Позакласний захід. Поетична хвилина про воїнів-захисників

             Поетична хвилина для воїнів-захисників

Вітаєм воїнів-солдатів,  що стережуть наш сон на варті.

Ціною власного життя рятують наше майбуття.

За спокій дякуємо щиро,

І  не втрачаємо ми віру,

Що скоро скінчиться війна.

Не за горами вже весна.

Тепло дарує нам вона.

Нехай промінчик сонця вас ніжно зігріває.

А мати Божа береже і кулі відганяє.

Уклін низький вам до землі,

Бо ви – найкращі – наші ви захисники.

Здоров’я вам міцного, витримки і сили.

Швидкої перемоги і  повернення в родини.

Ми непоборна нація, єдина.

І начуваються  нехай всі вороги.

Для нас немає непоборної біди.

В борні за незалежність ми єдині.

Твої ми діти, Україно!

                     Дорогий  воїне!

На превеликий жаль війна ще не скінчилась,

І сивина так рано на скронях засріблилась,

І спогади сумні усе не покидають.

А серце аж щемить, коли бої спливають…

То ж хочемо побажати тобі, герой-солдате,

Щоб більш не покидав ти свою рідну хату.

Хай ангел-охоронець з тобою поруч йде,

Хай Бог оберігає й, нарешті, мир прийде.

Терпіння і здоров’я, і щира тобі дяка

За мирне небо в селищі й за наш спокійний сон.

Сил тобі й наснаги, і злагоди в родині.

Нехай тобою пишається ненька Україна!

                      І знов війна…

І знов війна, і знов втрачаємо найкращих…

Це не Афган, це є Донбас

Й  безмежні ріки крові навкруги.

Хоча війна на Сході, та хоронять

У всіх кутках вкраїнської землі.

Я – є народ, якого не здолати.

Я – є народ,якого не зломить.

Твоя труна, герою мій,солдате,

Нехай на подвиг  нас благословить.

Нас не здолають гради, смерчі і тюльпани,

Бо будем єдність українську боронить.

І кожну втрату, кожну смерть,

Повір, мій брате,

Життя не зможе ні забути, ні простить.

              Жорстока війна

Як важко вимовлять слова «двохсоті»,

Як страшно втратити життя.

Як    тяжко  сина, брата, чоловіка хоронить.

І як, ти, почуваєшся, російська мати,

Коли твій син бере чиєсь життя

І наступа кровава  мить?

О, мати-земле, чи ж це можна пережити,

Що брат на брата руку підіймав?

Що ті, що звалися колись «солдати»,

Тепер – це найманці, фашисти, і чеченська босотня.

Для них нема нічого вже святого.

Мабуть, й не пам’ятають вже  про Бога,

Бо нищать все: лікарні, магазини, школи, блокпости.

Стріляють міномети, гради, смерчі – різна зброя.

Вони ж з землі Донбаської стирають і будинки, і мости.

О, дай нам, Боже, сили протриматись,

Дай зрозуміти всім, що ми  в біді.

Й що так важливо - протягти нам руку допомоги,

Щоб і самим не опинитися в війні.

   Ці та інші рядки з’являються у мене на папері безсонними ночами. Адже зараз ніхто не живе в спокої

        Україна -  в очікуванні миру. Та, нажаль, повного перемир’я немає. Продовжують гинути кращі чоловіки – наші захисники-патріоти, поповнюються ряди полонених, калік, безвісти зниклих. Ллються ріки крові, здригається земля, гине мирне населення, сиротіють діти, вдягають жалобне вбрання матері, дружини, сестри, наречені.

   Іловайськ, Донецький аеропорт, Дебальцеве…  Скільки ще життів не дорахується українська земля?  Скільки тривожних днів та виплаканих ночей попереду в родинах героїв-захисників? 

    «Герої не вмирають!».  Але ж як вони потрібні живими!!!  Їх з нетерпінням чекають вдома. Чекають їхніх довгоочікуваних дзвінків та есемесок з фронту, бачать у снах,  присвячують їм вірші.