29 вересня о 18:00Вебінар: Крок уперед чи стоїмо на місці: реалії роботи вчителя початкової школи

Урок позакласного читання з української літератури для 7 класу "Олекса Стороженко "Голка""

Про матеріал

Урок позакласного читання "Олекса Стороженко "Голка"" дозволить допомогти дітям усвідомити, що таке людська честь і гідність, вчитиме відстоювати свою думку у будь-якій ситуації, боротися за справедливість, відстоювати права пригнічених у можновладців

Перегляд файлу

Урок № 31      КЛАС 7

Тема. Позакласне читання. Олекса Стороженко «Голка»

Мета (формувати компетентності): предметні: ознайомити школярів  з оповіданням О. Стороженка «Голка»; проаналізувати основні образи твору, визначити його композиційні особливості; ключові: навчити визначати ідейно-тематичне спрямування твору «Голка»; дослідити морально-етичні проблеми в оповіданні; поглибити знання про гумор; комунікативні: розвивати усне мовлення учнів, творчу уяву, увагу до деталей, образне та логічне мислення, вміння грамотно висловлювати свої думки, почуття, спостереження; давати характеристики образам-персонажам; інформаційні: навички узагальнення та систематизації інформації: осмислювати важливість влас­ної гідності, а також поваги одне до одного; шанобливе ставлення до працьовитої, розумної, кмітливої людини  і зневага до гнобителів народу, крадіїв чужого майна, панських підлабузників

Тип уроку: урок позакласного читання

Обладнання: підручник, портрет письменника, видання твору, ілюстрації до нього, книжкова виставка

 

 


                                                      ХІД УРОКУ
І. Організаційний момент
ІІ. Актуалізація опорних знань у формі бесіди за питаннями
1. Дайте визначення оповіданню як жанру художньої літератури. (Оповідання невеликий прозовий твір, сюжет якого заснований на певному епізоді з життя одного персонажа (іноді кількох)) Наведіть приклади художніх творів цього жанру.
2. У чому полягає сенс життя? Яке місце щастя займає у ньому? Якими рисами характеру наділена щаслива людина?
3. В яких відомим вам творах художньої літератури порушувалася проблема щастя, смислу життя? Наведіть приклади з відповідним обґрунтуванням.
4. З якою метою в художніх творах письменники використовують засоби гумору? Наведіть приклади.

5. Що таке честь? Людська гідність? Чи притаманні вам такі риси?

ІІІ. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності школярів

Вступне слово вчителя

Сьогодні ми з вами поговоримо про твір Олекси Стороженка «Голка», який розповідає нам про кмітливу людину, яка гідно дала відсіч пихатим можновладцям. Якими засобами це було зроблено? Про це ми сьогодні і поміркуємо.

Давайте спочатку пригадаємо, що ви пам’ятаєте про О.Стороженка?
Життєвий і творчий шлях О. Стороженка (матеріал для вчителя)
ОЛЕКСА ПЕТРОВИЧ СТОРОЖЕНКО


(24.11.1806 — 18.11.1874)

 

Олекса Петрович Стороженко народився 24 листопада 1806 року в с. Лисогори Бортнянського повіту (тепер Ічнянського району) на Чернігівщині в родині дрібного поміщика (відставного офіцера), що належала до старовинного козацького роду, відомого ще з ХVІІ ст., відомості про його представників є в гетьманських універсалах і документах Генеральної військової канцелярії XVIII ст. Предків письменника можна знайти серед прилуцьких полковників, ічнянських і повстинських (Лубненского полку) сотників, вони володіли чималими маєтками в Україні, зокрема на Полтавщині. Пізніше Стороженки відомі як офіцери російської імператорської армії, зокрема, батько письменника — Петро Даниилович Стороженко — 18 років служив у війську, брав участь у російсько-турецьких війнах, в облозі і штурмі Хотина 1787.

Дитячі роки письменника минули в містечку Великі Будища Зіньківського повіту на Полтавщині, де він одержав домашню освіту.

Дані про освіту письменника дослідники подають різні. Так Арсен Іщук зазначає, що Олекса Стороженко з молодих літ навчався у військовій школі. Коли йому минуло 18 років, він пішов на військову службу і майже не жив у рідних місцях, де народився і провів свої дитячі роки

Петро Хропко полає інші дані: «Спочатку хлопець одержав домашню освіту, а потім учився в шляхетному пансіоні при Слобідсько-Українській губернській гімназії в м. Харкові. З виданого О.Стороженку атестату видно, що в гімназії він вивчав російську, французьку, німецьку, латинську мови, російську словесність, загальну й російську історію, географію, і виявив «чудові», «гарні», «неабиякі» і «достатні» успіхи»

З 1824 р. впродовж майже тридцяти років О. Стороженко перебував на військовій службі, брав участь у російсько-турецькій війні.

Здебільшого служив в Україні, нерідко переїжджав з однієї місцевості в іншу, завдяки чому добре вивчив життя і побут селян в різних регіонах, зустрічався з колишніми січовиками, почув легенди та перекази про Запорізьку Січ. Цей життєвий матеріал ліг в основу багатьох творів письменників.

В літературу О. Стороженко ввійшов романом «Братья-близнецы» (1857)
Українська творча спадщина О. Стороженка в жанрі оповідання охоплює зображення побуту, звичаїв, повір’їв українського селянства, героїчних сторінок козацької вольниці, пов’язаних з останнім періодом існування Запорозької Січі, з народно-визвольним рухом Коліївщина, з образами колишніх січовиків. Друковані в журналі «Основа» в 1861–1862 рр., в 1863 р. вони були об’єднані і опубліковані в збірці «Українські оповідання». На творчості письменника позначився вплив М. Гоголя, з яким був особисто знайомий і про нього залишив спогади. Окреме місце у творчому доробку митця займають гумористичні оповідання («Закоханий чорт», «Голка», «Вуси», «Скарб»). Ці твори засновані на широкому використанні українського фольклору, демонології (оброблено відомі сюжети), в них поєднуються фантастичні елементи з реалістичним зображенням селянського побуту, звичаїв.

Вийшовши у відставку 1868 у ранзі дійсного статського радника, останні роки життя провів на хуторі поблизу Бреста. Тут він виконував обов'язки повітового маршалка шляхти, голови з'їзду світських посередників. Займався садівництвом, любив полювати й рибалити. Багато часу віддавав грі на віолончелі, малював і ліпив, нагороджений медаллю Академії мистецтв.

Осінніми та зимовими вечорами полюбляв бувати в колі знайомих, вести розмови про літературні новини, дотепно розповідати про пережите. Читав на вечорах розділи з ненадрукованої повісті «Марко Проклятий». Чимало часу віддавав своєму «последнему сказанию» — публіцистичному роману «Былое, не минувшее», який так і не був опублікований, а рукопис його загубився.

В останній рік життя постійно листувався з одеським книговидавцем В. Білим щодо завершення повісті «Марко Проклятий» та її видання. У листах до нього письменник надіслав гумореску «Вивів дядька на сухеньке», дві байки та уривок із давно написаного вірша.

 О. Стороженко останні роки життя провів на хуторі поблизу м. Бреста (Білорусь), де й помер і був похований 18 листопада 1874 року .

ІV. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

  1.                   Проблемне питання.

До якого жанру можемо віднести твір «Голка»: оповідання, новела, гумореска?

2. Теорія літератури
Поглиблене поняття про гумор.
Гумор — 1. Різновид комічного, відображення смішного в життєвих ситуаціях і людських характерах. 2. Узагальнена назва творів, мета яких — розсмішити, викликати гарний настрій. 3. Взагалі сміх і відчуття комічного.

 Різновиди смішного.

 Іронія (від гр. eironeia — удавання, посмішка) — інакомовлення, яке виражає насмішку або лукавство; подвійний смисл, коли сказане у контексті мови набуває протилежного значення; висміювання, яке містить в собі оцінку того, що висміюється. Іронічне ставлення передбачає насмішку, певним чином сховану, але таку, що легко виявляється в інтонаціях автора-оповідача; почасти виступає під виглядом похвали.
Сарказм (від гр. sarkasos — рву м’ясо) — зла і вїдлива насмішка, вищий ступінь іронії.
Сатира (від лат. satura — суміш) — вид комічного, який найбільш нещадно висміює людську недосконалість. Сатира виражає різко негативне відношення автора до зображуваного, має умовою висміювання виведеного характеру або явища.
Жанри гумористичних творів: анекдоти, байки, усмішки, гуморески, співомовки, фейлетони...
Гумореска — невеликий віршований, прозовий чи драматичний твір з комічним сюжетом, відмінний від сатиричного твору легкою, жартівливою тональністю.

3. Робота над твором О. Стороженка «Голка»


3.1. Переказ цікавих епізодів оповідання з відповідним коментарем.
3.2. Тема: зображення  наслідування збіднілим шляхтичем Кондратовичем дій графа Потоцького, пов'язаних із голкою.

3.3. Ідея: автор засуджує необмежену сваволю і жорстокість магната-кріпосника, необмеженого в своїх злочинах, нелюдські стосунки в кріпосницькому суспільстві.

 3.4. Основна думка:
а) Не можна ображати людей, які від тебе залежать, тим більше, якщо покликаний їх захищати

б) «Довго втішались тією голкою. Далась вона не одному взнаки, не одного шпигнула.

Було як хто хоче оддячить своєму ворогові, то й присікається до його: «Чи маш голку?» Як нема, то й б’є і товче його. А жалуваться до Потоцького хоч не ходи: посміється і ще й грошей дасть тому, хто бив.»

 3.5. Композиція.

Експозиція: свавілля Потоцького.

Зав’язка: Тридурськаий виганяє Кондратовича з родиною з хати.

Розвиток дії: Кондратович іде жалітися Потоцькому і потерпає від його руки, задумує провчити образника.

Кульмінація: Кондратович «вчить розуму» перевдягненого старцем Потоцького, отримує за це від нього землю і гроші.

Розв’язка: роздуми автора про свавілля високих посадовців.

3.6. Сюжет

 У оповіданні розповідається про магната Потоцького, що колись жив у Тульчині. Потоцький був немилосердний до всього люду, а найгірше до жидів. Змушував він жидів кидати розпечені каміці у кота, міг замордувати бідну людину до полусмерті. Раз встрелив він жида — не свого, а другого якогось пана (дав жидові дукат та й каже: «Лізь лишень на вербу та кукай». Жид зліз, тільки кукнув раз, вдруге, а Потоцький застрелив його). Пан того жида і розсердивсь за це на Потоцького: «Як,— каже,— ти осміливсь встрелить мого жида? Хіба у тебе мало своїх?» Бачите, вступився за чоловіка!.. Так Потоцький звелів накласти цілісіньку хуру жидів, одписавши: «Не сердься, голубчику, от тобі за одного цілу копу посилаю!» Міг Потоцький, вночі повертаючись з полювання, запалить слободу, щоб видно було йому дорогу. Раз сподобалась Потоцькому гарна молодиця, але на його залицяння вона не відповідала, то він наказав намалювати її портрет, а її вбив. Коло одного маєтку Потоцького, жив з жінкою, з дітьми небагатий шляхтич, пан Кондратович. Мав він кілька моргів земельки, фольварочок, добре працював. Розсердився на його за щось економ того маєтку, пан Тридурський, і вигнав Кондратовича з жінкою і дітьми із власної хати. Кондратович осідлав коника й поїхав собі в Тульчин до Потоцького, щоб той допоміг йому. Не доїжджаючи до Тульчина, Кондратович побачив поїзд Потоцького і зрадів, сподіваючись, що пан його вислухає і накаже повернути майно. Потоцький підскочив до Кондратовича і запитав чи має він голку. Кондратович здивувався такому питанню і не знав, що відповісти. Тоді Потоцький розсердився і знову запитав чи має він голку. — Нема, ясновельможний пане,— одмовив Кондратович. — … я грабя Потоцький, коронний гетьман, над панами пан, мам сто городів, і в мене є голка, щоб часом, як розірветься, зашить, а ти — ланець, безштанько, і в тебе нема?.. Наказав Потоцький своїм людям побити Кондратовича, а сам каже: — Отак дурнів вчать та на розум наводять! Отак і ти вчи і лупи їх власною моєю рукою! Так не пощастило Кондратовичу, думав знайти правий суд, а знайшов люту кару. Заплакав сердешний і поїхав у Тульчин до свого родича, що служив у Потоцького конюшим. Приїхавши, розказав йому все, як було, як його Тридурський пограбував, як Потоцький одчухрав. І вирішив Кондратович, за всяку ціну, віддячити Потоцькому.  А родич дав йому таку пораду: «щосуботи Потоцький переодягається старцем і ходить в капличку в парку, щоб відмолити у Почаївської богоматері гріхи, що за тиждень назбираються. Там його можна зустріти і зробити, що хочеться.» Кондратович зрадів і вигадав, що йому робити. Взяв він малахай і біля капличи став чекати Потоцького. На світанку бачить іде Потоцький, обірваний та обшарпаний, з торбою через плече. Кондратович і дух притаїв, а Потоцький зайшов у капличку і став молиться. Кондратович теж зайшов до каплички і почав молитися за пана Потоцького, який дурнів, вчить і до розуму доводить! Потоцький уважно слухає і радіє, бо впізнав він Кондратовича, якого вчора наказав побити. Потім Кондратович запитує старця, чи має той голку? — Німа, вельможний пане,— одповів Потоцький, а сам мерщій до дверей, думає: «От собі на лихо навчив чоловіка. Щоб не задав він мені такої прочуханки, як я йому вчора». — Німа! — крикнув Кондратович і давай Потоцького шмагать малахаєм: «Отак батько наш Потоцький звелів дурнів вчить та на розум наводить! Не я тебе б’ю, а б’є власна його рука!» Вдовольнивши серце й душу, Кондратович плюнув на Потоцького та й пішов собі до родича. Родич порадив Кондратовичу тікати, але той тікати не збирався, бо сам Потоцький велів йому дурнів вчить. Того дня Потоцького ніхто не бачив, служниця сказала, що він застудився. А на наступний день Потоцький викликав Кондратовича в свій палац. Потоцький пересвідчився, що Кондратович тепер уже має голку, і запитав чи не вчив він дурнів? Кондратович розповів, що в капличці відшмагав старця, який тепер довго буде згадувати про голку. І розповів Кондратович про те як його Тридурський відібрав у нього майно. Потоцький написав указ, щоб економ все повернув Кондратовичу. Кондратович подякував гетьману, поцілував полу його кунтуша і пішов у контору. Економ був здивований, адже такої щедрості від Потоцького ніколи не бачив. Впридачу до землі пан наказав дать утроє більше, і ще двісті дукатів! — Так тобі жаль чужих грошей, а не жаль чужої спини? Позавчора Потоцький всипав мені двісті канчуків, а сьогодні одсипав двісті дукатів: так покуштуй перше канчуків, та тоді вже і завидуй ласці його ясновельможності. Забравши гроші і розказ до пана Тридурського, Кондратович подякував родича за пораду і поїхав щасливий додому. Через тиждень пан Тридурський з’явився до Потоцького. Тридурський скаржився, що Кондратович шмагав його канчуками за те, що він не має голки. Та ще й говорив: «Отак батько наш Потоцький звелів дурнів вчить та на розум наводить! Не я тебе б’ю, а б’є його власна рука!» Пан Тридурський думав, що Потоцький, почувши се, розлютиться і звелить повісить Кондратовича, а Потоцький регоче собі, аж за живіт береться. Потоцький наказав Тридурському повернувшись в маєток дати Кондратовичу сто дукатів за те, що він добрий учень. Пан Тридурський було сперечався, так куди! Потоцького не переспориш: що він раз сказав, то так і буде. Довго втішались тією голкою. Далась вона не одному взнаки, не одного шпигнула. А жалуваться до Потоцького хоч не ходи: посміється і ще й грошей дасть тому, хто бив .             

