Позакласне читання "Література рідного краю. Поезія Ю.Зіньковського"

Про матеріал

Розробка уроку націлена на популяризацію сучасної вітчизняної книги відомого на Очаківщині поета Ю.Зіньковського; мета уроку: привернути увагу дітей до творчості земляка Юрія Зіньковського; покращувати навички виразного читання віршів; виховувати любов та повагу до поетичного слова, до історії рідного краю, до людей, що живуть у ньому.

Перегляд файлу

Література рідного краю

«Ще не вечір…»

Мета : популяризувати сучасні вітчизняні книги відомого на Очаківщині  поета Ю.Зіньковського; привернути увагу дітей  до творчості  земляка Юрія Зіньковського; покращувати навички виразного читання віршів; виховувати любов та повагу до поетичного слова, до історії рідного краю, до людей,  що живуть у ньому.

Обладнання : портрет поета – земляка, збірки віршів, краєвиди рідних місць, мультимедійна презентація до уроку.

Тип уроку : урок позакласного читання; інтегрований урок

Форма уроку : літературна вітальня.

Доцільність проведення такого уроку вбачаю у тому, що  учні з 6 класу вже багато знають з античної історії , літератури. Цей урок бажано провести як урок позакласного читання після вивчення  міфів Давньої Греції на уроках світової літератури, а також  як урок знайомства та вивчення літератури рідного краю.

План уроку

  1. Мотивація навчальної діяльності (2 хв.)
  2. Презентація біографії  Ю.Зіньковського (4 хв.)
  3. Презентація повідомлення про місто – поліс Ольвія (4 хв.)
  4. Виступ « Театру поетичного слова» (25 хв.)
  5. Слово учителя (2 хв.)
  6. Підбиття підсумків роботи. Рефлексія «Схвальне слово поетові»  чи обмін враженнями (5 хв.)
  7. Домашнє завдання

… падає попіл на скроні –

І ми помічаємо час.

Ю. Зіньковський

.

 

І. Мотивація навчальної діяльності..

Учитель. Є люди, життя яких горить, ніби свічка: освітлює  все навкруги,  і тінню падає на інших, доторкнувшись до їхнього життя. Неможливо пройти мимо  них, не  озирнувшись на їхні кроки. Кроками поетів є їх твори – вірші.

       Юрія Зіньковського я бачила в Очаківській бібліотеці, він прийшов  з нагоди  дати інтерв’ю  кореспонденту радіо . Звичайний, немолодий чоловік , худорлявий, невисокий на зріст . Привертає до себе цікавою мовою; чуєш і розумієш : перед тобою  митець, обдарована й обласкана  Божим  даром людина.

       Приходжу додому, розкриваю газету «Чорноморська зірка», а там ціла шпальта  про святкування 70-річчя з дня народження  відомого на Очаківщині поета – Юрія Зіньковського. І вірші, вірші…    (читає напам’ять ) (Слайд 1)

Ще не вечір

Кинув літ мішок за плечі

Аж спина гуде !

Ше не вечір, ще не вечір.

Це ще досі – день.

 

І мені ще світить сонце,

Сонце майбуття !

І мені ще сниться сон цей,

Названий життям.

 

Ще не хочу просинатись

Хай і рай за сном !

Ще не хочу просипатись

В землю – і зерном.

 

Хай спіткаюсь не до речі

Хтозна в чім і річ ?

Ще не вечір, ще не вечір,

А тим більш – не ніч.

 

Переплакую тужіння

Пізніх журавлів,

Переборюю тяжіння

Матінки – Землі.

 

Цілий день до горизонту,

Наче до мети,

Крізь невдачі, крізь гризоту

Буду йти та йти.

 

Хай ще зранку добре знаю,

Знаю  – йду куди,

Все ж яруги обминаю,

Обходжу кути.

 

Хай на нього схожий дечим,

Хай до нього йде,

Ще не вечір, ще не вечір –

День !

      -Давайте ближче познайомимося з нашим земляком – поетом. До нас завітали «біограф» поета, історик – археолог, який презентує місто – поліс Ольвія, «Театр поетичного слова» - майстри – виконавці  творів Юрія Зіньковського.

       ІІ. Презентація біографії поета Ю.Зіньковського.  (Підготовлений учень знайомить  з основними відомостями про життя  Ю.Зіньковського) (Слайди 2,3,4,5)

 

 

       Юрій Васильович Зіньковський  народився 13 листопада 1942 року в селі Куцуруб Очаківського району Миколаївської області. Батько загинув на фронті Великої Вітчизняної війни у 1944 році, визволяючи Угорщину. Тож мати ростила Юрія та його сестру самотужки. Дитячі роки майбутнього поета пройшли у Куцурубі, мальовничому  селищі на березі Дніпро – Бузького лиману біля Очакова. Тут він закінчив початкову школу, а потім разом з матір’ю  переїхали до с. Прибузького Очаківського району, далі – до Парутиного, де він продовжив навчання у 5-у класі. До школи ходив разом з мамою : Юрій – на уроки, вона – на роботу. 20 років мама Юрія працювала у Парутинській ЗОШ техпрацівником.

       Після закінчення середньої школи Юрій деякий час працював вчителем початкових класів у с. Прибузьке, потім вступив до Новобузького педучилища. Після закінчення Новобузького педучилища вчителював у школах свого району, заочно навчався на історичному факультеті Одеського університету. Сезонно декілька років пропрацював в Ольвії, знаменитому історико - археологічному  заповіднику, де брав участь у розкопках.

      ІІІ. Презентація відомостей про місто – поліс Ольвія (заздалегідь підготовлений учень розповідає про місто – поліс «Ольвія» ) (Слайд 6)

О́львія (давн.-грец. Óλβια — щаслива, багата) — антична грецька колонія, заснована виходцями з Мілету в першій чверті VI столяття до н. е. на правому березі Дніпро-Бузького лиману на південь від сучасного міста Миколаєва і сучасного села Парутине Очаківського району. Під час розквіту (друга  половина V століття до н. е. — перша половина III століття до н. е.) місто займало площу біля 50 га  і уявляло собою важливий центр торгівлі та рибальства, мало тісні економічні зв’язки зі скіфами. Чисельність   населення досягала майже 15 тисяч чоловік. 1924 року на базі  розкопаних руїн міста був відкритий археологічний заповідник. Завдяки розкопкам вітчизняних і зарубіжних археологів на території Ольвії були відкриті  та досліджені руїни кріпосних стін та бань, подвоєні ворота, агора , Східний та Західний теменосы . Розкопки в Ольвії ведуться й в наш час.

      Саме на цих розкопках декілька років пропрацював студент історичного факультету Одеського університету Юрій Зіньковський. І не просто пропрацював, а доторкнувся до історії нашого краю, надихався степом, полином, милувався сивим Дніпром та Південним Бугом, що несуть  свої води  аж у саме Чорне море… І народжуються поезії про

       ІV. Виступ «Театру поетичного слова»

Пам'ять  (Слайд 7)

Заглиблюсь в ольвійські розкопки,

Вгадаю, відкрию, збагну:

Розкопки – це ті ж гороскопи,

Лиш спрямлені у давнину.

 

Погаслого культу святиня,

Загублений побутом гріш…

То все гороскопу світила,

Від них його знаки чіткіш.

 

Розтанула твердь, як льодина…

Прогнавши століть самоту,

Про давнє згадала людина,

Здалося воно саме тут.

 

І глинистих жовтих розколин

Підносячи вічне  до нас,

Тут пам'ять проводить розкопки,

Тут пам'ять розкопує час.

 

Минуле то далі, то ближче,

То грецьким, то римським стає…

Відкрила Еллада обличчя,

Ольвійське обличчя своє.

 

Як широко заступи зрили

Цей сивий полинний довкіл !

…Розкопки – це спогади зримі

Про дійсне міфічних віків.

 

Розкопки  (Слайд 8)

Щось у цьому вулканічне:

До сяйного дня висот

Таємниче, потойбічне

Вивергається, як сон.

 

Наче попіл, - пил наметом,

Я стою, мов на золі…

Хто придбав за цю монету

Вічну пам'ять у землі ?

 

Хто останнім брав цю чашу ?

Хто світильник цей світив ?

Так вмирали час від часу

Люди, селища, світи.

 

Камінь, бронза, дивний посуд.

Наконечник від стріли…

І поезії, і прозу

Тут віки переплели.

 

І відчуження льодина

Потом вичахне з долонь…

Тут жила колись людина,

Тут горів її вогонь «

 

Тут боролась до останку,

Тут лягла… Це тут, це тут !

… А кульбаби, як веснянки,

Поміж ерами цвітуть.

 

Зевсів курган (Слайд 9)

Хай названий так і умовно,

Та він і десятки століть

У Верхньому місті верховно

Над світом Ольвійським стоїть.

 

Стоїть він і буде стояти,

Як вистояв стільки уже.

Надійно, як воїна лати,

Крепіда – його береже.

 

Повз напис на мармуру брилі,

Що давністю карбу вража,

Ці східці, мов Стіксові хвилі

Крізь дромос до склепу біжать.

 

Ось ніша, як злочину латка, -

Колись обікрали скелет…

І дивом античної кладки

Крепіду продовжує склеп.

 

 І вирвавши в мороку й тліну,

Забравши навік в небуття,

До нас аж продовжили стіни

Майстрів невідомих життя.

 

Століть відшумілих заметом,

Піднявшись, як пам'ять про них,

Зберіг під собою не мертвих –

А вічне зберіг для живих.

Крепіда – камінна стіна, оточуюча підніжжя кургану для його укріплення.

Дромос – вхідний коридор до склепу.

 

Монета  (Слайд 10)

Нічого за неї не купиш,

Та те хіба порох і тлін,

Де давнє із вічністю вкупі

З обох виглядають сторін ?

 

Неначе з другої планети

Скотилась в руку мені

Стара, аж зелена ,монета,

Та «Олвіо» видно на ній.

 

Мабуть, з розрахунком на вічне

Писали з далеких століть-

Лиш титло оце лаконічне

За вартість і дату стоїть.

 

Найширшого сповнене змісту

За формою стисло підчас

Давно не існуюче місто

Лишило автограф для нас.

 

Вона ніби випала з міфу,

Який у руїнах завмер.

Примарним загублена скіфом

І знайдена мною тепер.

 

Стара, аж зелена, монета

І титло коротке одне.

Відлитим у бронзі моментом

Прадавнє торкнулось мене.

Греко – Римське (Слайд 11)

Вже зійшло без вороття

Те з живого колії:

Греко римська боротьба

На арені Ольвії.

 

Тут зустрілись два світи,

І розкопок доводи:

Не війни довкіл сліди,

А культури й побуту.

 

Все поглинула земля,

Всі кістки однакові !

Та й фрагментом промовля

Виріб чорнолаковий.

 

Що було і не було –

Стало міфу прозою…

Тьмяно зблисне римське скло

Над старою бронзою.

 

Тих запрошував декрет,

Ті й самі – непрохані.

І на грецькім тлі монет

Уже й римські профілі.

 

Кожен тут своє творив,

Кожен був – як полюсом.

Стрілись Греція і Рим

У Мілетськім полісі.

 

Греко – римська боротьба

На арені Ольвії…

Полинами по горбах

Сивина історії.

 

Жива вода (Слайд 12)

Минулого туман

Затьмарює довкіл.

Воно зійшло в лиман

По сходинах віків.

 

Але дійшло й до нас,

Живим  до нас дійшло :

Під крилами терас

Пульсує джерело.

 

Ту воду, що вином

Із амфори збіга,

Вже випила давно

Тисячоліть жага.

 

Та все нова й нова,

Як нескінченна нить,-

Біжить вода жива,

Жива вода біжить.

 

Застиг ольвійський світ,

Біжить лише вода,

У тиші мертвих літ

Говорить лиш вона.

 

А Нижнє тут в лиман

Тому й не зійшло,

Що все його трима

Це давнє джерело.

 

Прив’язане лиш ним

До сходинок терас

І вічністю, як Рим,

Торкнулося і нас.

 

Небес музейне скло

І давностей парад,

Де тільки джерело –

Не мертвий експонат

 

В минуле відліта,

Стає ним кожна мить…

Біжить жива вода,

Біжить, як часу нить.

 

Догорають бузки (Слайд13)

Догорають бузки… І рожеві, і білі…

Догорають бузки… Видно, травню, прощай…

Видно , знову весну ми тримати не вміли,

Як і всі… Як вони . Стародавня печаль.

 

Тихо Марс зазирне з міфу оком багряним,

Як жертовні вогні, запалають зірки…

Скіфський місяць зійде над Верховним курганом,

На ольвійських горбах полини, як віки…

 

Нижнє місто. Причал. Тишу хлюпають весла.

Потойбічні вогні по-нічному близькі.

Так літа пропливли. Так розхлюпались весни.

Догоріли бузки, наче долі людські.

 

       V.Слово учителя.

       Юрію Зіньковському притаманне своє яскраво – образне бачення світу, поєднання з неодмінними філософськими роздумами. лірика поета зігріта сердечною теплотою, ніжністю, душевною радістю, стремлінням до прекрасного – в діях, думах, почуттях.

       Основні прикмети його творчості – нахил до роздуму, медитації, а пояснюється це як природним даром, так і обставинами життя. Він пише про  те, що дуже гарно знає, відчував, і хоче поділитися з читачами своїми думками, мріями, пережитим.

       Хочеться думати, що після такої зустрічі з талановитим поетом ви станете палкими шанувальниками його творчості, будете чекати від Юрія Зіньковського нових віршів на довгій ниві його поезії.

       Можливо, зустрінете цього немолодого чоловіка в Очакові, підійдете до нього, привітаєтесь і розкажете, що читали його вірші, бачили його збірки творів і очікуєте від нього нових поетичних зустрічей .

       VІ. Підбиття підсумків роботи.

        Рефлексія. «Схвальне слово поетові»

       Я познайомився з поезією…

       Мене зацікавило …

       Я радий , що…

       Мене вразило те, що… (письмово з наступним озвученням)

       VІІ. Домашнє завдання.

Використана література

  1. Зіньковський. Ю.В.Теорема :Поезії. – К.:Радянський письменник, 1987. -  86 с.
  2. Зіньковський Ю.В. Мій білий світ :Поезії. – Миколаїв: ПП Волошин,  2003.-202 с.
  3. Зіньковський Ю.В.На довгій ниві: ПоезіЇ. 2007. – 112 с.
  4. Зіньковський Ю.В. Битва на лимані, 2008. – 124 с.
  5. Реулець І. Доки пишу – доти й живу….// Чорноморська зірка. – 2007. – 30 березня
  6. «На довгій ниві» віршованих рядків// Чорноморська зірка.- 2007.- 6 ківтня
  7. Жулинська Л. «Наша мова – диво калинове» // Чорноморська зірка. – 2004.- 26 листопада
  8. Кремінь Дмитро. Талант – одвічна аксіома // Зіньковський Ю. Мій білий світ: Позії. – Миколаїв: ПП Волошин, 2003.- 202 с.
  9. Грицієнко М.П. Біографія // Зіньковський Ю. На довгій ниві: Поезії, 2007. – 112 с.

 

Середня оцінка розробки
Структурованість
5.0
Оригінальність викладу
5.0
Відповідність темі
5.0
Загальна:
5.0
Всього відгуків: 4
Оцінки та відгуки
  1. Якушевська Єва Борисівна
    Цей поет ще й досі творить і випускає неповторні збірки віршів. Треба знайомити українських учнів із сучасною поезією, засобами поезії поетів-земляків виховувати патріотів
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
  2. Гурова Лариса Дмитрівна
    Розробка уроку дуже цікава. Мотивація - захоплююча! Це не може не зацікавити учнів.
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
  3. Руденя Ганна Володимирівна
    Цікавий урок з позакласного читання, ми повинні більше знати про своїх поетів-земляків.
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
  4. Нараївська Ганна
    Ми повинні знати свою історію
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
Показати ще 1 відгук
doc
Додано
5 березня 2018
Переглядів
972
Оцінка розробки
5.0 (4 відгука)
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку