Виховний захід до Дня пам'яті жертв Голодомору

Виховний захід до річниці пам’яті жертв Голодомору

(музичний супровід - Моцарт «Реквієм»)

(Голос за сценою) Ми зібралися тут, щоб вшанувати пам’ять синів і дочок українського народу, наших дідів, прадідів, яким насильно забрано життя. Упродовж минулого століття наш народ пережив багато різних трагедій. За своєю жорстокістю і кількістю жертв найжахливішим серед них був Голодомор 32-33 років.

Дівчина

Зроніть сльозу, бо ми не мали сліз.

Заплачте разом, а не поодинці.

Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,

Що мали зватись гордо – українці!

Заплачте! Затужіть! Заголосіть!

Померлі люди стогнуть з тої днини,

Й благають: українці, донесіть

Стражденний біль голодної країни.

Згадайте нас – бо ж ми колись жили.

Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

Ми в цій землі житами проросли,

Щоб голоду не знали люди вічно.

1-й ведучий: Літа 7441 від сотворення світу (літа 1933 від Різдва Христового) був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані моровиці. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу – старих, молодих і дітей, і ще не народжених – у лонах матерів.

2-й ведучий: Світ мав би розколотись надвоє, сонце мало б перестати світити, земля – перевернутися – від того, що це було на Землі. Але світ не розколовся. Земля обертається, як їй належить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями. Ми — єдині спадкоємці всього, що було.

3-й ведучий: То ж пом’янемо хоч сьогодні, із запізненням у декілька довгих десятиліть мовчання тих великомучеників нашої тяжкої історії – мільйони українських селян, жертв не баченого в історії людської цивілізації голодомору.

1-й ведучий:

Останню сльозу проковтнула –
Вечерю солону сумну –
Ще вчора... Сьогодні?.. Забула,
Бо тричі вертала зі сну...
А сонце повзе винувато
До сховку від зору людей...
Із нього все золото знято
Печаллю голодних очей.

2-й ведучий:

 Хто відповість за ту біду,
Що голодом людей косила,
Що в Україні не одну
Убила гордість, пісню, силу?
Не встануть свідки із могил.
Вони й тоді не говорили,
Бо голод їх позбавив сил…
А за селом росли могили…

(голос за сценою): Господи, Боже наш! Ми вшановуємо пам’ять рідних нам людей, яким через голод відібрали дар Твій – життя. Дуже мало можемо  для них зробити – хіба згадати їх, поручити їхні прискорбні душі Твоєму милосердю та схилити голови перед їхнім терпінням. Невинні жертви Голодомору голосять до нас, що як довго люди не схочуть слухати Твоєї спасенної науки, буде спокуса тоталітарними і насильницькими засобами розв’язувати справи людського життя…

Ми просимо Тебе про дар чуйності, щоб таку спокусу вчасно спостерегти та про силу їй протистояти, а понад усе просимо Тебе: наповни наші і всіх людей серця тими чеснотами і благодатями, які потрібні, щоб та жахлива спокуса стала неможливою.

господи Боже! За заступництвом Пресвятої Богородиці за всіх святих, яких видала наша Українська земля, помилуй нас!

(пісня «Колискова»)

3-й ведучий:

Медична довідка

Голод – то такий фізіологічний феномен, який нищить нормальну психіку, гасить емоції і волю до боротьби. У багатьох споминах жертв голоду (наприклад, у Книзі-меморіалі «33-й: Голод») засвічується, що тривале голодування призводить до апатії і деморалізації людської свідомості, відбирає сили для боротьби. Голод призводив бо божевілля і канібалізму. Дистрофія нищила розум, свідомість людей, перетворювала їх на тварин. За таких умов фізичний опір був неможливим.

Голод руйнував громадські і суспільні зв’язки, кожен голодуючий думав лише про те, як би врятуватися від смерті. Але порятунку не було.

Хлопець

(музичний супровід – Шостакович Дм. «Струнний квартет»)

Ти кажеш не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерна вимели до тла?

Як навіть вариво виймали з печі

І забирали прямо із горшків.

Окрайці виривали з рук малечі,

з торбиночок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

Чого ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору,-

Греби, нічого людям не лишай!

Я бачив сам оту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах...

А кажеш - не було голодомору?

1-й ведучий: «Закон про п’ять колосків» – так називали його в селі. Рівно стільки потрібно для засудження.

2-й ведучий: Людей засуджували за збір колосків на вже зораному колгоспному полі, за зріз колосків на власному полі, за «самоправний» помел власного хліба, за розмови про те, що план хлібоздачі нереально виконати, за приховування харчів.

3-й ведучий: На літо 1933 року за цим законом було засуджено 150 000 осіб. Зокрема, засуджували дітей, які намагалися знайти хоч якусь їжу, аби не померти з голоду.

1-й ведучий: Встановити точну кількість громадян, які загинули в ті трагічні роки, практично неможливо. По-перше, відомості про наслідки голодомору протягом десятиліть радянська влада оберігала як найважливішу державну таємницю. Ще 1934 р. документи про облік померлих під час голодомору вилучені з органів ЗАГС та сільрад співробітниками НКВС і назавжди зникли.

2-й ведучий:

Пекельні цифри та слова,

у серці б’ють, неначе молот,

немов проклятий оживе,

рік тридцять третій.

Голод…Голод…

У люті сталінській страшній

Тінь смерті шастала по стінах,

Аж сім мільйонів (Боже мій!)

Не долічила Україна.

3-й ведучий:

Історія нас горем вчить,
Щоб не забулось незабутнє.
Бо там, де пам'ять не мовчить,
Там щастям повниться майбутнє.
Ніде нехай такого більш не буде!
Хай день новий життя несе нове.
Вклонімось низько сонцю й хлібу, люди!
В достатку Україна хай живе!

1-й ведучий: Сьогодні ми згадуємо усіх тих, хто страждав і помер під час великого Голодомору. В ці дні по всій Україні люди запалять свічки, щоб пом’янути тих, кого забрали сталінські катівні та голодна смерть.

2-й ведучий: Хай же пам’ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.

3-й ведучий: Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню – частинки вічного. А світло цих свічок хай буде даниною тим, хто навічно пішов від нас. Вони повинні жити в нашій пам’яті.

(свічки пам’яті)

(музичний супровід «Дзвін пам’яті жертв голодоморів»)