Позакласні заходи " Дзвони пам’яті поліської землі"

Загальношкільна лінійка

Збережемо пам'ять

про подвиг

Підготували та провели члени гуртка «Патріот України»

Вчитель. Наша сьогоднішня лінійка присвячена дню визволення Покошич від німецько-фашистських загарбників. 4 вересня 1943 року було визволено Короп, 18 вересня – Покошичі, а 21 вересня місто Чернігів та область від німецьких окупантів.

Війна і смерть – дві сестри, ніби пара,

Які крокують разом вже віки…

Це – ніби чиясь невблаганна кара,

Що слід лишає на усі роки.

Війна… Ти був там? Ні? То ти щасливий,

Бо ти не бачив сльози, біль і кров,

Не бачив ти, як погляд свій зрадливий

Кидала смерть на юних знов і знов.

Чи бачив ти, як проводжає мати

Свого єдиного, не воїна – дитя,

І молить Бога, щоби дочекати,

Або за нього дать своє життя?

Чи чув ти тихий плач дівчини,

Коли почула вість, що вже нема

Того, до кого серцем лине,

І що тепер вона уже одна?

А може, ти вдовиний погляд бачив,

Тої вдови, що на руці дитя,

Що ще недавно тато сина няньчив,

Сьогодні ж – сирота оце маля?

Чи хоч у сні до тебе приходила

Ота проклята усіма війна,

Яку ще в сорок п'ятім загасила

Чарівна, бажана і прошена весна.

1. У вересні 1943 року у результаті Чернігівсько-Прип’ятської наступальної операції радянських військ Центрального фронту під командуванням генерала Рокосовського, було визволено від німецько-фашистських загарбників Чернігівську область. Радянські війська 3 вересня вступили на територію Чернігівщини південніше Новгород-Сіверського. Успішно розвиваючи наступ, частини Центрального фронту        4 вересня визволили Короп, 6 вересня – Батурин, 9 вересня –  Бахмач, 15 вересня – Ніжин,  16 вересня – Новгород-Сіверський, 18 вересня – Покошичі, 21 вересня –  Чернігів.

2. Все далі відходять грізні і тяжкі роки Великої Вітчизняної війни, але не згасає пам'ять про тих, хто не шкодував своєї крові, хто приніс на олтар свободи найдорожче – життя.

Було те  давно, але слід пам’ятати

Про смерть і життя, і про гуркіт гарматний,

Про те, як війни розгорнулися крила

Й  дорогу  до  світла  людині  закрили.

Як  сутінки  лиха  на  землю  спустились,

І  горе  безмежне  по  світу  розлилось.

Безжальні  фашисти  на  нас  наступали,

Родини  вони  без  батьків  залишали.

Молилися  вдови  і  плакали  діти,

Безсилих  прокльонів  і  сліз  не  злічити.

І  марно  нещасні  солдат  виглядали,

Бо  ті  за  Вітчизну  життя  віддавали.

Із  різних  країв  всі,  далеко  від  дому,

Боролись  пліч-о-пліч  на  полі  одному

Та  гинули  в  битвах.  Одних  впізнавали,

І  з  болем  у  серці  їх  друзі  ховали.

Ім’я  невідомих  у  часі  зникали,

Їх  братські  могили  навічно  прийняли.

В  зажурі  над  ними  берези  схилились,

Сумують  за  тих,  що  в  війні  залишились.

За  тих,  хто  сльозами  і  кров’ю  умиті,

За  тих,  що  їх  віру  не  можна  зломити.

І  нині  у  серці  ми  будем  тримати

Пошану  до  тих,  кому  ім’я  –  солдати.

Їх  кров  не  упала  на  землю  даремно,

Серця  їх  схололи  –  тому  ми  живемо.

Тепер  же  хай  квіти  червоні  і  ніжні

Зігріють  холодне  могили  підніжжя.

3. Чорні крила війни закрили сонце. Кров’ю і пожарами котилася війна по нашій рідній землі. З небаченою мужністю відстоювали наші солдати кожну п’ядь землі. Битва за Україну була тривалою і важкою. Вона тривала 22 місяці.

4. Страшні сліди залишила війна. Тільки на території України в руїни і згарища було перетворено 714 міст, 28 тисяч сіл. Скільки горя, скільки страждань за цими цифрами.

5.  У граніті, у бронзі, у серцях живе великий подвиг воїнів-визволителів. Не забули своїх героїв-воїнів і наші односельці. Золотими літерами написані їх імена на Обеліску.

Доки світанками сонце встає,

А на калині зозуля кує –

Пам’ять людська не забуде повік

Мук закатованих, попелу крик.

Там, де кривавий пройшов душогуб,

Свідком лишився опалений дуб.

Чорний, як лихо. І жахом пропах.

Навіть боїться гніздитися птах.

Віти – мов горе заламаних рук.

Ні! То не свідок. А Пам’ятник мук!

Доки світанками сонце встає –

Нам на калині зозуля кує!

Тільки, як тріскає в тиші земля,

Стогін важкий із могил промовля:

«Спинись, Людино! Мовчки поклонись.

У тишині задумайся на мить.

І нам життя всміхалося колись.

Дзвонила сонцем сяюча блакить.

Ми мали в серці мужність і любов

І вірили у Перемоги час.

Хоча зотлілий попіл захолов,

Але наш голос досі не погас.

Орали ми і засівали лан,

Щоб добротою колосився світ.

Якби зібрати болі наших ран,

То розколовся б навіть і граніт!

Не треба сліз! Ще наші нас печуть,

Як тихо плаче росами трава.

Нехай же мирно променіє путь,

Для тих, хто наших мук не забува!

Коли не спить далекий небосхил

І стелиться туманом сивина,

Наш гнівний голос чути із могил:

«Хай буде тричі проклята війна!»

6. Восени 1943 року стали вільними Чернігівщина, її земля і народ. Але від вересня 1943 року до травня 1945 року ще стільки треба було пережити, стільки фронтових доріг пройти, вистояти і перемогти. Війна – важка, жорстока і кривава – ще тривала.

• До тебе, людино, звертаюсь:

Залиш на хвилинку щоденні турботи.

З собою побудь у глибокій скорботі,

Згадай чоловіка, товариша, брата,

Дружину, сестру чи посивілу матір.

• Перед трагічною хвилиною мовчання

Словами говорити неможливо.

Оця хвилина більше нам розкаже,

Ніж тисячі, а чи мільйони слів.

Солдатів подвиг, про який сьогодні

Дізнались ми, не вимовить словами,

А тільки серцем можна це сказати,

Але воно, на жаль, не має мови,

Лиш має біль. І тому я прошу

Солдатів пам’ять вшанувать мовчанням.

• У тиші урочистій до Пам’яті йдем,

Що в серці відлунює грізно.

В святому мовчанні над вічним вогнем

Схиляється наша Вітчизна.

Вклонімося тим, хто поліг у бою,

Хто покрив землю рідну собою.

Усім поіменно, хто впав у бою,

Хто відстояв нашу свободу.

Згадаємо всіх поіменно,

Серцем згадаєм своїм.

Це потрібно не мертвим,

Це потрібно живим.

/Вічна пам’ять героям, які загинули в боротьбі за свободу нашої Батьківщини. Вшануємо пам’ять загиблих хвилиною мовчання./

7. Без миру немає майбутнього. Ми всі за спокій і радість на нашій рідній землі, у нашій вільній Україні. /Оксана читає свій вірш про Україну/

В нас клятва єдина і воля єдина.

Єдиний в нас клич і порив:

Ніколи, ніколи не буде Вкраїна

Рабою фашистських катів!

Ми сталлю з гармати, свинцем з карабіна

Розтрощимо вщент ворогів.

Ніколи, ніколи не буде Вкраїна

Рабою фашистських катів!..

Вкладає меча в руки вірного сина

Наш край, щоб цей меч пломенів.

Ніколи, ніколи не буде Вкраїна

Рабою фашистських катів!

Чекає на ката ганьба й домовина,

Де б чоботом він не ступив.

Ніколи, ніколи не буде Вкраїна

Рабою фашистських катів!

Роззявилась свастики паща зміїна,

Та гада розчавить наш гнів.

Ніколи, ніколи не буде Вкраїна

Рабою фашистських катів!

8. 357 чоловік загинуло в районі від рук гітлерівських катів та їх посібників, з них 166 чоловіків різного віку, 131 жінка та 60 дітей.

    Але це не все. 1881 чоловік, переважно молодь, угнано на фашистську каторгу…

Людське безсмертя з роду і до роду

Увись росте корінням родоводу.

І тільки той, у кого серце чуле,

Хто знає, береже минуле,

Хто вміє шанувать сучасне, -

Лиш той майбутнє

Вивершить прекрасне.

    Усі чесні люди землі голосують проти війни, бо війна – це горе, розруха, сльози матерів і дітей. Хай наша земля не здригається від вибухів, хай у небі не буде гуркоту ворожих літаків. Ми голосуємо проти війни! Хай завжди буде мир на нашій землі!

/Вірш Оксани «Солдатові»/

Дзвони пам’яті поліської землі

Альбина

Я – Поліська земля,

Край могутніх лісів.

Я – краса вікова

З княжих славних часів.

Ніжний спів солов'я,

Гомін вічних дубів,

Хлібні ниви, поля,

Шелест трав на зорі.

Тихі хвилі річок,

Таємничість боліт,

Зграйки диких качок,

Лебединий політ.

Я – Поліська земля,

Обійди, облети

Гори всі і моря!

А такої, як я, – не знайти!

Юля

Я – Поліська земля,

Ти мене збережи!

Величай і шануй

В юнім серці завжди.

Задля пам’яті тих,

Хто відстояв в боях

І Дніпра береги,

І квітучі поля.

Щоб лелека до нас

Прилітав знов і знов,

За цю землю не раз

Пролилась людська кров.

Древній Короп святий

Рідний край у лісах,

                                  ,

Переправа в лугах.

Вже загоїли рани,

Що лишила війна,

Але пам’ять не зрадить,

Пам’ять – вічно жива!

Альона

Такий чудовий літній ранок…

П’ють роси срібні журавлі,

Вуста ромашки розтуляють

Назустріч вранішній зорі.

Над річкою туман ще висне,

А промінці вже будять луг,

І він стає такий барвистий!

Враз оживає все навкруг.

Такі жита довкола пишні!

І маки пломеніють ніжно.

А в небесах така блакить,

Що в серці юнім не вмістить.

Та небо враз хитатись стало,

Грозою бомб на землю впало.

Довкола все здригається, гримить,

І сонце зупинилося на мить.

  Таким став ранок 22 червня 1941 року.  Фашистська  Німеччина напала на нашу землю. Почалась Велика Вітчизняна війна, яка тривала  довгих 1418  днів і ночей.

Оксана

Тисяча дев’ятсот сорок перший рік.

    Двадцять друге червня. Неділя.

    Четверта година ранку,

    Який народжувався з квітів і роси.

Хтось відпочивать кудись збирався,

   А хтось травичку зранку вже косив.

   Не знали ще, що тінь лягла на плечі,

   Що буде боляче дорослим і малечі…

Такі жита, що не дістать рукою!

    Така блакить, що в серці не вмістить!

    І раптом поле стало полем бою,

    І, навіть, сонце зупинилося на мить!

 Зненацька танки здибились перед житами,

    І повалив густий, клубчастий дим.

    І бризнув колос на броню сльозами,

    І зерном бризнув, трепетним, живим…

Світлана

Над Десною в лузі поросла калина,

З вітром розмовляла, все йому хвалилась:

«Скільки цвіту білого людям подарую,

Як весна прекрасная до краю прибуде!

У вінки вплітатимуть Покошицькі дівчата

Мої квіти ряснії, щоб подарувати

Для коханих, суджених, що в мріях дівочих».

Тільки не судилося тим словам пророчим

Збутися, як мріялось, як того хотіла,

Бо весна безжалісна віти обпалила.

Попрощавшись з милими, парубки в солдати –

У боях під кулями землю захищати.

А ворожі чоботи топчуть все підряд,

Гілочки калини від гармат тремтять.

Та фашистські  постріли її не злякали,

Партизанам гоїла ягідками рани.

Скільки довелося їй у вітах ховати

Красунь-полісянок від фашиста-ката!

Так і не сховала всіх… Прохолодним ранком

У лісах над краєм чорний дим серпанком.

І  танули в вогні  тому жіночі надії,

Плач дітей нехрещених, дівочії мрії.

Прилетіла пташечка, сіла на калину,

Обпалені лапки й крильця – тьохнути не в силі.

Ірина

Б’ється чайка над водою,

Тужно склавши крила.

Повертаються солдати.

– Дніпре, дай їм сили!

Дай їм мужності не впасти

В твої темні води,

Дай до берега дістатись –

Принести свободу.

Бомби рвуться, зброї скрежет,

Лози вивертає,

Дніпро піниться, вирує,

А чайка літає.

– Ти навіщо, Дніпре, хвилі

Підняв вище кручі?

Забрав в бездну, без могили

Хлопців ще безвусих?

А Дніпро вирує дужче,

На плотах гойдає,

Закидає аж на кручу,

Із пекла – до раю.

– Неси, чайко, вість до моря,

Що Дніпро вже вільний,

Та пусти на його води

Віночок калини

Альоша

Біля буйних лоз та високих круч

На своїй росли ми землі.

Ой Дніпро, Дніпро, серед темних туч

Над тобою мчать журавлі.

Ти дивись на бій, — мов прибій ріки,

Ми в атаку йшли в перегін.

Хто в Дніпро поліг, буде жить віки,

Я ……………………………

Велика Вітчизняна війна тривала 1418 кривавих днів і ночей. Кожен день, як рік, кожен рік як століття.

Літом 1941 Німецькі війська наносять раптовий і сильний удар по всьому західному кордону трьома великими групами армій: «Північ», «Центр» і «Південь». У перший же день війни була знищена значна частина радянських боєзапасів, пального й військової техніки; знищено близько 1200 літаків. За три тижні війни німці захопили Латвію, Литву, Білорусію і значну частину Молдавії та України.

30 вересня 1941 р. німецькі війська почали наступ на Москву, а Гітлер готувався до параду на Червоній площі. Та не так вийшло, як гадалося.

Воїни більше місяця боролися не на життя, а на смерть і не допустили фашистів до столиці. 7 листопада, як і в мирні часи, на параді по Червоній площі проходили героїчні підрозділи червоноармійців. А вже в кінці листопада  відбулося перше зупинення ворожих військ по всіх напрямках.

Але до кінця війни було ще так далеко…

Крок за кроком, повільно, але впевнено, в тяжких боях відвойовуючи кожний шматочок рідної землі, почалося визволення, яке тривало набагато довше, ніж ішло захоплення. Майже два роки тривало звільнення території України від гітлерівських військ: із 18 грудня 1942р. по 28 жовтня 1944 року.

В кінці квітня 1945р. починається битва за Берлін. 30 квітня радянські воїни підняли Прапор Перемоги над над рейхстагом німецької столиці Берлін.

Альона Н

Всього за роки Великої Вітчизняної війни наша країна втратила 26 млн. 600 тис. своїх синів і доньок. З них: 6 млн. 800 тис. військовослужбовців загинули в боях,  4 млн. 400тис. солдат зникли без вісті на дорогах війни і потрапили в полон, а решта загиблих – мирне населення.

Україна втратила кожного шостого свого жителя, в руїни було перетворено 714 міст і 28 тисяч сіл. /читає свій вірш/

Наташа

Солдатські душі. Вони очима-зорями дивляться на нас із небес, журавлями пролітають над нами, сумно курличуть в небесній далині.

Вони віддали своє життя заради миру на землі й нашого з вами спокою. Хто візьметься підрахувати, скільки вони могли б зробити й скільки б радості зазнали?!

Треба окинути зором небо й білі хмаринки на ньому, подивитись на рожевощоке дитя на руках у матері, щоб осягнути, якими коштовностями вони могли б користуватись багато десятиліть, але вони не дістались їм.

Як дорого коштує Мир!

Знову осінь золотава

По Україні моїй іде,
Та сплять навічно її солдати,

А пам’ять в серці про них живе.

Хай пломеніють на обелісках квіти,

Стежина пам’яті не зароста,

Нехай згадають у віршах діти,

І  біль, і сльози, що принесла війна.

Я………………..

 І знов біля братської тихо стою,

    І спогад приходить, мов тихе зітхання.

    Пливе, наче вічність, здобута в бою,

    Хвилина мовчання.

Натягнуті нерви, немов тятива,

    Пронизує пам’ять скорбота прощання,

    І сумно згасає і тяжко сплива

    Хвилина мовчання.

 І подвиги мужні і дружнє плече…

    І роки надій, перемог сподівання….

    І серце сльозою нараз опече

    Хвилина мовчання.

Хвилина мовчання пекуча й терпка, як сльоза.

   Хвилина мовчання – в ній наша любов і гроза.

   Як подвиг полеглих, священна хвилина мовчання!

   Вшануймо пам’ять полеглих хвилиною мовчання!

(Хвилина мовчання)

Дякую.

Дорогі діти! Я хочу побажати вам миру, любові й злагоди. Нехай страшна війна не затьмарить ясний погляд ваших допитливих оченят, а в серденьках ваших хай навічно збережеться пам’ять про тих, хто віддав своє життя за нас.

 А ці ручки за вашу старанність і небайдужість будуть нагадувати вам про зустріч на канікулах із солдатами АТО.