3.7. Жанр: гумореска, побудована на анекдотичному сюжеті

3.8. Опрацювання змісту твору за питаннями.

Яке свавілля чинив Потоцький на своїх землях? (Потоцький був немилосердний до всього люду, а найгірше до жидів. Змушував він жидів кидати розпечені каміці у кота, міг замордувати бідну людину до полусмерті. Раз встрелив він жида — не свого, а другого якогось пана (дав жидові дукат та й каже: «Лізь лишень на вербу та кукай». Жид зліз, тільки кукнув раз, вдруге, а Потоцький застрелив його)

Як Потоцький «вибачився» перед паном убитого ним жида? (Потоцький звелів накласти цілісіньку хуру жидів, одписавши: «Не сердься, голубчику, от тобі за одного цілу копу посилаю!»)

Що вчинив Потоцький з молодицею, яка йому відмовила? (Раз сподобалась Потоцькому гарна молодиця, але на його залицяння вона не відповідала, то він наказав намалювати її портрет, а її вбив.)

Чому Кондратович залишився без маєтку? (Коло одного маєтку Потоцького, жив з жінкою, з дітьми небагатий шляхтич, пан Кондратович. Мав він кілька моргів земельки, фольварочок, добре працював. Розсердився на його за щось економ того маєтку, пан Тридурський, і вигнав Кондратовича з жінкою і дітьми із власної хати)

У кого Кондротович поїхав шукати підтримки, як допоміг йому Потоцький? (Потоцький підскочив до Кондратовича і запитав чи має він голку. Кондратович здивувався такому питанню і не знав, що відповісти. Тоді Потоцький розсердився і знову запитав чи має він голку. — Нема, ясновельможний пане,— одмовив Кондратович. — … я грабя Потоцький, коронний гетьман, над панами пан, мам сто городів, і в мене є голка, щоб часом, як розірветься, зашить, а ти — ланець, безштанько, і в тебе нема?.. Наказав Потоцький своїм людям побити Кондратовича, а сам каже: — Отак дурнів вчать та на розум наводять! Отак і ти вчи і лупи їх власною моєю рукою! Так не пощастило Кондратовичу, думав знайти правий суд, а знайшов люту кару.)

