12 серпня о 18:00Вебінар: Краще раз побачити: універсальні інтернет-ресурси для унаочнення навчального матеріалу

Позакласний захід "Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття"

Про матеріал
Сценарій літературно-музичної до шевченківських днів. Для учнів 8-11 класів.
Перегляд файлу

Звучить   пісня «Реве та стогне Дніпр широкий»

 Ведуча 1. Генії безсмертні. Коли кінчається їхня земна дорога, вони назавжди залишаються в народній пам’яті. До таких людей належить і Тарас Шевченко.

Ведуча 2. Через віки промовляє до нас слово великого поета, надихає нас, дає нам силу та мужність, нагадує, що ми українці.

Ведуча 1. Україна постала зі Слова, і Слово те було Шевченка. І нині живе під сонцем України Шевченкове слово, Слово великої, непогасної любові до України-Неньки.

Ведуча 2. Ти слухав Кобзаря?

Ти чув його печаль,

Що піснею лилася із-під струн?

Горіла, мов зоря, і сяяла, як жар,

Висока пісня кобзаревих дум.

Дзвенить вона і досі у серцях,

Відлунюється в співі журавлів –

Великим Кобзарем оспівана  в віках

Чарівна мова рідної землі.

Звучить мелодія пісні Шевченка «Думи мої, думи мої»

(Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе в руках запалену свічку. До неї підходить хлопчик.)

Тарас. А правда, мамо, що коли людина народжується, на небі зірочка   з’являється?

Мати. Так, мій синочку, правда.

(Жінка сідає на лавку, хлопчик кладе голову їй на коліна, вона співає «Колискову».)

Тарас. А чому так багато зірок на небі?

Мати. Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Тарас. Бачив, матусю, бачив… Матусечко,  а чого одні зірочки ясні, великі, а другі ледь видно?

Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. Коли добра, любить людей, то свічка такої людини світить ясно, і світло це далеко видно.

Тарас. Матусю, я буду добрим. Хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати. Старайся, мій хлопчику.

Доля. Я тиха доля, доленька Тараса…

В вінку терновім, боса на снігу…

Втирала сльози, зронені завчасно,

Співала «молі» ще у сповитку.

Я проводжала маму Катрю в вічність,

Разом з Тарасом свічку їй несла,

Тихенько в бур'яні писала вірші

І малювала мрії крадькома.

(Тарас сидить під повіткою і малює щось на дощечці. Підходить Яринка.)

(Тарас вкладається спати і засинає. З глибини сцени виринає старий запорожець, який тримає у руках дві книги. Козак сідає коло Тараса, гладить його по голові і промовляє:)

Було колись – в Україні

Ревіли гармати:

Було колись – запорожці

Вміли панувати.

Панували, добували

І славу, і волю:

Минулося - осталися

могили на полі.

(Тарас прокидається. Козак наче не помічає хлопчика і продовжує:)

Не  вернуться сподівані.

Не вернеться воля.

Не вернуться запорожці.

Не встануть гетьмани.

Не покриють Україну

Червоні жупани.

Обідрана, сиротою

Понад Дніпром плаче:

Тяжко-важко сиротині,

А ніхто не бачить…

Тільки ворог, що сміється…

Смійся, лютий враже!

Та не дуже, бо все гине, –

Слава не поляже.

Не поляже, а розкаже,

Що діялось в світі,

Чи правда, чия кривда

І чиї ми діти.

Наша пісня, наша дума

Не вмре, не загине…

От де, люди, наша слава,

Слава України!

Козак пригортає Тараса:

 Без золота, без каменю, без хитрої мови,

А голосна та правдива, як Господа слово…

Тарас. Ви знову прийшли? Ви мені принесли ці книги?

Козак. Коли б наш народ постав перед необхідністю з-поміж усіх людських книг вибрати дві, то мав би узяти Біблію та «Кобзар». Без першої він був би неповноцінний морально, без другої – немислимий як народ. «Кобзар» - це Євангеліє від Тараса.

Тарас. Від Тараса? Але мій дідусь ніколи не читав Євангеліє від Тараса. Читав від Івана, Луки, Матвія, Марка…

Козак. Євангеліє від Тараса напишеш ти!

Тарас. Я? Але ж я не апостол!  Я – кріпак! Я – сирота, козаче, і в мене нема нікого-нікого, хто б вивів мене в люди…

Козак. Нікого? В тебе є Україна. В тебе є Бог. У тебе є народ. Це багато, хлопчику, дуже багато. Україна стане твоєю Голгофою, воля – твоїм хрестом. Ти будеш розіп’ятий за свою Вітчизну і воскреснеш через неї… Сила твого слова, Тарасику, буде божественною. Цим словом ти врятуєш народ від німоти… 

Звучить козацька пісня

Ведуча 1. На 47 років життя  Шевченка випало 24 роки в кріпацтві, 10 – каторжних років солдатчини, 4 останні – під опікою жандармів. Тільки 9 років волі – учнем Академії мистецтв у Петербурзі і 3 літа пекучих дум на рідній землі.

Ведуча 2. Доля не дала Шевченкові сімейного щастя, родинного тепла, взаємної любові. Не було в поета навіть хатинки – останньої мрії. Він мріяв про люблячу дружину, про садочок біля власної хати над Дніпром, та не судилося.

Ведуча 1. За своє життя Кобзар закохувався багато разів. Любили й Шевченка, але кожного разу щось ставало на перешкоді одруженню. Так і не вдалося Тарасові стояти під вінцем у церкві з подругою на все життя.

Ведуча 2. Нещасний в особистому житті, Т. Шевченко найвищу й найчистішу красу бачив у жінці, матері. Такого полум’яного культу материнства, такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу.

Ведуча 1. У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Буває, іноді дивлюся,

Дивуюсь дивом, і печаль

Охватить душу; стане жаль

Мені її, і зажурюся,

І перед нею помолюся,

Мов перед образом  святим

Тієї матері святої,

Що в мир наш Бога принесла.

(На сцені з’являється Шевченкова Катерина з немовлям у руках. Вона сідає й колише дитя. Далі встає і підходить до краю сцени.)

Катерина. А москалі їй назустріч,

Як один, верхами.

“Лихо моє! доле моя!”

До їх… коли гляне —

Попереду старший їде.

“Любий мій Іване!

Серце моє коханеє!

Де ти так барився?”

Та до його… за стремена…

А він подивився,

Та шпорами коня в боки.

“Чого ж утікаєш?

Хіба забув Катерину?

Хіба не пізнаєш?

Подивися, мій голубе,

Подивись на мене:

Я Катруся твоя люба.

Нащо рвеш стремена?”

А він коня поганяє,

Нібито й не бачить.

“Постривай же, мій голубе!

Дивись — я не плачу.

Ти не пізнав мене, Йване?

Серце, подивися,

Їй же богу, я Катруся!”

“Дура, отвяжися!

Возьмите прочь безумную!”

“Боже мій! Іване!

І ти мене покидаєш?

А ти ж присягався!”

“Возьмите прочь! Что ж вы стали?

“Кого? мене взяти?

За що ж, скажи, мій голубе?

Кому хоч оддати

Свою Катрю, що до тебе

В садочок ходила,

Свою Катрю, що для тебе

Сина породила?

Мій батечку, мій братику!

Хоч ти не цурайся!

Наймичкою тобі стану…

З другою кохайся…

З цілим світом… Я забуду,

Що колись кохалась,

Що од тебе сина мала,

Покриткою стала…

Покриткою… який сором!

І за що я гину!

Покинь мене, забудь мене,

Та не кидай сина.

Не покинеш?.. Серце моє,

Не втікай од мене…

Я винесу тобі сина”.

Кинула стремена

Та в хатину. Вертається,

Несе йому сина.

Несповита, заплакана

Сердешна дитина.

“Осьде воно, подивися!

Де ж ти? заховався?

Утік!.. нема!.. Сина, сина

Батько одцурався!

Боже ти мій!.. Дитя моє!

Де дінусь з тобою?

Москалики! голубчики!

Возьміть за собою;

Не цурайтесь, лебедики:

Воно сиротина;

Возьміть його та оддайте

Старшому за сина,

Возьміть його… бо покину,

Як батько покинув,—

Бодай його не кидала

Лихая година!

Ведуча 1. Біга Катря боса лісом,

Біга та голосить;

То проклина свого Йвана,

То плаче, то просить.

Вибігає на возлісся;

Кругом подивилась

Та в яр… біжить… серед ставу

Мовчки опинилась.

“Прийми, боже, мою душу,

А ти — моє тіло!”

Шубовсть в воду!.. Попід льодом

Геть загуркотіло.

Чорнобрива Катерина

Найшла, що шукала.

Дунув вітер понад ставом —

І сліду не стало.

Звучить пісня «Така її доля»

Ведуча 2. Шевченко прагнув розбудити свідомість нації. Актуально звучать слова поета :

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

Ведуча 1. Кобзар обстоював Україну навіть перед самим Богом, ризикуючи втратити безсмертя власної душі:

Я так її, я так люблю,

Мою Україну убогу,

Що проклену святого Бога,

За неї душу погублю.

Ведуча 2. Смерть поета в далекому холодному Петербурзі була великою втратою для України.

Учениця. Завірюха стугоніла, вила,

А мороз гострив свій білий ніж,

А земля, од ляку задубіла,

На вітрах крутилася скоріш.

Щурились дороги, мерзли хмари,

В сіру безвість зносило міста,

А дуби стругалися на нари.

На труну, на віко. На хреста.

Петербурзьким шляхом по коліна

Грузнувши в заметах, боса йшла

Зморена, полатана Вкраїна,

Муку притуливши до чола.

Хурделяє  хуга хуртовинна,

засипає очі вщерть.

І біжить до сина Україна

Одганяти знавіснілу смерть.

Цілу ніч надворі виє хуга.

Плаче, деренчить в віконнім склі.

Ні дружини, ні дітей, ні друга –

Тільки гілка вишні на столі.

Звучить сумна пісня

На сцену виходять учениці у вишиваних сорочках

  1. Він був  сином мужика -  і став  володарем в царстві духа.
  2. Він був кріпаком і став  велетнем у царстві людської культури.
  3. Він був  самоуком і вказав нові світлі шляхи професорам і вченим 
  4. Він   десять літ томився під вагою російської  солдатської муштри, а зробив більше для свободи Росії, ніж десять переможних  армій.
  5. Доля переслідувала його ціле життя, та не покрила іржею золота його душі, не обернула його любові до людства в ненависть, ані його віри – в розпуку.
  6. Доля не щадила йому страждань, але не стримала  його радості, що била здоровим джерелом життя.
  7. Та найкращий, найцінніший дар доля дала йому аж по смерті – невмирущу славу і вічну нову насолоду, яку дають його твори мільйонам людських сердець.
  8. Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко.

На сцену по одному виходять юнаки і читають рядки Шевченкового «Заповіту»

1.Як умру, то поховайте

Мене на могилі

2. Серед степу широкого

На Вкраїні милій,

3. Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

4. Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

5. Як понесе з України

У синєє море

6. Кров ворожу... отойді я

І лани і гори —

7. Все покину, і полину

До самого Бога молитися...

  1.   а до того

Я не знаю Бога.

  1. Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

  1. І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

  1. І мене в сем’ї великій,

В сем’ї вольній, новій,

  1. Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

Ведуча 1. Поет живе. Ми слухаєм його:

Ми чуєм заповіт його священний –

Учитися, любити край стражденний,

І не цуратись рідного, свого:

І всі ми, скільки є, в душі своїй

Клялись тих дум не зраджувати зроду.

І справдимо ми заповіт святий, -

Поет живе в серцях свого народу!

Ведуча 2. Хай же сьогодні і завжди зігріває промерзлі наші душі огнем словесним Шевченко, хай воскресає він, пророк народу нашого, у наших благородних помислах і державних ділах.

Ведуча 1. Ми чуємо тебе, Кобзарю,

Крізь століття,

І голос твій нам душі окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе,  звільнена земля.

У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі, титане, кладемо,

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

Тебе своїм сучасником звемо!

Звучить пісня про Україну

 

 

 

 

docx
Додано
1 березня
Переглядів
134
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку