Виховний позакласний захід "Свято рушника"

Свято рушника

 

 

 

 

 

                                                                                       І на тім рушникові –

 І дитинство, й розлука,

                                                                          І вірна любов…

                                                                                                      Андрій Малишко

 

     Сцена чи кімната, де проходить свято, прикрашено вишитими рушниками, хустинами, пучками калини. Посередині стіл, накритий вишитою скатертиною,біля столу – лава.

На сцену виходить дівчина в українському одязі.

 

1-ша дівчина. Вечір добрий, любі друзі, шановні гості!

Ми раді вас сьогодні  привітати

На світлому і радісному святі,

Ласкаво просимо до хати! (вклоняється)

 

На сцену піднімаються із залу хлопці та дівчата в українському національному одязі. Їх зустрічає друга дівчина з хлібом-сіллю на вишитім рушнику.

 

2-га дівчина. Гостей годиться хлібом-сіллю зустрічати,

                         Привітним гожим словом віщувати.

                         Прийміть же хліб на мальовничім рушникові,

                         Про цей рушник сьогодні йтиме мова.

Хлопець приймає з рук дівчини рушник, цілує хліб і кладе на стіл, біля якого на лаві вмощуються хлопці та дівчата.

Дівчата розгортають вишивки і беруться до роботи, наспівуючи пісню «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Тим часом хлопці, ніби поважні ґазди , починають розмову.

У нас сьогодні ніби вечорниці,

Милують око диво-рушники,

Дівочий спів лунає у світлиці,

Як добре, що є звичаї такі.

Збиратися разом, співать, гуляти,

Про Україну-неньку розмовляти,

Дізнатись більше про традиції, обряди,

Культуру та історію ми завжди раді.

Скільки багатства в нашого народу!

В криниці мудрості не висохла вода,

Свято шануються закони роду,

Душі народної скарбниця не згаса.

А мова наша, рідна мова –

Чи то не золото, не скарб?

Вона, мов гілка калинова, -

Красою вабить і цілющий має дар.

А як же не згадать про пісню,

Сумну й веселу, радісну й тужну.

Вона то у блакить зрина небесну,

То серце криє без жалю.

Не  вистачить нам ночі, парубки,

Щоб  розказати про всі оті скарби.

Адже сьогодні ми прийшли сюди,

(звертається до глядачів)

Щоб розповісти вам про рушники.

Виконується «Пісня про рушник» (сл. А Малишка,муз. П. Майбороди).

1-й хлопець. Яка чудова пісня, і слова прекрасні, і музика чарівна! Мої любі друзі, а чи багато знаєте ви пісень про рушник? (Звертається до залу). Ану давайте проведемо такий собі конкурс на краще знання пісні про рушник. Переможця чекає приз.

1-ша дівчина. Хто з вас не бачив вишиваного рушника? Мабуть, немає таких. Хоч раз, а все-таки стрічали. Адже рушник здавна слугував лише окрасою в світлиці. дістав від слова «Рука» - ручник, тобто рушник.

2-га дівчина. З давніх-давен у чарівну силу рушника вірили, як у доброго

чародія, що убереже від усякого лиха. Спитаєте, звідки ж бо взятися такій силі? А сила рушника – у візерунках, вишитих на ньому. Рушники можна читати так, як читають книги. Треба лише розумітися на орнаментах.

3-тя дівчина. А ще я чула:  кажуть, коли людина, котра вишиває рушник, має думки і бажання чисті, добрі, радісні, то і рушник матиме чарівну силу. Чи це так?

2-га дівчина. Так, подруженько, так. Адже лиха людина не може володіти чарами добра. дивовижні візерунки. Аж не віриться, що своїми руками можна таке диво створити.

Ведуча І. Мистецтво вишивання дуже давнє. З покоління в покоління передавалося воно від однієї майстрині до іншої, відшліфовувалося, відточувалося. Про існування вишивок на території сучасних українських земель у давні часи свідчать стародавні історики, зокрема Геродот та інші матеріали розкопок. У могилах перших століть нашої ери знайдені залишки вовняного одягу, прикрашені багатоколірними вишивками. Найстарша датована пам’ятка української вишивки – 1673 рік. То фрагмент рушника, що відзначається багатством візерунка та високою технікою виконання.

(Виконується українська народна пісня «Місяць на небі, зіроньки сяють»).

3 дівчина. Рушник! Як багато промовляє нам це слово! Скільки зворушливих спогадів пов’язано з ним. На вишиті рушники приймала повитуха немовля (причому для хлопчиків на рушникові вишивалися свої

візерунки, а для дівчаток – свої). На заручинах, коли дівчина погоджувалася вийти заміж, вона перев’язувала рушниками сватів. І  день весілля ставали наречені на вишитий рушник.

Звучить мелодія української народної пісні «В саду гуляла, квіти збирала». Готується сценка сватання. На сцену виходить мати, батько, дочка Галя. Батько біля печі палить люльку. Галя заглядає у дзеркало. Мати видивляється щось у вікні.

Мати. Галю! Галю! Дитино! Ану покинь ото красуватися, та колупай її,

колупай! А ти, старий. Чого розсівся? Хутко святкову свиту одягай та за стіл сідай, як господар поважний.

Батько (не дуже поспішаючи). Та я зараз. А що там горить, чи що?

Мати. Та бодай тобі! Свати йдуть! Свати!

Галя. Ой, лишенько.

Батько сидить за столом, мати зустрічає гостей, Галя колупає піч.

1 сват. Здорові були, ґаздо та ґаздине!

Мати. Та здорові, чого й бажаємо! Проходьте, сідайте до столу. Цікаво знати, що привело вас до нашої хати?

Батько. Яку таку справу маєте до нас?

2 староста (покахикує в кулак). Та діло тут таке. Шукаємо ми куницю – красну дівицю, а вона. Кажуть, до вашої хати забігла.

Батько. Он воно що!

1 староста. Ну а наш князь шукає її, бо хотів би мати у себе.

Мати. Галю, чи чуєш?

Галя. Та чую, мамо, чую. Постривайте, я зараз. Галя виходить. (Через хвилину заходить з рушниками та хустиною. Молода перев’язує сватів рушниками, молодому дарує хустку на знак згоди. Молоді стають на рушник і просять батьківського благословення).

Галя. Дозвольте, батько, дозвольте, мати,

На рушник вишиваний перед вами стати

Та благословення вашого дістати.

Благословіть, мамо, благословіть, тату,

На щасливу долю, на життя багате.

Мати й батько з іконою благословляють молодих.

Мати.  Бог благословляє і я благословляю,

Жити аж до віку в парі вам бажаю.

Хай діти – як квіти, життя барвінкове,

Веселе, як ружі оці барвінкові.

Батько. Щастя вам, діти,  поваги, любові,

Хлібного столу, доброї долі,

Зерном золотим хай колоситься нива,

Хай буде родина здорова й щаслива.

Мати. Любітесь, шануйтесь, діток плекайте,

Людей не цурайтесь, привітно стрічайте,

Та батька з матір’ю не забувайте.

(Молоді  дякують батькам за благословення. Донька звертається до матері):

Галя. Спасибі тобі, моя ненько,

Що будила мене раненько,

А я слухала, вставала

Та рушнички напряла,

По тихому Дніпрові бігала,

На сухому бережечку сушила,

Своїх старостів дарила.

(Знову звучить мелодія «В саду гуляла, квіти збирала». Молоді, свати та батьки йдуть зі сцени. Далі поновлюється розмова за столом між хлопцями та дівчатами).

1 х.  На щастя-долю давала мати синові рушник, коли виряджала його в далеку путь. А кохана дівчина дарувала молодому шовкову хустину, щоб на чужині не забував її.

1 д.  (із вишитою хустиною в руках).

Як я проводжала милого із дому, -

Не забудь в поході та вернись живим.

І поїхав милий з-під вогню і грому,

Хусточка червона розцвіла за ним.

Хусточку червону я подарувала,

Вишиту барвінком у тривожні дні.

Як я дожидала, як я виглядала,

Може, прийде звістка радісна мені?

Тільки десь надвечір під липневу зливу

Вийшла за ворота – кінь в полях біжить,

Обірвавши повід, розметавши гриву,

Хусточка червона на сідлі лежить.

                                                                                                     А. Малишко

 

1 х. Ой, дівчата, як же багато ви нам розповідали сьогодні! Як же цікаво вміти читати рушники. І як добре мати їх у світлиці. Мабуть, багато хто забажає й собі навчитися вишивати таку красу.

2 д. То певно, що так. Бо з давніх-давен кожна українська дівчина вміла вишивати. І, ледь підрісши, починала готувати собі посаг – сорочки, запаски, плахти, а найперше – рушники. З чистою думкою, світлою душею, гарними бажаннями, і з піснею.

Співають пісню «Чорнобривців насіяла мати». Сл. М. Сингаївського,

муз. В. Верлинича.

1 д. Так, розповідали ми сьогодні багато. Але це не все. Бо неможливо збагнути до кінця душу народну, її багатство.  А в рушникові – як і в пісні чи слові – закладена душа народу, скарбниця якого безмежна.

1 х.  Ну що ж, за вечір цей чудовий

Спасибі вам, і щирий всім уклін. (Вклоняється)

 

1 д. Спасибі на добрі, на гарнім слові.

Живіть багато, будьте нам здорові! (Вклоняється)

2 д. А проще хочеться сказати:

Шануйте, друзі, рушники,

Квітчайте ними свою хату,

Та обереги від біди.

2 х. Шануйте ті, що дала мати,

Готуйте дітям – з чистої роси,

Щоб легше їм в житті здолати

Похмурі та скрутні часи.

2 д. Шануйте, друзі, рушники!

 

Звучить музика. Всі учасники свята виходять на сцену. Виконується танець з рушниками.