Війна, евакуація та небезпека: складні питання, які варто обговорити з дітьми

Багато хто з дорослих має упередження щодо показу дітям мультфільмів зі сценами боротьби чи війни. Також вони не обговорюють смерть і будь-які теми, що потенційно здатні засмутити малечу. Але як бути, коли сумні події або небезпека стали повсякденням, а захистити від них дітей майже неможливо? 

Як запевняють психологи, найгірший варіант – приховувати правду. Оскільки дітей неможливо вилучити з інформаційного простору, чутки та фейки матимуть серйозний вплив на свідомість і настрій школярів. Також, аби скласти повну картину, діти інколи дофантазовують події, а це подекуди гірше, аніж отримати правдиву інформацію. 

Саме тому і батькам, і вчителям не рекомендується ухилятись від розмов про складні чи неприємні речі. Звісно, знайти правильний тон буває непросто. Саме тому ми пропонуємо кілька варіантів початку бесіди, що допоможе дітям заспокоїтись та адаптуватись до нових реалій.

1. Чи можемо ми загинути?

Якщо ви живете в регіоні, де ведуться активні бойові дії, не треба вигадувати казок і переконувати, що небезпеки не існує. Також не варто обіцяти, що тато обов’язково залишиться живим, а з бабусею, яка залишилась в оточеному місті, все буде добре. Варто дитині побачити тривожне відео, дізнатися про обстріл сусіднього району чи смерть однокласника, як ви втратите довіру, після чого заспокоїти дитину стане складніше. 

Тож не варто заперечувати небезпеку. Краще розкажіть, що війна – лише одна з причин, які можуть призвести до смерті. Обов’язково зауважте, що під час бойових дій гинуть не всі, і навіть не більшість. Навчіть дитину визначати ступені та вірогідність ризику. Також можна сказати, що розвиток війни передбачає кілька сценаріїв (оптимістичний, песимістичний та щось середнє між ними), і навіть дорослі не можуть сказати, за яким із них розвиватимуться події.

Якщо дитина вже втратила когось із рідних, скажіть їй, що це було не даремно. Розкажіть про перспективи нашої країни в разі перемоги, та поясніть, що інколи смерть окремих людей рятує мільйони, або покращує їхню долю в довгостроковій перспективі.

2. Як говорити про небезпеку?

Поясніть дітям, що таке війна, чому вона відбувається і за яких умов може закінчитись. Це дозволить зрозуміти, що конфлікт не безкінечний, він має гострі фази, умови і межі.

Також під час війни є більш і менш безпечні зони, частини міста, типи будинків. Поясніть дітям, у чому полягають ризики у вашому регіоні (які з них ми здатні контролювати, а які – ні) та як їх передбачити. Для цього можна відкрити мапу України та показати зони, де ведуться наземні бойові дії, йдуть артобстріли чи авіанальоти (можна замалювати мапу різними кольорами в залежності від рівня небезпеки). Це допоможе дітям класифікувати загрози та знизити тривогу.

Також переконайтесь, що учні знають, як поводитись під час обстрілів, пам’ятають, де знаходиться бомбосховище і мають телефон, аби зв’язатись із батьками. Попередьте їх про те, що з літаків можуть розкидати міни, та спробуйте передбачити і відпрацювати кілька сценаріїв. Наприклад: 

1. Лунає сирена, а дитина вдома одна. Що брати, куди бігти, кого кликати?
2. Ви чуєте вибухи за вікном (або почули їх, коли вийшли на вулицю). Як діяти, куди бігти, чого не робити в жодному разі?
3. Ви бачите за вікном військову техніку. Як визначити ворожу техніку? Чого не варто робити?
4. Ви загубились у незнайомому місці через паніку на вокзалі. До кого звернутись? У яких місцях можна знайти волонтерів, працівників вокзалу?

Опрацювання цих пунктів знизить паніку та допоможе дітям зорієнтуватись, якщо вони опиняться в небезпечній ситуації.

3. Для чого ми переїжджаємо?

Покажіть дітям мапу України та розкажіть про існування більш і менш безпечних зон. Поясніть, що війна може тривати не кілька днів, а довше, та попередьте, що родини школярів можуть вирішити перебратись у безпечніше місце. 

• Поясніть, які речі варто брати з собою в першу чергу.
• Зауважте, що влада міст надає всебічну підтримку (евакуація, тимчасове поселення, харчування) переміщеним особам.
• Нагадайте, що в Україні ми всюди знаходимося вдома, маємо право на безкоштовну допомогу та інформацію.

Якщо діти або батьки відчувають провину за переїзд, поясніть, що це не втеча. Люди – найбільша цінність країни, тож зберегти їх дуже важливо. Якщо ви не служите в армії і не є волонтером, то будете тягарем для інфраструктури атакованих міст і військових. Що менше цивільних знаходиться на лінії зіткнення, то активнішими можуть бути дії нашої армії, а спектр засобів боротьби, застосованих проти супротивника, ширшим. 

Також зауважте, що крім військового фронту існує економічний та інформаційний. Тому ваша родина може приносити користь у тилу, забезпечуючи нормальну роботу підприємств і допомагаючи армії. Зазвичай при середньому рівні мобілізації 1 мільйон населення може забезпечити і виставити 1 дивізіон військ (10-25 тис людей), тож немає сенсу йти до армії всім, як і відчувати провину.

4. Чому нас не звільняють? Нас покинули?

Такі запитання виникають в багатьох – дітей, та дорослих. І не лише в тих, хто залишився в небезпечних регіонах. Чому все відбувається так, а не інакше? Звісно, всі ми хочемо, аби противника було розбито, міста швидко звільнені, а будинки відновлені, але варто розуміти реальність.

Поясніть, що ми маємо справу з ворогом, який переважає Україну якщо не майстерністю, то чисельністю, тож українській армії необхідно стримувати наступ на багатьох напрямках. Перекинути війська з одного місця  – означає залишити без захисту певні регіони та дозволити ворогу зайти в тил українським групуванням, що може призвести до розвалу оборони. Те, що ворогу не вдалося серйозно просунутись вглиб території та захопити великі міста, свідчить про те, що лінії фронтів тримаються і нинішня стратегія захисту є доволі успішною.

Також поясніть, що:

1. Можуть відбуватися короткочасні захоплення міст і селищ (може статися, що вони неодноразово переходитимуть із рук у руки).
2. Ворог може давити на психіку, проводячи, наприклад, операції з висадкою десанту в глибині території України. Подібні атаки не матимуть великого успіху, але здатні посіяти паніку.
3. Ворог не може контролювати всю територію рівномірно. Те, що через ваш населений пункт пройшли ворожі танки, не обов’язково означає, що територію захоплено чи встановлено владу окупанта.
4. Військові не можуть розповідати цивільним про всі свої плани, переміщення військ чи надавати інформацію про надходження нової зброї. Можливо, звільнення вашого населеного пункту є частиною плану більшого контрнаступу, для якого саме зараз збираються сили і техніка.

5. Ми станемо такими ж поганими, як і загарбник?

Зараз дуже легко побачити зображення чи відео, що можуть засмутити чи навіть налякати. А скільки в мережі мемів, присвячених загиблим ворогам? Навіть якщо це не надто вам подобається, варто розуміти – діти зустрінуть подібні зображення рано чи пізно. Тому не варто забороняти перегляд відео чи мемів на військову тематику. Пам’ятайте, що створення чи обговорення подібних мемів є проявом психологічно захисту, спробою по-своєму впоратись зі стресом, а також ознакою здорової агресії та мобілізації психіки.

Звісно, стан війни робить людей толерантнішими до насильства, але для того, аби суспільство перетворилось на агресора і окупанта, яким стала РФ, потрібні роки пропаганди і особливий тип свідомості, який не виховується ненавистю до ворога або перепостом цинічної картинки. 

Варто чітко відрізняти деструктивну агресію від захисної та не пригнічувати останню. Заборона на неї може стати забороною на самозахист і справедливий гнів, а отже створити відчуття безпорадності й безвиході. Не забувайте, що ненависть і агресія можуть бути конструктивними почуттями та показниками здорової реакції організму. Звісно, якщо скерувати їх у потрібному напрямку.

Чого точно не варто робити:

• Розповідати малюку забагато. Якщо дитина маленька (6-7 років), то відповідайте лише на ті запитання, що вона безпосередньо ставить. Якщо це необхідно, давайте критично важливу інформацію, але в доступній формі. Навіть старшим дітям не обов’язково знати, наскільки у вас впаде заплата, або з якими суперечками ви зіткнулись у сім’ї/школі, аби прийняти той чи інший план дій.
• Демонструвати невпевненість і панікувати. Діти ретельно стежать за реакцією дорослих. Спокійна поведінка старших навіть у критичній ситуації допоможе їм лишатися зібраними. Транслюйте впевненість та стежте за своїм душевним станом, аби лишатися психологічною опорою для дітей.
• Говорити, що все неоднозначно. Коли йдеться про підступний напад і варварське знищення міст, місця для напівтонів не лишається. Зазвичай ви вчили дітей бачити неоднозначність і нюанси ситуації, але є час, коли необхідно зайняти тверду позицію, не ховаючись за толерантністю, спробами «почути позицію агресора», розгледіти свою провину тощо. Війни розподіляють все на чорне та біле. Саме така позиція (нехай і тимчасова) показує, хто є хто, і є вкрай необхідною для мобілізації, ефективного самозахисту та перемоги.
  • Показово або занадто емоційно тужити за загиблими солдатами. Як би цинічно це не звучало, але для військових війна є професією, а загибель – професійним ризиком. Більшість солдатів в Україні є контрактниками, та долучились до військових дій за власним бажанням. Вони чудово розуміють, які небезпеки існують на війні, які плани що до них має ворог, і як самим треба діяти щодо окупанта. Для України (за умов сусідства з небезпечною державою) вигідним є створення образу солдата-героя/професіонала, а не солдата-жертви.

Отож, як бачимо, основними стратегіями в розмові про війну є чесність, підтримання бадьорості, чітке визначення небезпек і планування власних дій у надзвичайній ситуації. Абсолютно неправильним підходом буде спроба якомога довше захищати дітей від неприємної інформації. Що швидше школярі усвідомлять небезпеку, то м’якшою і ефективнішою буде адаптація, а ризик травми – мінімальним.