Позакласний захід "Вишиваємо пісню" (захист творчого колективного проекту)

Проект «Вишиваємо пісню»

Мета: Національне виховання учнів. Формування етнічної свідомості майбутнього покоління, що є базою національної свідомості, залучення до народного мистецтва, виховання патріотизму та естетичних почуттів, сприяння пізнанню рідної культури шляхом поєднання засобів української вишивки та народного вокально-музичного мистецтва.

Сцена  прикрашена  вишитими рушниками, серветками; в кутку стоїть піч. На столі — ваза з квітами. Хліб, сіль на рушникові. На стіні напис:

                     Ну де ще є така чарівна пісня,

  Серед яких на світі славних мов?

   То серце від журби неначе стисне,

   А то — навіє радість та любов.

 

Мій рідний край

Моя земля, моя родина

Нас всіх єднає ненька Україна!

Хід свята

Звучить пісня(запис)Н.Матвієнко «Роде наш прекрасний»

               Доброго дня всім, хто тут зібрався нині!

               Доброго дня всім, хто в гості завітав!

              Доброго дня, великій цій родині!

               Шановні гості, ми вітаємо вас!

               Ми раді Вас вітати у нашій світлиці

        І дарувати хліб із золота – пшениці,

        Щоб хліб святий був завжди на столі,

        Й щасливі були всі на українській цій землі.

             ( Вручають коровай)

Вчитель  Шановні друзі, гості нашого свята Ми всі – представники великої родини нашої матері-батьківщини України. Родина до родини – то і є народ.

  Як могутня ріка бере силу з маленьких джерел, так і наша культура збагачується за рахунок родинної історичної спадщини – традиціям, національній символіці, декоративно-ужитковому мистецтву,  української пісні.

Людина i праця, людина i пiсня, людина i витвiр мистецтва - це все                                                                                                     вiчне, безсмертне, щось своєрiдне i глибоко вражаюче. Наш український народ працьовитий, щедрий на таланти, здiбний, обдарований. Якщо працювати - то до сьомого поту, якщо спiвати - то дзвiнко, розложисто, якщо творити щось - то неповторно, захоплююче. .

Народне мистецтво, яке передавалося із покоління в покоління століттями, завжди було і є ґрунтом для спілкування людей, джерелом пізнання історії, культури далекого минулого.

З далекого минулого прийшло до нас  рукоділля  -  в’язання, вишивання, різьблення, ткацтво.  Виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі.

Українські люди дуже роботящі і працелюбні. А ще люблять вони співати.  Саме пісня допомагає нам у будь-якій справі, навіть непосильній.  Тому й не дивно, що з давніх-давен українці жили піснею. Коли їм було сумно — звучали сумні пісні. Коли працювали — звучали веселі пісні, які звеселяли їхню працю.

Саме пісні та праці ми присвячуємо наш  колективний  інтегрований проект «Вишиваємо пісню»Пісня – це наша історія, це духовний символ українців, це життя. Пісню можна проспівати, прочитати, змалюти,театралізувати.  А чи можна її вишити? Разом із учнями 5- 8 класів ми спробували це зробити. Починаючи з 5 класу на уроках трудового навчання ми знайомимося з поняттям «проект», «проектування» та етапи проекту. (Коротко проаналізувати етапи проекту «Вишиваєм пісню» мета, завдання) Ми підійшли до завершення нашої роботи  Запрошуємо на  презентацію проекту .
 

Учень 1

Україна – край гарячої любові до волі, до свого народу, до своєї землі.

Учень 2

Все це збереглося в народному мистецтві та пісні, що передається нам з покоління до поколінь.

Учень 1

Ще Григорій Сковорода учив пізнавати свій народ і в ньому самого себе. Протягом багатьох століть український народ боровся за свою незалежність, за свою культуру, за своє право бути народом. І рідне слово та народна пісня не дали йому загинути. Пісні донесли до нас із сивої давнини культуру і самобутність наших пращурів. Все життя українця: від колиски і до самої смерті супроводжується піснею. Такі вже ми є: співаємо у великій печалі і в годину душевного піднесення.

Учень 2
    З дитинства співаєте і ви. Спочатку дитячі пісеньки, веснянки, щедрівки, колядки – все це наше духовне багатство.
        Дні дитинства, наче плин води,
        Проліта дитинство, так у спадок
        Зостається материна пісня, повна згадок,
        Пам`ять зостається назавжди.(пісня-танок «Ой єсть в лузі калина»)

Учень 1
   Українська пісня! З давніх-давен пісня виражала радість і смуток, сподівання і мрії про майбутнє. Народна пісня – дорогоцінне надбання народу, нев`януча краса його духовності. 

Українська пісня... Ніжна, лірична, весела, жартівлива, сумна – вона викликає в душі людській найскладніші, найглибші почуття і прагнення всього, що є кращого в людині, що підносить її до вершини людської гідності, до людяності, до творчості.
Наша пісня живить український дух! Доки живе пісня, доти живе і народ.
    1.Пісне! Велична рідна пісне!
    В тобі є все: і древня наша слава,
    Володимира хист і мудрість Ярослава,
    І наших прабатьків ворогування злісне.
    І Богдана розвага,
    І Богуна відвага
    І Дорошенка розум, і хитрощі Мазепи,
    І гомін гір, і блискіт зір,
    І шум лісів, і розмова степу.
    І материна любов, і жар палкий кохання
    За свободою жаль і мрії про свободу.
    І весь наш біль, всі наші сподівання.
    Ти – дзеркало душі. Країни та народу!
 Учень 2 Не лише в пісні українці передавали  нам історію, багато чого можна прочита і в українській вишивці. Майже кожна область, кожен регіон, часто і окремі села, від матері до дочки передавали свої узори. Тому за кольором , орнаментом вишивки завжди можна визначити місце її виготовлення. Здебільшого в Україні  переважали вишивки червоними та чорними нитками.

Учень 1: Але ми впевнені, що в невичерпній скарбниці духовної культури нашого народу буде і надалі розвиватися винятково важлива її частина – вишивка, адже з нею пов'язана вся багатовікова історія українського народу, його творчі пошуки, радість і горе, його перемоги і поразки, сподівання на майбутнє, а  сама вишиванка - це духовний символ українського народу, рідного краю, батьківської оселі, тепла материнських рук.                           

 

 2.Веселкою сплелися кольори 
   На вишиванці, наче доля. 
На ній — тобою прожиті роки, 
Усі достоту, з радощами й болем. 
Усе на ній: вечірняя зоря, 
І росами умите раннє сонце, 
На ній і сльози, й посмішка твоя, 
Хатинка рідна і твоє віконце. 

3.Ми, українці, нація прадавня,                  
На цій Землі — багато тисяч літ.
Культурою й традиціями славна,
І багатющий в нас духовний світ.

4.В нас звичаї свої, неписані закони,
По них пізнає українця вся земля.
Своє світосприймання й заборони

Як і свої ліси, річки й поля...
Свої казки, легенди і повір’я,
Дотепні жарти і слова ясні,
Своя хатина біла і подвір’я,
І неповторні, трепетні пісні.

 

5.Усе, що є в нас, в праці здобували,
Пройшли дорогу в світі нелегку.
Та завжди хлібом друзів зустрічали
На вишитому шовком рушнику..
Народ цінує землю цю єдину,
В якій коріння наше з правіків.
Вітчизну любить і свою родину,
Бо тут народжений й життя прожив

 

Пісня « Розкажи про Україну»

 

   Учень 2  Микола Гоголь говорив, що дзвенить піснями Україна, бо народні пісні для України – все: і поезія, й історія, і батьківська могила. Яке ж це диво-дивне – народна пісня. І яку силу таїть вона в собі! Через усі війни, злидні й поневіряння пісня залишається жити. Вона нездоланна й безсмертна, як народ, що її породив.
  

6. Я вірю —

у нас, на Вкраїні,

і колосся співає,

і тополя співає,

і небо...

Співає все-все —

тільки слухайте]

І почуєте безліч пісень,

різних пісень,

бо тополя, колосся і небо

завше співають по-своєму.

І доведене дивне вченими:

рослини краще ростуть під музику.

Так ось чому на моїй Україні такі пшениці!

І коли розпочинаються жнива,

вся Україна пахне пшеницею,

тоді і квіти пахнуть пшеницею,

тоді і городи пахнуть пшеницею,

і води, м'які, дніпрові, і зорі

пахнуть тоді пшеницею.

А коли заспівають дівчата,

я чую, як їм підспівують

і тополя, й колосся, і небо,

і води дніпрові, і зорі...

Так ось ти яка, Україно,
диво пісенне моє!

Учень 1. Українська пісня! Райдужна душа нашого народу. Це сміх і сльози, це туга і надія, це символ краси. Співали навіть тоді, коли не було і крихти хліба в господі. Бо пісня — це ще й духовний хліб.  Співаючи ,  дівчати та жінки, займалися вишиванням . Вишивали кожну вільну хвилину, на вечорницях і вдосвітках, довгими осінньо-зимовими вечорами.

Учень 2. Давайте заглянемо бодай краєм ока в українську хату давніх часів.

 

(Українська хата. Дівчата  вишивають, співають « Ой у гаю при Дунаю».)

1 -  Гай-гай, скільки тих пісень знає наш народ! Адже пісні, які склав народ, передаються із уст в уста тому і називаються називаються народними. Вони дуже різноманітні за своїми жанрами, кажуть люди, що їх понад 200 тисяч. Чи, може, вигадують?

2.  Та ні, правда. Ось поміркуй: календарно-обрядові  пісні — це ж і колядки, і щедрівки, веснянки, русальні та петрівочні пісні, купальські, жниварські.

3. Так, так,  а щей  історичні, баладні, козацькі, чумацькі…

4. А родинно-обрядові? Це ж і весільні пісні, і голосіння. Скільки ж це разом виходить?

5. Свят, свят, свят. Хай усі люди довго живуть і здорові будуть, бо світ білий такий гарний! А про весілля нам ще рано думати.

6. Ато рано! Чому ж парубки табунами попід вікнами ходять? Чи чуєш? Наче по призьбі коні стугонять.

(Стукають хлопці, заходять до хати.)

 Хлопець 1. Добрий вечір, дівчата, чи пустите до хати?

Дівчина 2.  Доброго здоров'я. Заходьте, коли не жартуєте.

Хлопець 2.  А парубок без жарту, як козак без люльки.

Дівчина 3. Хай козак не курить — а люльку має, а парубок хай і серйозний, а жарти знає.

Хлопець 3

— Оце товк я мак, а за ступою плаче дяк.

Чого, дяче, плачеш?

— Мишка вкусила.

— А де ж тая мишка?

— В печерку побігла.

— А де ж тая печерка?

— Водою залило.

— А де ж тая вода?

— Віл випив.

— А де той віл?
— Черва розточила.

— А де ж вона ділась?

— Кури поклювали.

— А де тії кури?

— За ліс полетіли.

— А де той ліс?

— Сокирка зрубала.

— А де та сокирка?
— У море упала.

— А де теє море?

— Квітками заросло.

— А де ті квітки?

— Дівчата порвали.

— А де ті дівчата?

— Хлопці побрали.

— А де ж тії хлопці?

Хлопець 4. На війну рушали —та пісні співали, а ви їх пригадайте та з нами заспівайте.

(Учні виконують пісню «Їхав козак за Дунай».)

Хлопець 5. А що ви, дівчата, тепер поробляєте довгими вечорами? Покажіть своє шиття, може, і я хоч хрестика нашию, хай вам на згадку залишиться.

Дівчина 4. Не жартуй. Ми про пісні говорили,  тай вирішили улюблену пісню вишити . Скільки-то їх наш народ знає, може, 200 тисяч!

Хлопець 2 . Ага! Ще більше! Один мій дід Оверко скільки їх переспівав, як молодим чумакував. Знає він і козацькі, і чумацькі, і кріпацькі, і бурлацькі, і рекрутські та солдатські, і наймитські та заробітчанські — усі соціально-побутові пісні. А як стане коломийки співати та підтанцьовувати, то наче йому не дев'яносто три, а лише сімнадцять.
Дівчина2. А моя баба Ганна балади любить. Скільки в них і болю, і туги, і краси. Послухаєш — аж душа ятриться та кров'ю обкипає. Ото силу мають наші пісні!

Хлопець 1. То чого його в хаті сидіти? Гайда на вулицю до хлопців та дівчат пісень співати!
Дівчина 3 . То йдіть собі, а ми лишимося вдома господарювати.

(Дівчата співають пісню « Чи я не хазяйка?»)

Хлопець4 . Радісніше з піснею живеться, забуваєш прикрощі, горе, біду. Чому український народ  такий співучий?  А нашу пісню чому  називають солов`їною?

Дівчина 6. Я знаю. Мені бабуся легенду розповіла. Ось послухайте, я й вам розповім. Кажуть, що солов`ї навчилися співати в українців. Колись вони не жили в Україні, літали по всьому світу, збираючи пісні для індійського царя, у саду якого жили. Залетів якось один соловей на Україну і сів спочити у якомусь селі. На той час всі люди були у полі і не було чути ні музики, ні пісень. “Що то за люди живуть тут?” – подумав соловей. Настав вечір, люди поверталися з поля додому  і ожила в полі, на сільських вулицях пісня. Соловей теж заспівав свою і звеселив людей. Забувши про втому, вони так заспівали, що зачарували піснями солов`я. Полетів соловей до царського саду і там заспівав українські пісні так, що цар втратив спокій і звелів лише йому співати у своєму саду. Зачудовані солов`ї полетіли весною на Україну, щоб висиджувати пташенят і слухати найчарівніші в світі пісні.
Дівчина4. Гарна легенда, аж самій співати хочеться.

Дівчина1 . А давайте заспіваємо!

(Ансамбль дівчаток виконує пісню «Вишиванка».)

Хлопець2. Гарно ви, дівчата, співаєте, але не дуже. Ось я вчора на тому кутку співав — краще за всіх. А як утнув гопака — ніхто не перетанцював. А як загадки став їм загадувати...
Дівчина5. Ой, не хвалися! Чи не Семена Хвалькуватого ти онук?

Хлопець4. То це мій дід хвалько? Ану спитайте, де він тільки не бував: і у Турції, і у Німеції, і у Хранції — Крим і Рим пройшов! Яких тільки пісень він не знає! Та ви його самі спитайте, як мені не вірите, он він іде. Тільки голосно кричіть, бо він глухуватий.
( Виходить старий дід з ціпком і корзиною, сідає.)

Дідусь. Старий, старий тепер став. Любив колись думи слухати, як лірники та кобзарі у село заходили. Історичних пісень знав зо три десятки. А зараз — позабував. Порозгублював слова, як чумак сіль. А співав же я — краще од усіх, а танцював так, що ніхто перетанцювати не міг...

(Виходять дві дівчинки 1і2.)

— Добрий вечір, діду!

— Га? Що? За ріку йду.

— Кого хвалите, діду Семене?

— Гусака несу в жмені.

— А вдома ваші діти?

— Та він не може летіти.
— А тітка здорова?

— Та це гусак, а не корова.

— Ну що ти скажеш глухому!

— А як не продам, то вернусь додому.

Хлопець5 . Та чи ми, українці, ледачі? Та чи ми не козацької вдачі? Тож давайте минуле згадаємо, Пісні славної козацької заспіваємо.
(Ансамбль хлопчиків виконує пісню « їхав, їхав козак містом».)

Дівчина6. Ой, дівчата, цих пісень не переспіваєш, скільки їх наш народ знає. І про кохання...

Хлопець1. Ет, дурниці.

Дівчина4. І про родинне життя...
Хлопець5. Не розказуй, бо мати битиме.

Дівчина1. І колискові...

Хлопець3. Помовчуй, бо батько макогоном потішить.

Дівчина2. А жартівливих пісень — ціле море!

Хлопець4. А  плавати хоч  вмієш?
Дівчина2. А ти разом з нами у піснях купайся. У них музика — глибока, як Дніпро, світла, як сонце, і щира, як душа козацька. Бо творив їх народ, передаючи в словах власні почуття і переживання.

Пісня По дорозі жук

Хлопець5 Ануж-бо ,дівчата, покажіть свої роботи. Чи не марно згаяли часу?

Учень1 Гарно молодь виспівувала. І бувало до самісінького ранку було чути дзвінкі , неповторні пісні наших пращурів і до тепер ми співаємо їх

Учень 2. Народні пісні здавна привертають увагу письменників, композиторів, учених. Пісенні скарби нашого народу почали записувати з кінця XVIII століття Марко Вовчок, Панас Мирний, Нечуй-Левицький, Іван Франко, Леся Українка.
Учень 1. Творяться пісні і в наш час. Це пісні літературного походження. Як правило, автори цих творів відомі: Степан Руданський, Михайло Старицький, Андрій Малишко. Менше відомі творці мелодій — Микола Лисенко, Олександр Білаш. Та якщо припала пісня до душі, то стає вона народною, як-от «Повій, вітре, на Вкраїну», « Ніч яка місячна», « Пісня про рушник».
Учень 2 . Послухаєш пісень — який наш народ мудрий! Усе він уміє: і пісню заспівати, і легенду розповісти, і дотепний жарт, як жаринку, підкинути. І гріх великий нам, українцям, цього не вміти і не знати.

Учень 1. Будемо рости і вбирати, як сонечко, крапельки роси, всю красу, на яку такий багатий наш народ. Щоб слалася життєва дорога під світлими зорями, під щедрим сонцеграєм, під рушниковими вітрилами щастя.
Та щоб пісня наша віками жила будемо її не лише співати, а й вишивати.
(Учні виконують пісню «Нехай квітіє Україна».)