Автор-упорядник:

Савченко Валентина Іванівна, вчитель української мови і літератури

ВЕРБКІВСЬКИЙ ЛІЦЕЙ ВЕРБКІВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ ПАВЛОГРАДСЬКОГО РАЙОНУ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ, спеціаліст вищої категорії

 

Позакласна робота з рідної мови – 27 с.

У збірнику представлено розробки позакласних заходів до Дня української писемності: «Дорогами тисячоліть», «Джерела мудрості мого народу», «Від Нестора Літописця до Петра Яцика»  (план проведення тижня української писемності).

Матеріали посібника допоможуть організувати позакласну роботу з рідної мови.

Рекомендовано вчителям української мови і літератури загальноосвітніх навчальних закладів.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Принципи та форми позакласної роботи

Розділ 2. Розробки позакласних заходів

2.1. Дорогами тисячоліть

2.2. Від Нестора-Літописця до Петра Яцика

План проведення тижня української писемності

І етап. Випуск стіннівок.

ІІ етап. Мовні загадки

ІІІ етап. Стіннівка про Петра Яцика – українського мецената.

ІV етап. Підбиття підсумків участі учнів у конкурсі

Література

 

Вступ

Позакласна робота з мови – це обов’язкова складова частина навчально-виховного процесу школи. Вона проводиться паралельно з класною і служить засобом розширення, поглиблення і вдосконалення знань, здобутих учнями у школі. Її використання має бути оптимальним.

 Під позакласною роботою з мови переважна більшість учителів розуміє спеціально практиковані в позаурочний час заходи, які мають свій зміст, не завжди передбачений навчальною програмою, специфічні форми, методи та прийоми проведення і які базуються на принципі добровільної участі в них учнів.

 Завданням позакласної роботи є: збагачення й розширення знань учнів з рідної мови, створення, за висловленням В.О. Сухомлинського, інтелектуального фону, що сприяє свідомому і глибокому засвоєнню програмового матеріалу; поглиблення набутих на уроках мови знань, розвиток умінь і навичок усного й писемного мовлення; виховання ініціативи, самостійності, творчих здібностей учнів, їх пізнавальних інтересів; забезпечення виховної спрямованості предмета, що вивчається, формування почуття патріотизму.

 Уміло й цікаво проведені позакласні заняття допомагають учням заглибитися в історію походження та значення слів, вивчити питання походження мови, письма, збагнути розвиток словникового багатства нашої мови, її фразеології; учні глибше пізнають закони мови, усвідомлюють розвиток української мови, повніше осмислюють художньо-зображальні засоби, привчаються працювати з доступною для них науково-популярною літературою з мовознавства, з різними типами словників, добирати потрібні матеріали з рекомендованих учителям книг.

Розділ 1. Принципи та форми позакласної роботи

 

 Усе, чому учень навчається, повинно мати безпосереднє

відношення або до людського розуму, або до людського життя.                                                                       Адольф Дистервог

 

 Позакласна робота з мови будується з урахуванням основних загальнодидактичних принципів: на кожному позаурочному занятті у нерозривній єдності реалізуються освітні й виховні завдання; усі відомості про мову розглядаються і з’ясовуються відповідно до положень сучасного мовознавства, чим забезпечується принцип науковості; явища і факти, що аналізуються в процесі позакласної роботи, мають відповідати віковим можливостям учнів, принцип доступності тісно пов'язаний з принципом усвідомлення знань; позакласна робота враховує вимоги розвиваючого навчання: формуються навички спостереження й аналізу мовних явищ і фактів, уміння самостійно працювати з доступною мовознавчою літературою, складати анотації, реферати. Особлива увага приділяється розвитку творчих здібностей учнів: написання творів, випуск газет, журналів, оформлення альбомів тощо.

 У позакласній роботі важливим є принцип наступності й перспективності: плануючи позакласну роботу певного класу, вчитель враховує ті знання й навички, що їх одержали учні на уроках і в позаурочних заходах у попередніх класах. Одночасно позакласні заходи можуть готувати основу для кращого засвоєння матеріалу на уроках, до участі у факультативних заняттях. У позакласній роботі реалізується зв'язок теорії з практикою, учні збагачують свій словник, розвивають навички правильного висловлення думки, глибше оволодівають мовними нормами, вдосконалюють навички самоосвіти. У позакласній роботі реалізується принцип індивідуального підходу до учнів, ураховуються їх здібності, нахили.

 Проте одночасно позакласна робота з мови має і свої специфічні принципи, а саме: врахування віку й ступеня підготовленості учнів до занять, взаємозв’язок позакласної роботи і класних занять, добровільність, наявність інтересу до вивчення мови, вибірковість, що виявляється у відсутності єдиної програми для позакласної роботи й дозволяє вчителю самому планувати її, виходячи з умов роботи школи, вікового складу учнів, їхньої зацікавленості, а також залежно від програмовою матеріалу, що вивчається. Цей самий принцип діє й у виборі форм роботи. Принцип наукового підходу в проведенні позакласної роботи дозволяє ширше розкривати програмові теми, вивчати теми, не передбачені обов’язковою.

 Проводячи позакласну роботу з української мови, учитель дотримується всіх загальнодидактичних принципів навчання. Проте, враховуючи вимоги сучасної лінгводидактики, можно виділити такі принципи позакласної роботи:

1) принцип зв’язку позакласної роботи з уроками української мови;

2) принцип свідомості;

3) принцип комунікативної спрямованості;

4) принцип диференціації й індивідуалізації;

5) принцип розважальності;

6) принцип поєднання індивідуальних, групових і масових форм.

 Усі вказані принципи позакласної роботи тісно взаємозв’язані. Доповнюючи один одного, вони складають одне ціле. Суть взаємозв’язку і взаємообумовленості принципів позакласної роботи полягає в цілеспрямованому, послідовному і систематичному впливі на всі сторони розвитку особистості, вдосконаленні мовленнєвого спілкування, підвищенні мотивації у вивченні української мови.

 Успішна реалізація специфічних принципів багато в чому залежить від правильної організації змісту позакласної роботи, що передбачає планомірне навчання мовленнєвого спілкування українською мовою.

 Зміст позакласної роботи або те, що складає сутність навчання української мови на позакласних заняттях визначається цілями, завданнями і специфічними принципами.

 Плануючи зміст позакласної роботи, учитель керується програмою з української мови для відповідного класу. Для позакласних заходів добираються теми й питання, які передусім сприяють поглибленню й зміцненню знань, здобутих учнями на уроках, поліпшенню культури мовлення. Немає сумніву, що повторення вивченого на уроках у новій, властивій позакласній роботі формі допомагає всебічному розгляду і міцному засвоєнню питань граматики, фонетики і графіки, орфографії, стилістики. На позакласні заняття, крім того, виносяться мовні теми, безпосередньо не передбачені програмою. Це питання мовознавства, що дадуть можливість розширити знання учнів про мову цілим рядом нових явищ і понять, важливих для загального розвитку й виховання учнів.

 У плануванні позакласної роботи з української мови вчитель часто наштовхується на проблему – яким заходам і заняттям надати переваги: чи тим, що передбачають заучування школярами готового матеріалу, творчу імпровізацію або звіт про проведену на попередньому етапі роботу. У вивченні рідної мови не слід уникати заучування напам’ять, далеко не все може бути побудоване на творчій імпровізації. Таким чином, важливо потурбуватись, щоб будь-який запропонований учителем вид діяльності був цікавим для учнів, не викликав перевтоми, не був одноманітним.

 У підготовці кожного запланованого заходу необхідно дотримуватися ряду етапів, що забезпечують його організаційну чіткість:

1) обговорити з учнями й адміністрацією захід, характер і зміст заходу, час і місце його проведення;

2) підібрати необхідний матеріал, скласти сценарій і розподілити серед учнів ролі, призначити відповідальних за музичне й художнє оформлення;

3) затвердити склад журі та умови підбиття підсумків конкурсів та ігор;

4) випустити стіннівку або підготувати радіопередачу;

5) організувати роботу над матеріалами сценарію з використанням ТЗН тощо.

 Крім цього, учитель повинен провести відповідну роботу з мовним матеріалом, необхідним для розуміння змісту заходу.

 На позакласних заняттях учителю надається велика самостійність у виборі тем і завдань із залученням етнокультурознавчого, історичного або публіцистичного матеріалу. Але його обґрунтований, цілеспрямований вихід за межі програми є тільки поширенням і поглибленням знань з відомих учням тем. Повний відрив від програми означав би одночасно і повну відмову від цілей і принципів позакласної роботи з української мови.

 Система взаємодії вчителя й учнів, що включається до змісту позакласної роботи, передбачає врахування спрямованості інтересів школярів. За спрямованістю інтересів учителі виділяють дві групи учнів:

1) учні, що прагнуть до глибшого оволодіння мовними явищами: структурою, лексикою і стилістикою української мови;

2) учні, які прагнуть до широкого оволодіння українським мовленням і беруть активну участь у різних позакласних заходах.

 Представники другої групи – головна опора вчителю, що обрав основним напрямом позакласних занять формування вмінь і навичок зв’язного висловлювання думки учнів українською мовою.

 Педагог повинен знати і враховувати психологічні риси кожного школяра (його характер, здібності, зацікавленість у спілкуванні) повинен чітко уявляти, до кого першого звернутися із запитанням, кого обрати лідером під час спілкування, кого з ким поставити в пару, кому яку роль дати.

 Ступінь складності кожного комунікативного завдання повинен відповідати рівневі мовленнєвих умінь учня – це основне правило для вчителя у виборі тактики спілкування.

 Комунікативно спрямоване навчання ставить перед учителем нові, вищі вимоги: він повинен уміти створити ситуацію, де слухачеві хочеться говорити, повинен знайти предмет спілкування, спрямувати і підтримати розмову. Учитель повинен виявити глибоку і щиру, але не вдавану зацікавленість у розмові, уміти непомітно заохочувати учня-партнера, дати йому можливість усвідомити, що він уміє спілкуватися українською мовою. Кожний учитель, проводячи позакласні заняття, повинен пам’ятати слова В.О. Сухомлинського про те, що кращий учитель той, хто забуває, що він учитель.

Розділ 2. Розробки позакласних заходів

2.1. Дорогами тисячоліть

 Мета. Розширити та поглибити знання учнів про витоки, історичну долю української писемності і мови; виховувати пошану і любов до рідного слова.

 Учитель.

Найперше було слово,

Крізь темряву й хаос,

Воно,як вічне диво

Над світом піднялось

Це було у ту годину,

Коли Бог створив людину.

Зажурилася людина:

Милий Боже, я загину,

Бог сказав їй: - Нарікаєш

Ти дарма, бо мову маєш.

Попередить зразу мушу:

Втратиш мову – втратиш душу,

Силу втратиш, і тебе

Навіть курка загребе.

 Сьогодні на виховному занятті ми маємо дізнатися про витоки нашої писемності та мови, їхню історичну долю.

 Готуючись до заняття, ви виконали такі завдання:

 1. Прочитали в історичних джерелах про виникнення і розвиток української писемності та мови.

 2. Знайшли відповіді на дискусійне запитання:

   -  Чому так сталося, що частина українців свідомо зреклася української мови?

 А тепер, згідно з планом виховного заходу, дайте відповіді на поставлені запитання.

•          Що вам відомо про виникнення слов’янського письма?

 Учень. Упродовж віків учених цікавлять такі питання: коли і як народилися слов’янська писемність, абетка, і чи мали наші пращури до цього якісь інші писемні знаки.

 Довгий час побутувала думка, що наша писемність з’явилася лише після хрещення Русі, коли з Візантії та Болгарії прийшли на Русь богослужебні книги. Проте у багатьох місцях, де мешкали наші пращури, особливо у Північному Причорномор’ї, археологи знаходили на кам’яних плитах, амфорах тощо таємничі, незрозумілі знаки. Можливо, що то знаки власності, тамги. А може, знаки примітивної, а тому давно вже непридатної і цілком забутої найстародавнішої писемності.

 Учень. Перший історик давньої слов’янської писемності, болгарський книжник, учений чернець Чорноризець Крабр, який жив на рубежі IX-X ст. при дворі болгарського царя Симона, у книзі «Сказання про письмена» розповідає про два етапи розвитку слов’янського письма. Перший – коли слов’яни ще були язичниками, отож читали й ворожили за допомогою рисок та зарубок. Другий етап – коли вони хрестилися, то почали писати римськими і грецькими письменами, але було це письмо «без оустроения» тобто не пристосоване до слов’янської мови.

 І так було до того часу, поки великими просвітителями слов’ян – братами Кирилом і Мефодієм – не був створений алфавіт.

 Учитель. Що вам відомо про життя і діяльність творців слов’янської абетки?

 Учень. Святий Кирило (світське ім’я Константин) народився в 826 чи 827 р., а його старший брат Мефодій – в 814 р. в місті Солунь (сучасна назва Фесалоніки, Греція) в сім’ї Лева – друнгарія, військового середнього чину. За походженням Лев був греком, а мати Кирила і Мефодія, як припускає багато дослідників, була слов’янкою. Оскільки Солунь IX ст. був двомовним: місцева людність розмовляла грецькою мовою та болгаро-македонським діалектом, то свсв. Кирило та Мефодій ще з дитинства добре засвоїли словянську мову. Не випадково на початку 60-х років IX ст., коли в Константинополі визначався склад так званої Моравської місії, то вирішальний вплив на її склад справив той факт, що Кирило та Мефодій походили із Солуня, а «солуняни, - за словами імператора Михайла ІІІ,  - всі чисто говорять слов’янською мовою».

 Молодший із солунських братів – Константин-Кирило освіту здобував у Константинополі у Магнаврській школі, найкращому навчальному закладі Візантії, де викладали Лев Математик та філософ, а згодом патріарх Фотій. Освітою Константина-Кирила опікувався сам логофет ( державний секретар ) Теоктист. У 850 р. або 851р. Константин став професором цієї уславленої школи, де він прославився не лише як філософ, а й як знавець інших мов. Окрім грецької, він досконало володів слов’янською та латиною, а також староєврейською мовою, адже при складанні слов’янської азбуки він використав низку елементів гебрейсько- самаритянського письма.

 Про молодість Мефодія, старшого брата Константина- Кирила, збереглось обмаль свідчень. Є припущення, що замолоду Мефодій був імператорським намісником на слов’янських ( болгарських ) землях Візантії, та, розчарувавшись у державній кар’єрі, постригся в ченці й оселився в одному з монастирів на горі Олімп, що поблизу сучасного міста Бурса в Туреччині.

 Освіченість св. Кирила високо цінувалась у найвищих колонах Константинополя – Константин-Кирило навіть одержав прізвисько – Філософ, - тому його часто залучали до різних дипломатичних місій. Нині достеменно відомо про так звану Сарацинську та Хозарську місії св. Кирила. У Сарацинській місії, яку очолював видатний візантійський дипломат IX ст. Григорій Асикрит, Кирило прославився доказовою логікою під час релігійних диспутів з місцевими мусульманами. Так звана Хозарська місія, яка відбувалася здебільшого в Херсонесі, на території сучасного Криму, стала знаменною тому, що під час цієї місії св. Кирило в херсонеській затоці виявив мощі св. Климентія, ІV Папи Римського, якого тут стратили ( втопили ) близько 101 р. під час заслання.

 Однак для слов’ян найважливішою місією св. Кирила стала Великоморавська, яку він розпочав разом зі своїм старшим братом Мефодієм у 863 р.

 Завдяки солунським братам слов’яни першими серед європейських народів здобули право говорити з Богом рідною мовою. Святі Кирило і Мефодій зуміли так вирішити вкрай складну проблему визнання церквою старослов’янської мови. Це помітно сприяло єдності церкви,зміцнювало східну і західну гілки християнства, тоді як адепти запровадження у церковне життя інших європейських мов, зокрема англійської, німецької, нерідко породжували церковні розколи.

 Окрім визнання Папою Римським офіційного статусу старослов’янської мови, ще ціла низка промовистих вчинків апостольської столиці спростовує поширені нині в Україні міфи про ворожість Риму до солунських братів та про їхню «невтомну й безкомпромісну боротьбу» з Римом. Так, за свідченнями «Житія Кирила», що належить до православної традиції, Папа Адріан ІІ прийняв слов’янські книги, освятив їх та передав їх у знаменитий римський собор Санта-Марія Маджоре, а єпископам Формозі Портуенському, який згодом став Папою, та Гаудеріху Веллетрійському доручив прийняти іспити й висвятити належно підготовлених учнів Кирила та Мефодія. Мефодія Папа висвятив спочатку на єпископа, а згодом надав йому титул archiepiscopus Pannoniensis – архієпископ Паннонський. Із приходом солунських братів до Риму літургії старослов’янською мовою урочисто відправлялися в найбільших храмах Риму: Апостола Петра, апостола Павла, святого Андрія, святої Петроніди та ін..

 Коли на початку 869 р. св. Кирило захворів та помер, то Папа, визнаючи величезні заслуги покійного, всупереч традиції, запропонував, щоб св. Кирила було поховано праворуч від вівтаря храму св. Климента; його мощі і нині тут зберігаються.

 Прагнучи зберегти слов’янську богослужбову традицію, Рим, у міру своїх можливостей, сприяв діяльності архієпископа Мефодія після смерті його брата: коли зальцбурзькі єпископи схопили та ув’язнили Мефодія, «віддячивши» йому у такий спосіб за виведення з-під їхнього впливу великоморавської єпархії, Папа двічі посилав булли з вимогою звільнити  бранця, а  коли це не допомогло, то вислав свого легата Павла з Анцони, який зміг визволити Мефодія.

  Життя і діяльність свсв. Кирила та Мефодія показує, що для них не існувало прірви між Римом та Константинополем. Будучи найближчими особами до патріарха Фотія

який мав не найкращу репутацію в Римі, св.. Кирило та Мефодій сміливо зверталися з проханням визнати богослужбові переклади слов’янською мовою та висвятити їх учнів, які проповідували б слово Боже рідною мовою, до незнайомого їм Риму, хоча ці проблеми їм набагато легше було б вирішити в Константинополі, у прихильного до них патріарха Фотія. Однак опосередковане втручання Фотія у справи Великої Моравії поглибило б суперечності Риму та Константинополя, тому свсв. Кирило та Мефодій відкинули цей шлях та обрали незмірно важчий, який не зашкоджував би церковній єдності. Як вияв доброї волі та глибокої поваги до західної традиції християнства можна розглядати дарунок солунськими братами Риму мощів св.. Климента. Нетлінні мощі св.. Климента знайшов св.. Кирило, який і подарував цю християнську святиню саме Риму, місту, з яким пов’язана діяльність Климента.

Відтак право називатися слов’янськими просвітителями та апостолами слов’янства св. Кирило і Мефодій заслужили тим, що:

•          створили першу слов’янську азбуку-глаголицю;
•          створили норми першої літературної мови слов’ян – старослов’янської;
•          зробили перші переклади основного корпусу християнської богослужбової літератури старослов’янською мовою;
•          підготували цілу когорту учнів ( близько 200 осіб ), серед яких уславлений Климентій Охридський, Наум, Сава, Каїх та ін.., які стали гідними продовжувачами традицій своїх учителів.

 Учитель. Що вам відомо про глаголицю?

 Учень. У глаголичному письмі було на 3 букви менше, ніж у кирилиці, а в більш ранньому – 38 – 39 букв. Збігаючись із кирилицею в алфавітному складі та розміщенні, звуковому значенні та в назвах букв, глаголиця разюче відрізнялася від неї складним накресленням знаків. Букви глаголиці вживали і для позначення чисел. Перші 9 букв означали одиниці, наступні 9 – десятки і ще 9 – сотні. Тисячу в глаголиці позначала буква « червь» . Для виділення цифрового значення букви над нею зображували коротку хвилясту лінію – «титло», а по обидва боки ставили звичайні крапки.

 Букви глаголиці нагадували якісь химерні закрутки, петлі та інші складні фігури.

 Походження букв досі викликає запальні суперечки. І цілком природно. Якщо є букви, хай навіть складні, значить, вони на щось схожі. Тільки ось на що?

 Учитель. Що ви знаєте про кирилицю?

 Учень. Кирилиця складається з 45 букв. В основі її лежав грецький алфавіт. Для звуків однакових у слов’янській та грецькій мовах, використовували грецькі букви. Для звуків , притаманних лише слов’янській мові, було створено 19 знаків простої форми, зручної для написання, які відповідали загальному графічному стилю кириличної абетки.

 Кирилиця враховувала й правильно передавала фонетичний склад старослов’янської мови.

 Проте в кирилиці була одна суттєва вада: вона містила шість грецьких букв, зайвих при передачі слов’янської мови.

 Учитель. Які існують погляди на зародження і розвиток української мови як окремої слов’янської?

 Учень. Хоч українська мова не визнана світовою мовою на рівні з англійською, російською, арабською, французькою – нею говорять на всіх материках. Ознаки української мови фіксуються в пам’ятках, починаючи з найдавніших джерел XI ст. Існує два погляди на зародження і розвиток української  мови як окремої слов’янської:

•          вона виникла після розпаду давньоруської мови у XIV ст.;
•          безпосереднім джерелом української мови, як і в інших слов’янських мов, вважається правослов’янська мова, розпад якої почався в VII ст.

 Сучасна українська літературна мова пов’язана своєю історією з конкретною датою –  виданням « Енеїди» І.Котляревського 1789р. Знаменита поема стала першим друкованим твором, написаним живою народною мовою.

 А основоположником нової української літератури по праву вважається Т.Г. Шевченко.

 Учитель. Чому сталося так, що частина українців свідомо зреклася рідної мови?

 Учень. Щоб зрозуміти, чому на своїй рідній землі людина починала ніби соромитися батьківської мови, треба повернутися в історію. Там корінь зла.

 (Читає «Календар долі української мови», коментує).

 Рік 1720 – Петро І видав указ про заборону друкування книжок українською мовою.

 Рік 1755 – Заборона викладання українською мовою у Києво-Могилянській академії.

 Рік 1769 – Синод наказав відібрати українські букварі у тих, хто їх мав. В Україні з’явилися люди-покручі, для яких суржикова мова стала виявом верху вченості.

 Рік 1775 – За велінням Катерини ІІ була зруйнована Запорізька Січ та закриті українські школи при козацьких полках.

 Рік 1817 – Царський уряд заборонив викладання українською мовою в Західних землях.

 Рік 1863 – Царський міністр Валуєв заборонив друкування книг українською мовою.

 Рік 1866 – Прийнятий Емський указ. що заборонив ввезення із-за кордону книг, написаних українською мовою, а також виконання театральних вистав, навіть пісень «малороссийским наречием».

 Емський указ був ще суворіший ніж попередній. Було заборонено переклади українською мовою творів Шекспіра, Байрона, Гейне. У Росії Біблія була перекладена на 40 мов: наріч, а український переклад, зроблений Пантелеймоном Кулішем, визнали « вредным и опасным», тому заборонили.

 Доходило до смішного, хоча то був гіркий сміх. Наприклад, відомий композитор М. Лисенко писав лише ноти, бо тексти пісень забороняли друкувати. У Києві пісню «Іди, іди, дощику», виконували французькою мовою, а в Одесі трапився такий випадок: театральна трупа мала виконувати пісню « Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», і змушена була співати її російською мовою. У залі поліція сміялася.

 Рік 1881 – заборона писати українською мовою. Українські слова пропонували писати російськими буквами. На захист української мови виступила навіть Російська Академія наук.

 Рік 1919 – народний Комісаріат України видав Декрет про навчання дітей рідною мовою.

 Рік 1920 – рідну мову запровадили в школах і державних установах.

 Рік 1923 – у Парижі на Міжнародному конкурсі мов українська мова зайняла третє місце після французької та перської.

 Рік 1933-1938 – роки гонінь української мови. Звинувачення політичних діячів України в націоналізмі.

 Рік 1978 – Центральний комітет Комуністичної партії Радянського Союзу прийняв постанову щодо посилення вивчення та викладання російською мовою.

 Зараз ми є свідками того, як мова повертається у своє русло, повертається в життя народу.

 Учитель. Наше письмо, хоч яке досконале і зручне воно здається, розвивається й далі. І, можливо, дивлячись на рядки наших книг, людина майбутнього вважатиме його таким же незручним для передачі інформації, як ми тепер церковний півустав або клинопис.

 А поки що зміцнюється і розвивається українська мова, що служить основою культури нашого народу. Створюється багата література, яка відбиває його історичну й психологічну своєрідність. Хочеться вірити, що мова наша буде невмирущою.

2.2. Від Нестора-Літописця до Петра Яцика

План проведення тижня української писемності

Хто ж вони?

 Преподобний Нестор Літописець – киянин, у сімнадцять років прийшов у Києво-Печерську лавру послушником. Прийняв його сам засновник монастиря преподобний Феодосій. Молитвою та послухом юний подвижник невдовзі перевершив найвидатніших старців. Під час постригу в ченці Нестор був удостоєний сану ієродиякона. Книжкова справа стала змістом його життя.

 Найвизначнішою працею Нестора Літописця є «Повість временних літ» - літописне зведення, складене в Києві на початку ХІІ століття. Це перша у Київській Русі пам’ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Преподобний Нестор довів розповідь з літописних зведень кінця ХІ століття до 1113 року. Всі наступні літописці лише переписували уривки з праць преподобного Нестора, наслідуючи його. Але перевершити так і не змогли. «Повість временних літ» була і залишається найвидатнішою пам’яткою слов’янської культури. Тому преподобного Нестора Літописця можна по праву вважати батьком не лише вітчизняної історії, а й словесності.

 У День української писемності та мови стартує Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика. Цей унікальний мовний марафон був зініційований великим українським меценатом і громадським діячем Петром Яциком, який усе життя прожив у Канаді, але завжди пам’ятав про рідну землю.

 Після здобуття незалежності він часто приїздив до України. Мовна ситуація в Україні дуже непокоїла Петра Яцика, бо він був переконаний, що є мова – є й держава, немає мови – немає держави. Так народилася ідея конкурсу з української мови для української молоді. Щороку конкурс набуває популярності, бо головна мета цього мовного змагання – утверджувати державний статус української мови, підносити її престиж.

 Дорогі учні!

 Якщо ви вважаєте себе кращими знавцями української мови, то запрошуємо вас взяти участь у тижні української писемності та мови.

 Тиждень буде проходити в кілька етапів.

 І етап. Випуск стіннівок на теми: «Преподобний Нестор-літописець», «З історії книжок», « Першим було слово», «З історії виникнення письма».

 ІІ етап. Загадковий пакет завдань: розв’язання мовних загадок-жартів, синтаксична вікторина тощо.

 ІІІ етап. Конкурс знавців української мови імені Петра Яцика.

 ІV етап. Нагородження переможців.

 

 

І етап. Випуск стіннівок.

 Виникнення письма має надзвичайно важливе значення в історії народу. Письмо – одне з найістотніших знарядь культури, яке в просторі й часі розширює функціонування мови. Проблема виникнення письма у східних слов’ян  дуже складна і досі не розв’язана.

 Протягом багатьох років учених цікавлять такі питання: коли і як народилася слов’янська писемність, слов’янська абетка і чи мали наші предки до цього якісь інші писемні знаки.

 Перший історик слов’янської писемності болгарський книжник, учений – чернець Чорноризець Храбр, який жив у Х сторіччі при дворі болгарського царя Симеона, у книзі «Сказання про письмена» розповідає про два етапи розвитку слов’янського письма. Перший, коли слов’яни ще були язичниками, отож читали та ворожили за допомогою рисок та зарубок.

 Другий етап – коли вони хрестилися, то почали писати римськими і грецькими письменами, але було це письмо «без обустроєнія», тобто не пристосоване до слов’янської мови.

 Прямим попередником слов’янської писемності є алфавіт, створений великими просвітителями слов’ян – братами Кирилом і Мефодієм.

 Костянтин Філософ (Кирило) і його брат Мефодій походили із Солуня (сучасні Солоніки). За тих часів людність у цьому місці складалася наполовину з греків, наполовину зі слов’ян. Грекиною була мати братів, а батько – болгарином.

 Тому брати з дитинства добре знали як грецьку, так і мову солунських слов’ян.

 Костянтин (Кирило) (827-14 лютого 896 р.), здобувши освіту в Константинополі, знав східні мови, латинську, арабську і староєврейську, був талановитим філологом, працював бібліотекарем у патріаршій бібліотеці, викладав філософію у вищій константинопольській школі.

 Мефодій (815 р. – 6 квітня 885 р.) був управителем однієї слов’янської провінції у Візантії, а згодом став помічником Костянтина в місіонерській, літературній і освітній діяльності. У 862 році візантійський імператор Михайло і патріарх Фотій послали Костянтина і Мефодія в Моравію, де вони на прохання місцевого князя Ростислава повинні були вести церковну службу слов’янською мовою, що мала бути протиставлена латинській мові німецьких місіонерів.

 - Адже ви обоє солуняни, - сказав Михайло, а солуняни всі говорять по-слов’янськи. Я знаю, - додав він, звертаючись до Костянтина, - ти часто хворієш. Але треба, щоб саме ти вирушив до Моравії. Відповідь Костянтина знаходимо у «Житіях Кирила і Мефодія».

 Немічний я тілом і хворий. Але з радістю піду в Моравську землю, якщо мають вони абетку своєї мови. Бо просвіщати народ без письмен його мови однаково, що писати на воді!

 За свідченням джерел, Костянтин перед від’їздом до Моравії розробив слов’янську азбуку.

 А вже 863 року Кирило і Мефодій привезли до Велеграфа слов’янську абетку на 3-4 богослужебні книги, перекладені на слов’янську мову. У посланні папи Іоанна VIII до моравського князя Святополка (880 р.) Костянтина названо «ворцем слов’янського письма».

 Існує два різновиди старослов’янських писемних знаків: кирилиця (на честь першовчителя слов’ян) і глаголиця.

 В історії кириличного письма розрізняють три періоди: устав, півустав і скоропис. В середині ХVI ст. у східних слов’ян виникає друкарство, друкований алфавіт, створений з деякими змінами на основі півуставного письма.

 Перша датована книга під назвою «Апостол» надрукована в Москві в 1564 р., в Україні – у Львові – 1574 р. Іваном Федоровим. У 1708 р. старий друкарський алфавіт зазнав реформ.

 Петро І ввів нову систему знаків – гражданку. З нього усунені деякі зайві літери. Писемність звільнилася від складної системи знаків наголосу.

 Ознаки української мови фіксуються в пам’ятках, починаючи з найдавніших джерел, датованих ХІ ст.

 Сучасна українська літературна мова пов’язується з конкретною датою – виданням «Енеїди» Котляревського у 1798 р.

 Знаменита поема стала першим друкованим твором написаним живою народною мовою всупереч тогочасній традиції користування книжною українською мовою у писемній практиці, конкретні сфери якої, зокрема книгодрукування, поступово зводилися нанівець заборонами на українське слово, розпочатими Петром І.

 Ще одна дата 1840 р., коли вперше було видано твори Т. Г. Шевченка, може вважатися доленосною: з того часу украЇнська літературна мова стала на важкий, але плідний шлях розвитку нормативної стабілізації , На цьому шляху і перепони, і заборони, і кров та сльози найкращих синів.

 Нестор- літописець ( бл. 1056 – бл. 1113) – святий, письменник, літописець. Народився 1056 року в Києві. У той час, коли преподобний Антоній у безмовній тиші печери вимолював прощення для роду людського, блаженний Феодосій розбудував монастир, прийшов Нестор сімнадцятирічним юнаком до святої обителі.

 З молодих літ він явив навички в усіх чернечих чеснотах: у постійному прагненні і дотриманні чистоти тілесної й душевної, в добровільній бідності, глибокому смиренні, безвідмовній покорі, суворому пості, безперервній молитві на вічних рівно ангельських подвигах, яскравим прикладом яких служили життя перших святих Печерських – Антонія і Феодосія.

 Свій постриг Нестор прийняв за ігумена Стефана (1074-1075) і згодом був висвячений на ієродиякона. Маючи перед собою великі праведні діла двох світил православ’я, він натхненно возвеличував і прославляв Бога «в тілесі своїм і в душі своїй».

 Тернистий і багатотрудний свій шлях до істини Нестор яскраво і повно висвітлив у літописних працях. Він завжди виявляє глибоку смиренність та постійно змиряє себе, самохарактеризуючись «недостойним, грубим, ницим та переповненим численних гріхів». Історія безпомилково розставляє свої оцінки, а особливо – духовна.

 Преподобний Нестор належить до найосвіченіших людей Київської Русі кінця ХІ – початку ХІІ століття. Окрім богословських знань, мав виняткові здібності до історії та літератури, досконало володів грецькою мовою.

 З його праць збереглися життєписи святих князів страстотерпців Бориса і Гліба, преподобного Феодосія, перших преподобних Печерських.

 Найвизначніший твір Нестора Літописця – «Повість минулих літ», складений на основі раніше написаних літописів, архівних, народних переказів та оповідань, з поєднанням сучасних авторові подій.

 Синтаксична вікторина

1. Наведіть приклади слів-речень, що виконують роль мовного етикету.

2. Який найдавніший розділовий знак?

3. В яких розділових знаках і їхніх назвах присутня крапка?

4. Чи завжди розділовий знак «три крапки» (…) складався з трьох крапок?

5. Коли з’явився сучасний знак питання і який розділовий знак вживався до того в його ролі?

6. Звідки походить назва розділового знаку – тире?

7. Коли дефіс буває розділовим знаком?

8. У якого відомого російського письменника ХІХ ст., що присвятив Україні багато сторінок своїх оповідань, є твір під назвою «Знак оклику»?

9. Поети якої течії початку ХХ ст. безуспішно намагалися закликати до знищення розділових знаків?

10. Яке походження слова синтаксис?

 Відредагувати подані речення

• Жаби допомагають людям з’їдати їх шкідників.
• У нас у селі багато дерев: троянд, соняшників.
• Роблячи останній хід, з дошки упав на підлогу пішак.
• Всі речовини доводять: вчені складаються з атомів.

 Мовні загадки-жарти

1. В якому вигуку є 100 однакових звуків?
2. За який приголосний звук треба сховати інший приголосний, щоб вистрелили разом кілька гармат?
3. Від назв яких двох букв стає жарко, гаряче?
4. Який синонім прислівника тепер не змінює свого значення, коли його прочитати справа наліво?
5. Який молочний продукт можна перетворити на злак, прочитавши його справа на ліво?
6. Що знаходиться всередині школи?
7. Що стоїть між підлогою і стелею?
8. Чим закінчується і зима, і весна?
9. Чим закінчується і вечір, і ніч?

 Відповіді приймаються в письмовому варіанті в оргкомітет тижня.

 

ІІ етап. Мовні загадки

 Завдання. Роздаються переможцям першого етапу, тим, хто найкраще довів своє знання мови. Найкращі мініатюри вивісити на стендах.

 1. Склади слова в прислів’я:

• Гроші, ніж, слово, старше
• Живе, той, мало, хто, говорить, довше
• То, срібло, мовчати, говорити, золото, то
• Не розвієш, її, мова, не полова, рідна, за вітром
• Май, а, питай, свій, людей, розум
• Багато, хто, знає, питає, той, багато
• Мова, слово, зложиться, до слова
• Золото, дорожче, слово
• На, слова, не вітер, кидай

 2. Як змінюється значення кожного речення залежно від його пунктуації?

• Сонце зігріло усе поле, берег, ліс. Сонце зігріло усе: поле, берег, ліс.
• Їх учнів преміювали. Їх, учнів, преміювали.
• Що він написав? Що, він написав?
• Учениця співала голосно, промовляючи всі слова. Учениця співала, голосно промовляючи всі слова.

 3. Поясніть значення фразеологізмів?

 Дамоклів меч, прокрустове ложе, сізіфова праця, гомеричний сміх.

 

ІІІ етап. Стіннівка про Петра Яцика – українського мецената.

 Завдання на конкурс імені Петра Яцика

1. Напишіть статтю в газету на тему «Так жити не можна» (20 балів)
2. Виконайте повний синтаксичний розбір речення: Федорові Несторовичу пригадалося, як у дитинстві шльопав босими ногами по розбитій чередою степовій дорозі, як крута пилюга гарячими струмочками цідилася крізь пальці. (10 балів)
3. Введіть пароніми в речення: континент – контингент, знаменитий – знаменний, дипломант – дипломат, зв’язний – зв’язаний. (10 балів)
4. Напишіть 10 висловів, за допомогою яких ви звертаєтеся до людей. Наприклад, дорогі друзі тощо. (20 балів)
5. Відредагувати словосполучення: слідити за порядком, зазнати ужасів війни, заживають рани, прийняти заходи, приймати участь, помити пол, чути взриви бомб, відчиняти книжку, відкривати двері, наверстати упущене. (10 балів)
6. Провідміняйте 768, ¼. (10 балів)

 

ІV етап. Підбиття підсумків участі учнів у конкурсі

Література

1. Гамалій А.Т. Розвиток усної і писемної мови учнів у позакласній роботі. – К.: Рад. школа, 1964р.
2. Жежеря М.А. Про позакласну роботу з мови // Українська мова і література в школі. – 1972 - №2
3. Концепція позакласної виховної роботи загальноосвітньої школи // Рідна школа. – 1991 - №6.