Позакласний захід " Не згасне свіча пам'яті"

Не згасне свіча пам’яті

Мета: ознайомити учнів з трагічним минулим нашого народу: учити дітей бережливо ставитися до історії своєї країни, розкривати її, як білі, так і чорні сторінки: виховувати здатність кожної людини на скорботу і пам'ять про мільйони загублених життів співвітчизників.

Обладнання: комп’ютер, відео проектор, дошка, відеоматеріали, свічечка, ікона, колоски з чорної стрічки, хлібна на вишитому рушнику , історичні факти Голодомору, ілюстрації, брошури, літератури.

Перебіг заходу

(лунають церковні дзвони)

Учень. Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.

Заплачте разом, а не поодинці.

Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,

Що мали зватись гордо – українці.

Заплачте! Затужіть! Заголосіть!

Померлі люди стогнуть з тої днини,

Й благають: українці, донесіть

Стражденний біль голодної країни.

Згадайте нас – бо ми ж колись жили.

Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

Ми в цій землі житами проросли,

Щоб голоду не знали люди вічно. (Ніна Виноградська)

Учитель. Сьогодні поширена думка, що говорити про голод – це озиратися назад, блукати десь поміж могил. А що ми там знайдемо? Ми повинні дивитися у завтрашній день, а не озиратися назад. То чи варто сьогодні говорити про голод?

Ведуча. Озиратися у минуле потрібно кожному. Людина не живе а одному часі, а у трьох часових вимірах: у минулому, сьогоденні та майбутньому.

Дорогі у майбутнє пролягає через минуле. Необхідно осмислити власне минуле, зрозуміти його, адже історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони ходитимуть по колу. Отже, озиратися потрібно, щоб поплакати, бо це каяття. А головне – щоб зрозуміти.

Ведучий. І ще одна гірка істина. У могилу голодомору зійшли найкращі. Гинули працьовиті самостійні хазяї. Усі здібні, талановиті, здорові духом і тілом, які мислити і протестували – усе це винищували з корінням.

Учитель. «Не повертайтесь на згарище, бо здійметься вітер і запорошить вам попелом очі», - сказав колись класик, але ми не зможемо ввійти в день майбутній вільними, якщо не повернемось у минуле, не побачимо все: і найстрашніше, і найсвітліше – до останньої краплі не переживемо день учорашній.

Учень. Ти кажеш, не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачиш ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели до тла?

Як навіть варево виймали з печі,

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі

І з торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

Чому ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору,

- Греби, нічого людям н лишай!

Хто ж села, вимерлі на Україні,

Російським людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський молох світ нам затуляв!

Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах…

А кажеш – не було голодомору!

Учень. … І от приходить тридцять третій рік,

Його проклятим називають люди.

В коморах, клунях, кожен кут, засік,

Мітла червона вимела усюди.

В колгосп погнали коні та воли,

Вози, плуги і борони забрали,

Одних людей на північ повезли,

А інших смерть голодна доконали… (А.Легіт «Пекло земне»)

Ведуча. 1933 року в Україні лютував великий голод. Не було тоді ані потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки живого люду лягло  у могили – старих, молодих і дітей, і ще ненароджених у лонах матерів.

Ведуча. Сонце сходило над вихололими за довгу зиму полями, а сідало за обрій кольору крові та не пізнавало землю. Чорне вороння зграями ширяло над ними, заціпенілими в тяжкому смертному сні.

Ведуча.

Танули на обширах України важкі сніги,

Розносячи світові трупний сморід.

Апокаліптичні картини,спів мірні

Хіба що з картинами Страшного Суду.

Ведучий. Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б припинити світити, земля пере- вернутися від того, що було на землі. Але світ не розколовся, земля обертається, як їй належить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями. Ми , єдині спадкоємці всього . що було.

Ведуча. Тож пам’ятаймо хоч сьогодні, із запізненням у кілька довгих десятиліть, великомучеників нашої історії. Пам’ятаймо і знайдемо в собі сили пройти за ними дорогою їхнього хресного путі. Не їм це потрібно, а нам! Усе, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер – наша черга!

4-учень.

Відкрийтесь небеса!

Зійдіть на землю.

Всі Українські села, присілки та хутори,

Повстаньте всі, кому сказали : вмри!

Засяйте над планетою, невинні душі!

Зійдіть на води й суші,

Збудуйте пам’яті невигасний собор!

5-учень.

А люди біднії в селі,

Неначе злякані ягнята,

Позамикалися у хатах –

Тай мруть…

Сумують комини без диму,

А за городами, за тином

Могили чорнії ростуть.

Гробокопателі веселі

Волочать трупи ланцюгами

За царину і засипають

Без домовини. Дні минають.

Минають місяці. Село

Навік замовкло, оніміло,

І кропивою поросло…

Ведучий. Голодомор мовою фактів.

Ведуча. Політика Голодомору – це примусове вилучення всіх продовольчих припасів.

1-учень. Липень 1932р. – влада ухвалила завідомо нереальні до виконання плани хлібозаготівель. Того року урожай хліба був гарний, але надійшло розпорядження, що хліб роздали незаконно. Почали забирати з домівок усе, що знаходили. Шукали хліб усюди – розривали підлоги, печі, розкидали скирти соломи. Поступово насувався голод. Люди ходили по стерні, шукали нірки мишей, розкопували їх, і коли знаходили хоч жменьку зерна – це було велике щастя.

2-учень. Серпень 1932 р. – ухвалено так званий закон « Про п’ять колосків» , за яким засуджували навіть дітей, які збирали колоски пшениці на полях.

3-учень. Листопад 1932 р. – запроваджено натуральні штрафи, що означало вилучення всіх харчів у селян.

4-учень. Грудень 1932 р. – примусово вивезено із колгоспів усі фонди, зокрема насіннєві.

5-учень. Блокада мешканців окремих територій та всієї України.

6-учень. Листопад 1932р. – в Україні запроваджують систему « чорних дощок». Занесення на « чорні дошки» колгоспів, сіл і цілих районів означало їх повну ізоляцію. Вилучення всього продовольства.

7-учень. Січень 1933р. – заборонено виїзд за межі України і Кубані, в той час переважно заселеної українцями.

8-учень. Влада продовжувала вивозити зерно за кордон.

9-учень. Найстрашніше почалося навесні 1933 року. Закінчилися всі крихти зерна, з’явилися перші померлі від голоду.

Люди їли все, що можливо було жувати. Варили цвіт акації,зелену лободу змішували з товченими качанами кукурудзи, і щасливим був той, хто міг додати жменьку висівок. Від такої їжі пухли ноги, тріскалася шкіра.

Люди тихо вмирали, а живим було байдуже, адже  вони божеволіли і дичавіли від голоду.

Батьки несли на цвинтар мертвих дітей у мішках, везли на візках, у когось була ще хоч сила . вимирали цілі родини, особливо, де було багато дітей. Люди божеволіли з голоду. Почалося людоїдство.

10-учень. Мати зарубала свою дворічну дитину і зварила, аби  прогодувати решту дітей. Скаламутився у неї розум , кричала тільки: «Ваню, Ваню, Ваню!».

11-учень. Пограбовані,зламані голодом і жорстокістю влади, люди вже не намагалися шукати вихід. У слабших, вразливіших виникав безконтрольний хворобливий стан. Це не моральна категорія, ні, це була тяжка хвороба, зумовлена голодом. З’являлася моторошна байдужість до мук ближнього, були й випадки канібалізму, скоєні в стані повного відключення кори головного мозку. Ледь отямившись. Ці люди у відчаї накладали на себе руки, або назавжди божеволіли.

12-учень.

Голодна смерть, напевно ,найстрашніша.

Вона повільна довга і тяжка,

Жахлива і пекельна, найлютіша,

Бо зводить з розуму й така тривка…

А це ж було…і ніде правди діти,

Що заподіяли цю смерть більшовики.

Дорослі мерли, старики і діти –

Це геноцид кривавої руки.

Щоб наш народ нескорений здолати.

Що прагнув волі і в борні стояв.

Його рішили в чорнозем загнати,

Щоб голову вже більше не підняв.

Вмирали сім’ї, вимирали села…

( відео запис)

Ведучий. Голодомор 1932-1933 років - страшна трагедія в історії нашої держави. Голодомор забрав мільйони людей. Невідома навіть приблизна цифра. Щоб не повторилися такі події, ми повинні знати і пам’ятати про них.

Учитель. На вшанування світлої пам’яті жертв голодомору в Україні 1932-1933 роках оголошую хвилину скорботи.

Хай ця хвилина для громадян нашої держави, співвітчизників за кордоном, для всіх людей доброї волі й чистої совісті стане актом поминальним, жестом покаяння і перестороги. Хай у кожному місті і селі, у кожній оселі, у кожній родині старий і малий схилить голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом-геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим. Хай ця хвилина ввійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла.

( запалюють свічки)

Танець із свічками.

Ведуча.

Минають дні, роки, десятиліття. Спливає час, і ніби за водою зникають згадки про минуле. Та не минає, не вщухає біль про ту страшну трагедію голодомору. Болить душа, ятриться, ніби незагоєна рана, від спомину про те найбільше всенародне лихо, що так безжально лютою косою під корінь знищило мільйони неповинних. Відтоді минуло 80 років. Та дзвін пам’яті лунатиме, допоки ми лишатимемося людьми.

Ведучий. Ми пережили катастрофу, що могла зупинити життя всього народу. Голодомор приніс не лише страждання і смерть. Він посіяв страх поміж людей. Тільки правда про геноцид українського народу і чиста пам'ять про всіх полеглих здатні звільнити нас від мороку минулого.

Учні.

Поставте свічку – за Марічок,

Поставте свічку – за Іванків,

Що відійшли у вічну вічність…

Поставте! Хай горять до ранку…

За всіх бабусь запалим свічку…

За дідусів – хоч невеличку…

Вселенський біль – батьківські очі!

Поставте свічечку до ночі…

Всім матерям –

Хоча б по свічці!

Хай на весь світ кричать!

Хай світять!

Хай люди чують!

Космос бачить!

Бо ні забуть, ані пробачить

Не можна і не в силах того,

Як нелюди дурили Бога!.

Ведуча. Я прошу кожного громадянина України і кожну сім’ю схилитися перед пам’яттю наших невинно загиблих батьків, братів, сестер. Це дуже потрібно для кожного з нас, для нашої єдності, для нашої віри у життя і справедливість.

Ведучий. У день вшанування пам’яті невинних жертв Голодомору запаліть поминальні свічки, об’єднайтесь у слові й молитві за Україну.

Ведуча.

Це – знак нашої пам’яті.

Це – святий вогник, який зігріє душі загиблих.

Ведуча.

Це – світло очищення задля нашого майбутнього.

Ми живемо. Живе наш народ.

Так буде завжди.

Ведуча.

Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками.

Я зітхну…запалю обгорілу свічу.

Помічаю: не замки -  твердині, не храми –

Скам’янілий чорнозем – потріскані стіни плачу

Піднялись, озиваються в десятиліттях

З далини, аж немов з кам’яної гори.

Надійшли. Придивляюсь: « Вкраїна, двадцять перше століття».

І не рік, а криваве клеймо: « Тридцять три».