Позакласний захід "У нашій пам’яті вони назавжди залишились"

У нашій пам’яті вони назавжди залишились

Мета: вшанувати пам’ять героїв Небесної сотні та воїнів АТО, прищеплювати любов до Батьківщини, виховати патріотичну свідомість, розвивати бажання стати гідними громадянами України.

Оформлення: Стіна пам’яті Небесної сотні (Прапор України, надписи «Герої не вмирають», «Сам не знаю, де погину…», список прізвищ героїв з фото), на підлозі надпис із маленьких свічок «Героям слава», стіл, на столі вишитий рушник, ікона Божої матері, свічка, квіти з чорною стрічкою.

(Звучить «Молитва за Україну», діти запалюють свічки для надпису «Героям Слава»)
Вчитель:  шановні вчителі, учні, запрошені! Сьогодні ми зібралися тут, щоб в скорботі схилити низько голови перед пам’яттю людей різного віку, яких було вбито у мирний час ХХІ століття. Відновімо у пам’яті ті подій, не даймо канути у лету забуття.

 

Лицарям Святої Сотні

 

Не буває чужої війни,

 Як нема і чужого болю.

Бо життя віддали сини,

 Аби ми запізнали волю.

Щоб звільнили країну від пут

 Кровожерних і ницих писків,

 От тому ми сьогодні тут

 З цим лихим і скорботним списком.

Не буває чужих сиріт,

Матерів і вдів — не буває.

Наша туга — одна на всіх —

Крає мозок й серця розриває.

І від цього найдужче болить,

 Бо свідомість палає, мов хащі,

Що на небо пішли оті,

 Хто були серед нас найкращі.

Бо найперші рвонулись до лав

 За свободу, за честь і совість.

Вони добре знали одне,

 Що крім них це ніхто не зробить...

 

Ведучий. Під вечір 21 листопада 2013 року, незадовго після оприлюднення рішення уряду про призупинення процесу підготування підписання Угоди асоціації України з ЄС, люди стали самоорганізовуватися через соціальні мережі. Перша акція розпочалася у Києві на Майдані Незалежності близько 22:00. Під кінець доби учасників мітингу нараховувалось близько 1500 осіб. На Майдан прийшли журналісти, громадські активісти, опозиційні політичні лідери. Стали з'являтися міліція та посилені загони Беркуту. Частина активістів пішла під Адміністрацію Президента України, після чого повернулась на Майдан Незалежності. Люди вирішили лишатися на ніч. Цього дня суд прийняв рішення заборонити встановлення наметів, кіосків, навісів під час проведення акцій на Майдані Незалежності, вулиці Хрещатик та Європейській площі до 7 січня 2014 року.

Цього дня з'явилась інформація про те, що небайдужі люди вийшли на «євромайдани» також у Донецьку, Івано-Франківську, Луцьку, Харкові, Хмельницькому та Ужгороді

 

Ведуча. Люди вийшли на мирну акцію протесту проти рішення уряду. Вони не планували ніяких збройних сутичок. Вони просто відстоювали свої права.

Аня Музика

 

Я не — окраїна, я — не руїна,

 Я — Україна, я — Україна!

Навік обрала собі дорогу:

Іду до Бога, іду до Бога!

Не знаю, хто там

 У центрі світу,

Я ж в центрі Світла,

І в серці — Світло.

Пора звільнитися нам від прокляття!

Єднаймось, сестри! Єднаймось, браття!

 Плакати годі. Годі тужити.

Нумо творити, нумо творити!..

 Вас кличу, люди, в свою державу,

 В святу державу, в святу державу!

 В країну сонця-добра-свободи

Рушай народе, рушай народе!

Я не окраїна, я не руїна

Я — Україна, я — Україна!

 Лиш перед Богом я на колінах.

 Я — Україна, я — Україна!

 

 

Ведучий. У ніч проти 30 листопада   українська влада силами «Беркуту» влаштувала силовий розгін Євромайдану в Києві. Внаслідок розгону було травмовано десятки протестувальників.  Частина людей, що втікла від Беркуту, заховалась у Михайлівському золотоверхому монастирі на Михайлівській площі.

 

Відеоролик «Побоїще»

 

Ведуча. І тоді вже люди в більшій кількості  вийшли на Майдани по всій Україні не просто відстоювати своє право на Євроінтеграцію,  а право на життя в країні, де поважають честь і гідність кожного громадянина, де немає насильства, де кожна людина має захищені права.

 

Пісня «Не спи моя рідна земля»

 

Я тобі скажу, де квітне дивний сад,
Де срібляста ніч тремтить у темних водах.
У далекий край лежить нелегкий шлях,
Доки хижа ніч кружля по колу.
Приспів 1:
Не спи, моя рідна земля!
Прокинься, моя Україно!
Відкрий свої очі у світлі далеких зірок!
Це дивляться з темних небес
Загиблі поети й герої –
Всі ті, що поклали життя за майбутнє твоє.

Тільки два шляхи...
Один веде у пекло.
Інший шлях веде
Тебе туди, де світ.
Щоб знайти цей шлях,
Послухай своє серце –
Твоє серце знає,
Як його знайти!
Приспів 1
Я тобі повім про мрію золоту,
Що палким вогнем горить в моєму серці.
Про щасливий край, про радісних людей,
Де життя кидає виклик смерті.
Приспів 1
Приспів 2:
Не спи, моя рідна земля!
Прокинься, моя Україно!
Відкрий свої очі у світлі далеких зірок.
Це дивляться з темних небес
загиблі поети й герої –
всі ті, хто так вірив у світле майбутнє твоє.

 

Ведучий. І вони не спали.  Вийшли і повстали, тому що вперше в історії незалежної України були прийняті закони, які як висловилася Міжнародна організація TransparencyInternational : «знищать будь-які прояви громадської непокори в Україні, покладуть початок репресій і перетворять Україну на диктатуру".

 

Ведуча. Протести закінчилися летальними наслідками на  Майдані. Першою жертвою став Сергій Нігоян.

 

Учень 2. Сергі́й  Га́гікович Нігоя́н.  Народився та проживав у селі Березнуватівці Солонянського районуДніпропетровської області. Батько та мати — вірмени, був єдиною дитиною в сім'ї. Родина Сергія Нігояна переїхала жити в Дніпропетровську область з прикордонного з Азербайджаном села Навур, рятуючись від війни в Нагірному Карабасі. Родина вважалася благополучною, Сергій у селі користувався повагою,  вважався спокійним, працьовитим і справедливим.

Загинув 22 січня 2014 року у віці 21 року  від поранення, спричиненого свинцевою картеччю під час подій біля стадіону «Динамо» на Грушевського під час Європейської революції в Україні. Сергія було застрелено близько шостої години ранку, в момент, коли ще тривало перемир'я між мітингувальниками та «Беркутом».

 

  Учень 3. Сергій був єдиним сином. Виріс він в селі, навчатися йому було важко, оскільки спочатку погано знав мову. Але він був спортивним хлопцем, брав участь у всіх змаганнях і завдяки цьому сільська школа завжди посідала другі-треті місця. Як спортсмена, Сергія часто нагороджували подяками та медалями. Він був гарною дитиною і завжди захищав слабких або дівчат. Два роки тому, після закінчення 11 класу він поступив у Дніпродзержинський технікум фізкультури. Як розповідають, він сам поїхав на Майдан, оскільки мав український паспорт і вважав Україну своєю справжньою батьківщиною. Останнього разу він приїздив додому на свята і знов повернувся в Київ.

Відеоролик «Нігоян декламує вірш Шевченка»

Ведучий.  В той же день жертвами стали ще декілька осіб. 

 

Учень 4. Вербицький Юрій Тарасович викрадений невідомими з Олександрівської лікарні разом з активістом Ігорем Луценко вранці 21 січня 2014 року. Його тіло було знайдено 22 січня в околицях села Гнідин Бориспільського району Київської області зі слідами торту. За відеосвідченням друга Юрія Вербицького Романа, при опізнанні було очевидно, що ноги перебиті — виднілися кістки, вся спина була синя, обличчя розбите, ребра випирали з правого боку зі шкіри, бо певне були поламані. Офіційною причиною смерті визнано лікарями лікарні — переохолодження.

 

Учень 5. Жизневський Михайло Михайлович. Білорус, громадянин Білорусі, виїхав з Білорусі через політичні проблеми. В Україні був бійцем націоналістичної організації «УНА-УНСО». Останнім часом жив і працював у Києві та в Білій Церкві. Загинув під час штурму на вулиці Грушевського. Отримав наскрізне поранення в серце мисливською кулею.

 

Ведуча. На деякий час після цих кривавих подій оголосили перемир’я.

 На ранок 18 лютого було заплановано «Мирний наступ» — багатотисячну ходу учасників Євромайдану до Верховної Ради України, де мала відкритися чергова сесія, на якій планувався розгляд питань щодо змін до Конституції України щодо обмеження повноважень Президента. Близько 8.30 ранку мітингарі почали збиратися на майдані Незалежності, звідки десятитисячною колоною рушили до будинку Верховної Ради на вулиці Грушевського, з метою донесення вимог щодо повернення до Конституції зразка 2004 року та покарання винних у знущаннях з активістів Євромайдану.

Ведучий.  Проте на противагу «Мирному наступу» майданівців влада використала силу та зброю. Загинуло близько 20 осіб.

 

 

Мама відправила сина

Мама відправила сина,

Просила

Бути обачним.

Син обіцяв берегтися щосили:

 «Мамо, не плачте».

Місяць минає, закони погіршали,

 Прийняті жестами.

«Мамо, я просто не можу по-іншому —

Я на Грушевського».

Вулиця стала дуже болючою,

 Що говорити?

Син повернувся — очі заплющені,

 Прапором вкритий.

 Сонце сховалось — негода.

Чи буде

Праведний суд?

Там, де учора проходив, сьогодні

 Друзі несуть.

Мама заплакана, хрестить повсталих

 Мовчки, без слів.

 Сина не Стало,

В неї віднині — мільйони синів.

 

 

Ведуча. Найстрашнішими і найважчими стали події 20 лютого в «Чорний четвер». Мітинг під Радою перейшов в запеклі сутички між протестувальниками і міліцією. Формально 19 лютого в Києві було оголошено перемир’я, проте на ділі протистояння тривали, так як урядові сили порушили перемир’я. А 20 лютого людей, які вийшли на мирний протест, щоб висловити свою громадську позицію, почали без розбору обстрілювати снайпери. Силовики розстрілювали активістів бойовими набоями. Цілились в голову та шию.

 

Відеоролик про розстріл майдану.

 

Ведучий. Того дня загинула найбільша кількість людей. Їх назвали «Небесною сотнею»

На сцену виходить дівчина в українському одязі, в руках у неї червона калина. Звучить мелодія пісні «Пливе кача…»

Дівчина. А сотню вже зустріли небеса..

 Летіли легко,хоч Майдан ридав..

І з кров ю перемішана сльоза....

А батько сина ще не відпускав..

 

Й заплакав Бог,побачивши загін—

Спереду--сотник, молодий, вродливий,

І юний хлопчик в касці голубій ,

І вчитель літній--сивий-сивий..

 

І рани їхні вже не їм болять..

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..

Як крила ангела,злітаючи назад,

Небесна сотня в вирій полетіла..

 

Ведучий 2 Ми вшановуємо пам'ять героїв України, Героїв Небесної сотні, та наших героїв-бійців, які віддали своє життя за нашу рідну землю, за Україну, там на Сході.

 Ведучий 1 Кожен із цієї Небесної сотні, як і ми з вами мали свою сім`ю, батьків, друзів, захоплення, свої симпатії і свої невідкладні справи. Але поклик їхньої душі саме в цей час призвав їх до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну. Ось вони перед вами, Герої Небесної сотні.

 (Слайд Героїв Небесної сотні)

Вірш в особах( повернуті спиною до зали)

Мені наснилось, що вони зустрілись:
Убитий в Крутах й вірменин Сергій.
В саду едемськім на травичці всілись:
"За що тебе? " "За Україну, друже мій."
Ти знаєш і мене за неї вбили,
Та це було вже років майже сто.
Тоді померли ми, щоб ви нам жили.
А вас вбивають... Вас тепер за що?"
"Ти пам'ятаєш, друже. Звісно, пам'ятаєш,
Як біло-біло в нас цвітуть сади.
І ти цей запах п'єш. І ти його вдихаєш ...
Я б все віддав, щоб хоч на мить туди."
"А я ще ввечері узяв дівча за руку
Й тихенько так до серця притулив.
Тоді не знав, що Бог уже розлуку
Навіки на землі нам присудив.

Під Крутами стояли ми стіною.
В очах не страх, а злість до ворогів.
Більшовики готовились до бою,
Я йшов на смерть... а жити так хотів."
"Мені твій попіл стукав, брате, в груди.
Я вірменин, а теж Вкраїни - син.
Не мав у серці й крапельки облуди,
За те й убив мене проклятий поганин."
... Мені наснилось, що вони зустрілись.
Убитий в Крутах й бородач Сергій.
В саду едемськім на травичці всілись:
" За Україну нас вбивають, брате мій."

 

Ведучий. Коли зі сцени повідомили, що в одного загиблого - четверо дітей, у другого - єдина трирічна донечка залишилася круглою сиротою, бо мати померла ще раніше, а третій - ще взагалі не встиг пожити, йому лише 17 років... то  50-тисячний Майдан заплакав так по-дитячому пронизливо, як ніби він теж став цією сиротою, що плаче за втраченими батьками...

Ведуча. Та раптом люди розступились, до сцени під'їхав автобус та швидка з трунами загиблих героїв. На автобусі не було позначок "Ритуальна служба", "Поховання". Так надписи на цьому автобусі були б недоречні. Бо коли молоді, красиві, сильні, мужні чоловіки, які вчора були поруч, сьогодні лежать у труні, це ніяк не може бути "Ритуал". Це війна.

Ведучий. У них були такі мирні професії - як вони могли з такими "ботанічними" навичками опинитися на лінії вогню? Як мабуть посміхався снайпер з цих незграб - ще б пак, йти в атаку з дерев'яними щитами та палицями - це ж так непрофесійно, хіба так вчинить професійний солдат? Хіба вояк буде рухатися по відкритій вулиці Інститутській? Фахові вбивці розстріляли їх граючись - стріляли одному в ногу, та вбивали тих, хто намагався витягнути пораненого.

Ведуча. Навіщо вони йшли вперед? Навіщо? Адже їм так багато було чого втрачати! Вони пішли на смерть, тому що бути солдатом, це не значить вміти тільки добре стріляти та знатися на тактиці. Бути солдатом - значить не відокремлювати свою особисту гідність від гідності за свою державу. Це значить поважати і любити не тільки те, що є в тобі та на тобі, але й все те, що навколо тебе. Твоя країна. Твоя колиска. Твоя відповідальність.

Учень 1. Пролунало в країні мовчання.

Навіть вітер затих на хвилину:

Відбувалось останнє прощання,

Зі словами " Герої не гинуть".

 

Засвітили свічки в кожнім домі,

І дивилися тихо на небо-

Там летіли у даль невідому

Всі герої, що вмерли за тебе.

 

Я почула, як плаче держава,

Що синів її в землю ховають.

Ви не вмерли! В Вас вічність і слава,

Бо Герої, як ви, не вмирають!

 

  Відеоролик «Небесна Сотня»

Учень 6.

… Ти бачив як Ангели в Небо летіли?

Так-так, саме в Небо, а не навпаки…

Від пострілів влади отак відлітали

До Бога назавжди вкраїнські сини.

 

Їх кров залишилась не там на Майдані,

А на руках всіх провладних катів,

А сльози батьків потечуть ніби ріки

На всі покоління до «сьомих колін».

 

Сьогодні не в силі і сильні змовчати

Бо кожного серце від болю кричить

Коли на Майдані відспівують СОТНЮ

Що в вічність у славі до Бога летить.

 

Матусі гордіться своїми синами –

Бо душу і тіло зложили своє

За волю народу, що їх не забуде

Бо слава козацького роду живе!

 

Не плачте бабусі, що внуки завчасно

Піднялись до Бога раніше від вас,

Бо тільки Всевишньому знати дорогу

Й коли і для кого настав уже час.

 

Вони ж бо пішли у НЕБЕСНУЮ СОТНЮ

Отак, з висоти, вберігатимуть нас,

Щоб вже не змогли вороги підступити

А для України настав слушний час.

 

Одна у них ненька - одна Україна,

Пробачте, для неї віддали життя!

А Вам вона нині вклоняється щиро

За їх виховання й безсмертні серця!

 

Ведуча. І деякі спогади хлопців з передової.

 

Учень 7. Вся атака припадала на 6:00 ранку. Палили шини. Був дуже сильний дим і все коптіло. Ще гірше, ніж на Грушевського. Не видно було нічого взагалі.

Багато полягло там на горбу і багато на передовій біля барикади першої на Інституцькій. Рахують, що за ранок вбитих близько 100 чоловік.
Було важче, бо вевешники дуже хитро діяли. Вони ставали один за одним, тобто робили вигляд за щитом одна людина. Щитами робили броню, коли в диму ти не помічаєш, що там замість одного ВВ-ка, двоє. Відкриваються щити і вибігає беркут з калашом і по всіх.
По суті ВВ-ки творили ніби коридор, в той час як беркут стріляв, потім так само назад ховались за щитами і перед тим, як сховатись кидали гранати. Це було спочатку незрозуміло яким чином вони діяли, лише потім зрозуміли, що то ВВ-ки тактичний хід продумали. Дивишся ніби один, а насправді їх двоє один за одним сховані, а ще далі беркут з автоматом.
Дим. Зброя. Втомлені хлопці. ВВ-ки та беркут зі зброєю бойовою, гранатами. Це було пекло в центрі країни.

Ведучий. Список загиблих великий і продовжує збільшуватися.

 

Ведуча. Йому було 17 і у батьків він був єдиним. Наймолодший герой Майдану Назар Войтович.

 

Учень 8. Войтович Назар Юрійович Навчався на третьому курсі відділення дизайну Тернопільського кооперативного торговельно-економічного коледжу, був єдиною дитиною в сім'ї. Назар Войтович поїхав до Києва вночі 19 лютого, а вже наступного дня під час протистоянь на Майдані хлопця вбили з вогнепальної зброї.

З друзями до Києва прибув пів восьмої ранку, а за дві години на дзвінок від мами замість сина відповіла незнайома жінка із Михайлівського собору, яка повідомила, що Назара вбито пострілом у голову. Снайперська куля влучила хлопцеві в обличчя і вийшла через хребет. Зі слів одногрупників ще в середу, 19 лютого, Назар був на парах, а ввечері мав тільки віднести до автобуса, який їхав на Київ, речі для столичного майдану. В останню хвилину чомусь вирішив, що й сам поїде. Це рішення коштувало йому життя.

 

 

Герої не вмирають

Герої не вмирають... Не зникають! Герої вічні!

В них міцне плече.

Матуся чорну хустку одягає,

 В матусі серце зболене пече.

Куди ж ти, синку любий, повернися!

Дай подивлюсь на тебе, чуєш, обійму!

Та захололо закривавлене обличчя,

 що прийняло на себе цю війну.

Не плач, матусю, я до тебе прийду,

,весняним вітром плечі огорну.

Пробач, рідненька, що тебе я скривдив,

у чорну хустку коси одягнув.

Пробач мене!  

Я знаю, ти пробачиш,

Я весь твій біль на себе перейму.

 І хоч я більше світу не побачу —

 я з неба зіркою додолу упаду.

 Небесну Сотню зустрічає небо.

У грудях серце зболене пече.

 Мабуть, на небі теж Героїв треба.

 Герої вічні! В них міцне плече.

 

 

Додатки

Інформація про героїв Волині

 

1. Один із бійців «Небесної сотні» Євромайдану Сергій Байдовський. Він народився 21 серпня 1990 року у Нововолинську. Загинув, як і інші волиняни, 20 лютого від вогнепального пора­нення у легеню. ці. Сергій про­був на барикадах всього кілька годин. Хлопець навчався у Луцькому інституті розвитку людини університету «Украї­на». Працював на магістральних на­фтопроводах «Дружба». Жив у Луцьку, любив своє рідне місто, понад усе лю­бив Україну. Одна з останніх цитат на його сторінці «ВКонтакті» слова Левка Лук'яненка: «Нація, яка не готова по­силати синів на смерть, не виживе...»

 

2. Спочиватиме на волинській землі уродженець села Зубрець Бучацького району Василь Мойсей. Навчався в Університеті розвитку людини «Україна» у Луцьку на 4-му курсі. Він буквально місяць не до­жив до свого 22-річчя.

Василь приїхав на Майдан у Київ у ніч з 18 на 19 лютого

 Хлопця не врятував бронежилет, куля нібито пробила й натільний хрестик, по­шкодивши важливі кровоносні су­дини.

Останніми словами Василя були: «Вибачте, я всіх вас люблю!» Він вибачався за те, що не вберіг своє життя для всіх, кому воно було дороге.

 

 

3.      Едуард Гриневич, уродженець  села   Деревок Любешівського району Життя Едуарда не було легким. Народив­ся 1985 року в Деревку. Його та молодшу сестру мати виховувала сама - батько пішов із сім'ї. Закінчив місцеву школу. Хоч і не відмінником, але старанним і наполегливим учнем був. Дуже любив історію, проте вив­чав не самі події та дати, а докопувався до їхніх причин і наслідків.

Ще у школі Едуард пройнявся іде­ями патріотизму та національного самови­раження. Допитливий, старанний, завжди прагнув відстояти свою думку, тобто вже тоді був неординарною особистістю. Едуард захоплювався інформаційними технологіями. Влаштувався на роботу в «Укртелекомі» міста Луцька. Та згодом повер­нувся додому й заснував у районному центрі власну справу.

Був скромний, ввічливий, виважений, не любив шумних компаній і гучних заяв, уваж­ний до старших, толерантний до молодших...На Євромайдан їздив тричі. Третій раз поліського патріота-сміливця зустріли на бари­кадах товариші з ВО «Свобо­да», членом якого був, шістнадцятого лютого. А двад­цятого - поліг від снайперсь­кої кулі.

Максим Круковець

4. Іванові Тарасюку із села Залісоче Ківерцівського району 28 січня випов­нився лише 21 рік. Він був єдиною ди­тиною своїх батьків.

Сусід Тарасюків по вулиці Михайло Білокуров про Іванка (так називали його односельці) розповідає, що він завжди був усміхнений і охочий до спілкування. Як і будь-який хлопчись­ко, полюбляв футбол. Грав на першість району за футбольну команду із сусі­днього селища Олика. Непогано вчив­ся у школі. Після школи хлопець вступив у ме­дичний коледж «Монада». Але навчан­ня довелося тимчасово перервати. Його забрали до армії. Оскільки здо­ров'ям і статурою вдався, пішов слу­жити до десантних військ. Але й там про науку не забув, тож після «дембеля» знову повернувся до підручників. Навчатися у Монаді» хлопцю лиша­лося зовсім небагато. Іван постійно стежив за подіями у столиці. А коли почалася справжня війна, вирішив, що як колишній десантник і людина з ме­дичними знаннями просто мусить бути там.

Про свої плани розповів лише бать­кові, сказав, що хоче бути на Майдані волонтером медичної служби. Матері ж вирішили нічого не казати. Зазви­чай будні Іван проводив у Луцьку, до­дому приїздив на вихідні. Тож ненька нічого не запідозрила, коли син ска­зав: «Мамо, я повернуся у суботу».

До Києва Іван Тарасюк поїхав вночі з вівторка на середу, а заги­нув у четвер.

 

 

Ведуча. Окрім загиблих на майдані були жертви і з іншого боку барикад.

Учень .

ДВОЄ НА МАЙДАНІ... (вірш--А.Матвійчука)

Не шукайте таємного змісту,

Просто доля, мов карта лягла:

Двоє хлопців зібралися в місто,

Двоє хлопців з одного села.

 

Незіпсовані, сильні, красиві,

Їм обом ще нема й двадцяти,

Їхні мами ще зовсім не сиві.

Їх просили себе берегти…

 

І шляхи їх згубились в тумані,

Різні долі, як різні пісні…

Хто ж міг думати, що – на Майдані,

Знов зустрінуться раптом вони.

 

Як від повені вруниться річка,

Так зіткнулись – очима й чолом.

Та в одного в руках єврострічка,

А на іншому – чорний шолом.

 

Двоє хлопців спізнались одразу

І від подиву вклякли немов.

Перший знав тільки волю наказу,

Другий з власної волі прийшов.

 

І дивились – не те щоб привітно,

Але злоби не знала душа,

Та між ними в ту мить непомітно,

Вже лягла неприступна межа…

 

І запахло в повітрі війною,

І накрила Хрещатик імла.

Та між тою й цією стіною –

Двоє хлопців з одного села!

 

І у темному мороці ночі

Ніби промінь з небес зазорів, -

Їм згадалися мамині очі

І прощальні слова матерів:

 

"Там іконка в кишені сорочки,

Матір Божа на щастя лежить...

 Бережіть себе в світі, синочки

І Вкраїну свою бережіть!

 

І ніколи нікому не дайте,

Щоб земля наша кров'ю спливла,

Пам'ятайте про це, пам'ятайте!!!

Ви ж бо хлопці з одного села!"

 

Ведуча 1. Хлопці з одного села,  Україна – єдина країна, " Північ  та Південь Схід і Захід разом" — так же просто, як "Я люблю тебе".  

Ми завжди вірили і віримо, що Україна –це велика і нероздільна країна з чудовою природою великою історією та добрими людьми.

Ведуча 2. Але проклятий ворог хоче розділити нашу землю, змінити історію, знищити українську націю. Надто велику ціну платить наш народ за свій європейський вибір. До Героїв Майдану приєдналися Герої АТО, Небесна Сотня перетворилася на Небесну Армію.  Революція Гідності спричинила військову агресію сусідньої держави на сході України. І хоча ці події все ще  продовжують називати АТО, але всі добре розуміють що відбувається повномасштабна війна. Сьогодні на Сході України гинуть тисячі наших людей, залишаються сиротами діти, плачуть матері над домовинами своїх синів. І наші односельчани розділили гірку долю України. Там, на Сході наші земляки захищають територіальну цілісність Вітчизни.

 

 

Ведуча. Серед  Героїв Небесної Армії наші земляки

 

Хвилина пам’яті

 

Вірш
Під свисти куль латаю старі рани,
Криваві руки гріються в бинтах,
Сімейне фото – то моя відрада
І мирне небо ввижається у снах.

Я дні в полоні, я дні палаю в пеклі,
Прокльони чую в день і у ночі,
Я вже готовий, я не боюся смерті,
Але триматися я обіцяв доньці.

Бійці,солдати чи може люті звірі
Нас градами обстрілюють щодня?
Я так стомився, я хочу жити в мирі
І в мирі щоб жила моя сім’я.

Я вже не сплю, живу єдиним днем,
Та й жити вже, на жаль, не має сили,
Вмиваюсь кров’ю і нічним дощем,
І думаю, чому мене не вбили?

Навіщо я страждаю в сирій ямі,
За що катують нелюди мене?
За те що Батьківщину захищаю,
Не вірячи, що скоро все мине.

Не вірю я, а мріяти боюся,
Бо мрії для дітей, а в нас лише бажання,
І поки я в полоні за життя борюся,
Ви помоліться, за мої страждання

 

Ведучий 2 Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє.

 Ведучий 1 Хай пам'ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.

Ведучий 2 Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню-частинки вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто навічно пішов   від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам’яті!

 

(учні виходять із свічками по одному стають)

 

Запалимо свічку Пам’яті!

Запалимо свічку Єдності!

Запалимо свічку Надіїі!

Запалимо свічку Миру!

 

 

 

 

 

Молитва за Україну

Отче наш! 
Молимось до тебе за мир і спокій 
для нашої великої єдиної родини
Дай нам Боже жити в любові до ближнього, 
у повазі прав і свобод кожного, 
не розпалюючи непремиренності.
Царю Небесний!
Вірю в нашу єдність, бо це велика Сила Твоя!
Вірю, в силу духу нашого, бо це є Чудо Творіння Твого!
Вірю, що ці слова зупинять темні сили 
Нехай ця битва на небі буде на перемогу Світла!
Слава Тобі, Боже!
Хай животворна роса впаде на наші землі
Нехай вгамується розбрат
Нехай зникнуть заздрощі й розпалення пристрастей
Щоб полюбили ми один одного
І, як одне ціле, перебували в Тобі.
І допоможи нам знайти примирення.
Захисти найменш захищених. 
Осуши сльози заплаканих, 
Скріпи віру тих, які сумніваються
Пошли в наші серця любов один до одного, мир і спокій.
Господи! 
Благослови Україну і всі родини наші 
Навчи нас не продавати свою совість ні дешево, ні дорого.
Захисти нас від ворогів видимих і невидимих, 
що хочуть поневолити нас.
Дай нам, Боже, жити вільним життям 
Дай кращу долю нашому народу
Дай нам єдність, мир і спокій
Господи! Збережи Україну
Боже, прийми мою молитву ( Всі разом: )
За Україну! За Мир! і Спокій!(Руки підносять до неба)
За Україну! За Мир! і Спокій! (Руки складають в долоні)

 За Україну! За Мир! і Спокій! ( Руки складають на грудях)