкретними об¬разами, породженими її оточенням: «Ну, як таки, щоб воля та пропала? — дивується Мавка.— Се так колись і вітер пропаде». Або: «Мій жаль спадає, наче мертвий лист».

Для лісової красуні природа не німа, не мертва: «Німого в лісі немає в нас нічого». Мавка розуміє мову квітів, дерев і навіть пояснює коханому, про що говорить дика рожа з ясенем. Для Мавки всі явища природи — живі істоти, що мають свій характер і звичай.

Мавка розуміє мову серця («Цить! Хай говорить серце...»). Мелодію сопілки вона розуміє краще, ніж сам Лукаш:

Я тебе за те люблю найбільше,—

чого ти сам в собі не розумієш,

хоча душа твоя про те співає

виразно-щиро голосом сопілки...

Мавка до кінця лишається ідеально чистою, щирою, незрадливою в коханні. Вона перша говорить Лукашеві про своє почуття, не соромлячись голосу серця, бо її благородній вдачі невідомі якісь розрахунки чи компроміси:

 

Чи ж то ганьба,

що маю серце не скупе, що скарбів

воно своїх не криє, тільки гойно

 коханого обдарувало ними,

не дожидаючи вперед застави?

Леся Українка оспівує щире, чисте кохання як найдорожче, що є в світі. Деякі критики вважають, що Мавка не бореться за своє кохання. Але це не так. Відразу зрозумівши хижу вдачу Килини, вона намагається відкрити Лукашу на неї очі, та він її не послухав. Навіть страшні душевні страждання не позбавляють її почуття власної гідності. Мавка покохала Лукаша навіки, її любов чарує нас красою вірності. Вона не здатна платити злом за зло. Зрадивши своє кохання, Лукаш став вовкулакою, і тоді Мавка знов повернула йому людську подобу. Витонченість почуттів цього дивного створіння проявляється в усьому: Мавка чує, як співає весна, розуміє мелодію сопілки, знає, про що скрипить верба.

Образ Мавки, істоти фантастичної, набуває у «Лісовій пісні» реалістичних життєвих рис, стає втіленням усього доброго, гарного, світлого, втіленням вимріяного щастя.

Лукаш. Світлими теплими тонами змальовано у «Лісовій пісні» Лукаша і дядька Лева. Напровесні обидва вони з'являються в лісі, аби побудувати хату і оселитися там назавжди. Ім'я Лукаш відомо багатьом слов'янським мовам. За етимологічним словником, в українській мові воно запозичене з польської, до якої, у свою чергу, прийшло з латинської, і означає «світло», а первісне значення його імені — «народжений при сході сонця». У драмі-феєрії Лукаш — ще зовсім молодий, гарний, чорнобривий, стрункий парубок. Ніжний спів його сопілки порушив лісову тишу й сповнив ліс світлом і теплом. Почувши його мелодію, уся природа пробудилася, неначе при сході сонця.

У весняному лісі Лукаш зустрівся з лісовою красунею Мавкою. Спалахнуло перше кохання молодих сердець, і від їхнього щастя забуяло все довкола.

Спочатку Лукашеве кохання було палким і щирим: він захоплюється вродою Мавки, захищає її від переслідувань Перелесника, кидається в ніч за світлячками, щоб прикрасити ними розкішні коси коханої. Але все це швидко минає. Вслухайтесь лише у його слова — від палкого вигуку: «Я зацілую тебе насмерть!» до образливого: — «Яка страшна! Чого ти з мене хочеш?» Любов Лукаша не витримує перевірки буденщиною, і він врешті-решт погоджується на шлюб із моторною вдовою Килиною, яку підшукала йому мати. Така пасивність парубка цілком відповідає добре знайомим Лесі Українці звичаям поліського села, де за жениха все вирішували його батьки.

Не маючи вольового характеру, Лукаш легко піддається впливові обставин. Він намагається виправдатися перед зрадженою ним Мавкою:

Ти бачиш... мати все гризуть за тебе!..

їм невістки треба,

бо треба помочі — вони старі.

Чужу все до роботи заставляти

не випадає... Наймичка — не дочка...

Та, правда, ти цього не розумієш...

Найбільша біда Лукаша в тому, що він сам не розуміє, який має творчий дар — його гра на сопілці нікого не залишає байдужим.

Поряд із змінами у поведінці Лукаша змінюється і його мова: із лагідної й поетичної вона стає різкою, навіть брутальною: «Ай дай спокій! Не маю часу»,— кидає він засмученій Мавці, яку занапастив.

Невіддільна від образу Лукаша алегорична постать його Долі. Ця постать підсилює драматичність подій, вона викликає особливий смуток, жаль за втраченим великим щастям, якому немає вороття. Наче морок по гаю, блукає загублена Доля, шукаючи стежки до минулих днів, та ті стежки вже позамітало снігом:

Доля.

Ой колись я навесні

тут по гаю ходила,

по стежках на признаку

дивоцвіти садила.

Ти стоптав дивоцвіти

без ваги попід ноги...

Скрізь терки-байраки,

та й нема признаки,

де шукати дороги.

Пішла і зникла в снігах Лукашева доля, вказавши йому на вербову гілку, що він її кинув. Лукаш підіймає цю гілку-сопілку і починає грати. «Спочатку гра сумна, як зимовий вітер, як жаль про щось загублене і незабутнє, але хутко переможний спів кохання покриває тугу». Під спів сопілки розцвітає весна. Так, мрію вбити не можна.

Доля — це Лукашева совість, яка чинить суд над його життям.

Дядько Лев. Особливе місце відводить Леся Українка у своєму творі образу дядька Лева.

Цей персонаж поетеса описала так: «Лев уже старий чоловік, поважний і дуже добрий з виду: по-поліському довге волосся білими хвилями спускається на плечі з-під сивої повстяної шапки-рогатки; убраний Лев у полотняну одежу і в ясно-сиву, майже білу свиту; на ногах постоли, в руках кловня (малий ятірець), коло пояса на ремінці ножик, через плече виплетений з лика кошіль (торба) на широкому ремені...»

Ім'я Лев походить від грецького слова — власного імені, що виникло на основі загальної назви «лев» (великий хижий звір родини котячих). У народі цього звіра називають царем звірів, володарем лісу, лісним царем. Лукашевого дядька всі поважають, прислухаються до його порад.

Життєві засади, що визначають поведінку дядька Лева, його особистий досвід, дбайливе, по-справжньому господарське ставлення до природи роблять цей образ співзвучним нашому часу. Через нього Леся Українка ставить важливу для людства проблему — захист довкілля; саме в ньому втілює одну з головних думок п'єси: людина повинна бути мудрою і обачливою у своїх стосунках з природою, берегти усе живе на землі.

Цей мудрий старий поліщук із чистого душею і благородним серцем стоїть осторонь дрібних сварок і власницького користолюбства.

