Позакласний захід "Мамо, дякую тобі!"

Ведучий 1.   Мама… Це перше слово, яке ми вимовили. Мама – це те слово, яке ми найчастіше промовляємо у хвилини страждання та горя. Матерів – мільйони. І кожна несе в серці свою любов. Жінки усіх рас – сестри одна одній. Вони прекрасні, коли підносять до грудей дитину. Але кожен скаже: "Найкраща мама – моя мама, бо безмежна її ніжність, найтепліші її руки, хто б вона не була, де б не жила…"

Ведучий 2 Стою перед Вами, як перед Матір'ю Божою, у тихій зажурі і невимовній вдячності. Вдивляюсь у ясний погляд Ваших очей, пещу сиве і м'яке волосся, торкаюсь натруджених долонь, розгладжую вже помітні зморшки біля очей і відчуваю тепло Вашого зболеного серця, сповідуюсь внутрішньою молитвою перед Вами. У ній – і вдячність, і спокута за гріхи перед Вами. Тільки дібрати слів, щоб висловити ту вдячність, не можу. Нема у мові таких слів, щоб передати це. Бо Ви – Мати.

Уклін тобі – мати іде

Тихо іде

У величній своїй сивині

Сонцем пашить

Слово ніжності й добрості "мати",

Світлом її

Усміхається поле весні.

Всі ми, усі

Невсипущої матері діти

Хто б не були –

Хлібороб, космонавт чи поет

Серце її наближає найдальші орбіти

Що від землі

Простяглись до холодних планет

Доля дітей

Борозниться за обрії прямо,

Кришить метал…

Але в час, як приходить біда,

Знов на вуста

Прилітає, мов ластівка, "мамо",

Кропить наш біль

Материнська цілюща вода,

Очі її нас ведуть, наче вогники віщі,

Через літа

Котрі крутять дорогу не раз

Шкода лише –

Наші мами на світі не вічні,

Часто вони

Дуже швидко відходять від нас

Руки її,

Щоб добро голубіло в зеніті

Губи її,

Щоб не гасла розрада і сміх…

Всі ми, усі

Материнським теплом обігріті…

Мати іде…

Тихо йде у величній своїй сивині…

Ведуча

Якось я спитала у Весни: ” Ти чому приходиш поясни?”

І весна мені сказала прямо: "Поспішаю я на свято мами!”

Мама… В усі часи, всі народи пов’язували з нею найсокровенніше, возвеличували її, як найбільшу святиню. Вона - корінь життя, берегиня роду людського, вона та квітка, промінь якої ніколи не в’яне, а розцвітає з плином літ усе ясніше. Не дарма ми кажемо: мати - Вітчизна, Ненька-Україна

Ведуча

І нині ми віддаємо шану Матері Божій, яка завжди нас охороняє і завжди заступає, віддаємо шану Матері-Україні, яка синів виряджала на непевну боротьбу за рідний край. І нинішнє свято є символом їх відродження!

Ще на початку минулого століття травень називали місяцем Матері Божої. Першого тижня і дорослі, і діти несли до церкви квіти, співали пісні, в яких славили жінку, яка привела їх на світ Сина Божого. І жінка і мати Сина Божого несуть усьому світі життя. Тож давайте сьогодні славити їх, бо вони подарували нам найдорожче…

Прийми Боже, молитву своїх дітей, бо ми просимо за Україну, за рідну матір. І молитва наша праведна, як і любов.

Учениця

Молю тебе, Мати щирими словами, змилуйся, над нами.

Силу і здоров’я дай нам, Божа Мати,

Поможи нам вчитись, чесно працювати,

Щоб була потіха для рідної мами,

Змилуйся над нами,

Дай нам оминути всяку злу пригоду,

Дай рости на користь рідному народу.

Учень.

Діво Пресвятая, Матір Матерів,

Пригорни до серця всіх своїх синів.

Освіти їх світлом золотим,

Виповни любов’ю неспокійний дім.

Научи як землю вберегти від зла,

Розумом, діянням і крилом тепла.

Зоре - Зорянице і сонце доброти,

Землю України, щастям освіти!

Виходять двоє хлопців в образі Бога і Ангела, розказують легенду.(фонова музика)

Студент: Одного разу добрий Бог вирішив створити... маму. Шість днів та ночей Він роздумував і експериментував. Та ось з’явився ангел…

Ангел: — Ти стільки часу тратиш на неї!

Бог:— Так... Але чи ти читав вимоги замовлення? Вона повинна складатися зі 180 рухомих частин, які можна було б при потребі замінити, її поцілунок має лікувати все — від зламаної ноги до розчарування в коханні, також вона мусить мати шість пар рук.

Ангел похитав головою і недовірливо спитав:

Ангел:— Шість пар рук?

— Не в руках проблема, — відповів Бог, — а в трьох парах очей, що вона повинна мати.

Ангел:— Аж стільки! — скрикнув ангел. Бог ствердно кивнув. Потім додав:

Бог:— Одну пару, щоб бачити через зачинені двері, коли питає: “Що ви там робите, діти?”, навіть якщо вона вже знає, що вони роблять. Іншу пару — на потилиці, щоб бачити те, що не мала би бачити, але що має знати. Ще іншу пару, щоб таємно сказати синові, який попав у халепу: “Розумію, сину, і люблю тебе”.

Ангел:— Господи, — сказав ангел, — вже пізно, йди відпочивати.

Бог:— Не можу, — відповів Господь. — Вже майже закінчую.

Ангел:— Надто ніжна, — сказав, зітхаючи.

— Але витривала! — відповів Господь із запалом. — Ти не можеш уявити собі того, що може зробити чи перетерпіти мати.

Ангел:— Вміє думати?

Бог:— Не тільки думати, а вміє також дуже добре користуватися своїм розумом і пристосовуватися до обставин.

Тоді ангел схилився над моделлю і доторкнувся пальцем до її обличчя.

Ангел:— Тут щось стікає, — сказав здивовано.

Бог:— Так, це — сльоза, — відповів зі смутком Бог.

Ангел:— А для чого вона?

Бог:— Щоб висловити радість, смуток, розчарування, біль.

Ангел:— Господи, Ти — справді геній! — вигукнув захоплено.

Тихим меланхолійним голосом Бог прошепотів:

Бог:— Правду кажучи, це не Я створив... ту сльозу...

Ангел:Бог не створив сліз. То чому їх творимо ми?

               Послухайте  легенду про матір-ангела .

«Коли Бог відправляв зі свого раю дитину на Землю,яка мала народитися в якійсь сім’ї,дитина спитала:навіщо він це робить і просилася залишити її в Едемі,бо дуже боїться нового життя. Бог посміхнувся і сказав : «Не бійся нічого , на Землі буде з тобою ангел,який буде допомагати тобі все життя,який піклуватиметься про тебе і ти полюбиш його всім серцем. Як же я впізнаю його? Де знайду?- спитала дитина. На що Бог відповів : «Це буде твоя перша людина на Землі,яку ти зустрінеш…а зватимеш ти цього ангела-МАМОЮ…»

Пісня « Мамо, мамочко» (Наталія Май)

 

Мама - перше слово вимовлено мною!

Мама - перша подруга моя!

Мамо, все святе пов’язане з тобою,

Мамо, лиш у тебе вірю я!

 Учень2

Можна у світі багато зробити -

Перетворити зиму на літо.

Можна море й океани здолати,

Гору найвищу штурмом узяти,

          уч.3

Можна пройти крізь пустелі і хащі,

Тільки без мами не можна нізащо,

Бо найдорожче стоїть за словами -

"В світі усе починається з мами!”

 

4. Мати піде, в серці лишить рану

- Всохне корінь твій і верховіть.

- Заклинаю: бережіте маму!

Діти світу, матір бережіть!

 

5.  Є немало мам на світі,

Мами добрі, мами світлі.

Та одна є наймиліша,

Хто така? Скажу вам я -.

Рідна матінка моя.

 

6. Уклін тобі, тобі пошана,

В цей день святковий, люба ненько,

За ті важкі години ранні,

За золоте твоє серденько,

Щоб все віддало в любім зриві,

Щоб тільки ми були щасливі.

Пісня «Мама» (Бучечко Тетяна)

Учениці читають вірш "Ех, талант”.

Ех, талант - гіркий полин,

Туга удовина.

Був у мами один син,

Золота дитина.

Доглядала, як могла,

Рук не покладала.

А подався із села -

В гості виглядала.

Але син - не поспішав

Їхати додому.

Жив собі й не сумував -

Добре молодому.

Ні кола, ні двора,

Ні дітей, ні жінки,

Від Амуру до Дніпра

Воленька та й тільки.                                                                                                

Та сумна балада ця: 

Не дождалась мама,

Наздогнала молодця

Вістка-телеграма.

Він зібрав її в кулак,

Ледве стримав сльози,

І поніс його літак

Крізь сніги й морози.

Увійшов у рідний дім:

Люди. Плач. Родина.

І постала перед ним

Чорна домовина.

Він незграбно шапку зняв,

Він схилив коліна,

Він невтішно заридав,

Як мала дитина.

Але що тепер плачі,

Совісті докори.

Син посивів уночі,

У думках і горі.

І померла тільки з ним

Та його провина.

Був у мами один син,

Золота дитина.

МАТЕРИНКА

В одних діток померла мати. Вони осиротіли. Тяжко плакали сироти за рідною мамою. Приходили до могили, кликали неньку, аби вона вийшла, благали й тужили. І не витримала матуся, послала душу свою до діток. Вийшла душа й зацвіла пахучою квіткою з дрібними пелюстками. Сироти відчули мамин подих і втішилися. А квітку ласкаво назвали материнкою. Тепер люди і в далеку дорогу беруть із собою цвіт материнки, щоб ніколи не розлучатися з материнською землею.

Пісня "Сину, ангел мій”.

6. Є давня українська легенда, яку я розповім вам.

Був у матері єдиний син. Одружився він з красунею. Незлюбила вона матір.

– Нехай не заходить мати в кімнати, посели її в сінях.

Поселилася мати в сінях. Боялася на очі невістці показатися. Як невістка ішла через сіни, мати ховалася під ліжко. Говорить невістка чоловікові:

– Щоб і духом матері не пахло в домі. Посели її у хліві.

Відпочивала якось вночі красуня під яблунею. Побачила, як вийшла мати, розлютилася: "Якщо хочеш, щоб я жила з тобою, – убий матір, вийми з грудей серце і принеси мені."

Не здригнувся син. Каже: "Ходімо, мамо, скупаємось в річці." Ідуть.

Спіткнулась матір об камінь. Розсердився син:

–  Що ви спотикаєтесь? Під ноги дивитися треба.

Скупалися. Убив син матір, вийняв із грудей серце, поклав на кленовий листок, несе.

Тріпоче маленьке материнське серце. Спіткнувся син об той самий камінь, упав, вдарився коліном. Упало гаряче серце на гостру скелю, закривавилось, стрепенулось і прошепотіло:

– Синочку мій рідний, чи не боляче ти вдарився?

Заридав син, схопив материне серце, побіг до річки, уклав в розтерзані груди, облив гарячими слізьми.

Зрозумів він, що ніхто не любить його так палко і віддано, як рідна мати. І такою невичерпною була любов матері, що ожило серце, встала мати і пригорнула до грудей голову сина.

 

Ведучий 1.    Скільки гірких дум і хвилин переживають материнські серця, відчуваючи, що син або донька байдужі, безсердечні, що вони забули все добре, зроблене батьками.

учень. Три нещастя є в людини: смерть, старість і погані діти – говорить народна мудрість. Смерть – невблаганна, старість – невідворотна. Перед цими нещастями ніхто не зможе зачинити двері дому. А від поганих дітей дім можна вберегти, навчаючи їх робити добро, бути вдячними.

Бережіть материнське серце,

Бо воно, як воскова свічка,

То на гноті малесеньке сонце

Ніжне й тепле, але не вічне.

Затуліть теє серце ніжне

Од вітрів забуття і тривоги

Каяття принесіть їй, хоч пізнє,

І утріть гіркі сльози знемоги.

Бережіть материнське серце!

 

Пісня "Куди ж це ви, мамо?"

(Хлопець і дівчина разом)

Посіяла людям літа свої літечка житом

Прибрала планету, послала стежкам споришу

Навчила дітей, як на світі по совісті жити

Зітхнула полегко – і тихо пішла за межу.

– Куди це ви, мамо! – сполохано кинулись діти,

– Куди ви, бабусю? – онуки біжать до воріт…

– Та я недалечко, де сонце лягає спочити

Пора мені, діти, а ви вже без мене ростіть.

– Та як же без Вас ми? Та що ви намислили, мамо!

– А хто нас у сон поведе у казках?

– А я вам лишаю всі райдуги із журавлями

І срібло на травах, і золото на колосках…

Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злата

Аби тільки ви нас чекали завжди край воріт

Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу

Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть!

Вона посміхнулась, красива і сива, як доля

Махнула рукою – злетіли увись рушники

"Лишайтесь щасливі" _ і стала замисленим полем

На цілу планету, на всі покоління й віки.

Ведучий 2.    Найдорожчою людиною у нашому житті завжди є, була і буде мама. Із нею ми відкрили для себе світ. Перші кроки зроблено, тримаючись за мамині руки. Перша пісня – мамина, перше знайомство  з квітами, птахами, книжкою подарувала мама. Першу іграшку подала мама, і перша порада – теж мамина. Мама – найкраща, найдорожча, єдина. Вона – завжди поруч.

8. 

Не журися мамо, що дихнула осінь,

Й восени приходить трепетна любов,

І горделивий місяць, і ранкові роси,

Як колись, як вчора, хай чарують знов!

Твоя радість світла дітям передасться,

Озветься співом в дорогих серцях,

Хай лиш справжнє щастя,

Тільки вірне щастя,

Прилетить у долю, як вродливий птах.

Будь здорова, мамо!

Будь прекрасна, мила!

Ніжність солов’їну я тобі несу

Дякую, що вірності і святості навчила

І тримати правди вічну висоту!

Не журися, мамо, що зустріла осінь,

В ній калина дивна, як весна зорить

І чарують зорі, і срібляться роси…

Кличуть тебе, рідна, довго-довго жить!

9. 

Я часто ночами пригадую знов

Дитинства сполохану казку…

Спасибі, Вам, мамо,

Спасибі, Вам, мамо за вічну любов,

І щедру незміряну ласку.

Схилялось над ліжком привітне чоло

Дрімали натомлені очі…

Спасибі, Вам, мамо,

Спасибі Вам, мамо за ваше тепло

І довгі недоспані ночі.

Ховали тривогу в собі й гіркоту

До мене всміхалися радо…

Спасибі Вам, мамо,

Спасибі Вам, мамо за всю доброту

І пісню, залишену в спадок.

Сценка

Син

Чом у тебе у косі ясна

Забриніла раптом сивина?

Мати

Од любові, од надії -

Ти ж один у мене сину мій.

Син                                 

А в бабусі голова біліш -

Тож мене бабуся любить більш?

Мати

В неї діти - доньки і сини -

Додають сердешній сивини.

Син

Чом же тьотя біла, як зима,

В неї діток не було й нема?

Мати

Так, синочку, біла геть вона,

Бо нудьгує цілий вік вона

 

Учениця

Ой яка ж бо ти, матусю,

Дорога та мила!

Все це вимовить словечком_

Ще не моя сила.

Що те сонечко на небі,

В лузі квітка красна:

Так матуся в нашій хаті_

Добра все та ясна.

Ясне сонце світить з неба,

Веселить та гріє.

В рідній хаті при матусі

Весело гуляю,

Що є голод, що є холод,

Що біда- не знаю.

Над усіх, над все на світі

Матінку кохаю

І завжди своїй матусі

Гараздів бажаю:

“Без журби та у здоров’ї

Житии дай вам Боже”.

А віддячитись матусі,-

Бог мені поможе!

 

"Розмова з мамою”. (мама і син)

Розкажіть мені, мамо, про вишні…

Їх було так багато в саду?

Були сину морози невтішні, а вони кого хочеш зведуть.

Розкажіть мені, мамо, про зорі, чи такими були й колись?

А той, сину, хто виріс у горі - не часто на зорі дививсь.

Розкажіть мені, мамо, про долю, чи людині підвладна вона?

Наша доля, мій сину, як море - той пливе лиш, хто має човна.

Розкажіть мені, мамо, про роки - чи спливають помітно вони?

Роки, сину, помітні, доки матерів пам’ятають сини!

Мама зачитує "заповіт сину”

Ти добре сину проживеш

Як знатимеш, куди, ідеш,

І як зумієш там, де став,

Стояти так, щоб не упав

Ти добре, сину, проживеш,

Коли нікого не пригнеш

І пройдеш так життєйську путь,

Щоб ані буть, ні битим буть

Ти добре, синку, проживеш,

Як сироті сльози утреш,

Слабких від сильних захистиш,

Живих із духом підкрипиш

Ти чесно, синку, проживеш,

Коли з неправдою порвеш.                                                                                       

Бо правдою ти пройдеш світ -                                                                                   

Цемій святий тобі завіт

1) Та єдина, хто бажав мені в цьому світі добра.

2) Та єдина, хто рятує мене від обмов і образ.

3) Та єдина, хто про себе забувши, береже мене.

4) Та єдина, хто для мене і совість, і пам'ять, і світ – це …

Всі:     Моя мама.

19.   Дівчина.

Мамо, так мало я тобі сказати встигла

І поглядом, і жестом, і словами

А відстань усе більшає між нами

І голос твій чомусь на мить притих.

Не журися, не печалься, мамо,

Усміхнись, і не корись жалю

Напинає доленька вітрила

Шепчуть губи "Я тебе люблю".

Дмуть вітри і підіймають хвилі

Океан житейський клекотить

Переможем, чи впадем безсилі?

Шлях далекий і важкий лежить.

За кормою закипає піна

Хмариться на обрії блакить

Будь за мене впевнена й спокійна

Хай тебе майбутнє не страшить.

Побажай удачі кораблю

І люби, як я тебе люблю.

Вчитель. Легенда, яку записав В.О. Сухомлинський, від бабусі Марії – дивовижної і розумної жінки.

Було це дуже-дуже давно.

Коли Бог створив світ, він навчив усіх живих істот продовжувати рід свій – відтворювати собі подібних. Поселив Бог чоловіка і жінку у полі навчив їх будувати курінь. Дав чоловікові в руки лопату, а жінці жменю зерна.

- Живіть і продовжуйте рід свій, а я прийду через рік, подивлюся, як тут  у вас.

Приходить бог з архангелом Гавриїлом рівно через рік. Приходить рано вранці, на схід сонця. Бачить, сидить чоловік і жінка біля куреня,перед ними дозріває хліб на ниві, поряд з ними колиска, а в колисці дитина спить. А чоловік і жінка дивляться та на червоне небо, то у вічі один одному. І в ту мить, коли очі їхні зустрілися, Бог побачив у них якусь невідому силу, незбагненну красу. Ця краса була прекрасніша від неба і сонця, землі і пшеничного поля – прекрасніша за все.

- Звідки ж взялася ця краса і що воно таке? – запитав Бог.

- Це любов, - сказав Архангел Гавриїл.

Бог подивився на людей і сказав:

- З цієї миті ви почнете старіти. А я прийду через 60 років і подивлюся, що залишиться у ваших очах.    10

Минуло 60 років… Прийшов Бог з архангелом Гавриїлом знову. Бачить замість куреня хата рублена стоїть, на пустирі сад виріс, сини поле орють, дочки пшеницю жнуть, а онуки на лузі граються. Під хатою старий і старенька дивляться то на ранкову зорю, то  один одному в очі. І побачив бог в очах у чоловіка і жінки красу ще могутнішу і вічну. Побачив не тільки любов, а й ВІРНІСТЬ.

І подумав Бог: «А на що ж перетвориться любов, коли люди почнуть помирати?».

Прийшов він  через три роки. Бачить сидить чоловік над маленьким надгробним горбочком, очі в нього сумні, але в них ще могутніша, незбагненна людська краса. Уже не тільки любов, не тільки вірність, а й пам'ять серця.

- Людино, я всесильний, - промовив Бог. – Я можу виконати будь-яке твоє бажання. Що ти у мене попросиш?

- Залиш мені ці почуття назавжди, - промовила людина.

- Добре! Хоч ви перетворюєтесь після смерті у жменьку пороху, я залишу безсмертною вошу душу, а з нею це святе почуття. Бережіть його і передавайте дітям, онукам, правнукам. А я буду оберігати справжню людську любов.

То ж сьогодні я хочу

Вам «спасибі» сказати

За недоспані ночі

За тривоги багаті.

 За натруджені руки,

 Що не знають утоми.

 За хвилини розпуки

 Як не ладиться в домі.

Ви завжди у роботі,

На вас кинуті діти.

Повсякденні турботи.

Нема часу й хворіти.

 Густі зморшки покрили

Ваше добре лице

І все менше у вас сили –

Пам’ятати б про це!

Ми вас любимо щиро,

Люблять вас і онуки.

Всім здоров’я вам, миру

І цілуєм вам руки.

За все, що маю, дякую тобі,

За все, що маю і що буду мати.

Ночами сняться зорі голубі

І вишні білі на причілку хати,

Тому, що сняться зорі голубі

І вишні білі на причілку хати,

Тому спішу подякувать тобі

За все, що маю і що буду мати.

Нехай світанок цим весняним святом                                                                                                         Над цілим світом зоряно цвіте,                                                                                                                    Хай сяє сонцем в серці слово — мати,                                                                                                         Таке незгасне, вічне і святе!

Пісня «Сорочка мамина»

Прихились, моя матусю,                                                                                                                     Прихились близенько —                                                                                                                                  Я скажу тобі на вушко:                                                                                                                                          - Ти моя рідненька!

І миліша ти для мене                                                                                                                                             За усіх на світі.                                                                                                                                                           І тебе я буду завжди                                                                                                                                       Берегти й любити.

 

1.Мама! Немає милішого слова -

Ти ж бо життя і творіння основа,

Пензель, перо надихались тобою,

Вічна ти в пісні - з болем, любов'ю.

2. О матері! Це ж ви нам, ви вручали

Замріяну і ніжну віть...

Навчали з піснями по землі ходить!

Чесними очима

У майбуття зоріть!

3.Кожна моя дорога -

Зморшка нова у нені,

Кожна моя тривога -

Пасемце сиве у неї -

О мамо, рідненька!

Пресвяті твої сльози,

Піт і труд, спів і сміх.

4. Руки ласкаві цілую -

Скільки в них випито сили:

Жали вони і косили,

Прали вони і місили...

Скільки в них випито сили!

Руки красиві - цілую...

5.Здолала усе

Й заспівала дзвінко

Лиш ти, рідна мамо,

Вкраїнська жінко.

Зажинки святкуєш,

Сієш барвінки.

Лиш ти, рідна мамо,

Вкраїнська жінко!

6.Ти - вся в майбутнім,

Не прагнеш спочинку

Лиш ти, рідна мамо,

Вкраїнська жінко!

Сценка

Син. Подивіться, мамо, як сади цвітуть.

Мама.

Ніколи, дитино, в полі справи ждуть.

Жаль бодай хвилину змарнувати все,

День весняний, кажуть, цілий рік годує.

Син. Подивіться, мамо, вишні — мов корали!

Мати.

Почекай, не всі ще буряки прорвали.

Не скосили трави, скирти не поклали.

А зима спитає, як хазяйнували.

Син. Подивіться, мамо, яблука доспіли!

Мама.

Ет, не вистачає ні часу, ні сили.

Відлітають птиці за моря і гори,

Урожай потрібно завезти в комори.

Син. Подивіться, мамо, вже й зима настала!

Мама.

Ой, не все я встигла, що зробити мала!..

Син.

Ну, тоді піду я до бабусі.

В неї я про все довідаюсь, усього навчуся!

Бо бабуся нас, онучат, чекає,

Все розкаже, бо на все вона час має.

                                                                                                                                  6

Син.

Мамо, чом у тебе у косі ясна

Забіліла раптом сивина?

Мама.

Од любові, од тривог, надій:

Ти ж один у мене, синку мій.

Син.

А в бабусі голова біліш —

Тож мене бабуся любить більш ?

Мама.

В неї діти — доньки та сини

Додають, сердешній, сивини.

Син.

Чом же тьотя біла, як зима, —

В неї ж діток не було й нема ?

Мама.

Так, синочку, біла геть вона,

Бо нудьгує цілий вік одна.

 

Проведи мене, Мамо, будь ласка

Проведи у цей світ.

Хай простелиться ніжна, крилата

Мені дорога услід.

Відгородить вона мене всюди (Оксана)

Від нещасть і біди.

Проведи мене, Мамо, між люди

В білий світ проведи.

Рідна Мамо, подай мені руку,

Щоб не впасти,як тяжко мені.

Мою щиру любов на цім світі

З вдячним серцем дарую Тобі!

Зі свічкою перед образом божої матері

Боже, Отче наш єдиний, Нашу маму збережи,

Її кожну мить й годину у своїх руках держи.

Одаруй її здоровям, в смутку завжди потішай,

В тяжкій праці повсякчасно все життя благословляй.

Дай, щоб люба наша ненька довгі роки прожила,

І здорова, і весела, всім на радість нам цвіла!

У гості до нас прийшли найулюбленіші для кожного з нас люди - наші бабусі. Вони – невтомні трудівниці, скарбничі мудрості нашого народу, хранительки звичаїв та обрядів. Бабуся! Чи є в світі краща людина? Ні! Скільки вона пережила, але така ніжна, щира! Скільки вона недоспала ночей, голублячи вас - онучат. Подивіться, діти, у бабусині очі. Які вони щирі! У них не побачиш ні лукавства, ні хитрощів. Це погляд добра й любові. У кожної бабусі своє життя, своя доля. Проте, як би вона не склалася, в ній завжди знайдеться місце онучатам любим.

1-й учень.

Бабусиних тривог                                                                                                                                             Вистачить на скількох?                                                                                                                                    Хто його знає:                                                                                                                                                   Коли відпочиває?

Спати приляже —

І собі накаже:                                                                                                                                                       «На світанку піднятись,                                                                                                                                       за роботу взятись».

У селі її — непочатий край!                                                                                                                             Яку хочеш — вибирай!                                                                                                                                   Рук до всього доклади,                                                                                                                                      все до ладу доведи.

Бабуся — наша твердиня,                                                                                                                               роду людського берегиня.                                                                                                                         Бабусин поріг нас єднає,                                                                                                                        людяності, доброти навчає.

 

2-й учень.                                                                                         

Назбираю в лісі квітів сон-трави —

Дорога бабусю, літ за сто живи!

У моєму серці - слід твоїх пісень.

Я кажу: «Добридень! Добрий тобі день!..»

 

3-й учень.

Бабусі кохані, і вам ми бажаєм

Многих літ дожити з нами, мов в раю,

Многих літ прожити, прикрості не знати,

Від своїх онуків потіхи діждати.

(Звучить «Пісня про бабусю»)

 

І здорова, і весела, всім на радість нам цвіла!

Спасибі матусю, спасибі бабусю,

За щирість сердечну й турботу про нас,

За руки Твої, що не знають спочинку,

Готові на поміч прийти повсякчас.

Дай Боже Вам жити і горя не знати,

Щоб соту весну із нами стрічати.

Ми дякуєм Богу, що Ви у нас є,

Хай силу й здоров’я Господь Вам дає!

(Дарують квіти)