Позакласний захід "Літературно-музична вітальня "Найперше - музика у слові"

Літературно-музична вітальня «Найперше – музика у слові»

Мета: продемонструвати синтез, гармонійну єдність художнього слова й музики, вчити слухати та відчувати їхню неповторну красу; виявити те загальнолюдське, що поєднує поетичні й музичні шедеври різних епох –духовність; збагачувати та урізноманітнювати чуттєвий досвід дітей; сприяти виробленню естетичних смаків; стимулювати пізнавальну, творчу та естетичну активність особистості

Завдання:

•                 створити відповідний емоційний фон для сприйняття ліричних та музичних творів;
•                 допомогти перейнятися настроями, вираженими в поетичних та музичних творах;
•                 навчити бачити й відчувати красу в звучанні, ритмомелодиці вірша, поєднаній з ритмомелодикою музики;
•                 викликати емоційний відгук, співпереживання в душах дітей;
•                 вчити передавати власні почуття засобами художнього слова та музики;
•                 розвивати навички виразного читання, вміння відчувати і передавати у виконанні музичних творів різні емоційно – духовні настрої, психологічні стани, стиль музики.

Очікуваний результат:

•                 зацікавити учнів поезією та музикою;
•                 розширити коло читацьких та музичних уподобань;
•                 викликати бажання творити власну особистість засобами прекрасного, спробувати себе в поетичній, декламаторській та музичній творчості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Що таке поезія? Це - мука:

Грає в тобі музикою слів, Молодечо, радісно, крилато Викресає іскру з почуттів. Що таке поезія? Це - совість: Бо коли несила говорить, То вона заплаче... І говорить, І сльозою кожною бринить. Що таке поезія? Це - проза,

Що до рими пнеться в лабіринт. Вулканічна лава, що морозить. Жар вогню, що в спеку холодить. Що таке поезія? Молитва.

Звернення до Бога і людей. Це - любові невимовне світло, Що до Тебе крізь цю ніч веде

 

(слайд 3) Поезія – це музика душі. Тому запрошуємо вас у літературно-музичну вітальню «НАЙПЕРШЕ – МУЗИКА У СЛОВІ»

 

 

 

(слайд 4) Музичний твір: І. Корнелюк. Мелодія з кінофільму «Бандитський Петербург»

Ведучий 1. Музика… найтонша матерія, що напряму говорить з душею людини, почуття в чистому, майже матеріальному вигляді… Музика – це коли слова більше не потрібні, тому що мова її універсальна, музика – це коли слова не так вже й важливі, тому що вони з’являться згодом, з’являться самі собою. Складуться в римовані рядки, заживуть своїм власним життям, дадуть натхнення комусь…

Читець 1. Музика

 О! Музика! Яке це справді диво,

 Вона підносить в сині небеса,

 Ти невагомий і летиш щасливо,

 А навкруги простори і краса.

 І стільки щастя, радості легкої,

 Любові, світла, ласки навкруги.

 Краси божественної, неземної,

 Реальність враз втрачає береги...

 А хвиля музики тебе несе, гойдає.

 Відносить в загадковії світи.

 І вабить душу, ніжно пригортає.

 Частинкою її стаєш і ти.

 І все земне уже неактуальне,

 А лише музика в душі твоїй луна.

 То спрагла, лагідна, а то печальна,

 Але тобою випита до дна.

Ведучий 1Так, музика надихає весь світ, постачає душу крилами, сприяє польоту уяви; музика додає життя і веселість всьому існуючому ... Її можна назвати втіленням всього прекрасного і всього піднесеного

     Ніщо так сильно не впливає на душу людини, як чудова музика. Тому вона є вічним, невичерпним джерелом для кожного з нас

Ведучий 2. І все ж таки поети знаходять слова, прислухаючись до  еолової арфи  своеї душі, відволікаючись від всього суєтного і підносячись вгору із хороводом звуків, знаходять цим звукам імена – і тоді Музика йде під руку з Поезією.

Ведучий 1. Її Величність Музика ніколи не фальшивить, рівно як і душа справжнього Поета, ось чому вони – одне ціле. Згадаймо слова відомого російського художника О. Серова про літературу і музику: «Музика взагалі доповнює  поезію, доказує те, що словами неможливо чи майже неможливо висловити. Ця особливість музики складає її основну чарівність,  головну її силу». Йому імпонує й український педагог В.Сухомлинський: «Слово ніколи не може до кінця пояснити всю глибину музики, але без слова не можна наблизитися до цієї найтоншої сфери пізнання почуттів».

Ведучий 2. (Слайд 5) В глибоку  давнину література і музика складали єдине ціле. Та й самі слова «лірика», «музика» прийшли до нас з Давньої Греції.

 

 

 

 

 

Музичний твір: Одинокая Флейта . Волшебная мелодия.

К.Бальмонт. «Рождение музыки»

Читець 2.

 Звучало море в грани берегов.

Когда все вещи мира были юны,

Слагались многопевные буруны, -

В них был и гуд струны, и рёв рогов.

 

Был музыкою лес и каждый ров.

Цвели цветы – огромные, как луны,

Когда в сознаньи прозвучали струны.

Но звон иной был первым в ладе снов.

 

Повеял ветер в тростники напевно,

Чрез их отверстья ожили луга.

Так первая свирель была царевна

 

Ветров и воли, смывшей берега.

Ещё – чтоб месть и меч запели гневно

Я сделал флейты из костей врага.

 

Ведучий 1. (Слайд 6) Музи давньогрецьких міфів, покровительки мистецтв, - Евтерпа, Ерато, Калліопа і Полігімнія втілювали собою не окремі види, а різні жанри єдиного музично-поетичного мистецтва.  Згідно міфам, сином музи епічної поезії Калліопи (з грецької – «та, що має прекрасний голос», богиня пісноспівів) був знаменитий співець Орфей.. своїм чудовим співом він зачаровував богів і людей і навіть підкоряв дикі сили природи , приборкував  стихії. Ось як про це писав Райнер Марія Рільке(Слайд 7)

Читець 3.

Ось дерево звелось. О виростання!

 О спів Орфея! Співу повен слух.

 І змовкло все, та суне крізь мовчання

 новий зачаток, новий знак і рух.

 Вилазять звірі з лісової тиші,

 покинувши кубельця чи барліг;

 вони, либонь, зробилися тихіші

 не з остраху, не з хитрощів своїх,

 а з прислухання. Рев, скавчання, гам

 змаліли їм в серцях. Їм за пристанок

 недавно ще була маленька хижа,

 де крилася жадливість їхня хижа

 і де при вході аж хитався ганок, -

 там ти воздвиг в їх прислуханні храм.   (Пер. М. Бажана)

 

 

Ведучий 2. Дуже образно виразив думку про першооснову світу, злиття всього в природі і Всесвіті, свою мрію про нероздільність поезії і музики, про присутність музики в слові російський поет Осип Мандельштам: (Слайд 8)

Кліп : videoplayback.mp4

Читець 4.

О. Мандельштам "Silentium"

 Не народилась ще вона,

 Вона і музика, і слово,

 І тому-то всього живого

 В’язь непорушна і міцна.

 

 Світліє день, мов буревій,

 А море дихає спокійно

 І ,як бузкова повінь, піна

 В оправі блідоголубій.

 

 Набудуть хай мої вуста

 Ту первородную німоту,

 Як кришталево чисту ноту,

 Що мов джерельная вода.

 

 Лишайсь, як піна, Афродито,

 І слово в музику вернись,

 І, серце, в серце перелийсь

 З життям першопричинно злите.

 

Ведучий 1.. У Новелли Матвієвої є такі рядки:

Ви пояснили музику словами,

Але,напевне , не потрібні їй  слова,

Не то вона, суперничи із вами,

Словами розмовляла  би сама.

Предмет зображення в поезії і музиці – людські почуття і переживання, але передаються вони по-різниму. Поети добре помітили перевагу музики.

 

Ведучий 2. (Слайд 9) Поезія, як ви вже переконались, має свою внутрішню мелодію і звучить в унісон з певним музичним твором. Але є особливі вірші, надзвичайно музикальні і ритмічні. Неабиякою музикальністю, розмаїттям ритмів і звуків відзначається поезія Афанасія Фета. Музика, народжена поетичним словом, набуває здатності жити поза ним, своїм окремим життям.

Пісня на  слова Афанасія Фета «Н а  з о р і   т и  її  н е  б у д и

 

 На зорі ти її не буди:

 На зорі вона милого снить,

 Ранок дихає їй на груді

 І на ямочках личка яснить.

 І гаряча подушка її,

 І знемога в гарячому сні,

 І збігають, мов лялі малі,

 Пишні коси на плечі її.

 

 Вчора коло вікна на юру  

 Довго, довго сиділа вона,

 В небі стежила місяця гру:

 Він щоночі її утина.

 

 Чим яскравіше місяць світив,

 Соловей чим лункіше свистав,

 Тим сильніше красуню смутив,

 Серце нило, поки перестав.

 

 Через те їй на юній груді,

 На ланітах світанок ярить:

 Не буди ж ти її, не буди!

 На зорі вона солодко спить.

 

 

 

 

 

 

 

Ведучий1. (Слайд 10) Деякі поети жертвують навіть змістом в ім’я красивого, ефектного звучання, вишуканих рим, незвичайних інтонацій – тоді ми чуємо музику слів. Французькі поети-символісти кінця ХІХ на чолі з  Полем Верленом висунули принцип музикальності поезії. В своєму вірші «Поетичне мистецтво» Верлен вимагав від  поетів

Музичний твір: «Рассветное».  Инструментальная музика. Флейта, рояль

Читець 5.

Поль Верлен.Найперше – музика у слові!

Бери ж із розмірів такий,

Що плине, млистий і легкий,

А не тяжить, немов закови.

 

Не клопочись добором слів,\

Які б в рядку без вад бриніли.

Бо наймиліший спів – сп’янілий.

Він невиразне й точне сплів.

 

В нім – любий погляд з-під вуалю,

В нім – золоте тремтіння дня

Й зірок осіння метушня

На небі, скутому печаллю.

 

Люби відтінок і півтон.

Не барву – барви нам ворожі:

Відтінок лиш єднати може

Сурму і флейту, мрію й сон…

 

Так музики всякчас і знов!

Щоб вірш твій завше був крилатий,

Щоб душу поривав – шукати

Нову блакить, нову любов.

 

Щоб мчав, де далеч непохмура.

Де чари діє вітерець,

Де пахне м’ята і чебрець…

А решта все – література.

Ведучий 1. (Слайд 11) Дякуючи особливим принципам взаємодій звуку, змісту і слова, використанню символів і асоціацій, які створюють атмосферу недомовленості і загадковості, поезія Верлена заворожує і гіпнотизує

Ведучий 2. Важко передати,  про що йдеться в тій чи іншій симфонії чи сонаті. Нема сенсу намагатися аналізувати вірші Верлена. В них часом неможливо визначити тему, ідею. Але з першої хвилини ці рядки своїм ритмом, інтонацією, підбором слів захоплюють, зачаровують і несуть на казкових хвилях емоцій.

Музичний твір: Осіння пісня.mp4

Читець 6.  

Поль Верлен

 Осіння пісня

Скорбне ридання

Скрипок до рання,

Пісня осіння –

Серце вражає,

Втомно гойдає,

Мов голосіння.

Весь я холону,

Стигну від дзвону,

Блідну з одчаю.

Згадки ж юрбою

Мчать наді мною –

 Тяжко ридаю.

Вийду я з хати,

Вітер проклятий

Серце оспале

Кидає, крає,

Наче змітає

Листя опале.     (Переклад М. Терещенка)

Читець 7.

Поль Верлен « Один одного слід у цім житті прощати»

 Один одного слід у цім житті прощати,

І це щасливими, повірте, зробить нас.

Нехай судилися скорботи нам і втрати,

Та будем плакати принаймні водночас.

В нас душі сестрами з’єднались би навіки

В солодких прагненнях і в чистім колі мрій,

І хай там десь шумлять жінки і чоловіки,

Пили б ми забуття в печалі золотій.

Мов діти будемо, дві дівчинки невинні,

Усім здивовані, мов першої весни,

Що журяться в саду, у темних буків тіні,

Про те й не  знаючи, що прощені вони.

                                 Переклад Максима Рильського

Ведучий 1. (Слайд 12) Як у Поля Верлена, плаче серце й у героя поезії українця Миколи Вороного. Герой намагається вирватися із замкненого кола жахливих видінь і невимовного болю. Сила, котра може вивести його з глухого кута, - сила Духу, що живе у творах Мистецтва. Тільки вони здатні перемогти «холодні тіні», здолати самотність героя, відродити душу.

Музичний твір: Ф.Шуберт - Аве Мария - F. Schubert - Ave Maria.mp4

Читець 8. Микола Вороний. « Ти не любиш мене…»

Ти не любиш мене, ти не любиш мене –

Вже нема повороту до раю!..

Не всміхнеться мені твоє личко ясне…

Чи ж то правда, мій Боже? Благаю!

Розлюбити тебе, розлюбити тебе.

Та чи ж сонце розлюблюють квіти?

Та чи ж можна примусити серце слабе

Те, чим б’ється воно, не любити?

Ти минаєш мене, ти минаєш мене,

Коли часом тебе я стрічаю,

А коли твоя постать востаннє мигне,

Розривається серце з одчаю!

Чи верну я тебе, чи верну я тебе,

А чи буду весь вік туманіти?

Не вернути тебе – загубити себе…

Боже милий! Пожалься на діти!

Ведучий1. (Слайд 13)  А тепер перенесемося в так зване «срібне століття російської поезії» Його лірика багатообразна і дуже музикальна. Сам епітет «срібне століття» звучить як дзвіночок. Срібне століття подарувало нам ціле сузір’я поетів, поетів-музикантів. Вірші срібного століття – це музика слів. В цих віршах не було жодного зайвого звуку, жодної непотрібної коми, жодної  недоречно поставленої крапки.

Ведучий 2. (Слайд 14) Анна Ахматова. Російська Сапфо, жриця кохання. .. Її вірші – це пісні кохання. Всім відома її поема «У самого моря», в якій ми чуємо шум прибою і крики чайок… Безумовно, у всіх віршах Ахматової можна знайти ту чи іншу мелодію (деякі її вірші так і називаються «піснями», «пісеньками». Наприклад, у «Пісні останньої зустрічі» відчутна тривожна, розгублена музика:

Пісня  «Безпорадно душа холоділа»

Безпорадно душа холоділа,

Тільки кроки були ще легкі.

Я на руку, на праву, наділа

Рукавичку, що з лівой руки.

 

І здалося, що сходинок - безліч,

А я ж знала, що їх лише - три.

Поміж кленів лиш шепоту неміч

Просить тихо:"Зі мною помри.

Моя доля мене обдурила -

Зла, нудна і мінлива була".

Я ж у відповідь:"Як я любила!...

Помираю з тобою і я".

 

Це останньої зустрічі пісня.

Темний дім, а у серці біль-щем.

Тільки в спальні свічки золотисті

Ще горіли байдужим вогнем.

 

Ведучий 1(Слайд 15). Все отроцтво лауреата Нобелівської премії Бориса Пастернака було присвячене музиці, проте вибрав він все-таки поезію. І не дарма. Вірші Пастернака надзвичайно музикальні, пластичні, живописні, психологічні. Багато з них стали романсами, в тому числі і «Зимова ніч».

Пісня на слова Бориса Пастернака «Зимова ніч»(Пісня Ірини Сказіної)

Мело, мело по всій землі,

Мело, сніжило.

Свіча горіла на столі,

Свіча горіла.

 

Злітався сніг і вирував

Перед шибками,

Так влітку на вогонь мошва

Летить роями.

 

Ліпила віхола на склі

Кружки і стріли.

Свіча горіла на столі,

Свіча горіла.

І протяг тіні хилитав,

І мимоволі

 

Схрестились руки і уста,

Схрестились долі.

 

І черевички з ніг самі

Упали м'яко.

І віск із нічника слізьми

На плаття капав.

 

Все поглинала на землі

Хуртеча біла.

Свіча горіла на столі,

Свіча горіла.

 

І доки хуґа по землі

Мела, сніжила,

Свіча горіла на столі,

Свіча горіла.

Ведучий 1. (Слайд 16) Неможливо не згадати сьогодні про поета, який є символом Іспанії. Неможливо уявити Іспанію без звучання гітари. Це Федеріко Гарсія Лорка. Його вірші – своєрідна поетична симфонія. Навіть їх назви говорять про нероздільність музики й поезії

Читець 9. Гітара (Вірш читається під музичний супровід гітари)

           Починається плач гітари,

 Розбивається чаша світанку,

 Починається плач гітари,

 Гамувати плач її марно –

 Не втішайте даремно іспанку.

 

 А так плаче у такт, монотонно…

 Плаче так лиш вода або вітер,

 Що спиняється снігом бездонним,

 А її неможливо спинити.

 

 Плаче щиро про речі померлі,

 Про пісок із гарячого півдня,

 Що сумує без білих камелій

 І так слізно їх просить, бідний.

 

 Вона плаче – стріла без мішені,

 Пізній вечір без вранішніх терцій,

 Мертва пташка в гілках – душевно…

 І мечами п’ятьма страшенними,

 О гітаро, поранене серце!

Ведучий 2. (Слайд 17)  Сергій  Єсенін – один з найяскравіших і самобутніх поетів ХХ століття. Співець природи, людина бурхливої і трагічної долі. Його вірші полонять своєю щирістю і мелодійністю. Багато з них покладені на музику

Ведучий 1. Поетичному дару Єсеніна дано було чути музику природи. Поезія Єсеніна - це музика душі. В ній — плач флейти, сміх бубенців, гітарний перебір з циганським надривом, пісня солов’я, шум дерев, говір річечки і передзвін дзвонів!

Пісня на слова С. Єсеніна «Відгомоніла золота діброва»

Відгомоніла золота діброва

Беріз веселих словом шелестким.

І журавлі у небі вечоровім

Вже не жаліють більше ні за ким.

Стою самотній на рівнині голій,

А журавлів односить вітер вдаль.

Я повен дум про юність смаглочолу,

Хоча нічого, що пройшло, не жаль.

Не жаль тих літ, які на вітер кинув,

Не жаль душі бузкову рясновіть.

В саду пала багаття горобини,

Та не снага когось йому зігріть.

Ведучий 2. Закінчуючи нашу сьогоднішню зустріч, ми сподіваємось, що ви не будете байдужими ні до поезії, ні до музики, і зробите їх своїми постійними друзями. Адже, як говорив ще Вільям Шекспір

Той, у кого немає музики в душі,

Кого  не торкнуться солодкі  співзвуччя.

Здатен на крадіжку, зраду, хитрість.

          Темні, як ніч, душі його пориви

І почуття похмурі, як Ереб;

Не вір такому!

Ведучий 1. Незбагненна влада музики над людиною. Вона примушує радіти й плакати, може допомогти пережити горе, зняти душевний стрес, вилікувати сердечні рани.  А на кінець послухайте вірш відомого українського поета Максима Рильського про життєдайну силу мистецтва.

Читець 10.  Максим Рильський. «Мистецтво»

Коли усе в тумані життьовому

Загубиться і не лишить слідів,

Не хочеться ні з дому, ні додому,

Бо й там, і там вогонь давно згорів, -

В тобі, мистецтво, у тобі одному

Є захист: у красі незнаних слів,

У музиці, що вроду, всім знайому,

Втіляє у небесний перелив;

В тобі, мистецтво, - у малій картині,

Що більша над увесь безмежний світ!

Тобі, мистецтво, і твоїй країні

Я шлю поклін і дружній свій привіт.

Твої діла – вони одні нетлінні,

І ти між квітів – найясніший квіт!