Конкурс розробок «Вчительська десятка»
Розробки додавай – подарунки вигравай!

Виховний захід «Чорнобиль – скорбота пам’яті людської…»

Про матеріал

Розробка виховного заходу створена для вшанування жертв Чорнобильської аварії на ЧАЕС.

Перегляд файлу

Новотроїцький НВК  “ЗОШ І-ІІІ ст. - гімназія”   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«ЧОРНОБИЛЬ – скорбота пам’яті людської…»

 

 

 

 

 

Класний керівник 9-А класу

Семерук Т. П.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Чорнобиль – скорбота пам’яті людської…

 

На заднику сцени зображено дзвін. Нижче напис: «Чорнобиль – скорбота пам’яті людської.», На столику горить свічка та держ. прапор з чорною стрічкою. Вечір розпочинається  тужливими Дзвонами. Виходять ведучі дзвони стихають, музика «Чорний тюльпан».

 

Учень:  Чи буде квітень, як завжди

Дарунком весняної здоби.

Чи власним іменем біди

Ми назвемо його Чорнобиль?

Чи може викреслимо його

З календарів своїх допоки

Нас теплий грітиме вогонь

Ще не відкритих ізотопів?

Безмежна мисль, немає меж

Її спинити годі!

І ти, Чорнобилю, ти теж

Не маєш меж сьогодні.

 

Ведуча:   

26 квітня 1986 року! В пам’яті українського народу це день чорнобильського лиха, болю, суму, і забути це й викреслити із нашої пам’яті – неможливо.

 

 Ведучий:

 Чорнобиль. Це назва невеличкого районного центру, що знаходиться в 130 км від Києва. Заснований ще за часів Київської Русі, стародавній Чорнобиль дав свою гірку назву потужній атомній електростанції, будівництво якої було розпочато в 1971 році. В 1983 році вже працювало 4 енергоблоки цієї електростанції із запланованих шести.

Але в історію Чорнобиль увійде назавжди, як місто, що дало назву одній з найбільших в історії людства катастроф.

 

Ведуча:   

 Для України, для всіх, хто прямо чи побічно причетний до трагедії Чорнобиля та її наслідків, час ніби розділився на дві частини: до 26 квітня 1986 року і після нього.

 

Учень: 26 квітня!

В ніч із забуття

Йде страшне створіння – атомне дитя.

Суть його безкровна і зіниць нема

І уста безмовні, і душа німа.

Вирвавшись на волю з мороку ночей,

Вже калічить долі і батьків.

Виродок – створіння ціль страшну таїть

Поглинає сумління, душі нам двоїть.

Простягає до серця щупальця страшні

І вселяє муки, муки неземні.

Присипляє мозок посвистом глухим

Стронцієву дозу сипле, наче дим.

26 квітня!

Люди не проспіть!

Атомне століття раною горить.

Кличе кожне серце стати з злом на боротьбу,

Щоб зустріли внуки вранішню зорю.

І виростають покоління

Котрі не чули тиші

Що зберегли ми, що надбали

Що дітям в спадок передать?

Тепер тут зона, а була земля,

Тут був чорнозем, а тепер Чорнобиль.

 

Ведучий:

 Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою і найтеплішою. І не сповіщала про біду. Навпаки всім жителям містечка атомників ще звечора, під вихідний, жадалося отримати від природи хорошу погоду. Проте в ту саму ніч з 25 на 26 квітня відлік часу став уже не мирним, а бойовим і аварійним. Відлік пішов на хвилини і секунди. О першій годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної станції несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву.

 

Ведуча:   

 „З руїн реактора виривається стовп зловіщого вогню, палаючих шматків графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета, піднявся в небо, освітлюючи корпуси атомної, річку з верболозами.

 

Вогняний стовп завмирає на висоті 1.5 км.

 

На вершині його утворилась світла куля, яка начеб засмоктує в себе цей примарний стовбур, всередині якого щось рухається, згорається, випростовується, але сам він стоїть над нічною землею, як ялинкова іграшка блідо вишневого кривавого кольору. Ніч безвітряна і стовп стоїть між небом та землею, наче вагається, куди ж йому пустити свій корінь”.

 

Учень: Лунає дзвін по зростанню гучніше і гучніше а потім навпаки

 

Чуєте, люди?! Лунає над світом Стогін Чорнобиля дзвоном страшним… В муках страждають дорослі і діти, - Мертвих забути нелегко живим! Бог Наш Великий дав право всім людям – Хрест Свій Святий крізь життя пронести. Дзвони Чорнобиля стогоном будять, щоб від нещастя весь світ вберегти.

 

 

Ведучий:

Аварія на ЧАЕС – смертоносне полум’я зловісної пожежі висвітило кожного, хто там працював і жив, виділило перших із перших, вони,

ризикуючи життям, кинулися до реактора, аби своїми грудьми перестерегти

трагедію.

 

Ведуча:

Першими до реактора через кілька секунд по тривозі прибули пожежні

ВПЧ-2 по охороні АЕС на чолі з начальником караулу В. Правиком . За

караулом Правика прибув караул його бойового побратима лейтенанта

Кибенка. Вони ринули у вируюче полум’я – у смертельну радіацію не за

наказом командира, а за законом совісті, рятувати станцію і людей, не

думаючи про себе, хоча добре усвідомлювали небезпеку.

 

 

Учень:

Зойкнула Земля чаїним криком

- Сину, вбережи і захисти!

Вийшла мати із іконним ликом:

- Йди, синочку, хто ж коли не ти?

Спалахнуло небо, впало крижнем

- Сину, вбережи і захисти!

Вийшла жінка з немовлятком ніжним:

- Йди, коханий, хто ж коли не ти?

 

Ведучий:

 Через 2 тижні після аварії красивий юнак, відважний офіцер Віктор Кібенок помер у московській лікарні, так і не побачивши народженого вже після трагедії молодою дружиною первістка. Тепер про Віктора і його бойових соратників кажуть: був добрим, чесним, сміливим, принциповим, любив сім’ю, друзів, багато жартував. Його улюбленою приказкою була: „Тримайтесь ближче до життя, хлопці ”.

 

Учень:  Лейтенанти – хлопці непохитні,

Молоде, вогненне покоління.

Ви, як пам’ять у тривожнім світі

Раду незнищенного коріння.

Першим важко. Ви ж були найперші,

Із вогню та в полум’я шугали

Не до подвигів і не до звершень

Ви ж собою людство заступали.

Та серця, мов кремені, не вгасли

Залишались іскрами на тверді

Тільки жити – в нас бунтує спрага,

Та продовжить пісню родоводу.

А лишилась вірності присяга.

Батьківщині. Матері. Народу.

 

Ведуча:

Сьогодні ми запалимо свічку пам’яті й вшануємо їх хвилиною

мовчання.

 

 

 

Лунає пісня «На чорнобиль журавлі летіли»

 

Ведуча:

 Доля нашої днини після Чорнобильської катастрофи сумна і нелегка, але все дається в порівнянні. Щастя нашої днини в тому, що ми живемо, що ті, що могли ніколи не народяться після 1986 року народились, живуть і вчаться творити прекрасне.

 

Ведучий:

 Наслідки вибуху четвертого реактора Чорнобильської атомної сколихнули весь світ. В результаті аварії стався величезний викид радіоактивних ізотопів з активної зони реактора, які радіоактивною хмарою перенеслись на великі відстані.

 

Ведуча:

 Йод – 131, цезій – 134, 137, стронцій – 90, плутоній – 239, плутоній – 240. весь цей радіоактивний дощ розлетівся і висіявся на територіях України, Білорусії, Росії. Радіоактивного забруднення зазнало майже 50 відсотків території України. В життя мільйонів людей увійшли слова радіація, зона, ліквідатор, відселення.

 

Ведучий:

А на квітучий українській землі з’явились пусті міста і села, мертвий ліс, в який не можна ходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом.

 

 

 

 

Учень:

 Впала з неба додолу потривожена ангелом зірка

Покотилась до обрію, збурила зоряну синь

На душі стало сумно, на устах стало солоно-гірко

Бо Чорнобиль – трава – не полин.

Чом же ти, Україно, материнська вербова колиска

Знов така мовчазна, мов обпалена груша стоїш?

І течуть твої сльози, і болять твої роки так близько.

Чом не просиш у Бога здоров’я для діток своїх?

Ти завжди була з Богом, не нужденна ні хлібом, ні сіллю

Якже ти допустила, щоб скалічили душу твою?

Впала з неба зоря, покотилась Чорнобильська зірка...

Сіра осінь прийде, готуватись до вічності треба,

І петля радіації стягує шию твою

Встань, моя Україно, простягни свої руки до неба

Знай, що Бог ще чекає молитву твою.

 

Ведуча:

Переживши Чорнобиль, ми усвідомили, що щастя – це коли можна лягти в пахучу траву, не боячись радіації; це чиста річка, у якій можна скупатися, це усміхнені дитячі обличчя.

 

 

Учень:

Ще назва є, а річки вже немає,

Усохли верби , вижовклі рови

І дика качка тоскно обминає

Рудиментарні залишки барви.

І тільки степ, і тільки спека, спека,

І озерявини проблиски скупі,

І той у небі зморений лелека,

І те гніздо лелече на стовпі.

…Куди ж ти ділась , річенько! Воскресни!

У берегів потріскались вуста.

Барвистих лук не знають твої весни,

І світить спина ребрами моста.

Стоять мости над мертвими річками,

Лелека зробить декілька кругів.

Очерети із чорними свічками

Ідуть уздовж колишніх берегів.

 

 

Ведучий:

Мертва чорнобильська земля. Мертві і спустошені села. Вони нас насторожують своїм мовчанням. Земля залишилась без своїх господарів і винні в цьому самі люди. Залишились самотні подвір’я, стара груша, стежка, хвіртка, якою безжалісно коливає вітер. Поскрипуючи, вона ніби промовляє вже ніколи сюди не прийдуть господарі,не почуєш ти їхніх веселих голосів. Тільки виє сумовита тиша і біль… Стоїть такий рідний дім, та живе в ньому тільки відлуння людських голосів.

 

 

Ведуча:

 Відзначення річниці Чорнобильської трагедії – це не свято, 26 квітня це день, коли кожна людина повинна поставити перед собою питання : «Хто я? Для чого живу на цьому світі ? Як живу ? Чим можу допомогти іншим людям?»

 

 

Учень:

В лугах пишається калина,

Біжить по каменю вода,

За руку мати молода

Веде у світ малого сина.

Щебече,мов пташка, дитина,

Цвіте і сяє долина,

Але тривожна і сумна

Лежить під небом Україна .

Здається, ніби мирна днина,

Проте чорнобильська біда

Не проминула без сліда –

І гіркота тече полинна .

Передчуття терзають злі ,

І важче й важче повторити,

Що вічно будуть син і мати,

«І будуть люди на землі».

 

Ведучий:

Сама природа зробила нам застереження : «Люди, не будуть байдужими, жорстокими, безпечними! Пам’ятайте, що доля планети , доля всього людства, наше майбутнє – у ваших руках!»

 

Учень:

Думайте, люди! Думайте серцем й душею!

Нам і Хмельницьких АЕС не потрібно, ні Кримських.

Може ще мало калік на руках материнських?

То ж за яку наші діти страждають ідею?

Думайте, люди ! Думайте серцем й душею!

Хай не лінуються звивини нашого мозку!

Наше життя як краплини гарячого воску,

Тихо стікає в роззявлену чорну пащеку.

Сонце розбрату дійшло до свого апогею.

Думайте, люди! Думайте серцем й душею!

 

 

Лунають дзвони Чорнобиля.

Діти запалюють свічки і звертаються зі словами

 

- Б’ють тривожно Чорнобильські дзвони.

 

- Вони нагадують нам про страшне лихо.

 

- Хай не повториться це ніколи.

 

- Нехай земля зацвітає навесні буйним цвітом.

 

- Нехай пахнуть трави співають пташки

 

- Нехай повертаються журавлі до рідної землі.

 

- Нехай кожен прийдешній день наповнює наші серця миром і спокоєм.

 

 

(Знову звучать дзвони)

 

Учень:

Гріх перед Богом спокутувати будуть

Ті, хто порушив закони святі,-

Дзвони Чорнобиля стогоном будуть,

Щоб не було чорних днів у житті!

Стогін Чорнобиля спогадом – болем

Не затихатиме в наших серцях, -

Пам’ять про жертви не згасне ніколи!

Їй пломеніти в прийдешніх віках!

Боже великий, навічно єдиний,

В пісні – молитві до тебе іду:

Влий дух Святий, хай біль душі покине,

Хай спопелить Твоя Воля біду!

 

 

(на фоні музики «Аве Марія» читець читає вірш «Реквієм Україні» )

 

 

Лунає пісня «Молитва за Україну»

 

Залишити відгук до розробки

Ця розробка бере участь у конкурсі «Класні керівники – супергерої». Її оцінювання доступне лише учасникам конкурсу. Деталі та умови участі.

Оцінки та відгуки
Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку