21 квітня о 15:00Вебінар: Як організувати дистанційний урок «на 12 балів»

Посібник з образотворчого мистецтва для учнів початкових класів на тему: "Твори прекрасне"

Про матеріал

Посібник рекомендовано вчителям початкових класів для використання на уроках образотворчого мистецтва. У ньому викладено основи послідовності виконання петриківського розпису, особливості виготовлення глиняного посуду та іграшок.

Перегляд файлу

       Управління освіти молоді і спорту Дубровицької                

                                   райдержадміністрації

 

              Туменський навчально – виховний комплекс

                    «Загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів –

                             дошкільний навчальний заклад»

 

 

До творчої скриньки

вчителя

початкових   класів

                      (випуск ІІ)

 

Твори прекрасне

 


 

Богатько Марія Василівна – вчитель початкових класів Туменського

навчально – виховного комплексу «Загальноосвітня школа

І – ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад»

 

 

 

У посібнику викладено  основи послідовності виконання  петриківського розпису, особливості виготовлення глиняного посуду  та іграшок

 

 

 

Посібник рекомендовано вчителям початкових класів для використання на  уроках образотворчого мистецтва

 

 

 

Рецензент: Гузич Тетяна Данилівна, директор Туменського навчально – виховного комплексу «Загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів –

дошкільний навчальний заклад»

 

 

 

Рекомендовано методичною радою Туменського навчально – виховного комплексу «Загальноосвітня школа  І – ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад»  (протокол № 3 від 29. 01. 2016 р.)

 

 

 

                                    Вступ

  Становлення народно – традиційної культури українців тривало довгі століття. Упродовж багатьох віків український  народ безупинно творив своє, тільки йому властиве духовне середовище.

  Саме сьогодні школярам  України необхідно пізнати  і зрозуміти велич нашої народно –  традиційної культури,  її одвічний гуманізм, добробут, доброзичливість, щиру гостинність, щоб врівноважити  свої вчинки, спрямувати їх на утвердження української державності, забезпечення душевного затишку усім, хто живе на етнічній землі України.

   Тому в цьому посібнику викладено матеріал  про досить старовинне ремесло – гончарство.  Вироби, виготовлені з гончарної глини,  прикрашені прекрасними візерунками є невід’ємною частиною вжитку кожної родини, але не кожний знає історію їхнього створення. Тому даний посібник  стане провідником по історії  гончарства.

 

 

 

 

 

Декоративноужиткове мистецтво один із видів художньої діяльності, твори якого поєднують естетичні та практичні якості. «Декоративне» в перекладі з латинської означає «прикрашене», а «ужиткове» вказує на практичну користь предметів. Його головне завдання зробити гарним речове середовище людини та  її побут. Краса творів ужиткового мистецтва досягається завдяки декоративності, яка є єдиним можливим засобом вираження змісту та художньої образності.                               Народна вишивка, ткацтво, писанкарство, килимарство, гончар­ство, іграшка, художня обробка металу, дерева та шкіри, ювелірні ви­роби — усе це види декоративно – ужиткового мистецтва.                                                                              Поділ даного мистецтва на жанри здійснюється за призначенням предмета (меблі, одяг, посуд тощо), за технікою виконання (різьблення, ткацтво, розпис), за природними та штучними матеріалами (дерево, кераміка, текстиль, камінь, лоза, метали та їх сплави, пластмаси, скло, порцеляна, папір).                                                                                                                                                              З прадавніх часів людству було властиве прагнення наповнити своє життя та оточуючий предметний світ красою. Із цією метою прості тканини оздоблювали вишивкою, посуд — вишкрябаним та кольоровим орнаментом, металеві речі карбували, вкривали насічкою. Так керамі­ка, зброя, одяг, меблі, особисті речі перетворилися на вироби мистецтва і стали задовольняти естетичні потреби людини. Вони зберегли свою утилітарну першооснову та призначення, але тепер ними можна було милуватися, прикрашати побут.                                                         Бажання людей прикрашати себе, свій одяг, житло та предмети інтер'єра втілилось у створенні надзвичайно витончених ювелірних виробів, самобутніх національних костюмів, декоративних предметів побуту. Користь цих виробів, як правило, полягає в тому, що вони гарні. Проте їхня краса дуже змістовна, адже відображає матеріальні й духовні цінності суспільства, його традиції і соціальний устрій.                                                                                                                Декоративно-ужиткове мистецтво дуже поширене і в наш час. Справжні умільці на основі традиційних канонів створюють шедеври національної культури, якими пишається не одне покоління людей. У дійсно художньому виробі все має бути узгоджене, підпорядковане єдиному задуму: призначення, конструкція, форма, матеріал, колір, візерунок.

 

Петриківський розпис

Розпис — це не тільки прикраса, а й своєрідна символічна мова народного мистецтва. Найбільшого поширення декоративні розписи набули на Дніпропетровщині у селі Петриківка. Колись майстри розписували предмети домашнього вжитку: скрині, столи, колиски, дерев'яний посуд, а господині розмальовували білі стіни своїх хат зовні й усередині казковими декоративними візерунками. У наш час петриківські майстри розписують посуд, меблі, тканини, книжки, плакати, листівки.

Особливістю петриківського розпису є використання елементів місцевої флори та фауни, перетворених у декоративні мотиви, якими народні майстри особливо полюбляють оздоблювати речі побуту і житло. У букети чудових квітів вплітались грона винограду, калини, казкові птахи, півники, зозулі, рід­ше — зображення тварин і людей.

Основний інструмент петриківського майстра – пензель, який він тримає трьома пальцями перпендикулярно до поверхні, що розписується, забезпечуючи таким чином вільний мазок від себе, від тонкої лінії до потовщення, тобто починаючи з кінчика пензля і закінчуючи натиском на його основу. Майстри Петриківки використовують у роботі такі прийоми, як нанесення на папір різних кольорових плям пальцем, зрізаним стеблом рогози, загостреною паличкою. У виконанні своїх композицій вони, змінюючи натиск і поворот пензля, досягають різних тонових і кольорових ефектів. Кольорове вирішення петриківського розпису - це контрастне по­єднання основних і допоміжних кольорів з перевагою червоного і зеленого.

Для створення петриківського розпису потрібні: м'які акварельні або гуашеві фарби, банка з водою, ганчірка, гладенький папір(наприклад, крейдяний), круглі м'які білячі пензлі з гарним кінчиком; палички, з одного боку зрізані: під олівець, під заокруглену «лопаточку», рівно (тичок), кілька поролонових тампонів.

Для опанування техніки петриківського розпису необхідно оволодіти чотирма типами мазка, традиційна назва яких «гребінчик», «зернятко», «горішок» та «перехідний мазок».

«Гребінчик» — мазок, що починається з потовщення. Його роблять натиском пензля і закінчують «тоненьким вусиком», який передають за допомогою легкого дотику кінчика пензля. Покладені поряд кілька таких мазків нагадують гребінець.

«Зернятко» — мазок, який накладається найлегшим дотиком до найбільшого натиску. Коли мазки «зернятко» покладені по обидва боки стеблини вістрями назовні, зображення нагадує колосок.

«Горішок» складається з двох мазків, вигнутих півлунками й поставлених один проти одного. Заповнивши порожнє місце між півлунками гребінчиковим або двома – трьома зернятковими мазками, матимемо форму, подібну до лісового горіха.

«Перехідний мазок» накладається одним пензлем, але двома фарбами. При цьому сухий пензель умочують в одну фарбу (наприклад, у зелену), а потім у другу (наприклад, у жовту). На папері залишається слід від жовтої фарби, який плавно переходить у зелений

 

        

 

Усі елементи петриківського розпису ніби складені з чітких мазків. Навчаючись прийомів петриківського розпису, треба засвоїти послідовність цих елементів. Потрібно намагайся робити впевнені й чіткі мазки, щоб досягти виразного силуету.

Розетка це кругла чи овальна форма квітки. Виконується пензлем, пальцем, тампоном або паличкою. У центрі майбутньої розетки потрібно поставити крапку (плямку). Навколо крапки щільно один до одного класти мазки, повертаючи аркуш паперу (пензлем мазки кладуть «до себе» й «від себе», а пальцем, паличкою або тампоном тільки в напрямку до центру). Палець, паличка або тампон добре притискаються до паперу для того, щоб всередині мазок був світлішим, ніж по краях. У розетці можна зробити два чи навіть три ряди мазків.

 

  

Листя, стебла, траву малюють пензлем, а також тампоном чи паличкою (закругленою лопаткою). Мазки завжди кладуть «до себе», притискаючи або трохи протягуючи кінець інструмента по паперу. Мазок, що виконується способом примакування пензлем «від себе», придатний лише для зображення листочків, подібних до акацієвих. Траву малюють без проміжків м'яким маленьким пензликом, тримаючи його «від себе»: починають з легкого дотику і тягнуть мазочок угору, плавно нагинаючи пензлик і натискаючи на нього.

 

 

Цибулька, напіврозкриті квіти, пуп'янки — характерні елементи петриківского розпису, подібні до квітки реп'яха чи цибулинки в розрізі. Виконуються пензлем (можна скористатися пальцем, тампоном, паличкою).

 

Ягоди малюють так: палець (тичок, тампон) тримають майже вертикально над папером і, щоразу вмочуючи у фарбу, щільно притискають до паперу (навіть трохи прокручуючи його вправо). Щоб намалювати кетяг ягід, зображують їх щільно одну біля одної. 

                   

 

Ось     ще     зразки    робіт,    виконані  в техніці петриківського розпису.

                         

 

                   

          Українська народна іграшка

Історія народної іграшки починається з глибокої давнини. Протягом віків вона вбирала в себе кращі національні традиції. В усі часи іграшку створювали як предмет мистецтва, надаючи їй великої художньої виразності. Прообразами ставали об'єкти навколишнього життя. Українські народні іграшки надзвичайно різноманітні. їх виготовляли з паперу, горіхів, хутра, пір'я, дроту,глини, дерева, сиру, тканини, шкіри, соломи тощо. Народна іграшка народжувалася разом з природною потребою дитини пізнати світ.

В Україні найбільшого поширення набули глиняні та керамічні іграшки. Глиняна іграшка це маленька фігурка з глини, у якій втілені образи казкових героїв — людей або тварин. Нею прикрашають інтер'єр. Загальні для народної глиняної іграшки особливості художньої мови - це узагальнена виразна форма, умовний колір і декор.

У всіх іграшкових тварин привітний, веселий і трохи кумедний вигляд. А ще вони ошатні. Навіть образи звичайних звірів мають казкові, фантастичні риси. Порівнюючи народні іграшки, можна побачити такі спільні ознаки: їх форма позбавлена другорядних деталей, не містить нічого зайвого. Завдяки цьому вона проста (узагальнена), зрозуміла, чітка та виразна за силуетом. Іграшкові фігурки нерухомі, їх зручно оглядати з різних боків. Виготовлення глиняної іграшки вимагає великого хисту, адже треба майстерно виліпити і з'єднати окремі частини - тулуб, шию, ноги, надавши образові характерних рис. Народні майстри не прагнули точно відтворити тварин, а створювали декоративні образи: у коників, баранців та оленів на ногах немає копит, вигадливі гриви, морди, хвости. У багатьох глиняних тваринок тулуби та ноги майже однакові за розміром і формою, але водночас вони різноманітні й упізнавані. Майстри досягають цього за допомогою подібних деталей. Наприклад, у коника — грива, у баранця — роги, у корівки — вим'я, іноді вони змінюють форму голови та, звичайно, в усіх іграшок різні пропорції. Кожен з дивовижних звірів має свій характер. Будь - яка деталь та й увесь силует виробу допомагають у цьому — те, як вони тримають голову, які в них роги, хвости, гриви. Важливий елемент декоративної форми — ноги. В одних тварин вони довгі й стрункі, в інших — короткі. Ноги призначені надавати скульптурі стійкості, тому часто мають форму підставки.

Велике значення у творах декоративного мистецтва має колір іграшкових персонажів, який не відповідає справжньому — він умовний, декоративний. Фігурки тварин виграють яскравими фарбами, і кожна цікава по - своєму.

Виліплені іграшки оздоблюють рельєфними узорами, хвилястими гравійованими борозенками або накладанням тоненьких джгутиків. Поверхня іграшок однотонна або прикрашена додатковим розписом. Шерсть, пір'я, вуса митець перетворює на декор, надаючи певного характеру поверхні свого виробу. В цих виробах вражають гумор, вигадка і винахідливість. Чимало таких витворів зібрано в музеях.

Мистецтво кераміки - це одне з найдавніших видів гончарного мистецтва, тобто створення виробів з випаленої глини. Глина – це простий і доступний матеріал. її використовують здавна. В умілих руках гончарів глина перетворюється на різноманітні за формою предмети. Природа України багата на високоякісні види глин. Тому керамічне виробництво в нашій країні широко розповсюджене.

Особливе місце серед українських іграшок займають вироби гончарів Полтавщини, Київщини, Чернігівщини, Одещини, Гуцульщини.

Одним із знаних центрів виробництва кераміки в Україні є старовинне козацьке місто Опішня, що на Полтавщині. Окрім повсякденного посуду, опішнянські майстри створюють художні вироби, дитячі іграшки, свищики у вигляді звірів, птахів та людей: баранців, козликів, левів, коників, півників, вершників, ляльок тощо. Вони використовують для розпису здебільшого елементи рослинного світу. Світло-жовтий колір візерунка, виконаний природним кольором глини на червоно-коричневому, білому або зеленому фоні, посилений контрастами голубого, темно-коричневого, яскраво-зеленого, синього або чорного і политий прозорою поливою - це своєрідні ознаки, що виділяють мистецтво опішнянських майстрів. Декоративно стилізовані форми і пишний рослинний орнамент з даних кольорів надають опішнянським іграшкам казковості та ошатності.

 

                  

 

Узагальненою формою і пишністю орнаменту відзначаються вироби косівських майстрів Івано-Франківської області. Вони характеризуються соковитим розписом світлими барвами на темно-коричневому або вохристому тлі. Пропорції косівських іграшок лаконічні, прості, з ледь помітним членуванням форм, органічно узгоджених з розписом західних областей України.

              

 

Майстри Одещини створювали свищики, мініатюрні композиції, казкові образи звірів, які грають на музичних інструментах, бавлять своїх малюків.

                             


Український народний посуд

Колись давно на місці згаслого вогнища люди знайшли затверділу, мов камінь, землю. Так, цілком випадково, було відкрито чудову властивість глини - тверднути у вогні. Відтоді почали виготовляти з глини посуд та інші вироби. Спершу посуд ліпили ручним способом, а згодом бу­ло винайдено гончарський круг - верстат із прилаштованим кругом, що обертається. Він значно полегшив працю майстрів і дав можливість робити посуд досконалішої форми. Так виникло гончарське ремесло, яким здавна славиться Україна.

Гончарство це обробка глини та виготовлення різноманітного кухонного посуду, а також цегли, кахлів та іншої кераміки. Розквіту гончарства на Україні сприяла наявність в її надрах покладів високоякісних червоних, червоно-бурих та світло-сірих глин. Це зумовило виникнення значних осередків керамічного виробництва.

Кераміка  це глиняні вироби, що покриті особливою поливою (глазур'ю) і випалені в горні -печі для обпалювання керамічних виробів з метою їх зміцнення.. Процесу виготовлення керамічних виробів передувала заготівля глини, яку копали у місцях її залягання глинищах. Привезену глину гончарі зсипали звичайно або на подвір'ї у спеціально відгороджене місце, або у кутку хати і залишали на певний час «дозрівати», перемішуючи час від часу лопатою та поливаючи водою. Потім глину збивали спеціальним молотом, довбнею або веслом, стругали стругом або дротом, щоб зробити її мілкою й вилучити домішки. Для одержання матеріалу необхідного кольору й вогнетривкості майстри змішували різні сорти глин. Через один - два дні глину місили руками або ногами і формували у балабухи, кожен з яких був розрахований на виготовлення окремої посудини.

Українські гончарі виробляли різноманітний посуд для приготування, зберігання й подачі на стіл тих чи інших страв (горшки, миски й полумиски, глечики, макітри, ринки, гладишки, тикви, барильця, довжанки, баньки, куманці), а також декоративний посуд. В Україні вишуканістю форм і цікавою озлобленістю славились гончарі Київщини, Полтавщини. Чернігівщини, Поділля, Західної України, Харківщини, Волині. Вироби цих гончарських центрів мали спільні риси, але водночас і своєрідні особливості.

Так, славнозвісний опішнянський (полтавський) посуд вирізнявся тонкостінністю. дво -трикольоровим розписом у вигляді кривулин, рисочок, крапочок тощо.

        

Майстри Західної України (косівські) створили високохудожню техніку гравірованого розпису, оригінальної форми кахлі, світильники, розписні миски і багато інших неповторних виробів.


 

 

Подільська  кераміка відзначалася вогнево-червоним тлом та оригінальною орнаментико пишні квіти, гілки з плодами, грона винограду.

                        

                   Ліплення декоративного посуду.

Етап 1. Для того, щоб виліпити форму посуду, потрібно:

  1. сформувати посудину з цілого шматка глини чи пластиліну;
  2. скачати проміжну кулеподібну чи циліндричну форму;
  3. пальцями виліпити виріб, надаючи йому потрібної форми;
  4. ширшу частину сформувати круговими рухами пальців обох рук, вужчу - вичавити пальцем або вибрати стекою;
  5. якщо в посудини є ручка, треба зліпити її окремо, а потім якомога міцніше з'єднати з основною формою;
  6. потрібно поставити виріб на підставку і, обертаючи, оглянути його з усіх боків, щоб перевірити правильність геометричної форми;
  7. якщо виріб глиняний, треба легенько загладити його поверхню вологою губкою;                                                                   Етап 2. Декорування, тобто оздоблення виробу:
  1. декор можна зробити заглибленим (шляхом продряпування, вдавлювання та відтискування), використавши будь — які предмети, які залишають на виробі відбитки певної форми;
  2. найчастіше в такий спосіб створюють геометричний орнамент із зигзагоподібних і прямих ліній, крапок і рисочок, маленьких трикутників і кругів тощо;
  3. виріб можна розфарбувати (глиняний - після висихання, а пластиліновий - попередньо обвалявши в борошні);
  4. для цього підійдуть густі гуашеві фарби, якими можна намалювати геометричний чи рослинний орнамент;
  5. перед розписуванням потрібно переглянути зразки гончарних виробів;
  6. на завершення можна вкрити виріб прозорим лаком, тоді він нічим не відрізнятиметься від справжнього.

 

 

Малювання декоративного посуду

 

 

                    Література

1.  Антонович, Захарчук-Чугай, Станкевич М.Є. Декоративно-прикладне мистецтво. — Львів,  1993.

2.Берченко Є. В. Настінне малювання (Дніпропетровщина). Харків-Київ: Державне видавництво України, 1930. -  44 с.

3.Глухенька Н. Петриківські декоративні розписи. -  К.: Мистецтво, 1965. -  63 с.

4. Глухенька Н. Петриківські розписи. - Київ: Мистецтво, 1973.

5. Глушко М. С., Гонтар Т. О. Українське народознавство. – Львів: Фенікс, 1994. – 608 с.

6. Омеляненко Л.А. Опішнянська іграшка. Практичний посібник. - Потава: Графітекс, 2006.

7.Тищенко О. Р. Історія декоративно-прикладного мистецтва України (XIII–XVIII ст.) — К.: Либідь, - 1992.

 

1

 

doc
Додано
28 листопада 2018
Переглядів
753
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку