Постмодернізм в українській літературі

Постмодернізм в літературі

Література постмодернізму — термін, який має характерні риси літератури другої половини XX століття (фрагментарність, іронія, чорний гумор і т. д.), а також реакцію на ідеї Просвітництва, властиві модерній літературі.

Визначальні риси постмодернізму:культ незалежної особистості;потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;

зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях;як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача;іронічність та пародійність.

Характерні ознаки сучасної прози. Жанрове розмаїття, пошуки нових мотивів, мистецьких ідей. Відхід від лірико-романтики, патетики, трансформація химерної стильової течії (Олександр Ільченко, Віктор Міняйло, Володимир Яворівський, Євген Гуцало) у прозу постмодерністів. Активна творча діяльність прозаїків старшого покоління: звернення до історичної тематики (історичний роман Ю. Мушкетика «На брата брат» (1996), М. Вінграновського «Северин Наливайко. Постмодерне світобачення, у центрі творів – «маска «автора.

 Течія представлена кількома поколіннями поетів:«шістдесятники» (Ліна Костенко, Іван Драч, Ірина Жиленко, Борис Олійник та ін.);«київська школа» поетів (Віктор Кордун, Василь Голобородько, Микола Воробйов, Василь Рубан та ін.), поети-дисиденти (Ігор Калинець, Тарас Мельничук, Степан Сапеляк та ін.);«вісімдесятники» (Ігор Римарук, Василь Герасим’юк, Іван Малкович, Забужко, Оксана Пахльовська, Іван Козаченко та ін.);«дев’яностники» (Кость Москалець, Роман Скиба, Павло Вольвач, Сергій Жадан, Іван Андрусяк, Віктор Неборак, Василь Махно та ін.).

«шістдесятники»«київська школа» «дев’яностники»

{F5 AB1 C69-6 EDB-4 FF4-983 F-18 BD219 EF322}Модернізм. Постмодернізм. Скандальність. Конформізм. Антиміщанський пафос. Відсутність пафосу. Емоційне заперечення попереднього. Ділове заперечення попереднього. Первинність як позиція. Вторинність як позиція. Оціночне в самоназві: «Ми — нове» Безоціночне в самоназві: «Ми — все»Декларована елітарність. Недекларована демократичність. Переважання ідеального над матеріальним. Комерційний успіх. Віра у високе мистецтво. Антиутопічність. Фактична культурна спадкоємність. Відмова від попередньої культурної парадигми. Виразність кордону «мистецтво — немистецтво»Усе може називатися мистецтвом

Використані джерелаhttps://zno.if.ua/?p=3826https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9 B%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0_%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BC%D0%BE%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%96%D0%B7%D0%BC%D1%83https://sites.google.com/site/ukraienskaliteraturacomsite/poeti-postmodernistihttps://dovidka.biz.ua/porivnyannya-modernizmu-i-postmodernizmu/

Дякую за увагу