Позакласний захід - семінар науковців "Духмяні коштовності"

Тема. Духмяні коштовності

Мета:  поглиблення знань учнів про різноманітні спеції, їх роль чи шкоду

             для організму;

             розвиток пізнавальної  активності та ролі біологічних знань для

             формування професійних знань у своїй професії;

             виховання гармонійної особистості учнів.

 

Форма проведення: позакласний захід – семінар науковців

 

Міжпредметні зв ́язки: географія, історія, технологія приготування їжі,     

                                           хімія.

 

Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, презентації

 

Структура позакласного заходу:

   1.Організаційний момент (2хв.)

   2. Актуалізація опорних знань та вмінь учнів  (вікторина) (13хв.)

   3. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності учнів ( проблемне завдання) (5хв.)

   4. Семінар науковців ( 20хв.)

   5. Підсумок заходу та домашнє завдання ( вправа «Сонце»)  (5хв.)

 

ХІД ПОЗАКЛАСНОГО ЗАХОДУ:

1. Організаційний момент

(організація групи, перевірка готовності до роботи)

2. Актуалізація опорних знань та вмінь учнів  (вікторина) (додаток)
3. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності учнів

(проблемне завдання)

     Хочу запропонувати вам тему про спеції, їх ролі у зміцненні нашого здоров’я.  З недавніх пір мене дуже зацікавила тема спецій та застосування їх у різних сферах нашої життєдіяльності.  Кожна спеція має свій неповторний смак, колір, аромат і навіть характер. Спеції володіють цілющими властивостями, і якщо ви знаєте, як правильно їх застосовувати, у вас буде завжди відмінний імунітет і прекрасне здоров’я. А ваші домашні будуть насолоджуватися різноманітністю смаків і ароматів у приготованих з додаванням спецій  страв.

     Як ви вважаєте, чи потрібні вам – кухарям одержані сьогодні знання про біологічну та валеологічну характеристику спецій? Якщо так – підніміть зелену карточку, якщо ні – червону.

     Бачу думки розділилися, тому давайте спробуємо сьогодні вирішити це питання.

4. Семінар науковців.

     Викладач. Сьогодні ми з вами не прості учні, а науковці різних сфер – ботаніки, географи, лікарі та кухарі. А об’єкт нашого наукового дослідження – спеції, які найпоширеніші у світі – лавровий лист, перець чорний, перець духмяний, гвоздика.  Звичайно, це дуже маленька частина величезної сім'ї  спецій. Тому сподіваюся, що цей семінар – це лише перша ластівка у вивченні спецій. І так символічно співпало, що зустріч наша відбувається саме у листопаді. Бо 16 листопада світ відзначає День спецій.

     Пропоную наш семінар на цій ноті вважати відкритим.

    Яка з спецій найчастіше використовується для приготування страв? (перець чорний). Запрошую до слова кухаря:

     Кухар. Перець чорний є практично класичною універсальною пряністю, однією із найпопулярніших на всіх материках. Як пряність перець чорний застосовується під час готування супів, овочевих салатів, усіх видів м'яса, включаючи дичину,савойську капусту, квасолю, горох, квашену капусту, яєця, рибу; він входить до складу низки соусів, підлив, маринадів, застосовується в консервній промисловості, під час виготовлення ковбас і безлічі виробів із м'яса та навіть до десертів.

     Перець чорний має особливий земляний аромат та дуже гострий гірко-пекучий смак. Дану пряність у кулінарії використовують як у вигляді горошин, так і в меленому вигляді. Перець чорний рекомендується використовувати у кінці приготування страви, щоб він зберіг усі корисні властивості та аромат.

     Викладач. Запрошую до слова ботаніка:

      Ботанік. Чорний перець (малабарська ягода) у природі цей кущ обвиває дерева, досягаючи до 15м. Вирощується як сільськогосподарська культура, для якої на плантаціях ставлять шести заввишки 4 – 5 м. листочки завдовжки 80 – 100мм. Після закінчення цвітіння з'являються круглі плоди, спочатку зеленого кольору, потім жовтого чи червоного.

    Довжина грона 80 – 140мм, яка містить по 20 – 30 кістянок. Для одержання чорного  перцю плоди збирають зеленими або жовтими і висушують під сонцем, де вони і чорніють. Плоди перцю дозрівають неодночасно, тому період збору перцю сильно розтягнутий у часі. Якщо плоди збирають зрілими, коли вони почервоніли і легко відділяються та з них отримують білий перець. Для цього зрілі ягоди замочують у воді, через декілька днів зріле насіння легко вилущується. Такий перець менш пекучий, але  ароматніший. Білий перець також використовують як приправу більш ціннішу, ніж чорний перець.

     Викладач. Скажіть, будь ласка, а що це за зелений та червоний перець?

     Ботанік. І чорний, і білий, і зелений, і червоний перець – плоди однієї й тієї ж рослини. Зелений, як і чорний, виробляється із незрілих плодів. Висушені зелені ягоди обробляють діоксином сірки для того, щоб зберегти зелений колір. Червоний або помаранчевий перець виготовляють зі стиглих плодів, збережених у розсолі з оцтом, або сушать та обробляють діоксином сірки для того, щоб зберегти  колір.   

      Викладач.  Запрошую до слова географа:   

      Географ. Чорний перець - популярна пряність, батьківщиною якої вважається Малабарське узбережжя Індії. Найбільшим виробником чорного перцю у світі є Індія.

     Рослин з роду перець, родини перцевих, налічується понад півтора тисячі видів. Але як пряність використовується лише 5 – 6 видів, що ростуть у Південній Азії. До справжніх перців належить чорний перець, білий перець, перець кубеба, довгий перець та африканський перець. Батьківщина – Малабарські острови східних берегів Індії, де він досі росте як дика  рослина джунглів. Потім він проник в Індонезію та інші країни Південно – Східної Азії. В Африку  та Америку – лише  в XX сторіччі. Чорний  перець  став  причиною відкриття  Америки  і появи червоного перцю. Бо саме за ним та іншими індійськими спеціями споряджав експедицію Христофор Колумб.

     Викладач. Запрошую до слова лікаря: 

Лікар: Властивості  чорного перцю забезпечили йому славу продукту лікувального.  При прийомі всередину відкриває мокроту ( що дуже важливо при хронічних бронхітах), зігріває органи травлення, покращує апетит, лікує надмірну кислотність,  виганяє зайві скупчення газів у кишечнику, розріджує кров. Має  високу бактерицидну активність, відхаркуючи, знеболюючу, сечогінну та протизапальну дію. Нормалізує обмін речовин та травлення. Підвищує функцію ендокринної системи, стимулює окислення ліпідів, посилює мікроциркуляцію крові. Ефективний антидепресант. Протипоказання – гострі запалення сечового міхура, нирок, анемія, алергія, виразка шлунка та дванадцятипалої кишки.

     Викладач.  Переходимо до обговорення  наступної пряної рослини – лаврового листа. Запрошую до слова кухаря:

Кухар:   У кулінарії лавровий лист є однією з найпоширеніших приправ. В якості прянощів використовують свіжі і набагато частіше висушені або мелені листя лавра, а також його насіння.  Ще в 1652 році, француз Франсуа П'єр де ла Варенп, особистий кухар королеви Марії Медичі у своїй знаменитій кулінарній книзі писав про те, що лавровий лист здатний не тільки поліпшити, але і виправити смак практично будь-якої страви, а також рекомендував додавати його в десерти, пудинги та багато інших страви.

     Лавровий лист додають у соуси, маринади, супи, бульйони , використовують при приготуванні м'яса і риби, а також кислих і солоних страв. Лавровий лист використовують при консервації огірків, помідорів, кабачків, патисонів, капусти та інших овочів, але найкраще він гармонує з маринованими огірками, помідорами, буряками та капустою.Лавровий  лист надає приємний смак драглям, гуляшу, соусам. Ефірне масло, що отримується з лаврового листя, застосовується при виробництві кондитерських виробів і деяких алкогольних напоїв.

     Викладач.  Запрошую до слова ботаніка:

Ботанік:  Лавр благородний – вічнозелене субтропічне дерево чи кущ з родини Лаврових (Lavraceae).  Це реліктова рослина, що залишилася  від флори третинного періоду. Висота 10 – 15м.    В природі росте  300 – 400 років.  Листки темно – зелені, жорсткі, шкірясті, еліпсовидні з хвилястими краями. Цвіте дрібними жовто – білими квіточками, зібраними у пучки і розміщеними у пазухах листків. В листопаді дозрівають плоди – чорно – сині  яйцевидні  кістянки. Вся рослина ароматна, листочки і плоди використовують в якості прянощів з четвертого року життя, коли дерево починає плодоносити.

     Викладач.  Запрошую до слова географа:

Географ: Батьківщина – побережжя Середземного моря. Дерево вирощують у Турції, Греції, Італії, Франції, Іспанії, Португалії, Албанії, Югославії, Гватемалі. Як декоративна рослина росте в Криму та на Кавказі. Поширена кімнатна рослина. Лавр вирощують з давніх часів, його гілками прикрашали голови імператорів, героїв та атлетів  у Древній Греції та Римі. У середні віки лавр  служив захистом від зла та блискавки.

     Викладач.  Запрошую до слова лікаря:

Лікар: Лавровий лист допомагає від багатьох захворювань, його застосовують для лікування дорослих і маленьких дітей. Уваги заслуговує хімічний склад цієї  цілющої  рослини, цікаво і те, що сушка не збіднює його, всі цінні речовини зберігаються і продовжують бути такими ж активними, як і в свіжому варіанті. Лавровий лист містить кілька жирних кислот, оцтову і валер'яновую, ефірні масла, такі вітаміни, як А, С, РР і групи В (В1, В2, В3, В6, В9), мікроелементи : магній, натрій, калій, марганець, залізо, мідь, цинк, фосфор, селен. Калорійність лаврового аркуша становить 300 ккал на 100 грам.

Лавр неспроста називають природним антибіотиком, в його листі у великій кількості містяться фітонциди-речовини, які вбивають бактерії і очищають повітря. Фітонциди також присутні у всіх хвойних рослинах, саме тому лікарі рекомендують відпочивати в санаторіях з ялиновими насадженнями при захворюваннях дихальних шляхів. Лавр чудово росте в домашніх умовах і його можна розмістити в дитячій кімнаті : він буде виділяти фітонциди і захищати дітей від застуди і вірусів. При внутрішньому застосуванні лавровий лист не викликає алергії, як це роблять хвойні, він більш приємний на смак. Більш того, його навпаки  використовують для лікування алергії, діатезу, дерматиту, псоріазу та інших подібних захворювань.

Дубильні речовини, які в достатку присутні в лавровому листі, знімають запалення і знезаражують. Дитячі лікарі рекомендують використовувати легкий відвар лаврового листа для купання новонароджених при пітнику, пелюшковому дерматиті.  Ним  же можна обтирати шкіру дитини при подразненні або шкірних висипаннях іншого роду. При проблемній юнацької шкірі можна додавати у воду для вмивання відвар лаврушки, робити примочки до запалених прищиків і вугрів : шкіра заспокоїться і стане чистіше. Тільки майте на увазі, дубильні речовини в лавровому листі мають в’яжучі властивості  і підсушують,  тому не робіть відвар дуже міцним.

Відвар або настій лаврового листа приймають перорально, так він ефективно впливає на судини, суглоби, роботу внутрішніх органів і систем організму. Було виявлено, що лавровий лист володіє наступними властивостями:

- антибактеріальними;
- антимікробними;
- протизапальними;
- протигрибковими;
- кровоспинняючими;
- антиалергенними;
- імуностимулюючими;
- протираковими;
- сечогінними  та протинабряковими;
- протиблювотними;
- жарознижувальними;
- в’яжучими;
- підсилює апетит;
- поліпшує травлення;
- знижує артеріальний тиск.

Лавровий лист буде ефективний при артриті, він допоможе зняти запалення в суглобах і вгамувати біль. Також його використовують для профілактики туберкульозу, лікування та відновлення після цієї хвороби : лавровий лист пригнічує розвиток туберкульозної палички. При захворюваннях ротової порожнини і ясен, наприклад, стоматиті або пародонтозі, відвар або настій лаврового листа допоможе зупинити розвиток патологічного бактеріального процесу, призупинить кровоточивість ясен, загоїть виразки. Його також застосовують для лікування легких форм діабету, так як лаврушка добре впливає на обмінні процеси в організмі.

Для застосування лаврового листа в терапевтичних цілях необхідно брати тільки якісну сировину. Купуючи лавровий лист завжди звертайте увагу на дату його заготівлі, лаврушка, яка володіє сильним і вираженим запахом буде ефективна, а та, що втратила аромат виявиться марною.

Протипоказання до застосування лаврового листа

Його не рекомендують використовувати при:

- вагітності та лактації;
- гострих і хронічних ниркових захворюваннях;
- кровотечі та порушеннях згортання крові;
- запорах;
- виразці шлунка і дванадцятипалої кишки;
- при важкій формі цукрового діабету;
- перорально для дітей до трьох років.

Перед застосуванням лаврового листа треба проконсультуватися з лікарем.

     Викладач.  Переходимо до обговорення  наступної пряної рослини –  духмяного перцю. Запрошую до слова кухаря:

Кухар: духмяний  перець дуже широко використовується в кулінарії. У продажу ця пряність доступна в молотому  вигляді та у вигляді горошку. Духмяним  перцем приправляють найрізноманітніші страви: супи, м'ясо, дичину, салати, і навіть десерти (рисові і пудинги). Цей перець є ще й однією з прянощів, які використовуються при консервуванні овочів і фруктів. У вигляді порошку він є складовою знаменитої приправи "каррі".

Запах перцю пряний, він поєднує в собі аромат кориці, чорного перцю, мускатного горіха і гвоздики. Смак пекучий і це слід враховувати - додавати у страву кілька зерняток цілком або щіпку  меленого перцю, оскільки запашний перець не тільки надає стравам аромат, але і змінює їх смак. Перець додають в страви з м'яса, головним чином баранини.

Він добре доповнює свіжі, консервовані овочі і овочеві супи, шпинат, рибу, соуси до дичини і холодець. У невеликій кількості надає своєрідний смак фруктовим компотам, пудингам і печінці.

Цілі горошини додають у м'ясні супи, маринади, соуси до м'яса (рідше в рибні страви) і вибирають  із страви перед вживанням; він надає аромат смаженому  м'ясу, особливо дичині. Запашний перець слабо розчиняється у воді. У молотому  вигляді запашний перець додають тільки в кондитерське тісто (пряники, печиво, кекси),  як одну із складових частин пряних сумішей. Він  незамінний при приготуванні юшки, солянки, щей та борщу, других страв з яловичини, свинини, дичини, курки тощо.

Цей  перець часто використовують при приготуванні кетчупу, ковбас, соусів, лікерів. Також його додають у кондитерські вироби, і навіть джеми. Тістечко з духмяним  перцем має дуже приємний аромат.  Іноді його використовують замість чорного. У принципі, це гостра приправа, тому нею не можна зловживати. Ці прянощі є ще й одним з компонентів "каррі". Приправивши ним  жирний соус, ви отримаєте не лише особливий аромат, а й вишуканий смак. Перець духмяний входить до складу пряних сумішей: індійської "каррі", а також гамбурзької, франкфуртської, Болонської, "сухих духів" та ін.  

     Викладач.  Запрошую до слова ботаніка:

Ботанік: перець духмяний або пімента ( ямайський перець, англійський перець, пімент, ормум, гвоздичний перець) — це висушені незрілі плоди  вічнозеленого тропічного дерева — піменти  лікарської заввишки  10-20м з великими овальними гостроконечними листками та дрібними білими квітками на верхівкових суцвіттях.  Квіти розділяють на чоловічі та жіночі. Плоди – ягоди, спочатку синьо – зелені, а після висушування – шорохувато - бурі горошини у  2-3 рази  більші, ніж  у чорного перцю, містять до 4% ефірної  олії. Плоди  збирають на початку дозрівання,  сушать  доти,    поки корочка не стане  твердою, а потім відділяють її. Недозрілі ягоди довго зберігають свій аромат, а зрілі за кілька днів  втрачають смак та аромат. Перець  містить ефірну олію ( сушені ягоди 3,5-5 %,  листки близько 2 %). Це  дерево любить вапняково – бокситний  ґрунт, що є головною проблемою при вирощуванні.  Плодоносить на сьомий рік після посадки ( 50 кг плодів на рік). Ягоди збирають вручну, сушать у спеціальній сушарці або на бетонних  платформах на сонці 5-10 днів, потім  чистять і  сортують.

     Викладач.  Запрошую до слова географа:

Географ: Батьківщиною духмяного перцю є північні райони Південної Америки, Багамські острови і Анталія. У Європі його називають рослиною Колумба, так як саме він відкрив цей перець на Карибських островах (Колумб думав, що знайшов чорний перець, тому рослина так і назвали). Сама назва походить від іспанського "pimenta", що означає "перець". Взагалі, його називають "духмяний  перець" або "англійський перець", оскільки ця рослина дуже люблять  англійці. Самі ж англійці дали цій приправі назву "allspice", або ж, як її ще називають, "універсальна приправа". Існують різні підвиди запашного перцю. В якості приправи використовують насіння тільки цієї рослини. Насіння та листя його використовували в індійській народній медицині: ним  лікували хвороби шлунка. Індіанці, у свою чергу, приписували йому магічні властивості потужного афродізіака, особливо якщо його вживати разом з какао.  Близько 1600 року ямайський (духмяний) перець почали експортувати в Європу, де особливу популярність він завоював в наступному столітті. До 1800 року його вивозили по 1000 тонн щорічно, що було вражаючою цифрою для того часу.

Викладач.  Запрошую до слова лікаря:

Лікар: Перець духмяний містить 3,5% ефірної олії, головним складником якої є евгенол, цінеол, каріофіллен, фелландрон. Плоди та листки духмяного перцю є  джерелом ефірної олії, яка застосовується в медицині, особливо стоматологічній практиці, як антисептичний засіб. Також перець покращує роботу шлунку, корисний при метеоризмі.

     Викладач.  Переходимо до обговорення  останньої на сьогодні  пряної рослини –  гвоздики. Запрошую до слова кухаря:

Кухар: Гвоздика має сильний аромат та своєрідний пекучий смак. Пряність здатна перебивати неприємні запахи, як наприклад, часнику, а також добре ароматизувати фрукти. Гвоздику використовують у десертах, солодких пиріжках, напоях, м'ясних стравах, бульйонах, різних підливках та у маринадах для риби.

     Гвоздику потрібно використовувати помірно, бо вона здатна забивати інші інгредієнти в страві. Також важливо вибирати якісну пряність, яка містить цінні ефірні масла. Подрібнена гвоздика дуже швидко втрачає аромат та ефірні масла, а відповідно і цінність. Якщо кинути гвоздику  у воду, вона повинна потонути, у  крайньому випадку — плавати  вертикально, шапочкою вверх. Якщо вона  плаває  горизонтально, то  якість  її низька — олії в ній недостатньо. В шапочці  гвоздики евгенола меньше, але більше інших ароматних речовин. Запах черешка— сильніше та різкіше, аромат шапочки — тоньше і складніше. В шапочці  мало речовин, які  придають страві гіркоту. Тому, якщо є можливість, то у солодкі страви додають шапочки, а у м’ясні та маринади — черешки. Друга ознака  гвоздики — еластичність. Вона гнеться навіть у  висушеному вигляді, а при надавленні на папір залишає масляний слід.

     Викладач.  Запрошую до слова  ботаніка:

Ботанік: Гвоздика — вічнозелене тропічне дерево з родини миртових заввишки 10-12м з гарною пірамідальною вершиною. Листки  широко ланцетоподібні, цілокраї, темно-зелені, шкірясті, блискучі, на поверхні помітні світлі крапки, в яких містяться ефірні масла. Суцвіття верхівкові, у вигляді складних напівзонтиків. Квіти складаються з яскраво – червоного циліндричного квітколожа (гіпантії), яке має зверху 4 дрібних червоних чашолистики, та  світло – рожевий  4- пелюстковий віночок, який опадає при розпусканні у вигляді ковпачка; тичинок багато; зав'язь нижня. Плід — яйцеподібна несправжня  ягода з однією насіниною, яка багата на крохмаль.

     Викладач.  Запрошую до слова  географа:

Географ: батьківщиною гвоздики  є Молуккські острови. На сьогоднішній день найбільші плантації гвоздики знаходяться на Мадагаскарі, Маврикії, Занзібарі та в Індонезії. Гвоздику завезли в Європу в 11 столітті, і в давні часи пряність вважалася дуже дорогою та дефіцитною, мала величезний попит на ринку.

    Пряністю є ще нерозквітлі висушені бутони гвоздичного дерева. Цікаво, що гвоздичне дерево перший раз плодоносить тільки через 20 років після його висадки, а бутони потрібно збирати великі та ще не розпущені. Історія культивування гвоздики бере свій початок у Давньому Китаї, є відомості, що вже більше 2-х тисяч років до н. е. місцеві аристократи використовували її щоб освіжити дихання. В Європі гвоздика з'явилася завдяки арабським та індійським купцям, ціни на неї були дуже високими, і як наслідок дуже небагато могли її собі дозволити. І лише на початку XVI століття португальський мореплавець Франциско Серрао побував на Моллуккських островах та зміг привести її до Європи. Після цього поставки цієї пряності до Європи були надовго монополізовані португальськими та голландськими купцями, і лише наприкінці XVIII століття, коли монополія була знищена, ціни на гвоздику знизилися на стільки, що стали доступними для багатьох європейців. В даний час гвоздику культивують в більшості країн з теплим кліматом, а лідерами з її виробництва вважаються Філіппіни, Мадагаскар, Індія, Шрі-Ланка і вже згадані Моллуккські острови.

     Викладач.  Запрошую до слова  лікаря:

Лікар: Гвоздика сприяє швидкому відновленню сил після нервового і фізичної перевтоми, а також має знеболюючу, ранозагоювальну, антисептичну, бактерицидну, спазмолітичну дію. Вона нормалізує роботу шлунково-кишкового тракту і стимулює травлення, підвищує тонус матки, нормалізує менструальний цикл, сприяє нормалізації артеріального тиску (при гіпотонії) і активізує репродуктивну функцію.

     Корисна гвоздика при захворюваннях горла, вегетосудинної дистонії, метеоризмі, кишкових коліках, коліті, гіпотонії, астмі, пародонтозі, отиті, діареї та захворюваннях прямої кишки. Останні дослідження показали, що в деяких випадках гвоздика здатна пригальмовувати і навіть зупиняти зростання ракових клітин. В даний час вчені вивчають властивості цієї рослини, так як сподіваються створити новий лікарський препарат для боротьби з лейкемією і раком.

     Настій і відвар гвоздики добре допомагають при зубному болю, а також дезінфікують і освіжають порожнину рота, а одержуване з гвоздики ефірне масло застосовують у виробництві лікарських препаратів і косметичних засобів, і в ароматерапії і стоматологии.

Противопоказания

• Гіпертонія
• вагітність і лактація
• захворювання нервової системи
• індивідуальна непереносимість
• Також не рекомендують її давати маленьким дітям (до 2 років) і зловживати при виразках, гастритах з підвищеною кислотністю.

 

5. Підсумок заходу та домашнє завдання ( вправа «Сонце») 

А зараз повернемося до питання, поставленого на початку заходу:

Як ви вважаєте, чи потрібні вам – кухарям одержані сьогодні знання про біологічну та валеологічну характеристику спецій? (Відповіді учнів)

Вправа  «Сонце»

Якщо вам сподобався захід візьміть «промінець» та прикріпіть його на аркуш, де зображено сонце, якщо ні – візьміть хмаринку і прикріпіть поряд з сонцем.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток

Вікторина

1. Чому спеції називають духмяними коштовностями? (Бо в давні часи це

був дуже дорогий товар)

2. Яка найкорисніша спеція, на думку вчених,  та чому? ( Гвоздика, бо

зв’язує вільні радикали та уповільнює процес старіння)

3. Яке походження мають спеції? (Виключно рослинне.

Використовуються  різні частини рослини, це можуть бути стебла, коріння, листя, плоди, квіти, насіння, кора, шкіра)

4. Яка країна - лідер у виробництві спецій ?(Індія)
5. Які класи спецій ви знаєте? (екзотичні і місцеві)

       До екзотичних відносяться аніс, ваніль, гвоздика, імбир, калган, кардамон, кориця, куркума, лавр, мускатний горіх, розмарин, шафран,

величезна різноманітність перців,.

     Місцеві спеції поділяються на пряні овочі і пряні трави.

Пряні овочі  -  цибуля, часник, петрушка, пастернак, кріп, селера, хрін.

Пряні трави – їх  безліч і в кожній місцевості може бути , своя особлива місцева трава, яку використовують тільки в цій місцевості.

Зараз дуже багато пряних трав можна вирощувати на своєму городі, вивчіть це питання і навесні посійте кілька видів.

     Дуже часто роблять суміші з різних спецій, з урахуванням сумісності, не всі спеції можуть бути сумісні. Кулінари різних країн обрали свої комбінації спецій, які використовуються в певних стравах або комбінації страв.

6.  Які найпопулярніші суміші спецій використовують кухарі? (Каррі – до

24 компонентів,  індійська суміш – до 10 компонентів, сіамська суміш – до 10 компонентів, китайська суміш – до 5 компонентів, хмелі-сунелі – до 12 компонентів)

7. Для чого застосовують спеції? (Застосовуючи різні спеції для 

приготування страв, ми зможемо змінювати або поліпшувати смак страви, а знаючи про корисні властивості кожної доданої спеції, ми будемо зміцнювати своє здоров’я. Наприклад, додавання імбиру  в чай, до м’яса, в салати надасть стравам цікавого  смаку, а головне відчуття бадьорості і відсутність простудних захворювань весь рік)

8. Що треба враховувати, використовуючи спеції ? (міру, бо надлишкова

кількість спецій може зіпсувати страву. А також треба враховувати протипоказання при різних захворюваннях)

9. Чи всім можна вживати спеції? (варто ставитися з обережністю до

спецій вагітним і годуючим матусям, людям з  хворобами ШКТ варто відмовитися від гострих приправ, якщо є камені в жовчному міхурі і нирках, захоплення спеціями може спровокувати рух каменів)

10.  Які спеції для організму найкорисніші, згідно зі статистикою народної

медицини? (Вчені прийшли до думки, що людина повинна вживати в їжу продукти і спеції, які вирощені на території його проживання. Але якщо вам подобаються якісь заморські спеції і організм їх приймає, не варто відмовлятися від такого задоволення).

Властивості деяких спецій.

Часник – це рослинний «антибіотик», бореться з різними простудними захворюваннями, профілактика серцево-судинних та онкологічних захворювань.

Коріандр – знижує холестерин і рівень цукру в крові, має протизапальні властивості.

Базилік – потогінний, жарознижуючий, заспокійливий. Покращує пам’ять, позбавляє від безсоння, корисний діабетикам. Зовнішньо застосовується для загоєння і дезінфекції ран, запаленні очей.

Аніс – покращує роботу шлунка, розріджує мокротиння, допомагаючи швидше вилікувати кашель. Допомагає при діареї і розладі шлунка.

Ваніль – сприяє виробленню гормону радості-серотоніну, підвищує працездатність, зменшує тягу до шоколаду. Допомагає впоратися з депресією, нормалізує кислотність шлунка.

Гвоздика – чудово дезінфікує легені, шлунок і лімфатичну систему, є знеболюючим засобом.

Кориця – покращує кровопостачання внутрішніх органів, зміцнює імунну систему, має зігріваючий ефект.

Лавровий лист – пригнічує розвиток туберкульозної палички, зміцнює імунітет, позбавляє від втоми і виводить шлаки з організму.