Така любов буває раз в ніколи

Тема. ТАКА ЛЮБОВ БУВАЄ РАЗ В НІКОЛИ…

Урок-дослідження. Григір Тютюнник. Новела «Три зозулі з поклоном». Образ любові як втілення високої християнської цінності.

• Мета: допомогти учням творчо осмислити морально-етичний пафос новели, символіку, значення назви твору;
• вчити  працювати над текстом художнього твору, аналізувати зміст прочитаного, вміти визначати головне;
• розвивати логічне мислення, естетичний смак, вміння висловлювати власні роздуми про поведінку героїв і проблеми, порушені у творі;
• виховувати моральну чистоту, відповідальність, толерантність, повагу до почуттів інших людей

 

Формування ключових компетентностей:

- уміння вчитися – визначати мету навчальної діяльності та способи її досягнення; планувати й організовувати власну навчальну діяльність; застосовувати комунікативні стратегії відповідно до мети та ситуації спілкування;

- соціальної – виробляти вміння адаптуватися і визначати особисті цілі;

- загальнокультурної – дотримуватися норм української літературної мови та мовленнєвого етикету; створювати тексти, виражаючи власні ідеї, досвід і почуття та використовуючи художні засоби;

- інформаційно-цифрової – формувати вміння використовувати джерела інформації   для особистого розвитку, опрацьовувати і систематизувати  матеріал. 

Формування предметних компетентностей:

- комунікативної – вчити будувати усні висловлювання, розвивати вміння  впливати на співрозмовника, активно користуватися лексичним запасом;

- мовленнєвої – володіти різними видами мовленнєвої діяльності, мовною компетенцією;

- соціокультурної – використовувати українську мову як засіб формування ціннісної позиції щодо громадянського патріотизму, любові до Батьківщини, почуття гордості за свою країну, поваги до її історії; 

- діяльнісної – формувати  здатність самостійно здобувати знання, уміння фіксувати, критично оцінювати й використовувати інформацію, робити висновки  на основі спостережень, виділяти головне з-поміж другорядного.

 

Обладнання: портрет письменника, епіграфи, тексти новели, додатки для учнів (Паспорт твору), відеозапис пісні «Летіла зозуля через мою хату»,  уривок документального фільму «Григір Тютюнник. Доля», записи класичної музики

 

Тип уроку: комбінований.

Форма проведення: урок-дослідження

Методи і прийоми: евристична бесіда, робота в групах (випереджувальне завдання, відеороботи, кюаркоди, Анкети героїв ,презентації).

Обладнання: портрет письменника, тексти твору, опорні таблиці й схеми, роздатковий  матеріал, технічні засоби.

 

Хід уроку

1.Організаційний момент.

2.  Створення емоційно-позитивної атмосфери на уроці

Учитель. Вітаю всіх присутніх на уроці.  Зичу приємних вражень та відчуттів нашим гостям. А вам, мої учні, я бажаю гарного робочого настрою і сподіваюсь на вашу плідну співпрацю.

Шановні друзі! На попередньому уроці ми познайомилися  з біографією відомого українського письменника Григора Тютюнника, лауреата премії ім. Лесі Українки та Державної премії імені Тараса Шевченка. Сьогодні відчуємо його письмо.

(Виходить учениця, запалює перед портретом Григора Тютюнника свічку і читає вірш Григорія Булаха «Дві пелюстки»)

Григір. Свіча. Два томики прози.
От і все. От і вся моя всень.
А ще — грудня киплячі морози
В августійно-сонячний день.
От і все. Ще, пак, біль у куточках
Таємничо-вольтерівських вуст.
І ще білого снігу сорочка
І гаптована стрічка з Хуст.
А іще ж бо, іще — очі пекучі
Й шевелюри посріблена ніч,
Ну, а ще — хвацько звихрений
кучер,
Мов підкову, хто кинув навстріч.
І ні жодного натяку смерті,
Тільки воля круга поміж брів,
Та, яку вже — ні вбити, ні стерти,
І не треба тут зайвих слів.
Григір. Свіча. Два томики прози.
От і все. От і вся моя всень.
П'яте грудня. Киплячі морози
Августійно-сонячний день.

Учитель. Основним літературним критерієм називав тепло і достовірність.

Пригадаймо міркування письменника про долю митця.

Виступи учнів.

1. «Питають часто, над якою темою працюю. Ніколи не працював над темою. Завжди працював над почуттями., що живуть навколо мене і в мені."
2. «Іноді я відчуваю людину, як рана сіль»
3. «З любові і муки народжується письменник»
4. «Він жив, як писав, а писав, як жив»
5. «Немає в світі болю сильнішого, аніж душевний біль»
6. Мало бачити. Мало розуміти. Треба любить. Немає загадки таланту. Є вічна загадка любові»

Учитель. «Майстрами стають люди. Я – людина! Я стану майстром!» - писав Григір Михайлович у щоденнику. І став майстром художнього слова, художньої деталі.

3. Оголошення теми та мети уроку.

Тема уроку Григір Тютюнник. Новела «Три зозулі з поклоном». Образ любові як втілення високої християнської цінності.

 

Мета

Епіграфом уроку стануть слова Г. Тютюнника, які розкривають нам авторське розуміння поняття любові:

Мало бачити. Мало – розуміти.

Треба любить. Немає загадки таланту.

Є вічна загадка любові.

Григір Тютюнник

Любов – це дар. І Бог сам вибирає,

Хто заслужив це пізнати диво.

             Григір Тютюнник

   Це… оповідання про зека в серпанку любові…

                                                                                                          Є. Сверстюк

Багато творів написано про велике людське почуття – кохання. Воно своєю невидимою рукою торкається струн серця і виграє ніжною мелодією, спонукаючи до конкретних дій, непередбачених вчинків. Воно наділяє силою і робить немічним, окрилює і сковує, надає простір і забирає волю.

                                             / Звучить класична мелодія №2  /

 

Учень:       Я і в думці обняти тебе не посмію,

                   А не те, щоб рукою торкнутися смів.

                   Я люблю тебе просто – отак, без надії,

                   Без тужливих зітхань і без клятвених слів.

                   Навіть в снах я боюсь доторкнутись до тебе,

                   Захмеліть, одуріти від твого тепла.

                   Я кохаю тебе. Мені більше не треба,

                   Адже й так мені стільки ти щастя дала.
                                                   В. Симоненко

Учениця:  Надвечірнім простором солоним,

  Подолавши даль гірких років,

  Три зозулі прилетять з поклоном

                   До квітчасто чистих рушників.

  І душа здригнеться рушниково,

  І дитинність вирветься з оков.

  Як джерельце – Григорове слово –

                   З первозданним іменем: любов

                                    С. Чернілевський

4. Вивчення нового матеріалу.

Літературне дослідження

 

Літературне дослідження проведемо за відповідним планом.

 

1. Передумови написання новели. Автобіографізм твору.
2. Епіграф.
3. Любовний трикутник.
4. Дослідження образів.
5. Символіка в новелі. Художня деталь.
6. Літературний паспорт твору.
7. Дослідження проблематики.
8.  Особливості жанру та композиції.

 

 

Передумови написання новели. Атобіографізм.

(Виходить учень в ролі Тютюнника). Мелодія.

 

1. Учень.  «Питають часто, над якою темою працюю. Ніколи не працював над темою. Завжди працював над почуттями., що живуть навколо мене і в мені."

Осінного холодного дня 1937 року мого батька Михайла заарештували , і я, п’ятилітній, біг за возом, на якому везли з рідної Шилівки до Полтави, а далі - на край світу, аж до Сибіру неісходимого. Батько лише помахам нам з мамою. Там він, бідний, і загинув. Я тріньки-трішечки пам’ятаю тата. Вони були великі, рука в них була велика. Вони часто клали мені ту руку на голові, і під нею було тепло, я під шапкою. І може, тому коли я бачу на голівці якогось хлопчика батьківську руку, мені теж хочеться стати маленьким.

(Уривок із документального фільму Григір Тютюнник. Доля. ( Фільм - спогад) Частина перша. 13:20-14:04. Витяг з протоколу №9 засідання…)

 

Я виношую ще один жіночий образ. Коли в сім"ї сталося нещастя, мама кинулася в горі саме до неї. Ця жінка була набагато старша і за тата, і за маму. Але обоє вони ніколи не посміли зневажати ту любов, велику і безвзаємну. Отож Марія, так звали жінку, пекла коржики, збирала все необхідне, бо мама ридала і побивалася. Удвох вони й поїхали шукати батька, не знаючи, що слід його уже загубився навіки. Оце благородство, оце краса обох жінок, оце так самозреченість тоді ще зовсім молодої мами. Мабуть, вона в цілім світі шукала підтримки в своєї суперниці, співчувала їй і жаліла. Дивина - та й годі.

 у 1976 р. до Ірпінського будинку творчості завітав сліпий бандурист, який виконував народні пісні. Особливо вразила мене «Летіла зозуля через мою хату…»,

(Дівчата виконують пісню)

 Ще не стихли звуки, як я схопився з місця й побіг у свою кімнату.

(Учень сідає за стіл)

Учитель. Так народилася новела «Три зозулі з поклоном» — одна з найчарівніших перлин української літератури XX ст. Безперечно, в її основі автобіографічні моменти. Образ Михайла асоціюється з батьком письменника, свого часу також репресованого. Навіть ім’я не змінено, хоча про самі репресії в новелі не йдеться: в 70-х рр. ці події замовчувалися, були забороненою темою. А образ оповідача, хлопця-студента, нагадує самого автора.

 

Учитель. Друзі, ви опрацювали зміст новели, мали випереджувальні завдання. Продовжіть речення: Це історія про…

( про жінок, що кохають одного чоловіка, про роздвоєність душі чоловіка, про жінку, що вміє прощати, про хлопця, що залишився без батька, про сталінські репресії, про велике кохання як дар Божий).

Евристична бесіда. (відкрийте твори)

- Про що твір? (Це твір про почуття любові;  про людські долі, що були скалічені тоталітарною системою; про людей, що вміли кохати; про нелегке життя людей у довоєнні і повоєнні часи)

- Від чийого імені ведеться оповідь? Хто оповідач? (Словничок уроку).

( Оповідь у творі ведеться від імені сина-студента, що приїхав на канікули додому до матері )

 - Хто герої? Що з ними сталося? (Михайло - батько, Софія - мати, сусідка Марфа, що кохала Михайла; Карпо - чоловік Марфи, але про нього говориться мало)

  - Що сталося з батьком хлопця? Звідки приходять листи? (Листи приходять із Сибіру, тому можна здогадатись, що батько знаходиться в сталінських таборах).

Епіграф

Учитель. Який епіграф до новели «Три зозулі з поклоном»? Як ви це розумієте?

Учень. Всевишня любов у розумінні Тютюнника - це даність із неба. Тому
епіграф - посвята звучить так: "Любові всевишній присвячується».
Всевишній вживається тільки зі словом Бог. Мабуть, автор вказує на
найвище, найпрекрасніше людське почуття - кохання. Бо воно -
найодухотвореніше.

Учень. У новелі це любов душ, тобто любов вищого за
тілесний рівня. Це кохання, в якому залишається кожен чесним перед собою. Це безпретензійне кохання, в якому не було й тіні заздрощів і суперництва.

Любов –кохання

 Кохання – це почуття глибокої сердечної прихильності до особи іншої статі; закохання.

Любов –почуття глибокої сердечної прив’язаності до кого-, чого-небудь; інтерес внутрішній, духовний потяг до чого-небудь.

Кохання – це прекрасне почуття. Воно залишає слід на все життя. Але
приходить воно до кожного по - різному . Володимир Винниченко сказав : «Кохання приходить зразу, в один момент, і може одійти з
такою ж раптовістю і несподівано. Любов приходить помалу, непомітно,
стає господинею і одходить трудно, з муками, із смертю.»
Та в житті буває, що ні муки , ні страждання не можуть затьмарити
світле почуття.

