Позакласний виховний захід "Українські вечорниці"

Українські вечорниці

Дійові  особи:  Господиня – Солоха;                                                                                                                             

                           2 кума;

                           Наталка-Полтавка;

                           Петро;

                            Голохвостий і Проня;

                            Дяк.

Ведучий 1. Україна… Золота, чарівна сторона. Земля, рясно уквітчана волею, щастям, свідками чого є високі в степу могили, обеліски та прекрасна на весь світ народна пісня.

Ведучий 2. Українська пісня… Хто не був зачарований нею, хто не згадує її, як своє дитинство, свою юність, красиву і ніжну. Який митець не був натхненний її мелодіями! Яка мати не співала цих легких, як сон, пісень над колискою дорогих дітей своїх!

Ведуча 3. У глибину століть сягає історія нашого народу. Пізнати історію рідної сторони, рідної мови нам допомагають книги і самобутня творчість нашого народу, мелодійні пісні та думи, барвисті коломийки й ліричні хороводи, фантастичний світ казок.

Ведуча 4. Хай же сьогоднішній вечір відкриває перед вами, юні друзі української мови, розум, мудрість, щедрість, гумор нашого талановитого народу.

Хата. Біля столу куняє кум. Стук у двері. Чути голос другого кума.

2 кум. Куме, ти вдома? (Кум обізвався). Ти що це спиш, чи що?

1 кум. Та ні. Це я так, трохи задрімав.

2 кум. Ех куме, куме! Гріх у такий вечір сидіти вдома одному, а ще більший гріх у такий вечір не випити чарочку-другу (наливає чарочку).

Господин-Солоха. Ой, мого шелихвоста десь  досі немає. (Чути спів кумів).

Чи це не він співає? Та й кума голос впізнаю. Авжеж, вони, мабуть, з самого

ранку почали… (Йде до них). Хіба ж так годиться? Скоро хлопці та й дівчата прийдуть.

Кум-господар. А що нам, хай приходять, тільки не торохти. Годі вже! Розкричалася!

(Чути спів дівчат і хлопців «Ой на горі та й женці жнуть»)

Солоха. А славно співають. Я страх люблю хлоп’ячі співи!

Господар. Славно, славно! Поспати б оце, а вони гукають.

Солоха. А що б вони ще робили, коли б їм ще погуляти, як не на вечорницях! За будні наробляться!

    (Позіхає. Стук у двері).

Солоха. Господи, дівчата та хлопці прийшли, а в нас ще не все готове. Вставай,

чого розсівся, старий, не чуєш, чи що? Он уже в двері стукають.

Входять дівчата та хлопці.

Дівчина 1. Добрий вечір у вашій хаті! (Кланяється). Уклін господині! Чи веселі вечорниці у нас на Україні? Чули, що в оцій хаті будуть вечорниці.

Господиня. Добрий вечір, добрий вечір, любі гості! Просимо, просимо!

Ви заходьте в нашу хату, -

Превелику, пребагату,

Від зірниці й до зірниці

Хай лунають вечорниці!

Дівчина 2. Гей, на наших вечорницях,

                    Хто сумний – розвеселися!

                    Співи й танці, небилиці, -

                    Гарні будуть вечорниці!

 

Дівчина 3. Стрічайте пирогами,

                    Смачними і масними,

                   Бо ми ж прийшли з піснями.

 (Пісня «А я молода, на базар ходила…»)

Господиня-Солоха. Ще раз просимо гостей до хати. Просимо, просимо сідати.

Дівчина 4. Чи пристало нам сідати. Ми прийшли танцювати і пісні співати.

Хлопець 1. Дорогі друзі! Запрошуємо вас усіх до нашої оселі, де зараз починаються вечорниці.

Танцюють український народний  танок.

Хлопець 2. Козаче, а ти чув, що… (сміються)

Кум 1. Куме, чи ти чув? Козаче! … Козак… Ха-ха-ха… Та які ж ви козаки? Щоб козаком стати, треба багато знати, бути умілим,  сильним, розумним.

Кум 2. А що, хіба вони не такі? Ось нехай вони нам і доведуть.

Кум 1. Ось і подивимося.

Кум 2. По-перше, добрий козак починає свій день з козачої їжі.

Кум 1. А яка головна козацька їжа? (Звертається до залу). Хто знає? Вірно, куліш. А нумо, ідіть до нас, хлопці, тут і куліш покуштуєте.

(Гра «Хто швидше з’їсть куліш)

Кум 2. Бачиш? А ти казав, що вони не козаки.

Кум 1. Що тут  такого? Дали їм куліш, дали ложку і їж собі. Нехай вони краще скажуть, яка козацька страва найпопулярніша на Україні?

Кум 2. А її їдять зранку чи ввечері?

Кум 1. Козак їсть її і зранку, і вдень, і ввечері, особливо такі гарненькі, смачненькі, маленькі, і великі, з сиром, з м’ясом, з грибочками, з картопелькою, вишнею, і звуть їх…

Кум 2. Чуєш, вірно кажуть – це вареники.

Кум 1. А чи вміють вони їсти вареники?

Кум 2. От і дивний же ти! Хто ж не вміє їсти вареники?

Кум 1. От саме так і не вміють! Що це таке, вареники з сиром, та задарма! Пропоную всім змагання.

Кум 2. Що це ти вже знову придумав?

Кум 1. Справжній козак повинен вміти їсти козацьку їжу без допомоги рук.

(Гра «З’їм вареник без рук»)

Кум 2. Бачиш, справжні козаки!

Кум 1. Ні, ще не справжні!

Кум 2. Ну що іще?

Кум 1. А що ж це за козак, який не вміє танцювати?

Кум 2. А хто сказав, що вони не вміють танцювати?

(Танець «Гопак»)

Кум 1.  А чи знаєте ви такий танець – повзунець? Кожен козак повинен його вміти танцювати.

Кум 2. Ану, хлопці! Виходь до кола!

(Гра «Повзунець»)

Кум 1.  От тепер і я бачу, що ви справжні козаки. (Музика)

Дівчина. Дівчата, хлопці, музики на вулиці грають. Пішли. Покличемо їх до нашого гурту. (Виходять)

Чути стук у двері. Заходить, покректуючи, Дяк.

Дяк.  Добрий вечір, незрівнянна Солохо! Заскучав я трохи та й прийшов до тебе. (Підійшов ближче, кашлянув, посміхаючись).

А що це у вас, велеліпна Солохо? (Відскочив)

Солоха. Як це –що? Рука, Йосипе Никодимовичу.

Дяк.  Гм! Рука! Хе-хе-хе. А це що у вас, дрожайшая Солохо? (Показує на шию Відскакує).

Солоха. Ніби не бачите, Йосипе Никодимовичу. Шия, а на шиї – намисто.

Дяк.   Гм! На шиї намисто! Хе-хе-хе! А це що у вас, незрівнянна Солохо? (Стук у двері)

 Ой Боже ж мій! Стороння особа. Що це буде, як застануть особу мого званія? Бога ради, доброчесна Солохо! Ваша добрість, як сказано в писанії луки, глава трин… трин… Стукають, їй Богу, стукають!..

Солоха. Та заспокойтесь ви, Йосипе Никодимовичу, це дівчата прийшли, вечорниці ж сьогодні. (Заходять з піснею дівчата).

Дяк.   Ой, дівчата, мої ж ви качечки, мої ж ви куріпочки, заходьте, заходьте, порадуйте мене, старого. А які ж всі гарні. Де мої молоді літа?

Солоха. Так, справді! Дівчата у нас найкращі! Славляться як красою, так і вмілими руками.

Дяк (біля дівчат) Ох, будуть з них добрі молодички, мої ж ви солошеньки.

Солоха. А чи знаєте ви, Йосипе Никодимовичу, і ви, любі гості, що Солоха – це образ української жінки. А її завжди знали як умілу, привітну… А ось давайте, Йосипе Никодимовичу, подивимося, на що здатні наші дівчата?  Знаю я, що зараз проводять найрізноманітніші конкурси краси. Давайте і ми з вами проведемо такий конкурс. Але ми назвемо його «Сучасна Солоха». Ну, дівчата, хто братиме участь у нашому конкурсі? Не баріться, виходьте сюди!

такий конкурс. Але ми назвемо його «Сучасна Солоха». Ну, дівчата, хто братиме участь у нашому конкурсі? Не баріться, виходьте сюди!

 

1.      Пісня (весільна)

2.      Танець.

3.      Причаруй.

Солоха і Дяк нагороджують переможницю конкурсу хусткою і намистом із бубликів.

Дяк.  Пішли, мої миленькі, мої солошеньки, я вас проведу.

(Дяк і дівчата йдуть із сцени. Солоха заходить вглиб сцени. Музика. Виходить Наталка Полтавка)

Наталка Полтавка. Не минула мене лиха година. Возний гірше ріп’яха причепився. Боже милосердний! Що зі мною буде? Страшно і подумати, як з немилим чоловіком увесь вік прожити. Куди мені подітись? Горе мені. Добрі люди, поможіть мені, пожалійте мене! Боже! Коли уже воля твоя така, щоб я була за Возним, то вижени любов до Петра із мого серця і наверни душу мою до Возного, без Твого чуда я пропаду навіки (стає на коліна).

Виходить Петро.

 

Петро. Гірко мені слухати, що Терпелиху називає другий, а не я, тещею. Так, Наталка не моя. Наталка, яку я любив більше на світі, для якої стогнав під тяжкою роботою, для якої скитався на чужині, зароблену копійку збирав докупи, щоб розбагатіти і назвати Наталку своєю навічно! І коли сам Бог благословив мої труди, Наталка дістається іншому! О, зла моя доле! В який час я тебе стрічаю! І для чого тільки побачилися, щоб навіки розлучитис

Наталка Полтавка. Петре! Скільки сліз я пролила за тобою! Я знаю тебе, тому не питаю, чи іще ти любиш мене, а за себе не боюся. Моя мати хотіла, щоб я за Возного вийшла заміж, бо тебе не було. А коли ти прийшов, то Возний повинен відступитися.

Петро. Возний – панич, чиновник і багатий, а я не маю нічого. Вам з матір’ю ворогів додам, а не допомоги.

 Наталка Полтавка. Петре, не так ти думав, коли я проводжала тебе. Петро більше не любить мене. От яка тепер правда на світі. Підеш, Петре, до тієї, яку тепер любиш. Перед нею мене, бідну, за любов осудиш.

Петро. Я другої не любив і любити не буду. Тебе ж, моє серденько, повік не забуду.

Разом. Бог поможе серцям вірним пережити муки. Наші душі з’єднались, з’єднайтесь і руки.

(Пісня «Ой, я дівчина Наталка»).

Виходить Солоха.

Солоха. Ой, як гарно співаєш, люба Наталко, і гості тебе заслухались. Я їм теж пропоную поспівати. І ось вам конкурс. Багато пісень починається з «Ой».

Наталка Полтавка.  Поділимося на дві команди. Одна – моя. Друга – Петра.

Петро. Молодці. А тепер гайда на вулицю.

Солоха (одна) Ой. А це хто? Невже Голохвостий?

(Виходить Голохвостий з піснею «Моя мама добре серце має…»).

Голохвостий (з цигаркою) Звольте закурити?

Проня. Ваша папіроска шкварчить.

Голохвостий. Ето у груді у мене шкварчить.

Проня. Чого?

Проня. Ах, что ви!

Голохвостий.  То есть тут у нутрє у мене такая стрємітєльность до вас, Проня

 

Прокоповна, што хоч сквозь огонь готов простить!

Проня. (набік) Починається! Починається! Ах, єто кавалєрскиє насмєшкі. Может, по каму другому… У вас сталько баришень…

Голохвостий.  Ето ви пущаєте критику, я своєй душі, Проня Прокоповна, не покіну ліш би гдє. Развє хіба там, гдє ваша душа, - і більше в нікотрому мєстє.

Проня. А ви знаєте уже, яка моя душа?

Голохвостий.  Ах, Проня Прокоповна, не рвіть мене, як пуклю. Потому відітє, какой я погібший єсть человєк.

Проня. Чого ж погібший?

Голохвостий. Потому здєсь у мене (показує на серце) такоє смєртєльноє воспалєніє завелось, што аж шипить…

Проня. Коли б заглянуть можна було вам у серце.

Голохвостий. То ви би там увідєлі , што золотимі слов’янскімі буквамі написано: «Проня Прокоповна Сєркова». Ах, но єжелі б золотой ключ до вашого серця та лежав у моєй душі у кармані, вот би я бив щасливий. Я би кожну мінуту одмикав ваше серце і смотрєл би , не мився б, не помадився б, не пив, даже не курив би по три дні , та всьо смотрєв би!

Проня. Ах, корда б же тому була правда! (набік) Чого ж він навколішки не стає?

Голохвостий. Да пущай мене алад’ябль скорчить,когла, значить, брешу! (Набік)Ну сміливіше! (Стає навколішки) В груді моєй – Везувій так і клекотить. Рішайте судьбу мою нещасную, прошу у вас руку і серце!

Проня. Ой, мама моя! Я так стривожена… Так сталось несподівано… я. я вас, ви знаєте, чи ви мене не обманюєте, чи любите? Я ще молода. Не знаюсь у цім ділі…

 Голохвостий. Ви не веріте? Так знайте ж, што я рєшитєльно нікого не любив, не люблю і не любитиму, окромя вас! Да єслі б любив так Братську ікону, то мєня б анголи живим взяли б на небо!

Проня. Так дуже любите?

Голохвостий. То єсть говорю вам – кип’яток!

 Голохвостий. Не безпокойтесь… обхождєніє, понімаю.

Проня. І я вас дуже люблю! Душка моя! (Дає руку поцілувати). Я согласна бути вашою половинкою. Мамонька! Папонька!

Заходять дівчата і хлопці. Співають пісню «Ти ж мене підманула».

Хлопець. Галю,Галю чорнобрива! Чого в тебе брови криво? На козака задивилась та й брівоньки іскривились.

Дівчата. Ішов Гриць з вечорниць вночі слободою,

                Сидить сова на воротях, крутить головою.

                Він, сердяга, як побачив, та через городи,

                Заплутався у бур’яні та й наробив шкоди.

Хлопці. В Дерезуватці густо хати – вітер не провіє,

                Сама мати вікна миє, бо дочка не вміє!

Дівчата. Ішов Гриць з вечорниць темненької ночі,

                 Сидить гуска над водою, вирячила очі.

                Я до неї гиля-гиля, вона й полетіла,

                Коли б не втік осокою, була б Гриця з’їла.

Хлопець. А чи не здається вам, що вже час додому?

Всі. Дякуємо господині і господарю.

Господарі. Спасибі й вам! Будьте здорові!

Хлопці і дівчата виходять з піснею:

«Скільки б не співали, а кінчати час,

Кращі побажання ви прийміть від нас!

І в вас, і нас хай буде гаразд,

Щоб ви, і ми завжди щасливі були!

Ведучий.  Дорогі друзі! Ми раді, що сьогодні у залі не було байдужих. спонукали до зустрічі найдревнішим  і наймудрішим порадником – книгою.

Бажаємо вам цікавих знахідок! На все добре! До побачення!