Заступаючись за Мавку перед матір'ю Лукаша, дядько Лев : «Та що ти знаєш? От небіжчик дід казали: треба тільки слово знати, то й в лісовичку може уступити душа така самісінька, як і наша».

Дядько Лев — типовий образ мудрого знахаря, який своєю розважливою поведінкою урівноважує співвідношення добрих і злих сил природи. Таємниці його мудрості пов'язані зі знанням найпоширеніших народних оберегів: Я, небоже, знаю, як з чим і коло чого обійтися: де хрест покласти, де осику вбити, де просто тричі плюнути та й годі: Посієм коло хижки мак-відюк, терлич посадимо коло порога,— та й не приступиться ніяка сила... За народними уявленнями, хрест оберігає від диявола, але не від русалок, бо вони бояться терличу. Осиковий кілок боронить від упирів, мак-відюк — від неупокоєних мерців та відьом.

Дядько Лев завжди добрий, щирий, вірний своєму слову, він розуміє красу й силу лісу, охороняє його до самої своєї смерті. Зате й природа та всі її створіння шанують дядька Лева, бо він є живим прикладом гармонії у взаємовідносинах людини і природи. Дядько Лев виступає розумним володарем сил природи, який живе у злагоді з нею. Ця постать символізує силу розуму і доброти, невичерпність джерел народної творчості, бо дядько Лев знає такі казки, «що їх ніхто не вміє».

Мати Лукаша і Килина — близькі між собою образи. Стара селянка вважає щастям багатство. Постійні злидні, вдівство, втрата дорослої дочки зробили Лукашеву матір сварливою, зажерливою, злою. їй не подобається Мавка, бо вона аж ніяк не є ідеалом сільської роботящої, Здорової і примітивної дівки. Мати дорікає Лукашеві грою на сопілці, сама розпоряджається його долею. Саме мати вточила першу краплю отрути в Лукашеве та Мавчине щастя. І до брата Лева селянка ставилася зневажливо, грубо, витурила його з лісу.

Лукашева мати дволична. З одного боку, вона заставляє Мавку до роботи, шантажуючи, що у випадку нестаранності знайде для Лукаша іншу:

Коли ти, дівонько, не хочеш жати,

то я ж тебе не силую. Вже якось

сама управлюся, там на вісень,

дасть Біг, знайду собі невістку в поміч.

а, з другого боку, принаджує Килину, вихваляє її перед сином, водночас відверто обмовляючи Мавку:

                      Мати:

Та там одна сирітка... (Нишком)

Таке воно, простибіг, ні до чого...

Лукашева мати солодко розмовляє з Килиною, але її щирість удавана. Настане час, коли вона дорікатиме невістці шматком хліба для дітей, обзиватиме відьмою.

Килина — молода вдова. Здається, вона повинна б думати насамперед про своїх діток, а потім вже про себе. Але вигідний шлюб засліпив Килині очі. На жаль, пізніше страждає не тільки вона, а й діти.

У «Лісовій пісні» зображено два світи — світ природи та її істот і світ реальний, з постатями звичайних людей. Між світом природи і людьми існує певне протиріччя. Основний конфлікт драми підпорядкований головній ідеї твору — боротьбі за світле, гармонійне, вільне життя, за високу мрію, за красу й вірність кохання, засудженню буденщини, тупості, сірості... У природі, поруч із вільними істотами, діють темні сили — сили тьми і тихого болота. Врешті-решт все краще в людині і в природі поєднується, аби захистити світлу мрію.

Головні персонажі: лісове царство Мавка, Лісовик, Водяник, Перелесник, Русалка; Той, що греблі рве; Той, що в скалі сидить; Русалка Польова, Пропасниця, Потерчата, Куць, Злидні; реальні волинські селяни молодий хлопець Лукаш, дядько Лев, мати Лукаша, молодиця Килина.

Композиція, конфлікт

Найхарактернішою особливістю композиції є органічне переплетення життя двох світів природи й людини. Лісові істоти олюднені, вони живуть і діють, розмовляють, як люди. У них своє розуміння добра і зла, вони наділені певними рисами вдачі за аналогією до людських.

Композиція і сюжет

Драма складається з прологу й трьох дій, співвіднесених з різними порами року, із зародженням, розвитком і згасанням інтимних почуттів і переживань Мавки та Лукаша.

Пролог вводить читача у світ казки, в якій діють фантастичні істоти. Пролог же містить у зародку вияви усіх конфліктів, реалізованих у драмі. Сюжет твору становить історія кохання Мавки і Лукаша. У першій дії («весняній») показано зародження, розвиток і цвітіння кохання. У другій дії («пізнє літо») відбувається зав'язка конфлікту і перипетії кохання: в душі Лукаша в'януть поезія і любов до Мавки. Внутрішня роздвоєність хлопця зумовлена його ваганням між мрією і буденщиною, між поезією і прозою, зрештою, між Мавкою і Килиною, з-поміж яких одна — це свято високості й краси, інша — проза буднів. У кінці другої дії настає кульмінація: Лукаш зраджує Мавку і сватає Килину, його вибір «штовхає» Мавку в обійми Того, що в скалі сидить.

Особливість сюжетної побудови «Лісової пісні» виявляється у наявності двох кульмінаційних вершин, адже після першої кульмінації події не йдуть на спад. І третя дія («пізня осінь») виявляє колосальну боротьбу пристрастей: Лукаш обертається вовкулакою і знову стає людиною, Килина заклинає Мавку, перетворивши її на вербу. Ці метаморфози, характерні для казкового жанру, вінчає така ж казкова перемога добра над злом, вічного над тлінним, бо смерть подолана всеперемагаючою силою кохання, а вогонь очищує людину, звільняє її від буденного. Розв'язка драми-феєрії оптимістична: краса є вічна, як світ. Твір завершується розлогою ремаркою-епілогом: звучить «переможний спів кохання», «зимовий день зміняється в ясну, місячну весняну ніч», яка єднає у пориві любові Мавку й Лукаша. Заметіль білого цвіту переходить у сніговицю. Коли вона минає, видно нерухомого Лукаша з усміхом щастя на устах.

Символи. Мавка – символ ідеальної, гармонійної людини, яка погоджує свої потреби із законами природи і здатна на самопожертву заради інших. Символічний епізод перетворення Лукаша на вовкулаку увиразнює народні погляди на людину – хто зрікся духовного життя, той перестав бути людиною.

Перелесник, «Той, що греблю рве» символічно втілюють волю, молодість, чин. Водяник – навпаки: старість, поміркованість. Столітній дуб на галявині біля Лукашевої хати – символ єдності людини й природи.

Тема. Зображення світу людини й світу природи в їх гармонійних і суперечливих взаєминах. Ідея твору. Оспівування краси людських взаємин, пориву до щастя, незбагненної сили великого кохання.

Дійові особи. Світ людей: Лукаш, дядько Лев, мати Лукашева, Килина, хлопчик.  Світ лісових мешканців: Мавка, Перелесник, Водяник, Лісовик, Той, що греблі рве, Той, що в скалі сидить, Русалка Польова, Русалка Водяна, Злидні.

 

Значення образів-символів у драмі-феєрії «Лісова пісня».

Загалом «Лісова пісня» поєднує в собі народну демонологію, космогонію, казкові
образи, тобто такі міфологічні пласти, які в усній фольклорній традиції
вважаються не сумісними. Більше того, будь-який фольклорний твір міфологічного змісту розповідає про стосунки людини з якимось одним міфологічним персонажем, а в «Лісовій пісні» є їх багато.
Усього у творі використано їх понад сорок. І кожен з них має своє символічне значення.

Ліс – постійне місце перебування міфічних істот, предметів, які від природи є його невід’ємною частиною, тобто вони живуть, ростуть у його теренах.

У творі – символом безмежного народного багатства, природне середовище, де всі мають волю й незалежність.

Доля – це символ вищої сили Бога, щастя, талану.

У творі вона є невід’ємним образом кожного героя, як провідника життя.

Письменниця, як вже згадувалось, використовує ряд образів – символів рослин. Мавка зверталась до Лукаша: «…А я не знаю нічого ніжного, окрім берези, за те ж її й сестрицею взиваю, але вона занадто вже смутна, така бліда, похила та журлива, - я часто плачу, дивлячись на неї. От вільхи не люблю – вона шорстка. Осика все мене чогось лякає; вона й сама боїться – все тремтить. Дуби поважні надто. Дика рожа задирлива, так само й глід і терен. А ясень, клен і явір – гордовиті. Калина так хизується красою, що байдуже їй до всього на світі…». Кожен цей образ має не лише своє символічне значення, а й є відображенням рис характерів людей. Тому використовуючи ці образи-символи письменниця хоче ще раз нам довести невіддільну єдність людини і природи.

Калина – кущова рослина є символом України. Завдяки своїм незвичним плодам, вона стала символікою України. ЇЇ плоди – гіркі, як і життя людей, білі віночки – квіти асоціюються із чистотою і незайманістю. Червоні кетяги – символ плодовитості і зрілої жіночої краси, а також асоціюються з краплинами пролитої крові козаків за волю України, що є ще одним символом – пам’яті непоборного українського козацтва.

Верба – першоджерело творення світу або Прадерево життя.

У драмі «Лісова пісня» Мавка стає вербою, цим вона очищається. Леся Українка, використовуючи цей образ, показує ідею незнищеності Мавчиного духу, ту особливість цього дерева, яка зробила його священним, - здатність воскресати.

Дуб – світове дерево, що уособлює світобудову.

Саме з дубом пов’язує Лісовик прихід людей до лісу, бо саме його (дуба) дядько Лев

урятовує, не дозволивши продати його. З дубом пов'язує своє життя і смерть дядько Лев.

Дядько Лев і старезний дуб – «скеровані один на одного паралельні образи, кожен з яких підкреслюються іншим». У цих паралельних образах показано гармонійні взаємини людини й природи, шанобливе ставлення до народної культури, осягнення найпотаємніших глибин буття, мудрість віками виробленої народної етики.

Осика – символ смерті, прокляття і водночас оберіг від злих сил.
   Поряд з рослинними образами-символами письменниця використовує і міфічні.

Перелесник – той, хто своїми чарами зваблює молодих дівчат і зводить їх.

Змія-Цариця – лісова корона – чарівна намітка. Змія, що має владу над усім зміїним царством. Основним атрибутом її влади є золота корона, яку вона залишає на зміїному весільному гульбищі на намітці, про що йдеться і у драмі «Лісова пісня».

Потерчата – загублені діти. У творі ще й байстрята. За народними уявленнями, загублені діти не мають доступу в царство вічного спокою, а тому постійно перебувають на межі двох світів: цього і того. Так у творі потерчата з каганцями блукають по болоті і чіпляються живих людей, лякаючи їх.

Русалка (мавка, лоскотуха) – казкова водяна істота в образі гарної дівчини з довгими хвилястими косами. Вона є символом спокуси, небезпеки, яка чатує на людину у воді. А також вона є символом краси водної стихії, такою і виступає у творі. «Лісовик»– господар лісу. Тіло його покрите вовчою або ведмежою шкурою. Оберігає звірів від хижаків і мисливців, доглядає ліс.

Водяник – злий дух, який живе в озерах, ставках, річках. Господар водойм, головний над русалками. У гніві руйнує греблі, млини, розливає річки, топить людей.
Вовкулака – напівфантастична істота, людина у вовчому вигляді. У драмі Лісовик перетворює Лукаша на вовкулаку за те, що той зневажив кохання Мавки, послухався
матері і одружився на Килині. Перетворення відбувається тоді, коли молода переходить до молодого. Постать Лукаша-вовкулаки – це образ, сповнений внутрішнього протиборства людини з собою.

Тобто він не зміг стати своїм серед чужих, а чужим серед своїх.

Хоч Лукаш незвичайним способом позбувається чарів Лісовика, та він усвідомлює, як
багато в нього забрано навіть з того, що для інших є загальнодоступним: право на сімейний лад, на  людське життя. І він тоді бачить перед собою Злидні, які звичайна людина бачити не може.

«Злидні» – маленькі ненажерливі істоти або дідки-жебраки, щопоселяються там, де люди живуть дуже бідно.

Тому, коли Мавка звільнилась від пут темного мороку, щоб повернути Лукаша до повноцінного людського життя, бачить лише його «людську подобу».І він тікає не від Мавки, не від вовків і не від людей, а від самого себе. У той час, коли Мавка гине, щоб відродитися, Лукаш живе, щоб швидше вмерти.

Далі до героя приходить його доля, вона опікає людину впродовж усього її життя, але на очі показується лише тоді, коли та перебуває на дорозі небуття.

Поряд з образами-символами Леся Українка описує у творі і народні обереги, які використовує у своїх ворожіннях дядько Лев.

Хрест – оберіг від диявола; терлич – від русалок та перелесника;

осиковий кілок – від упирів; мак-відюк – від неупокоєних мерців усіх ґатунків та відьом.

Всі ці атрибути використовує дядько Лев, який у творі виступає смисловим еквівалентом часово-просторового ладу, для урівноваження співвідношення добрих і злих сил у навколишньому світі.

Леся Українка переконує нас у тому, що найвищою життєвою цінністю є людська душа, сповнена палкої любові. Її погляди помітно перегукуються з християнськими заповідями, за якими людина не повинна занадто перейматися тим, що стане тлінною, а більше думати про духовне. Лише справжня любов має сили долати будь-які перешкоди, лише вона одна може зробити людину по-справжньому щасливою.

Ліна Костенко у статті "Поет, що ішов сходами гігантів", називаючи драматургію Лесі Українки "грандіозним поетичним масивом у найпотужніших регістрах трагедії", зазначає, що тільки винятково геніальному митцеві було під силу створити такі шедеври.

Дмитро Донцов вважав, що Леся Українка і як лірик, і особливо як драматург принесла нам героїчний ідеал життя. її герої багато в чому схожі на автора. Леся внесла в українську літературу образ нового типу особистості — людини непохитної волі, високих почуттів, великої гордості, людини талановитої і мужньої

Звернення до проблем національної історії Драматична поема  « Бояриня»

 

Шануючи пам'ять Хмельницького, козаки довірили гетьманську була­ву його синові Юрасю, але той відмовився, бо був ще дуже юний. Тоді ви­рішили дати йому змогу закінчити навчання в Київській Академії, а поки що вибрати гетьманом військового писаря при Б. Хмельницькім — Івана Виговського. З цим не погодився полтавський полковник Мартин Пушкар, який сам хотів стати гетьманом. Він послав у Москву донос на Виговського. Почалася боротьба між прихильниками Пушкаря і Виговського. Виговський розбив Пушкаря. Козацька старшина стала схилятися до союзу з Польщею. Виговський зібрав Гадяцьку раду, за рішенням якої Україна ста­вала союзницею Польщі. Однак український народ був незадоволений при­сутністю на території країни татарського та польського військ. Що стосуєть­ся Виговського, то він дбав передусім про інтереси козацької старшини, а не рядових козаків. Пішли чутки, що гетьман — зрадник, хоча ці чутки були безпідставні. Виговський змушений був зректися булави.

Козаки знов-таки вибрали Юрія Хмельницького. Але прогетьманувавши п'ять років, він постригся в ченці. Владу хитрістю захопив зять Богдана Хмельницького Павло Тетеря, який почав розправлятися з можливими претендентами на булаву. Так почався період Руїни.

Тетеря також недовго витримався при владі і втік до Польщі. На Право­бережжі козаки вибрали гетьманом Івана Брюховецького, дії якого викли­кали невдоволення народу. Обурені поведінкою гетьмана, козаки вбили його.

Гетьманом Правобережної України в 1665 році став Петро Дорошенко. Це була розумна і талановита людина, яку народ назвав «Сонцем Руїни».

ЗО січня 1667 року Польща і Росія підписали Андрусівське перемир'я, за яким Лівобережна Україна з Києвом залишилася за Росією, а Правобе­режжя знов підпало під владу Польщі. Тоді Дорошенко попросив допомоги у Туреччини і за короткий час звільнив Правобережжя від поляків. 1672 року Польща визнала Україну незалежною козацькою державою. Але тут проти Дорошенка виступив Іван Сірко, запорожський кошовий отаман, котрий вва­жав турків найнебезпечнішими ворогами України. Отримавши із дому три­вожну звістку, Дорошенко змушений був на час покинути військо, зали­шивши на чолі його Дем'яна (Демка) Многогрішного. Скориставшися наго­дою, Многогрішний за допомогою російського уряду став гетьманом усієї України. Це була нервова запальна людина, «бездарний політик». Незаба­ром Многогрішного привезли в Москву, піддали тортурам і приговорили до страти, але цар помилував його і заслав разом із сім'єю в Сибір.

Тим часом на Правобережжі гетьманом став уманський полковник Ми­хайло Ханенко. Він умовляв Дорошенка скласти булаву, але той не пристав на цю пропозицію, спалахнула братовбивча війна. Ця безперестанна бороть­ба призвела до руйнації і спустошення всієї Правобережної України.

Трохи пізніше Дорошенка з сім'єю викликали до Москви, дали непога­ний маєток, а згодом призначили в'ятським воєводою. Протягом усього цього періоду московський уряд задобрював старшину подарунками і роздавав їй землі, дворянські титули, пропонував посади при російському дворі.

Саме на такому історичному фоні розгортаються події в драмі Лесі Ук­раїнки «Бояриня».

 

Головна ідея твору

Духовно повноцінне, здорове життя людини неможливе без волі і служіння батьківщині.

 

 

Аналіз драматичної поеми Лесі Ук­раїнки «Бояриня»

Син колишнього козака, а згодом московського боярина Степан, при­їхавши з російськими боярами до козацької слободи, гостює в родині ко­зацького старшини Олекси Перебійного і закохується в його дочку Оксану. Дівчина відповідає йому взаємністю, і молоді вирішують після весілля виї­хати до Москви, де служить Степан, і влаштувати там своє сімейне життя, додержуючи звичаїв, прийнятих в Україні. Оксана погоджується із Степаном говорить, що не боїться тої чужини, бо там і віра однакова; вона впевнена, що зрозуміє й мову.

Приїхавши до Москви, Оксана не сприймає московських звичаїв, взає­мин між людьми як на побутовому, так і на суспільному рівні, внутрішньо протистоїть всьому чужому. Ставши московською бояринею, вона змушена одягатися по-московському, аби ніхто не сказав, що вона не поважає місце­вих звичаїв. їй не подобається, що Степан «убрався в те боярське фантя», та й самій соромно одягати вбрання боярині.

Дружині боярина за московським звичаєм не можна брати участь у бесіді чоловіків. Вона мусить лише почастувати гостей, а потім повернутися до себе в терем. Але й тут у молодої українки викликає бурхливий протест звичайний для московських жінок «поцілуйний обряд»: чому це її буде цілу­вати старий боярин, якому вона піднесе чарку? Оксана дивується і з того, що бояриня Ганна, сестра Степана, не може вільно гуляти по Москві, і навіть після заручин їй не дозволяють бачитися з нареченим, хіба що в церкві. Та й засватали дівчину через сваху.

Та ось у домі Степана з'являється гість з України. Він розповідає про великі кривди, які чинять українському народові посіпаки московські, просить Степана заступитися за людей перед царем. Передавши Степанові суп­ліку зі скаргами на царських воєвод, гість сподівається на допомогу, але ця надія лишається марною. Листа, переданого Оксані від братчиці-товаришки, Степан пропонує спалити. Дружина у розмові з ним називає Москву тюрмою, неволею з дикими звичаями і законами.

 У стосунках між московськими боярами панує атмосфера постійного страху і аморальності. Бояри виступають нещирими, лукавими, хитрими, улесливими і жорстокими. Вони догоджають цареві, плазують перед ним. Степан також змушений догоджати цареві, цілувати йому руку. Оксані все це здається вкрай огидним. А ще московська знать зневажливо ставиться до представників інших національностей: українку Оксану ображають навіть у церкві, називаючи «черкашенкою» та «хохлушею».

Не менш негативне враження справляє на молоду жінку й описаний у драмі побут московитів: негарний мішковитий одяг, життя без пісень, жах­ливе пияцтво, нерівноправність жінок.

У драмі згадується про невиправдані безглузді дії Дорошенка, який у бо­ротьбі за владу «татар на поміч приєднав і платить їм ясиром християнським».

Кілька років точилася кривава міжусобна війна. Нарешті вона скінчила­ся, і Степан пропонує Оксані поїхати в Україну, провідати її рідних. Моло­дий боярин каже дружині: «Вже ж тепера на Вкраїні утихомирилось». Оксана рішуче відмовляється їхати на Батьківщину, їй соромно дивити­ся у вічі рідним і товаришам. Ліна Костенко, здається, найкраще пояснила наведений діалог: «Це був час, коли московити спокушали соболями і пере­ловлювали козацьких гінців. Коли був арештований і відправлений у Пе­тербург Данило Апостол (останній виборний гетьман Лівобережжя). Коли Дорошенко склав булаву і доживав віку під Москвою. Коли Полуботок по­мер у фортеці, інші ж були випущені на волю аж після смерті Петра І».Письменниця розкрила у драмі трагедію рідного краю через призму особистого життя своїх героїв. Для них Україна — це «веселий світ» з дівочим співом по гаях, де сонце встає, а не заходить, де шануються воля і людина, гідність, де в шанобі батько і мати, добре слово, жіноча й подруж­ня вірність. Московщина ж здається їм «неволею бусурманською», «тем­ницею».

  Головною героїнею драми «Бояриня» є Оксана. Цей центральний образ твору досить складний для розуміння. Батько й мати виховали свою дочку у дусі палкої любові до України. Лише щире кохання до молодого московсь­кого боярина Степана, з яким вона взяла шлюб, змусило молоду козачку покинути Батьківщину і рідних.

Чому ж навіть перші дні перебування Оксани в Москві принесли їй обра­зу, розчарування, біль і гірке переживання?

Опинившися в Москві, Оксана відразу зрозуміла, що становище її коха­ного, хоч він і зветься боярином московським, досить принизливе: царя і його слуг усі страшенно бояться і мовчки скоряються звичаям, які прини­жують людську гідність. Оксана болісно реагує на образливі слова, почуті в церкві за її спиною: «Черкашенки! Хохлуши!». Ці слова ніби встановлюють незриму межу між нею та московитами, для яких вона назавжди зали­шиться чужинкою. Але найгірше те, що Оксана сама не сприймає московсь­ких звичаїв і порядків: боярська Москва здається їй, вихованій у волелюбно­му середовищі, «темницею», «неволею бусурманською».

Визначальні риси характеру персонажів

Оксана: патріотка, добра, щира, волелюбна, горда, самодостатня, сильна, вольова, безкомпромісна, віддана і любляча.

Степан: освічений, слабкодухий, обережний, слабохарактерний, трохи меркантилъний, лагідний, добрий, носій рабської психології.

 

Основні елементи сюжету драматичної

поеми "Бояриня".

 

Експозиція - знайомство родини козацького старшини Олекси Перебійного з сином його бойового побратима Степаном - боярином.

3ав'язка - згода Оксани на одруження.

Розвиток дії - життя головної героїні в Москві, її неможливість ужитися в ролі боярині.

Кульмінація - усвідомлення Оксаною власної бездіяльності, докір Степанові з приводу своєї і його пасивності.

Розв'язка - спустошення молодої української патріотки, готовність прийняти смерть як невідворотність долі.

Слово "бояриня" асоціюється з образом розкішної, величної, впевненої в собі жінки. Та замість неї в однойменній п'єсі бачимо безправну жінку, душу якої ятрить туга за втраченою волею, за рідним краєм. 3 гіркою іронією сама Оксана говорить: "Бояриня! Отака з мене

бо-я-ри-ня"

 

Проблематика поеми

Основна проблема, порушена в творі, - це проблема національної психологіі та вибору власної суспільної позиції.

Інші проблеми:

• Проблема наслідків Переяславської угоди для України та її народу .

• Проблема двох традиційних культур, двох абсолютно відмінних менталітетів.

• Проблема волі і рабства.

• Проблема відповідальності за долю свого народу перед нащадками .

• Проблема сумління й національної гідності.

• Проблема пасивності,зради, патріотизму.

 

Драма «Одержима» (1901рік)

За одну жахливу ніч при постелі вмираючого Сергія Мержинського Леся Українка створила драму «Одержима».

Леся Українка

«Признаюся вам, що я її в таку ніч писала, після якої, певне, буду довго жити, коли вже тоді жива осталась. І навіть писала, не перетравивши туги, а в самому її апогею. Якби мене хто спитав, як я з того всього жива вийшла, то я б теж могла відповісти: «Я з того створила драму».

«З «Одержимої» розпочалася справжня Леся Українка», – твердить Віра Агєєва (наша сучасниця, дослідниця творчості поетеси). Мержинський наприкінці життя став християнином і ця зміна суттєво вплинула світосприйняття Лесі Українки, але вона це сприйняла як новий мотив у творчості. Згодом саме євангельський мотив об’єднає три драматичні твори: «Одержима», «На полі крові», «Йоганна, жінка Хусова». І лише у Міріам вона найяскравіше втілить «тріаду боротьби» – волю, вчинок, дією.

"Одержима" — твір Лесі Українки про нелегку долю перших послідовників Ісуса Христа. 3ображуючи суть християнської віри, письменниця не лише з'ясовувала остаточну мету християнства, а й показувала, наскільки важко було першим послідовникам Христа зрозуміти нову релігію, котра вимагала відмови від багатьох старих моральних засад, що панували тривалий час. Хоч драматична поема була створена за одну ніч, ідею та образи "Одержимoї" поетеса виношувала довгий час. Свідчення цьому — поезії "Жертва", "Я бачила, як ти хиливсь додолу...", "То, може, станеться і друге диво...", в яких використано той же біблійний сюжет і ті ж образи, що і в "Одержимій". Через релігійні сюжети Леся Українка виразила своє бачення тих чи інших явищ і процесів сучасної їй дійсності, а особисті переживання і відчуття наповнила філософським змістом, піднісши їх до рівня загальнолюдських, що виводить "Одержиму" за рамки автобіографічного твору. У листах поетеси цього періоду також відтворено її душевний стан під час написання драми, що допомагає зрозуміти думки письменниці, відчути народження художніх асоціацій та образів. Уперше твір надруковано в журналі "Літературно-науковий вісник

    Події відбуваються драматичної поеми "Одержима"  у Палестині в часи зародження християнства.

    Головними героями твору є  Міріам та Месія

    • Твір названо "Одержима" . Кого в творі названо одержимою? Чому? Наведіть приклади з тексту поеми.  Одержима Міріам. Вона повністю підкорена коханню до Месії і йде за Учителем, зрікаючись себе безкорисливо і самовіддано. Міріам любить Месію так само жертовно, як Месія любить людей Вона готова врятувати його навіть ціною власного життя.

  • Схарактерика образу Міріам. Його символічний зміст. У чому трагедія Міріам?

 Міріам - проста грішна, земна жінка, яка самовіддано кохає Месію. Всіма вчинками Міріам керує пристрасть, яка засвідчує силу жіночого чуття. Позбавити Міріам пристрасті означає позбавити їі права бути собою. Вона одержима любов'ю до Учителя та ненавистю до ворогів, які зрадили Сина Божого. Міріам зрозуміла всю глибину ницості тих, хто ще вчора називав себе другом і послідовником Месїі. Віддана й любляча, вона готова віддати життя за Месію, але не приймає Його вчення — любити всіх. Жінка здатна на самопожертву, веде боротьбу за своє місце серед людей, не кориться лихові, щира, пряма, здатна дивитися смерті у вічі, спроможна до боротьби. Вона — людина надзвичайної сили волі, яка ніколи не стане на шлях компромісу з совістю. Міріам кидає виклик натовпу, який убиває їі камінням. І хоча героїня трагічно гине в нерівній боротьбі, морально вона перемагає. Образом Міріам письменниця порушує проблему морального максималізму. Лесина Міріам вбачається символом нерозділеної любові до Христа. Вона також є втіленням людини ХХ століття, яка зазнала болісної кризи віри. В образі Міріам втілено бунт душі, пораненої фарисейством. (Лицемірство, зовнішня благочестивість). Трагедія жінки в тому, що вона залишається одинокою, усім чужою і ніким не визнаною, навіть Месією.)

  •   Світоглядна позиція протилежна одержимості Міріам. Художні прийоми використані автор Месія і Міріам, головні герої твору, - глибоко і свідомо жертовні натури, хоча мотиви у кожного свої. Тому, створюючи їх образи, Леся Українка використала прийом контрасту, щоб показати різні зовнішні прояви і розуміння, здавалося б, одного поняття. Міріам любить Месію, їі думки пов'язані тільки з ним, вона готова віддати за нього своє  життя. Але ніколи не прийме Його вчення любити ворога. Покликання Міріам - врятувати Месію. Месія має врятувати світ. Ця відмінність - взаємозаперечення не дає їм порозумітися і прирікає обох на самотність.
  • Головну думку твору.

пошук людиною сенсу життя та свого призначення і місця в житті через страждання та випробування.

  • Композиція твору

Хіба минає все минуле?

Він пережив тpи вічності в три ночі,

Прийняв тpи смерті:

Чи тenep, воскресши,

3абуде Він страждання, зраду, смерть?

 Так оцінюючи приреченість Месіі, роздумує Міріам пpo тpu найважчі випробування, що випадають на долю людини - страждання, зраду, смерть, але через які людина приходить до усвідомлення справжньої цінності життя. Цi три випробування у художній канві поеми припадають на три ночі. Чотири акти твору ніби передають чотири акти внутрішньої драми Міріам, а через їі думки та вчинки і драму самого Вчителя. Конфлікт твору розгортається відповідно до трьох названих етапів, акцентуючи увагу саме на тих моментах, які врешті мають привести до усвідомлення істинного сенсу людського життя. У першому акті Мipiaм доходить висновку nрo самотність Мecїi, усвідомлює глибину Його страждань. Їй відкривається те, що не дано побачити натовпу, який сприймає Меciю як героя: Учитель — страждалець, який старанно  намагається це приховати.

   Дія другої яви відбувається вночі в Гетсиманському саду, де Христос проводить ніч у молитві та трагічному передчутті мученицької смерті і куди таємно проникає Міріам. Вона стає свідком страждань, яким не може зарадити, бо розуміє, що Месія не прийме їі жертви. Нікого немає поряд із Ним, ті, хто вважає себе Його друзями, спокійно сплять, не передчуваючи біди. Тому Міріам уже проклинає не тільки Його Месїі, a й його друзів. Самого моменту зради Леся Українка не зображує, як і не називає імені зрадника та імен апостолів, які своєю пасивністю та байдужістю сприяли злочину. У стражданні перед Месією відкрився жах самотності, у зраді — приреченості та покинутості. У третьому акті драми постає картина смерті Месіі на Голгофі. Це монолог Міріам, яка знаходиться одна біля розіп'ятого на хресті Месїі. Четвертий акт смерть Міріам, яка провокує свою загибель, одержима думкою про жертву крові. Смерть героїні наближає їі до вічності, єднає з Месією, підводить до усвідомлення сенсу життя. Отже, Леся Українка накреслює через образи Месії та Міріам такий шлях еволюції духовного в людині: страждання, зрада, смерть, і за допомогою вдалої композиції втілює свій задум.

 

Пробпематика драматичної поеми "Одержима" Лесі Українки

1. Проблема активної життєвої позиції особистості, що діє у духовному вакуумі.

2. Проблема морального максималізму.

3. Проблема жертовності духу і тіла.

4. Проблема зради і вірності, смерті. і безсмертя.

5. Проблема самотності.

6. Проблема кохання і ненависті.

7. Проблема очищення через страждання та випробування.

 

Значення творчості Лесі Українки

Творчість Лесі Українки відіграла велику роль у розвитку вітчизняної і світової культури. Поетеса принесла в українську літературу багатий духовний світ своїх героїв — людей з допитливим розумом і палким серцем. Могутній талант, відданий служінню народові, глибоке проникнення в найістотніші питання доби, висока професійна культура — все це поставило Лесю Українку в ряди найвидатніших поетів світу.

«Демократичний зміст, гуманістичний пафос її творчості, висота духовності й інтелекту, заявлені в характері трактування вічних, загальнолюдських проблем (і літературних, і культурних),— все це повсякчас приваблювало читача і піднімало її слово до рівня світових вершинних зразків».

Високо оцінила драму «Бояриня» Ліна Костенко у передмові до книги Лесі Українки.

«Бояриню» дуже довго не друкували. Уже нові покоління й не знають, про що вона, та «Бояриня». Шкода, що вона не йшла на сцені. Багатьом корисно було б подивитися. Для поглиблення культури міжнаціональних відносин» .

Ця драма нібито звернена до сучасності. Проблема незалежності, що стояла перед Україною в XVII ст., співзвучна сьогоднішньому дню, нашим болям і сподіванням, історичному вибору, зробленому українським народом 16 липня 1990 року, коли було прийнято Декларацію про державний суверенітет республіки.

На смерть Лесі Українки преса одностайно відгукнулася некрологами і статтями, рідні поетеси й українські видання в Києві отримала велику кількість телеграм і листів із висловленням співчуття. Високо оцінила творчість Лесі Українки, наголошуючи на її зв'язку з робітничим рухом, більшовицька газета «Правда». Почуття горя і непоправної втрати охопило всю Україну.

Любов і пошану до геніальної поетеси висловив на вечорі, присвяченому 90-річчю від дня народження Лесі Українки, Павло Тичина.

«Як нам потрібно сьогодні (і не тільки письменникам) учитися у Лесі Українки вірному сприйняттю багатогранного життя, її новаторству, її умінню зберігати революційні традиції.

Адже Леся Українка була водночас поетом і філософом, драматургом і публіцистом, знавцем народної поезії й мислення...»

Споруджено пам'ятник і відкрито музей Лесі Українки у грузинському місті Сурамі, де вона жила і померла, її ім'ям названо вулиці в Сурамі та Тбілісі. Пам'ятник українській поетесі встановлено в Батумі. Ім'я Лесі Українки присвоєно багатьом театрам, інститутам, заводам, бібліотекам, школам, вулицям.

Кращі українські, російські, вірменські, грузинські композитори пишуть балети, романси, пісні на тексти поезій Лесі Українки, художники ілюструють її твори.

Поетичний образ мужньої Лесі втілений у сюїті композитора А. Штогаренка «Пам'яті Лесі Українки». М. Скорульський створив балет, В. Кирейко — оперу за сюжетом «Лісової пісні».             

Максим Рильський писав про Лесю Українку, порівнюючи її зі створеним нею ж образом Ломикаменю.

На честь 100-річчя від дня народження поетеси в нашій країні було прийнято постанову про заснування щорічної літературної премії імені Лесі Українки за кращий літературний твір для дітей.

1973 року в Києві відкрито пам'ятник Лесі Українці. Леся Українка і сьогодні з тими, хто прокладає людству шлях до кращої долі.

Польський критик Флоріан Неуважний в столітні рокови¬ни з дня народження Лесі Українки говорив про світову велич поетеси.

«Ціле життя — щоденно — вона жила і творила для майбутньої справедливої і вільної України, освітлюючи своєю творчістю і біографією наше сьогодні, викликаючи в своїх земляків і за межами України подив, пошану і почуття щастя від того, що існують такі, як вона, творці і люди».

Життя Лесі Українки - великий подвиг в ім'я народу.

Творчість Лесі Українки багато в чому визначає розвиток модерністських тенденцій у літературі XX ст. її неромантична, символістська поезія та драматургія означили на межі віків увагу до нових цінностей, нових філософських, буттєвих проблем (йдеться насамперед про зосередження на внутрішньому світі людини, на індивідуальній психології).

 

 

 

 

 

 

 

 

Перевір себе

(тестові завдання за біографією письменниці)

1. Продовжіть речення.

• Назва першого Лесиного вірша - … .

• Рік виходу першої збірки Лесі Українки … .

• 1899 р. вийшла збірка... .

• Тематика циклу віршів «Подорож до моря»: … .

• Свої вірші Леся Українка компонувала за принципом… .

• 1902 р. виходить збірка… .

• Тематикою циклу віршів «Невольничі пісні» є … .

• Крім віршів, Леся Українка писала… .

2. Укажіть одну правильну відповідь.

1. Стильовою домінантою творчості Лесі Українки є:

А    реалізм

Б    експресіонізм

В    імпресіонізм

Г    неоромантизм

2.  Перший вipш Лесі Українки мав назву:

А    «Конвалія»

Б    «Сафо»

В   «До мого фортепіано»

Г    «Надія»

З. Перша збірка Лесі Українки «На крилах пісень» активному сприянню:

А     I.Франка

Б    О.Кобилянської

В     П.Мирного

Г    М. Драгоманова

4. Справжнє прізвище Лесі Українки:

А    Лариса Косач

Б     Олександра Білозерська

В    Наталя Кобринська

Г    Марія Вілінська

 

5. «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани пopвiтe» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як з уст сеї слабосилої хворої дівчини», - так сказав:

А    П.Кулiш про вірш «Сопtга spem speгo»

Б     I.Франко про вірш «Сопtга spem speгo»

В     М.Драгоманов про вiрш«Досвітні oгнi» 

Г    О.Кобилянська про вiрш «Mpіє, не зрадь»

6. Назва вірша «Сопtга spem spero» перекладається з латини як:

А   «Надія помирає остання»

Б    «Mpiє, не зрадь»

В    «Пам’ятай, що живеш»

Г    «Без надії сподіваюсь»

7. Наведена строфа  

Геть те, думи, ви, хмари осінні!

Тож тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосiннi

Проминуть молодії літа

розпочинає вiрш:

А    «Слово, чому ти не твердая криця»

Б     «Скрізь плач, i стогін, i ридання»

В    «Contra spem spero»

Г     «Mpiє, не зрадь»

8. Протест проти рабства духу звучить у вірші Лесі Українки:

А   «Дим»

Б   «Сопtга spem speгo»

В   «Слово, чому ти не твердая криця»

Г   «Досвітні огні»

9. Рiзнi жанрові поетичні форми представлені у такому циклі поезій Лесі Українки:

А    «3оряне небо»

Б    «Подорож до моря» 

В    «Мелодії»

Г    «Cім струн»

10. Який підручник написала Леся Українка для своєї молодшої сестри у 1890 p.?

А   «Стародавня історія східних народів»

Б   «Буквар»

В   «Історія української літератури»

Г   «Українська граматика»

11. До якої збірки (циклу) увійшла поезія «Contra spem spero»?

А «На крилах пісень»

Б «Думи і мрії»

В «Відгуки»

Г циклу «Сім струн»

12. Який твір (цикл) Лесі Українки вважається лебединою піснею поетеси?

А   драматична поема «Бояриня»

Б   драматична поема «Оргія»

В   цикл «Подорож до моря»

Г   цикл «Невільничі пісні»

 

Тестові запитання за драмою-феєрією «Лісова пісня»,

1. Прочитавши драму-феєрію «Лісова пісня», дайте відповіді на питання.

  1. Суперницею Мавки в драмі-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки виступає:

А  Доля Б  мати Лукаша В  Килина Г  Русалка Д  Русалка Польова

2. Слова «Я маю в серці те, що не вмирає!» належать:

А  Лукашу Б   Перелеснику В  Мавці Г  Русалці Польовій  Д  Тому, що греблі рве

3. Визначте жанр твору Лесі Українки «Лісова пісня».

А  новела Б   історична драма В   роман у віршах Г   поезія в прозі  Д  драма-феєрія

 4. Розмістіть репліки Мавки («Лісова пісня») відповідно до послідовності їх появи у драмі.

А   «О, не журися за тіло!

       Ясним вогнем засвітилось воно...»

Б   «Твоя сопілка має кращу мову.

     Заграй мені, а я поколишуся»

В  «Ох, як я довго спала!»

Г   «Не зневажай душі своєї цвіту.

     Бо з нього виросло кохання наше!»

Д   «Ні! я жива! Я буду вічно жити

Я в серці маю те, що не вмирає.»

5. Установіть відповідність:

Дійова особа:

1 Дядько лев 2 Перелесник  3 Лісовик 4 «Той, що в скалі сидить»

 

Дійова особа:

А   ріже свого пальця, щоб урятувати красу Русалки Польової

Б    перетворює Лукаша на вовкулаку

В   забирає Мавку під землю

Г    рятує Мавку, огортаючи вогнем вербу, на яку вона перетворилася

Д   захищає дуб від охочих його зрубати

6. Установіть відповідність:

Дійові особи:

  1. Лукаш
  2. Мавка
  3. мати Лукаша
  4. дядько Лев

Репліка:

А  Ой лишенько! Іще не починала!

     Ой мій упадоньку! Що ж ти робила?

  Нездаренько! Нехтолице!  Ледащо!

Б  Що лісове, то не погане, сестро, -

 Усякі скарби з лісу йдуть…

В  І та вже відьма? Ба, то вже судилось

  Відьомською свекрухою вам бути.

Г  Та відчепися, відки маю знати?

  Я з кодлом лісовим не накладаю

  Так, як твій рід! Зрубай її, як хочеш,

  Хіба я бороню? Ось на й сокиру.

Д  Заграй, заграй, дай голос мому серцю!

Воно ж одно лишилося від мене.

 

 

2. Продовжіть речення

• В основу «Лісової пісні» лягли спогади … .

• Твір складається з… .

• До світу міфологічних істот належать … .

• До світу людей —… .

 

ПИТАННЯ

1. Прочитавши драму «Лісова пісня» Лесі Українки, укажіть хто з героїв твору про кого говорить.

1. А чом же в тебе очі не зелені?

2. У тебе голос чистий, як струмок…

3. Чудна у тебе мова, але якось так добре слухати…

4. Ся жінка хижа, наче рись.

5. …То було таке покірне, добре, хоч прикладай до рани…

6. Ну, дівонько, хоч ти душі не маєш, та серце добре в тебе.

7. Уже таких відьом, таких нехлюй, як ти, світ не відав!

8. Не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись.

9. ..Я не люблю її – вона лукава, як видра.

10. Тобі б усе ганяти по шурхах з приблудою, з накидачем отим!

11. Ну, вже й невісточка! І де взялася на нашу голову?

           12. …А все ж я мушу признатися – таки старого шкода, бо він умів тримати з нами згоду.

 

Літературна гра „ Так “ – „Ні

 

 1) Леся Українка – це псевдонім Л.П.Косач (так)

 2) Уроки гри на фортепіано Леся брала в дружини М.Лисенка (так)

 3) Леся в дитинстві не дружила з ровесниками (ні)

 4) Леся навчалася в Київському університеті (ні)

 5) Перша збірка називалася „ На крилах пісень “ (так)

 6) Леся Українка писала лише вірші (ні)

 7) Родина М.Старицького не бувала у Косачів і не була з ними знайома (ні)

 8) І.Франко був другом родини Косачів (так)

 9) Поетеса ніколи не бувала в Єгипті (ні)

 10) Лариса Петрівна лікувалася в Косівщині на Сумщині (так)

 11) Леся Українка не перекладала твори з європейської літератури українською мовою (ні)

 12) Поховано письменницю в Грузії (ні)

 

 

 

 

 

 

Теорія літератури

Антитеза (від грец. протиставлення) ‒ особливо підкреслене протиставленні і протилежних життєвих явищ, понять, думок.

Неоромантизм — стильова течія модернізму, генетично і пов'язана з романтизмом

Ознаки:

  • прагнення поєднати ідеал із дійсністю;
  • увага до чуттєвої сфери людини;
  • емоційно-інтуїтивне пізнання світу;
  • усвідомлення індивідуальності й суспільної свободи;
  • піднесення постаті визначного героя;

Драматична поема – це літературний вид, що виник при поєднанні всіх трьох способів художнього моделювання дійсності – драматичного, епічного і ліричного. Драматична поема оформляється віршем, у ній зосереджується увага на ідейному конфлікті між персонажами.

Драма-феєрія (від франц.— фея, чарівниця) — один із жанрових різновидів драми. Для цього драматичного виду властивий фантастично-казковий сюжет, у ньому відбуваються неймовірні з реального погляду перетворення, поряд з людьми діють створені уявою письменника фантастично-міфічні істоти.

Вірш прозою, поезія у прозі — короткий ліричний твір настроєвого характеру, наближений за формою тексту до прози і водночас за мелодикою, підвищеною емоційністю та ліричним сюжетом, навіть з фрагментами спорадичного римування — до поезії. Будучи помежовим жанром, вірш у прозі, на відміну від власне вірша, спирається на чергування довгих та коротких відтінків ритмізованого тексту, тяжіє до фонетичної упорядкованості та регулятивності мовлення, до «етюдності» чи філософської медитації тощо.

Література

 

1. Українська література: підруч. для 10 кл. загальноосв. Навч. закл./ За заг . ред. Г.Ф. Семенюка. – К.: Освіта, 2010. – 416 с

2. Хропко П. Українська література. Підручник для 10 кл. середн. шк., ліцеїв, гімназій та коледжів. – 4-те вид., перероб. і доп. – К.: Освіта, 2001. – 528 с.

3. Борщевський В.М. Українська література. Підручник для 10 кл. – К., 1994.

4. Мовчан Р.В. Українська література 11 кл.: Підручник для середньої загальноосвітньої школи. – К.: Перун, 2001.

5. Непорожній О. С. Українська література: Підручник для 11 кл. – К., 1995.

6. Українська література. Універсальна хрестоматія. У 2-х т. / За заг. ред. проф. А.П. Загнітка. – Донецьк: ЦПА, 2000.

7. Духовні криниці. Українська література : Хрестоматія для 10 кл. загальноосв. навч. закл.: У 2-х ч. / Упор. Г.Ф. Семенюк, П.П. Хропко. – К., 2003.

8. Українська література: Хрестоматія для 11 кл. серед. навч. закладів / Упоряд. Р.В. Мовчан, Ю.І. Ковалів. – К.: Перун, 2001.

9. Срібний птах: Хрестоматія з української літератури для 11 класу загальноосв. навч. закл.: У 2-х ч. / Упор. Г. Семенюк, М. Ткачук, А. Гуляк.. — К.: Освіта, 2004.

10. Українська література. 10 клас: Хрестоматія. / Упор. О.І. Борзенко, М.П. Сподарець. — Харків: Ранок., 2004.

11. Українська література. 11 клас: Хрестоматія. / Упор. О.І. Борзенко, М.П. Сподарець. — Харків: Ранок., 2004.

12.  Історія української літератури ХІХ століття: У 3 кн. / За ред. М. Т. Яценка – К., 1997.

 

 

 

 

 

 

Для нотаток

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

 

Для нотаток

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

docx
Додано
26 лютого
Переглядів
264
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку