Позакласний захід. "Слово, пісня, думо Кобзарева, ви окраса й суть мого життя".

Про матеріал
Матеріал позакласного заходу розкриває велич постаті Кобзаря, його внесок у розвиток національної і світової культури; виховує почуття гордості за свій рідний народ, що подарував світові геніального митця.
Перегляд файлу

Сценарій виховного заходу
Слово, пісня, думо Кобзарева, ви окраса й суть мого життя.
 

Тема: Слово, пісня, думо Кобзарева, ви окраса й суть мого життя.

 

Мета: розкрити велич постаті Кобзаря, його внесок у розвиток національної і світової культури; виховувати почуття гордості за свій рідний народ, що подарував світові геніального митця.

Обладнання: портрет Т.Шевченка, український віночок.

Вікова категорія: 6 клас

Вступне слово вчителя   (читає вірш П.Гірника)
Запитують мене у класі діти:
Скажіть, письменник скільки заробля? –
Відкіль оця хвороба - все на світі
Ще змалечку підбити до рубля?! ...
Урок. Шевченко. Не згаса вовіки
Освячене кріпацтвом визнання.
Цікавитесь, який мав заробіток?
Отримав десять років заслання.
Його вінець — над золоті корони.
Задосить було муки і покар.
Писати й малювати заборона –
Оце його був другий гонорар.
Не каявся. Писав у казематах.
Відрікся від щедрот і нагород.
І не заважав на цензорів пихатих –
Яка цензура викреслить народ?.
А допити, а вічні протоколи?
Священна будь, невтолена жаго!
Невже і ви не чусте ніколи.
Як плаче слово голосом його?
А він згорів. І так бува не часто.
За гроші промовчав би - і живи.
Шевченко і сьогодні наш сучасник.
Бо з його болю починались ви.
Політика, освячена царями, -
Понівеч, зрадь, купи чи задуши! ...
Його життя написане сльозами,
Що запеклися кров'ю на душі.
У кожний звук, у кожний тон у слові
Крізь чорноту минущних лихоліть
Услухайтесь! Почуйте в його мові
Те, що лікує, плаче й попелить.
Почуйте серцем голос несхололий.
Вдивітеся у змучене лице.
Ви рідну мову чуєте у школі.
А чим йому заплатите за це?

Звучить пісня на слова Т.Шевченка « Думи мої, думи…»

Ведучий. Щовесни, коли тануть сніги,

                  І на рясті просяє веселка,

                  Повні сил  і живої снаги

                 Ми вшановуємо пам'ять Шевченка.

Ведуча. Тарас Шевченко – провісник нового життя, народний пророк, титан духу, перший, хто відверто закликав український народ:

 

 Вставайте,

 Кайдани порвіте

 І вражою кров'ю

 Волю окропіте

Голос із мікрофона. Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.

1-й Читець.

Блаженна мріє, думонько-дитино,

Колисана ще з молодості літ,

Це ти йому курличеш журавлино

І зболеного кличеш в переліт.

2-й Читець.

На теплі води, на вишневі зорі,

Де над тополями - Чумацький Шлях,

Несеш його змордованого в зморі,

З Дніпра лелієш хатою в полях.

3-й Читець.

Вже й час йому спочити на порозі,

Схиливши в тиші вдумливе чоло,

Бо ж доста був затриманий в дорозі

І довго дуже дома не було.

4-й Читець.

Давно вже визрів терен з того болю,

Що упокоїв матір молоду.

Та й наче вже спокутав гріх за волю,

Муштрований в солдатському ряду.

5-й Читець.

І він летить на отчу Україну,

За крила взявши пензель і перо.

Пора ж йому поставити хатину,

Щоб вікнами дивилась на Дніпро.

6-й Читець.

І щоб у тій маленькій благодаті,

В благословенному отім раю

Брати і сестри, на рідню багаті,

На долю не огнівались свою.

7-й Читець.

Будує хату з мрії голубої,

На покуть слово ставить, слово-клич.

Візьми його, народе, стань собою

І сам себе в тім слові возвелич.

8-й Читець.

Сповий дітей вишневим первоцвітом,

Та не приспи те слово в сповитку,

Хай буде їм високим заповітом,

Насущним хлібом стане на віку.

9-й Читець.

Бо прийде час - усіх покличе Мати

І запитає кожного колись:

Чи не забув, з якої вийшов хати,

Звідкіль дороги в світ розпочались?

Звучить вірш "Садок вишневий коло хати ".

Ведуча.

В похилій хаті край села,

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

Мати. Сину мій, прости, що доля твоя буде тяжкою, бо народжений ти невольником - кріпаком. Сину мій, моя дитино! Яким воно буде твоє майбутнє? Чи матимеш кусень хліба, свою господу, стріху над головою?..

Голос за сценою.

Там матір добрую мою

Ще молодую у могилу

Нужда та праця положила.

Батько (входить, стомлений сідає на стілець). Синові Тарасу з мого хазяйства нічого не треба, він буде неабияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо, для його моє наслідство нічого не буде значить, або нічого не поможе.

Голос за сценою.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі -

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята.

Ведуча. Життя Тараса від народження було сповнене то горя, то поезії. Життєву біду він знав не з чуток, а насправді: злидні переслідували і його, і все. що було йому близьке.

Звучить пісня на слова Т.Шевченка « Зацвіла в долині»

Голос із мікрофона.

В історії назавжди залишаються імена, які з гордістю вимовляє людство. До них належать й ім'я великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка. Весь свій могутній талант він присвятив служінню народові. Тому і не  дивно, що поет писав: «Історія мого життя становить частину історії моєї Батьківщини». Шевченко вийшов з народу, жив з народом, і не тільки думкою, а й обставинами життя був з ним міцно і кровно зв’язаний. У своєму заповіті писав:

І мене в сім'ї великій,

В сім'ї вольній, новій

Не забудьте пом'янути

Незлим тихим словом.

І сьогодні, живучи у вільній незалежній Україні, ми з гордістю можемо сказати:

В сім'ї українській і по всьому світу

Ти живеш із нами, завжди серед нас.

Ти дзвениш у пісні, в полум'янім слові,

В ореолі слави, любий наш Тарас.

Ведучий.

 Живуть, Тарасе любий, поміж нас

І голос твій, і пензель твій, і слово.

Воно налите невгасимим яр-вогнем,

Навічно коване з дзвінкої криці.

Ведуча.

В серцях у наших буде променитись,

Живлющим житом вічно половіть

У світанковім жайворонковім колі,

Воно не пустить у наш дім чужинську рать

Тобою все здобуте розтоптати,

Йому Антеєм суджено стоять

Щасливе небо наше чатувати.

Ведучий.

Покоління поколінню

Про тебе розкаже

І твоя, Кобзарю, слава

Не вмре. Не поляже.

Ведуча.

1981 рік. Петербург. Завдяки українському письменникові Євгену Гребінці, вийшла у світ  перша збірка Тараса Шевченка «Кобзар», в яку ввійшли всього вісім творів поета.

Ведучий.

Літературна критика схвально зустріла збірку « Кобзар». У «Літературній газеті» відразу з'явилася рецензія, в якій було сказано: « Пан Шевченко назвав ім'ям «кобзаря» збірку своїх українських дум і пісень. Ми прочитали цю збірку з величезним задоволенням і рекомендуємо її всім аматорам малоросійської поезії».

Ведучий.

« Кобзар» за Іваном Франком, - це епоха в історії духовного розвою народу Українського, бо ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухнула, мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою в українськім письменстві ясністю і простотою».

Ведуча.

Афанасьєв Чужинський в поезії «Шевченкові» писав:

Гарно твоя кобза грає
Любий мій земляче!
Вона голосно співає,
Голосно і плаче.
І сопілкою голосить,
Бурею лютує,
І чогось у Бога просить,
І чогось сумує.
Ні, не люде тебе вчили!
Мабуть сама доля,
Степ та небо та могили
Та широка воля.

Вчитель. Шевченків « Кобзар» - це Біблія українського народу, це книга, якій судилося бути безсмертною, бо сам народ визнав її своєю книгою. І народ, який має такого поета як Шевченко, і таку вічну книгу як «Кобзар» - безсмертний. У цій книзі переплелися доля селянки-кріпачки з долею всієї неньки - України, боротьба гайдамаків та козаків з боротьбою народу за щастя і волю. Автор зібрав у ній кожну сльозинку, найменший стогін кріпака. В багатьох хатах українців сьогодні можна побачити портрет Тараса Шевченка, заквітчаний вишитим рушником, а на столі лежить його збірка      « Кобзар».

Учень.

Бог і Біблія у хаті,
І Шевченко і Буквар, -
Той духовно є багатий,
Хто береться за «Кобзар».

Учениця.

По « Кобзарі» отім святім

Учились грамоті щасливо,

Росли задумані від дум,

Гострили гнів за Катерину,

У клали в серце тихий сум 

За слізну долю удовину.

Ведуча. Перед нами Шевченків « Кобзар». Довголітнє і прекрасне життя безсмертної цієї книги, яку читали сучасники великого поета, їхні діти, внуки і правнуки, наші прадіди, діди й батьки. А сьогодні в рядки власні, Слова Миколи Бажана:

Ведучий. « Я розгортаю томик « Кобзаря» і мені здається, що я кладу руки на трепетне та гаряче людське серце – серце, що так багато пережило і так багато пізнало, і я відчуваю його потужний пульс у пристрасних ритмах Шевченкового вірша»

Учень.

Беру « Кобзар», як хліб з благоговінням,

Як тисячі людей « Кобзар» беруть.

Поезії великої промінням

Освітлюю душі своєї суть.

І відчуваю: так зростають сили,

Як днина прибуває навесні,

І за плечима тополині крила

Підносять догори блакить мені.

Беру « Кобзар»  і вірую: допоки

На світі люди, житимуть слова:

« Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива».

Беру « Кобзар» - безцінний скарб духовний

І, українцем будучи завжди,

Горджуся, що на українській мові

«Кобзар» я маю щастя осягти.

Учениця.

То сумна, мов пісня вечорова,

То гаряча й чиста, як зоря,

Наша рідна українська мова

Крилами була у Кобзаря.

Це вона, мов золото пшениці,

Від Славути й тихої Сули,

І її, немов перо жар-птиці,

Люди із легенди принесли.

Хоч і грози, та стоїть титаном,

Як Дніпру, дзвеніти їй віки.

На цій мові з проклятим султаном

Вміли розмовляти козаки.

В неї серце Кобзареве б’ється,

Хоч приходив недруг не один,

А вона й на полі їм сміється,

Обіцяє ворогові згин.

І, як мати, виглядає з хати

На співця, що мріє серед нив.

Це її, пісенну і крилату,

Він для інших рідною зробив.

І вона землі цієї окраса,

Невмируща слава Кобзарю.

Я горджуся, що мовою Тараса

Нині з цілим світом говорю.

Ведуча.  Тема материнства у творчості Тараса Шевченка особлива, оповита ореалом святості й любові. Рано залишившись без матері, поет усе життя згадував її найтеплішими, найпроникливішими словами, сповненими благо віття й болю.

Ведучий. Жінка – це джерело життя, джерело найголовнішого – любові. Існує безліч легенд та життєвих історій, які переконують: материнська любов – особлива, жертовна, свята. Шевченко відчував це серцем Генія. У цьому переконують нас його високо поетичні поети.

Учень.

Все упованіє моє 
На тебе, мій пресвітлий раю, 
На милосердіє твоє, 
Все упованіє моє 
На тебе, мати, возлагаю. 
Святая сило всіх святих, 
Пренепорочная, благая! 
Молюся, плачу і ридаю: 
Воззри, пречистая, на їх, 
Отих окрадених, сліпих 
Невольників. Подай їм силу 
Твойого мученика сина, 
Щоб хрест-кайдани донесли 
До самого, самого краю. 
Достойнопітая! благаю! 
Царице неба і землі! 
Вонми їх стону і пошли 
Благий конець, о всеблагая! 
А я, незлобний, воспою, 
Як процвітуть убогі села, 
Псалмом і тихим, і веселим 
Святую доленьку твою. 
А нині плач, і скорб, і сльози 
Душі убогої — убогій 
Остатню лепту подаю. 

Звучить пісня « Мамо»

Ведуча. Твори Тараса Шевченка поширювалися з блискавичною швидкістю, їх переписували, заносили в альбоми. А назву книжки любовно перенесли на автора, додаючи епітет « великий».

Ведучий. На Україні поява « Кобзаря» викликала приголомшливе враження. Його вивчали напам'ять, над ним плакали, його зберігали в скринях, як найрідкіснішу коштовність. Чудесним здавалось, що із північного Петербурга пролунав вільний голос колишнього раба-українця, і голос цей прозвучав по всій Україні як заклик до звільнення від рабства.

Ведуча. Поет мріяв про нове видання. 8 березня 1847 року він записав: « Випускаю оце в люди другого « Кобзаря» свого…» Але видання не відбулося. Розгром Кирило-Мефодіївського товариства, арешт поета перекреслили всі плани. І тільки в 1860 році в січні Шевченко отримав дозвіл на випуск « Кобзаря».

Учень.

Ти не ковтав би пил гулкого плацу,

Де муштра тупо вибивала крок,

В розкошах жив би панського палацу

І не страждав би від гірких думок.

Коли б забув про горе Катерини,

Про люд, чорніший чорної землі…

Кобзарю, став ти серцем України,

Ввібравши в себе всі її жалі.

Ти слово гартував на бузувірів,

Цареві в очі кидав: « Лютий кат!»

І ні на звук в піснях не злицемірив,

Ані рядка не вивів за дукат.

Найвищим для народу був знаменом

Колись твій біль – несплакана сльоза,

Твоїм ім'ям і нині, мов рентгеном,

Вивідують, де правда, а де лжа.

Інсценівка « Шевченко на Полтавщині»

Автор 1. Грудень, зима в Полтаві. Полтава в цей час чекала на зустріч з Шевченком. Самойлов Степан Никифорович побачив Шевченка біля Шведської могили. Таким він його і уявляв: середнього зросту, міцного, кремезної будови, в довгому теплому кожусі, що сягав майже п’ят. Щось змальовував у свій блокнот. Самойлов прямував до приятеля.

Самойлов. Тарасе Григоровичу! Брате мій! Я вас шукаю по всій Полтаві. А ви ось де!

Шевченко. Та ось не втерпів, глянувши на могилу. Захотілось змалювати на згадку. Коли ще доведеться бути у ваших краях.

Самойлов. Поїдемо, Тарасе Григоровичу, мерщій до наших В'юнищів. Мої там ждуть вас, не дождуться.

Шевченко. От нам і Бог щастя послав. Де ж ваші сани? Ходімо, друже. Я дуже радий нашій зустрічі. Сніг сипле, як із мішка, чи доїдемо?

Самолов. То ж добре, Тарасе Григоровичу. Значить урожай буде багатий, на славу.

Автор 2. Над землею висіли сині сутінки, коли зморені коні зупинилися біля маєтку Самойлових. Навколо кружляли сріблясті сніжинки, витанцьовуючи примхливий танок, золотистий місяць, ледь-ледь виднівся на бездонному небі. Шевченка зустріли тут, як рідного. А під ранок він занедужав. Коли до нього зайшов Самойлов, Тарас Григорович сказав: « Не хочеться мені чогось вставати, видно натомився вчора».

Автор 1. Самойлов послав за фельдшером. Той оглянув Тараса Григоровича і сказав Самойлову.

Фельдшер. У вашого гостя – запалення легенів, простуда дала про себе знати.

Самолов. Порадьте, як же мені в домашніх умовах підлікувати його.

Фельдшер. Деякий час треба б йому побути під наглядом досвідченого лікаря.

Самолов. Треба негайно поїхати до Козачковського Андрія Йосиповича, він повітовий лікар у Переяславі. Я напишу рекомендаційного листа йому.

Фельдшер. З радістю зроблю це. Я відвезу його.

Автор 2. Самойлов хутко на писав листа, передав фельдшеру. У Козачковських Тараса Григоровича зустріли бурхливо і захоплено.

Козачковський. Який же ви молодець, Тарасе Григоровичу, зробили для нас великий дарунок. Та ще й на Різдво.

…Ми з Шевченком давні друзі, колись вчились у Петербурзі. Шевченко в художній академії, а я в медико-хірургічній. Я буду вас лікувати вдома. Вам у нас Тарасе Григоровичу, буде не погано.

Шевченко. Андрію Йосиповичу, одна морока зі мною, відвезли б в лікарню.

Козачковський. Тарасе Григоровичу! Для нас це велика честь лікувати і турбуватися про нашого славного земляка. Чи вам розказувати, як ми шануємо вас, любий Тарасе Григоровичу!

Шевченко. Не знаю, як і дякувати вам, милі мої друзі.

Автор1. Оточений турботами і ласками родини Козачковських і успішним лікуванням Андрія Йосиповича, поет уже на третій день відчув себе краще, жартував з привітними господарями.

Автор 2. Надворі крутила хуртовина і кидала у шибки лапатий сніг. Тяжкі думи гнітили душу Шевченка. Як доволі мало прожив він. Тільки-но звільнився від тяжких пут рабства, вдихнув на повні груди повітря жаданої волі і ось тобі, доведеться прощатися назавжди з білим світом.

Шевченко. Яка несправедливість! Що ж тоді я можу сказати на останок своєму згорьованому, закріпаченому народові? Яку залишу згадку про себе? Прожито так мало, а ще менше зроблено для людей. Тих людей, які мене породили і вивели у світ широкий, неозорий.

Автор1. В думках закрутилися слова « Як умру, то поховайте мене на могилі…» Слова ніби вилетіли з його розпаленої душі на волю, застрибали перед очима.

Автор 2. А перед очима вже мерехтіло безрадісне, холодне і голодне дитинство, безправне животіння козачка у ненависного поміщика. І раптом вириваються з грудей бунтуючи слова і лягають твердо і впевнено на папір:

« Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте,

І вражою злою кров'ю

Волю окропіте».

Автор 1. Хвороба відступила. І на Водохреща він з Козачковським їде до Самойлових. Здоров'я поправилось, Шевченко мовби на світ народився. Співи,  танці, читання віршів не стихали ні в день ні в ночі  в маєтку Самойлових. Ось тоді він  і прочитав свій « Заповіт», « Заповіт», який народився у ту фатальну ніч в господі Козачковських на Переяславщині.

Учень. Читає « Заповіт»

Читець 1. У сонце триванні,

В одвічнім огромі борінь

Загартуємо серце

Козацькою мужністю бою.

Станьмо силою світла,

Що сходить у світ озорінь

Хором. Духом праведності –

Шевченковою любов'ю.

Читець 2. Дніпро, Шевченко, Україна –

Моя душа, моя земля.

Я вас ніколи не покину,

Я не поїду звідсіля.

Читець 3. О, ці болючі перепіни!

Я тихо їх перетерплю.

Дніпро, Шевченко, Україна,

Я до загину вас люблю.

Читець 1. Дніпро, Шевченко, Україна –

Нас вчить історія гірка!

Хай знову стати на коліна

Ніхто не змусить козака!

Читець 2. Випростуймо зігнуту спину!

Ми варті кращого життя.

Дніпро, Шевченко, Україна –

Мої до самозабуття.

Читець 3. Ми зрозуміли, що ми є Народ.

У єдності, братерстві і любові

Йдемо ми разом до нових висот.

Хай сяють золотом над намиє великої країни прапори

Хором. Ми – українці, Бог і слава х нами,

Ми є і будем, ми завжди були.

Звучить пісня « Україна-дивосвіт»

 

 

docx
Додано
29 січня
Переглядів
200
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку