Постмодернізм – одне з найяскравіших літературних явищ ІІ пол. ХХ ст., його теоретичні засади (література) практика.

Постмодернізм – одне з найяскравіших літературних явищ ІІ пол. ХХ ст., його теоретичні засади (література) практика. Найяскравіші представники постмодерністської прози

Постмодернізм – світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття ХХ століття прийшов на зміну модернізму

Перша згадка “постмодернізм ” в праці німецького філософа Рудольфа Панвіца “Криза європейської культури” (1914)

Ознаки постмодернізму: - культ незалежності особистості; - потяг до архаїки, міфу; - бачення повсякденного реального життя як театру абсурду; - присутність образу оповідача; - іронічність і пародійність.

Найяскравіші представники постмодерністської прози

Умберто Еко

Умберто Еко (нар. 1932 р.) — італійський прозаїк, культуролог, доктор філософських наук, журналіст. Основні твори: «Поетика Джойса» (1965), «На периферії імперії» (1977), «Ім’я троянди» (1980), «Маятник Фуко» (1988), «Пошуки ідеальної мови» (1993), «Бавдоліно» (2000). Народився Еко в містечку Алессандрія (Італія). Здобув вищу освіту в Туринському університеті, де спочатку вивчав право, а згодом — філософію. Із 1954 р. починає працювати на радіо, друкується в періодиці, веде інтенсивну літературну і викладацько-професорську роботу — працює у Флорентійському, Міланському, Болонському університетах, читає лекції у різних країнах світу. У 1962 р. прийшла літературна популярність, коли вийшла друком книга «Opera aperta» («Відкритий твір»), де автор розмірковує про загальні проблеми культури. Коло його інтересів досить широке. У творах Еко засвідчує свою ерудицію, глибоку обізнаність у різних наукових сферах, але навіть його наукові трактати пройняті гумором.

Джон Роберт Фаулз

Джон Роберт Фаулз (1926–2005) — англійський письменник, романіст і есеїст. Народився у графстві Ессекс у родині успішного торговця сигарами. Закінчив престижну школу в Бедфорді, де показав себе хорошим спортсменом і здібним учнем. Невдовзі вступив до Единбурзького університету, проте 1945 року, незадовго до закінчення Другої світової війни, залишив його заради військової служби. Після двох років у морській піхоті Фаулз відмовився від військової кар’єри і вступив до Оксфордського університету, спеціалізуючись на французькій і німецькій мовах. У 1950– 1963 роках Фаулз викладав в університеті міста Пуатьє (Франція), потім у гімназії на грецькому острові Спецес, який послужив прообразом місця дії в романі «Волхв», і в лондонському Коледжі Святого Годрика. 1963 року успіх першої книги Фаулза дозволив йому залишити викладання і цілком присвятити себе літературній діяльності. 1968 року він оселився в невеликому містечку Лайм-Реджіс на півдні Англії. Значну частину життя письменник провів у своєму будинку на березі моря і зажив слави замкненої людини. Інтерес до історії, особливо помітний у романах «Жінка французького лейтенанта» і «Хробак», «Колекціонер» (1963) — перший опублікований роман Фаулза, який приніс автору визнання. «Вежа з чорного дерева» — повість, опублікована 1993 року.

Італо Кальвіно

 Італо Кальвіно (1923–1985) — італійський письменник. Народився в Сантьяго-де-лас-Вегас (Куба) у родині італійців-агрономів, спеціалістів із тропічної рослинності, Маріо Кальвіно та Евеліни Мамеллі. Освіту здобув в Італії, у Сан-Ремо, куди родина повернулася 1925 року. На початку Другої світової війни був мобілізований, 1940 року брав участь в окупації Французької Рів’єри. З 1942 року вивчав агрономію в Туринському університеті, де його батько був професором. З 1942 pоку, після окупації країни фашистами, брав активну участь у русі італійського Опору, 1944 року Кальвіно навіть вступив у комуністичну партію. Після закінчення війни 1945 року здобув вчений ступінь з англійської літератури в Туринському університеті й звернувся до літературної творчості. Перші твори Кальвіно написані під впливом неореалістичної естетики — повість «Стежка павучих гнізд» (1947), збірка новел «Останнім прилітає крук» (1949) — присвячені змалюванню буднів та героїчної боротьби італійських партизанів із нацистами. У повістях «Будівельна афера» (1957), «Хмара смогу» (1958) відображено бурхливу індустріалізацію в Італії повоєнних років. У романах філософсько-алегорична романну трилогії «Наші предки» : «Розполовинений віконт» (1952), «Барон на дереві» (1957), «Неіснуючий лицар» (1959). «Космікомічні оповідання» (1965), «Нульовий момент» (1967) У циклі гумористичних оповідань-притч «Марковальдо» (1963) Кальвіно змальовує долю простої людини в сучасному суспільстві. 1962 року Кальвіно одружився з перекладачкою Естер Джудіт Зінгер. З 1967 року і майже до кінця життя він із родиною мешкав у Парижі. «Таверна перехрещених доль» (1969), «Невидимі міста» (1972), «Якщо мандрівець однієї зимової ночі…» (1979), «Паламар» (1983). До збірки «Під ягуаровим сонцем» (1986) повинні були увійти розповіді про органи чуттєвого сприйняття людини, але письменник встиг написати лише про три з них: смакові, слухові, нюхові. Посмертна збірка з п’яти автобіографічних есе «Шлях до Сан-Джованні» вийшла друком 1993 року. 1975 року Американська академія обрала Кальвіно своїм почесним членом

Джозеф Хеллер

Джозеф Хеллер (1923–1999) — відомий американський письменник-романіст і прозаїк. Народився в бідній єврейській родині вихідців із Росії, у Нью-Йорку, США. З дитинства полюбив літературу і в ранньому віці намагався писати. Після закінчення школи імені А. Лінкольна 1941 року перепробував безліч професій: клерка, помічника коваля, кур’єра, але, не домігшись належного успіху, у віці 19 років вступив до лав льотного складу американських ВПС. Через два роки, після проходження підготовчих курсів, був направлений на війну до Італії, де на літаку В-25 здійснив понад 60 бойових вильотів як бомбардир. Після закінчення війни Дж. Хеллер активно взявся за свою освіту. 1949 року здобув ступінь магістра Колумбійського університету, потім зайнявся дослідженнями в Оксфорді й перейшов на посаду викладача в Університет штату Пенсільванія. Пізніше співпрацював із періодичними виданнями і дістав посаду менеджера в компанії «Мак-Калл», але залишив її, щоб навчитися фантастиці й драматургії в Єльському та Пенсільванському університетах. Російськомовному читачеві він відомий твором «Пастка-22».

Барт Джон (Сіммонс)

Барт Джон (Сіммонс) (нар. 1930) — американський прозаїк. Письменник належить до так званого «неонового покоління», або покоління 30-х pоків. Він народився на Півдні США (Кембридж, штат Меріленд), навчався в університеті Джона Хопкінса, потім студіював літературу в Пенсильванському університеті. Замолоду захоплювався джазом — грав на барабані. Роман «Остання подорож якогось моряка» (1991). Останнім твором Барта на цей час є роман «Незабаром».

Поняття “елітарна” та “масова” культури. Елітарна – (фр.краще) – література вирізняється наявністю багатого підтексту та зашифрованої образності. Масова література – це розважальна і дидактична белетристика, яка друкується великими накладами і є складовою “індустрії культури”БЕЛЕТРИСТИКА (від франц. belles-lettres — красне письменство) — тв. худож. л-ри; худож. проза на відміну від поезії та драматургії.