Позакласний захід «Літературна вітальня «Мистецтво сова Древлянського краю»

МИСТЕЦТВО СЛОВА       ДРЕВЛЯНСЬКОГО КРАЮ

 

Зал святково прибраний.

На сцені зображення книги з пером

жар-птиці. В центрі епіграф свята:

 

 

 

 

 

 

 

Дівчинка 1: Поезія – це знак оклику!

Тому, що вона кричить – це душа!

Поезія - це знак питання,

Тому, що вона запитує – це душа?

Поезія – це три крапки...

Тому, що вона розповідає про нескінченність (вічність) тої душі.

А душа – цілий світ, який виходить римою у реальність.

Тому, це не образ, це образне змалювання душі поета.

 

Дівчинка 2:

Як цей поклик серця зрозуміти,

Образів яскравих зорепад?..

Рими, ритми – вередливі діти,

Чи зумію вам я дати лад?

Десь вагаюсь... може, і не треба

Зватися поетом, далебій...

Краще прозою – про барви неба

І світанки ніжно-голубі.

Та в життя вриваються хвилини –

Враз натхнення в душу наплине

І думки самі летять невпинно –

Мелодійна пісня оживе.

О поезіє, душі розрада,

Пишний сад, врожайний на слова.

Ти - життєва мудрість і порада,

Правда щира і любов жива.

 

Ведуча 1: Любі діти! Мені хочеться звернутися до вас словами чудової  поетеси, прекрасної людини і видатного педагога - Ніни Горик: "Світ дарований Богом для добра і любові. Цим почуттям перемагає муку, зневіру, розчарування. Безмірно вдячна Всевишньому за те, що, відчиня мені двері до тайни,ж .хтось назвав її Поезією".

 

Ведуча 2: Поезія, як камертон налаштовує наші душі на музику слова, запалює в нас почуття Краси, Добра, Правди. Мова мистецтва для нас спосіб мислення і спілкування, а сторінки рідної літератури з давнини до сучасності – простір, де живе наша душа.

 

Ведуча 1: Поезія - то мить,

Коли в росі краплині

Сльозою світ щемить

У пісні України

 

Ведуча 2: Поезія - се цвіт,

Весни небесне свято,

Що хочеш цілий світ

Окрилено обняти

Коли душа горить

І погасить незмога ...

Поезія - то гріх.

Благословенний Богом.

 

Ведуча 1: Неспокійно б’ються наші серця, коли ми чуємо поезії наших земляків, поетів нашого краю Валентина Миська, Анатолія Пантуса, Сергія Сіваченка, Людмили Маляр, Антоніни Балан, Лариси Макарець, адже поліська земля має ціле гроно чудових талантів, які прославляють рідний край та його людей у своїх творах.

 

Ведуча 2: І сьогодні в нас є чудова нагода долучитися до ніжних струн душі поетів рідного древлянського краю.

 

Ведуча 1: Дорогі друзі! Нам приємно, що на нашому святі присутні

________________________________________________________

 

Ведуча 2: Всі поети Полісся чудово змальовували у віршах свій рідний край.

 

Ведуча 1: Що єднає нас, мої земляни.

Від недуг рятує її образ.

Музика любові, що не в'яне,

Повсякчас виховуючи нас. єх

 

Ведуча 2: У нашій мові - синь небесна,

У нашій мові - дзвін роси.

Розіп'ята вона воскресла,

Щоби народ свій воскресить,

Щоби утвердитись у вірі

І не згубитись у віках.

 

Ведуча 1: Тож перегорнемо першу сторінку нашого усного журналу «Україно моя».

 

Виходить група дітей у вишиванках

 

Антоніна Балан  « Моє Полісся…»

 

Моє Полісся, рідний краю,

Заквітчане у ніжний цвіт,

Я кращої землі не знаю,

Хоча б об'їхала весь світ.

Сади зелені в білих шатах

І ніжний голос солов'я,

В туман ранковий все повито,

Засмучена земля моя,

Кущі калини над водою

Задумано в цвіту стоять,

Берізки ніжною красою

Щось з вітром наче б гомонять.

До них я руки простягаю,

Молюсь до Бога між вітрів,

Його благаю і вмовляю:

Врятуй нам землю від гріхів,

Врятуй квітучу Україну,

Хоча й Чорнобиль ще димить.

За тебе, ненько Україно,

Душа і плаче, і болить.

І я в тривозі аж до болю

За долю рідної землі.

Що ж буде з нею і зі мною?!

На ній бо діточки малі...

 

            Лідія Гусєва « Україна зіткана з любові»

 

Україна зіткана з любові

Чарів ночі, ніжності весни.

Україна – сонце веселкове –

Горить цвітом у душі моїй.

Нема сили її розлюбити,

Я до неї серцем приросла,

Дух Шевченка,Франка, Українки

Може Всесвіт увесь обійнять.

Україна скупана в любистку,

У ранкових росах, травах лугових.

Зачарує піснею тривожно

І покличе у степи свої.

Загримить піснями про походи,

Про звитягу, славу і любов.

І навчить кохати вірно – вірно,

Величати Бога, правду і народ.

               Антоніна Балан  « Я ПОЛІСЯНКА - РОДОМ З УКРАЇНИ»

 

Розіслався туман над Іршею,

Хвилю котить в пшеничних ланах,

Я люблю Володарськ свій душею,

Рідне місто в поліських краях.

Як же гарно світанки стрічати

На вранішній зорі, у квітучих полях...

Босоніж ходила я й мати

В голубих, наче море, льонах...

Пісня жайворона срібним дзвіночком

Розсипає вранішню росу,

Заквітчана білим віночком,

Я матусі волошки несу.

Тож водила мене моя мати

Босоніж на вранішню росу,

Щоб могла я Вітчизну пізнати,

Щоб сприйняти поліську красу.

Моя колиска - рідне місто,

Де самоцвіти розсипа намисто,

Де зорі над Іршею ясно сяють,

Дівчата під баян співають.

І ніжна пісня лине над Іршею,

Я з нею поріднилася душею,

Із молоком ввібрала цвіт калини.

Я полісянка - родом з України.

 

Галина Петренко «Урал в мініатюрі»

 

Древлянський мій краю, ти щедрий й багатий,

Куточок поліський розкішний, крилатий.

Дарами прославивсь - гранітом, топазом,

Титанові рули зріднились з алмазом.

«Урал в мініатюрі», та що тут казати?

Про край цей квітучий легенди б складати!

Про тих, хто відкрив ці багатства земні,

Поставив на карту природні дари.

Зберіг історичні й духовні багатства,

Досліджував край, ввіковічнював братство,

Примножував славу у праці щоденній,

Шляхи відкривав на орбіти заземні.

Найбільшим багатством є люди в цім краї

Завзяті, обізнані всі в кожній справі.

Герої війни, патріоти, творці,

Люди науки й землі сіячі.

Артисти, спортсмени й прості трударі,

Усіх об'єднала любов до землі,

До рідного краю, до неньки-матусі,

За мир і за спокій якої молюся.

Усіх нас зростила поліська земля,

Ми діти її, ми - велика сім'я.

Купали нас в травах із м'яти й любистку,

Із дуба й калини зіткали колиску.

Горошківський краю! Співучий, чарівний

Куточок найкращий, родючий, перлинний,

Талантами славишся й диво-дарами,

Тебе величаєм завзяттям й піснями!

 

Ведуча 2: Щасливими є ті люди, які здатні не лише крізь віки пронести у своїх серцях незбориму любов до України, а й вселити її у душі наступників. У цьому сенс життя нашої нації, тому, що ми, українці, довго шукаючи долі і волі своєї, не розлучались з отим правічним і сущим: "Борітеся - поборете".

 

Ведуча 1: Живем твоїм безсмертям, Україно,

Блакить несем у сяючих очах

Щоб ти не всохла, рідна тополино,

Щоб корінь від спекоти не зачах.

 

Фортепіано: етюд

 

Олена Гусєва    «Україні»

Тебе не можна не любити,

Могутній шум твоїх лісів,

І золото пшениці й жита,

Над степом жайворонка спів.

Калини грона пломеніють,

Верба схилилась над ставком.

І десь по росах, як по мріях,

Блукає вечір за селом.

А над шляхами, між дощами,

Веселка радісно встає.

І за мрійливими полями

Назустріч сонцю виграє.

Чарує світло зір далеких

І сіє срібло та кришталь.

Тривожить журавлиний клекіт

І кличе у високу даль.

А як цвітуть сади у травні,

Черемха і бузок п'янить!

Шепоче вітер тихо в плавнях -

Туман не хоче розбудить.

Милішої землі немає,

Найглибша тут небес блакить,

Й вода у ріках в ріднім краї,

Мов ніжна пісня, струменить.

Тут хочеться творити й жити,

Бо це все - наша Батьківщина.

Тебе не можна не любити,

Ти - найдорожча, Україно!

 

 

Ніна Горик «У кожного серця - своя Україна»

У кожного серця - своя Україна.

В одного вона - підтята.

В другого вона - проклята.

У того - Тарасова круча.

У того - рана пекуча.

Нестерпна, як в нозі колючка.

Коштовна, як шлюбна обручка.

У когось - медові ріки.

У когось - розп'яття на віки.

У когось - плато для герцю.

В мене вона - замість серця.

 

Ведуча 2: Наші древлянські поети пишуть, бо мовчати не можуть, виливають свої почуття, прагнуть розбудити читача. їх твори - це освідчення, насамперед в любові до рідної землі назва якій Україна. Для них вона є і небом, і зорею, і повітрям, і ковтком води. Їх серце відкрите для нас. Наступна сторінка нашого усного журналу «Мій Хорошів, мій материнський краю, мій кореню і джерело моє…»»

 

Ведуча 1: У віршах наших земляків-письменників поліська чарівна природа з дрімучими лісами, луговими густими туманами, тендітними ромашками, медовим дурманом вкритих фатою вишень і яблунь, з її неповторними літніми вечорами, солов'ями і дівочими співами були не вигадкою уяви, а відгомоном пройдених доріг і прожитих років.

 

(фонограма: щебет солов’я)

 

Ведуча 2:

Є в Україні – вільній, новій

Чудове місце і святе,

Пісенний край краси й любові –

Моє Полісся золоте...( Світлана Стратонович)

 

Презентація   «Моє Полісся золоте»

 

Швець Оксана   « Володарщино мила моя»

 

Володарщино мила моя,

Рідний краю в зеленім вінку,

Синьоокая врода твоя

Зачарує юність струнку.

Парк Кутузівський тайни хова,

Верховіттями тихо шумить.

На узвишші вже церква нова,

Про стару мудра пам'ять мовчить.

Стародавня Ірша доганя

Час невпинний, що змінює світ.

Збережи, доле, луки, поля,

Спів пташиний, п'янкий льоноцвіт.

Володарщино мила моя,

Рідний краю в зеленім вінку,

Синьоокая врода твоя

Зачарує юність струнку.

 

Сіваченко Сергій   «МОЄ СЕЛИЩЕ»

 

В душі, що оповита теплотою

Невпинна мрія знов повстає,

Вона мені здається золотою:

Я знов згадав про селище своє.

Згадалися знайомі краєвиди,

Згадалися безмежні скрізь поля

Й здається, що не знали досі біди,

Про те, що в світі є така земля.

Та моє селище побачило чимало

Страшних картин, котрі здригають зір,

Коли земля під ворогом стогнала,

Коли було забуте слово мир.

Й через усі відомі перешкоди

Стояло селище усім наперекір

І зберегло святиню вічної свободи,

Яка лишається при ньому до цих пір.

Не чути грому більше над Іршею —

Сторінка зла залишилась пуста,

І над малою Батьківщиною моєю

Тепер панує мир і доброта.

Ця доброта в кожної людини,

Яка в Порошках здавна прожива,

Й вона до інших, наче сонце, лине,

Бо в усіх вона серцях тепер жива.

І селище невпинно розквітає,

Буяє, неначе квітка навесні,

Й песимістична нота вмить зникає

її стирають радісні пісні.

Вони несуть в собі любов гарячу

До вулиць, що знайомі з ранніх літ.

Я знов їх перед собою бачу:

Вони в мені лишили вічний слід.

Я згадую приємний вечір тихий,

Коли годинами між ними я блукав,

Коли шукав незайманої втіхи,

Коли я щастя у самотності шукав.

І цього я повіки не забуду,

Куди б мене життя не занесе,

Я хлопцем з Володарська завжди буду,

Бо, моє селище, для мене ти — усе!

 

       Анатолій Кондратюк   «ВОЛОДАРСЬК-ВОЛИНСЬКИЙ»

 

Воно радість і спокій додасть,

І не тільки душі українській,

Це містечко-топаз - Володарськ,

Знаменитого роду Волинських.

Парк Кутузова, Ірша, граніт —

Усього тут є вдосталь (не трошки),

І прадавності сивої слід —

Пригадайте козацькі Горошки.

Тут - габро, а в Іршанську - титан,

Тут — берил неповторного тону.

А навколо ліси і жита,

Сині очі поліського льону.

Тут на півночі - Іскоростень,

Тут на південь — зустріне Житомир.

А в полоні весіль і пісень

Не відчуєш ні болю, ні втоми.

Володарці - не горді з лиця,

А прості й до розмови охочі,

В них відкриті і добрі серця,

В них спокійні і лагідні очі.

Та не кожен прибулець був гість,

Та не кожен був схильний на братство:

Володарськ з давнини натерпівсь

За свою доброту і багатство.

То ж минуле хай кане, як сни,

Хай майбутнє містечко вітає!

І прошу я у Бога: храни

Цю перлину поліського краю.

 

Василь Іщук   «ПОРИНУ В СВІТ ДИТИНСТВА»

 

Красивих є на світі безліч місць;

Столичні парки, сквери і озерця.

А я люблю мій Володарськ-Волинськ,

Лише йому моє належить серце.

Пройду по тихих вуличках на самоті, -

Порину у дитинства світ душею.

І сотні літ, і кожну мить

Вітер радісних надій

Б'є у дзвін тисячоліть,

Де упадуть в росу юності літа,

Ніжно пригорне батьківська рука.

Тут завжди чути гомін дітвори,

Зігріє серце рідне слово.

Я вийду з дому вранці, на зорі,

Щоб повернутись знову й знову.

Пройду по тихих вуличках на самоті,

Порину у дитинства світ душею.

 

На сцену виходять чотири дівчинки, одягнені в українські                         національні костюми

 

1 дівчинка: Вдихни повітря матінки - землі,

І ти відчуєш, як бринить твоя душа,

Як у лісах Полісся трелі солов'їні

Співають нам про Мавку й Лукаша.

Торкнися хвиль озер, як небо, синіх,

Ти зачерпни в долоні їх нектар,

І давній край дарує сили,

Запалить знову в твоєму серці жар.

Ти вслухайся у шепіт трав уранці,

 

2 дівчинка: Ніде не дзвонять роси, як у нас,

Ідеш, а ноги просяться до танцю,

Гармонія природи грає вальс.

Відчуй ту магію, яку пізнала Леся

У кожнім клаптику незайманих лісів,

І ти у «Пісню лісову» перенесешся,

Побачиш край у всій його красі.

 

3 дівчинка: Моє Полісся веселкове,

                     Земля, і ріки, й небеса.

                     Як літо зоряне, медове,

                     Лісів чаруюча краса.

 

4 дівчинка: Тут солов’їв магічна пісня,

                    Колось достиглих перезвін.

                    І зграйка сосен на узліссі,

                    І сивий, мов туман, полин.

 

Ведуча 1: Леся Українка !.. З особливою шаною вимовляємо це ім’я - і в нашій уяві зримо постає  обдарована, вольова і цілеспрямована особистість, геніальна мислителька, викохана перш за все красою поліської природи, життєвою мудрістю її земляків, їхнім побутом і звичаями, легендами і повір'ями, мелодійними піснями.

 

Ведуча 2: Бо Полісся таки воістину викохало на своєму лоні Лесю, стала колискою її дум і прагнень, дивосвітом її любові, отчим порогом і обійстям, від якого так часто вирушала у широкий світ і до якого так щемно прагла і поверталась з далеких і нелегких мандрів.

 

Ведуча 1: Ось ми і перегорнули наступну сторінку нашого журналу, назва якій «Леся Українка в поезії поліських письменників»

 

Ведуча 2:І слово Лесі,

Пречисте, ніби

Ранок,

По воду йде

До голубих криниць.

Тут спогад спить,

Закутаний у простинь.

І ловить вечір

Прядиво зірниць.

 

Тетяна Хомінська   «Леся - наша гордість»

 

Ми горді тим, що земляки є Лесі Українки

І живемо на цій оспіваній землі.

Ввібравши в себе всю красу поліських краєвидів,

Писала Мавка неперевершені вірші свої.

Це справжня пані, еліта України,

Та не стояла осторонь простих людей вона,

Допомагала їм, служила неньці Батьківщині,

Вбачала в цьому сенс свого життя.

Була великим патріотом наша Леся

І навіть Українка псевдонім собі взяла,

Щоб знали й поважали нас у всьому світі,

І гідність за Вітчизну переповняла нам серця.

Давно вже відбриніли Лесині світанки,

І відійшла у вічність поетеса зовсім молода,

Безцінні ті скарби, що нам лишила,

Ми з честю збережемо у віках.

 

 

На сцену виходять діти одягнені в українські національні костюми

 

     

Ведуча 1:Шануймо славу продідів своїх,

                 Шануймо сьогодення і минуле,

                 Історії священний оберіг

                 І затишну оселю над Іршею.

 

Анатолій Пантус  « РАНКОВА ІРША»

 

Де синьобровий умивається ірис,

Роса дрімала на м'якому спориші.

Запах світанком серпанковий серпоріз,

Торкалась ластівка до дзеркала Ірші.

В грайливе плесо тихо падали зірки,

І місяць спочивав на золотій воді.

Шепоче очерет на березі ріки.

Ледь-ледь колишуться лотоси молоді.

У перламутри зодяглася Ірша,

Туман прозорий в плавнях десь ховала.

І раптом чудо — соловейкова душа

Світ стрепенула, всіх зачарувала.

Котилась хвилька на пороги кам'яні —

Легенький плескіт... Піна зашуміла.

Ранкова музика — всі звуки чарівні,

І пісня нова, ніби ластівка, летіла.

Рожеве сонце вже на обрії пашить,

І вмить засяяла топазами Ірша.

До водограю з гаю підскоком спішить

Насмакуватись прохолодою лоша.

Вирує річенька, де плаче верболіз,

Де бусленя замріяно клекоче.

Співає жабка, де цвіте густий ірис,

Тут сонечко, мабуть, скупатись хоче..

 

Володимир Коломієць  « СТОРІНКИ ЖИТТЯ»

 

Тече, струмить моя Ірша,

Біжить вона до виднокраю,

Моя любов, моя душа —

Свята краса земного раю.

О, Володарськ-Волинський,

Друже мій синьоокий,

Серцем мене ти пригрів

На довгії роки…

 

Ведуча 1: Зверталися поети-сучасники і до нашої славної історії. А отже, прийшов час перегорнути наступну сторінку нашого усного журналу, а називається вона «Наше героїчне минуле».

 

Ведуча 2: Дотепом знайомим і ласкавим,

Як моторні вміли парубки,

Нагадаємо сучасникам лукавим,

Що були в нас мужні козаки.

 

На сцену виходять хлопчики, одягнені в українські

національні костюми

 

               Анатолій Пантус … «ПОЛІСЬКИЙ РАЙ»

 

У райськім краю, що в обіймах Ірші,

Нас матінка вчила любити

Українську мову, плекати в душі

Найкращі слова-самоцвіти.

Горошки мої — то веселковий цвіт

В пелюстках тендітних проміння.

І барви весняні, і зоряний світ.

То мудрість , любов і терпіння.

Є диво-куточок на рідній землі,

Де в кожному садочку — калина .

Розмова пісенна у нашім селі,

Мов трель чарівна солов'їна.

В прозорім тумані синіють льони,

В житах — соромливі волошки.

Стежками батьків поспішають сини —

Леліяти рідні Горошки.

У чистих струмках сяє сонцем топаз,

Цілюща вода у криниці,

Та люди — найбільше багатство у нас,

Для друзів відкриті світлиці.

 

                  Валентин Грабовський    «ХОРОШКИ»

 

По закінченні вузу — літ сорок і трошки —

Занесла мене доля в містечко Горошки.

А точніше — Хорошки, бо тут люди хороші,

Що цінують найперше твою душу — не гроші.

На щиті кристалічнім їм жить — не тужити,

їхні надра таять голубі самоцвіти,

Мов розсипані чари з намиста Богині,

Ті берили й топази, і аквамарини.

Але диво, що хто ці скарби добуває,

Ні жадоби, ні заздрості в зорі не має.

Зате носить у серці безсмертне сіяння

Доброти до людей і довіри, й кохання.

Скільки житиму я, стільки буду жаліти,

Що не вийшло в Хорошках мені раю зажити,

Що ні Галя, ні Люня, ні Іванна, ні Оля

Не взялись мені вишить сорочку і долю.

Та щодня мене далі хорошківці кличуть,

Де в соснових борах сон-трава таємнича,

І пісні мої будуть ще довго дзвеніти

Лиш тому, що в них ваші слова-самоцвіти.

Віктор Юхно   «ГОРОШКИ-ХОРОШКИ»

 

Немов у неволю,

Мене моя доля

У мандри штовхала,

Від вас відривала.

Горошки-Хорошки —

Куточок Волині.

З дитинства ви знані

Та любі мені.

Життя вирувало,

А серце зітхало,

До милого краю

Мене воно звало.

Я мріяв у віршах

Про річеньку Іршу,

Про рідні простори,

Поліські зорі.

Про греблю-місточок,

Грайливий струмочок,

Де з гірки Кутузов

До себе нас кликав.

Не міг я забути

Біленької хати,

Де скрізь біля тину

Квітують жоржини.

Там часто старенька

Матуся стояла

З сумними очима,

Мене виглядала.

Моя Батьківщино,

До тебе я линув,

Мій Володарську,

Тебе не покину.

Красиві тут люди,

Такіж-бо хороші.

Прошу тебе, Боже,

Спаси їхні душі!

 

Антоніна Балан   «ГОРОШКІВСЬКИЙ ВАЛЬС»

 

Є на Поліссі селище, як весна.

Своя в нього історія і доля лиш одна.

Колись були Горошки, а нині — Володарськ.

Про рідний край і отчий дім забути вам не дасть.

Вальс, вальс, вальс

Кружляє у Порошках

Вальс, вальс, вальс —

Замріяна Ірша.

Вальс, вальс, вальс...

На серці знов так хороше

Вальс, вальс, вальс —

Співа моя душа.

У центрі міста нашого каштани молоді,

Дуби у парку велетні і ніжний цвіт садів.

Стоїть воно над річкою вже майже п'ять століть

І в честь його урочисто мелодія звучить.

Незвичне наше селище, відоме воно всім,

Бо з давніх-давен славиться камінням дорогим.

І люди тут хорошії працюють і живуть,

Любов до міста рідного вони крізь час несуть.

 

Галина Петренко   «Просто жить»

 

Яке це щастя - просто жити!

Радіти, тішитись, любить,

Ранкове сонечко зустріти,

Зорю вечірню запалить.

Здолати втому, негаразди,

Душевний біль перемогти,

Яке це щастя просто жити,

Стрічати весни і дощі.

Яке це щастя просто жити,

Іти невпинно до мети.

Сад яблуневий посадити,

Дістать джерельної води.

Забувши розпачі й тривоги,

У день новий щасливо йти.

Яке це щастя просто жити,

Радіти, тішитись дітьми.

Нічого кращого немає

Життям безцінним дорожить.

Любити, мріяти без краю

І просто жити, жити, жить...

 

 

Ведуча 1: Кожен має істину збагнути:

Разом шлях верстати до мети

Тільки патріотом мусиш бути –

Землю як зіницю берегти

 

Ведуча 2: Ми ж землі і сонця - вірні діти

І навчатись прагнемо щомить –

Разом з Україною мужніти,

Совістю і серцем їй служить.

Ведуча 1

- Чого ти співаєш так дзвінко,

Надівши барвисте вбрання?

- Стелюсь я зеленим барвінком

На плечі весняного дня.

Ведуча 2

Тому так широко і дзвінко

Та пісня пливе на зорі...

Горджуся, що я українка,

Що рід мій святився в Дніпрі.

 

Пісня «Україна – це ми»

Ведуча 1: І ось прийшов час перегорнути останню і найцікавішу сторінку нашого усного журналу, яка називається «Ми – майбутнє України»

 

Ведуча 2: Цвіти, Вітчизно, як троянда-ружа,

                  Сіяй веселками, радій красі.

                  Молюся щиро, щоб була ти дужа

                  І жили в щасті земляки усі.( А. Пантус)

 

Ведуча 1:Від вас, юні друзі, залежить, якою завтра буде земля, де чорніють скіфські могили, де в далекі часи гуляли запорожці й гайдамаки, де вершили свій подвиг солдати Великої Вітчизняної війни.

 

Ведуча 2:Хай вашими зусиллями цей край завжди буде квітучим і міцним.

              Допоки живемо і любимо ми,

              Не висохне цілющая криниця.

              Хай розквітає край наш степовий,

              І колоситься золота пшениця!

 

Ведуча 1:Я тільки колосок на лані,

                 А ти, Вітчизно, лан.

                 Я тільки хвиля в океані,

                 А ти, Вітчизно, океан.

                 Дубовий жолудь я в долоні,

                 А ти, Вітчизно, дуб – краса.

                 Я зірка у небесній сині,

                 А ти, Вітчизно, небеса.

 

Ведуча 2:Живіть і робіть так, щоб небеса нашої Вітчизни завжди були чистими, світлими і веселковими.

 

Ведуча 1:Любімо свій край, цінуймо те, що над нами мирне небо, що мова наша українська бринить у серцях людей, що маємо прекрасну, незалежну державу і живемо в чудовім краю, який носить горде ймення – Хорошівщина.

 

Ведуча 2:Хай ваша цікавість, допитливість щира

                Додасть вам надії, любові і віри,

                Бо наше минуле – святе, незабутнє,

                Це шлях у прийдешнє, це шлях у майбутнє.

 

Ведуча 1: Ми щасливі від того, що сьогодні серед нас були присутні автори поезій рідного краю, що ми пройшлися літературними стежками нашого Полісся, доторкнулися серцем і душею до ніжних, щирих рядочків, написаних нашими поетами – земляками, і разом з ними сплели віночок любові своїй рідній землі , і ми могли особисто з вами поспілкуватись.

 

 

Ведуча 1: Ми Вам дуже вдячні за цікаві розповіді. Бажаємо Вам творчих сил і натхнення. Чекатимемо нових Ваших шедеврів і маємо надію, що в нас буде іще багато таких теплих зустрічей.

 

Пісня «Сто відсотків щастя»