 

 

 

 

 

Асоціативний кущ

 

   Марфа      Небесне

Михайло                                                                                          Земне

                                                                                                                                Мати

                                                                                                                                Батько

                                                                                            Народження      дитини

                         Високі

 

                                                                                          

                                                                                                                               

                                                                                                                               

Утворюється «любовний трикутник»

Тема «любовний трикутник»

• Як би ви розмістили героїв новели  і чому?

Зв’язок душ Михайла та Марфи дуже міцний, мов волоський горіх, мов мотузка. Зв’язок між ними неземний, небесний.

У центрі трикутника – символічний образ душі, що розкриває духовний світ. Це історія двох жінок, що кохають одного чоловіка, причому одна з них – його дружина і мати його сина.

 

Отже, любов. Для когось це - велике щастя, а для когось - страждання та мука. Герої новели Г.Тютюнника теж любили, але чи були щасливі?  Людським почуттям, а саме любові присвячена новела. Автор тут нестандартно показує мотив «любовного трикутника»: його герої не борються за свої почуття, не намагаються влаштувати своє власне особисте щастя, а сприймають все так як є. Це те кохання, в якому кожен залишається чесним перед самим собою та іншими.

(Відеочитання)

Спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум'ям згорю.

« Така любов буває раз в ніколи»

 

1. Проблемне питання.

• Чи зробило кохання щасливими героїв новели Гр. Тютюнника «Три зозулі з поклоном»?

Учитель. Три долі – Марфи, Михайла та Софії – пов’язані тугою і стражданням та освячені любов’ю «всевишньою». Чи випадково автор добирає такі імена для своїх героїв?

Дослідження образів. Хто головні герої новели? Ви мали завдання, визначити, як тлумачаться їхні імена.

1. Лінгвістична хвилинка

Михайло –(давньоєвр.) «рівний, подібний до Бога». Михайлові властивий логічний склад розуму. Робить все добре та вчасно, любить співати.

Софія –(грецьк.) «мудрість, розум». Софія - ніжна, добра, вона здатна виявити співчуття до слабкої й беззахисної істоти й надати посильну допомогу людині, що потрапила в скрутне становище.

Марфа – (арамійськ.) «пані, господиня, володарка». Здавна вважалось, що дівчина на ім’я Марфа простодушна й мила. Їй не властива хитрість і злість, вона приємна й легка в спілкуванні. Добродушна, готова прийти на допомогу, доброзичлива й невимоглива.

 ( Не випадково. Імена відповідають персонажам і   допомагають розкрити їхні образи, внутрішній світ)

Зустріч з героями. (Сценка сина з матір ю).

Син: Я виходжу з-за клуба, в новенькому дешевому костюмі (три вагони цегли розвантажив з хлопцями-однокурсниками, то й купив).

І перше, що бачу-хату Карпа Яркового. А перед нею— молоденька сосна рівними рядочками на жовтому піску. На ґанку Карпової хати стоїть Марфа Яркова і веде мене очима. Вона стоїть без хустки, сива, пишноволоса — колись її волосся сяяло проти сонця золотим, тепер не сяє. Видно, думаю собі, волосся умирає раніше, ніж людина...

Підійшовши ближче, я вклоняюся Марфі й кажу через молоденьку сосну;

Марфа ворушить губами І проводжає мене далі, аж доки я не увійду в сосну "велику" (у нас її називають ще: "та, що твій тато садив").

Дома мене стрічає мама, радіє, плаче і підставляє мені для поцілунку сині губи.

Марфа стоїть збоку, заходить син:

— Здрастуйте, тітко.

(Марфа присідає на поріжок  і гадає на ромашці)

(Син минає, крокує до матері, Софії)

Син:

— Мамо, а чого тітка Марфа Яркова на мене так дивиться?

(Мама довго мовчить, потім зітхає і каже:)

Мама: — Вона любила твого тата. А ти на нього схожий...

Марфа — тоді її в селі за маленький зріст звали "маленькою Марфою" — знала, що лист від тата приходить раз на місяць. Вона чула його, мабуть, ще здалеку, той лист, мабуть, ще з півдороги. І ждала. Прийде до пошти, сяде на поріжку  і обриває пелюстки на ромашці, шепочучи: "Є — нема, є — нема, є..." Коли з пошти виходив наш поштар дядько Левко — Марфа підхоплювалася йому назустріч і питалася тихо, зазираючи знизу в його очі, чи є лист від тата. Поштар дядько Левко говорив , що є тільки не їй. Тоді вона  з слізьми просила , що дав він їй хоч потримати. Дядько Левко не давав спочатку , а потім на хвилинку дає і приказує, щоб слізьми не розмазала листа.

Син: А хто вам про це розказував, мамо? Дядько Левко?

Мама:— Ні. Він мовчав. Сама бачила й чула. Я теж-бо за нею слідком з роботи тікала. Отуди ярком, ярком — і до пошти. Дивлюсь, а вона вже на поріжку сидить, жде... Вона щораз перша вгадувала, коли тато обізветься.

Син:— І ви на неї не сердилися?

Мама: — У горі, сину, ні на кого серця немає. Саме горе.

Син:— А як же то — вона вгадувала, а ви — ні?

Мама:— Хтозна, сину. Серце в усіх людей неоднакове.

 

Викладач: Ось так, мама розповідає синові ту історію кохання, про яку знало все село, і звичайно мама Софія, і батько Михайло. Лише сама Марфа думала, що ніхто нічого не помічає.

- Як Софія говорить про свою суперницю?

-Які переважають емоції?

Учитель. Між двох жінок, Софії та Марфи, немає ревнощів, їх об’єднують горе та туга. Софія не сердиться на Марфу, адже розуміє її почуття. Марфине кохання чисте, безпретензійне.   Ось такі головні герої.

Попередньо ви об’єднувалися в групи, працювали над образами новели: готували розповідь від імені героя, підбирали цитати до образу.

Поступово ми заповнимо анкети героїв.

 

Робота в групах

(Учні, об’єдналиись у  три групи,)

 

I група - Стражденне кохання «маленької Марфи».

Інсценізація. Виходить Марфа, на голові чорна хустина/на плечах/. У руках роиашки.

«Я – Марфа Яркова – дружина того рудого, як стара солома, Карпа. Гріх беру на душу, але не кохаю я його. Мучусь біля нього, дивлячись, як він сидить та у стелю дивиться, чи у вуса дує, або тьопає галушки, «як за себе кидає». Ми співаємо, а він вусами пару з миски ловить та сопе так, що каганець на столі як не погасне. «Я, — каже,— картоплю в галушках люблю. Картоплі треба більше кидать у галушки». І зовні негарний: товстоногий, товстопикий, матінко ти моя.  Проте не від нього туга на серці невимовна. Я кохаю іншого. Михайло набагато старший за мене , має дружину і синочка. Я все розумію, але вдіяти із собою нічого не можу. Серцю не накажеш. У сім’ю чужу я не втручатимусь, мені б тільки голос його чути та глянути на нього разочок.  Не судилося… між нами сніги та морози Сибіру. Тільки листи приходять, і ті не мені. Я їх відчуваю душею. Пригорну до грудей і віддам листоноші, щоб ніхто не бачив. Отак і пронесла я свою любов у серці, вона не поменшала, тільки стала мудрішою. А душа моя нещасна блукає ще й досі , когось чекаючи».

 

Метод  кейс. 

Викладач дістає кейс . У мене в руках кейс, в ньому знаходяться певні ситуації і завдання до них. Кейс має два значення: перше – це предмет для зберігання документів, і другий- ситуація, події, які реально відбулися , тобто кейс – це розбір реальної життєвої ситуації.

Робота над кейсом має такі етапи:

-розподіл на групи,   

-ознайомлення з кейсом(ситуацією),

-пошук інформації,

-аналізу проблемної ситуації ,

-презентації рішень групи,

-дискусія.

Кейс 1. (Робота над кейсом). Ситуація.

Коли з пошти виходив наш поштар дядько Левко — Марфа підхоплювалася йому назустріч і питала тихо, зазираючи знизу в його очі:

— Дядечку Левку, а од Мишка є письомце?

— Нема,— одказував Левко.

— Не брешіть, дядечку. Є...

— Ну — є! Є..."так не тобі, а Софії.

— Дядечку Левку! Дайте я його хоч у руках подержу...

— Нельзя. Чужі письма нікому давати не можна. Заборонено.

— Я тільки в руках подержу, дядечку, і оддам. Сині Марфині очі запливають слізьми і сяють угору на дядька Левка .

Левко озирається довкола, зітхає немічно худими грудьми і манить Марфу пальцем за пошту. Там він дістає із суми конверт і простягає Марфі:

— На. Тільки нікому не кажи, що давав, бо за це... виженуть мене.

— Ні-ні-ні, дядечку!

Вона хапає з Левкових пучок листа — сльози рясно котяться Їй по щоках — пригортає його до грудей, цілує в зворотну адресу...

-Чорнила слізьми не розмаж,-каже Левко і одвертається: жде. Потім

Марфа біжить на роботу, птахою летить, щоб дов'язати до вечора свої шість кіп — і вітер сушить — не висушить сльози в її очах.

 

Викладач:

1.Ознайомилися з кейсом.

1.Самостійно  шукаємо інформацію у тексті твору, знаходимо доповнення, чого не вистачає у цій ситуації, чим автор її доповнив?(Марфа дає карбованця поштарю…).

2.Проаналізуйте ситуацію.

3.Презентуйте свою відповідь.

4.Дискутуємо. ( Чи можна було вирішити проблемну ситуацію, чи є це проблемою.)

 

Відкриваємо кейс.  Викладач виймає з кейсу запитання. 1

1.Куди і звідки побігла Марфа.

2.Чи не соромно їй було перед дядьком Левком

3.Чому Марфа не відкриває конверта.

4.Художній образ Марфи.

Вона за тата набагато, молодша була. Йому тридцять три, а їй дев'ятнадцять.

2.Чи правильно вчинив дядько Левко даючи Марфі чужий лист. .

3.Як розкриті почуття Марфи в цей момент.

(— Ні-ні-ні, дядечку! — аж похлинається від щирості Марфа. — Ось вам хрест святий!

Вона хапає з Левкових пучок листа — сльози рясно котяться Їй по щоках — пригортає його до грудей, цілує в зворотну адресу...

Робота з текстом. Цитати

1) «Марфа серцем чула, коли від тата приходить лист. Вона чула його, мабуть, ще здалеку, той лист; мабуть, ще з півдороги. І ждала. Прийде до пошти, сяде на поріжку - тонесенька, тендітна, у благенькій, вишиваній сорочині й рясній спідничці над босими ногами, - і сидить, сяє жовтими кучерями з-під чорної хустки».

2) «Сині Марфині очі запливають слізьми і сяють угору на дядька Левка – ще синіші...

3) «Вона хапає з Левкових рук листа – сльози рясно котяться їй по щоках, – пригортає його до грудей, цілує у зворотну адресу…»

4) «Марфа…не скоро віддає йому листа, мліючи з ним на грудях, і шепоче, шепоче:

- Ну от бачите, нічого я йому і не зробила…»

5) «А Марфа біжить на роботу, птахою летить, щоб дов’язати до вечора свої шість кіп, і вітер сушить – не висушить сльози у її очах.

Які шляхи розв’язання ситуації?

1. Відкрити лист( задовольнитися, порушити магію неземного кохання, проявити егоїзм)
2. Не відкривати лист (туга, спокій, що не нашкодить чужій сім’ї)
3. Чому Марфа обирає другий шлях?

Викладач: Марфа ворожила на ромашці.  Є-нема, є-нема! Хто з нас не ворожив на ромашці відриваючи пелюстки красивої квітки приговорюючи слова «Любить, не любить».

Які емоції переживає Марфа?

Запишіть емоції, на пелюстках ромашки

(тривога, недосказаність, тиха туга, кохання, смиренність, любов ментальна, неземна, )

Викладач:  Саме з розповіді Софії довідуємося, що ж було на душі в Марфи. Найточніше про це «говорять» такі деталі:

 вона терпляче сидить «на поріжку» пошти, чекаючи на листа від Михайла; у неї «жовті кучері з-під чорної хустки» , син підмітив: «Видно, думаю собі, волосся умирає раніше, ніж людина... «листа Михайла до дружини «пригорнула до грудей»; у неї постійно «сльози в очах».

Питання для дискусії:

 - Чи можна  засуджувати Марфу за те, що так ненароком, мимоволі втрутилася в сімейне життя Софії і Михайла?

- Як ви гадаєте, чому Марфа завжди першою відчувала. Коли прийде лист від Михайла?

- Чи боялася Марфа? Адже це інша сім’я ,осуд?

(Кохання несумісне зі страхом (Публілій Сір)

- Марфа мала чоловіка. Чому вона не любила його?

- Як ставиться автор до героїні? З чого це помітно?

- Чи імпонує вам образ Марфи? Чи часто можна зустріти в житті таку людину, як Марфа?

Викладач:  Словами Ліни Костенко ми можемо виправдати героїню.

 «Життя-така велика ковзаниця, кому вдалось, не падавши, пройти?».

Заповніть анкету героя « Марфа Яркова»

Зовнішність: сива, пишноволоса, колись її коси сяяли проти сонця золотом, тепер не сяють. Тонесенька, тендітна ,у благенькій вишиваній сорочці з кучерявим сивим волоссям ,була молодша за Михайла. Йому – 30, а їй – 19.

Заміжня, нещаслива у шлюбі, однолюбка, терпляча, емоційна, безнадійно закохана, безстрашна,  не претендує на чуже щастя, страждає, продовжує страждати, чекати.

Кріпимо ромашку.

Учитель: Яке найбільше бажання жило в серці героїні?

(побачити Михайла, сказати, що кохає)

Зв’язок Михайла та Марфи настільки сильний, що їхні душі долають відстань і будь-який реальний простір і зливаються в єдиному почутті.

(Звучить мелодія. Виходить Марфа і Михайло. Стають на відстані. Марфа тримає в руках чорну хустку, опущену до низу. Починає говорити рядки Л. Костенко, чергуються з Михайлом: )

Марфа*Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
Михайло: несказане лишилось несказанним.

Життя ішло, минуло той перон.
гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.

Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.

Я люблю тебе. Я тебе люблю. Я подумки посилаю ці слова зі своїх пальців в його, вгору по руці прямо в серце. Почуй мене. Я тебе люблю. (Дженні Даунхем)

 «Невідправлені листи».

Учитель. Ми знаємо, що ні Марфа, ні Михайло не наважувалися писати листи. Що в них можна було б прочитати, Мабуть, кожен подумки їх писав, можливо, навіть неодноразово починав, але знищував. Спробуємо змоделювати лист колективно. Хлопці ввійдуть в серце й душу Михайла, а дівчата - Марфи. На парті є два свитки – листи, де є початок, немає продовження. Є початок:

Любий Михайле!

Відколи хочу тобі написати, але знаю….

Дорогенька Марфо!

Відколи хочу тобі написати, але знаю….

Підійти й написати одну думку, емоцію, звертання, прохання, репліку, вигук.

(Діти пишуть , підходячи по одному)

Учитель зачитує під акомпонімент гітари.

Скільки емоцій, тихих і водночас буремних.  Не відправити таких листів могли лише сильні, могутні, великі серця.

Дослідження образу Софії. 2 група

«Мудра любов «єдиної у світі» Софії.

Учитель. Так свою дружину називав чоловік Михайло. Мабуть, на всій землі Софія дійсно єдина, яка могла витримати таку лавину незбагненного, нездійсненого кохання.

Інсценізація

«Я – Софія, мене називають мудрою, але якби хто знав, якою ціною вона мені дається. Відірвали від мене половину – забрали чоловіка, тепер я одна виховую сина. Живу у чеканні отримати вісточку, листи рятують душу. Проте Марфа чомусь їх відчувала, а я ні. Як то воно може так бути? Але я не ображалась, я знала про те стражденне кохання і розуміла Марфину душу. Мене Бог ощасливив материнством, а вона з любов’ю вдивляється в мого сина, бо він схожий на Михайла. Горе об’єднало нас, тому немає ні образи, ні ревнощів, ні злоби, в «горі ні на кого серця немає. Саме горе».

Як виглядала Софія? Чи багато опису зовнішності відведено в новелі?

«Очі сухі, голос не здригнеться, спогади закам’яніли». Деталь –сухі очі=виплакані

От і весь опис. Автор дуже продумано дає ім’я героїні. Дійсно, мудра. 

Відкриваємо кейс.  Викладач виймає з кейсу запитання №2.

Розбираємо ситуацію.

-Чим вимірюється кохання Софії, яке воно в неї?

(Має сина, взаємність, щаслива, мудра.)

• Які питання ви б хотіли поставити Софії?

Запишіть, киньте у скриньку відвертості.

(Діти пишуть записки, учитель зачитує)

-Чому Ви не зненавиділи Марфу?

-Чому не заборонили торкатися листів?

-Чи сердилися Ви на Марфу?

 - А як ставиться Софія до Марфи?

- Як ви гадаєте, чи любив Михайло Марфу?

То що ж було гальмівною силою, щоб не завдати болю іншій жінці? Адже потрапити в любовний трикутник не входило в плани щасливої дружини.

(Учні висловлюються. Любити – це вміння віддавати, прощати).Такі риси характерні для української людини, яка сповідує християнську мораль. Тому можна сказати, що образ Софії символізує образ божої матері.

Заповніть анкету героя « Софія»: сухі очі, мудра, делікатна , добра. Співала другим голосом. Одна виховує сина, сильна, щаслива в материнстві, відповідальна за інших, чесна, розумна, уміє прощати, не ревнує, співчутлива, милосердна.

• З яким почуттям розказує сину про безмежно люблячу, чисту душею Марфу, Софія? (Без ревнощів, без образи, без осуду)
• Чому вона так розуміє Марфу?(Їх поєднало горе)
• Що спільного в характерах Марфи, Софії, Михайла? (Спільне - здатність на велике кохання; душевна чистота; вміння відчувати чужий біль, вміння прислухатися і розуміти іншого; співчуття, переживання.)

Що так зближує Софію з Марфою?

Горе об’єднало нас, тому немає             ні образи,      ні ревнощів,  ні злоби…

Кохання. Любов. Прощення. Уміння відчувати чужий біль. Горе.

• Така любов – це правило чи виключення?

«Така любов буває раз на все життя»

Танець емоцій, пристрасті, любові під пісню С. Вакарчука «Така любов буває раз на все життя».

Група №3

Дослідження образу Михайла «Всеобіймаюча любов Михайла»

В образі Михайла ніби постає історичне минуле: репресія 1937 року, горе і
страждання народу, мільйонів дітей, яких осиротив Сталін.

Сцена . Софія сидить за столом з сином.

 -  Тато ж... він якось і не старів, однаковий зоставався і у двадцять, і в тридцять годочків... Сокіл був, ставний такий, смуглий, очі так і печуть, чорнющі. Гляне, було,— просто гляне і все, а в грудях так і потерпне. Може, тому, що він рідко піднімав очі. Більше  долонею їх прикриє і думає про щось. А востаннє, як бачила його (ходила аж у Ромни, їх туди повезли), то вже не пекли, а тільки голубили — такі сумні. Дивиться ними — як з туману.

…співаємо потихеньку. Тато баритоном, а я другим йому помагаю, а Марфа першу веде…Ото гляне, було, як чоловік над галушками катується, зітхне посеред пісні й одвернеться, а сльози в очах – наче дві свічечки голубі. До тата... Я то бачу. А він затулить надбрів'я долонею і співає. Або до тебе в колиску всміхається та приколисує легенько.

Ти, Михайле,— кажу,— хоч би разочок на неї глянув. Бачиш, як вона до тебе світиться.

Інсценізація.   

Михайло(учень) починає говорити

«Марно сподівався на щастя, мабуть, доля моя така. У світлих спогадах – моя дружина Софія і синочок, моя надія. Робота, яка приносила задоволення і радість людям, бо робив вікна, двері, столи, ослони. А в один день став ворогом народу, за що – не знаю. Обірвалося все , як нитка, в душі, у серці, у житті. Тільки спогади ятрять душу. Далеко я від своєї рідної землі, від своєї єдиної у світі Соні, від синочка. Ось тільки біля мене Марфина душа бродить, не дає мені спокою, чую її за тисячі верств. Сам не знаю, як це може бути. Не щасливий я, то хоч синочок мій хай виросте в любові. За жодних обставин я не одступлюся від своєї сім’ї, і любов мою ніхто не відбере».

 

 

• Які питання ви б хотіли поставити Михайлу?

Запишіть питання, киньте у скриньку відвертості.

- Чи зраджував він дружині?

А міг би зрадити?

- Михайло кохає Марфу?

 - Чи відчуває кохання Марфи? (відчуває нещасну душу, та не може
допомогти, бо далеко).

 - Як поводився між двома закоханими жінками? (спокійно, ніколи не
видавав ніяких емоцій, був вірним дружині).

Відкриваємо кейс.  Викладач виймає з кейсу запитання №3.

 

- «Чому вони не одружилися, отак одне одного чуючи?»

(Михайло залишився вірним дружині, чесним, правдивим.

Марфа не переступила межу,

 

Ця новела схожа на притчу , і автор нас підводить до висновку: любов — почуття, незалежне від людської свідомості, волі, бажання, моралі, воно ніби дається якоюсь вищою силою, тому мусить лишатися поза осудом чи запереченням, має право на існування.
 

Як було Михайлу на душі? Що він відчував?

 

(Відчуття відповідальності за сім’ю, не хотів безнадійно мучити іншу жінку ,любив чесність і порядність.)

 

Його мучили ці думки. Кульмінацією новели є лист-сповідь Михайла до Софії. Але він сповідується не лише перед дружиною – перед Всевишнім.

Михайло за тисячі верств чув Марфу, проте не зрадив ні дружину, ні сина, бо відчував відповідальність за всіх . Передав сину у спадок силу любові невгасиму. Отак і катувався у сні­гах та морозах між любов'ю та обов'язком, зате мав право сказати «моя єдина в світі Соню».

 

Так, Софія мудра у своїй любові, тому спогади її вже не щемлять, не болять - вони закам’яніли…Михайло писав дру­жині про своє почуття до іншої, бо був певний, що зрозуміє. І не помилився.

 

«Останній лист від тата» — це новела в новелі, і розкриває він цілий світ почуттів — сум за родиною, за втраченою свободою за  життям та безмежну любов.
«Лист до Софії». Софія бере «трикутничок, розгортає, читає. Звучить аудіо, читає Михайло листа.
(Учень читає)
«Софіє! Соню!
Учора дав мені товариш скалку од дзеркальця, я глянув на себе і не впізнав. Не тільки голова вся, а й брови посивіли. Зразу подумав: може, то іній (це надворі було), тернув долонею — ні, не іній...
Більше не дивитимусь.
Часто сниться мені моя робота. Наче роблю⁴ вікна, двері фильончасті, столи, ослони. І так мені руки потім засверблять, що, буває, ложки хлопцям ріжу на дозвіллі... А руки як не свої. Дерево тут хоро­ше, у нашій стороні з нього білі палати робили б. Але сире. Та й інструмент не той, що в мене був. Ти його ще не спродала? Як буде скрута — не жалій. Коли повернуся, на новий розживемось. Соню, аби ти зна­ла, як хочеться вижити. Не так то й далеко я зайшов, та далеко вертатися.
Ти питаєш, як нас годують, як одягають на зиму. Годують такою смачною юшкою, що навіть Карпо Ярковий п'ятнадцять мисок умолотив би, ще й добавки попросив! Вдягачка звичайна, селянам до неї не зви­кати.
Сю ніч снилася мені моя сосна. Це вона вже досі в коліно, а може, й вища. Сосна — а за нею річки синє крило... Ні ти, ні синок, мій колосок, чогось давно не снитесь, тільки привиджуєтеся.
Сусіда мій по землянці молиться уві сні, а Бога не" називає. До кого молиться?..
Соню!
Не суди мене гірко. Але я ніколи нікому не казав неправди і зараз не скажу: я чую щодня, що десь тут коло мене ходить Марфина душа нещасна, Соню, сходи до неї і скажи, що я послав їй, як співав на яр­марках Зіньківських бандуристочка сліпенький, по­слав три зозулі з поклоном, та не знаю, чи переле­тять вони Сибір неісходиму, а чи впадуть од морозу.
Сходи, моя єдина у світі Соню! Може, вона по­кличе свою душу назад, і тоді до мене хоч на хвильку прийде забуття.
Обіймаю тебе і несу на руках колиску з сином, доки й житиму...»

 

Усе далеке життя вмістилося в листі. Хотів бути чесним з усіма, з собою. НЕ може більше терпіти душевного болю, мук душевних. «Ходить Марфина ду-

ша нещасна».

- Що ми дізнаємося з листа Михайла про його життя в Сибіру неісходимому?» (алюзія на Шевченка) (не визнавали Бога: Сусіда мій по землянці молиться уві сні, а Бога не" називає.  

Нелюдські умови: скалку од дзеркальця.

- Як змінило самого Михайла каторжне життя? Постарів: може, то іній (це надворі було), тернув долонею — ні, не іній...
Надія на повернення: Коли повернуся, аби ти зна­ла, як хочеться вижити

Як згадується родина?

ложки хлопцям ріжу на дозвіллі...

Як буде скрута — не жалій.

Ти питаєш, як нас годують, як одягають на зиму. Годують такою смачною юшкою, що навіть Карпо Ярковий п'ятнадцять мисок умолотив би, ще й добавки попросив! Вдягачка звичайна, селянам до неї не зви­кати.

Про сина «мій колосок», моя єдина у світі Соню,

Обіймаю тебе і несу на руках колиску з сином, доки й житиму...» (Вірність, високі моральні цінності)

• Про що просить Михайло Софію?

Соню, сходи до неї і скажи, що я послав їй, як співав на яр­марках Зіньківських бандуристочка сліпенький, по­слав три зозулі з поклоном, та не знаю, чи переле­тять вони Сибір неісходиму, а чи впадуть од морозу.
Сходи, моя єдина у світі Соню! Може, вона по­кличе свою душу назад, і тоді до мене хоч на хвильку прийде забуття.

• Яка існує легенда про таке вірування?

Діти. В українського народу існує віра не лише у приворотне зілля, а і у відворотні замовляння. Коли закоханій людині не могли відповісти взаємністю, щоб позбавити страждань, через малу дитину або старця передавали їй «три зозулі з поклоном», що означало: забудь, покинь, відпусти. Коли Григір почув пісню від старця, тоді виникло бажання створити  новелу про віддане кохання, людську чесність і порядність.

Такий сильний і мужній вдавався до якихось магічних сил, це в часи, коли за таке карали.

Проспостерігайте, які спогади дають спокій, а які муки?

Питання з кейсу

- Чи передасть Софія Марфі «привіт» від Михайла?

Заповніть анкету героя « Михайло»:

Виписати з тексту риси зовнішності Михайла.

Не старів, сокіл був, ставний такий, смуглий, очі так і печуть, чорнющі, рідко піднімав очі, сумні, сльози в очах – наче дві свічечки голубі ,співав  баритоном.

Правильний, чуйний, делікатний, дужий, люблячий батько, незламний, кохає дружину, пише листи. ,зникає безслідно на каторзі в Сибіру.

Чи мали повне щастя наші герої?

• Який можна зробити висновок щодо образів новели?
• Хто ж із цих героїв знедолений? /усі/. /Михайло - репресія,
  Софія - дружина репресованого, тяжко працює, сама виховує сина, Марфа -
  нерозділене кохання, молода вдова, тяжко працює/. Син Михайла – сирота,
  Карпо – нещасливий у подружньому житті.
  Знедолений увесь український народ у період репресій. - Чия це провина? (Тоталітарний режим) - Що об"єднує цих жінок? (Передчасно постаріли, згорьовані, змучені
  працею. Хоч іще не старі, а вже сині губи у Софії, зовсім сива Марфа.)
  Учитель. Кожен із персонажів: Софія, Марфа, Михайло – сповнені почуття, основою якого є кохання, що єднає їх. Голос душі несумісний з голосом розуму. Тому персонажі не можуть зійти зі шляху, накресленого долею. Тому ідуть шляхом страждання. Кохання об’єднало і кохання зробило їх самотніми. Але вони пізнали силу кохання.

Багатолике почуття, зване любов'ю, наводить мости від однієї самотності до іншої. Ці мости можуть бути казково красиві, але рідко будуються навічно. (Карен Хорні)

Робота в групах

 Дослідження символів. Глибина кохання передається через важливі символи

Які образи-символи використав автор у новелі? Що вам відомо про їхню символіку?

Символи-сюрпризи.

За допомогою гаджетів зіскануйте кюаркоди. Послухайте, прочитайте, презентуйте.

Софія - мудрість, а ще мучениця, матір Віри, Надії, Любові

1. зозуля – міфічна істота, образ зустрічається в народних піснях, баладах, в творах Тараса Шевченка, символ туги. Відомо, зозуля гнізда не мостить, тож людина повинна була зрозуміти, що її кохання приречене, не матиме у відповідь такого ж почуття. 

Зозуля – птах одинокий, що не має родини, птах віщий.
чорна хустина – символ жалю, туги, горя

 

2. ромашка – символ кохання і чистоти

    піджак – символ радянської бідності

3.епізодичний образ «сліпого бандуристочки» - зв’язку поколінь (нац. елемент)

 магічне числа 3. Тричі Михайло просить прощення за відмову від Марфи, за байдужість до неї , за неможливість відповісти взаємністю, посилаючи три зозулі з низьким , земним поклоном , бо найтяжчий гріх – убити кохання, зрадити його або з байдужістю поставитися до закоханої.
Три «туги», освячені любов’ю

три зозулі з поклоном посилає Михайло Марфі, три головні герої
3 – християнський символ: не засуджувати, розуміти, прощати.
Можливо , у Григора Тютюнника це три долі : Марфи, Михайла, Софії.
Михайло, передаючи Марфі три зозулі з поклоном, бажає їй душевного
спокою, щастя, любові.
 

4. ріка – цей образ з’являється Михайлові у сні (символ плину часу, життя)

колосок (синок – мій колосок)- це символ життя, продовження життя

5. сосна - цар-дерево, вічнозелене, шишки сосни символізують плодючість, багатство. Це дерево вважають також і надгробним. Тому «татова сосна» - натяк на те, що чекає батька в майбутньому і спроба лишити щось по собі на землі.
6. Назва новели.

Дослідження. «Художня деталь у новелі Гр. Тютюнника «Три зозулі з поклоном»

Григір Тютюнника – майстер художньої деталі.

Яку роль у творчості Григора Тютюнника відіграла художня деталь? (Художня деталь у творчості Тютюнника виконує найскладніші композиційні завдання – правдивість, точність, зв'язок з головною ідеєю ,що дозволяє глибше осягнути зміст, відчути стильову неповторність автора).

Художня деталь – засіб словесного та малярського мистецтва, якому властива особлива змістова наповненість, символічна зарядженість, важлива композиційна та характерологічна функція.

Евристична бесіда.

- Який вид художньої деталі використовує автор?  (Наскрізні  (повторювані) деталі, що набувають значення символу).

Листи- підтримка, засіб зв’язку

Сидить на поріжку

Жовті кучері з-під чорної хустки

 

 

- Яка портретна деталь є найкрасномовнішою? (очі).

- Які побіжні деталі розкривають життя та побут Михайла у сталінському таборі? ( посивів, руки не слухаються, сниться столярна робота).

- Що криється за окремими деталями? Які трагічні сторінки цілої країни? (трагедія репресованих до сталінських таборів).

- У якій часовій площині зображено події  твору? ( теперішнє переплітається з минулим, яке наближується, вивищується своїм трагічним над сучасним).

Заповніть паспорт твору

Назва твору:

«Три зозулі з поклоном»

Автор:

Г. Тютюнник

Літературний рід: епос

Жанр: новела

Присвята:  Любові всевишній присвячується

Композиційні особливості: *новела в новелі, *наявність обрамлення. Ця новела схожа на притчу , і автор нас підводить до висновку: любов — почуття, незалежне від людської свідомості, волі, бажання, моралі, воно ніби дається якоюсь вищою силою.

*Умовно можна поділити на три частини.

*Переплетіння голосів Софії, Михайла та їхнього сина.

 

Наявність автобіографічних елементів:присутні

Причина написання твору:почута народна пісня «Летіла зозуля через мою хату»

Художні засоби: епітети, метафори, порівняння, приховані порівняння, пестлива та згрубіла лексика

Наявність образів-символів: три зозулі, сосна, ріка, колосок, ромашка, чорна хустина, піджак, сліпий бандурист.

Головні герої: Софія, Марфа, Михайло

Тема: складність людських стосунків, виражена через історію нещасливого кохання

Головна ідея: возвеличення любові як найвищої духовної цінності, яка піднімає людину над буденністю, очищає її душу

 

Учитель. Повернімося до епіграфа нашого уроку. До якого висновку автор підводить читача? Чим є любов для людини? Чи маємо ми право засуджувати це високе почуття? ( Любов – почуття, незалежне від людської свідомості, волі, бажання. Воно ніби дається якоюсь вищою силою, тому мусить лишатись поза осудом чи запереченням). 

Любов – це, люди,  діло не осудне.

По всі віки. Вовік віків. Амінь.

 -Любов – це кара, це сумна в’язниця, Бог від якої заховав ключі. ...

Проблемне питання.

• Чи зробило кохання щасливими героїв новели Гр. Тютюнника «Три зозулі з поклоном»? ( Питання дискусійне, але виходячи зі змісту новели, напевно, більше так. Адже кожному з героїв пощастило пережити сильне почуття догідної цього людини. Михайла любили дві такі різні, але прекрасні жінки, він теж любив по-своєму кожну з них. Гр. Тютюнник запропонував нам зразок кохання, яке допомогло персонажам проявити свої найкращі людські моральні якості: співчуття, любов до ближнього, милосердя і всепрощення).
• -Як ви зрозуміли задум письменника?  
• І Марфа, яка кохала чужого чоловіка, і Софія, що чекала повернення чоловіка із заслання, і Михайло, який бажав повернутися до родини, сподівалися щастя. Але марно. Із змісту зрозуміло, що до них всіх линули три зозулі з поклоном. Всі вони залишились на роздоріжжі-кожен сам по собі. Михайло безвісти зник на каторзі, Соня одна виростила сина, Марфа продовжує чекати, вдивляючись в обличчя сина Михайла.
  Рефлексія.
•  

- Які моральні уроки ви винесли для себе з твору?

…………….

 

 

Чому вчить новела Г.Тютюнника?

(Благородства і відповідальності в коханні; здатності зрозуміти й пробачити іншого; прагнення поважати чужі почуття й не зашкодити іншому, цінувати життя).

Інфосторінка INSTAGRAM

Чи поставили б ви вподобайку, як би прокоментували, чи зробили б репост.

Діти в реальному часі заходять на сторінку

Слово вчителя
Григір Тютюнник з такою любов»ю змалював своїх героїв , що серед цієї
трійці, як не дивно, ми не бачимо третього зайвого . Хочеться доземно
вклонитися кожному з них за любов і страждання : за мудрість - Софії, за
відданість – Марфі, за чоловічу ніжність – Михайлу. І варто пам»ятати , що
людина в будь – якій ситуації має залишатися людиною.
Вірш «Кохання»(аудіочитання)

Долонька щастя, любові.

Діти заплющують очі. Учитель кладе в долоні паперові сердечка. Учні затискають, подумки загадують бажання.

 

Домашнє завдання. Написати роздум «Яке воно: кохання від Тютюнника?»