 Хто допоміг Кондратовичу і як у його біді? (Заплакав сердешний і поїхав у Тульчин до свого родича, що служив у Потоцького конюшим. Приїхавши, розказав йому все, як було, як його Тридурський пограбував, як Потоцький одчухрав. І вирішив Кондратович, за всяку ціну, віддячити Потоцькому.  А родич дав йому таку пораду: «щосуботи Потоцький переодягається старцем і ходить в капличку в парку, щоб відмолити у Почаївської богоматері гріхи, що за тиждень назбираються. Там його можна зустріти і зробити, що хочеться.»)

 Як він покарав Потоцького?  (Кондратович взяв малахай і біля капличи став чекати Потоцького. На світанку бачить іде Потоцький, обірваний та обшарпаний, з торбою через плече. Кондратович і дух притаїв, а Потоцький зайшов у капличку і став молиться. Кондратович теж зайшов до каплички і почав молитися за пана Потоцького, який дурнів, вчить і до розуму доводить! Потоцький уважно слухає і радіє, бо впізнав він Кондратовича, якого вчора наказав побити. Потім Кондратович запитує старця, чи має той голку? — Німа, вельможний пане,— одповів Потоцький, а сам мерщій до дверей, думає: «От собі на лихо навчив чоловіка. Щоб не задав він мені такої прочуханки, як я йому вчора». — Німа! — крикнув Кондратович і давай Потоцького шмагать малахаєм: «Отак батько наш Потоцький звелів дурнів вчить та на розум наводить! Не я тебе б’ю, а б’є власна його рука!» Вдовольнивши серце й душу, Кондратович плюнув на Потоцького та й пішов собі до родича.)

 Чи повернули майно головному герою? (Потоцький написав указ, щоб економ все повернув Кондратовичу.)

Чим розвеселив Потоцького Тридурський? (Тридурський скаржився, що Кондратович шмагав його канчуками за те, що він не має голки. Та ще й говорив: «Отак батько наш Потоцький звелів дурнів вчить та на розум наводить! Не я тебе б’ю, а б’є його власна рука!» Пан Тридурський думав, що Потоцький, почувши се, розлютиться і звелить повісить Кондратовича, а Потоцький регоче собі, аж за живіт береться.)

 За що Потоцький винагородив Кондратовича? (Потоцький наказав Тридурському повернувшись в маєток дати Кондратовичу сто дукатів за те, що він добрий учень. Пан Тридурський було сперечався, так куди! Потоцького не переспориш: що він раз сказав, то так і буде. Довго втішались тією голкою. Далась вона не одному взнаки, не одного шпигнула. А жалуваться до Потоцького хоч не ходи: посміється і ще й грошей дасть тому, хто бив )

V. Закріплення вивченого матеріалу
1. «Асоціативне гроно»

Кондратович: збіднілий шляхтич, працьовитий, правдолюб, вірить у чесність пана, розумний, швидко вчиться на своїх помилках…

Потоцький: багатий, зухвалий, чинить протиправні дії, сміється і заохочує грошима людей чинити як і він сам, не цінує життя своїх і чужих кріпаків…

Тридурський: жадібний економ, зводить на залежних від нього наклепи, позбавляє майна, наслідує дії Потоцького…

  1.               Евристична бесіда

З якою метою автор уводить у свій твір велику кількість полонізмів?

  • Яке враження справив на вас твір?
  • Що смішне, а що сумне в оповіданні?
  • Як ви вважаєте, чи могли такі випадки насправді бути у житті?
  • Яку б назву дали ви цьому твору?

VІ. Підсумок уроку

«Незакінчене речення»

Мені сподобалося у оповіданні…

Я не погоджуюся з діями…

Феодал повенен…

VІІ. Оголошення результатів роботи учнів на уроці
VІІІ. Домашнє завдання
Скласти план твору
 

 

 

Список використаних джерел:

http://dovidka.biz.ua/golka-storozhenko-skorocheno

 

https://uk.wikipedia.org/wiki/Стороженко_Олекса_Петрович

http://www.ukrlit.net/biography/storozhenko.html

 

 

docx
Додано
11 березня 2018
Переглядів
4414
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку