Позакласна робота з фізики" Такий близький далекий космос"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Такий близький далекий космос.

 

1. Вступ.

Ведучий 1. Не варто виключати того факту, що людина, можливо, прийшла на Землю із Космосу і в її глибинній пам'яті, десь у найвіддаленіших ді­лянках мозку чи генах, збереглася інформація про прадавній космічний переліт.

Ведучий 2. Ідеї польоту людини в космос зароди­лися ще в далекому середньовіччі. Але лише на по­чатку XX століття з'явилося наукове обґрунтування того, яким шляхом можна здійснити ці мрії. Відрад­но, що серед відомих у цілому світі особистостей, які безпосередньо причетні до освоєння космічних просторів, є чимало наших співвітчизників.

Ведучий 3. Вони мріяли і творили. Незбагненні, часом дивовижні ідеї перетворювали на реальність. Вони, сторінка за сторінкою, писали історію космо­навтики.

Ведучий 4. Перегорнемо ці сторінки разом і ще раз переконаємося, що ми, українці, — нація, яка споконвіків прагне багато знати. Нас віками мор­дували, палили і різали, нищили і морили голодом, втоптували у землю і забороняли мову, а ми відрод­жуємося, живемо, воскресаємо із вічності і сяємо на світовому небосхилі перлинами глибокого розуму, волі і надії.

 

 

 

 

2. Сторінка перша: «Великі мрійники».

Ведучий 1.

Найглибші мрії і думки нечутні, Щоб відтворити їх — таких немає слів! Щоб у житті пізнати серцем путнє — Прислухайся до ледве чутних голосів!

Ведучий 2.

О, скільки звуків ще не знаних нами, Лунають там, у тиші неземній, ,   Як дивимось ми в небо вечорами, Яка глибінь у пісні мовчазній!

Ведучий 3.

Невже там ніч, і пустка чорна,

І порожнеча, і пітьма?

І наша мрія ілюзорна,

І ми рвемось туди дарма?

(На сцену виходить хлопчик в одязі козака.)

Козак. 1516 рік... Земля стогне від кінських ко­пит. Татарва підкотилася до Сіверського Дінця, щоб пограбувати багатий український край та знищити гніздо відчайдушних лицарів — Січ Запорізьку.

Розгорнув своє військо хан, налетів за стародав­нім ординським звичаєм із трьох боків; вдоволено примружував очі, відчуваючи смак перемоги.

Та запорожці виявилися кмітливішими та хитрі­шими. Ледь стемніло, як дві сотні козацьких верш­ників, пообгортавши своїм коням ноги ганчір'ям, не­чутно наблизилися до татарського табору, спішилися і хутко почали розставляти дивні пристосування: триноги, на яких кріпилися довгі трубки. Один із козаків черкнув кресалом, запалив гніт і підніс до трубки, що вмить із шипінням та свистом зірвалася з триноги і полетіла на татарський табір, тягнучи за собою вогненного стовпа. Вибух. Ще один, і ще... І десятки вогняних рурок падало на ординські наме­ти, знищуючи татарське військо.

Так 1516 року світ уперше дізнався про вог­няні трубки-літавки, які згодом отримали назву «ракети».

(На сцені стоїть стіл, за яким сидить людина і пише пером.)

Засядько (пише і промовляє). Ваша світлосте!

Я, дворянин, полковник у відставці, Засядько Олександр, син Дмитра, родовитого козака, услав­леного гармаша Січі Запорізької, уродженець села Лютенька Гадяцького повіту, Полтавської губернії, дякуючи Богові, трудами і стараннями своїми, дов­го працював над розгадкою загубленого секрету ди­вовижних порохових трубки-літавки, що їх у давні часи застосовували запорізькі козаки. Випробовую­чи новий вид пороху, я винайшов літальні тіла, яким найбільше підходить італійське слово «ракета», а також спеціальну установку для їх запуску. (Скла­дає листа, запечатує і виходить.)

Ведучий 1. Не один раз генерали штабу жбур­лятимуть його листи, глузливо вигукуючи: «А, це той божевільний малорос!» Аж поки одна з числен­них заяв Олександра Засядька не потрапить до рук фельдмаршала Барклая де Толлі.

Ведучий 2. Засядькові на­решті запропонували вико­ристати свою зброю під час штурму міста Варни у росій­сько-турецькій війні. 16 ве­ресня 1828 року його стояки з шістьма ракетами на кож­ному вже були розставлені поблизу старих мурів непри­ступного міста, облога якого тривала вже понад півроку. І ось Засядько першим під­носить ґнота до установки... Свист і шипіння — шість ракет потягли вгору страшні димчасто-вогняні шлейфи. Небо над Варною було роз­перезане вогняними хвоста­ми. Довгоочікувана перемога здобута фактично однією лю­диною.

Ведучий 3. Продовжувачем справи Олександра Засядька слід вважати Костянтина Костянтинова, чернігівчанина, який 1844 року заклав основи проектування ракет, винайшовши ракетний балістичний маятник. За допомогою цього приладу Констянтинов визна­чив вплив форми та конструкції ракети на її баліс­тичні властивості.

Під його керівництвом у Миколаєві 1861 року був споруджений ракетний завод.

(Входять два охоронці, які ведуть із собою за­судженого з кайданами на руках, останній тримає сувій паперу.)

Кибальчич. Я — Микола Іванович Кибальчич, в'язень Петропавловської фортеці. Народився у міс­течку Короп на Чернігівщині, засуджений до смерт­ної кари за участь у замаху 11 березня 1881 року на імператора Олександра II. Але моя смерть — ніщо в порівнянні з найзаповітнішою мрією — дати люд­ству проект корабля, на якому можна було б сягнути до зір. Так, не дивуйтеся, саме до зір! У моїх руках— проект, у якому викладені принципи реактивної тяги ракети, розв'язано питання програмного ре­жиму горіння, системи подачі палива в камеру згоряння ракети, використання багатокамерних апаратів, керування польотами через зміну кута нахилу двигуна.

Я вірю в здійсненність моєї ідеї, і ця віра підтри­мує мене в моєму жахливому становищі. Якщо ж моя ідея після старанного обговорення всіма спеціа­лістами буде визнана здійсненною, то я буду щасли­вий тим, що зроблю величезну послугу Батьківщині та людству!

Через два дні — моя страта. Тому сьогодні мені терміново потрібен адвокат! (Входить адвокат.)

Адвокат. Миколо Івановичу! Прошу вас, від­мовтеся від своїх свідчень про розробку бомби, за­стосованої у замаху! Давайте благати цісаря про по­милування! Я допоможу вам скласти касаційне прохання!

 Кибальчич. Ні, шановний!

Ось вам проект мого літаль­ного апарату! Віддайте його людям науки. Я спокійно зу­стріну смерть, знаючи, що моя ідея не загине разом зі мною, а існуватиме серед людства, для якого я готовий принести в жертву своє життя! (Виходять усі.)

 Ведучий   1.   Складання літопису української космонавтики було б не повним без згадки про ще одну людину, заслуги якої перед космонав­тикою широко відомі.

Ведучий 2. Він не читав історичних книг, не цікавився політикою, а революційну бо­ротьбу вважав марною тратою часу. Вірив, що тільки техніка може бути єдиним порятунком для людства. Тому в своїх працях постійно розробляв плани заселення космічних просторів, пристосування рослин і самої людини до нових неземних умов. Визнаючи наяв­ність Вищого розуму, він неодноразово бачив для себе різноманітні знамення, які нібито передавали

йому розумні істоти, що жили в інших космічних світах. За його переконаннями і атом, і людина, і Земля, і весь Всесвіт однаково відчувають, мислять, виражають свою волю.

Ведучий 3. Мабуть, усі вже здогадалися — це Костянтин Едуардович Ціолковський. Цікаво зна­ти також, що ця людина походить із прославленого козацького роду Наливайків. Батько Ціолковського народився в селі Коростятин на Рівненщині.

Ведучий 1. Для реалізації своєї мрії про підкорен­ня космічних просторів Костянтин Ціолковський за­пропонував ракетний корабель з декількох ступенів-ракет, а також використання позаземних станцій як баз для міжпланетних подорожей.

Ведучий 3. Через терни до зірок ішов ще один ге­ніальний український учений-винахідник, чия доля в історії науки XX століття воістину унікальна.

Дівчина 1. Надзвичайно талановитий юнак з гімназійною медаллю був позбавлений можливості отримати вищу освіту, так і залишився хоча й гені­альним, але самоуком...

Людина, котра зробила відкриття світового зна­чення у чи не найскладнішій галузі знань минулого  сторіччя, головною справою свого життя змуше­на була займатися таємно, ховаючись під чужим ім'ям.

Не тільки загибель, а й життя цієї людини схо­вані за покровом таємниці. Часом здавалося, що він зрісся шкірою зі своєю легендою, своїм двійником. І це постійно гнітило його. А батьківщина готувала йому вигнання...

Дівчина 2. Все це — доля уродженця Полтави Юрія Кондратюка. Саме це ім'я займає почесне міс­це серед кількох десятків землян, які зробили най­більше для прориву людини в Космос. Саме цим ім'ям названа у світовій науці так звана «равликова траса», по якій через багато років перша людина висадилася на Місяці — «траса Кондратюка». Але справжнє його ім'я було іншим — Олександр Шар-гей.

Усе, що дав світовій науці Юрій Кондратюк, .насправді належить Олександрові Шаргею. Лише 1977 році знято «табу» з таємниці зміни прізвища.

Дівчина 1. Наука знає випадки великих відкрит­тів у ранньому віці. Принципову схему відділення від корабля-матки, стикування посадково-злітного модуля з кораблем Сашко Шаргей придумав ще у сімнадцятилітньому віці. Його ідеї через півстоліття використали американці при здійсненні космічної програми «Аполлон». Політ перших у світі астро­навтів до Місяця здійснено за «трасою Кондратю­ка» на кораблі «Аполлон-9» у 1969 році.

Дівчина 2. Воістину загадкові осяяння юнака, що ввійшли в історію космічної думки людства. Свої відкриття він зробив самостійно, оригінальним шляхом і розкрив їх у своїй книзі «Завоювання між­планетних просторів» (1929 р.). Очевидним є лише одне: ця людина також причетна до тієї зоряної го­дини, коли перший землянин ступив на поверхню вічного супутника Землі. А полтавський гімназист

Олександр Шаргей мріяв, що цією людиною буде саме він, і все життя готувався до польоту...

Сторінка друга: «Ангели крилатого вогню»

Ведучий 1. Дороги, космічні дороги,

Дороги за обрій ведуть...

 Проекти нові і тривоги.

Від мрій до реальності —

В путь!

Ведучий 2. Все — немов на межі фантас­тичного,

Скільки дивовижного в цім є!

У творців ракет космічних

Мрія людства дійсністю стає!

Ведучий 3. Середина XX століття ознаменувала­ся великим проривом геніальних конструкторських ідей, які стрімко втілювалися в життя.

Учень 1. Значний внесок у розвиток ракетобудуваня зробив видатний учений-аеродинамік, дослід­ник реактивного та ракетного руху Георгій Проскура. Під його керівництвом, починаючи з 1930 року, в Харківському авіаційному інституті досить плід­но працювала група вчених-однодумців, яка дослі­джувала питання, пов'язані з освоєнням космічного простору.

Учень 2. Більш ніж 40 років відкрито не згаду­валось ім'я уродженця України, лауреата багатьох премій, Героя Соціалістичної Праці, члена-кореспондента Академії наук колишнього СРСР, генера­ла-лейтенанта Григорія Васильовича Кисунька — головного конструктора систем протиракетної обо­рони СРСР. Завдяки його зусиллям нам удалося більше ніж на 20 років випередити американських спеціалістів протиракетних систем. У1961—1962-ті роки вітчизняний комплекс протиракетної оборо­ни здійснив 11 перехоплень головних частин ба­лістичних ракет Р-5 та Р-12. Конструктори США спромоглися на перший позитивний результат лише 10 червня 1984 року.

Учень 3. До піонерів ракетно-космічної техніки ми по праву відносимо ще одного видатного укра­їнця, двічі Героя Соціалістичної Праці Валентина Петровича Глушка, уродженця Одеси. Він очолю­вав роботи по створенню потужних ракетних дви­гунів та ракет на рідкому паливі, створив також перший у світі електротермічний ракетний двигун. До речі, космонавтикою Валентин почав цікавитися ще з тринадцятирічного віку, а з 15 років уже листувався з Костянтином Ціолковським; а ще через рік Валентин Глушко вже публікує свої науково-по­пулярні та наукові статті з кос­монавтики.

Учень 4. У 1954 році у Дні­пропетровську на одному з підприємств було організова­но конструкторське бюро по розробці нових типів ракет і комплексів. Роботою науковців та інженерів керував Михайло Кузьмич Янгель, нащадок запо­різького роду.

Янгель. Я, Михайло Янгель, народився 25 жовтня 1911 року в сибірському селі Зиряново Нижньоілімського району Ір­кутської області. Мій родовід у глибині минулого не зберігся. Знаю тільки, що мій дід Лаврентій Янгель був нащадком запорізького козака, жив із дружиною та двома синами в селі Рижики на Черні­гівщині. За родинною легендою, бабуся була рідкіс­ною красунею, що й призвело до трагедії. Якось до свого маєтку приїхав місцевий пан, і припала йому до серця краса козацької дружини. Повертаючись до столиці, пан викрав красуню-козачку. Ошуканий дід збунтувався і підпалив панський маєток. Вирок був суворим: вісім років каторги на Ленських золо­тих копальнях і довічне поселення в Сибіру. Так ми стали сибіряками.

У чернігівському селі нашу родину називали «янголами». Та це українське слово виявилося за­надто складним для вух нижньоілімських приставів, то було задокументовано нове прізвище діда-козака Янгель.

Ведучий 7. Михайло Янгель — геніальний кон­структор, який створив новий напрям і свою школу в розробці ракет і веденні супутникових досліджень. В очолюваному ним конструкторському бюро була створена ракета Р-12 — рекордсмен ракетної техні­ки. Вона протягом ЗО років залишалася на бойово­му чергуванні. Крім того, з конструкторського бюро вийшла перша міжконтинентальна ракета на високо киплячих компонентах палива, перші орбітальні головні і відокремлювані частини, військова ракета Р-36М2, відома в НАТО під назвою «Сатана», ракети-носії «Космос» та «Інтеркосмос», а також «Зе­ніт», котрий став на грані тисячоліть осердям між­народного проекту «Морський старт» і, звичайно, окрема сторінка — це грізні бойові ракети.

2. Михайло Кузьмич усе своє життя при­святив роботі і виконанню громадянського обов'яз­ку. Головний конструктор був людиною скромною і, «творячи історію ракетної техніки,»не прагнув уві­йти в її аннали». Тобто не залишив мемуарів. Але в пам'яті людей, які працювали з ним, він залишився людяним, мужнім, здатним у хвилини найважчих випро­бувань контролювати ситуа­цію і брати відповідальність на себе.

Ведучий 3. Пам'ятає про свого сина Україна. Ім'я ви­датного конструктора ракет­но-космічної техніки, акаде­міка Академії наук України, двічі Героя Соціалістичної Праці, лауреата багатьох премій Михайла Кузьмича Янгеля носить Харківський інститут радіоелектроніки, на його честь названо вулиці у Києві, Дніпропетровськ)-, інших містах України, а та­кож один із кратерів на Мі­сяці. Це ім'я носить і його улюблене Державне кон­структорське бюро «Півден­не» у Дніпропетровську.

Ведучий 1. До цієї славної плеяди творців космічної техніки слід віднести щє одного нашого земляка— академіка Володимира Челомея, що народився в українському містечку Сідлець на Піддашші (сьо­годні — територія Польщі) в учительській родині.

Учень 1. Володимир Челомей увірвався в кос­монавтику раптово, немов метеор, несподівано спалахнувши успішним стартом потужної ракети «Протон». Ця ракета здивувала всіх, хто вже звик на восьмому році космічної ери до різноманітних запусків. Під керівництвом Володимира Микола­йовича був сконструйований корабель-супугник

«Космос-1267», а згодом ракета «Протон»

на орбіту важкий супутник нового покоління, який отримав назву «Космос-1870». Це нове досягнення з неприхованими заздрощами високо оцінили і го­ловні тогочасні конкуренти — СІЛА. Газета «Ва­шингтон тайме» писала, що подібний супутник у США з'явиться лише через десяток років.

Учень 2. Не шкодував Челомей ні себе, ні сво­їх помічників, сміливо приймав найнесподіваніші рішення, мав безпомилкову інтуїцію. Він був «щи­том» свого конструкторського бюро. Перший удар завжди приймав на себе. У важкі хвилини був опо­рою колективу. І люди вірили в нього.

Учень 3. Усе, за що б не брався Челомей, усе було надзвичайно оригінальним:

якщо крилата ракета — то з крилами, що роз­криваються; якщо ракета-носій — то найпотужніша на той час; якщо супутник — то маневруючий; якщо вантажний корабель — то наймісткіший; якщо спусковий апарат — то багаторазового ко­ристування.

Його видатні заслуги у створенні ракетно-кос­мічної техніки відзначені високими державними нагородами. З 1974 року Володимир Челомей належав до Міжнародної академії астронав­тики.

Учень 4. Він залишив після себе учнів, що продовжують справу його життя. У їхніх майбутніх успі­хах закладена і велика лепта його праці. Висловлені Володимиром Челомеєм ідеї живуть і знаходять визнання і після його смерті.

Він любив класичну музику — Баха, Шуберта, Ліста, Моцарта... Та головною музикою його життя були ревучі акорди ракетних дви­гунів...

Ведучий 1. Наша розповідь про головних конструкторів буде дале­ко неповною без згадки про Сергія Корольова, який народився у місті Житомирі і є найвидатнішим укра­їнцем, ім'я якого навічно вписане золотими літерами в історію світо­вої цивілізації. Його, до речі, сприй­мають як представника російського народу. Мало хто знає, що Сергій Корольов — українець. Про свою приналежність до нашого народу свідчить власноруч заповнена ан­кета при вступі до Київського полі­технічного інституту. Він ніколи не цурався розмовляти українською, при кожній нагоді згадував із зем­ляками Україну, любив співати українських пісень.

Дівчина 1. У кожного конструк­тора є свої «зоряні години» — твор­чі досягнення, в яких автору вда­ється реалізувати себе, застосувати свої знання, досвід, майстерність. Так, для Сергія Павловича Коро­льова найбільшою удачею була перша міжконтинентальна багато­ступінчаста балістична ракета Р-7.

Дівчина 2. Завершення п'ятдесятих років мину­лого століття ознаменувалися найвизначнішою по­дією в історії космонавтики. 4 жовтня 1957 року на навколоземну орбіту було виведено перший штуч­ний супутник Землі за допомогою модифікованої міжконтинентальної балістичної ракети Р-7 розроб­ки конструкторського бюро під керівництвом Сер­гія Корольова.

Дівчина 3. Насправді із сучасної точки зору, в першому супутнику нічого особливого не було: зви­чайна алюмінієва куля з антенами радіопередавачів, без наукових пристроїв і апаратури. Але успішний запуск цього супутника знаменував початок косміч­ної ери людства, з її новими можливостями дослі­дження Землі та Всесвіту.

Дівчина 4. Кожен запуск — епо­хальне досягнення. Апогей, тріумф ученого — 12 квітня 1961 року. Пер­ший космічний політ на кораблі «Вос-ток» Юрія Гагаріна. 12 жовтня 1964 року виведено на орбіту перший ба­гатомісний корабель серії «Восход» з екіпажем на борту. 18 березня 1966 року — перший в історії людства ви­хід у відкритий простір Олексія Лео­нова з корабля «Восход-2».

4. Сторінка третя: «Такий близь­кий далекий космос».

Ведучий 1. Квітневий ранок не за­бути,

З бруньок дерев спадає цвіт, І радість сповнює нам груди — Цей ранок пам'ятати буде Все людство: сотні й сотні літ!

Ведучий 2. 12 квітня 1961 року. Космодром Байконур. Стартовий май­данчик. 8.45 ранку. Стартовий майдан­чик останнім покидає Головний кон­структор. Ракета залишається сама — висока, велика, горда.

 Ведучий 3. Запалення!

Ведучий 4. Є запалення!

Ведучий 3. Пуск!

 Ведучий 4. Є пуск!

Ведучий 1. І знамените «Поїха­ли!», яке промовив перший у світі космонавт Юрій Гагарін.

Ведучий 2. Ракета відірвалася від земної тверді метрів на ЗО—50, на хвильку ніби зупинилася, замислилася, а потім почала рвучко набирати висоту.

Ведучий 3. «Ура!!!» — пролуна­ло над пустелею. Довго присутні ще дивилися у небо. А корабель Гагаріна линув усе далі й далі. Перетворився врешті на яскраву зірку, а потім зовсім зник.

Ведучий 4. Саме так, із переживань, сумнівів та виснажливої праці багатьох людей під умілим керівництвом Сергія Павловича Корольова почався довгий шлях, шлях, який дарує безмеж­ність. Того квітневого ранку було зроблено крок до світу таємниць, світу необмежених можливостей та натхнення. Крок у майбутнє...

(На сцену виходить дівчина зі свічкою в руках.)

Дівчина. У краю важких дощів,

У краю шумних вітрів

Народилася вона, чиста і ясна.

їй сказали: «Зірка, ти! Піднімайся і світи,

І приходь у кожний дім

Світлом неземним.

Зірка створена, горить,

Спалахнула лиш на мить....

І скотилася без сил

В придорожній пил,

І, затоптана в багні,

Просто так скінчила дні:

Бо у цім краю чудес -

Не було небес...

(Анатолій Матвійчук.)

Так і не розгорівшись, згасла зірка, яка вела до­рогою в космічні далі ще одного українця — Вален­тина Бондаренка.

Валентин народився і виріс у Харкові. Син пар­тизанського розвідника, він мріяв стати військовим пілотом. Закінчивши 1954 року школу, хлопець до­бровольцем пішов в армію, згодом склав іспити і вступив до військового авіаційного училища. Коли мрія щодо професії військового пілота стала дійсніс­тю, йому поталанило ще більше — 9 березня 1960 року Державна комісія з відбору кандидатів у кос­монавти в Прибалтійському військовому окрузі, де він проходив службу, прийняла рішення зарахувати Валентина до першого загону космонавтів. Цікаво, що з трьох тисяч осіб було відібрано тільки двад­цять. Старший лейтенант Валентин Бондаренко був зарахований у загін піонерів космосу стажером-кос­монавтом, коли йому виповнилося 24 роки.

Уже з кінця 1960 року молодий офіцер присту­пив до занять разом з іншими майбутніми космо­навтами. Він вирізнявся з-поміж усіх своєю волею, витримкою, цілеспрямованістю. Тому не дивува­ло, що першим у космос мав летіти... ні, зовсім не Юрій Гагарін, а він, Валентин Бондаренко. Та не судилося...

Під час тренувальних випробувань у барокамері сталася пожежа, яка була фатальною для першого стажера-космонавта Бондаренка.

Таємниця довкола трагічної загибелі кандидата у перші космонавти зберігалася протягом чверті століття і тільки у 1985 році з'явилися перші публі­кації. А ще через шість років один із кратерів діа­метром ЗО м на зворотному боці Місяця було назва­но іменем Валентина Бондаренка.

5. Сторінка четверта: «Квіти підкорювачам космосу».

(На сцені — порожній кошик. Входять діти з гвоздиками в руках, виголошують ім'я космонавта, наповнюють кошик квітами і по черзі виходять.)

Ведучий 1. Після першого польоту людини за межі Землі дослідження й освоєння космічного простору набули широкого розмаху. Відрадно, що велику сім'ю космонавтів поповнила ціла плеяда українців. Ось вони — герої космосу:

ПАВЛО РОМАНОВИЧ ПОПОВИЧ, ГЕОРГІЙ ТИМОФ1ЙОВИЧ БЕРЕГОВИЙ, ВОЛОДИМИР ОПАНАСОВИЧ ЛЯХОВ, ВОЛОДИМИР ВОЛОДИМИРОВИЧ ВАСЮТІН, ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ ЦИБЛІЄВ, ГЕОРГІЙ СТЕПАНОВИЧ ШОНІН, ЛЕОНІД ІВАНОВИЧ ПОПОВ, ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ ВОЖОВ. ЮРІЙ ІВАНОВИЧ МАЛЕНЧЕНКО, ГЕОРГІЙ ТИМОФІЙОВИЧ ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ, ЛЕОНІД ДЕНИСОВИЧ КИЗИМ, АНАТОЛІЙ СЕМЕНОВИЧ ЛЕВЧЕНКО, ЮРІЙ ПАВЛОВИЧ ГІДЗЕНКО, ВІТАЛІЙ МИХАЙЛОВИЧ ЖОЛОБОВ, ІГОР ПЕТРОВИЧ ВОВК, АНАТОЛІЙ ПАВЛОВИЧ АРЦЕБАЛЬСЬКИЙ, ЮРІЙ ІВАНОВИЧ ОНУФРІЄНКО.

6. Сторінка п'ята: «Перший космонавт незалежної України».

Ведучий І. 19 Листопада 1997 року з мису Канаверал, штат Флорида (СІЛА), на кораблі багато­разового використання «Колумбія» на навколозем­ну орбіту вперше вирушив громадянин незалежної України Леонід Каденюк.

 Ведучий 2. Сяють квіти в барвистому розписі, І щебече в саду соловей, Ви на хвильку затримались в космосі, Вічно жити вам поміж людей!

Ведучий 2. Леонід Каденюк народився 28 січ­ня 1951 року в селі Клішківці Хотинського району Чернівецької області у сім'ї сільських учителів. За­кінчив Чернігівське авіаційне училище, а згодом був відібраний до групи космонавтів при Центрі підготовки космонавтів ім. Ю.Гагаріна. За час під­готовки до космічних польотів пройшов підготов­ку з проведення наукових експериментів на борту космічних літальних апаратів з найрізноманітніших

дослідження природних ресурсів Землі і Космо­су, геології, астрономії, геоботаніки.

Ведучий 3. 1995 року Каденюк відібраний у гру­пу космонавтів Національного космічного агент­ства України. Пройшов підготовку до космічного польоту в НАСА на американському космічному кораблі багаторазового використання як спеціаліст із корисного навантаження. В період з 19 листопада по 5 грудня 1997 року виконав космічний політ на американському кораблі «Колумбія».

Ведучий 4.  Леонід Костянтинович Каденюк — генерал-майор Збройних Сил України, на­городжений відзнакою «Герой України», орденами і медалями. Автор п'яти наукових праць, в якій аналізує й осмислює досвід, набутий під час польоту в Космос.

Ведучий 1. А зараз до вашої уваги — інтерв'ю з першим космонавтом не­залежної України, який вписав славну сторінку в історію української кос­монавтики.

Кореспондент. Ле­оніде Костянтиновичу, людина швидко звикає до незвичайного, але поки що професія космонавта залишається найрідкіснішою на Землі. Тому цікаво з'ясувати, що довелося вам відчути, готуючись до польоту і, звичайно ж, пе­ребуваючи на орбіті?

Каденюк. Космічний політ — це унікальне яви­ще. Думаю, що досить тривалий час космічні польоти залишатимуться в історії людства унікаль­ний. Зрозуміло, кожен старт космічного корабля потребує великих затрат. Тому масові подорожі до зірок — справа майбутнього. Під час виходу на ор­біту, коли надсадно ревуть двигуни, космонавтові приходиться нелегко, бо перевантаження, яке ви­никає у зв'язку з прискоренням, не зовсім приємна річ.

Кореспондент. Розкажіть детальніше про мету вашого польоту і ті дослідження, які ви виконували у Космосі.

Каденюк. Основна мета мого польоту полягала у виконанні спільного українсько-американського біологічного експерименту з трьома видами рослин: брасіка рапа, соя і мох. Вивчав вплив стану неваго­мості на фотосинтетичний апарат рослин, на заплід­нення та розвиток зародка, експресію генів у ткани­нах сої і рапи, якісний та кількісний склад вільних амінокислот у рослинах. Крім цього, виконував у космічному польоті експерименти Інституту сис­темних досліджень людини на тему «Людина і стан невагомості». Проведені дослідження мають цінне значення для створення системи життєзабезпечення космічних кораблів, які відправляться у майбутньо­му у довготривалі подорожі до інших планет.

Кореспондент. Леоніде Костянтиновичу, а тепер подивимося в ілюмінатор — що там бачимо: Землю Чорний Космос чи таємничу нескінченність, засія­ну міріадами зірок?

Каденюк. Там — і Космос, і Земля. Залежно від того, куди зорієнтований корабель. Якщо носом до Землі — картина надзвичайно прекрасна. Передати словами це неможливо, недостатньо слів. Дуже бага­то кольорів, тонів і відтінків. Але головний колір — голубий.

Кореспондент.

Один із кольорів нашо­го прапора. А Сонце?

Каденюк. Сонце над­звичайно яскраве. Диви­тися на нього просто не­можливо. До речі, кора­бель робить один оберт навколо Землі за 90 хв. І, можете собі уявити, що за цей час ,він пере­буває десь хвилин 50 на світлій стороні орбі­ти і 40 хв в тіні від Зем­лі — на темній. І так увесь політ: 50 хв — день, 40 хв — ніч.

Кореспондент. Чи хотілось би вам знову побувати у Космосі?

Каденюк. Мені дуже хотілось би цього і не тільки тому, що я добре підготовлений профе­сійний космонавт. Але й тому, що виникло чимало запитань уже після по­льоту, коли аналізуєш отриману інформацію, набуті знання та досвід. Хотілось би насамперед з'ясувати

Природу ТОГО несподіваного, але цілком реального

відчуття, що в Космосі я був уже не вперше... Ціка­во було б перевірити окремі враження, поглибити експерименти. Вдруге полетівши, багато що уже сприймав би інакше. Думаю, від повторного польо­ту користі було б набагато більше.

Кореспондент. І частіше дивилися б через ілю­мінатор у Простір?

Каденюк. Дивився б частіше. Але знову взяв би з собою записи з українськими піснями, ска­жімо. Хотілося б ще раз пережити хвилини, коли на космічній орбіті, над всією планетою Земля лунав гімн України. То був надзвичайно зворуш­ливий момент. Американці, ви знаєте, дуже ша­нобливо ставляться до власної державної симво­ліки, але вміють шанувати і громадянські почут­тя інших людей. Як тільки вдарили перші акорди

нашого гімну, одразу ж захотілося стати струнко, але в космосі це зробити неможливо.

Кореспондент. Леоніде Костянтиновичу, дуже дякую вам за цікаве інтерв'ю. Щиро бажаю вам знову побувати на орбіті та розгадати таєм­ницю, як Людина спустилася на Землю з Космо­су у прасиву давнину, але так і не змогла про це забути.

31 січня 2018 року у віці 67 років, під час пробіжки, Леонід Каденюк помер.

7. Сторінка шоста: «Україна — третя кос­мічна держава світу».

Ведучий 1. З другої половини XX століття і до сьогоднішніх днів дослідження й освоєння косміч­ного простору набуло значного розмаху й охопило практично всі сфери діяльності людини. І наша дер­жава, сторінка за сторінкою, впевнено пише літопис космонавтики, адже в нинішній незалежній Україні приділяється велика увага космічній галузі.

едучий 2. Не випадково за міжнародними рейтингами Україна займає третє місце серед космічних країн. У нас діють Національне кос­мічне агентство, Федерація космонавтики, Ін­ститут космічних досліджень (з 1996 р.). У Києві створено музей космонавтики, один із його фі­ліалів у ранзі науково-дослідного центру аеро­космічної інформації і екологічного моніторингу розташований у Львові.

Головна їхня мета — активне вивчення та освоєння навколоземного космічного простору в інтересах держави, розширення і вдосконалення науково-технічного потенціалу цієї галузі, нако­пичення необхідного практичного досвіду.

Ведучий 3. Відповідно до цього в Україні прийнято вже дві загальнонаціональні космічні програми і реалізується третя — на 2002—2005 роки. їхніми завданнями є реалізація єдиного державного підходу в космічній галузі, створен­ня сучасної космічної техніки.

Ведучий 4. Наша держава є активним учас­ником міжнародних космічних проектів, зокрема науковці України беруть участь у рамках програ­ми «Морський старт». А загалом Україна спів­працює з двадцятьма країнами світу у галузі кос­монавтики, бере участь у 25 міжнародних науко­вих та 100 комерційних проектах та програмах.

З 1991 по 1997 роки українські ракетоносії ви­водили на орбіту об'єкти різного призначення Ведучий 1. У розвитку космічної галузі нашої держави задіяний науково-технічний та вироб­ничий потенціал багатьох регіонів України. По­мітне місце посідає і Львівщина. її підприємства тією чи іншою мірою задіяні у практичному ви­конанні космічних програм.

Ведучий 2. Освоєння космічного простору — величезне надбання світової спільноти. Приєм­но, що в цій історії є й українські сторінки, які ми сьогодні перегорнули. Постійна, планомірна діяльність нашої країни в галузі розвитку кос­мічних програм сприяє підвищенню її авторите­ту як космічної держави на міжнародній арені.