На допомогу учителю

Літературне читання

(за підручником О.Вашуленко, 4 клас)

 

 

 

                     Впорядкувала: Діновська Г.А,

               вчитель початкових класів

                          Кам’янець-Подільської ЗОШ№10

      Хмельницької області

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Анотація

Даний посібник містить опис життєвого і творчого шляху відомих письменників, поетів, твори яких використані у підручнику «Українська мова і література» (О. Вашуленко, 2 частина, 4 клас). Також у посібнику наводяться цікаві факти про життя всесвітньовідомих українців.

Відеододаток до уроків літературного читання (О. Вашуленко, 4 клас) містить посилання на 86 роликів, користуючись якими учитель зможе цікаво провести урок, розширити світогляд учнів тощо.

Відеоролики розміщені відповідно до 13 тем у підручнику. Додаток містить біографії українських письменників і поетів, цікаві факти про них, інтерв’ю із письменниками сучасності, цікаві факти з їхнього життя. Учні із захопленням прослуховують і переглядають аудіоказки, мультфільми, цікаві розповіді про життя рослин і тварин, літературні твори, виконують тематичні фізкультхвилинки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

Шкільний дзвіночок кличе нас у четвертий клас!

Анатолій Качан. Життєвий і творчий шлях

Пісня «Наша вчителька» (автор музики Анна Олєйнікова, автор слів Наталія Іванова)

Нузет Умеров. Життєвий і творчий шлях

Леонід Сорока. Життєвий і творчий шлях

Леонід Сорока. В останній день літа

Олена Комова. Життєвий і творчий шлях

Олена Комова. Мій сусід – прибулець!

Джеремі Стронг. Життєвий і творчий шлях

Джеремі Стронг. Дзвінок інспекторки (Уривок із повісті «Гармидер у школі»)

Дивовижний світ міфів

Аудіокнига. Єгипетські міфи. Ра та Апоп

Давньослов’янські міфи про походження світу

Українські міфи

Ольга Бондарук. Міфи про створення світу та людей

Давньогрецькі міфи. Арахна (переказ Катерини Гловацької)

Давньогрецькі міфи. Дедал та Ікар (переказ Катерини Гловацької)

Легенди рідного краю

Народна легенда. Як виникли Карпати

Легенда про Україну

Легенда про дівчину-Україну

Народна легенда. Зозулині черевички

Легенда про Мукачівський замок

Пізнаю мудрість притчі

Олена Пчілка. Життєвий і творчий шлях

 

Народна притча. У пригоді (записала Олена Пчілка)

Аудіювання. Народна. Притча. У пригоді

Народна притча. Треба нахилитися

Народна притча. Сила слова

Єврейська притча. Цвяхи

Леонардо да Вінчі. Життєвий і творчий шлях

Леонардо да Вінчі. Справжній друг

Народна казка – скарбничка мудрості

Аудіоказка. Українська народна казка. Ріпка

Українська народна казка. Кам’яний горішок

Корейська народна казка. Чий дарунок найкращий

Жменя сміху – читачам на втіху

Марія Пригара. Життєвий і творчий шлях

Марія Пригара. Байбак-мандрівник

Грицько Бойко. Життєвий і творчий шлях

Біографія Грицька Бойка

Грицько Бойко. Викрутився

Микола Сингаївський. Життєвий і творчий шлях

Микола Сингаївський. Дощ із краплі починається

Галина Малик. Життєвий і творчий шлях

Галина Малик. Живі Письменники

Галина Малик. Мавпині іменини

Руханка. Хом’ячки

Всеволод Нестайко. Життєвий і творчий шлях

Всеволод Нестайко. Життя і творчість

Аудіокнига. Всеволод Нестайко. Тореадори із Васюківки (скорочено)

Василь Симоненко. Життєвий і творчий шлях

Василь Симоненко. Подорож у країну Навпаки

Краса і сила поетичного слова

Осінь в лісі

Ліна Костенко. Життєвий і творчий шлях

П’ять цікавих фактів про Ліну Костенко

Ліна Костенко. Здивовані квіти

Ліна Костенко. Вже брами літа замикає осінь

Ліна Костенко. Задощило

Фізкультхвилинка. Осінь. Осінь. Ти ласкава казка

Андрій Малишко. Життєвий і творчий шлях

Андрій Малишко. Творчий шлях. Пісня про рушник

Дмитро Павличко. Життєвий і творчий шлях

Дмитро Павличко. Біографія

Микола Вінграновський. Життєвий і творчий шлях

Микола Вінграновський. Вірші

Анатолій Костецький. Життєвий і творчий шлях

Сторінки з життя Анатолія Костецького

Анатолій Костецький. Спішу додому

Дивосвіт літературної казки

Сашко Дерманський. Життєвий і творчий шлях

Сашко Дерманський. Живі Письменники

Сашко Дерманський. Маляка – принцеса Драконії (уривок)

Аудіоказка. Аліна Туз. Час бажань

Цікаві факти про пінгвінів

Факти про пінгвінів

Фізкультхвилинка. Пінгвіни

Діана Амфт. Життєвий і творчий шлях

Діана Амфт. Як полюбити павученя?

Леся Мовчун. Життєвий і творчий шлях

Леся Мовчун. У неї тільки прізвище Мовчун (інтерв’ю з поетесою)

Байка вчить, як на світі жить

Про байку та байкарів

Езоп. Життєвий і творчий шлях

Езоп. Езопові байки

Езопові байки. Лисиця і виноград. Вовк і Ягня…

Леонід Глібов. Життєвий і творчий шлях

Леонід Глібов. Вовк і Кіт

Леонід Глібов. Чиж та Голуб

Олена Пчілка. Життя і творчість

Олена Пчілка. Снігир та Щиглик

Павло Глазовий. Життєвий і творчий шлях

Павло Глазовий. Похвала

Павло Глазовий. Батькова наука

Пізнаю себе і світ

Оксана Кротюк. Життєвий і творчий шлях

Оксана Кротюк. Живі Письменники

Оксана Кротюк. Літачок

Оксана Радушинська. Життєвий і творчий шлях

Оксана Радушинська. Подільська поетеса

Зіркова історія Всеволода Нестайка

Про безпеку в Інтернеті. Короткометражний мультфільм

Подарунок. Мультфільм

Гордість і слава України

Українська мова. Казка

Українська мова. Пісня

Соломія Крушельницька. Життєвий і творчий шлях

Соломія Крушельницька. Біографія. Цікаві факти

Катерина Білокур. Життєвий і творчий шлях

Зоряна історія Катерини Білокур

Життя і мрії Катерини Білокур (за автобіографією)

Біатлон – це…

Фізкультхвилинка. Школярики

Цікаве для допитливих

Сама велика в Україні колекція птахів-носорогів

Арктика для дітей

Арктика і Антарктика

Звідки прийшли гроші. Мультфільм

Українські банкноти

Пригоду за пригодою читаю з насолодою

Сергій Гридін. Життєвий і творчий шлях

Сергій Гридін. З книгою у майбутнє

Сергій Гридін. Федько, прибулець з Інтернету

Гжегож Касдепке. Життєвий і творчий шлях

Гжегож Касдепке. Я не хочу бути принцесою

Жульєтт Парашині-Дені та Олівер Дюпен. Банда піратів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Шкільний дзвіночок кличе нас у четвертий клас!

 

      Анатолій Качан

Письменник, культурний діяч. Народився 16 січня 1942 року на Миколаївщині. Навчався на факультеті української філології Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова. Працював учителем у придунайському містечку Вилкове, був військовослужбовцем у Криму, кореспондентом молодіжної газети, редактором видавництва «Маяк» в Одесі. Друкуватися почав у студентські роки, з 1962 року. З 1971-го живе в Києві.

Довго очолював літературні відділи в дитячих журналах «Піонерія» (тепер «Однокласник»), «Барвінок», «Соняшник», республіканське літературне об’єднання школярів «Первоцвіт», у газеті «Вечірній Київ» вів сторінку творчого саморозвитку дітей «Кораблик», яка згодом переросла в самостійне видання «Я Сам//Сама». З 2004 року – голова творчого об’єднання дитячих письменників Київської організації

Лауреат багатьох літературних нагород, зокрема премій імені Миколи Трублаїні (1982), Лесі Українки (2002), премії «Звук павутинки» імені Віктора Близнеця (2004), премії імені Бориса Нечерди (2006) та літературно-мистецької премії «Київ» імені Євгена Плужника (2009).

Автор 15 книжок для дітей та юнацтва, добірки поезій, що увійшли до шкільних підручників і посібників, хрестоматій та антологій української дитячої літератури, численних публікацій у зарубіжних виданнях, статей та інтерв’ю з проблем дитячої літератури.

https://www.youtube.com/watch?v=yu-ecUvYvik&list=PL_zDp5rG6HquJvMLsDRauPizd4rDXei4E&t=37s

Пісня «Наша вчителька» (автор музики Анна Олєйнікова, автор слів Наталія Іванова)

https://www.youtube.com/watch?v=k4D7p7Rarjk

  Нузет Умеров

  Нузет Умеров, - поет, прозаїк, перекладач, журналіст, засновник сучасного напрямку в дитячій кримськотатарській літературі.

         Народився 13 листопада 1931 року в Сімферополі, жив на вулиці Училищна, 6. У травні 1944 року разом з матір’ю, сестричкою, братиком був депортований до Узбекистану. По закінченні школи працював токарем, слюсарем, шахтарем. Вірші почав писати ще в школі. Це захоплення привело його в Москву, в Літературний інститут ім. М. Горького, де навчався на одному семінарі з Євгеном Євтушенком, Робертом Рождественським, Беллою Ахмадуліною, Джимом Петерсоном. 

По закінченні інституту в 1963 році був направлений в Алма-Ату, де обіймав посаду завідувача відділу художнього перекладу у видавництві "Жазуши" "Письменник". Згодом став головним редактором Державного комітету Казахської РСР з друку. У 1970 році переїхав у Ташкент, де працював у Спілці письменників Узбекистану, заступником головного режисера Академічного Великого театру ім. Алішера Навої. 

У 1968 році став членом Спілки письменників СРСР. 

У 1992 році повернувся до Криму. З 1984 по 2006 рік Нузет Умеров - головний редактор найстарішої кримськотатарської газети "Янъы дюнья". Разом з іншими кримськими поетами - Валерієм Басировим, Ольгою Тимохіної і іншими робить все, щоб діти і молодь пізнавали культуру і мови народів, що мешкають в Криму. Видають казки, вірші російською, українською та кримськотатарською мовами, які стали дуже популярними. Нузет Умеров - автор декільких десятків книг. Це - вірші, поеми, казки, оповідання, повісті, пєси, гуморески. Перекладач з казахської, узбецької, татарської і інших мов. Брав участь у створенні першого післявоєнного кримськотатарського букваря "Еліфбе" 

Член Спілки письменників України, академік Кримської Літературної Академії, заслужений журналіст України.

 

 

  Леонід Сорока

  Працював журналістом в пресі для дітей. Публікувався в журналах «Юність», «Нева», «Веселка», «Літературній газеті», в дитячих журналах. Перекладав на російську мову українських, туркменських і єврейських поетів. З 1991 року живе в Ізраїлі, в Карміелі. Друкується в московських дитячих журналах, в журналі «Слово письменника», «Єрусалимському журналі» та ін

Леонід Сорока. В останній день літа https://www.youtube.com/watch?v=LGaFCgXYLAU

Олена Комова

 Олена Борисівна Комова народилася 2 грудня 1965 р. в селищі міського типу Тіксі, Якутія. За освітою — економіст та правознавець. Закінчила Донецький державний університет. Після отримання диплома працювала за спеціальністю, а коли народила сина, відчула потяг до дитячої літератури. Тепер синів уже двоє, і тим більш приємно писати для них та інших хлопчиків та дівчаток.

Із 1996 р. пише для журналу «Пізнайко» і є автором 12 книжок з серії «Казочка під подушку» (видавництво «Літера» ). З-під пера письменниці у світ вийшли книги: «Ворона та хмари» (1999), «Співаюче слоненятко» (1999), «Чобітки для лялечки» (2000), «Незадоволена Генрієтта» (2000), «Чому шкарпетки смугасті» (2000), «Художник та Корова» (2000), «Піратські історії» (2008) з малюнками Євгенії Гапчинської, «Мої маленькі принцеси» (2011) з малюнками Катерини Дудник.

У 2008 р. книга Олени Комової «Піратські історії» потрапила до рейтингу «Книга року».

Олена Комова. Мій сусід – прибулець! https://www.youtube.com/watch?v=SCtoNCM6nS8

 

 

 

Джеремі Стронґ (англ. Jeremy Strong, 18 листопада 1949, Лондон, Англія) — англійський дитячий письменник.

Джеремі Стронґ – чільний представник сучасної англійської літератури, зокрема він добре відомий як автор численних книжок для дітей та юнацтва. Його твори владний свій рідний легкий стиль, лагідний гумор, зрозумілі та мішні для дітей ситуації, у які втрапляють його персонажі, та цікаві, небувалі сюжети. А додайте до цього хорошого серця, учительську любов до дітей та активну організацію дитячої та участі в багатьох літературних подіях для молодих читачів та письменників, і ви отримуєте одного з найулюбленіших письменників Великої Британії. Перший ніж стати письменником Джеремі Стронг працював пекарем і випікав близько 1000 пиріжків з джемом щоночі. Після закінчення Йоркського університету працював вчителем початкової школи. У 1991 році покинув викладання і повністю присвятив себе письменництву.

 

Джеремі Стронг. Дзвінок інспекторки (Уривок із повісті «Гармидер у школі») https://www.youtube.com/watch?v=4yPN6lYwomw

Дивовижний світ міфів

Аудіокнига. Єгипетські міфи. Ра та Апоп  https://www.youtube.com/watch?v=Ef3Z-8Hwn5Y

Давньослов’янські міфи про походження світу https://www.youtube.com/watch?v=Con5OmIq_to

Українські міфи https://www.youtube.com/watch?v=YZFuTZpvBT0 

Ольга Бондарук. Міфи про створення світу та людей https://www.youtube.com/watch?v=nRiYZ_EpJBM

Давньогрецькі міфи. Арахна (переказ Катерини Гловацької) https://www.youtube.com/watch?v=nQHhz3NRfM0

Давньогрецькі міфи. Дедал та Ікар (переказ Катерини Гловацької) https://www.youtube.com/watch?v=UblMcmOhOz0

Легенди рідного краю

Народна легенда. Як виникли Карпати https://www.youtube.com/watch?v=WIrHuSbS948

Легенда про Україну https://www.youtube.com/watch?v=Dgy4gM_njLk

Легенда про дівчину-Україну https://www.youtube.com/watch?v=qx67f2EIMTQ

Народна легенда. Зозулині черевички https://www.youtube.com/watch?v=mwNuBRq_jHM 

Легенда про Мукачівський замок https://www.youtube.com/watch?v=lRdAbnJfKYI

Пізнаю мудрість притчі

  Олена Пчілка

 Олена Пчілка (псевдонім Ольги Петрівни Косач; 5 (17) липня 1849, Гадяч — 4 жовтня 1930) — українська письменниця, драматург, публіцистка,громадська і культурна діячка, перекладачка, етнограф, член-кореспондент Всеукраїнської академії наук (1925); мати Лесі Українки, сестра Михайла Драгоманова.

Народилася 5 (17 липня) 1849 року в містечку Гадяч на Полтавщині в родині небагатого поміщика Петра Якимовича Драгоманова. Початкову освіту отримала вдома. Батьки прищепили їй любов до літератури, до української народної пісні, казки, обрядовості. В 1866 році закінчила київський "Зразковий пансіон шляхетних дівиць".

Влітку 1868 року разом з чоловіком виїхали на Волинь до місця служби П. А. Косача у містечко Звягель (ниніНовоград-Волинський), де записувала пісні, обряди, народні звичаї, збирала зразки народних вишивок. 25 лютого1871 року тут народилася дочка Лариса, яка ввійшла в світову літературу як Леся Українка. Два сини й чотири дочки виростила сім’я Косачів.

Свій творчий шлях розпочала з перекладів поетичних творів Пушкіна і Лермонтова. 1876 року вийшла друком у Києві її книжка "Український народний орнамент", яка принесла Олені Пчілці славу першого в Україні знавця цього виду народного мистецтва, в 1881 році вийшла збірка перекладів з Миколи Гоголя і з Олександра Пушкіна й Михайла Лєрмонтова "Українським дітям", видала своїм коштом "Співомовки" С. Руданського (1880). З 1883 року почала друкувати вірші та оповідання у львівському журналі "Зоря", перша збірка поезій "Думки-мережанки" (1886). Одночасно брала діяльну участь у жіночому русі, в 1887 році разом з Наталією Кобринською видала у Львовіальманах "Перший Вінок".

Навесні 1879 року О. П. Косач з дітьми приїхала в Луцьк до свого чоловіка, якого було переведено на посаду голови Луцько-Дубенського з’їзду мирових посередників. У Луцьку вона вступила в драматичне товариство, а гроші, зібрані від спектаклів, запропонувала використати для придбання українських книг для клубної бібліотеки.

У 1890-х роках жила в Києві, у 1906—1914 роках була видавцем журналу "Рідний Край" з додатком "Молода Україна" (1908—1914). Національні і соціальні мотиви становили основний зміст творів Олени Пчілки, в яких вона виступала проти денаціоналізації, русифікації, проти національного і політичного гніту, проти чужої школи з її бездушністю та формалізмам, показувала, як національно свідома українська молодь в добу глухої реакції шукала шляхів до визволення свого народу.

У 1920 році за антибільшовицькі виступи була заарештована в Гадячі. Після звільнення з арешту виїхала в Могилів-Подільський, де перебувала до 1924 року, а відтоді до смерті жила в Києві, працюючи в комісіях УАН, членом-кореспондентом якої була з 1925 року.

Померла 4 жовтня 1930 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі поруч з чоловіком і донькою.

 

Народна притча. У пригоді (записала Олена Пчілка) https://www.youtube.com/watch?v=5Wwg1QQoc5Q

Народна притча. Треба нахилитися

Аудіювання. Народна притча. У пригоді https://www.youtube.com/watch?v=QyGtPDyRyDI

Народна притча. Сила слова  https://www.youtube.com/watch?v=IMTm1zVeBfY

Єврейська притча. Цвяхи https://www.youtube.com/watch?v=17nK5XMRDxU

      Леонардо да Вінчі

 

Леонардо да Вінчі (15 квітня 1452 — 2 травня 1519) — найбільший художник і геніальний вчений, заслуги якого важко порівняти з чиїми-небудь.

Народився в 1452 році поблизу міста Вінчі (звідки і відбулася приставка його прізвища). Його художні захоплення не обмежуються живописом, архітектурою і скульптурою. Не дивлячись на величезні заслуги в галузі точних наук (математики, фізики і природознавства, Леонардо не знаходила достатньої підтримки і розуміння.

Лише через багато років його роботи були по-справжньому оцінені.

Захоплюючись ідеєю створення літального апарату, Леонардо да Вінчі розробив спочатку найпростіший апарат (Дедала і Ікара) на основі крил. Нової його ідеєю став аероплан з повним управлінням. Однак її втілити в життя не вдалося через відсутність мотора. Також знаменитої ідеєю у короткій біографії Леонардо да Вінчі є апарат з вертикальним злетом і посадкою.

Вивчаючи закони рідини і гідравліку в цілому, Леонардо вніс значний внесок в теорію шлюзів, портів каналізації, перевіривши ідеї на практиці.

Знаменитими картинами Леонардо да Вінчі «Таємна вечеря», «Мадонна з горностаєм», «Мона Ліза» та багато інших. Леонардо був вимогливий і точний у всіх своїх справах. Навіть захоплюючись живописом, він наполягав на повному вивченні об’єкта перед початком малюнка.

Рукописи Леонардо да Вінчі безцінні. Їх повністю опублікували лише в 19-20 століттях, хоча ще за життя автор мріяв видати частина З. У своїх нотатках Леонардо відзначав не просто роздуми, а доповнював їх малюнками, кресленнями, описом.

Будучи талановитим у багатьох областях, Леонардо да Вінчі вніс значний вклад в історію архітектури, мистецтва, фізики. Помер великий вчений у Франції в 1519 році.

Леонардо да Вінчі. Справжній друг https://www.youtube.com/watch?v=Bbol5_6dj20

Народна казка – скарбничка мудрості

Аудіоказка. Українська народна казка. Ріпка https://www.youtube.com/watch?v=rOGczFq1v0s

Українська народна казка. Кам’яний горішок https://www.youtube.com/watch?v=iF6UBAivjFs

Корейська народна казка. Чий дарунок найкращий https://www.youtube.com/watch?v=n6gHUT9AHtE

Жменя сміху – читачам на втіху

             Марія Пригара

         Марія Аркадіївна Пригара народилася 20 лютого 1908 року в Москві у родині службовця. Згодом батьки переїхали до Криворіжжя, де маленька непосидюча дівчинка насолоджувалась чарами степу, залюбки бігала понад озером до школи, захоплювалась милозвучністю народних пісень, поезією українських дум, які навчив любити батько. Через деякий час сім’я переїхала в Київ, а потім – у Білу Церкву.

        Не раз доводилось терпіти злигодні, виконувати роботу не по літах: підводити призьбу, мазати хату, порядкувати в ній, хоч малій господарочці і рогача втримати

в руках було важко.

       Справжня література ввійшла в життя Марії Аркадіївни в Одесі, куди вона переїхала шістнадцятирічної дівчиною. Тому, коли постала проблема вибору професії, спочатку думала бути медиком, як мати, але переважила любов до поезії. М. Пригара стала студенткою Одеського інституту народної освіти.

Восени 1924 року в місцевій газеті з’явився її перший вірш “Повстанець”.

Працювала в газеті “Пролетарська правда”, у видавництвах. Під час війни – на радіостанції імені Т. Г. Шевченка в Саратові. У 1945-1950 роках була заступником редактора журналу “Барвінок”.

Перші книжки для дітей вийшли 1929 року. Це “Весна на селі” та “дитячий садок”. десятки книжок Марії Пригари виховували в кількох поколіннях українських дітей любов до батьківщини, її історії й природи. Це й пейзажні поезії “Ми любим сонце і весну”, і “Місто чудес”, і особливо такі історичні казки й повісті, як “Козак Голота” (1966), “Михайлик – джура козацький”, “Як три брати з Азова тікали”, “Маруся Богуславка”, “Тече дніпро в синє море” та інші.

За “Вибрані твори: В 2-х томах” (1978) Марія Пригара була удостоєна премії імені Лесі Українки (1979).

       Іншу грань ліричної героїні поетеси розкривають її збірки “дорослої” лірики: “дорогою війни” (1944), “Напередодні” (1947), “Сестри” (1948), “Надвечір’я” (1977).

       Плідно працювала Марія Пригара у царині художнього перекладу, переважно з польської, якою письменниця володіла досконало. її перу належать українські переклади роману “Фараон” Б. Пруста, поеми М. Некрасова “Кому на Русі жити добре?”, романів та повістей Ванди Василевської “Вогні на болотах”, “Райдуга”, “Просто любов”. “Кімната на горищі”, “Пісня над водами”, романів В. Реймонта “Селяни”, Елізи Ожешко “Хам”, Єжи Путрамен та “Роздоріжжя”.

       Пішла з життя Марія Аркадіївна Пригара 8 вересня 1983 року. На київському будинку, що на вулиці Михайла Коцюбинського, на знак вшанування її пам’яті встановлено меморіальну дошку.

Марія Пригара. Байбак-мандрівник https://www.youtube.com/watch?v=9ekKFGPw484

     Грицько Бойко

Григорій Бойко народився 5 вересня 1923 року в селі Оленівці на Донеччині в сім'ї службовця. Після закінчення сільської семирічки він вчився в Оленівській рудниковій школі, яка знаходилась досить далеко. Тому хлопцеві щодня доводилося вставати о четвертій ранку, кілька кілометрів йти пішки до станції, а вже звідти їхати робочим поїздом до школи. І не здавалося, що важко, адже тяга до знань була безвимірною.

Після закінчення школи Грицько Бойко пішов на фронт захищати Батьківщину від навали фашистів. Служив рядовим кулеметного взводу, а потім і офіцером-зв'язківцем. Брав участь у боях під Сталінградом, був поранений і контужений. Удостоєний бойових урядових нагород.

Після війни Грицько Бойко став студентом українського відділу літературного факультету Донецького педагогічного інституту. У 1949 році закінчив його з відзнакою. Кілька років він працював в обласній газеті «Радянська Донеччина» та літературним консультантом Донецької філії Спілки письменників України.

Початком своєї літературної діяльності Г. Бойко вважав 1950 рік, коли в Донецькому обласному видавництві вийшла його перша збірка віршів «Моя Донеччина». Адресована вона була дорослим, а вже наступного року вийшла в світ збірка його поезій для дітей «Будем шахтарями». Відтоді поет не зраджував наймолодшим читачам, повністю віддав їм тепло свого серця і свій непересічний талант.

Грицька Бойка справедливо можна назвати неперевершеним майстром сміху в поезії для дітей. Він, як ніхто інший, вмів не просто розважати молодших читачів, а й з теплим, добрим гумором дотепно й незлобливо показати найрізноманітніші вади дитячого характеру. Вереда, замазура, хвалько, брехун, ледар, базіка, невіглас, недотепа, боягуз, підлабузник, задавака, ябеда, роззява, симулянт — ось «знамениті» персонажі його чудових віршів та поем.

Помер 25 вересня 1978 року. Похований на Міському кладовищі «Берківцях». Поруч з ним похований його син драматург Вадим Бойко.

 

Біографія Грицька Бойка https://www.youtube.com/watch?v=dPyai0VI7xw

Грицько Бойко. Викрутився https://www.youtube.com/watch?v=gF8vvioi16s

  Микола Сингаївський

Народився майбутній поет 12 листопада 1936 року в невеличкому селі Шатрище на Житомирщині в родині хліборобів. Вчився і працював, пізніше працював і вчився. У дитинстві, як і багато його ровесників, був пастухом. „Нам першим відкривались весни, джерела і простір. Хто не купався в лугових росяних травах, не ходив за плугом, не обкопував дерева, не обсипав картоплі, не прополював грядок, не смакував першим огірком з грядки, той достеменно не знає, як пахне земля. Справжнім щастям для нас було скиртувати солому чи духмяне, з прив'ялою ромашкою, сіно, засинати прямо на скирті під серпневими зорями. Ми звикали до будь-якої роботи, нею росли і гартували юнацькі плечі. Так одразу по війні ми ставали старшими в сім'ї і власними мозолями відчули всі труднощі відбудови зруйнованого фашистами господарства”, — згадує Микола Сингаївський. Навчаючись у Київському університеті, позаштатно працював у редакціях різних газет. По закінченні вузу працював завідувачем відділу поезії „Літературної України”, заступником директора Бюро пропаганди художньої літератури СПУ, завідуючим відділу літератури та мистецтва журналу „Ранок”. Упродовж багатьох років був головним редактором журналу „Піонерія”. Друкуватись почав ще навчаючись у школі. У 1958 році побачила світ перша збірка для дітей „Жива криничка”. Схвальним словом про неї відгукнувся Михайло Стельмах. Відтоді прийшло до читача понад сорок книжок М. Сингаївського — поетичних і прозових. Половина з них — для дітей. Ще про один жанр мистецтва, до якого небайдужий М. Сингаївський, — це пісня. Вона володіє ним з дитинства, з юнацьких років. Микола був гармоністом на сільських празникових гуляннях, грав на струнних, кохався у народних мелодіях і нині записує народні пісні. Багато мелодій, написаних композиторами на вірші М. Сингаївського, знайшли дорогу до людських сердець. Стали „співучими” серед людей „Чорнобривці”, „Безсмертник”, „Полісяночка”, „В краю дитинства”, „Сонце в долонях”, „Розляглося наше поле” та інші. Одна зі збірок поета має назву „Я родом із пісні” — свідчення любові автора до цього жанру. Микола Сингаївський багато подорожував. Найдорожчим в усіх мандрівках для нього були і залишаються зустрічі з людьми. їхні дивовижні розповіді, неповторні лиця і біографії чекають ще віршів і прози. Помер Микола Сингаївський у Києві 22 лютого 2013 року.

Микола Сингаївський. Дощ із краплі починається https://www.youtube.com/watch?v=0nmfV9eAfhI

 

   Галина Малик

Народилася Галина Миколаївна 12 серпня 1951 року у м. Бердянську Запорізької області. 1964 року сім’я переїхала в селище Середнє на Закарпатті. Вона гарно вчилася в школі, мала веселий характер, почуття гумору. Писати Галина Малик почала ще зі шкільного віку. Потім кинула, та коли сама стала мамою, почала створювати віршики для своєї доньки.

Згодом родина переїхала в Донецьку область, куди направили працювати батька. Закінчивши школу, вона вступила до Ужгородського університету. Закінчила філологічний факультет Ужгородського державного університету у 1980 році.

 

Працювала коректором у міській друкарні Ужгорода, потім — у Закарпатській обласній науковій бібліотеці, завідувачкою відділом інформації з питань культури та мистецтва (1980–1990). Потім була головним редактором видавництв «XXI вік», «Бокор».

Згодом Галина Малик почала писати казкові повісті для дітей, головні герої яких діти та підлітки.

За повісті «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії» у 1988 році Галині Малик було присуджено премію імені О. Копиленка. А за повість «Злочинці з паралельного світу», Галині Малик було присуджено звання лауреата літературної премії імені Лесі Українки 2003 року. Галина Малик — член Національної спілки письменників України з 1991 року.

У 1991 році Галина Малик займає посаду головного редактора видавництва «Закарпаття». З 1998 року вона — видавець та редактор журналу для дітей «Віночок».

Нині працює головним редактором Закарпатської філії видавництва «Знання» (м. Київ).

Вона є також автором книг: «Пантлик і Фузя», «Пантлик і Фузя сперечаються», «Пантлик і Фузя купують годинника», «Пригоди Іванка і Беркутка», «Як ти народився» та збірки перекладів з російської мови Даниїла Хармса «Я тепер автомобіль».

У 2007 році Галина Миколаївна відзначена літературною премією ім. Ф. Потушняка за книги казок для дітей «Пригоди в зачарованому місті» (2006) та «Сміятись заборонено» (2005).

 

Галина Малик. Живі Письменники https://www.youtube.com/watch?v=yujEoXgmywg

Галина Малик. Мавпині іменини https://www.youtube.com/watch?v=xiLq5b5gGyc

Руханка. Хом’ячки https://www.youtube.com/watch?v=3suQb7il4kM

 

   Всеволод Нестайко

       Нестайко Всеволод Зіновійович народився 30 січня 1930 року в українському містечку Бердичів Житомирської області в сім’ї службовця.
       Мати Всеволода Зіновійовича – Марія Іванівна Довганюк – була вчителькою російської словесності, почала викладати ще до революції – 1913 року. Потім, під час Першої світової війни, вона пішла в сестри милосердя й опинилася по один бік фронту, а майбутній батько Всеволода – по інший, бо на той час він був січовим стрільцем у австрійській армії, вільно володів п’ятьма мовами.
      Дід, о. Денис Нестайко — багаторічний декан і парох (УГКЦ) м. Бучача, знаний український громадський діяч Бучацького повіту. Письменник неодноразово перебував у Бучачі, передав для Бучацького районного краєзнавчого музею особисті речі родичів.
У страшному 1933 році сім’я Всеволода, рятуючись від голоду, переїздить з Бердичева до Києва, де проживає рідна сестра матері. Тож все своє свідоме життя Всеволод Нестайко прожив у Києві.

       Всеволод Нестайко закінчив 10-літню загальну середню школу у 1947 році з одною четвіркою в табелі, зі срібною медаллю. Через обставини терору та війни не вчився у 5-му та 9-му класах. Курс 9-го класу пройшов самостійно за два місяці. Після школи вступив на слов'янське відділення філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка. Нелегкими були повоєнні роки Всеволода Нестайка: голодними, але то були роки юності і роки студенства, які запам’ятовуються на все життя. У 1950 році, Нестайків однокурсник Олег Микитенко вступає до аспірантури й залишає роботу в дитячому журналі "Барвінок". "Я став працювати замість нього літредактором-коректором. Відтоді й почався мій зв’язок з українською дитячою літературою", – згадує згодом Всеволод Зіновійович. У "Барвінку" молодий письменник почав друкуватися й спілкуватися з класиками – Юрієм Яновським, Павлом Тичиною, Наталею Забілою, Оксаною Іваненко, Максимом Рильським. Закінчив навчання в університеті 1952 року.
        Всеволод Нестайко – лауреат премії імені Миколи Трублаїні (за повість-казку "Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків"), премії імені Олександра Копиленка (за казку "Пригоди їжачка Колька Колючки та його вірного друга і однокласника зайчика Косі Вуханя"). На першому Всесоюзному конкурсі на кращу книгу для дітей за повість в оповіданнях "П’ятірка з хвостиком" письменник удостоєний другої премії. За повість-казку "Незвичайні пригоди у лісовій школі" Всеволод Нестайко удостоєний у 1982 році премії ім. Лесі Українки. А трилогію "Тореадори з Васюківки" 1979 року внесено до Особливо Почесного списку Андерсена як один із найвидатніших творів світової літератури для дітей.

       У 2004 році Всевлод Нестайко разом із поетом та редактором Іваном Малковичем опрацьовують та публікують нову авторську редакцію книги «Тореадори з Васюківки». Твір позбавлено деяких неминучих ідеологічних нашарувань минулої доби, деталей, незрозумілих сучасному, а тим паче майбутньому читачеві. З’явилися й нові епізоди. 

        Указом Президента України Віктора Ющенка №53/2010 від 20 січня письменника нагороджено Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2010).
         Всеволод Нестайко вів також програму на Національному радіо України "Радіобайка Всеволода Нестайка".
У донбаському місті Дружківка з 2004 року працює дитяча бібліотека імені В.З. Нестайка.
       Письменник проживав у Києві на Печерську. В останні роки життя Нестайко відійшов від активної письменницької діяльності. Останній за ліком твір за життя автора побачив світ у 2009 році і називався "Найновіші пригоди Косі Вуханя та Колька Колючки". Помер Всеволод Зіновійович Нестайко 16 серпня 2014 року. Похований у Києві.

 

Всеволод Нестайко. Життя і творчість https://www.youtube.com/watch?v=GeRe1PUcYPM

Аудіокнига. Всеволод Нестайко. Тореадори із Васюківки (скорочено) https://www.youtube.com/watch?v=LXAk7F1myx4

 

          Василь Симоненко

 

Поет з'явився на світ 8 січня 1935 року в старій хаті над річкою Удай, що у селі Біївці на Лубенщині Полтавської області. Зараз в цьому будинку розташований сільський музей Симоненка.

Батька у Василька не було. Був чудовий дід, була мама, яка ніколи не сварилася за книжки, що їх хлопець читав зранку до вечора — при сонці, коли підпаском ганяв череду, і при каганці, коли вечорами гриз граніт науки, виборюючи золоту шкільну медаль. До мами приходили свататися. Та вона боялася вітчима для сина, боялася, що чужий прийде і зламає затишок його дитинства. От і не пішла ні за кого, тим більше, що живий був той, з ким одружена по закону, якого чекала з війни, з ким присягалася до смерті ділити і радість, і горе. Не вийшло ділити, вийшло все взяти на свої плечі — сильної, мужньої жінки.

Спочатку навчався у Біївській початковій школі. П'ять класів закінчив у Біївцях, а решту — у сусідніх селах Єнківцях і Тарандинцях, до яких доводилось йти 9 км в один бік. Після закінчення середньої школи в Тарандинцях із золотою медаллю в 1952 році вступив на факультет журналістики Київського університету. Водночас із Симоненком навчалися Юрій Мушкетик, Микола Сом, Валерій Шевчук, Борис Олійник. Тут він багато пише віршів, стає членом літературної студії.

Після закінчення факультету журналістики (1957) працював в обласних газетах «Черкаська правда» і «Молодь Черкащини» (очолив відділ пропаганди), пізніше кореспондентом «Робітничої Газети» в Черкаській області. Тут Василь Симоненко зустрів свою майбутню дружину Люсю.

Пам'ятник у Черкасах

Ювілейна монета

З весни 1963 року хвороба Василя Симоненка постійно загострювалася. Нестерпно боліли поперек, нирки. На початку вересня він ліг у лікарню. Невдовзі лікарі повідомили родині жахливий діагноз — рак нирок. Зробили операцію, але безрезультатно.

Помер у ніч проти 14 грудня 1963 року в 28-річному віці.

 

Василь Симоненко. Подорож у країну Навпаки https://www.youtube.com/watch?v=m6S1UMy0Wfs

 

 

 

 

Краса і сила поетичного слова

Осінь в лісі https://www.youtube.com/watch?v=siDFBxSCEWI

    Ліна Костенко 

Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 р. у м. Ржищеві на Київщині в родині вчителів. 1936 р. родина переїхала до Києва, де Ліна закінчила школу на Куренівці і ще школяркою почала відвідувати літературну студію при журналі "Дніпро", який редагував Андрій Малишко. Ці скупі дані біографічної довідки стануть хвилюючими поетичними мотивами, коли авторка згодом розповість у віршах про біженські дороги воєнних років і про "балетну школу" замінюваного поля, по якому доводилося ходити, і про перший — написаний в окопі — вірш.

У 1946 р. опубліковані перші вірші Ліни. Дівчина поступила в Київський педагогічний інститут ім. М. Горького, але залишила його і поїхала навчатися в Московський літературний інститут ім. М. Горького, який закінчила 1956 р., а вже наступного року вийшла перша книжка її поезій "Проміння землі". Друга збірка "Вітрила" була опублікована у 1958 р., згодом — збірка "Мандрівки серця" у 1961 р. 1962 р. збірка "Зоряний інтеграл" була розсипана ідеологічною цензурою і світу не побачила. Потім поетичному слову Ліни Костенко було оголошено заборону, її твори не виходили окремими виданнями до 1977 р. Твори й навіть саме ім'я авторки зникли зі сторінок періодики. Поетеса писала "в шухляду". Це тоді були написані й "Берестечко", і "Маруся Чурай", і вірші, що склали книжки "Над берегами вічної ріки" та "Неповторність". Ще одна збірка "Княжа гора" була розсипана у 1972 р., що не було дивним, адже звучання поезій збірки було настільки сміливим для того часу, що не можна навіть уявити, що ці твори могли бути надрукованими. 1977 р. надрукована збірка Ліни Костенко "Над берегами вічної ріки", через два роки роман у віршах "Маруся Чурай", а у 1980 р. — збірка "Неповторність". 1987 р. вийшла збірка "Сад нетанучих скульптур". За роман у віршах "Маруся Чурай" та збірку "Неповторність" поетеса отримала Державну премію України імені Т.Г. Шевченка. Збірка "Вибране" побачила світ 1989 р. За книжку "Інкрустації", видану італійською мовою, Ліні Костенко 1994 р. присуджено премію Франческа Петрарки, якою Консорціум венеціанських видавців відзначає твори видатних письменників сучасності. 1998 р. у Торонто Світовий конгрес українців нагородив Ліну Костенко найвищою своєю відзнакою — медаллю Святого Володимира. У 1999 р. був написаний історичний роман у віршах "Берестечко" і окремою брошурою видана лекція "Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала", прочитана 1 вересня 1999 р. в Києво-Могилянській академії. 2000 р. Ліна Костенко стала першим лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії імені Олени Теліги. Під час Помаранчевої Революції поетеса була довіреною особою лідера опозиції Віктора Ющенка.

Прикметною рисою творчості поетеси є інтелектуалізм — рух, поезія, злети думки, яка осягає великі історичні простори, напружено шукаючи ключів до таємниць буття людини, нації, людства...

Ліна Костенко — одна з тих, хто не втратив людської гідності в часи випробувань, і її шістнадцятирічне мовчання не виглядало як слабкість чи компроміс з владою, бо свою позицію поетеса завжди виражала прямо і відкрито: її принциповість і прямота настільки лякали й дратували представників влади, що вони з величезним задоволенням у будь-який спосіб примусили б її мовчати. Але Ліна Костенко користувалась такою великою популярністю і любов'ю читачів, що чиновники просто боялись її чіпати.

Ліна Костенко останнім часом мріє писати вірші не з політичним забарвленням, а "малювати птиць срібним олівцем на лляному полотні".

 

П’ять цікавих фактів про Ліну Костенко https://www.youtube.com/watch?v=E2SldjBE02k

Ліна Костенко. Здивовані квіти https://www.youtube.com/watch?v=Z3wKziNZ_R8

Ліна Костенко. Вже брами літа замикає осінь https://www.youtube.com/watch?v=1Ktq-2ANsno

Ліна Костенко. Задощило https://www.youtube.com/watch?v=DSCKdhmAtrk

Фізкультхвилинка. Осінь. Осінь. Ти ласкава казка https://www.youtube.com/watch?v=leJC7CWZw9Y 

        Андрій Малишко

Андрій Самійлович Малишко народився в селі Обухів на Київщині 14 листопада 1912 року в багатодітній сім’ї шевця. Рід Малишків займався чоботарством. У родині Малишків було 11 дітей. Вже з дитинства Андрій підробляв – топив груби у крамарів.

З дитинства виніс любов до народних мелодій і рідного слова, рідної землі. Найдорожчою людиною, першим авторитетом, людським ідеалом була для А. Малишка.

У школі навчався під час громадянської війни. Закінчивши семирічку, майбутній поет вступив до медичного технікуму, та потяг до пісні й поезії привів його на літературний факультет Київського інституту народної освіти (нині Київський національний університет ім. Тараса Шевченка). Він стає старанним учнем Максима Рильського, який викладав в інституті й вів там літературну студію. Початок творчості А. Малишка позначений сумлінним навчанням.

У 1930 р. юнак надрукував перші вірші в журналах «Молодий більшовик» та «Глобус». Закінчивши у 1932 р. Київський інститут народної освіти, працював учителем в Овручі. Відслуживши рік у армії, переїхав до Харкова й працював журналістом.

Перша книжка творів письменника „Батьківщина”, яка вийшла 1936 року.

У 1941-1944 рр. поет служив військовим кореспондентом у газетах .Героїко-трагічний пафос циклу з п’яти віршів «Україно моя!», написаного 1941 р., передавав щирий особистий біль за рідну землю, віру в її визволення. «Україно моя!» — одне з найяскравіших поетичних явиш років війни.

У 1944-1947 рр. Малишко працював відповідальним редактором журналу «Дніпро». У 1950 р. з’явилась збірка «За синім морем», написана після відвідин поетом Канади та США разом з групою діячів культури.

Новий і чи не найбільш продуктивний етап у творчості поета починається із середини 1950-х років. У збірці «Що записано мною» (1956 р.) містяться тексти відомих пісень: «Знову цвітуть каштани», «Пісня про Київ», «Як на дальнім небосхилі»; у збірці «Серце моєї матері» (1959 р.)-— «Пісня про рушник», «Ми підем, де трави похилі»; у збірці «Полудень віку» (1960 р.) — «Вчителька» тощо. У їх озвученні поету допомагали такі відомі композитори, як брати Майбороди, Л. Ревуцький, П. Козицький, М. Вериківський, А. Штогаренко, С. Козак, О. Білані.

17 лютого 1970 р. А. Малишко помер.

За своє життя поет видав близько 40 збірок. Але найголовніше те, що в українську літературу він увійшов як поет-пісняр, бо пісні на його вірші вже давно сприймаються як народні.

Андрій Малишко. Творчий шлях. Пісня про рушник https://www.youtube.com/watch?v=Zm8GioyI_1A

      Дмитро Павличко

Народився 28 вересня 1929 в селянській родині на Івано-Франківщині. Мати Д. Павличка прищепила сину любов до поезії Шевченка і Франка.

Початкову освіту здобув у польській школі в Яблунові, продовжив навчання в Коломийській гімназії, а далі — в Яблунівській середній школі. Перша збірка поезій Дмитра Павличка має назву «Любов і ненависть» (1953).

З осені 1945 p. по літо 1946 р. був ув’язнений за сфабрикованою справою щодо звинувачення у належності до УПА.

У 1953 р. закінчив філологічний факультет Львівського університету. Після закінчення цього університету Павличко продовжує навчання в аспірантурі.

Як поет дебютував книгою віршів «Любов і ненависть» (1953). Пізніше побачили світ поетичні книги «Моя земля»(1955), «Чорна нитка» (1958),«Правда кличе» (1958), — величезний тираж книжки було знищено за вказівкою партійних цензорів.

Після 1989 року виступає як активний політичний діяч демократичного спрямування – один з організаторів Народного руху України за перебудову, Демократичної партії України, перший керівник Товариства української мови імені Тараса Шевченка.

У 1990-ті роки – посол України у Польщі та Словаччині. Державний службовець 1-го рангу (1994).

Депутат Верховної ради з 1990-го року до 2006.

У 2002 році став почесним професором НаУКМА. 1 вересня він прочитав інавґураційну лекцію на тему «Українська національна ідея».

Одружений, має двох дочок, одна з них – Соломія Павличко (1958-1999) – український літературознавець, історик літератури, перекладачка.

Дмитро Павличко. Біографія  https://www.youtube.com/watch?v=s7OKoZFD4ZM 

 

       Микола Вінграновський

Микола Степанович Вінграновський народився 7 листопада 1936 в м. Первомайськ Миколаївської області в районі “Птахокомбінат”. В школі № 17 Первомайська він здобув середню освіту.

Навчався на акторському відділі Київського інституту театрального мистецтва. За два тижні від початку занять ставного, показного українця-степовика прослухав О. Довженко (майстрові «було дозволено» сформувати власний курс у кіноакадемії) і забрав його до себе в Москву навчатися у ВДІКу.

Значний вплив на формування М. Вінграновського здійснив О. Довженко. Через рік учителя не стало, але прилучення до його світу позначилося на всій творчій долі М. Вінграновського. Ще студентом зіграв головну роль рядового солдата Івана Орлюка у художньому фільмі «Повість полум’яних літ» (1961), автором якого був Олександр Довженко. За краще виконання чоловічої ролі Микола Вінграновський отримав золоту медаль кінофестивалю в Лос-Анджелесі.

Перші вірші М. Вінграновського з’явилися 1958 року на сторінках журналів “Дніпро” ,”Жовтень”.

Перша збірка віршів М. Вінграновського мала назву «Атомні прелюди».

До Києва дипломований кінорежисер повернувся з Москви знаменитим, про що розповідає в есеї “Хто і що для мене незалежність України”, і в повісті “Пересадка”. Проте Вінграновcького, який почав працювати на кіностудії ім. О. Довженка зустріли неприхильно. Написаний ним сценарій “Світ без війни” (1960) так і залишився тільки сценарієм.

Перша збірка “Атомні прелюди” побачила світ 1962 року, разом зі збірками “Тиша і грім” Василя Симоненка і “Соняшник” Івана Драча. В «Атомних прелюдах» вивільнялася величезна духовна енергія особистості, зникла розмежованість громадянського й особистого, історичного й сучасного.

1967 р. побачила світ друга поетична збірка «Сто поезій».

У цей же період поет багато працює над дитячими творами. Ще на початку шістдесятих років у журналі «Ранок» з’явилися оповідання «Бинь-бинь-бинь» і «Чорти». Тоді ж були надруковані і його перші вірші для дітей, які увійшли в окрему збірку «Андрійко-говорійко», а трохи пізніше побачили світ такі оригінальні книжки поезій: «Мак», «Літній ранок», «Літній вечір» та інші.

У 1982 р. побачила світ збірка “Київ”, згодом – “Вибране” (1986), передмову до якого написав Іван Дзюба. Двома роками раніше Миколі Вінграновському присуджено Державну премію України ім. Тараса Шевченка за твори для дітей, зокрема й прозові – повісті “Сіроманець“, “Первінка” та інші. Також він є автором книжок-віршів: «Губами теплими і оком золотим», «Цю жінку я люблю»; повістей: «У глибині дощів», «Літо на Десні»; роману «Северин Наливайко».Найповніше видання доробку — «Вибрані твори в трьох томах» (2004).

Постановник десяти художніх та документальних фільмів.

Помер 26 травня 2004 року в Києві внаслідок тяжкої хвороби, похований на Байковому кладовищі.

Микола Вінграновський. Грім https://www.youtube.com/watch?v=tHFvjQ6deeE

 

Анатолій Костецький — відомий український письменник. Народився 6 грудня 1948 року в Києві у родині вчителів. Про своє дитинство розповідає з гумором: «Дитинство було важким: класний керівник — тато. Нормальні діти відпочивали після школи, а мене вчили і в школі, і вдома...» Після закінчення середньої школи навчався в технікумі радіоелектроники, згодом закінчив факультет кібернетики Київського університету ім. Т. Г. Шевченка.

Дебютував у літературі збіркою віршів для дітей «Джміль про сонечко гуде», за якою вийшло друком ще багато поезій, казок, оповідань і повістей. За повість «Мінімакс — кишеньковий дракон» письменникові було присуджено премію імені Миколи Трублаїні (1986). Крім написання власних книжок, А. Костецький багато перекладав з англійської, німецької та кількох слов’янських мов.

У 80-х роках А. Костецький викладав у Національному університеті ім. Т. Шевченка. Він автор фундаментальних статей з питань мовознавства, а також теорії, історії та критики дитячої літератури.

Помер 10 березня 2005 року.

Сторінки з життя Анатолія Костецького https://www.youtube.com/watch?v=gpMirQMGWl8

Анатолій Костецький. Спішу додому https://www.youtube.com/watch?v=4OGflRLXU7g

Дивосвіт літературної казки

        Сашко Дерманський

 

Дитячий поет, прозаїк та казкар. Псевдоніми – Сашко Володарський та Назар Діброва. Народився 28 листопада 1976 року в селі Гайворон Володарського району на Київщині. Навчався у Володарській середній школі № 1. За освітою – учитель української та зарубіжної мови та літератури, 1999 року закінчив Київський національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова. Викладає за фахом у Київському технікумі електронних приладів. Одружений, виховує двох доньок – Владиславу (2001) та Злату (2011).

Із дитинства пробував писати вірші, часом пише й тепер, однак ставиться до них не так серйозно, як до прози. Перші вірші для малечі опублікував у дитячому журналі "Стежка", де довгий час працював літературним редактором. Сашко Дерманський – автор популярних пригодницьких повістей і казок для дітей, зокрема, дилогії "Чудове Чудовисько", "Царство Яблукарство", "Володар макуци, або Пригоди вужа Ониська", "Король буків, або Таємниця Смарагдової книги", "Казки Дракона Омелька" та інших. Видав 14 книжок, 1 аудіокнигу та 2 інтерактивні-книжки для дітей. Переконаний, що "любов до книжки слід прищеплювати з перших місяців життя. Це завдання батьків, вони мусять читати дитині, читати з нею, читати самим, щоб показувати приклад".

 

Сашко Дерманський. Живі Письменники https://www.youtube.com/watch?v=i4KPe8FlsRA

Сашко Дерманський. Маляка – принцеса Драконії (уривок) https://www.youtube.com/watch?v=jJzMFiiJmb0

Аудіоказка. Аліна Туз. Час бажань https://www.youtube.com/watch?v=cipSqKWSDgs&t=3s

Цікаві факти про пінгвінів https://www.youtube.com/watch?v=YqWfaxTunMs

Факти про пінгвінів https://www.youtube.com/watch?v=7yLkKf6k4P4

Фізкультхвилинка. Пінгвіни https://www.youtube.com/watch?v=Yq18upMFTcs 

      Діана Амфт

Діана Амфт (нар. 7 листопада 1975, Гютерсло) — німецька акторка кіно і телебачення. Вона відома роллю Гретхен Хаас (нім. Gretchen Haase) в Doctor's Diary RTL.

Діана Амфт народилася в Гютерсло. Її батько був двірником. Вона виросла в Герцеброк-Кларгольці, після школи працювала у відео-бібліотеці. Вона закінчила свою професійну освіту в якості судового клерка в Амтсгеріхте Реда-Віденбрюк. Вона брала уроки співу в Білефельді і безуспішно подала заявку на навчання в Фолькванг Хохшуле в Ессені.

Вона була прийнята в Schauspielschule Zerboni в Мюнхені, коли їй було двадцять років, і, після виступів в театрі, вона получила свої перші ролі на телебаченні в 1999 році.

У 2002 році фільм Knallharte Jungs, в якому вона була провідною актрисою, виграв Deutscher Comedypreis як кращий фільм.^[7] Вона вважає свою провідну роль в серії Doctor's Diary як прорив.

 

Діана Амфт. Як полюбити павученя? https://www.youtube.com/watch?v=YpzQdrIKAxY

     Леся Мовчун

Мовчун Леся Вікторівна народилася 26 серпня 1969 р. у м. Києві. Закінчила Київський педінститут, аспірантуру. Нині - науковий співробітник Інституту української мови. Кандидат філологічних наук. Авторка поетичних збірок: “Боса троянда“, “Відлітають птахи“; для дітей “Чепуриться черепаха“, “Для чемних ведмежат“, “Неслухняні яблучка“, “Розшукується півень, або Злочини зухвалої подушки: Казковий детектив“.

Леся Мовчун. У неї тільки прізвище Мовчун (інтерв’ю з поетесою) https://www.youtube.com/watch?v=dybn18b8D3w

Байка вчить, як на світі жить

Про байку та байкарів https://www.youtube.com/watch?v=9xaWcTIFs8E

          Езоп

Езоп – напівміфічний давньогрецький байкар, який жив в VI столітті до н. е. Його вважають основоположником жанру байки; по його імені названа алегорична манера вираження думок, якою користуються до наших днів, – езопова мова.

Езоп (VI столітті до н. е.) - легендарний грецький байкар, вважається засновником жанру байки. Достовірної біографії Езопа не існує, про нього є чимало легенд, а всі біографічні відомості грунтуються на уривчасних свідченнях давньогрецьких авторів. Тому точних дат у його життєписі не має.

За свідченням давньогрецького історіографа Геродота Езоп народився у Фригії та був рабом аристократа Ксанфа. Згодом отримав волю та подорожував Грецією, Вавилоном та Єгиптом.

Ззовні був некрасивим, горбатим та низького зросту. Оскільки відзначався надмірною балакучістю, його перший господар продав його філософу Ксанфу, який жив на острові Самосі.Новому господарю сподобались відповіді раба -- коли він запитав, чи хоче він щоб його купили Езоп відповів: «А хіба тобі не все одно, чого я хочу? Купи мене в радники, тоді й запитуй». А після того додав, що балакучі птахи коштують дорожче. Відповіді раба сподобались новому господарю і той його таки купив.

Ця покупка дозволила Ксанфу залишитись у пам’яті нащадків, адже Езоп був надзвичайно винахідливим, з ним було пов’язано чимало історій до яких був дотичним і господар. Так, коли Ксанф попросив Езопа придбати на ринку все найліпше, то Езоп приніс різноманітні язики, та пояснив, що саме язиком домовляються та встановлюють закони, відповідно язик -- це найкраще, що є на ринку. Наступного дня Ксанф попросив Езопа купити на ринку все найгірше, ітой знову ж таки придбав язики та пояснив, що з їх допомогою виникають сварки та розпочинаються війни, люди дурять один одного. Наступна історія була пов’язана з необачною обіцянкою Ксанфа випити море. Коли господар зрозумів, що ляпнув дурницю його виручив кмітливий раб Езоп, який запропонував поставити умовою виконання цієї обіцянки, щоб його судді спочатку перекрили всі річки, які впадають у море, адже обіцянки випити ще й річки його господар не давав.

Тривалий час хотів отримати волю, однак Ксанф не хотів втрачати мудрого та кмітливого раба. За легендою під час засідання державної ради острова Самос орел, що налетів несподівано з неба, вкрав державну печатку, піднявся в небо і звідти випустив її поціливши в пазуху одному з рабів. Ксанфа попросили розтлумачити це, однак той відмовився, мовляв це для нього принизливо, однак зазначив, що це може зробити його раб. Езоп скористався цією можливістю та почав з того, що не пристало рабу давати поради вільним городянам. Тож Езопа довелось негайно звільнити з рабства і він пояснив, що орел -- царський птах, а значить що цар Крез хоче завоювати Самос та перетворити його на рабство.

Жерці ненавиділи Езопа і за легендою, коли цар Крез звелів йому в Дельфах принести жертву богу Аполону. Тоді жерці підкинули Езопу в торбину золотий кубок бога та звинуватили у крадіжці. Езопа засудили та скинули зі скелі хребта Парнас, яка вважалась священною.

Езоп уславився своїми байками, головними героями яких були тварини. На жаль рукописів Езопа не збереглося, його твори у IV—III ст. до н.е впорядкував Деметрій Фалерський, однак і його збірка не збереглась. Вважається, що він написав близько 400 байок.

Езоп. Езопові байки https://www.youtube.com/watch?v=NFvjd9j4lSA

Езопові байки. Лисиця і виноград. Вовк і Ягня… https://www.youtube.com/watch?v=5Hyu5bS2mq4

Леонід Глібов

 

Леонід Глібов народився 21 лютого 1827 року у селі Веселий Поділ (сьогодні - Полтавська область). Дитинство провів у селі Горби. Початкову освіту здобув удома за допомогою матері, а у 1840 р. вступив до Полтавської гімназії, де почав писати вірші і де виходить його перша збірка російською мовою "Стихотворения Леонида Глебова".

У жанрі байки Леонід Глібов почав писати під час навчання у Ніжинському ліцеї вищих наук, тоді ж деякі з них друкує у газеті "Черниговские губернские ведомости".

У 1855 році, після закінчення ліцею, Леонід Глібов працює вчителем історії та географії в Чорному Острові на Поділлі, а з 1858 р. - у Чернігівській чоловічій гімназії, гаряче захищає прогресивні педагогічні методи.

У 1861 році письменник стає видавцем і редактором газети "Черниговский листок". На сторінках цього тижневика часто з'являлися соціально гострі матеріали, спрямовані проти місцевих урядовців, поміщиків-деспотів, проти зловживань судових органів.

У 1863 році Леоніда Глібова позбавили права вчителювати за зв'язки з членом підпільної організації "Земля і воля", за ним також встановили поліцейський нагляд.

Широке визнання в українській літературі Леонід Глібов здобув як байкар. Усього він написав понад сотню байок. Перша збірка "Байки Леоніда Глібова" містила 36 творів - вийшла у Києві у 1863 році, але майже весь наклад її зничили через прийняття Валуєвського циркуляру.

У 1872 році вдалося видати другу, доповнену, книгу байок, а у 1882 р.- третю, що була передруком попередньої. Надрукувати інші збірки Леонід Глібов не зміг через цензурні заборони.

Помер Леонід Глібову 1893 році у Чернігові, де його й поховали на території монастиря Святої Трійці.

 

Леонід Глібов. Вовк і Кіт https://www.youtube.com/watch?v=1PMs-WolRrs

Леонід Глібов. Чиж та Голуб https://www.youtube.com/watch?v=oz6ZQSz2orU

Олена Пчілка. Життя і творчість https://www.youtube.com/watch?v=pRjyRlgjXXk

Олена Пчілка. Снігир та Щиглик https://www.youtube.com/watch?v=xptQEFBUAVg

Щиглик https://www.youtube.com/watch?v=LJRb0dAZPAU

           Павло Глазовий

Павло Глазовий народився 30 серпня 1922 року в так званому історичному козацькому Дикому полі у смт Новоскалювата (тодішня Кіровоградщина) Миколаївської області у родині хлібороба. Його предки носили козацьке прізвище Окань. Але, напевно, хтось із багатого роду змінив його з „ока” на „глаз”, щоб отримати якісь привілеї. Існує версія, що слово „Окань” пов'язане з мірою довжини в Київській Русі.

11-річним хлопчаком Павло пережив голодомор. У страшний час геноциду української нації помер і його рідний молодший брат.

Після восьмирічки закінчив педучилище в Новомосковську Дніпропетровської області, мріяв бути учителем української мови. Один рік попрацював учителем молодших класів. В армію пішов добровольцем, адже тоді забирали із ВНЗ після першого курсу, тому він вирішив не переривати навчання, та й вступити до інституту демобілізованому солдату було значно легше. Це його і врятувало, бо з початком війни мав кваліфікацію авіаційного механіка, закінчивши школу сержантів-старшин, отримав звання сержанта.

Згодом потрапив у блокадний Ленінград, нагороджений медаллю „За оборону Ленінграда”. Звичайно, солдатам давали більший пайок, ніж цивільному населенню, але набідувалися й вони добряче. Після блокади Павло став недобачати на ліве око, у нього був ледь помітний крововилив, а в окулярах на тому боці — сильніше скельце. Це — наслідок незначного опіку під час рятування дітей із підвалів, що не добігли до катакомб, адже недалеко у склад боєприпасів потрапила бомба.

І після всього пережитого молодий юнак, викоханий українським степом, не замикається в собі, не черкає пером, описуючи трагічні сторінки воєнних лихоліть, а створює сатиричні та гумористичні твори, народні усмішки, фейлетони, а згодом, вже будучи знаменитим, писатиме репризи для цирку, авторські діалоги для популярних Штепселя й Тарапуньки.

Вищу освіту Павло здобув у Київському педагогічному інституті (1950 р.). З 1950 по 1961 р. працював заступником редактора журналу „Перець”, згодом — заступником головного редактора журналу „Мистецтво”.

Був членом Спілки письменників України з 1968 р. Автор поеми „Слався, Вітчизно моя!”, 13 книжок сатири та гумору, 6 книжок для дітей. Заслужений діяч мистецтв України (1993). Нагороджений Орденом „За заслуги” III ступеня (1997).

Помер Павло Глазовий 2004 р.

Його гумористичні та сатиричні твори, особливо народні усмішки, знають мільйони українців по обидва боки океану. Життя письменника було сповнене болю за рідну землю, її природу, мову, історію, мистецтво... Постать визначного українського сміхованця Павла Прокоповича Глазового ще розкриється своєю багатогранністю в майбутніх дослідженнях науковців-критиків. У виконанні маститих та молодих артистів естради, що працюють у розмовному жанрі, заграє новими барвами його творчий доробок. Він був лауреатом Літературної премії імені Остапа Вишні.

 

Павло Глазовий. Похвала https://www.youtube.com/watch?v=jPoIxS_fJ2g

Павло Глазовий. Неволя  https://www.youtube.com/watch?v=7MFn7ya1zc8

Пізнаю себе і світ

        Оксана Кротюк

Народилася 1969-го року в м. Луцьку. 1989-го р. закінчила Луцьке педагогічне училище ім. Ярослава Галана, 1994-го р.— Київський державний педагогічний університет ім. Драгоманова. Працювала в Українському центрі народної культури «Музей Івана Гончара», де виконувала обов´язки прес-секретаря, а згодом очолила відділ зв'язків з громадськістю.

2004—2020 р.р. — літературна редакторка журналу «Малятко».

2010—2011-го втілює власний авторський проєкт на Українському радіо (прямий ефір, програма «Великий світ малого читача»: дорослим про дитячу літературу, її проблеми та здобутки; канал «Культура»).

Експертка літературного конкурсу «Коронація слова» у номінації «Проза для дітей» (2010 р.) та в номінації «Пісенна лірика для дітей» (2011, 2013, 2014 р.р.)

Член журі літературної премії «Великий їжак» (2011 р.) та літературної премії НСПУ ім. Платона Воронька (2018 р.).

2019—2021 р.р. — засновниця та координаторка Всеукраїнського літературно-мистецького проєкту «Драгоман».

2019—2021 р.р. — упорядниця та літературна редакторка серії літературно-музичних видань «Нескорений ПроRock. Тарас Шевченко» (2020 р.), «Нескорений ПроRock. Олена Теліга» (2020 р.), «Нескорений ПроRock. Василь Симоненко» — мистецький проєкт «Нескорений ПроRock» ГС «Музичний батальйон».

Твори Оксани Кротюк вивчаються за освітньою програмою початкової школи. Низку їх вміщено у хрестоматіях для позакласного та дошкільного читання.

 Оксана Кротюк. Живі Письменники https://www.youtube.com/watch?v=fgWAo0Pv558

Оксана Кротюк. Літачок https://www.youtube.com/watch?v=1km2SeyKic8

        Оксана  Радушинська

Радушинська Оксана Петрівна народилась 27 вересня 1979 року у місті Старокостянтинові на Хмельниччині. Навчалась у місцевій ЗОШ №3, середню освіту отримала в ЗОШ №8. Здобула кваліфікацію молодшого спеціаліста зі спеціальності "журналістика" в Київському Укртелерадіоінституті. У 2008 році з відзнакою закінчила інститут соціальних технологій Відкритого Міжнародного університету розвитку людини "Україна" (Хмельницька філія).

Освіта вища. Журналіст.

З 2002 року працювала в редакції Старокостянтинівської міської газети "Новини Поділля" (у 2003-2004 рр. – редактором даного видання). З червня 2004 року і по даний час працює редактором-ведучою радіопрограм ДП "Старокостянтинівська районна телерадіокомпанія", маю серію авторських радіопередач та проектів. Також є редактором культурологічних програм Хмельницької обласної ТРК "Поділля-Центр". Автор-ведуча щотижневої телепередачі "Від усієї душі" (з 2006 р.), тематика котрої спрямована на ознайомлення з обласними колективами художньої самодіяльності, що зберігають самобутню культуру подільського краю й фольклорні надбання українців, з аматорами та професіоналами сцени. З 2004 р. співпрацює з газетою Хмельницької міської ради "Проскурів", з 2001 р. – з інститутом розвитку інтелекту дитини (м. Київ). З 2006 р. – автор та ведуча щосуботньої передачі "Родовід", яка виходить в ефірі хмельницького обласного радіомовлення. В рамках передачі знайомить слухачів з непересічними творчими особистостями, з традиціями, обрядами і звичаями українського народу, також популяризуючи у радіопросторі поезію подільських майстрів слова.

За роки творчої діяльності її відзначено численними грамотами і подяками різного рівня за діяльність у літературній, культурній, журналістській та соціальній сферах. Неодноразово вона отримувала нагородні листи від міських голів Старокостянтинова та Хмельницького, голів районної і обласної рад та адміністрацій.

Оксана Радушинська є автором і співавтором сценаріїв низки культурно-мистецьких, шоу-заходів та програм. Автор і співрежисер Старокостянтинівського міського загального молодіжного конкурсу краси, таланту та інтелекту "Панна Весна"; автор обласного літературного конкурсу-фестивалю молодого автора "Болохівський ЛітФесТ"; співавтор щорічного районного благодійного літературного конкурсу для обдарованих дітей "Напиши листа Святому Миколаю"; обласного дитячого конкурсу літературної творчості "Я і мій завтрашній день".

 

Оксана Радушинська. Подільська поетеса https://www.youtube.com/watch?v=QOpppx4wF3I

Зіркова історія Всеволода Нестайка

https://www.youtube.com/watch?v=Ih-YZA7GEiI

Про безпеку в Інтернеті. Короткометражний мультфільм https://www.youtube.com/watch?v=oaAASnMKUkU

Подарунок. Мультфільм https://www.youtube.com/watch?v=8B3PBCLpRMo

Гордість і слава України

Українська мова. Казка https://www.youtube.com/watch?v=MXTPXJfWBxA

Українська мова. Пісня https://www.youtube.com/watch?v=ZFcbJEVmk4g

 

Соломія Крушельницька

 Соломія Амвросіївна Крушельницька народилася 23 вересня 1872 року в селі Білявинці (нині Бучацького району Тернопільської області) у сім’ї священика. Дитинство її пройшло в селі Біла біля Тернополя, куди невдовзі переїхали батьки. У 1893 році С. Крушельницька з медаллю і відзнакою закінчує Львівську консерваторію. Цього ж року вона з великим успіхом дебютує на сцені Львівської опери в партії Леонори («Фаворитка» Г. Доніцетті), а восени за сприяння прославленої італійської співачки Джемми Беллінчоні, їде до Італії навчатися співу бельканто у видатного професора Фаусти Кресті.

Після успішних виступів на італійській оперній сцені С. Крушельницька повертається до Львова, де співає провідні партії в операх «Аїда», «Фауст», «Трубадур», «Бал – маскарад», «Африканка», «Галька». Як примадонна театру їде до Варшави, з успіхом виступає в Петербурзі, Одесі, Парижі.

1903 рік. Знову Італія. Театри Риму та Мілана, Трієста. Неаполя, Флоренції, Турину, Палермо. Після тріумфального виступу в опері Дж. Пуччіні «Мадам Баттерфляй», безмежно вдячний і до глибини душі зворушений композитор підписав співачці свій фотопортрет: «Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй».

А згодом відбувалися виступи разом з великим Артуро Тосканіні, прославленим Енріко Карузо, Маттіа Баттістіні, Тіффа Руффо, Федором Шаляпіним.

В репертуарі співачки були найрізноманітніші за формами та жанрами твори багатьох композиторів різних епох і народів: від Монтеверді до Сезара Франка, від Моцарта до Мусоргського і своїх сучасників – Піцетті, Рахманінова, Лисенка. Вона завжди включала до своїх програм українські народні пісні, які безмежно любила, твори українських композиторів М.Лисенка, С.Людкевича, О.Нижанківського, А.Вахнянина, Д.Січинського, В.Матюка та ін.

Гастрольні маршрути С.Крушельницької проходили по багатьох містах світу, але завжди завершувалися на рідній землі, в Галичині. Тут найкраще почувала себе артистка, діставала найбільшу радість від спілкування з рідними людьми. Її єднали міцні узи дружби з І.Франком, М.Павликом, Д.Січинським, М.Лисенком, О.Кобилянською.

В останні роки свого життя Соломія Крушельницька була професором Львівської державної консерваторії, їй було присвоєно почесне звання заслуженого діяча мистецтв УРСР.

16 листопада 1952 року перестало битися серце великої співачки, педагога, громадянина.

В 1963 році в с. Біла відкрито меморіальний музей співачки, цього ж року Тернопільському музичному училищу присвоєно ім’я С. Крушельницької. У Львові, в будинку де проживала Соломія, відкрито музей її імені, музична школа-десятирічка носить ім’я Соломії. Львівський оперний театр в рік його 100-річчя перейменовано на ім’я С. Крушельницької. У Львові проводиться міжнародний конкурс оперних виконавців і всеукраїнський конкурс вокальних і аматорських колективів. У Тернополі є вулиця Крушельницької, з 1997 року виходить у світ культурно-мистецьке видання газета «Соломія», а з 2001 року створено благодійний фонд «Соломія». У селі Тисів Болехівського р-ну Івано-Франківської області, де працював парохом батько Соломії, на пожертву односельчан встановлено погруддя співачки.

22 серпня 2010 року на бульварі Т. Шевченка Тернополя відкрито перший у світі пам’ятник С.Крушельницькій (висота 3,80 м, матеріал бронза), споруджений за ініціативи фонду «Соломія», на кошти громадськості, при сприянні Тернопільської міської ради.

Соломія Крушельницька. Біографія. Цікаві факти https://www.youtube.com/watch?v=DOIKdYQ5RjI

 

     Катерина Білокур

Катерина Білокур народилася в селі Богданівка Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині це Яготинський район Київщини). Коли саме — достеменно не з'ясовано. Сама художниця називала і 23, і 24 листопада, і 1900, і 1901 pp. Офіційною датою її народження зрештою визнали 25 листопада (7 грудня) 1900 р. Це найлогічніше, бо 25 листопада — день св. великомучениці Катерини.

Білокури були не бідними селянами, тримали худобу, мали будинок, критий залізом, а головне — землю. Батько, Василь Йосипович, володів двома з половиною десятинами, дід був, очевидно, ще заможнішим. Крім Катерини, в сім'ї були два сини — Григорій і Павло.

На сімейній раді вирішили: у школу Катрю не віддавати, бо читати вона й так уміє, а економія одягу й особливо взуття — величезна. А от посадити її за прядку — давно пора. Це заняття дозволили поєднувати з читанням букваря.

Коли вона почала малювати — сказати важко, мабуть, не в дитинстві, а вже в отроцтві. Малювала вугіллям на клаптях полотна. У 14 років Катерину застали за цим безглуздим, як усі вважали, заняттям. Були вжиті невідкладні заходи: різки й сувора заборона малювати. Дівчинці доводилося творити потайки.

1922 або 1923 р. Катерина Білокур прочитала про Миргородський технікум художньої кераміки. Уперше покинувши Богданівку, вона вирушила до Миргорода. Її багаж складався із двох малюнків: "копії з якоїсь картинки" і начерку дідівської хати з натури, — виконаних уже не на полотнині, а на спеціально для цього випадку придбаному папері.

Але розмова у Миргороді почалася й закінчилася одним питанням: чи є документ про закінчення семирічки? Його в Катерини не було, і на її малюнки навіть не глянули.

Від катастрофи її врятувала творчість. Малювати Катерина не кинула, навіть почала відвідувати драмгурток, організований Іваном Григоровичем і Ніною Василівною Калитами, подружжям богданівських учителів. Батьки погодилися на її участь у виставах, але за умови: драмгурток не повинен заважати роботі по господарству. Вивчення ролей доводилось поєднувати з роботою на городі.

У 1928 р. Катерина Білокур дізнається про набір студентів у Київський театральний технікум і вирішує ще раз спробувати сили. Чому саме театральний — не зовсім зрозуміло. Може, зіграв свою роль драмгурток, а може, хотілося будь-що вирватися з дому й одержати професійну художню освіту. Адже в Києві є і художники, й художні школи. Вступивши до театрального технікуму, можна буде продовжувати малювати, а там її роботи напевне помітять і допоможуть перейти в якусь художню школу.

До поїздки в Київ Катерина готувалася грунтовно — взяла метрику й довідку про стан здоров'я. Але й там розмова почалася з питання про семирічку — й цим закінчилася.

Катерина Білокур починає опановувати ремесло художника сама.

Наставники в олійному живописі в Катерини Білокур, очевидно, таки були. Хтось навчив її грунтувати полотно: спершу вона намагалася писати безпосередньо на ньому, але картини швидко темніли й мерхнули. Можливо, їй знову допоміг учитель Іван Калита, теж художник-аматор, а можливо — іконописець зі Смотриків, єдиний художник, якого поважав її батько.

Настає 1939 р. Катерині Білокур 39 років.

І от — у Богданівку приїжджає Володимир Хитько, який очолював тоді художньо-методичну раду обласного Будинку народної творчості. Він приголомшений, кілька картин забирає із собою в Полтаву, показує колезі і другу, художнику Матвієві Донцову. Рішення однозначне: негайно влаштувати виставку. І в 1940 р. в Полтавському будинку народної творчості відкривається персональна виставка Катерини Білокур. Виставка складалася лише з одинадцяти картин.

Успіх величезний. Художницю преміюють поїздкою до Москви. Її супроводжує Володимир Хитько. Вона відвідує Третьяковську галерею, Пушкінський музей, музей Леніна.

Потім — війна. А 1944 р. в Богданівку приїжджає директор Державного музею українського народного декоративного мистецтва Василь Нагай — запропонувати виставку й закупити картини. До речі, саме його стараннями Музей українського народного декоративного мистецтва має найкращу колекцію робіт Катерини Білокур.

Одна за одною художниця пише свої прославлені картини — "Декоративні квіти" (1945), "Привіт врожаю" (1946), "Колгоспне поле" (1948—1949), "Цар Колос" (1949), "Сніданок" ("Снідання") (1950), "Квіти і берізка ввечері" (1950), "Кавун, морква, квіти" (1951), "Квіти і виноград" (1953—1958), "У Богданівці на Загреблі" (1955), "Хата в Богданівці" (1955), "Жоржини" (1957), "Півонії" (1958), "Натюрморт із колосками і глечиком" (1958—1959), "Букет квітів" (1959)... Квіти писала завжди живі, з натури, нерідко поєднуючи в одній картині весняні й осінні — така картина і створювалася, природно, з весни до осені. Працювала самозабутньо, але неспішно.

"Офіційна" повоєнна біографія богданівської художниці бачиться цілком благополучною. 1949 р. вона була прийнята до Спілки художників України, у 1951 р. — нагороджена орденом "Знак пошани", одержала звання заслуженого діяча мистецтв України, 1956 р. — народного художника України. Її творчість вивчають, про неї пишуть. Твори Катерини Білокур регулярно експонуються на виставках — у Полтаві, Києві, Москві, інших містах. Опальний мистецтвознавець Стефан Таранущенко бачить її роботи в далекому Курську — і саме після цього, вражений "Царем-Колосом", починає з художницею багатолітнє листування.

Три картини Білокур — "Цар-Колос", "Берізка" й "Колгоспне поле" — були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі в 1954 р. Там їх побачив Пабло Пікассо. Весь світ облетіли його слова: "Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!"

Бажання переїхати до Києва з'являлося в Катерини Білокур не раз, але так і залишилося мрією.

Весна 1961 p., з усіма її квітами, не принесла звичайного полегшення.

10 червня 1961 року художниці не стало.

Хата Білокурів у Богданівці — давно вже Музей-садиба Катерини Білокур. Тут і вона сама, з трояндами — скульптура роботи Івана Білокура, племінника художниці, сина її брата Григорія Васильовича.

 

Зоряна історія Катерини Білокур

 https://www.youtube.com/watch?v=43q3KF-yaJs

Життя і мрії Катерини Білокур (за автобіографією) https://www.youtube.com/watch?v=pxwPm3FGQt8

Біатлон – це… https://www.youtube.com/watch?v=t8_PhhL0bVU

Фізкультхвилинка. Перлина Україна https://www.youtube.com/watch?v=PV6CcZkgxrw

Цікаве для допитливих

Сама велика в Україні колекція птахів-носорогів https://www.youtube.com/watch?v=kouQc3pJXbU

Птахи-носороги https://www.youtube.com/watch?v=ncpy8VcNiw8

Арктика для дітей https://www.youtube.com/watch?v=FNn67hOvUcc

Арктика і Антарктика https://www.youtube.com/watch?v=VvEt2prXo5I

Звідки прийшли гроші. Мультфільм https://www.youtube.com/watch?v=FbIrEEvtRB8

Українські банкноти  https://www.youtube.com/watch?v=ozeS3uhGYig

Пригоду за пригодою читаю з насолодою

    Сергій Гридін

Сергій Володимирович Гридін народився 8 липня 1971 року у місті Здолбунові Рівненської області. Майбутній письменник ходив до місцевої школи, полюбляв займатися спортом. У 1985 році його батька відправили у відрядження до Монголії, куди переїхала вся родина і проживала там два роки. Згодом сім’я повернулась у рідний Здолбунів.

Після повернення до України Сергій закінчив середню школу у Здолбунові у 1988 році. Впродовж року він набуває життєвого досвіду у слюсарній бригаді. Згодом вступає на економічний факультет Рівненського інституту інженерів водного господарства, який закінчує у 1994 році.Після закінчення працює за бухгалтерсько-економічними спеціальностями. Літературна діяльність стала для Сергія Гридіна захоплюючим хобі. Коли сину письменника виповнилося одинадцять років, він всіляко намагався залучити хлопця до читання. З того самого моменту і почав писати книги, адресовані дітям. Саме у цей період була написана перша книга "Федько, прибулець з інтернету", яка дала старт його літературній діяльності.

Але не тільки про незвичайні пригоди героїв розповідається у творах Сергія Гридіна. Письменник пише також про дуже серйозні речі. Книга "Не такий": повість для підлітків, які шукають себе вражає своєю відвертістю.

Твори С. Гридіна двічі ставали переможцями конкурсу "Краща книга Рівненщини": у номінації "Краще видання для дітей" (2013) та "Краще видання для юнацтва та молоді" (2015). У 2012 році його книга "Федько у пошуках Чупакабри" потрапила до довгого списку премії "Книга року ВВС". Книга "Не такий" увійшла до короткого списку номінантів щорічної премії "Дитяча книга року ВВС-2013".

Доля письменника склалася так, що за покликом серця він пішов боронити країну від ворога, відклавши свої справи та літературне хобі на потім, виборюючи мир та незалежність на сході України.

Сергій Гридін. З книгою у майбутнє https://www.youtube.com/watch?v=7oIP8oSwrdY

Сергій Гридін. Федько, прибулець з Інтернету https://www.youtube.com/watch?v=PxrIlbEQlO0 

     Гжегож Касдепке

Завдяки книгам і своєрідному почуттю гумору Гжегожа Касдепке вважають одним з найкумедніших фантазерів сучасності.

Гжегож Касдепке — сучасний польський письменник, журналіст, автор дитячих книжок, займає посаду головного редактора у відомому польському дитячому журналі «Цвіркун». Народився 4 травня 1972 року в місті Білосток у Польщі. І хоча він успішно закінчив факультет журналістики та політології, Гжегож розумів, що покликання його життя — це написання казок. У себе на батьківщині і за кордоном письменник був відзначений багатьма престижними літературними преміями та нагородами. Таланти Гжегожа Касдепке різноманітні: він написав кілька сценаріїв, а скільки на його рахунку радіопередач — складно порахувати.

Книга «Міфи для дітей» є однією з найвідоміших книг Гжегожа Касдепке, де автор викладає міфи Стародавньої Греції для маленьких читачів максимально зрозумілою мовою.

Інша відома книга Гжегожа Касдепке під назвою «Велика книга почуттів» орієнтована не тільки на наймолодших читачів, але вже й на дорослих. Книга розповідає про почуття й емоції, які ми відчуваємо. Вона вчить дітей (і дорослих також), що це нормально — відчувати злість, образу, ненависть, любов, збентеження, відразу. Адже кожної емоції є місце в нашому житті, з кожної з них потрібно вчитися справлятися і не відчувати почуття провини за те, що вони є.

З біографії Гжегожа Касдепке можна зрозуміти, що хобі знаходять відображення в його творах, адже крім літератури, він дуже любить подорожі, класичну музику, смачну їжу і гострі жарти.

Гжегож Касдепке. Я не хочу бути принцесою https://www.youtube.com/watch?v=_GGhDxUALwQ

Жульєтт Парашині-Дені та Олівер Дюпен. Банда піратів https://www.youtube.com/watch?v=2sQN-EoiYkc