Позакласний захід "Вибрані місця із творів Гоголя, або святкуємо по – гоголівськи..."

Про матеріал

Позакласний захід для учнів 5-11 класів.Літературно-музична композиція з елементами інсценування. Позакласна діяльність спрямована на забезпечення потреб особистості у творчій самостійній діяльності за інтересами, стимулювання її творчого самовдосконалення.

Перегляд файлу

Костиря С.Г.

вчитель зарубіжної літератури

Червонокам’янського НВО

Олександрійської районної ради

Кіровоградської області

Вибрані місця із творів Гоголя, або святкуємо по – гоголівськи...

Мета: познайомити учнів із творами великого російського письменника 

            М.В.Гоголя, показати майстерність автора у зображенні українських

            мотивів і національного колориту у творах; формувати патріотичні

            почуття.

Обладнання: портрет М.В.Гоголя, книжкова виставка – різні видання збірки

           «Вечори на хуторі біля Диканьки», ілюстрації до творів; ноутбук,

           фонограми

 

Читач. Це що за новина! Що це за «Вечори на хуторі біля Диканьки»? І жбурнув їх у світ якийсь пасічник! Ще мало обідрали гусей на пера і переве­ли ганчір'я на папір! Ще мало народу, всяких чинів і зброду, заляпали пальці в чорнило! І була ж охо­та у того пасічника піти слідом за іншими...

Рудий Панько. Ей, друже, зачекай, чого сва­ришся? Я не якийсь там пасічник. Я — поважний чоловік. Прошу шанувати і милувати — пасічник Рудий Панько. А вечори-то не якісь, а дивні, каз­кові трохи і водночас реальні — то збірка ціла повістей.

Читач. То це ще й не один твір?

Рудий Панько. Авжеж, їх ціла низка. Якби про­читав, то попав би на Сорочинський ярмарок, на свято Івана Купала, дізнався б,що діється в Україні в ніч перед Різдвом, почув би історію бандуриста про двох братів...

Читач. Зачекай, а хіба не ти їх написав?

Рудий Панько. Ні, друже. Талановита людина їх написала — Микола Гоголь. Але тобі ж однаково.

Читач. Постривай. Уже цікаво. А скажи, чого ж ти їх розказуєш?

Рудий Панько. О, то ціла історія! Неподалік від Василівки, батьківщини Гоголя, де провів він своє дитинство, розкинулась Диканька — родове гніздо Кочубеїв, овіяне давніми легендами, із старим ду­бовим лісом, в якому любив гуляти молодий панич. Цей дорогий куточок і став місцем подій ряду повістей Гоголя і самобутньою назвою його збірки. Оповідати далі?

Читач. Так, прошу.

Рудий Панько. Мій «батько»-автор забажав залишитися інкогніто, так йому, чув я, порадив товариш. Я — його псевдонім. Кажуть, що Панько — це від діда автора, Афанасія Панасенка, скорочено — Панька, а Рудий — бо мав руде волосся.

Читач. Ото диво! Бачу, автор твій — чоловік розумний...

Рудий Панько. Розумний і старанний. А ще й працьовитий. Щоб написати все це, він просив матір, друзів, знайомих, щоб у листах повідомляли йому про звичаї, обряди, що були на українських землях. Багато книжок перечитав він на ці теми. Казав, це йому конче потрібно. Тепер я зрозумів навіщо. Бо про все: Україну, українців, пісні їх, ле­генди — все це мені доручено переповісти.

Читач. Гарно розказуєш. Може, і мені хоч одну історію переповіси.

Рудий Панько. Можна, а яку не знаю: бо розка­зую я історії веселі, кумедні, дивакуваті, а страшні, де нечиста сила, відьмаки, — їх хай читають самі.

Читач. А чому ?

Рудий Панько. Не з моєю вдачею у таких спра­вах ладу шукати.

Читач. Розкажи хоч трішечки про ті твори...

Рудий Панько. Слухай

Ведучий. На ярмарок! Благослови­лося на світ. Виткнуло заспаний пи­сок сонце, стьобнуло проміння по луках, степах, садках, левадах. І вид­но: аж-аж-аж ген до того ліска, куди око дістає, дорогою вози потяглися. І кіньми, і волами, і коровами... І гар­би, і вози, і возенята. З товаром, з сіном, з соломою... І дорога вже не дорога, а строката величезна гадюка, жива і покручена, що ото за той лісок не поспішаючи полізла. І де її голова, і де хвіст — невідомо, бо аж за лісок вона потяглася, а хвіст аж за тим па­горбом, десь там іззаду. Пливе річка селянських возів. На ярмарок... І їдуть, і їдуть, і їдуть...

Хлопчик (вбігаючи). Приїхали!

Ведучий.

Люди коні розпрягають,

 Покупців закликають.

Продавець.

Гей, старі і молоді,

Швидше йдіть до нас сюди!

Тут у нас і тари-бари,

Всякі різнії товари!

Буде на базарі

Всяких страв багато:

Шинка і кровянка

І міцна запіканка,

Голубці і капуста

Й начинена гуска,

Буде риба й порося,

І худобина уся.

Ведучий.

Покупці ідуть,

В продавців товар беруть.

Люди горщики ховають,

Та погоничам моргають. (Ідуть покупці й дивляться товари).

 1-й продавець. Горіхи, горіхи! 10 копійок жменя!

2-й продавець. Цибуля! Най­краща в світі цибуля! Солодка, як мед!

3-й продавець. Бублики! Дуже круглі і дуже смачні!

4-й продавець. Тютюн заморський! Купуй, не пожалкуєш!

Ведучий. І гріх, і людям насміх, чи не так?

Продавали овочі, фрукти, худобу, торгувалися, сварилися, сміялися.

Тітка сидить з горщиками.

Молодиця. Тітко, за 2 копійки віддасте?

Тітка. За 3 копійки.

Молодиця. Тіточко, та він же ху­денький.

Тітка. Бери, він міцненький.

Молодиця. Віддайте за дві!

Тітка. Буде і за три копійки. Та йому ціна п'ятак, а я вже по-божому віддаю за три!

1-й покупець.  А скільки ваша корова дає молока?

1 –й продавець. А хіба ми його бачили?

 

2-й покупець. Кумасю, а чого це ва­ша курка така синя?

2 – й продавець. Дізналися б ви про свою ціну, теж посиніли б!

 

3-й продавець. Яблучка, купуйте, дуже смачні яблучка!

3 – й покупець. А чому це вони такі до­рогі?

4-й продавець. Бо з чужого садка крадені!

 

Ведучий. Так починається ярмарок, — шумне, веселе свято, повне сміху, пісень і гумору. Торгівля йшла ціка­во, приправлена то байкою, то жар­том, а то й сваркою, або навіть бійкою. Продавали й купували все: від шила до воза, від курки до коро­ви, продавали навіть, кого б ви дума­ли? Чоловіків.

Пісня «Ой там на веселім  базарі».

Ой там на веселім базарі

Лежебоку молодого продавали.

Стали думать і гадать

Що за нього можна дать.

 

Ой радились ми говорили

Та й на тому разом порішили:

Лежебоку не продать,

Бо не хочуть купувать.

 

Ой там на веселім базарі

Нечипурика малого продавали.

Стали думать і гадать

Що за нього можна дать.

 

Ой радились ми говорили

Та й на тому усі разом порішили:

Нечипуру не продать,

Бо не хочуть купувать.

 

Ведучий. На базар ходили й старі, й молоді, і самі, і з дітьми, в яких розбігалися очі від такого багатства і різноманітності кольорів і товарів. А як гарно вміли закликати покупців!

5 – й продавець.

Водичка, водичка,

Умий своє личко,

Щоб очки блищали,

Щоб щічки червоніли,

Щоб губки сміялись,

Щоб зубки кусались!

 

6 – й продавець.

Валянки,валянки,

Невеличкі валянки.

На швидкі ніжки

Нашому Грицю!

Ніжки гарцюють,

Ручки танцюють.

Валянки нові,

Гриць чорнобровий!

 

7-й продавець.

Свистульки для дівчаток,

Свистульки для хлоп'яток!

Подарунки дітям

Від лісових звіряток!

 

8-й продавець.

Медяники, медяники!

Найсмачніші медяники!

Хто медяників не купить,

Той не буде вище пупа.

А хто медяника з'їсть,

Підросте на метрів шість!

 

З іншого боку тягнеться віз. Біля нього йде дуже втомлений Солопій. Він лівою рукою обтирає піт, що градом котиться з його смаглявого обличчя. На возі сидять Хівря і Параска. Па­раска - молода красива дівчина з «круглим личком , з чорними бровами., .із зав'язаними на голові червоними і синіми стрічка­ми,... із довгими косами і пучком польових квітів. Хівря сидить зверху в пишній шерстяній зеленій кофті... у дорогій плахті... і в ситцевім барвистім очіпку».

До воза підходить парубок.

Парубок. Гарна дівчина! Я віддав би все своє господарство, щоб поцілувати її. А он попереду й дия­вол сидить.

Хівря. Щоб ти подавився, пас­кудний бурлако! Щоб твого батька горшком по голові стукнуло! Щоб він посковзнувся на льоду, антихрист проклятий! Щоб йому на тім світі чорт бороду обсмалив!

Парубок. Ач, як лається! І язик їй, столітній відьмі, не заболить ви­мовляти такі слова.

Хівря. Столітній! Поганцю! Шибенику нікчемний! Я не бачила твоєї матері, та знаю, що погань! І батько погань! І тітка погань! Столітній! У нього молоко ще на губах ...

Парубок відходить і зустрічає Солопія.

Парубок. Ти, певно, чоловіче добрий, не знаєш мене, а я тебе одразу впізнав.

Солопій. Може, і впізнав.

Парубок. Коли хочеш, то й як звати, і на прізвище, і всяку всячину розкажу: тебе звуть Солопій Черевик.

Солопій. Так, Солопій Черевик.

Парубок. А придивись-но гарненько: чи не впізнаєш мене?

Солопій. Ні, не впізнаю. Не в гнів сказати, на віку стільки довелось надивитися пик усяких, що .чорт їх і при­гадає всіх!

Парубок. Шкода, що ти не пригадуєш Голопупенкового сина!

Солопій. А ти ніби Охрімів син?

Парубок . А то хто ж? Хіба тільки лисий дідько, як не він.

Обнімаються і цілуються.

Ну, Солопію, ото, як бачиш, я й твоя дочка покохали одне одного так, що хоч би й вік жити вкупі.

З'являється Хівря. . 1

Солопій. Ну, жінко! А я знайшов жениха дочці!

Хівря. Ото, якраз до того тепер, щоб женихів шука­ти! ... Гадаю, голодранець із голодранців.

Солопій. Е, як би не так, подивилась би ти, що то за парубок! Сама свитка більше коштує, ніж твоя зелена кофта й червоні чоботи. А як сивуху знаменито хлище! ...

Хівря. Ну, отож: йому п'яничка та волоцюга, то й його масті. Б'юсь об заклад, якщо це не той самий шибеник, що вчепився до нас на мосту. Шкода, що й досі він мені не попадеться: вже б я йому далася взнаки.

Солопій. Та що, Хівре, хоч би й той самий; чому ж він і шибеник?

Xівря. Е! чого ж він шибеник? Ох, ти, безмозка! Чули? Чого він шибеник?

Солопій. А все ж я не бачу в ньому нічого поганого; хлопець хоч куди! Ото тільки, що заліпив був на мить мармизу твою гноєм.

Хівря. Еге! Та ти, я бачу, й слова не даси мені сказа­ти! А що це воно таке? Коли це було таке з тобою? Ма­буть, встиг уже сьорбнути, не продавши нічого...

Солопій. Боже ти мій. Господи, за що така напасть на нас, грішних! І так багато всякої погані на світі, а ти ще й жінок наплодив!

Ведучий.   А   тим   часом   сонце піднімається високо-високо.  А чи любите ви  святкувати? А знаєте як святкують на Україні?

Сьогодні Новорічна ніч... Саме цієї ночі ще з давніх-давен траплялись дива та інші неймовірні історії. В ніч під Новий рік все неживе оживає: говорять дерева і птахи, риби і звірі.

Дівчата з парубками збираються, щоб у веселій компанії зустріти Новий рік. І важко розказати, як добре вештатися такої ночі між юрбою дівчат, що регочуть, і між парубками, охочими на всілякі жарти й витівки, які тільки може навіяти ця ніч, що весело сміється.

Всяка нечисть, як і в старі добрі часи, і собі з'являється на білий світ» аби побіснуватись в останню ніч старого року. Ось і сьогодні дівчата та парубки,.. Та що це?..

У залі поступово гасне світло. На сцені мі­сяць, зірки, З'являється Солоха. Вона, весело пританцьовуючи, намагається вкрасти зірки. Згодом з'являється Чорт, Він спробував украс­ти місяць, але обпік руки. Згодом Чорт починає загравати із Солохою. їхнє за­гравання поступово переходить у та­нець.

І ведучий. У великий світлий час

                    До нашого села запрошуємо вас!

ІІ ведучий. Хутір цей кругом далеко знають,

                     Добрі люди до Диканьки завітають.

І ведучий.Стоїть Диканька під горою у долині,

                   У вишневому садочку у калині.

ІІ ведучий. Сьогодні до нас в гості завітайте

                    І разом з нами свято зустрічайте.

І ведучий. Розповімо, якщо цікавить вас,

                    Які пригоди трапились у нас.

ІІ ведучий. У зимовий, тихий час

                    Темна ніч прийшла до нас.

                    В небі місяць пропливає,

                    Та зірки яскраві сяють.

  І ведучий.  Піднялася від землі

                     У небо відьма на мітлі.

                      Зірки з неба позбирала,

                      Собі в торбу заховала.

  ІІ ведучий.  А з другого боку – біс,

                         теж собі у небо ліз.

                       Із Солохою зустрівся

                       біля неї зупинився.

Чорт. Заховаю місяць ясен серед ночі,

           Нехай буде темно хоч витрішкуй очі!

           Нехай буде темно – мені горя мало,

           Тільки би Солоха мене шанувала.

Солоха. Сьогодні я мало шкоди наробила,

             Збирайся до мене вся нечиста сила!

             Підійди до мене милий мій чорточок,

             Та й підемо разом з тобою в таночок.

Чорт (до Солохи). Дозвольте ручку, пані!

Солоха. Візміть!

Чорт(цілує руку) Ох!       

Під кінець танцю Чортові вже вдається вкрас­ти місяць, якого він потім сховав у торбу. Настає темна ніч. Підіймається хуртовина. Усі зникають.

 

Oксана (Підбігає до дверей) Ну, хвалити Бога, хоч батька вирядила: пішов до дяка на ковбасу. (Прибирає зі столу). А мені й на руку. Ось парубки з дівчатами не­забаром надійдуть: колядувати підемо! (Підскакує). Весело! А як ті парубки упадають за мною, як залиця­ються! І чого їм далася я? Хіба в нас на селі мало дівчат-красунь? Одарка, Маруся, Пріська, Горпина... Чим не дівка? Так ні: Оксани - таки, та й Оксани! І сама не знаю, чого їм від мене треба? (Всміхається). А надто отой Вакула-коваль... як гляне на мене, то мов несамо­витий... Вакула, то справді козак: огрядний, дужий! От такого до рук прибрати! Тільки батько мій коли б, Гос­поди, не нашкодив!.. Він такий на того Вакулу лютий, та все підходить до його матері, Солохи, - либонь хоче з нею женитися?

(За кулісами чути колядку).

Оксана (прислухається). Ох, мені лишенько! На селі вже й колядок почали, а я ще й не прибрана! (Кидається до скрині,- потім прислухається й каже). Ні, це не наші! (Виймає керсетку, сережки, дукачі й на­мисто). А що, хіба керсетку червону надіти? Чи до ли­ця ж вона буде? (Одягає й підходить до дзеркальця). І що людям здумалося розславити, ніби я хороша? Бре­шуть люди - я зовсім не гарна! (Надіває перед дзеркаль­цем намисто, сережки, скидає на плече косу). Не гар­на. .. не гарна.

(Заглядає Вакула).

Вакула. Красуня! І яка хвалькувата! Чи не годину стоїть, милується перед люстерком і не намилується, та ще й вихваляє себе вголос!

Оксана (обернувшись, побачша Вакулу, скрикнула й суворо до нього). Ти чого сюди прийшов? Забаглося, щоб вигнала за двері коцюбою? Ви всі мастаки підси­патися до нас. Одразу пронюхаєте, коли батьків нема вдома. О, знаю я вас! (Зовсім іншим тоном). Скриня моя готова?

Вакула. Буде готова, серденько моє, після свят буде готова. А як буде розмальована! Хоч всю околицю обійди своїми біленькими ніжками, не знайдеш такої. По всьому полю зацвітуть червоні й сині квіти. Горіти­ме, як жар. Не гнівайся ж на мене! Дозволь хоч погово­рити, хоч подивитися на тебе!

Оксана. Хто тобі забороняє, говори, дивися!

(Сідає перед люстерком).

Вакула. Дозволь і мені сісти біля тебе!

Оксана. Сідай!

Вакула. Чарівна, люба моя Оксано, дозволь поцілу­вати тебе!

(пригортає дівчину до себе).

Оксана. Чого тобі ще забаглося? Йому як мед, то й ложкою!

(Звуки заметілі. Тупіт біля хати).

Оксана. А ось і дівчата, і парубки! От погуляємо!

Вакула. Тобі весело з ними?

Оксана. Та вже веселіше, ніж з гобою, (кидається назустріч хлопцям і дівчатам).

(Колядки, жарти, дістають наколядоване).

Оксана. Одарко! В тебе нові черевички! Ой, які ж гарні! І золотом шиті! Добре тобі, голубко, маєш тако­го чоловіка, що все тобі купує, а мені нікому дістати такі славні черевики.

Вакула. Не журися, моя люба Оксано! Я дістану тобі такі, яких жодна панночка не носить.

Оксана. Ти? Хотіла б я бачити, де ти дістанеш чере­вики, які б могла я взути на свою ногу! Хіба принесеш ті, які носить сама цариця...

(Сміх. Вигуки: «Ач, яких захотіла!»)

Тільки таких! Будьте всі ви свідками: коли коваль Вакула принесе черевички, які носить сама цариця, то даю слово, що тієї ж миті вийду за нього заміж.

(Сміх, вигуки, співи. Юрба виводить Оксану).

Вакула. Смійся, смійся! Я сам сміюся з себе! Думаю і не можу второпати, куди мій розум подівся.

Ведучий Поки наш герой подорожує до Петербургу в пошуках черевичків для коханої Оксани, ми з вами давайте заглянемо у вікно невеличкої хати, що у Диканьці.

 

Гоголь Русского человека в «Мёртвых душах» испугала его  ничтожность, чем все его пороки и недостатки. Явление замечательное. Но… никто из моих читателей не знал того, что, смеясь над моими героями, он смеялся надо мной.

Эх, тройка, птица тройка, куда ж несёшься ты…

Посмотреть  бы на эту землю во втором тысячелетии от рождества Христова…

(Звучить музика до пісні «Сонце низенько».На сцені зявляється юнак і дівчина

одягнені яскраво, по-сучасному).

Она. Знаете ли вы украинскую ночь? О, вы не знаете украинской ночи. Всмотритесь в нее: с сере­дины неба глядит...

Он. ...Американский спутник. Глядит и всех нас видит.

Она. Земля вся в серебряном свете...

Он. ...Ночных киосков.

Она. И чудный воздух и прохладно-душен и полон неги и...

Он. ... Движет океан винно-водочных благоуха­ний.

Она. Чудеснейшая ночь! Очаровательная ночь.

Он. Недвижно и тихо стали менты, полные мрака.

Она. Неназойливо громко звучит мелодичный мо­тив с волшебным текстом.

Он (поет). «В голове ни бум-бум, малолетка дура-дурой...»

Она. А юные вдохновительницы автора бессмерт­ной песни лениво лепечут матами сквозь сигаретный дымок, будто сердясь и негодуя, когда прекрасный ветреник...

Он. «Крутой мэн, кавказец, обняв их подругу, га­зует на новом «Форде».

Она. Да, и какой нерусский не любит быстрой ез­ды.

Он. А вот из подкатившего такси «грациозно» вы­валивается основательно «поплывший» мужчина с тяжелым портфелем в руке.

Она. «Ревизор», наверное... Весь ландшафт спит. А вверху все дивно и торжественно.

Он. А внизу подростки разбираются из-за бутыл­ки пива.

Она. Сыплется величественный гром украинского соловья...

Он. ... Но его не слышат «мертвые души» двух уколовшихся наркоманов у подъезда девятиэтажки...

Она. Песни умолкают.

Он. Народ, набив животы мивинной лапшой, а го­лову мыльными сериалами, мирно засыпает у голу­бых... и цветных... экранов телевизоров.

Она. Благочестивые люди уже спят. Где-где све­тится только окно. Это школьный учитель проверяет сочинение по Гоголю.

Он. Тройка»! Опять «тройка»!

Она. Эх «тройка», птица-«тройка», кто тебя выду­мал? Не так ли и ты, Украина, как эта непроходимая «тройка»? Куда несешься ты? Дай ответ?.. Не дает ответа...

Ведучий. Минуло понад два сто­ліття, а ми в захваті від творів Гоголя. Ми сміємося, замислюємося, перебуваємо під впливом його думок. Я думаю, що це все че­рез те, що Гоголь — справжній геній.

Ведучий. Великі митці належать усім. Що стосується Гоголя, то його твор­чість — це надбання двох культур: російської та укра­їнської. Гоголь народився на Полтавщині, увібрав у себе дух традицій україн­ського народу, його співучу мову. А от як художник сло­ва сформувався у туманно­му Санкт-Петербурзі.

Я думаю, не треба поді­ляти Гоголя на свого та чужого. Гоголя потрібно читати, вивчати і... лю­бити.

 

Читач. Гарні речі, треба прочитати.

Рудий Панько. Ото бери книгу і читай, коли хочеш.

Читач. Хочу і йду шукати Гоголя.

Рудий Панько. Друзі! А ви знайшли Гоголя? Впевнені, що так ?!

 

Ведучий. Життя Гоголя є прикладом  великого служіння мистецтву, подвигом самопожертви заради нього. До цього подви­гу письменник готувався свідомо і заздале­гідь. Про це свідчить поетичне звернення  молодого Гоголя (ще до 1834 року): 

 

  Гоголь «У ног моих шумит моё прошедшее, надо мною  сквозь туман светлеет неразгаданное будущее. Молю тебя, жизнь души моей, мой гений. О, не скрывайся от меня, пободрствуй  надо мною в эту минуту и не отходи от меня весь этот так заманчиво наступающий для  меня год. Какое же будешь ты, моё будущее? Блистательное ли, широкое ли, кипишь ли  великими для меня подвигами или... О, будь  блистательно, будь деятельно, всё предано  труду и спокойствию...».

 

Ведучий. Здається, що з далекого минулого Гоголь  звертається до нас з вами, нагадуючи про  велику відповідальність кожного за своє  життя і той внесок, який ми робимо в загальне життя всіх. Тож читаймо й перечитуймо твори нашого великого Вчителя, намагаймося увійти в його світ, «відчути його і багатогранність, і неповторну красу».

 

doc
Додано
30 липня 2018
Переглядів
408
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку