Шевченко – не просто поет, він національний пророк, символ України. Тож не дивно, що навколо його постаті з’явилося безліч міфів, у які з часом повірили всі. Саме час їх розвінчати! А руйнація міфів про Шевченка допомагає розвінчати міфи про українську культуру загалом, про яку в радянські часи говорили як про сільську та другорядну. Радянщина прагнула повністю змінити уявлення про Україну, змінюючи її символи. Так і Шевченко перетворився з віруючої людини, модника та душі світських товариств на атеїста, мужика і затворника.
Варто зазначити, що протягом останніх років уявлення про Тараса Григоровича помітно змінилося. Утім, чимало роботи ще попереду. Тож давайте спробуємо зруйнувати найвідоміші міфи про Кобзаря!
Міф 1. Суворий аскет-відлюдник
Розвінчати цей міф просто, достатньо прочитати хоча би «Щоденник» Тараса Григоровича. І ми бачимо зовсім іншого чоловіка: епатажного та веселого. А ще він щодня відвідував театри і прийоми, зі смаком одягався та непогано розумівся на напоях!
Цікавий факт: Шевченко навіть намалював жартівливий автопортрет, на якому зобразив себе... оголеним. Митець любив розказувати анекдоти і міг випити у хорошій компанії, а вдома ласував чаєм із ромом.
Шевченко став неймовірно відомим ще за життя. Його вірші переписували, малюнки видавали в альбомах, а його самого активно запрошували до Петербурзьких мистецьких салонів. Також поет мав багато друзів серед художників та літераторів. Та що там казати: треба мати колосальну харизму і талант, аби твоїм викупом із кріпацтв займалися найвидатніші інтелектуали свого часу (Сошенко, Мокрицький, Брюлов, Гребінка, Жуковський тощо).
Друг Шевченка по Петербурзькій художній академії Іван Сошенко згадував: «...Тарас мій частенько став роз'їжджати по вечорах. Він, як-то кажуть, увійшов у моду, його приймали скрізь як диковинку».
Міф 2. «Кожушний поет»
Вусатий дід у кожусі і шапці – такий портрет Шевченка бачив кожен. Але, як не дивно, у житті він рідко вдягався подібним чином. Насправді поет віддавав перевагу стильному міському одягу того часу.
Кожух і шапка – данина популярному тодішньому тренду народності, а також селу, з якого вийшов Шевченко. Тобто подібні фото є скоріше костюмованою фотосесією, аніж відображенням реального стилю поета. При цьому саме вони набули неймовірної популярності, істотною мірою вплинувши на сприйняття образу Шевченка.
Насправді він був тим ще модником, адже мав зв’язки у найвишуканіших салонах. І не забуваймо, що він сам був учнем академії мистецтв, а отже – мав гарний смак. Більше того, навіть під час арешту Шевченко був одягнений у фрак. А оскільки поет якраз їхав на весілля Костомарова, то як слід причепурився.
«Скиньте з Шевченка шапку. Та отого дурного кожуха. Відкрийте в нім академіка. Ще й одчайдуха…» – закликав Іван Драч.
Міф 3. Лотерея для викупу з кріпацтва
Улітку 1836 року Шевченко познайомився з українським художником Іваном Сошенком. Саме Іван замислився над звільненням хлопця з кріпацтва та через конференц-секретаря Академії звернувся по допомогу до Жуковського. Поет зв’язався з Енгельгардом і дізнався, що той хоче отримати за Шевченка 2500 карбованців. А потім Брюллов намалював портрет Жуковського, який було розіграно у лотереї з метою зібрати необхідні кошти.
Утім, за портрет вдалося виручити лише 1000 карбованців, тож друзі поета (Олексій Венеціанов, Євген Гребінка, Василь Григорович, Аполлон Мокрицький та Іван Сошенко) дозбирали решту самі.
Міф 4. Одвічний кріпак, доля якого пов’язана з сумом, боротьбою, безвихіддю
Шевченко провів чимало років у засланні. І ми можемо подумати про жорстокість долі та безсилість людини... Утім, насправді Шевченко був надзвичайно сильною людиною, чиє життя було історією успіху, до того ж безпрецедентного.
Він народився кріпаком і майже не мав шансів на успіх, утім, талант і добра вдача дозволили йому стати частиною еліти того часу. Володар срібної медалі Академії мистецтв, академік гравюри, юнак, який отримує можливість навчатись у Римі – все це про Шевченка. Варто наголошувати, що для сильної та активної особистості немає нічого неможливого, однак для цього треба довго і наполегливо працювати. Саме тому приклад Шевченка має окрилювати, а не вганяти у безнадію.
Міф 5. Співець жіночих печалей і сільських краєвидів
Свого часу було докладено чимало зусиль, аби лишити Шевченка у стайні вигідної для радянщини сільської тематики. Пасивний жаль був безпечним, а революційний заклик до боротьби – ні. Тому його необхідно було перенаправити з національної свідомості на визволення від панів та інших класових гнобителів.
Отже, поезія Шевченка на певний час отримала яскравий класовий контекст, що збігався з гаслами революції 1917 року. Тоді як первинний посил мав націоналістичне забарвлення – заклик до незалежності українського народу. Цього радянська влада допустити не могла.
Твори Тараса Шевченка перекладено всіма слов'янськими мовами, а також німецькою, англійською, французькою, іспанською, японською, китайською, гінді, корейською, італійською, малайською тощо. Про значну популярність свідчать численні пам'ятники та монументи, встановлені по всьому світу: у Палермо, Бухаресті, Вашингтоні, Нью-Йорку, Парижі тощо.
Кубинський поет Мануель Діас Мартінес якось заявив, що Шевченко: «сьогодні живе і бореться за незалежність разом із народами Центральної Америки», а в'єтнамський поет Ву Куан Фонг відзначив, що «поезія Шевченка близька і зрозуміла всім волелюбним народам світу, вона нині наснажена високою моральною силою, а його твори кличуть поневолені народи до боротьби за свою свободу».
Шевченко – поет-революціонер. А невід’ємною складовою естетики його творчості якого є культ героїчного, бунт за правду і свободу, що було співзвучно для народів по всьому світу. І це зробило Шевченка всесвітньо відомим.
Щоб залишити свій коментар, необхідно зареєструватись.