Позакласний захід «Страдч – місце обране Богом» з метою вивчення святинь рідного краю.

Про матеріал

Великий і значущий за історією злетілих століть сьогоднішній Страдч стає духовною, цілющою криницею для людей нового століття, де людина почувається винятково святкуючою, і згадуючи безпощадні жорна минувшини. Вивчаючи цю святиню, відкриває для себе незвідані душевні почуття, спокій, любов, усвідомлює найголовніше, що все людське життя повинне бути спрямоване на те, щоб через молитву на виконання своїх обов’язків поєднуватись з Богом.

Перегляд файлу

«Страдч – місце обране Богом»

«Скинь взуття з твоїх ніг: місце бо,

що на ньому стоїш – земля свята»
[Вих: 3:5]

У нашій уяві Свята Земля асоціюється з Палестиною, Єрусалимом, печерою, в якій Христос в людському тілі прийшов у цей світ, стежками, котрих дотикались Його стопи, хресною дорогою, яку зросила Його свята Кров. Але ж бо уся планета Земля,як творіння Його рук, є святою. Тільки є на ній вибрані місцевості, де в особливий спосіб присутній сам Творець-Вседержитель, де незримо перебуває наш Господь і Бог Ісус Христос, де в скорботі й тривозі за нашу долю смиренно очікує на своїх дітей Пречиста Діва Марія, де палко моляться за наше навернення увесь святий Божий люд, ангели і всі небесні сили. Немало таких, обраних Богом місцевостей, є в Україні, і серед них непересічне значення має село СТРАДЧ, що поблизу Львова .
У нашому розумінні святість – це щось далеке, майже недосяжне і недоступне. А тут, як на диво, раптом виявляється, що вся українська земля всіяна численними святинями.

Та немає в цьому нічого дивного, бо коли пригадати нашу більш як тисячолітню криваву історію, знищені храми, сплюндровану землю, десятки мільйонів закатованих і вбитих, то стає зрозумілим, що можливо, хоч таким способом нас потішає і підтримує сам Господь Бог, а наш народ співтерпить з Ним у Його жертві. Кров’ю християнських мучеників освячений також і страдецький пісок. Але кров аж ніяк не є символом поразки. Навпаки, є символом перемоги. Перемоги над смертю, перемоги воскресіння. Кров мучеників є насінням Церкви і насінням народу, і допоки матимемо такі святині, як Страдч, то повік житимемо на цій землі як Божий народ і як народ Божої України.

Село Страдч!.. Вже в самій назві села бринить якась прихована нерозкрита таємниця. Ще в сиву давнину княжої доби тут в печерах оселились християнські подвижники і своїми гарячими молитвами, а згодом і кров’ю освятили Страдецьку гору. Дикі орди хана Батия знищили село, монастир та не змогли знищити святості Страдецької гори, бо вже від тих далеких часів цю місцевість обрав собі за святиню сам Господь Бог. Тут незримо присутня Пречиста Діва Марія, котра випрошує у свого Сина великі ласки і благодаті для тих, хто з вірою та чистим серцем приходить сюди. З часом у селі відновилося чернече життя, та в кінці ХVІІІ століття його знову перервали реформи австрійського імператора Йосифа. Але вже на початку ХХ століття слава про це село залунала з новою силою. У 20 – 30-ті роки минулого століття «раптово» (раптово виглядало у ті часи, бо сьогодні з перспективи часу видно, що це був закономірний вислід Божого плану щодо прослави Страдецької гори) вибухає потужний прованський рух до Страдча. На храмовий празник Успіння Пресвятої Богородиці тут збирались тисячі людей, а зі Львова на дні святкувань вирушав спеціальний прованський поїзд. Уже ввечері 27 серпня сотні прочан із запаленими свічками йшли і йшли до печери, що сховалась у сосновому ліску Страдецької гори. Ішли, щоби скласти свої болі й турботи Пречистій Діві Марії,щоби просити молитвами в Неї та Її Сина кращої долі для себе, своєї родини, знедоленої Батьківщини.
Уже в ті часи Страдч мав стати одним із потужних відпустових центрів загальноукраїнського, а навіть і загальноєвропейського значення. Згідно з задумами місцевого пароха о. М. Вояковського, тут мала бути відновлена традиція монашого життя, проте початок Другої світової війни перекреслив усі ці наміри та сподівання.
А далі, в часи комуністичної неволі, коли атеїзм, здавалось, переміг навіть здоровий глузд, про село ніби й забули. І тільки селяни близьких і дальших сіл, залишаючись вірними Богові, кожного року 28 серпня, на Успіння Пресвятої

Богородиці, приходячи сюди, співали цю дивну пісню, в якій так правдиво відбита вся більш 700-ліття історія села.

                                   Ой, хто з вас терпить, хто ружу має,
                                   Нехай в Страдч спішить, ласки благає,
                                   Ту Страдецьку Матір Божу,
                                   Ту Пречисту Квітку гожу, -
                                   Вона всіх там жде,
                                   Полегшу дає.

                                  О Пресвятая Страдецька Мати,
                                  Зволь нам в потребі руку подати, -
                                  Покріпи нас і спаси нас,

І до щастя поведи нас,
Нашу родину, Всю Україну!

Історія церкви і ікони Пречистої Діви Марії
Імовірно, що первісна дерев’яна церковця існувала на городищі ще в княжий період.

Вперше про церкву в селі згадується 12 червня 1416 року, коли король Владислав Ягайло констатував, що парохи з Страдча з церкви Успення Богородиці скаржились на львівського старосту Івана з Бихова, який наказав їм нести тягарі та платити стації “вірада”. Тому він наказав скликати знатних людей і встановити, хто з священиків, як довічний крилошанин, є власником церкви в Страчу. В результаті було визнано, що ним є о. Яків Коропишович та Дмитро. Тоді (імовірно це сталось 6 березня 1420 року) король Ягайло закріпив за церквою дві земельні ділянки з городами і сіножатями. З цих ділянок вони не повинні були давати жодних данин ні королеві, ні митрополитові. Пізніше це надання підтверджували королі Зиґмунд I та Зиґмунд II (у 1537 та 1554 роках).

У 1795 році громада збудувала в селі нову кам’яну церкву, покриту ґонтом. У 1884 році церква вже була покрита бляхою. На той час було лише дві церкви під бляхою на весь Городоцький деканат.

Після першої світової війни парафія у селі Страдч була однією з найбагатших в повіті. 8 грудня 1924 року о. О.Коновалець звернувся до консисторії за наданням дозволу на продаж 20 моргів церковної землі для ремонту понищеної у час війни церкви та парафіяльних будинків. У 1927 році за проектом Є.Нагірного (виконаним у 1925 році) церкву докорінно реконструйовано.

У 1939-1941 рр. парохом с. Страдч був о. д-р, проф. Микола Конрад, визначний богослов. Разом з дяком Володимиром Приймою, уродженцем і мешканцем

села, о. Конрад у 2001 р. Римським папою Іваном-Павлом II були проголошені блаженними мучениками.

Страдецьку церкву багатократно відзначали римські папи надаванням великих відпустів, а покійний Папа Пій XI надав страдецькій церкві повний відпуст на кожний день року (грамотою Прот. ч. 2876/36) і (грамотою ч. 4142/36) встановив на страдецькій горі хресну дорогу з єрусалимськими відпустами.
Є в народі повір’я, що після страдецької трагедії зійшла з неба Божа Мати до страдецьких печер та плакала над мучениками і знищеною чернечою обителлю. Від тоді вся околиця Страдча в особливий спосіб почитає ікону Пречистої Діви Марії що в страдецькій церкві вславилась багатьма і великими чудами. Ця страдецька чудотворна ікона Божої Матері, переможно перечекала частину всіх отих лихоліть що їх перейшов український народ. Не ушкодили її навіть в часі двох світових воєн. Хоч у часі Першої світової війни ворожі гранати порозбивали мури церкви і понищили все нутро тільки одна чудотворна ікона Пречистої залишилась зовсім неушкоджена. Видно така була воля Тієї, що постійно опікувалася нашою рідною землею, все любила український народ і ридала над його недолею. Вона й, мабуть, хотіла, щоб та її ікона назавжди залишилася серед її любого народу.

Мученики: отець Микола Конрад і дяк Володимир Прийма

«Прийдіть, усі люди, пошануймо пам’ять святих страстотерпців, вони бо, ставши подивом для ангелів і людей, прийнявши Христа перемогу і моляться за душі наші».
Стихира Утрені, голос 3

Блаженний
Отець МИКОЛА КОНРАД
1876-1941

   Отець Микола Конрад ( мал.1) народився 16 травня 1876 р. у с. Струсові на Тернопільщині. Його батьки – Йосиф і Марія з Житковських. Гімназійні науки Микола відбув у Львові в середній школі ОО. Воскресінців у 1887-1889 рр. Філософські студії завершував у Римі, в Колегії Поширення Віри. 9 грудня 1895 року він став доктором філософії, а 8 травня 1899 – доктором богослов’я.
   1896-1897 – роки навчання в Університеті ім.. св.. Томи оо. Домініканців у Римі. В 1899 році був рукоположений на священика Львівської Архиєпархії, а від 1900 року виконував обов’язки учителя в Українській гімназії м. Тернополя.
Під час І Світової війни о. Микола був душ пастирем в угорському місті Градеці та в таборі українських біженців у Гмніді( Швейцарія), де був управителем гімназійних курсів до 1918р.
   В 1920-1929 роках учителював у Бережанській і Тернопльських гімназіях. У 1929 році заснував у Львові перше українське католицьке студентське товариство «Обнова». У 1931-1935 рр. виконував обов’язки душ пастиря української академічної молоді у м. Львові. У 1930 р. Митрополит Андрей Шептицький запросив о. Конрада викладати соціологію і стародавню та

новітню філософії у Львівській Богословській Академії. На пропозицію о.

ректора д-ра Йосипа Сліпого Професорська Колегія Богословської Академії запропонувала Преосвященному Митрополитові Андрею Шептицькому найменувати о. д-ра Миколу Конрада надзвичайним професором філософського відділу на основі його праці « Нарис історії стародавньої філософії».
    Отець був одружений і мав четверо дітей. Дружина його Антоніна з роду Бліхар. Найстаршого сина назвали Степан, дочки: Ярослава і Марія та наймолодший син Володимир.
    З приходом більшовицьких військ до Галичини Митрополит Андрей призначив о. Миколу парохом у с. Страдч біля Янова.
    Отець-доктор Микола Конрад – це людина міцної віри, яку не лякали небезпеки військового часу, і ті переслідування, яких зазнавала УГКЦ з боку вороже налаштованого комуністичного режиму. Він продовжував виконувати свої священичі обов’язки за будь-яких обставин. Зі слів ще живих парохіян с. Страдч, отець користувався пошаною та авторитетом. Його любили та цінували як порядну і справедливу людину. Він навчав парафіян катехизму, особливу увагу звертав на молодь, дбав про те, щоб вона себе не губила на манівцях, а практикувала християнське життя.
    У четвер 26 червня 1941 р. отець-доктор Микола Конрад і дяк Володимир Прийма ризикуючи життям, ішли, щоб уділити Святу Тайну Сповіді хворій жінці. При поверненні додому їх наздогнали солдати НКВС. Отець був одягнений у священичі ризи, так, що здалека можна було зауважити, що йде священик. Отця і дяка схопили і повели у ліс, який називається Бірок. Там енкаведесівці по-звірячому замордували отця і дяка. Трохи пізніше були знайдені трупи обидвох.
    Отець Конрад був убитий через ненависть атеїстичного режиму Католицької Церкви, за сумлінне виконання своїх священичих обов’язків.

ВОЛОДИМИР ПРИЙМА
1906-1941

    Володимир Прийма ( мал.2) народився 17 липня 1906 року в с. Страдч. Батько, Іван Прийма, був дяком та секретарем при церкві, мати – Ганна Прийма. Охрещений в с. Страдч у 1906 році. Володимир Прийма закінчив дяківську бурсу при Митрополитові Андрею Шептицькому. Був дяком і диригентом у церкві с. Страдч. Одружився 10 листопада 1931 року з Марією Стойко.
    Дяк Володимир Прийма – це порядна, добра людина, яка зберегла міцну віру і не злякалась небезпеки військового часу та переслідування, яких зазнала УГКЦ зі сторони вороже налаштованого більшовицького режиму. Він брав активну участь у житті парафії. Взагалі, родина була взірцевою в селі: батько Володимира Прийми був дяком, його брати Мирон і Максим були священиками. Зі слів ще живих парафіян, дяк користувався пошаною, його любили та цінували як гідну, чесну та справедливу людину.
    У чисельних описах його трагічної мученицької смерті можна ви кристалізувати певність, що він убитий атеїстичним режимом через ненависть ворогів до Католицької Церкви.
    Свідки зазначають, що у четвер, 26 червня 1941 року, дяк Володимир Прийма і отець-доктор Микола Конрад пішли зі Святими Тайнами сповідати хвору жінку. По дорозі додому, коли вони поверталися, їх наздогнали солдати НКВС. Священика і дяка схопили та, страшно лаючись, повели до лісу, який називається Бірок.
    Ризикуючи власним життям, Володимир Прийма залишався з отцем Миколою Конрадом. Обох їх по-звірячому замордували.
    Тіло дяка Володимира Прийми було покалічене, побите, він мав поламані ребра.
    Дяк Володимир Прийма засвідчив свою віру в Бога мученицькою смертю. Проголошений покровителем мирянства.

Страдецька печера

Страдча́нська печера (інша назва — Страдецька печера)( мал.3) — геологічна пам'ятка природи місцевого значення. Розташована біля села Страдч, на лівому березі річки Верещиці, неподалік від траси Львів—Краковець. Печера міститься в надрах Страдецької (або Страдчанської) гори (359 м), яка розташована серед південих відногів пагористого пасма Розточчя ( мал.8). Гора складена з пісковиків тортону. Вхід до печери розташований на стрімкому північному схилі гори. Загальна довжина ходів — понад 270 м. Складається з вхідної галереї (завдовжки бл. 40 м), в якій влаштована каплиця. У печерній церкві є кам'яний хрест ХІ століття, зберігся кам'яний стілець для сповіді. Біля головної стіни — витесаний з каменю престол, за яким, у заглиблені горіло вічне світло. Також там було кілька чернечих келій. У кінці галереї є стіна, де по каменю стікають краплі — «сльози Богородиці»^. Далі хід звужується і переходить у довгий звивистий коридор, що веде вглиб гори ( мал.4). На початку коридору є бічне відгалуження направо, яке веде до невеликого залу. Головний коридор вузький і невисокий, місцями заввишки лише 1 метр. Вздовж коридору трапляються бічні заглиблення, інколи досить просторі. Ближче до кінця печери є крутий уступ (заввишки до 2 метрів), у якому видовбано кілька сходинок. Після уступу коридор звужується і переходить у вузький лаз (завдовжки 3 м), яким можна проповзти до невеликої зали. Далі веде ще один кількаметровий хід, однак він завершується глухим кутом.

Загалом печера рукотворна, хоч її творці попервах використовували природні тектонічні тріщини, які поступово розширювали та поглиблювали. З історичних джерел відомо, що за княжих часів тут існував печерний монастир.

Хресна дорога

Таких святинь, як ця Хресна Дорога(Мал. 5-19) на Львівщині, у світі дуже мало. Та й в Україні вона ще не дуже відома, хоча й збирає тут тисячі прочан. Бо той, хто хоч раз возносив тут молитви до Пресвятої Богородиці й Спасителя Ісуса Христа, приїжджає сюди знову й просить: “Предвічний Отче, прийми від мене в жертві цю Божу Кров, котру Ісус Христос, Твій Син, пролив під час страждань...

Перші монахи були у Страдчі у ХI столітті. Немає такого дня у році, аби Хресною Дорогою у селі Страдч не проходили віруючі. Святіший Отець Папа Римський Пій ХІ своєю грамотою у 1936 році надав їй статус Єрусалимської (з Єрусалимськими відпустами). Це означає, що участь в Страдецькій Хресній Дорозі прирівнюється за своїми ласками і заслугами до участі в Єрусалимському Хресному Ході, яким колись проходив Господь наш Ісус Христос. Сестри-василіянки приїжджають сюди на відпуст кожен день почергово, й кожен, хто прибув сюди вперше, може приєднатися до них і пройти разом Хресною Дорогою. Ніхто не запитає, якої ви конфесії й віросповідання. Від сестри Галини найперше почула:
– Тут є 14 стацій (це ті умовні зупинки Ісуса, які він робив в Єрусалимі, коли ніс свій хрест на Голгофу у день розп’яття – авт.). І на кожній з них ми жертвуємо кров Ісуса, якою спасаються душі, перепрошуються гріхи, знімаються прокляття, пороблення й родові гріхи, навертаються грішники, прощаються усілякі відступи від Божих справ. На кожній стації ми цілуємо землю, просячи у Бога за примирення певної людини з Ним. Коли Ісуса прибивали до Хреста, одна рука Його не дотягувалася, і Він впав обличчям на землю. Побитий і катований, Він поцілував землю, примиривши поцілунком усе людство з Богом й перепросивши Отця Небесного за кожен наш гріх. Цим поцілунком ми теж просимо прощення у Бога за всіх рідних і ворогів. Святий

отець Порфирій, який помер в Дорі 2001 року, пророкував і благословив ходити на цю Хресну Дорогу.
У 2001 році на Хресній Дорозі, яка пролягає навколо цієї великої гори у надзвичайно мальовничому місці, з’явилося 14 монументальних скульптур (14 стацій) Христа Спасителя. Пожертви на їхнє зведення надходили від усіх тутешніх парафіян, бізнесменів, прочан (всього 150 тисяч доларів). Кожна вражає своєю монументальністю, перед кожною почуваєшся недостойним тих страждань, які терпів за нас Ісус Христос.
На початку XX ст. наш Спаситель з'явився іспанському монахові бр. Естаназіо (1903-1927) і дав йому обітницю для тих, хто практикує набоженство Хресної Дороги:
1. Я дам усе, що проситимете з вірою на Хресній Дорозі.
2. Я обіцяю щасливу вічність тим, хто час від часу відмовлятиме Хресну Дорогу.
3. Я слідкуватиму за ними скрізь в житті та допоможу їм в годині смерті.
4. Навіть коли б вони мали більше гріхів, ніж трави у полі, піску в морі, все буде змито Хресною Дорогою. (Ця обітниця не усуває наш святий обов'язок сповідатися зі всіх тяжких гріхів перед прийняттям Пресвятої Євхаристії).
5. Ті, що часто відмовлятимуть Хресну Дорогу, матимуть особливу славу в Небі.
6. Я звільню їх з чистилища, навіть якщо вони там перебуватимуть у перший вівторок чи п'ятницю після їхньої смерті.
7. Я поблагословлю їх на кожній Хресній Дорозі і Моє благословення піде за ними скрізь по землі та в Небі на цілу вічність.
8. В годині смерті не дозволю дияволу спокушати їх. Я заберу всю силу від нього, щоб душі спокійно спочивали на Моїх руках.
9. Якщо відмовлятимуть з правдивою любов'ю, то зроблю з кожного з них живу чашу, з якої Я матиму приємність виливати багато ласк.
10. Я скерую Свої Очі на тих, хто часто відмовлятиме Хресну Дорогу, а Мої

Руки завжди будуть розпростертими, щоб охороняти їх.

11. Через те, що Я прибитий до Хреста, тому завжди буду з тими, хто віддає Мені честь, часто відмовляючи Хресну Дорогу.
12. Вони ніколи не зможуть віддалитися від Мене, бо Я дам їм ласку, щоб вже ніколи не впали у тяжкий гріх.
13. У годині смерті Я потішу їх Моєю Присутністю і Ми разом підемо до Неба. Смерть буде солодкою всім тим, хто віддавав Мені честь упродовж життя відмовленням Хресної Дороги.
14. Моя Душа буде охоронним щитом для них; Я завжди допоможу їм, коли щось попросять.
Безцінним скарбом є духовний досвід Хресної Прощі на Страдецьку гору молитовної групи з церкви Св. Андрія Отців Василіян. Можна лише подивуватися і порадіти безмежному Милосердю Отця Предвічного, яке витворило таку духовну практику серед наших християн.

Проща до Страдчу

26 червня проходила Всеукраїнська проща( мал.20) до с. Страдч Яворівського району. Проща була присвячена 25-літтю виходу УГКЦ з підпілля, Дню мирянина та пам’яті страдецьких блаженних о. Миколи Конрада та дяка Володимира Прийми

Особливістю цієї прощі є те, що на ній було зачитано два декрети про надання Папою Римським відпустів Страдчу. “У 1936 році Папа Пій XI надав храму Успіння Пресвятої Богородиці повний відпуст на кожний день у році. Відпуст – це прощення дочасних кар прочанину, за умови доброї сповіді, відбутої Літургії та Пресвятої Євхаристії. Також Папа Пій XI благословив встановлення на Страдецькій горі Хресної дороги з Єрусалимськими відпустами. Проте, ці відпусти були дані на певний час. Окрім цього, згодом почалася Друга світова війна. Ми дали запит до Риму про відновлення відпустів. Нам надали два декрети про надання безтермінових відпустів на Хресну дорогу на кожен день і на 28 серпня на нічні чування”, - розповідає о. Іван Колтун, парох храму Успіння пресвятої Богородиці с. Страдч.

“26 червня – це день мученицької смерті наших блаженних о. Миколи Конрада та дяка Володимира Прийми. Тому ми вирішили не змінювати дату прощі. Попри земні турботи, прочани знаходять час, щоб подякувати страдецьким блаженним, бо вони в їхньому житті відіграють величезну роль. Минулого року проща вперше стала всеукраїнською та на неї прибуло близько 27 тисяч прочан і 600 священиків ( мал.21) Також був і Блаженніший Святослав. Він приїхав оголосити радість вірним про те, що у 2012 році у Вінніпезі на Синоді єпископів УГКЦ було офіційно проголошено покровителем мирян нашого страдецького Блаженного Володимира Прийму”, - пояснив о. Іван Колтун.

Більше ста священиків сповідали. Архиєрейську Літургію очолював владика Ігор Возьняк.

Великий і значущий за історією злетілих століть сьогоднішній Страдч ( мал.22) стає духовною, цілющою криницею для людей нового століття, де людина почувається винятково святкуючою, і згадуючи безпощадні жорна минувшини. Вивчаючи цю святиню, відкриває для себе незвідані душевні почуття, спокій, любов, усвідомлює найголовніше, що все людське життя повинне бути спрямоване на те, щоб через молитву на виконання своїх обов’язків поєднуватись з Богом.

У Страдчі правда переплуталась з вигадкою, історія побудована на легенді, а легенда створена історією. Тут кожен камінь, кожен клаптик землі насичений болем і стражданням. Тут історія стає докором нашій бездушності, нашому великому безпам’ятству.
Якщо у вас щире серце, то приходьте на Страдецьку гору, поклоніться пам’яті тих мучеників, що полягли за нашу землю і віру, і перед вами оживуть всі давні легенди. Можливо, тут ви почуєте інші перекази чи пісні, відкриєте для себе щось нове. Приходьте до Страдча ( мал. 23), бо тільки тут ви зможете почути пісню, яка коротко, але правдиво оповість вам всю історію маленького села, що стало уособленням долі нашого народу.