Позакласний захід "Шануймо слово Кобзаря!"

Про матеріал
План позакласного заходу до Дня народження Т.Г. Шевченка "Шануймо слово Кобзаря!"
Перегляд файлу

 

 

Шануймо слово Кобзаря

Позакласний захід

Ведуча.      Щовесни, коли тануть сніги

                     І на рясті просяє веселка,

                      Повні сил і живої снаги,

                      Ми вшановуємо пам’ять Шевченка.

Пісня «Реве та стогне Дніпр широкий». Виконавці хору запалюють свічки.

C:\Users\админ777887777\Desktop\фотографии\Клас\DSC00329.JPG

Учень.  Д.Павличко «Молитва».

Отче наш, Тарасе всемогучий,

Що створив нас генієм своїм,

На моїй землі як правда сущий,

Б’ющий б’є неправду наче грім.

Ти, як небо став широкоплечо

Над  літами, що упали в грузь.

Віку двадцять першого предтечо,

Як до Бога, до тебе молюсь.

Да святиться слова блискавиця,

Що несе у вічну далечінь

Нашу думку й пісню, да святиться,

Між народами твоє ім’я. Амінь.

Ведуча. І.Франко «Просвята». Він був сином мужика – і став володарем у царстві Духа.

 Він був кріпаком – і став володарем у царстві людської культури.

Ведуча. Він був самоуком – і вказав нові, світлі й вільні шляхи професорам і книжним ученим.

 Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій.

Ведуча. Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу, ані його любові до людей у ненависть і погорду, а віри в Бога у зневіру й песимізм.

Ведучий. Найкращий й найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу й радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.

Ведуча. Отакий був і є для нас, українців, Тарас Григорович Шевченко.

Звучить мелодія пісні «Садок вишневий коло хати».

Учениця. В похилій хаті край села,

                  Над ставом, чистим і прозорим,

                  Життя Тарасику дала

                  Кріпачка-мати, вбита горем.

                  І пісень веселих, вільних

                 Не співала мати

                  Над колискою малого

                 Хлопця-немовляти.

                 Зранку йшла робить на пана,

                 Діток залишала.

                 Старша їх сестра Катруся

                Усіх доглядала.

Сценка «Тарасове дитинство»

Тарас. Як згадую той час ще тоді щасливого дитинства, коли були живі батько й мати, і я ріс хоч у бідній, але дружній сім’ї. Часто бігав за село гратися у високих бур’янах, дивитися на зорі у вечірньому небі.

Вибігає Оксана Коваленко.

Тарас. Ти у вінку – найкраща за всіх панянок у світі. А я тобі ще й чобітки справлю із срібними підковами.

Оксана. Срібними?

Тарас. І золотими дзвіночками в закаблуках.

Оксана. Ще ні в кого таких не було.

Тарас. А в тебе будуть.

Оксана. За що ж справимо?

Тарас. Одіб’ємось від злиднів. Тоді й усе буде. І по дзвіночках угадаю – ти йдеш.

Оксана. Я без тебе - нікуди.

Тарас. А як до пана покличуть?

Оксана. Не піду! Хоч убий – не піду!

Тарас. А я не віддам тебе нікому.

Оксана. А  коли-що -  рішу сокирою!

Тарас. А я втечу до тебе звідки завгодно.

Оксана. А як закують? Не діждуся – мій вінок до тебе припливе.

Тарас. Оксано, не кажи цього. Може, й річки туди не буде.

Оксана. Докотиться через гори, байраки, долини. Прощай , Тарасику!

Цілує Тараса й вибігає зі сцени. Пісня «Садок вишневий коло хати».

Тарас. Зійшла перша зіронька. За столом вечеряють тато, мати, дід ,брати і сестри. Тільки моя люба сестра Катря не вечеряє, стоїть біля тину і виглядає мене.

Катерина. Прийшов!  Прийшов, приблудо! Сідай уже вечеряти. Де ти бродиш, моя доле?

Тарас. З Оксаною грався і на залізні стовпи дивився, що небо підпирають.

Тарас сідає за стіл.

Учень.

Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились,

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

Старі зарані повмирали,

А ми малими розійшлись

Та вже й не сходились ніколи.

Мати. Годі вже, пізно, спати пора. Катре, допоможи покласти малих спати.

Усі виходять. На сцені залишається мати. Звучить мелодія пісні «Мамо, тобі низенько вклонюсь».

Мати.

Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою,

Ми биті, змучені раби,

Не знаємо радісної днини.

Нам вік доводиться терпіть,

Не розгинать своєї спини,

О, любі діточки малі,

Одні залишитесь на світі!

Ну хто замінить вам мене,

Рожеві квіти нещасливі,

Коли Безжальна смерть зігне

Мене на панській довгій ниві?!

Мати йде зі сцени.

Вірш «У нашім раї на землі».

Тарас. 

… Добре, мамо,

Що ти заранє спать лягла,

А то ти Бога прокляла

За мій талан…

Хор виконує пісню «Така її доля»

C:\Users\админ777887777\Desktop\фотографии\Клас\DSC00333.JPG

Ведучий. Найбільшим і найголовнішим «ділом» Шевченка був його «Кобзар», який був опублікований 1840 р.

Ведуча. Ця маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухнула, мов джерело чистої холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві виразністю, простою і поетичною грацією вислову.

Учениця.

А коло хліба на столі,

На домотканій скатертині,

Лежала книга, як святиня.

Людські надії і жалі.

То був «Кобзар». Його не міг

Ніхто, не вмивши рук, узяти.

Бо він святий, казала мати.

Він смерть народу переміг!

Його, мов хліба в чорний час,

Просили в позички сусіди.

Учениця. О. Афанасьєв-Чубинський «Шевченкові».

Гарно твоя кобза грає,                               І сопілкою голосить,

Любий мій земляче!                                    Бурею лютує,

Вона голосно співає,                                   І чогось у Бога просить,

Голосно і плаче.                                           І чогось сумує.

                         Ні, не люди тебе вчили –

                         Мабуть, сама доля,

                         Степ, та небо. та могили,

                        Та широка воля.

Ведуча. Не приніс «Кобзар» Шевченкові ні багатства, ні розкоші, зате вкрив вічною славою як могутнього захисника істини і справедливості. Тож перегорнімо сторінки вічної книги українського народу.

Далі учні декламують вірші:  «Доля», «Лілея», «Думка».

Учень. Тарас Шевченко – воістину безсмертний дух нашого народу. Він підніс до світового рівня мову нашого народу.

Не дуріте самі себе,                         Того діти цураються,

Учітесь, читайте.                                В хату не пускають

І чужому навчайтесь.                             Чужі люди проганяють.

І свого не цурайтесь,                              І немає злому

Бо хто матір забуває.                              На всій землі безконечній

Того Бог карає                                          Веселого дому.

1-й учень.

Витай між нами, наш Кобзарю,

Між діточками ти витай,

Завзяття свого і відваги,

І мудрості своєї дай.

2-а учениця.

Додай нам сили, щоб могли ми

Сповнити точно заповіт,

Щоб ми підняли нарід рідний

Й прославили на весь світ.

3-й учень.

Ти навчив нас, як з’єднати

Братерську згоду й любов,

За те тобі на знак пошани

Несем знак рідний – хоругв.

Кладуть синьо-жовтий прапорець перед портретом Т.Шевченка.

Ведучий.

Спи спокійно, Тарасе!

Нащадки твої

Словом шани і любові тебе спом’янули,

І народи вкраїнські у вольній сім’ї

Заповітів твоїх не забули!

 

Ведуча.

Не вмре повік святе твоє ім’я!

Йому як сонцю вічно пломеніти!

І буде пісня зроджена твоя.

Мов океан розбурханий, гриміти!

Ведучий.

Живи, поете в бронзі й в граніті,

Живи. поете в пам’яті людській,

Живи в піснях, живи у «Заповіті»,

У слові праведнім, у славі віковій!

Хор виконує пісню «На високій дуже кручі».

C:\Users\админ777887777\Desktop\фотографии\Клас\DSC00345.JPG

docx
Додано
9 березня
Переглядів
127
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку