20 червня о 18:00Вебінар: Особливості організації навчальної діяльності учнів, що мають розлади аутистичного спектру

Позакласний захід. Літературне свято "В гостях у світової літератури"

Про матеріал
Сценарій позакласного заходу із зарубіжної літератури. Містить інсценізації із творів, які вивчаються в курсі зарубіжної літератури в 5-7 кл.
Перегляд файлу

(Літературне свято)

1ведучий. Шановне товариство, вітаємо вас у світлиці Світової літератури. Сьогодні ми хочемо подарувати вам зустріч із чарівним світом доброї казки, світлої мрії, справжнього дива. Ми наповнимо ваші серця теплими і радісними почуттями - почуттями любові до її величності Літератури.

C:\Documents and Settings\Администратор\Local Settings\Temporary Internet Files\Content.Word\SAM_1114.jpg

2ведучий. Література - це скарбниця ду­ховних надбань людства. Серед навчальних дисциплін вона посідає особливе місце, адже долучає учнів до найвищих людських цінностей.

1 ведучий. У нашій літературній світлиці сьогодні зібралися найдорожчі гості. Вони відомі усім вам - це літературні герої з різних творів, з якими ми знайомилися протягом навчального року.

 

Заходять Пеппі Довгапанчоха і Буратіно.

 

Пеппі. Література, література... Та кому вона потрібна? Підеш у бібліотеку, візьмеш книжку, а потім ще її й читай... Красно дякую! Та з тих книжок наберешся стільки мудрощів, що вони за­повняють усю голову і бовтаються в ній. А місця для цікавих речей не залишиться.

Буратіно. Все зло на світі від книжок. Ось іспанський лицар Дон Кіхот, щоб купити ли­царські романи, продав усі свої землі і майно. А сам потім від тих книжок з глузду з'їхав. Він навіть бився з вітряками, думаючи, що то злі чудовиська. Ось погляньте на це диво…(Демонструється уривок з худ. фільму «Дон Кіхот»)

Якщо вже щось і опановувати, то краще інші науки, а не літературу. Наприклад, математика - дуже корисна наука. Вона учить, як гроші рахувати. Або біологія - пояснить, як посадити їх на Полі Чудес, щоб виросло грошове дерево.

C:\Documents and Settings\Администратор\Local Settings\Temporary Internet Files\Content.Word\SAM_1124.jpg

Пеппі. А ще цікава наука - географія. З її допомогою ми дізнаємося, як поїхати в район­ний центр на концерт рок-гурту або до клубу на танці. Кому ж і навіщо потрібна література? Ніяк не зрозумію!

2 ведучий. Любі друзі, всі навчальні дис­ципліни дуже корисні і потрібні. Математика - це гімнастика для розуму, а фізкультура - для тіла. Біологія - наука про все живе в навколишній природі.

  1. ведучий. Географію вивчають, щоб не заблукати на землі, а астрономію - щоб не за­губитись у Всесвіті.

  2ведучий. Література ж показує нам широку картину людського життя. Вона вчить нас розуміти красу навколишнього світу, примножу­вати добро, жити радісно і змістовно, любити все навколо себе, бути милосердними до всіх людей на Землі.

  1. ведучий. Література відіграє важливу роль у всебічному розвитку людини. Вона допомагає нам вчитися на помилках книжкових персонажів, а не на своїх власних. Кожен літературний герой - це індивідуальний і неповторний образ, але вод­ночас він має багато спільних рис з конкретними людьми. Так, юного закоханого ми звемо Ромео, безкомпромісного борця зі злом - Дон Кіхотом, скупого - Гобсеком, жадібного - Плюшкіним, пра­цьовиту дівчинку - Попелюшкою, а вередливу злу красуню - Сніговою королевою, а відважного, хороброго чоловіка називаємо лицарем. У далекому Середньовіччі лицарі захищали свою честь на турнірах.

(Демонстрація уривка із худ. фільма «Айвенго»)

  1. ведучий. Зараз перед нами пройде па­рад літературних героїв, які розкажуть про своє життя, навчать нас чомусь...

Пеппі. Ой, тримайте мене, не можу - лусну від сміху! Літературні герої вчитимуть нас жити! Та хіба Том Сойєр, який сам не любив ходити до школи, може чогось навчити мене, Пеппілоту Віктуаліну Рольгардіну, дочку капітана Довгапан­чоха? Не вірю!

 

Сценка «Чудовий маляр»

(за повістю Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра»).

(Том виходить з відром вапна і довгою щіткою. Обходить паркан, береться за голову, зітхає. Вмочує щітку у вапно, проводить нею по дошці, знову вмочує, проводить і спиня­ється. Оцінює свою роботу, сідає, знімає з голови капелюх і викладає в нього свої скарби з кишені: мармурові кульки, гумку, ключ, камінці, важко зітхаючи. Тут його окриляє блис­куча думка. Плескає себе по голові, хапає щітку і швидко починає працювати.)

З'являється Бен Роджерс. Він гризе яблуко і голосно гуде, удаючи пароплав.

 

Б е н. У-у-у, чух-чух-чух. Повний вперед! Є повний вперед! День-дзелень! Повний назад! Є повний назад! Чш-чш-чш! Тихий хід! Віддати ка­нат! Стій! Гей, там на березі! Чого стоїш? Приймай канат! Єсть, сер! {Віддає честь). Швидше! Намотуй його на стовп! Затягай! Відпускай! Стоп, машина! День-дзелень! Чш-чш-чш! [Том білить і не звертає уваги). А, попався! Що, старий, треба працювати? 'Підходить впритул до Тома, гризучи яблуко).

C:\Documents and Settings\Администратор\Local Settings\Temporary Internet Files\Content.Word\SAM_1122.jpg

Том {різко повертається). А, це ти, Бене? Я й не помітив.

Б е н. Слухай, Томе, я йду купатися. Чуєш, ку-па-ти-ся. А ти не хочеш? Та ні, ти краще по­працюєш. Само собою, твоя робота цікавіша.

Том [зневажливо). Що це ти називаєш ро­ботою?

Б е н. А це, по-твоєму, не робота, так?

Том. Що ж, може, робота, а може, й не робота. Одне знаю: Тому Сойєру вона подобається.

Б е н. Облиш, ніби тобі дуже вже подобається білити!

Том. Подобається, чом би й ні? Хіба кож­ного дня нашому брату щастить білити? (Бен перестає їсти яблуко. Том білить і віїходить помилуватися ефектом, підмазує то тут, то там).

Бен. Слухай, Томе, дай і мені трохи по­білити.

Том (задумується). Ні, Бене, нічого не вийде. Тітка Поллі прямо труситься над цим парканом. Розумієш, він виходить на вулицю. Якби це було у дворі - інша справа, а тут треба білити дуже старанно. [Торкає його за плече). По-моєму, хіба один хлопчисько із тисячі, а то й із двох тисяч зможе побілити як слід.

Б е н. Та ти що? Слухай, пусти хоч спробу­вати. Я би тебе пустив, якби ти був на моєму місці...

Том. Бене, я б залюбки, чесне індіанське! Але ж тітка Поллі! Джім теж хотів, але вона не дозволила. Сід просився, не пустила й його. Те­пер сам бачиш, що я не можу тобі довірити цю роботу. .Почнеш білити, а якщо щось не так?

C:\Documents and Settings\Администратор\Local Settings\Temporary Internet Files\Content.Word\SAM_1123.jpg

Б е н. Та що ти, Томе, я буду старатися. Слухай: я дам тобі середину від яблука.

Том. Ну, добре... Хоча ні, Бене, краще не треба. Я боюсь...

Б е н. Я дам тобі все яблуко, все, що лишилось. [Том з неохотою віддає щітку, бере яблуко,сідає на перевернуте відро і гризе яблуко. Бен білить).             

Біллі Ф і ш е р (сміється). А що це ви робите, хлопці? Це ви так відпочиваєте у вихідний день? Хто ж це вас змусив працювати?

Том. Та хіба це можна назвати роботою? І часто тобі випадала нагода мати таку роботу?

Біллі [чухає потилицю). То дайте і мені спробувати.

Том. Ні, Біллі, не можна. Бен ледве умовив мене за яблуко. І то я не хотів йому довіряти, бо тітка Поллі буде сердитися.

Біллі. Томе, ну будь другом. Я недовго, лише спробую, як у мене виходить.

Том. Ні, Біллі, я не впевнений. А якщо зі­псуєш усю роботу?

Біллі. Я дам тобі шматочок зеленого скла від пляшки, щоб дивитися крізь нього. Ну, будь ласка, Томе!

Том. Ну, не знаю. Хіба що недовго.

Джонні Міллер. Здоров, хлопці! А що це у вас за зібрання? У чому справа? Кого покарали?

Том. Та хіба так карають? Таку честь треба заслужити. Не кожному хлопцю можна довірити білити такий паркан.

Джонні. А хто крайній? Я теж хочу спро­бувати.

Том. Хотіти замало, Джонні. Не думаю, що тобі вдасться це зробити. Тітка Поллі лише мені одному довіряє таку відповідальну роботу.

Джонні. Томе, дозволь мені трохи побілити. Я віддам тобі свого пацюка на мотузці.

Том [торкає пацюка). Та навіщо він мені?

Джонні. А ним можна он як крутити в повітрі [показує)!

Том. Ну добре, побіли трохи. Лише дивись мені, старайся!

Ну, досить на сьогодні. Піду до тітки Поллі, хай при­ймає роботу.

 

Б у р а т і н о. Бачиш, Том Сойєр показав нам, як можна нудну неприємну роботу перетворити на цікаву захоплюючу гру. Молодець!

П е п п і. Подумаєш! Просто спритний хлопець, усіх перехитрив. У такого можна і собі повчитися, як маніпулювати розбишаками.

До них наближаються Кай та Герда.

Б у р а т і н о. Цікаво, що розкажуть нам наступні гості - Кай та Герда?

 

Сценка «Хлопчик та дівчинка»

(уривок з казки Г. К. Андерсена «Снігова королева»).

C:\Documents and Settings\Администратор\Local Settings\Temporary Internet Files\Content.Word\SAM_1129.jpgХлопчик і дівчинка стоять навколішки і дивляться у вікно, біля них - троянди у горщиках.

Г е р д а. О, сніг пішов. Це білі бджілки ро­яться.

К а й. А в них також є своя королева, як і в звичайних бджіл?

Герда. Звичайно, у них є Снігова короле­ва. Вона літає там, де найбільше сніжинок. Іноді ночами пролітає вона вулицями міста і заглядає у вікна. Від цього вони вкриваються крижаними візерунками, наче квітами.

К а й. Так, це я знаю.

 

Г е р д а. Головне, щоб Снігова королева не прийшла сюди.

К а й. Нехай тільки спробує! Я посаджу її на теплу піч, вона і розтане. (Діти сідають на стіль­чики і розглядають книжки з малюнками, годин­ник пробив 5 разів).

К а й. Ай, мене щось кольнуло в серце і щось упало в око!

(Герда обнімає його за шию, він кліпає очима).

К а й [виривається). Я думаю, вже випа­ло! Чого ти плачеш? Ти тепер така негарна! Зі мною нічого не трапилось! (Підходить до квітів). Фу! Цю троянду точить черв'як! Ди­вись! А ця зовсім крива! Ні, справді, це зовсім погані троянди! Не кращі за ящики, в яких вони стричать! (Штовхає ногою ящик, вириває троянду).

Герда. Кай, схаменися, що ти робиш?

К а й (вириває ще одну троянду). Ну, що? За­плач іще, заплач! (Вибігає).

Герда (витирає сльози). Я не плачу. Я вже не плачу (схлипує). Куди ж ти, Каю, по­вернися!

П е п п і. Кай - нечемний хлопчисько, і тако­го Герда змушена була шукати по всьому світу. От і вір потім людям, що треба бути доброю і ввічливою.

Буратіно. Але ж Кай змінився, коли скал­ки випали з його ока і з серця.

 

(Демонстрація уривка з мультфільма «Снігова Королева»)

 

Буратіно.Кай став добрим і розумним, майже таким, як Маленький принц, котрий відвідав нашу планету і обіцяв завітати до нас на свято. А ось і він!

Маленький принц іде собі, замислившись.

«Ти відповідальний за всіх, кого при­ручив».

Монолог Маленького принца

(за казкою-притчею А. де Сент-Екзюпері «Маленький принц»).

Я – Маленький Принц. Я прилетів на Землю з далекого астероїда. Моя планета дуже маленька. Там росте моя троянда, яку я доглядаю. Щодня я прочищаю вулкан і вириваю баобаби. Баобаби -дуже небезпечні, коли їх вчасно не вирвати, вони виростуть і розірвуть планету на шматки. Тому я дотримуюсь правила: «Прокинувшись, приберися сам і прибери свою планету». На землі я подружився з Лисом, який розповів мені істину, що ми завжди відповідаємо за тих. кого приручили.

 До побачення діти, мене чекає моя троянда. І пам'ятайте:

« Найголовнішого очима не побачиш. Добре бачить тільки серце.»

C:\Documents and Settings\Администратор\Local Settings\Temporary Internet Files\Content.Word\SAM_1130.jpg

П е п п і (втирає очі). Мені стало сумно від таких слів, аж сльози

навертаються. Чому я ніко­ли не задумувалася над тим, як важливо когось приручити? Мене теж ніхто не приручив, хоч мама в мене - справжнісінький ангел, а тато - негритянський король.

Б у р а т і н о. Не сумуй, Пеппі. Давай-но, спробую тебе приручити. Хоча для цього треба багато терпіння. До речі, я знаю одну королеву, яка дуже вередлива і зовсім не має терпіння. А це не вона там вередує?

Сценка «Урок королеви» (за п'єсою С. Я. Мар­шака «12 місяців»).

(Палац. Класна кімната королеви. Шкільна дошка в розкішній золо­тій рамі. Парта з рожевого дерева. На оксамитовій подушці сидить і пише довгим золотим пером чотирнадцятилітня королева. Перед нею сивобородий професор арифметики і краснопису, подібний до старовинного астролога. Він у мантії, в докторському химерномуковпаку з китицею.)

C:\Documents and Settings\Администратор\Local Settings\Temporary Internet Files\Content.Word\SAM_1134.jpg

Королева. Терпіти не можу писати! Всі пальці в чорнилі.

Професор. Ви маєте рацію, ваша величносте. Це дуже не­приємне заняття. Недаремно старовинні поети обходились без письмового приладдя, тому їх твори й віднесені наукою до роз­ряду усної творчості. Проте наважуюсь попрохати вас накресли­ти власною вашої величності рукою ще чотири рядки. Королева. Та добре вже, диктуйте.

Професор. 

 Травка зеленіє,

Сонечко блищить.

Ластівка з весною

Вже до нас летить.

Королева. Я напишу тільки: «Травка зеленіє». (Пише.) Травка зе-ле...

(Входить державний канцлер.)

    Канцлер (низько схиляючись). Доброго ранку, ваша велич­носте. Дозвольте найшанобливіше просити вас підписати один рескрипт і два накази.

Королева. Ще писати! Добре. Але тоді вже я не буду допи­сувати «зеленіє». Дайте сюди ваші папірці! (Підписує папери один за одним.)

Канцлер. Дуже вдячний, ваша величносте. А тепер я дозво­лю собі попросити вас написати...

Королева. Знов написати?

Канцлер. Тільки вашу височайшу резолюцію на цьому про­ханні.

Королева (нетерпляче). Що ж я повинна написати?

Канцлер. Одне з двох, ваша величносте: або «стратити», або

« помилувати »...

Королева (стиха). По-ми-лу-ва-ти... Стра-ти-ти... Краще напишу «стратити» — це коротше.

(Канцлер бере папери, кланяється і виходить.)

 

П е п п і. І що тут такого дивного у цьому примхливому і невихованому дівчиську! Я сама можу бути примхливою і невихованою.

Буратіно. Але ж дівчата всі такі, інших не буває!

П е п п і. А от і неправда! Поглянь-но туди!

Червона Шапочка.   Впізнали мене? Я – Червона Шапочка. Я зовсім не примхлива, а добра і гарно вихована дівчинка. Я дуже люблю свою бабусю і часто її навідую. А дорогою завжди співаю пісеньку. Її любить слухати навіть страшний Сірий Вовк. Послухайте і ви.

(Пісенька Червоної Шапочки)

П е п п і. Та не всім казковим героїням живеться так весело. Наступна наша героїня не має ні мами, ні бабусі, вона бідна пасербиця і живе зі злою мачухою та її жадібною   дочкою.

 

Сценка «Підготовка кошика з пролісками»

(за п'єсою С. Я. Маршака «12 місяців»)

(Бабин будинок. Баба й дочка прибираються. На лаві стоїть кошик із пролісками.)

Дочка. Скільки ж золота в цей кошик вміститься? Жменька, друга — та й годі!

Баба. Та хто ж її знав, що вона жива повернеться, та ще і пролісками? І де вона їх розшукала, ніяк не стямлюся.

Д о ч к а. А ви в неї питали?

Баба. І спитати як слід не встигла. Прийшла вона сама не своя, ніби не з лісу, а з гулянки — весела, очі блищать, щоки палають. Кошик на стіл, і відразу до себе за завісочку. Я тільки глянула, що в тому кошику, а вона вже спить — та так міцно, що й не розбуркаєш.

Дочка. От я її зараз розбуркаю. А ви візьміть поки що проліски та перекладіть у новий великий кошик. (Кидає їй кошик)

Баба. Розумна ти в мене!

(Дочка йде за завісу. Баба перекладає проліски. Дочка вибігає навшпиньках з-за завіси.)

Поглянь-но, як я проліски поклала!

Дочка (неголосно). Що там дивитися! От помилуйтеся самі

Баба. Каблучка! Та ще й яка! Звідки вона в тебе?

Дочка. Ото ж то й є — звідки! Зайшла я до неї, почала її бу­дити, а вона й не чує. Схопила я її за руку, розняла кулак, — а на пальці в неї каблучка блищить. Я потихесеньку каблучку стягла, а будити вже й не стала — хай собі спить.

Баба. Не сама вона, значить, у лісі проліски збирала. Хтось їй допомагав. Оце тобі й сирітка. Покажи-но каблучку, донеч­ко. Так і блищить, так і грає. Зроду такого не бачила. Ану, на­дінь на пальчик.

Дочка. Не лізе!

(З-за завіси виходить пасербиця.)

Баба (тихо). У кишеню, у кишеню сховай!

(Дочка ховає каблучку в кишеню. Пасербиця, вдивляючись собі під ноги, іде повільно до лави, потім до дверей, виходить у сіни).

Помітила пропажу!

(Пасербиця повертається. Підходить до кошика з пролісками,

риється у квітах.)

Ти навіщо квіти мнеш?

Пасербиця. А де той кошик, у якому я проліски принесла?

Баба. Навіщо він тобі? Он стоїть!

(Пасербиця шукає в кошику.)

Дочка. Та що ти шукаєш?

Пасербиця (через силу). Каблучка в мене пропала.

Баба. Каблучка? Та в тебе ж її ніколи не було!

Пасербиця. Я її вчора в лісі знайшла.

 Баба. Ач, яка щаслива! І проліски знайшла, і каблучку.

(Одягаються, прикрашаються.)

Пасербиця. Навіщо вам моя каблучка? Віддайте її мені!

Дочка. Ми її зовсім і не бачили!

Пасербиця. Сестрице, люба, у тебе моя каблучка! Я знаю. Не глузуй із мене, віддай мені її. Ти ж до палацу йдеш. Тобі там цілий кошик золота дадуть — чого забажаєш, те й купи собі, а в мене тільки й була сама ота каблучка.

Дочка. А скажи-но, хто її тобі подарував?

Пасербиця. Ніхто не дарував. Знайшла.

Баба. Ну, що легко знайдене — те й загубити не шкода. Адже ж не зароблене! Бери кошик, донечко! У палаці, мабуть, ніяк не дочекаються! (Виходять.)

 

Буратіно. Шкода бідної дівчинки, в якої забрали каблучку. І чому люди бувають такими жорстокими?

Пеппі. Мені теж її дуже шкода. Але чого ми все про сумне та про сумне? Поговорімо про щось веселе, добре, хороше.

Буратіно. А що може бути веселішим і кращим за ярмарок? Гайда на ярмарок! Приди­вимося, прицінимося, може, щось і купимо? відвідаймо знаменитий Сорочинський ярмарок, який так чудово описав Микола Васильович Гоголь. Про цей ярмарок складено чимало пісень. Прослухаймо одну з них.

(Пісня «Сорочинський ярмарок»)

П е п п і. І що на тому ярмарку можна купити? Хіба дзеркало, щоб дивитися на свою вроду.

Буратіно. А що там дивитися? У росій­ського народу є чудова приказка: «Неча на зеркало пенять, коли рожа крива».

П е п п і. Це в кого рожа крива? Це в мене рожа крива? Та я тобі зараз...

(Замахується на Буратіно, той тікає).

 

Сценка «Оксана перед дзеркалом»

(за повістю М. В. Гоголя «Ніч перед Різдвом»).

C:\Documents and Settings\Администратор\Local Settings\Temporary Internet Files\Content.Word\SAM_1151.jpg

1 ведучий. А поки Буратіно і Пеппі з'ясовуватимуть стосунки, ми продовжимо гово­рити про Літературу.

2 ведучий. Люди, які люблять і читають ху­дожню літературу, збагачують і розвивають своє мовлення, уміють гарно висловлювати думки. Спілкуватися з ними дуже корисно і цікаво. А знайомство з літературою у кожного починається звичайно з казок. Їх захоплюючий світ цікавий для всіх: і дітей , і дорослих.

(Демонстрація слайд-шоу «В мире много сказок»)

 

П е п п і. Через тебе ми пропустили багато цікавого. І тепер не дізнаємося, яке значення літератури в житті людини.

Буратіно. Література – це наш дім, дім усіх книжкових героїв.

Парад літературних героїв

І знову у мандри запрошують книги…

В далекі часи, в дивовижні країни.

Відкриються вам таємниці великі.

Знайдете ви справді безцінні перлин

 

Казок вас кличуть чудеса,

В них віра в диво не згаса,

Там Герда Кая відшукає,

Принц Попелюшку упізнає.

За щиру правду й добре серце

Дощ золотий з небес проллється.

 

І Робінзон зустріне радо вас,

Він працю любить повсякчас.

Дік Сенд – відважний капітан

Здолає грізний океан

Врятує друзів із біди,

Щоб разом бути назавжди

Маленький Принц відкриє щиро             

Секрети мудрості для вас,

Адже за тих, кого ми приручили,

Відповідаєм повсякчас.

 

Багато вас чекають героїв і пригод:

Дивак з Ламанчі Дон Кіхот,

Закохані Ромео і Джульєтта

І Гамлет з вічним «бути чи не бути».

 

І мудрі поради, і жарти дотепні,

Й думки, що летять крізь кордони і мури.

Усе, чим приваблює світ цей безмежний,

Усе це дарує нам література!

1 ведучий.На жаль, Світлиця світової літератури зачиняє свої двері. Та ми впевнені – ви запам'ятали, що книжка – не лише джерело знань, а й джерело добра, мудрості. людяності.

2 ведучий. Зустріч із книжкою, з її величністю Літературою на цьому не закінчується. Книжка завжди буде нашим вірним другом і супутником на всіх життєвих стежинах. І найцікавіше, найкраще у нас попереду.

 

C:\Documents and Settings\Администратор\Local Settings\Temporary Internet Files\Content.Word\SAM_1160.jpg

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  C:\Documents and Settings\Admin\Рабочий стол\Vol_wmf\BOOK1.WMF

doc
Додано
27 січня
Переглядів
403
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку