Позакласний захід (літературна дискусія) на тему: «Спроба об’єктивного погляду на постать Тараса Григоровича Шевченка»

Міністерство освіти і науки  України

Департамент освіти і науки Харківської облдержадміністрації

ДНЗ»РЕГІОНАЛЬНИЙ ЦЕНТР  ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ  БУДІВЕЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ»

 

Позакласний захід

(літературна дискусія)

 на тему:

«Спроба об’єктивного погляду на постать Тараса Григоровича Шевченка»

 

Розробила:

викладач

Кононова Марія Юріївна

 

 

 

 

 

 

 

АНОТАЦІЯ

У концепції літературної освіти загальноосвітньої школи сказано, що література усе більше стає носієм народної моралі загальнокультурних цінностей, засобом розвитку історичної пам’яті, формування національної свідомості.Творчі дискусії, масові заходи гуманітарного спрямування свідчать, що вагомим резервом щодо здійснення морального і національно-патріотичного виховання є формування світогляду і життєвої позиції учнів на прикладах життя письменників.

Напередодні Шевченківських свят був проведений позакласний захід у  нашому Центрі.

У змісті заходу на основі різних документальних фактів, літературознавчих джерел, виступів учнів, викладачів  подано відомості про суперечливу долю Тараса Григоровича Шевченка. Поет є на сьогодні чи не найскандальнішою постаттю в українській літературі. Навколо нього відбуваються наукові, публіцистичні баталії за участі таких уславлених «бійців» як Олесь Бузина, Джордж Грабович, Оксана Забужко та інші.

Запекло борються дві тенденції – з одного боку, стерилізації образу Шевченка, а з іншого – скандалізації і звинувачення у всіх смертних гріхах.

Отже, в основі дискусії наших учасників – книга Олеся Бузини «Вурдалак Тарас Шевченко». Журналіст піддає критиці не тільки саму постать поета, але й усю його творчість. Бузина пропонує скинути Шевченка з п’єдесталу. Автору інсинуації в образі Шевченка необхідно підірвати авторитет усієї української літератури. І це робиться тоді, коли Україна намагається увійти  до європейської спільноти.

Так, наприклад, Бузина компрометує моральний облік поета, звинувачує його у пияцтві. При цьому посилається на спогади про Шевченка його сучасників, однодумців – Пантелеймона Куліша, Миколи Костомарова.

Цю думку підтримує також професор Гарвардського університету- українець за походженням- Джордж (Григорій) Грабович.  Не обійшов Бузина і спогади Михайла Драгоманова про Т.Г. Шевченка. За словами Драгоманова, Шевченко не є такий великий, як про нього пишуть. Драгоманов доводить, за словами Бузини, що ні матеріалістом, ні революціонером, ні соціалістом

Т. Шевченко не був, тому Україні не потрібний.

Опираючись на спогади, думки інших сучасників Т.Г. Шевченка, Бузина стверджує, що Шевченко піднявся на вершину за рахунок своїх російських визволителів, а згодом зводив на них брудні пасквілі.

Тому учасники дискусії поставили собі за мету виступити проти усіх брудних інсинуацій про поета, стати на захист його людської гідності, його творчості.

Публікаціям О. Бузини, Д. Грабовича були протиставлені видання дослідників поетової творчості. Бориса та Павла Зайцевих, інших представників літературної критики.

Прихильники творчості Шевченка спростували точку зору Бузини про те, що П. Куліш, М.Костомаров звинувачували Шевченка у пияцтві. Так

М. Костомаров стверджував, що Шевченко був привітною, «компанійською» людиною, тому дуже часто різні «приятелі» намагалися скористатися його дружбою, а потім і обмовляли його, плели про нього різні чутки.

А щодо стосунків поета з П. Кулішем, то, дійсно, вони були не простими. Оскільки Куліш був літературним критиком у часописі «Основа», то дбав про чистоту Шевченкового слова як національного багатства, тому так часто висловлював критичні зауваження поетові.

Шанувальники поетової творчості також зауважили, що Шевченко ніколи не таврував націоналістичні ідеї, оскільки сам був вираженим націоналістом. Саме про націоналістичну сутність Шевченка зауважив директор Центру, цитуючи слова поета:

Я так, її я так люблю

Мою Україну убогу,

Що проклену самого Бога,

За неї душу погублю.

Багато виступів учнів було присвячено ролі жінки у творчості поета. Було зазначено, що йому був притаманний не тільки глибокий соціальний зір, а й проникливий закоханий погляд на жіночу красу. Однак, на жаль, його любов до жінки так і не реалізувалась у сімейному щасті.

Не обійшли учні увагою і релігійні погляди Шевченка. Ними було зроблено акцент на найголовнішому – сутності людської душі. Мудре Христове вчення, поняття, пов’язані з Богом, проймають  більшість творів Шевченка.

Отже, очевидно, що при різних поглядах на особистість поета, учні дійшли до висновку: у кожного народу є свій Шевченко, кожному народові потрібен власний поет – символ чесності і правди, так і Україні конче потрібен Тарас Шевченко. Це народний учитель, який заздалегідь передбачив майбутнє.

Тема.   Спроба об’єктивного погляду на постать

Тараса Григоровича Шевченка

Мета: конкретизувати й систематизувати учнівські знання про творчість Т.Г.Шевченка; активізувати пізнавальну діяльність; формувати вміння розмежовувати головне й другорядне в обговорюваній проблемі. Розвивати вміння обстоювати свою думку, спростувати думку опонента; удосконалювати культуру ділового мовлення;  прищеплювати навички науково-дослідницького пошуку. Виховувати в учнів риси гуманізму, прагнення в будь-якій критичній ситуації відстоювати свою точку зору; спонукати учнів до роздумів над цінністю людського життя.

Обладнання: виставка творів Т.Г.Шевченка, учнівські стіннівки, ілюстрації до творів поета.  

 «Нам треба голосу Тараса…»

                                                   Іван Дзюба.

Хід дискусії

Звучить пісня «Думи мої, думи мої» на слова Т.Г.Шевченка.

 

Ведуча:

Шановне товариство!! Нашу зустріч ми розпочинаємо з цих поетичних рядків. Адже, дійсно саме сьогодні багато Шевченківських рядків викликають сумніви у читача  та й сама постать поета, як і в кожної творчої людини, складна. У його творчому доробку проблеми не лише епохи,  в яку він жив, а й загальнолюдські. Поет болісно, часто, можливо. і помилково шукав відповіді на злободенні питання. Кожен з нас, присутніх у цій залі, знайде свою правду про цю непересічну постать: драматурга, мислителя, історика, етнографа, художника, але, в першу чергу, людини, з її стражданнями, земними болями, зневірою й розчаруванням!

Отже, запрошую Вас до публічного обговорення таких питань:

1. Які асоціації у вас викликає ім’я Тарас Шевченко?
2. Чи є Тарас Шевченко у вашому серці?
3. Чи актуальна,  на вашу думку, творчість Тараса Шевченка?
4. Які теми,  образи з його творів є для вас особливо значущими?  

Перш ніж перейти до обговорення, згадаймо, що означає термін «дискусія»                   (Учні користуються опорними схемами-правилами ведення дискусії).

Дискусія – це широке публічне обговорення якого-небудь спірного питання  (дебати, диспут, полеміка, словесний бій, спір, суперечка окремих осіб, співбесідників).

Отже, наша робота буде побудована у формі полеміки з опонентами.

Ведуча:

Критика в усі часи не була байдужою до творчості Т.Г. Шевченка. Але найгостріше критичні матеріали вийшли на зламі 20-21 століття. З’явилася нова хвиля ревізіонізму у вигляді так званої «відкритої літератури»,  представники якої вважають, що потрібне нове прочитання художніх творів.

І я запрошую до слова одного з них.

 (Учень у ролі О. Бузини презентує його книгу «Вурдалак Тарас Шевченко» )

Опоненти:

1-й учень:

  Перш ніж виступити в ролі журналіста О.Бузини,  я хочу висловити свою позицію стосовно особистості поета.

  Творчість Шевченка ми вивчали в дев’ятому класі. Він, звичайно, прийшов до мене через «Заповіт», «Реве та стогне Дніпр Широкий». І в усіх цих творах – страждання людські, сльози, знущання панів з молодих дівчат, солдатчина.

Я ніяк не міг зрозуміти, як це Шевченко, який часто гостював у багатих поміщиків, водив дружбу із багатьма , згодом писав про них у найчорніших тонах. Саме нерозуміння багатьох поступків Шевченка привело мене до прочитання «Вурдалака». Епіграфом до цього видання є слова самого О.Бузини: « Кобзар – правдива розповідь про сина селянина, що може бути незаконнонародженим отприском поміщика Василя Енгельгардта, звільненого з кріпацтва з волі царя: Царську челядь, особливо на імператрицю, порнографічні карикатури . Згодом був відправлений у солдати з правом вислуги в офіцери. Офіцером він не став через свої лінощі й пасивність. Став ідолом в Україні, не дивлячись на те, що ні разу не назвав себе українцем, особисту скуку називав «російською».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2-й учень:

Нещодавно в Інтернеті я прочитав статтю  Григорія Грабовича, професора Гарвардського університету, до речі, українця за походженням

« Шевченко,  якого ми не знаємо». Він закликає ревізувати творчість поета, вважає його невихованим селюком, який безсоромно зводить наклеп на царя царицю й лише від безділля малює свій торс. Треба зауважити, що з лекцією про Шевченка професор виступав у Київському національному університеті імені Т.Г.Шевченка.  Ці критичні зауваження в черговий раз стверджують мою позицію.

Ведуча:

Прозвучали критичні, навіть жорсткі вислови про Тараса Шевченка. Хто із шанувальників поета спростує цю думку?  

Захисник:

Ну що ж. Я з журналістом О. Бузиною жила і живу в однаковому часовому вимірі, часто бачу його в усяких скандальних провокуючих шоу. І може його зрозуміти: людина таким чином спекулюючи на різними інсинуаціями, копирсаючись у брудній білизні, нехтуючи мораллю, етикою, створює собі імідж скандального журналіста.  Але  поет для мене це перш за все - мої переживання за долю Катерини,  наймички, причинної, тополі, сліпої, адже долі цих жінок співзвучні нашому часові.  По-друге, Шевченко для мене – це національна гордість на всі віки, і я не погоджуюсь з думками про те, що Кобзар – вчорашній день, морально скалічений тип, який не заслуговує на увагу прийдешніх поколінь. Його пророчі слова:

« Не дуріте самі себе,

учітеся читайте,

 і чужому навчайтесь,

і свого не цурайтесь.

 Бо хто матір забуває,

того Бог карає .

Того діти цураються.

 В хату не пускають.

Тож учімося у Шевченка мудрості, а закінчити хочу свій виступ словами Володимира Литвина, екс- спікера ВРУ: «Бузина - це літературний проктолог і хотілось б, щоб невігласів і ворогів України, які посягають на її честь, було менше».

  А щодо зауваження Грабовича, так у статті є й протилежний підхід самого професора  до оцінки найбільшого національного поета, цитую: «Важко переоцінити вплив Шевченка на сучасну українську свідомість, - пише Григорій Грабович.  – Він і поет, і пророк, натхненний голос свого народу і духовний батько відродженої української нації. Сьогодні загальновідомо, що не тільки українська література, а й українське культурне і політичне життя, та й сам національний рух 19-го ст. вирішальним чином сформовані Шевченком».

Отже, зрозуміло, що в однієї тієї ж самої людини  різне бачення Шевченка як особистості, бо остання цитата Грабовича – суцільний позитив.

Ведуча:

І знову повернемося до думок О. Бузини…

 Опонент: 

«Кобзар» називають «Біблією» українського народу, Шевченка її пророком. Але ж чому наше місце на задньому дворі Європи? З таким пророком і такою «Біблією» в інше місце не пустять. На підтвердження цих слів приведу знову слова професора  Г. Грабовича, який сказав: «Без ревізії ми ніколи не будемо мати науки».

Захисники:

1-й учень:

Я  не приймаю  таку  позицію. «Кобзар» змусив Україну замислитися на долею свого покріпаченого люду, знеславлених москалями дівчат, закутих у кайдани борців за щастя народне. Тарас Шевченко ніколи не визнавав себе пророком. Він справедливо картав і себе і свій народ за зневіру, за нехтування власного я. Поет ненавидів будь-яке насилля: тілесне поневолення, людини людиною, пристосовництво, плазування перед сильними світу.

2-й учень:

А ще поет картав своїх земляків за те, що слугували «козачками» у російських держиморд і їхніх посіпак; часто забувши  про людську гідність, втрачали національну самосвідомість і гордість, відтак з українців перетворювались на хохлів . Як не згадати рядки поезії В. Баранова «До українців» (декламування уривка поезії) .  

Ведуча:

Шановні друзі, я хочу повернути нашу дискусію до головного: зрозуміти Шевченка настільки, наскільки розуміємо себе, свій час і Україну в нім. Та щоб краще збагнути його як нашого сучасника, треба повністю збагнути його як сучасника людей, проблеми суспільства середини 19-го століття. Шевченко приходить у наш час. Проте й ми повинні йти в його час.

  І знову я запрошую до слова опонента саме з епохи Тараса. Це Пантелеймон Куліш. Стосунки між цими двома великими діячами були дійсно неоднозначними…

Опоненти:

1-й учень:

Пантелеймон Куліш був особистим другом Т.Г. Шевченка, Шевченко був навіть його боярином на весіллі. Дружина Куліша Олександра була великою шанувальницею Шевченка. . Та й з молоду Куліш заварював ту ж кашу, що й автор «Гайдамаків», вважаючи їх лицарями. Але згодом змінив свої погляди, звинувачуючи Шевченка у кровожерливості і жорстокості. Також Куліш дорікав Шевченкові, що той братався з чужими, радився з чужими, але гордував словами щирими моїми.

Після смерті поета Куліша не поспішав друкувати поему «Неофіти», бо вважав, що вона потребує критичного розгляду.

2-й учень:

Шевченка Куліш називав темною людиною, але великим поетом, особливо жалівся на те, як всілякі приятелі споювали його!

Ведуча:

Як бачимо, у  П.Куліша також суперечливі погляди на постать поета. 

Захисники:

 1- й учень:

Ми не заперечуємо, що стосунки між цими людьми були складними. Перш за все – це непоступливість характерів. Це видно уже з першої зустрічі 1843 року на київській квартирі Куліша. Одного разу, коли господар малював, перед ним постав молодий чоловік із зухвалим виразом обличчя і попросив чарку горілки. Звичайно, це було бахвальство молодого амбітного хлопця, адже він завжди страждав від несправедливості, безнадійно мріяв про рівність Дивакуватість гостя господар сприйняв як ознаку геніальності.

Але й критиком Куліш був неабияким. Він тривалий час не листувався з поетом, не відвідував його хворого – він прийшов лише на його похорони. Проводжаючи Тараса в останній путь Куліш звернувся до сучасних нащадків такими словами: «Були в нас на країні великі воїни, були великі правителі, а ти став вище всіх їх, сім’я рідна в тебе найбільша…» зібралися до тебе усіх язиків люде, як діти до рідного батька. Ще ж ти нам оставив один заповіт, Тарасе:

«Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли, -

У нас нема

Зерна неправди за собою.         

Цими словами сказано все..

2-й учень:

А щодо вживання алкоголю, то є документальне підтвердження: спогади друга, соратника Шевченка по Кирило-Мефодіївському братству (до речі організація пропагувала єдність слов’ян Заходу і Сходу). Історик Микола Костомаров згадує: « Багато разів бував у мене Шевченко вечорами і дивував тим, що напивав одну за одною склянок чаю, і підливав у кожну з них ром, при цьому ніколи не п’янів. Це ще раз говорить проте, що чутки, які поширювали про поета його «добрі» друзі,  не знаходили підтвердження. Також історик згадує: «Досить було порозмовляти з цією людиною,  щоб уповні зійтися з ним і почути до нього сердечне прив’язання».

Ведуча:

Не можна обійти осторонь спогади про Шевченка відомого історика, рідного дядька Лесі Українки – Михайла Драгоманова.

Опонент-бібліотекар:

Я людина, яка вірить тільки документальним фактам, тому прокоментую статтю М. Драгоманова.

З часів Т.Шевченка і по теперішній час існує два протилежні підходи для оцінки творчості Кобзаря. У засобах масової інформації,  Інтернеті можна знайти багато літератури на цю тему.

Перший підхід розглядає Шевченка справжнім виразником епохи, творцем її гуманітарних ідеалів, духовним батьком відродження української нації, тобто зводять в канон (як борця, святомученика, апостола і пророка нації).

Протилежний підхід  деканонізує образ поета: представляє його лише геніальною, талановитою, творчою особою, але визнає колосальний вплив на національну літературу, культуру і свідомість. Представником цієї концепції є Михайло Драгоманов – сучасник Шевченка. Відомий як фольклорист і в наукових кругах Західної Європи, Драгоманов займає в історії українського літературознавства почесне місце.

У 1879 з’явилася його головна критико-публіцистична робота «Шевченко, українофіли й соціалізм», яка містила багато цікавих думок про творчість Кобзаря.

Учений досліджував комплекс проблем, пов’язаних з впливом Шевченка на соціально-демократичний рух в Україні під час життя і після смерті. Він не визнавав ходіння Шевченка в народ, не бачив в ньому свідомого борця проти кріпосного права. Тарасу Григоровичеві призначено було дожити до звільнення селян. Починаючи з 1856 року, вся Росія лише і говорила, що про це звільнення, друзі Шевченка, тріумфували: один він, колишній кріпак, не залишив нам ні у віршах, ні в прозі своєї радості.

Жодних систематичних знань не мав, жодного цілісного погляду на життя не робив. Але треба віддати належне поетові, зізнається М. Драгоманов, він володів геніальною інтуїцією, яка давала йому можливість глибоко оцінювати як окремі факти так і суспільні процеси.

Закономірно, що погляди Драгоманова викликали потужну полеміку в літературних кругах. Багато, серед яких був І Франко, з деякими умовами визнавали правоту ученого. Сам факт перевидавання Драгоманова кілька разів констатує актуальність корекції спадщини Кобзаря.

Учень-опонент:              

 У статті «Шевченко українофіли й соціалізм» автор посміюється над тим, що менше всього Шевченко думав писати про мужиків, бо для нього (мовою оригіналу) : «Он натаскал в своем «Послании » конфедератів, апполонов, ченчиев, эссев, камзеев, которых он так безбожно путал, так мало зная историю и саму мифологию, которой нахватался в академии. Попробуйте прочитать это мужику… Це говорить про те, за словами Бузини, що Михайло Драгоманов критично ставився до Шевченка, вважав його неосвіченою людиною.   

Ведуча:

Цей серйозний аргумент. А яка думка захисту?

Захисники:

1-й учень:

Так ми повинні прислухатися до реалій минулого . Шевченко – поет глибокий і складний. Міф про його пустоту треба відкрити і зрозуміти, що він був поетом різноплановим. Так український селянин розумів його, коли він говорив про життя його мовою.

 (Учениця декламує уривок поезії «Як гірко, як нестерпно жить»).

2-й учень:

Освічений читач, котрий володів іноземними мовами, латиною, розумів його політичні переконання, йому як раз було зрозуміле використання іншомовної термінології – для посилення тієї чи іншої позиції. Так, наприклад, звертаючись до земляків,  звинувачуючи їх у нещирості й брехні використовує біблійні вирази, а коли потрібно було висміяти своїх колег по перу використовує латину та іноземні мови. Визначальним критерієм своєї любові вважав правду, ту правду він говорив своєму братові українцю, що той не навчається  так як треба, тому й мудрості своєї не має, а своїм підлабузництвом до старшого брата ще раз втрачає свою національну гідність. Тому ми повинні ще раз і ще раз вивчити уроки минулого,які переконливо свідчать про необхідність єдності усієї нашої України , треба відмовитися від внутрішніх конфліктів задля забезпечення цілісності нашої держави.

3-й учень:

В ім’я правди  поет не боїться руйнувати стереотипи. Для викриття брехні поет використовує готику, згадує римських діячів. Ці діячі підкреслюють пафос возвеличення. Їх діяння перегукуються з поступками багатьох наших депутатів. 

Ведуча:

Не можна залишити поза увагою критичні зауваження про Шевченка представника 20-го століття, нашого земляка, видатного українського письменника М. Хвильового.

Опонент:

За весь радянський період тільки М. Хвильовий посмів поставити під сумнів культ Великого Кобзаря, сфабрикований з маленької людини. В романі «Вальдшнепи», опублікованому 1927 року, вустами одного із своїх персонажів він виплеснув усю свою злість на кумира: « За що я його ненавиджу? А за те я його ненавиджу, що саме Шевченко кастрував нашу інтелігенцію. Хіба це не він виховав цього тупоголового раба-просвітянина… Саме цей іконнописаний батько Тарас і затримав культурний розвиток нашої нації і не дав їй своєчасно оформитись у державну одиницю. Дурачки думають, що коли б не було Шевченка, то не було б і України, а я от гадаю, що на чорта вона й здалась  така, якою ми її бачимо аж досі…?»

Ведуча:

Чи зможемо ми сприйняти таку точку зору письменника? Чи зможемо  погодитися з його думками?

Захисники:

1-й учень:

Так, кожна думка, кожна позиція має право на існування. Адже для цього ми і зібралися, щоб знайти для себе правду. Деякі судження Хвильового можна зрозуміти, адже ошуканий комуніст , маючи глибоко національне коріння щиро дбав про виховання нової генерації,  української інтелігенції, яка за своєю культурою могла б стати врівень з цивілізованими європейськими країнами. Хвильовий дає свою оцінку творчості Шевченка, але й до Хвильового у нас інше ставлення. Наприклад, виступаючи на з’їзді письменників України, він читав свою новелу «Я (Романтика)». Йому аплодував зал за те, що він прославляв людину звіра, але це були такі часи, а в наш час ми засуджуємо позицію Хвильового, бо якщо можна було створити героя, який вбиває власну матір, то мабуть, зради ідеалів загірної комуни можна було і постать поета осквернити. Для мене не є дивними думки Хвильового про поета. Його шевченкоборство можна пояснити тим, що він не знав до якого берега йому пристати: до Європи чи до Москви. Так, можливо, поет багато в чому помилявся, але для мене Шевченко  - це народ, і як народ, він буде жити вічно.

2-й учень:

Хочу продовжити розмову про роль інтелігенції у творчості Шевченка. Саме її поет вважає елітою нації, саме їй він дорікає, що вона йде не тим шляхом. Духовних покручів поет прагнув повернути до свої землі, яка є і «раєм»  і «руїною», але це наша земля. І як в унісон  перегукуються слова Шевченка із сучасністю. Очевидно, що описано Шевченком накладається на нашу дійсність. Молодь,шукаючи легкої долі, виїжджає, а потім:

 Несли, несли з чужого поля

І в Україну принесли

Великих слов велику силу

Та й більш нічого…

Це дуже гірко!!!!

 3-й учень:

Хочу зауважити, що Шевченко у «Посланні..» якраз і вказує шлях інтелігенції на зближення зі своїм народом. Його слова перегукуються із думками і сподіваннями головного героя Євгенія  Рафаловича із «Перехресних стежок»  Івана Франка: «Ми інтелігенти повинні вказати народові законні форми. Розв’язати йому язик і старатися його пізнати його потреби, його кривди, його спосіб думання»

Ведуча:

Ми розглядали різні аспекти поетової творчості, але не торкнулися найважливішого , найтрагічнішого...

Опонент:

Тема жінки, матері посідає визначне місце в творчості письменників

19-го століття. Близька вона і Шевченкові. Я повинна була б виступати на боці прихильників Кобзаря, адже мене завжди вражали такі твори, як «Причинна», «Марія», «Слепая», Катерина». Але в мене виникли деякі сумніви, після прочитання книги О.Бузини. Особливо один розділ вразив мене найбільше. Я  хочу зрозуміти, «де ж та правда, коли так», як зауважив Чіпка, головний герой роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні».     

Розділ має назву « В кігтях кріпосних помпадурш». У ньому Бузина  говорить «Закоханість Шевченка  вважається як «малоросійська комедія з галушками під акомпанемент веселої народної пісні «Ой під вишнею, під черешнею, стояв старий з молодою, як із ягодою: Щось на  кшталт «Наталки Полтавки»,  де роль Возного дісталась Великому Кобзарю. Усе життя Шевченка переслідує сюжет про злого пана, дуже часто москаля, який обезчестив молоду дівчину.. Вперше він з’явився в «Катерині», а потім у віршах і прозі, як надоїдливий бур’ян.

Захисники:

Так саме поема Катерина була написана на реальних подіях, бо прототипом Катерини стала Оксана Коваленко  - перше дитяче кохання поета. Це саме над нею познущався москаль. І вже навчаючись у Петербурзі, Шевченко дізнався про таку трагедію. Він дуже жалкував про це, бо із своєю Оксаною «вони вкупочці колись росли».

Викладач:

Життя летить нестримним птахом. Змінюється усе навколо, стають іншими і люди.

То чому ж ми знову і знову перечитуємо «Кобзар», чому нас і досі турбує доля дівчини, що є головною героїнею. І цей образ для мене дуже дорогий, бо молоде дитя, не знаючи життя, полюбило москалика ,як знало серденько.

Вона щира і хоче  бути коханою.

Але не так сталося як гадалося:

Прийшли вісті недобрії –

В поход затрубили.

Пішов москаль в Туреччину;

Катрусю накрили.

Незчулася, та й байдуже, Що коса покрита:

За милого, як співати, любо й потужити.

Обіцявся вернутися.

Тоді Катерина

Буде собі московкою,

Забудеться горе;

А поки що нехай, люде.

Що хотять говорять.

Та й після дівчина не втрачає надію. Вона не зважає на людей. Проте це має велике значення для батьків Катерини. Вони живуть за традиціями тогочасного суспільства, тому змушені вигнати доньку з хати.

Сидіть батько кінець стола,

На руки схилився;

Не дивиться на світ божий:

Тяжко зажурився.

Коло його стара мати

Сидить на ослоні,

За сльозами ледве-ледве

Вимовляє доні:

«Що весілля, доню моя?

«А де ж твоя пара?»

Де світилки з друженьками,

Старости, бояре?

В Московщині, доню моя!

Іди ж їх шукати,

Та не кади добрим людям,

Що є в тебе мати.

Проклятий час-годинонька.

Що ти народилась!

Нам дивно згадувати ці рядки, адже зараз, у разі схожого випадку, дівчину не виженуть з дому, а навпаки, намагатимуться підтримати, допомогти.

Але тоді це було ХІХ століття. Сліпе дотримання традицій, призводить до трагедії, Катерина гине. Івась стає поводирем.

Чи замисляться батьки?

Кожен обирає свій шлях сам. А геній Шевченка змушує нас замислитися над тим, яким є значення вибору кожного життєвого шляху.

Отже, цей вибір за нами.

Майстер в/н:

Так, жінка 19-го ст. повинна була підкорюватись, миритися з обставинами життя, знівеченого кріпаччиною, наругою над її гідністю. Згорьована тяжкою працею, беззахисна, підневільна, вона перетворювалась на рабиню не тільки для пана, але й для свого чоловіка.

Сучасна жінка живе іншими категоріями. Які ж риси характеру притаманні жінкам нашого часу?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Так можливо припинилися кпини, знущання над жінкою, її навіть возвели в ранг чоловіків, поставили в один рівень з ними. Та чи стало легше від цього? Незважаючи  ні на що, жінка вірить в свої сили, жінка ніколи не втрачає надії на краще майбутнє, впевнено прямую до щастя і про себе готова сказати:

Нехай мені доля вготовила муки

Не камінь на плечі, а цілий обвал.

Я буду щастя протягувать руки,

Я буду молитись з свій ідеал.

Нехай моя доля знедолено плаче

Карає і мучить нестерпним життям.

І все таки жінка, я щось таки значу.

Я світ дивую красивим дитям.

Накопляться біди, повинна здолати,

Підкотиться туга – повинна мовчать.

Немеркнуче світло? Я - жінка, я- мати.

Запалена Богом остання свіча.

І хто мене кине – покинутим буде.

Хто словом осудить -  осудиться сам.

Земна і небесна – такою прибуду!

Такою достанусь грядущим вікам.

Опонент:

Жінки у поета у «Вурдалаці» відіграють роль забезпечення своїх потреб. Узяти лише стосунки Шевченка з Варварою Рєпніною. Він використовує жінку. Вона допомагає йому у солдатській службі, випрошує, щоб Шевченко жив і малював окремо. Чим поет сплачує за божевільне кохання!? Поемою «Тризна», яку він у 29 років присвячує  коханці Рєпніній, нагостивились у неї? Поема навіть російською мовою, настільки поет догоджає «коханій». Але, ж «Тризна»- це плагіат!! Лермонтовський «Демон» тут явно погуляв!!! Але який розмах! Так і бачимо Тараса, який тримає в хуліганській п’ятірні усю земну кулю!!

Захисники:

1-й учень:

Шевченко займав визначне місце у серці Варвари Рєпніної. Вона дуже часто думала про нього, бажала йому добра, прагнула сама творити добро для нього…Побачивши його раз великим, хотіла, щоб він великим залишався завжди, бажала дорівняти його до себе. У її очах Шевченко мав бути святим, променистим. Щоб він поширював істину свого незрівнянного таланту. Але Шевченко був звичайною простою людиною. Він розумів, що не зможе дорівнятися до книжної,  тому в розпачі і смутку відступає, залишає за собою тільки дружні стосунки.

2-й учень:

До речі, Ліна Костенко ,поетеса нашого часу, оспівала їхні стосунки такими словами:

Я дуже   тяжко Вами відболіла.

Це все було як марення, як сон.

Любов підкралась тихо, як Далілла ,

А розум спав, довірливий Самсон.

Тепер пора прощатися нам. Будень.

На білих вікнах змерзли міражі.

І як ми будем,  як тепер ми будем?!

Такі вже рідні і такі чужі.

Це казка днів – вона була недовгою

Це світлий сон – пішов без вороття.

Це тихе сяйво над моєю долею –

Воно лишилось на усе життя. 

Опонент:

Ликера  Поулсмакова – останнє кохання поета.

Він познайомився з Ликерою  у Петербурзі. Вона була служницею дружини П.Куліша.

Усі сміялися з Шевченка, особливо дворові, дивлячись як немолодий поет бігає по Петербургу, купляючи шляпки, медальйони, корали, каблучки. Ликера використала його і зрадила. Він вважав кріпачку своєю парою, бо панянки знову ж таки відмовляли йому. Ось до чого він дійшов.

Захисник:

Ликера Полусмакова була останньою соломинкою і спасінням поета. Дійсно, усі друзі поета відмовляли його від цього знайомства. Але він поставив собі за мету: одружитися хоч з чортом !  І таким нечистим духом була Ликера. Завжди нахабна, нечесна, груба, безкультурна, Вона не могла стати для поета близькою, рідною людиною, бо бачила в ньому тільки задоволення, матеріальних потреб. Поет до кінця вірив, що вивезе її на Україну, поставить хату і кімнату, садок-гайочок насадить.. і заживе щасливо… Але цьому не судилося статися. Ликера зраджує поетові, і він залишається один-однісінький… 

Ведуча:

І ось на такій сумній ноті ми закінчимо розмову? Чи може ми повинні спитати себе: чи залишив поет місце в моєму серці, чи актуальна його творчість сьогодні?

Можливо, скажуть своє слово опоненти?

Опонент:

Олесь Бузина описує Тараса Шевченка, на мій погляд, занадто негативно. Так, цю книгу варто прочитати, але вірити кожному слову не варто. Вилити бруд на людину завжди легко, а довести її красу, інколи неможливо.

Я вважаю, що Шевченко – нехай  і не ідол чи пророк нашого народу, але все ж таки це наша національна гордість. Факти є різні і «за»  і «проти» поета, але є один безперечний факт – його талант.

Бути талановитим поетом важко, але Шевченку це вдалося.

Ведуча:

Від прихильників творчості Шевченка також хотілося б почути думки, може вони поділяться враженнями від почутого!

Захисник:

Від того, чи знайдеться місце для Тараса Шевченка у храмі власної душі кожного з нас залежить ким ми будемо. Адже для всього світу понад півтора століття поняття Україна нерозривне з ім’ям Тарас Шевченко. Великий поет поставив на сторожі нашого існування як народу своє невмируще слово. Завдяки йому ми не зникнули безслідно.

Особисто для мене через Шевченкове слово пролягла моя особиста дорога до Бога, без допомоги якого я ніколи і не подолала тих випробувань, які судилися. І коли чую, як бореться церква з церквою, релігія з релігією, мені пригадуються Шевченкове:

За кого ж ти розіп’явся,

Христе, Сине Божий?

За нас грішних, чи за слово?

Істини?..

Якщо ми вважаємо себе християнами, то маємо виконувати Божі заповіді. Як жити по правді. Ніхто нам, українцям не сказав щиріше правду, як Тарас.

Ведуча:

Дорогі друзі у нас відбулася щира відверта розмова. Ми торкнулися багатьох аспектів життя і творчості Шевченка. Але наостанок нашої зустрічі хотілось би почути зрілих людей, які мають великий життєвий досвід , свою власну позицію.

Тому не можу обійти стороною думку викладача світової літератури Ващенко Л.В., яка погодилася взяти участь у нашому заході.

Викладач:

Я слушала выступающих и размышляла вот о чем. Отрадно, что наши юные сограждане уже имеют собственное мнение и стараются его отстоять, хотя обсуждение темы и ее героя было немыслимо лет 15-20 назад, потому что господствовала единственная официальная идея: Шевченко – гений, наше национальное достояние. На мой взгляд, и Тарас Григорьевич, и его литературные соратники- жертвы метода соц.реализма изобретенного и введенного в 1934 году А. Горьким. В это «прокрустово ложе» «вгоняли» предполагаемого кандидата в классики, старательно очищая его от всего человеческого: пороков, недостатков, вполне извинительных слабостей. Они становились похожими не на людей, А НА НЕКУЮ материализованную идею. Неужели вы думаете, что то, о чем написано в книге О. Бузины, о чем мы услышали сегодня, не было известно? Было известно, но в угоду господствовавшей идее многие факты, не подтверждающие официоз, замалчивались, свидетельства и воспоминания очевидцев, слова самого Шевченко купировались, выдергивались из контекста неудобные фразы, бросающие тень на светлый облик Кобзаря. В итоге  мы получили старательно отшлифованную фигуру, достаточно далекую от оригинала.

Наверное, Тарас Григорьевич очень бы удивился, узнав, что он – классик, и в его честь воздвигнуто немало памятников. Ну, не «глядел он в Наполеоны», а просто жил, как умел и как хотели мало заботился о грядущем.

Был ли он гением? Не думаю. Он был, безусловно, одаренным человеком: писал хорошие стихи и прозу на русском языке, неплохо рисовал. Но скажите, какой из этих божественных даров он развил и довел до совершенства? Ни одного.

Но не следует впадать в крайность: его поэзия нравится многим, и каждый находит в Шевченко что-то свое, созвучное его душе. И не стоит отнимать это утешение.

Я не призываю к ревизии творчества Кобзаря, а к объективной его оценке. Разумеется, в рамках нынешнего обсуждения мы вряд ли познаем истину. Точку ставить рано. Хотелось бы узнать, каким он был на самом деле – не икону, но человека. Хотя икону любить легко, а вот живого человека – трудно!!              

Ведуча:

До слова запрошується директор Центру Геннадій Джамалдінович Амірбеков.

Виступ директора:

 Я людина іншої національності, іншого менталітету, можливо іншого способу думання. Але я зріднився з Україною, з її народом, українцями, звичаями, тому для мне Тарас Шевченко – це творець, можна сказати законотворець. Бо навіть у тих творах, що прозвучали сьогодні, поет виступає поборником соборної України, хоча з великою повагою закликає ставитися до мов і культур інших народів, але вважає обов’язком кожної людини знати рідну мову, любов до якої дитина вбирає з молоком матері. Безперечним є також те, у творчості поета, що він закликав шанувати передовсім своє, рідне, а з чужого переймати те, що має загальнолюдське значення.                

Ведуча:

При різних поглядах, різних точках зору, судженнях, враховуючи сьогоднішню ситуацію в Україні є, мабуть,  важливішими не скільки виголошення своїх міркувань щодо зібраної із сумнівних джерел біографії поета, стільки усвідомлення прагнення утвердити його авторитет як виразника прагнень, інтересів, смаків, традицій, уподобань своєї нації, свого народу заради забезпечення достатку й миру в Україні. Тож на пам'ять приходять слова Великого Кобзаря з його «Молитви».

Господи!

А усім нам вкупі на землі!

Єдиномисліє подай.

І братолюбіє пошли.

І тоді, можливо, поетові рядки, що були сумними наповняться новим змістом, віднайдуть нове розуміння .  

 

 

Література

 

1. Боронь О. Нова книжка Григорія Грабовича: за і проти // Українська мова та література. – 2001. – Ч. 13.
2. Бузина О. «Вурдалак Тарас Шевченко». К. 2000.
3. Драгоманов М. Літературно-публіцистичні праці. – К. 1970. – Т. І-ІІ.
4. Дзюба І.,  Жулинський М. На вічному шляху до Шевченка // Тарас Шевченко. Зібрання творів: І 6 т. – К.  2003.
5. Гомон П. Біографія митця вчить жити // Професійна освіта: теорія і практика. Науково-методичний збірник. – К., 1998. - №№ 1, 2.
6. Грабович Г. Шевченко як міфотворець. – К: Радянський письменник, 1981  - 2 кс.
7. Грабович Г. Шевченко, якого ми не знаємо.  – К., 1999
8. Забужко О.С. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу. – К.: Абрис, 1997, - 144 с.
9. Зайцев П. Життя Тараса Шевченка. – К. : Мистецтво, 1994.    
10. Костомаров М. Избранные сочинения, К. 1991.
11. Шевченко Т. Кобзар. – К, 1984.