Позакласний захід, присвячений творчості Т.Г. Шевченка

«Уклін Тобі, Кобзарю»

(Сценарій святкового заходу, присвяченого творчості Т.Г. Шевченка)

 

Мета: поглибити знання учнів про життєпис видатного письменника Т.Г. Шевченка; вшанувати пам’ять видатного художника слова; спонукати учнів до власної творчості;

розвивати культуру мовлення через красу й багатство рідної мови.

виховувати любов до рідної мови, скарбів поетичного слова, України.

 

Святково прибраний зал: портрет Тараса Шевченка у рушнику, виставка творів Т. Шевченка; мультимедійна дошка з презентацією про життя і творчість Кобзаря; стіннівки, виготовлені до Шевченківських свят.

Епіграф:

“Не одцурайтесь своєї мови…”

 

Ведучий 1: Шановні гості! Запрошуємо вас у царство мудрого й красивого, правдивого й цінного, сильного й ласкавого, доброго й мужнього слова. Поезія – це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює душу людини.

Запалює свічку.

 

Ведучий 2:  Хай палає свічка.

   Хай палає,

   Поєднає нас вона в цей час.

   Друзів голоси нехай лунають,

   Слово й музика нехай єднають нас.

 

Учень 1:     Мова українська – то Шевченка слово,

  Лесі Українки і Марка Вовчка.

Учень 2:     Мова українська – то дарунок Бога,

  Це барвисте слово генія Франка.

Учень 1:     Мова українська – це і степ широкий,

  Це сади вишневі, і гаї, й ліси.

Учень 2:     Мова українська – океан глибокий

  Мудрості народу – вічної краси.

Учень 1:     Мова українська – берегиня наша,

  Пісня материнська, голос немовлят.

Учень 2:     Мова українська – це достатку чаша

  І найбільше свято із відомих свят.

Ведучий 1: Рідна мово! У тобі щедрість віків і пам’ять тисячоліть, неосяжна душа народу і безсмертя його.

Ведучий 2: Духовним батьком, творцем і рятівником української мови й всієї нації став Великий Кобзар – Тарас Шевченко.

То була дивовижна зоря.

На убогу і світом забуту,

Щоб її до життя повернути,

Бог послав Кобзаря.

ІНСЦЕНІЗАЦІЯ

Заходить жінка, одягнена в сільський одяг. До неї підходить хлопчик.

Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах держиться?

Мати: Так, мій синочку, правда.

Жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері.

Хлопчик: А чому так багато зірок на небі?

Мати: Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик: Бачив, матусю, бачив… Матусечку, а чому одні зірочки ясні, великі, а другі ледь видно?

Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло, це далеко видно.

Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати: Старайся, мій хлопчику (гладить його по голові).

Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби,

Не маєм радісної днини,

Нам вік доводиться робить,

Не розгинаючи і спини.            

 

Учень 1:        Щовесни, коли тануть сніги

  І на рясті засяє веселка,

  Повні сил і живої снаги

  Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

Учень 2:      Ти, Тарасе, сьогодні

  Нас зібрав докупи.

  І зійшлися у цій залі

  Шевченка онуки.

Учень 3:     Хліб і сіль тобі, Тарасе,

  Сьогодні підносимо…

(Виносимо хліб-сіль, кладемо біля портрету)

Учень 4:    Ти зорею сіяєш у прийдешнім віку,

  Сходиш хлібом духовним на яр-рушнику.

  У розкриллі земних і заобрійних трас

  Височієш над світом, великий Тарас.

Учень 5:    Твій голос – повнить пшеничний колос,

  Бо те, за що ми жили й боролись,

  Твій сон щасливий, зоря твоя,

  Велика, вольна, нова сім’я…

Ведучий 1: Тарас Шевченко… Геній, мислитель, пророк. Людина незвичайної долі й незвичайного таланту, що здобула світову славу.

Ведучий 2: Увібравши в себе душу народу, він підніс його духовну велич і красу на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. Тарас Шевченко звеличив Україну, звеличив весь український народ. Давайте ж сьогодні торкнемося серцем Шевченківських творів. Проймемося їхнім духом, тим самим зможемо виконати поетові заповіти:

Учень 6:     …Не одцурайтесь своєї мови

  Ні в тихі дні, ні в дні громові,

  Ні в дні підступно мовчазні,

  Коли стоїш на крутизні

  Один, чолом сягнувши птаха,

  Й холодний вітер попід пахви

  Бере і забиває дих,

   Щоб ти скорився і притих.

   Не одцурайсь, мій сину,

   Мови. У тебе іншої нема.

   Ти плоть і дух – одне-єдине

   Зі словом батьківським – Людина,

   Без нього – просто плоть німа.

   Без мови в світі нас – нема!

Учень 7:    Схаменіться,…

  Подивіться на рай тихий,

  На свою країну,

  Полюбіте  щирим серцем

  Велику руїну,

  Розкуйтеся, братайтеся!

  У чужому краю

  Не шукайте, не питайте

  Того, що немає

  І на небі, а не тілько

  На чужому полі.

  В своїй хаті своя й правда,

  І сила, і воля.

Учень 8: Учітесь, читайте,

  І чужому научайтесь,

  Й свого не цурайтесь,

  Бо хто матір забуває,

  Того Бог карає,

  Того діти цураються,

  В хату не пускають.

  Чужі люди проганяють,

   І немає злому

   На всій землі безконечній

   Веселого дому.

Ведучий 1 Однією з центральних тем у творчості Т. Г. Шевченка є трагічна доля жінки, матері. Саме їй поет присвятив цілу низку своїх творів. Із болем у серці він говорив про рідну матір, яку «ще молодую – у могилу нужда та праця положила». Не кращою була й доля сестер, до яких поет ставиться з особливою теплотою.

        

 ІНСЦЕНІЗАЦІЯ уривка з поеми «Катерина»

1-й ведучий Одним із кращих творів про жіночу долю є його поема «Катерина».

2-й ведучий

Сидить батько кінець столу

На руки схилився;

Не дивиться на світ божий:

Тяжко зажурився.

1-й ведучий

Коло його стара мати

Сидить на ослоні

За сльозами ледве-ледве

Вимовляє доні:

Мати

Що весілля, доню моя?

А де ж твоя пара?

Де світилки з друженьками,

Старости, бояри?

В Московщині, доню моя!

Іди ж їх шукати,

Та не кажи добрим людям,

Що є в тебе мати…

Доню моя, доню моя,

Цвіте мій рожевий!

Як ягідку, як пташечку,

Кохала, ростила

На лишенько… Доню моя,

Що ти наробила?!

Оддячила! Іди ж шукай

У Москві свекрухи.

Не слухала моїх речей,

То її послухай.

Будь щаслива в чужих людях,

До нас не вертайся!

Не вертайся, дитя моє,

З далекого краю…

А хто ж мою головоньку

Без тебе сховає?

Хто заплаче надо мною,

Як рідна дитина?

Хто посадить на могилі

Червону калину?

Хто без тебе грішну душу

Поминати буде?

Доню моя, доню моя,

Дитя моє любе!

Іди од нас…

 

2-й ведучий ледве-ледве поблагословила.

Мати. Бог з тобою!

1-й ведучий Та, як мертва, на діл повалилась…

2-й ведучий. Обізвався старий батько.

Батько. Чого ждеш, небого?

1-й ведучий

Заридала Катерина

Та бух йому в ноги.

Катерина

Прости мені, мій батечку,

Що я наробила

Прости мені, мій голубе,

Мій соколе милий!

Батько

Нехай тебе Бог прощає

Та добрії люде;

Молись Богу та йди собі –

Мені легше буде.

1-й ведучий

Ледве встала, поклонилась, вийшла мовчки з хати;

Осталися сиротами

Старий батько й мати.

2-й ведучий

Пішла… тілько мріє.

В селі довго говорили

Дечого багато,

Та не чули вже тих речей

Ні батько, ні мати…

Учениця читає «Лілею»

 

1-й ведучий. Дивовижну душевну силу і снагу породжує в людині материнська любов.

2-й ведучий. Жертовність безталанної української матері Т. Шевченко підносить до рівня найвищих надбань людської душі в поемі «Наймичка».

1-й ведучий.

Був собі дід та баба

З давнього давна, у гаї над ставом,

Удвох собі на хуторі жили,

Як діточок двоє –

Усюди обоє.

2-й ведучий

Всього надбали

Та діточок у їх бігма…

А смерть з косою за плечима.

1-й ведучий

Хто ж їх старість привітає,

За дитину стане?

Хто заплаче, поховає?

Хто душу спом’яне?

2-й ведучий

І дід, і баба у неділю

На призьбі вдвох собі сиділи

Гарненько в білих сорочках

Сіяло сонце в небесах…

Ані хмариночки, та тихо

Та любо, як у раю.

1-й ведучий.

Не знаю, що і після чого

Старі сумують. Може вже

Оце збираються до Бога,

Та хто в далекую дорогу

Їм добре коней запряже?

Дід.

А хто нас, Насте, поховає,

Як помремо?

Баба.

Сама не знаю!

Я все оце міркувала,

Та аж сумно стало:

Одинок застарілись…

Кому понадбали

Добра цього?

Дід.

Стривай лишень!

Чи чуєш? Щось плаче

За ворітьми… мов дитина!

Побіжим лиш!.. Бачиш?

Я вгадував, що щось буде!

1-й ведучий

І разом схопились

Та до воріт… Прибігають –

Мовчки зупинились –

Перед перелазом

Дитина сповита…

Заходять в хату

Дід.

А що, Насте?

Я й казав! От бачиш?

От і талан, от і доля,

І не одинокі!

2-й ведучий.

… Аж три пари на радощах

Кумів назбирали,

Та ввечері охрестили

І Марком назвали…

1-й ведучий

Минає рік, росте Марко…

Аж ось чорноброва

Та молода, білолиця

Прийшла молодиця

На той хутір благодатний

У найми проситься…

2-й ведучий

І у хаті, і на дворі,

І коло скотини,

Увечері і вдосвіта,

А коло дитини

Так і пада, ніби мати…

1-й ведучий

Чимало літ перевернулось

Води чимало утекло…

2-й ведучий

… Вже й молодиці

Коровай місили

На хуторі…

1-й ведучий

Скрізь порання: печуть, варять,

Вимітають, миють…

Та все чужі. Де ж наймичка?

2-й ведучий

На прощу у Київ

Пішла Ганна. Благав старий,

А Марко аж плакав,

Щоб була вона за матір…

1-й ведучий

Вона

Чистим серцем поблагословила

Свого Марка… заплакала

Й пішла за ворота…

2-й ведучий

Вернулася. Катерина

Зустріла її

За воротьми, ввела в хату

Й за стіл посадила…

Ганна

За що вони мене люблять?

За що поважають?

О Боже мій милосердний!

Може, вони знають,

Може, вони догадались;

Ні, не здогадались,

Вони добрі…

 

А я ледве додибала

До вашої хати,

Не хотілось на чужині

Одній умирати!

Коли б Марка діждатися…

Так щось тяжко стало!

 

Катерино! Коли в нас неділя?

Катерина.

 Післязавтра.

Ганна.

Треба буде акафіст найняти

Миколаєві святому!

Й на часточку дати:

Бо щось Марко забарився…

Може, де в дорозі

Занедужав, сохрань Боже!

 

Катерино!

Не та я вже стала,

Не здужаю і на ноги встати

Тяжко, Катре, умирати

В чужій теплій хаті.

1-й ведучий

Занедужала небога

Уже й причащали

Й маслосвятіє служили

Ні, не помагало…

Ганна

Доню Катерино чи це Марко приїхав?

Ох, якби я знала,

Що діждуся, що побачу,

То ще б підождала!

 

Чи чуєш ти, Катерино?

Біжи зустрічати!

Уже прийшов! Біжи швидше,

Швидше веди в хату!

Слава тобі, Христе Боже!

Насилу діждала!

(Заходить в хату Марко й Катерина)

Марко

А де ж Ганна, Катерино?

Я пак і байдуже!

Чи не вмерла?

Катерина

Ні не вмерла,

А дуже нездужа.

Ходім лишень в малу хату,

Вона тебе, Марку, дожидає.

Ганна

Слава… слава Богу!

Ходи сюди не лякайся…

Вийди, Катре, з хати:

Я щось маю розпитати,

Дещо розказати.

Марку! Подивися,

Подивися ти на мене:

Бач, як змарніла?

Я не Ганна, не наймичка,

Я…

Прости мене! Я каралась

Весь вік в чужій хаті…

Прости мене мій синочку!

Я… я твоя мати.

1-й ведучий

Та й замовкла…

Зомлів Марко,

І земля задрижала

Прокинувся… до матері –

А мати вже спала!

 

Виконується пісня Думи мої, думи мої…

 

Ведучий 1. Мало кому в коханні так не щастило, як геніальному українському поетові та художнику Тарасові Шевченку. Маючи унікальні таланти, гострий розум, товариську вдачу, привабливу зовнішність, він, здавалося б, був приречений на успіх у жінок. Натура творча і вродлива, Кобзар часто закохувався. Закохувалися й у нього. Та особисте життя у великого українця так і не склалося. Не судилося Тарасові Шевченку продовжити свій родовід у наступних поколіннях.

Коваленко Оксана

Оксана Степанівна Коваленко народилася 1817 року в кріпацькій родині. 1829 року, коли Тарас виїхав до Вільно, вони розлучилися назавжди. 1840 року Оксана вийшла заміж за кріпака на прізвище Сорока. Поет, безперечно, знав про це з листів від родичів. Коли 1843 року приїздив до Кирилівки, Оксана жила з родиною в сусідньому селі і мала вже двох дітей.

Варвара Рєпніна

У середині жовтня 1843 року Тарас Шевченко завітав до Яготина робити копії портрета князя Миколи Рєпніна. Це був шляхетний рід українських вельмож. Їхня донька, 35-річна княжна Варвара, була надзвичайно доброю і щирою дівчиною. Деспотична мати не дозволила їй колись побратися з князевим ад’ютантом, у якого вона закохалась. Княжна Варвара написала повість свого життя і дала подивитися поетові. Поміж сторінками виразно читалося освідчення в коханні. Сповідь княжни справила на Шевченка величезне враження, але водночас його збентежила. Він готовий був молитися на Варвару, в душі якої відкрив стільки краси.

На пам'ять 9-го ноября 1840 года. Княжне Варваре Николаевне Репниной. Посвящение.

Душе с прекрасным назначением

Должно любить, терпеть, страдать:

И дар Господний, вдохновенье,

Должно слезами поливать.

Для вас понятно это слово!..

Для вас я радостно сложил

Свои житейские оковы.

Священнодействовал я снова

И слезы в звуки перелил,

Ваш добрый ангел осенил

Меня бессмертными крылами

И тихостройными речами

Мечты о рае пробудил.

Аристократична родина виключала можливість шлюбу колишнього кріпака зі спадкоємницею роду Рєпніних-Волконських. Варвару стали переконувати, що вона може зробити Шевченка нещасливим. Було вирішено, що поетові слід з Яготина виїхати. Тим часом від’їзд усе відкладався, а кохання Варвари не згасало. Нарешті 10 січня настала розв’язка: закохана в сльозах кинулася на шию Тарасу, перехрестила йому чоло, а він розчулений вибіг з кімнати.

Варвара Рєпніна в подальшому так і не вийшла заміж. Хоча тепла приязнь між нею і Шевченком збереглася майже до останніх місяців життя поета.

Агата Ускова

Під час десятирічної солдатчини у Тараса Шевчека зав’язався платонічний роман з дружиною коменданта форту Агатою Усковою. Вона була молода, може, не така вже й красуня, але приваблива і жіночна. Шевченко мало не щодня обідав в Ускових, і єдиною їх розвагою були часті прогулянки  з Агатою за фортом. Але невдовзі їх стосунки зіпсувалися. Ідеалізована його поетичною уявою жінка перестала бути для нього джерелом чистих і заспокійливих вражень. Платонічний роман скінчився.

 

Виконання пісні «Зоре моя вечірняя»

Катерина Піунова

Повертаючись із заслання, Шевченко зупинився в Нижньому Новгороді. Тут поета відвідав відомий актор Щепкін. Для свого давнього друга Тараса він зіграв  у виставі «Москаль-чарівник». А партнеркою його по п’єсі була п’ятнадцятирічна акторка Катя Піунова, яка мала неабиякий талант. В українському одязі, повна життя й молодих сил, вона полонила уяву 44-річного поета. Шевченко намагався зустрічатися з нею частіше, ввів її в коло своїх заможних і впливових знайомих. У мріях Шевченко бачив дівчину великою акторкою. Розпочав листування, аби влаштувати Катю в харківській трупі.  Натомість Піунова та її батьки спритно використовували захоплення поета. 30 січня 1858 року Шевченко їй освідчився і зробив формальну пропозицію. Але зі згодою дівчина зволікала.  Коли ж контракт був підписаний і посередництво поета стало непотрібним, Шевченкові повідомили, що в Каті є наречений. Але то була лише відмовка.

Харитя Довгополенко

Несподівано для всіх Шевченко захотів одружитися на Хариті Довгополенко, гарненькій молодій дівчині-кріпачці, що була служницею у  троюрідного брата Варфоломея. Від вересня 1859 року до кінця червня 1860 року в кожному листі до Варфоломія він писав про Харитю, довідувався, чи вона за нього піде. Брат відмовчувався, а згодом відповів, що Харитя «зробилася грубіянкою, завела роман з писарем». Таким чином поета хотіли переконати в необачності такого шлюбу.

Ликера Полусмакова

Після невдачі з одруженням на Хариті Шевченко несподівано освідчився кріпачці Ликері Полусмакові, яка служила в поетових знайомих в Петербурзі.

Вона не була красунею, але добре збудована, мала гнучкий стан, була стрункою й привабливою. Попри живий природний розум, Ликера мала лиху вдачу. Сватання до неї відомого поета викликало занепокоєння в її тимчасових господарів. Його переконували, що вона лінива й неохайна, брехлива, ласа на гроші й не шанує своєї дівочої слави.

Поет подарував своїй неписьменній нареченій хрестика й букваря. Збирався зайнятися її освітою й  вихованням. Та Ликера, переконавшись, що хрестик не золотий, недбало його викинула.

Тим часом Ликера скрізь трубила про залицяння до неї відомого поета. Коли дівчина застудилася, наречений прислав їй цілий оберемок усілякого добра та теплий плед. Взявши мірку з її ноги, накупив їй черевиків та теплих панчох. Дарував каблучки, сережки, коралі.  Та попри це, Ликера дозволила собі кинути привселюдно: «Він і старий, і скупий, здається. Така неохота йти!»

Тим часом поет поринув у перед весільні клопоти. Сам малював моделі для Ликериних костюмів, накупував їй дорогого одягу. Привчав її до порядку, до господарності, ще й учителя їй найняв. Яким же було його розчарування, коли, зайшовши до помешкання Ликери, застав її в обіймах репетитора1 це був кінець не тільки їхнім заручинам, а й драматичним пошукам Тараса Шевченка своєї другої половини.

 

Ведучий 1. 9 березня 1861 року Тарасу Григоровичу виповнилося 47 років. Надійшло багато вітальних телеграм. До поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце Великого Кобзаря. Тіло було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.

Ведучий 2. Минуло 199 років від дня народження славного сина України, але зайдіть у будь-яку хату і ви побачите прикрашений вишитим рушником портрет Кобзаря. Він – як член сім’ї, як найдорожча людина.

 

Учень

У нашій хаті на стіні

Висить портрет у рамі.

Він дуже рідний і мені,

І татові, і мамі.

Він стереже і хату, й нас.

Він знає наші болі.

Я добре знаю – це Тарас,

Що мучився в неволі.

Такий ріднесенький, дивись,

Він мов говорить з нами,

Він на портреті, мов живий,

Ось-ось – і вийде з рами.

Ведучий 1. В день народження Т. Шевченка дорослі і діти йдуть до його пам’ятника, щоб поставити свічку, покласти квіти, почитати його вірші, поспівати пісні і цим висловити свою шану Великому Кобзареві.

Учень читає вірш «Заповіт»

 

На сцену виходять усі учасники, беруться за руки

 

Ведучий 2. Згідно з нашим звичаєм візьмемося за руки, піднесемо з’єднані руки вгору і скажемо:  «Гуртом ми сильні і безпечні!»

Ведучий 1. Ми, захисники заповіту Шевченка, завжди будемо пам’ятати його заклик: «Борітеся!» а тому разом відповідаємо (всі): «Поборемо, нам Бог помагає!»