Позакласний захід "Вишиванко моя, вишиванко."

                       Вишиванко моя, вишиванко…

                               (свято української вишиванки)

 

Мета заходу:    ознайомити учнів з історією виникнення вишивки як одного з

                          видів декоративно – прикладного мистецтва; розкрити 

                          значення давніх узорів, символіку кольорів вишивки; довести        

                                  значимість праці майстринь – вишивальниць, виховувати любов і                      

                                  шану до українських обрядів і звичаїв; викликати гордість за роботи -

                                  вишивки мам, бабусь; прищеплювати любов до праці; вчити 

                                  отримувати естетичну насолоду від творів народного промислу.

 

Обладнання:     зал прикрашений українськими вишиванками;

                            окремо – виставка  рушників, плакати з прислів’ями і висловами 

                            про народне мистецтво.

                                              Хід уроку

        Учитель:  ( Тримає в руках вишитий рушник; )

                Звучить  пісня « Вишиванка»  Г. Булах,  О. Злотника

                                          Мамині рушники

                      З дитинства пам’ятаю  рушники,

                     Що так любовно їх творила мама. 

                     По – українськи на святки 

                     Сіяла хата вишитими рушниками.

                     На полотні співали солов’ї                                                                                                                        

                     І красувались кетяги калини,

                     Зелений хміль в’юнився на гіллі, 

                     Зоріли в колосках волошки сині,

                     Неначе долю вишила свою,

                     Заплівши в неї промінь світанковий

                                            Т. Пишнюк    

               Щиро вітаємо присутніх у цьому залі. Спасибі всім, хто відгукнувся на нашу   пропозицію і погодився  допомогти у проведенні незвичайного свята – свята   вишивки.      

                       ( Звучить українська народна пісня)

           Учитель:   Колись давно довгими осінніми та зимовим вечорами збиралися молоді жінки та дівчата на вечорниці. Линула пісня, а вправні руки майстринь не знали спокою, не спинялися ні на хвилину. Пряли, ткали, вишивали… Серед занять найпочесніше місце займала вишивка.

        Ведучий І.  Мистецтво вишивання сягає сивої давнини. Розвиток його ніколи не переривався. Вишивкою прикрашали одяг ще в прадавні часи. У стародавньому Києві мистецтво художнього вишивання цінувалося дуже високо. Дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом в Андріївському монастирі.

       Ведучий ІІ.   Що таке вишивка? Це прикрашання одягу та побутових предметів із тканини, на яких вишивається орнамент чи якийсь мотив. Вишивками оздоблювали сорочки, кожухи, свити, керсетки, головні убори, хустки, прикраси житла, насамперед – рушники. Одяг та інші речі вжитку були свого роду характеристикою майстерності дівчини чи жінки, показом їх майстерності.

     (Розповідь учителя або майстрині про символіку та види вишивок)

    Учитель:   Упродовж віків той чи інший візерунок вишивки пройшов довгий і складний шлях. Створюючи візерунки, люди користувалися умовними знаками – символами, де кожна лінія чи фігура мала певне значення. Так, наприклад,

           пряма горизонтальна лінія – земля       

      _______________

      

           горизонтальна хвиляста - вода         

        

                                      

 

      

вертикальна  хвиляста  -  дощ  

          

 

           трикутники – гори                        

 

 

 

          гачкуватий хрест – вогонь         

      

 

          квадрат, коло чи ромб     - сонце   

 

                  

 

         Ці знаки – символи руками майстринь поступово перетворились у візерунки, ускладнювалися, доповнювалися новими елементами.

         Поступово складалися орнаменти – послідовне повторення мотивів, у яких у стилізованій формі відображалася навколишня природа. Найдавніші орнаменти – геометричні, а найцікавіші – рослинні. Вони несуть на собі відбиток стародавніх українських уявлень народу.

              Барвінок – немеркнуче життя.

              Цвіт вишні чи яблуні – материнська любов.

              Троянда – щастя, кохання, дівоча врода.

              Рута, мальва, півонія – віра, надія, любов.

              Любисток, васильки – людська відданість, кохання.

              Ромашка – доброта.

              Калина – кров, невмирущість роду, символ мудрості, доброти.

              Виноград – радість і краса створення сім'ї.  

              Червоний мак – чарівна сила, що захищає від усякого зла.

              Яблучне коло – символ кохання.

              Листя дуба – енергія, мужність чоловіків.

    У вишивках тваринних орнаментів зустрічаються:

               півень – оберігає від нечистої сили;

              лелека в гнізді -  символ рідного дому;

              голуби, солов’ї, лебеді – символ любові, вірності;

              райські птахи – щастя, достаток. 

  Окремої уваги заслуговує символіка кольорів.

              Червоний – життя, вогонь, кохання.

               Зелений – мир, спокій. Надія, сила, юність.

              Білий – невинність, чистота, доброчесність, радість.

              Жовтий – світло, радість, повага, достаток.

              Синій – довір’я, безкінечність, творчість, саморозвиток.

              Фіолетовий – зрілість, мудрість.

              Чорний – темрява, смерть, сум, безкінечність.

   Вишивка має багато технік: аплікація, гладь, вирізування, виколювання, мережка, хрестик…

    Уміле поєднання кольорів у будь – якій техніці виконання може створити справжнє чудо. Кожен регіон України традиційно славиться своєю вишивкою. У Полтавській області особливу популярність здавна отримала вишивка червоним по білому ( так вишиваються славнозвісні полтавські  рушники), вишивка приглушеними , пастельними барвами ( світло – коричневим, сірим і блакитним) і, звичайно,знаний в усьому світі спосіб вишивки білим по білому або небіленому полотні (Решетилівська вишивка)

     Поширеним по всій Україні є спосіб вишивки червоним та чорним кольорами. Це поєднання символізує життя людини, сповнене радощів і тривог, любові і розлуки, суму і надії.

                  Звучить пісня на слова Д. Павличка, муз. О. Білаша « Два кольори» .

   Ведучий І. ( Тримає в руках рушник) Український рушник... Оздоблений квітами, птахами, зірками, мережками і мереживом. Скільки він промовляє до кожного з нас. Від сивої давнини і до наших днів у радості і в горі рушник – невід’ємна частка нашого побуту. Його можна порівняти з піснею, витканою чи вишитою на полотні.

   Ведучий ІІ. ( Тримає на руках рушник) Колись не можна було уявити собі української хати, не прибраної рушниками. Рушник  в українців – символ злагоди, любові, краси, подружньої вірності, незрадливості, надії, побажання добра, прощання, оберіг від злих сил.

    Учитель.   Яке ж значення слова « рушник » дає тлумачний словник?

      Рушник – це шматок декоративної тканини із вишиваним або тканим орнаментом, традиційно використовується для оздоблення житла в українських народних обрядах.

         То давайте з’ясуємо, у яких обрядах зустрічається рушник?

    1-й учень. Ще в древні часи, коли наші предки обожнювали природу й вірили, що в лісах по дуплах живуть божества, вони шанобливо обвішували дупла рушниками – обрусами.

    2-й учень.   Із давніх-давен українці вірили в чудодійну силу рушника і використовували його як оберіг.  Із рушниками приходили у дім до породіллі. На вишиті рушники приймали новонароджених, що тільки – но з’явились на світ, пророкуючи дитині майбутню щасливу долю.

    3-й учень. Рушник , на якому лежали хрест, букет квітів, хліб- сіль та чашка води чи вина, відігравав головну роль під час закладин будинку. Старший майстер брав його і цілував, промовляючи : « Господи, допоможи». У новозбудовану хату входили з іконою, вишитим рушником, хлібом – сіллю, що символізувало добро і щастя у новому домі.

    4-й учень.      І в наш час традиційно проводжають людину в останню путь. Рушником перев’язують руки учасникам траурної процесії, намогильний хрест. Небіжчика спускають на рушниках у домовину, потім на рушниках віддають труну землі – матінці.

   5-й учень.   Із давніх часів дійшов до нас звичай благословляти  рушниками найрідніших людей . То ж коли хлопець ішов в армію, мама дотиком вишитого рушника благословляла його.

   6-й учень.  В українців рушник завжди був обличчям оселі. Найважливіший звався божник – рушник для образів. Ікони Ісуса Христа та Матері Божої прикрашалися  спеціальними дуже довгими рушниками. Полотнища – краї іноді збирали у « збірки» й перев’язували в пучки, щоб надати іконам урочистості і святості. Окрім буденних були і святкові божники, їх вивішували на великі празники ( свята).

   7-й учень.  Із рушником у нас пов’язані найдавніші традиції. Одна з них – зустріч гостей хлібом – сіллю. Запашна паляниця на вишитому рушникові – символ гостинності, поваги до почесних гостей.

    8-й учень.  Без рушника ніде не обходилося. Ним витирали руки й лице, із ним ходили до корови, поралися біля посуду. Він завжди був при руці й від слова рука став згодом називатися «рушник», хоч в деяких районах України його до сих пір називають « утиральник», «утирач», « стирач», до речі, утирачі робилися  з цупких ниток і не відбілювалися,  вишивалися нерясно. Візерунок їх був не пишний, частіше за все це були кольорові смужки, мережки.

    Ведучий І.  Мабуть,  найчастіше використовується рушник у весільних обрядах. За давнім звичаєм, як тільки у сім'ї підростала дівчина, мати змалечку привчала її до вишивання обрядових рушників, які турботливо складалися у скриню і чекали свого часу.

  Ведучий ІІ. Холодними осінніми і зимовими вечорами, темними ночами вишивали дівчата свою долю на рушниках і мріяли про судженого. А коли приходила пора, то вже було чим сватів зустрічати. Як це відбувалося, ми зараз із вами побачимо.

    Інсценізація народного обряду сватання

  Світлиця розділена на дві частини: хата та вулиця, хата прикрашена рушниками, має стіл, лавку

До хати підходять свати, перев’язані рушниками, наречений. Лунає пісня:

                     Збирайтеся гості до хати,

                     Та підемо дівчину шукати,

                     Та підемо туди, де м’ята.

                     Скажіть, люди, де її хата?

                     А дівчина наша багата,

                     Оце ж буде її хата.

Мати  ( звертається до батька)  Старий, чого розсівся? Швиденько святкову свитку одягай та  за  стіл,  як поважний господар, сідай.

Батько.  Та я зараз, а що там горить, чи що?

Мати.     Та бодай тобі! Свати ідуть, свати!

Галя        Ой лишенько!

 Чується стукіт у двері. Лунає пісня:

              Ой, свату, наш свату, пустіть нас у хату.

              Пустіть нас погрітись, на дівчину подивитись.

Батько.   Коли люди добрі, то заходьте.

Свати.      Добрий вечір тому, хто у цьому домі.

                  Старому й малому, Богові святому.

Батько.    Сідайте, люди добрі, до нашого столу.

                Заходять свати

1-й сват    Добрий вечір , люди добрі!

2-й сват    Кланяємося вам хлібом – сіллю.

Мати.       Проходьте, сідайте до столу. Цікаво знати, що привело вас до нашої хати?

Батько.  Яку справу до нас маєте?

1-й сват ( кашляє в кулак) Та діло тут таке. Шукаємо ми куницю, красную дівицю. А вона, кажуть, до вашого двору забігла.

Батько.   Он воно що…

2-й сват    А наш князь шукає її, хотів би мати в себе

Мати.       Галю, ти чуєш?

Галя (колупає піч)    Чую, чую, мамо.

1-й сват.   Та тут уже нічого довго говорити – балакати: віддайте за нашого Івана Галину!

2-й сват.   ( Звертається до нареченого)   Ходи – но Іване, по хаті – чи не кривий, бува, чи не горбатий, не сліпий, не безбокий.

   ( Молодий проходить повільно, гордовито, піднявши голову)

1-й сват. ( Звертається до нареченої)  Ну, Галино, сподобався тобі наш парубок? А нашому парубку ваша дівчина люба.

2-й сват ( Звертається до батьків)    Тож кажіть уже своє, та якщо дівчина згодна, то рушники сватам подавайте, а для молодого хустку шукайте.

Галя. ( Звертається до матері)

                  Ой ти, мати, порадниця в хаті,

                  Порадь мені, що людям казати.

                  А чи мені рушники подавати,

                  А чи мені іншого шукати?

Мати    Ну, що ж , донечко, коли ти не спала та рушники вишивала, той подавай сватам.

   Наречена виносить рушники, хустку. Рушниками перев’язує старостів , молодому дає хустку на знак згоди. Молоді стають навколюшки на рушник і просять батьківського благословення.           

Галя      Дозвольте, батьку, дозвольте, мати,

               На рушник вишиваний перед вами стати.

               На рушник вишиваний перед вами стати

               Та благословення вашого дістати.

               Благословіть, мамо, благословіть, тату,

Мати з батьком іконами благословляють молодих.

Мати      Бог благословляє, і я благословляю,

                Жити аж довіку в парі вам бажаю,

                Хай діти, як квіти, життя – барвінкове,

                Веселе, як ружі на цім рушникові

Батько            Щастя вам, діти, поваги, любові,

                          Хлібного столу, доброї долі.

                          Зерном золотистим хай колоситься нива,

                          Хай буде родина здорова й щаслива

Мати                 Любітеся, шануйтеся, діток плекайте,

                           Людей не цурайтеся, привітно стрічайте,

                           Та батька з матір’ю не забувайте

Молодята дякують батькам за благословення.  Тричі кланяються їм.

           Та спасибі тобі, моя ненько,

            Що будила мене раненько,

            А я слухала, вставала

            Та рушнички пряла.

             По тихому Дунаю білила,

             На сухому бережку сушила.

      Ведучий І. Вишиті рушники дівчата використовували під час ворожіння. На долю, на судженого ворожили дівчата на Катерини.

      Ведучий ІІ.  У цей день в одній із  осель села зранку порядкували дівчата, готуючи пісні страви. А під вечір із захопленням проводили обряд ворожіння.

                            ( Інсценізація обряду ворожіння).

   Звучить українська пісня. Кімната, в якій порядкують мати і її дочка. До світлиці заходять троє дівчат.

Уляна:  Добрий вечір вашій хаті!

Мати:   Добрий вечір, дівчата!

Галина:  Ой, і холодно сьогодні!  Поки наворожимо долю, змерзнемо!

Оксана: Та ні, що ти, ми швидко! Ой, Маріє, чи ти ,бува, ворота за собою не зачинила, коли в двір заходила?

Марія:  Ні, що ти.

Оксана: Дивись мені, бо мати казала, щоб сьогодні весь день відчинені були, аби свати в двір заходили.

Уляна:   Ой, дівчата, а що я вам розкажу! Поклала я вчора собі під подушку листочки з дерев. Помітила їх як Івана,Грицька, Петра і Андрія. Вранці встала і кличу нашого Степанка: « Степаночку, братику, а ходи – но сюди! Вибери один із цих листочків і дай його мені» Так воно, мале, згребло їх всіх докупи та мені в жменьці і простягло…

                  Дівчата сміються

Марія: ( сумно) А мені малий сусіда листочок із яблуні витяг ( зітхає). Прийдеться ще подівувати.

Дівчата: ( разом) Марисю! Та не вір! То все брехня, не сумуй.

Уляна: А у тебе, Оксано,хто випав?

Оксана: ( зашарілась) Не скажу…

Марія: ( з цікавістю)  Та скажи вже…

Оксана:  Та ні, хай потім…

Уляна:  Кажи, бо розгніваємося.

Мати: ( заходить) Дівчата, каша ж підгоряє. Чи не чуєте? Гірким вже потягло…

Дівчата: (разом)  Ой, Боженько! Та швидше . Давайте витягувати її з печі!

                             Вибігають.

Мати: ( замріяно)  Отак і я свого часу долю шукала. Наче недавно це було. А Оксана вже он яка велика.

         Дівчата заходять із горщиками каші

Оксана: Мамо, а де ж рушник?

Мати: ( протягує рушник)  Ось він. Та підождіть, бо руки пообпікаєте. Хай каша вичахне, а ви підіть попід вікнами, послухайте. Може, вчуєте щось.

         Дівчата виходять.

Мати: Пам’ятаю, ходили ми з подругами на Катерини долю слухати. То я близенько до віконця сусідського стояла. Чую, а старий дід Кирило ,той, що все риболовив, і каже жінці: « Оце вже з нового року будемо нову повітку лагодити». Зраділа я. Думаю: « Мабуть, у новому році щастя мене знайде». Так і вийшло. Зійшлися ми з Панасом та й побралися… А кажуть люди, що прикметам нічого вірити! От тобі і не вір!

     Заходять дівчата.

Мати:   Ну, що ж ви почули?

Уляна: Та у сусідів тихо.

Оксана: Ледь світилось. І мовчали всі.

Галина: Тільки собака гавкав.

Мати: Ти собаку чула?

Галина: Чула!

Мати: То дивись, суджений твій хоч і сердитим буватиме, та господарюватиме добре. А на вулиці нікого не зустріли?

Уляна: Я… Я перша Омелька побачила. Він у вуличку шугнув, коли нас уздрів.

Мати:  То запам’ятай, твого судженого Омельком  зватимуть. То беріть, дівчата, горщик із кашею, зав’язуйте його рушником та йдіть до  воріт судженого кликати. Та голосно кричіть, щоб доля почула. А то самі зостанетесь.  ( Сміється)

Оксана:  Я! Я перша піду! ( Бере горщик, виходить із хати. Залазить у дворі на ворота і гукає):

               Іди, іди, суджений, кашу їсти!

               Іди, іди, суджений, кашу їсти!

Хлопці: ( із – за воріт)      А хто тобі потрібен? Кого кличеш?

      Оксана верещить, мало не падає, забігає до хати.

Всі:  Ну, що чула?

Оксана: ( відхекується) Ой, чула, все чула, казав, що прийде, може, сьогодні, може, завтра. ( Майже падає на лаву).

Уляна: ( хапає горщика) Тепер я піду.

( Вибігає з хати, залазить на ворота, гукає.)      Доля моя, Андрієчку, мій передречений, йди до нас вечеряти. Прийди, прийди, доле моя!

Андрій: (хвата її за ноги) Та не кричи, я й так вже прийшов, ходімо, рибонько, до хати кашу їсти.

Уляна: ( відштовхує хлопця) Та чи ти не здурів? Я зовсім не тебе кликала… Ти ба, який ти… Чи ти один Андрій на світі? Ой лишенько, та ти ж тут не сам. От тобі і накликала долю… ( Злазить із воріт, біжить до хати, хлопці прямують за нею)

Уляна: ( забігає до хати). Дівчата, там хлопці йдуть.

Марія:  А я…  І я хотіла долю накликати.

Андрій:  (заходить до хати) Добридень, паніматко, вся чесна громадо і хато! Чи дозволите завітати до оселі і привітати з Катериною?

Мати : Заходь, козаче.

Андрій: ( заходить кладе хлібину на стіл)  Зі святою Катериною, із добрим вечором, здоровенькі були!

Мати:  Та ти, голубчику, я бачу, остепинився. Чи не оженитися надумав?

Хлопці: ( Заходять)  Добрий вечір, вашій хаті! Дозвольте до вас на вечорниці зайти. Весь день постилися. А у вас, кажуть, каша добра.

Оксана:  Заходьте, хлопці. І борщу вже давно пісного наварили, і каша пшоняна є. Та чи вистачить на всіх? Багато вас…

Мати: Вистачить, вистачить, заходьте, хлопці.

Марія: А я… І я хотіла долю покликати…

Степан:  ( обіймає Марію за плечі) Не  сумуй, зіронько. Нащо мене кликати? Я і так вже до тебе прийшов.

       Усі сміються. Співають народну пісню

Учитель:   Рушник, як ви вже зрозуміли знайшов особливе місце в житті українців. До його створення ставилися дуже серйозно. Обов’язково дотримувалися  певних правил, бо треба було знати, на якому рушнику що вишивати. Ось лише декілька секретів весільного рушника:

• не можна прикрашати рушник мережкою, вирізуванням – життя буде дірчастим;
• рушник роблять із суцільного полотна, щоб не перерізати життєвий шлях;
• місце на рушникові, де стоятимуть молодята, не прикрашають вишивкою – це Боже місце, і ставши на рушник, отримують Боже благословення;
• на рушникові під хліб – сіль та під коровай зображували квіти, пташки, які цілуються дзьобиками або тримають удвох ягідку калини – символ продовження роду. Обов’язково, щоб голівки пташок були повернуті одна до одної ( приклад)

Особливе значення мали рушники із зображенням Дерева роду та Дерева життя.

         Розповідь майстрині про рушник із Деревом життя і Деревом роду

Майстриня:        Дерево життя росте просто з рушникової площини, а Дерево роду – з горщика, вазона і розповідає історію одного роду, в якому показано кілька поколінь. Вершком такого дерева може бути тільки одна гілка( або квітка) , тобто одна сім’я, яка представляє історію свого родоводу. Якщо у родині було кілька дітей, то ці дерева мають ідентичний початок від горщика, але різне продовження, бо у кожного своя неповторна доля.

    Якщо на вершині дві пташки дивляться одна на одну, то перед нами - весільний рушник.( Пташка – душа людини, її серце). Коли птахи кружляють біля верхівки дерева, дивлячись одна на одну, - дівчина пару ще собі не знайшла, однак хоче піти до вінця . Якщо літає декілька пар пташок, це душі покійних цього роду оберігають Дерево і сім’ю від біди і зазіхань ворогів. 

   Найчастіше такі рушники вишивають червоними кольорами, бо він означає кров, продовження роду, красу, радість, є символом вогню. Вишитий узор обрамлювали хвилястою лінією – символ води, що може нейтралізувати вогонь. Рушники з деревами роду вішали на покутті на ікони. Їх довжина досягала 3 м. Оберіг для   оберегу був подвійним захистом родини від сил зла.

    Червоним можна було обвести лише контури чудо – дерева, а можна було й зашити рушниковими швами, гладдю. При цьому пам’ятали: нижчі ряди Дерева роду зашиваються густіше, вищі – рідше ( бо дідусі – бабусі пожили більше, а молоде покоління ще зовсім мало,заповнення квіток – це прожиті роки).

     Дерево роду починається від кореня, який заховався у глибині горщика, і закінчується на верхівці квіточкою або молоденьким листочком – як продовження життя роду.

     Над верхівкою Дерева не можна було вишивати горизонтальних смуг, бо вони перекривають потік енергії, який іде на нього, а без води й сонця, як відомо, Дерево зачахне, рід перестане існувати, не буде продовження, не народжуватимуться дітки.

        Танець з рушником

Учитель:    Споконвіку українські жінки та чоловіки свято шанували одяг. Плахти, корсетки, запаски, жупани вражають нас своєю красою і зараз. Барвиста вишивана сорочка – найголовніша, найкрасивіша серед цих речей.

    Наші предки вірили, що вишиванка  захищає людину і від негоди, і від ворожих сил. Послухайте одну давню легенду про сорочку.

     Ведучий І.    Давно це було. Народила мати синочка і почала вишивати йому сорочку – оберіг до його повноліття. Від гострого меча, ворожої стріли мусила сорочка оберігати юнака.

   І видрала мати міцні конопляні волокна, пряла місячними ночами, тому і нитки були срібними, блискучими. Вишивала поволі, промовляючи молитви за кожним стібком. Благала Бога дати хлопцю розуму, сили, непереможності, любові до людей і рідної землі.

Ведучий ІІ. Виріс син, став зовсім дорослим. Та прийшли вороги, засумувало село. Зібрала мати свого сина на війну. Лук, стріли і коня юнак вибрав сам, а мати взяла вишиту сорочку, скропила її водою із цілющого джерела і подарувала синові. Одягнув хлопець її і відчув себе богатирем…

   Зійшлися два війська , дві грізні сили на полі бою. І чекали вони сходу сонця, щоб розпочати битву. А як тільки  зійшло сонце, побачили татари хлопця незвичайного – воїна в срібній сорочці, вишитій яскравими нитками й оздобленій дорогоцінним камінням. Засліпило очі у ворогів - й випали з рук луки зі стрілами.

   Так з’явилася сорочка воїна. Іноді її називають кольчугою.

Учитель:   Наші пращури вважали, що сорочка має чарівну силу:  захищає від ворожої стріли і меча, недоброго погляду, злої думки. Чи не тому вона бажана й досі у нашому вбранні?

    Погляньте на чудові сорочки, що красуються у нашому залі .

1-й учень: Довга сорочка. підперезана поясом, – найпоширеніший вид жіночого і чоловічого одягу з часів Київської Русі. Із віками чоловіча сорочка покоротшала, отримала прикраси у вигляді вишивки на комірі, манишці та манжетах. Жіночі сорочки обов’язково вишивалися на плечах, рукавах і подолах ( по низу сорочки)

2-й учень: Сорочка була і залишається головним одягом людини, про що свідчать українські приповідки і повір’я .

 *Своя сорочка ближча до тіла.

* Щасливий, бо в сорочці народився.

* Як неділя, то й сорочка біла.

* У кого мати рідненька , у того й сорочка біленька, і голівка гладенька.

3-й учень:Сорочки шили з тканини, яку самі ткали з льону, конопель на спеціальних верстатах. Майже в кожній українській хаті ткали полотно на верстатах і шили з нього сорочки.

4-й учень: Процес відбілювання тканини був тривалим. Полотно спочатку мочили у ставку чи на річці, б’ючи прачем. Потім розстеляли погожими днями на траві під сонцем. Готування білих ниток для вишивки « біллю – білим по білому» також було справою копіткою, і робили це переважно молоді дівчата. У народних піснях цей процес оспівувався так:

               Чи я тебе, беле, не білила?

               Чи я тебе, беле, не золила?

               Я над тобою, беле, і зниділа

               І всю Петрівочку просиділа.

5-й учень:  Сорочку називали « кошуля» ( Галичина), «смолянка» ( Гуцульщина). Смолянкою називали тому, що відпарювали полотно у ялинковому і житньому настоях. А ще сорочку називали « власницею», тобто власним, невід’ємним від людини предметом вжитку.

6-й учень:  У давнину вірили, що сорочка оберігає від злих вітрів та недоброго ока, надає людині сили. Жінки та дівчата, вишиваючи сорочку собі, коханому, дітям, вкладали у виріб всю свою душу.

7-й учень:  При пошитті сорочки враховували таке:

*  чоловічу сорочку починали шити в четвер, «чоловічий день», щоб не завелися воші, чоловік мав добру пару і виріб вдався;

* жіночу сорочку починали у «жіночий день» - у середу;

* під час шиття сорочки зав’язували всі вузли, щоб не пропустити злі сили, що можуть зашкодити людині.

8-й учень:  Сорочка обов’язково була вишитою. Улюбленим кольором був червоний, що оберігав від чортів. Вишивкою прикрашали комір, рукава, пазуху і низ сорочки тому, що вважали ті місця, де закінчується тканина, найуразливішими для темних сил.

9-й учень: Вишита ніжними турботливими руками, сорочка зігріє серце і душу того, хто її одягає. Вона символізує любов, турботу, відданість.

Звучить пісня « Мамина сорочка» ( сл. і муз. Н. Май)

Учитель:  Вишивкою здавна прикрашали різні елементи одягу українців. Серед

 них – хустка.

Ведучий І.  Коли дівчина виходить заміж, то барвистий вінок на її голові замінювався очіпком. Очіпок – це шапочка, пошита з бавовняної, шовкової лляної вовняної тканини чи оксамиту. Очіпок жінки носили як вдома, так і на людях. А прикрашали його, звичайно ж, вишивкою.

Ведучий ІІ.  Барвисті хустки, такі звичні в наш час, стали відомі як головний убір порівняно недавно. Це улюблений головний убір українських жінок. У хусток було різне призначення.

1-й учень: (показує хустку) Ось такі білі хустки ховали голову жінки від пекучого сонця і від пилу. ЇЇ жінки одягали в жаркі сонячні дні під час роботи на полі. Тому вишивки вони не мали.

2-й учень (показує хустку). Барвисті святкові хустки одягали у велику святкові дні. Вабили очі барви квітів на хустці, підкреслюючи красу жінки.

3-й учень:  Жінки носили також величезні хустки – одиначки. Вони були з товстих шерстяних ниток, рябого кольору( демонструє хустку). Накидали такі хустки поверх легеньких хусток, вони захищали від холоду і дощу.

4-й учень: Вишивану хустку, як знак любові і вірності, дарувала дівчина коханому.

                   Тихо - тихо, ви погляньте:

                   Це ж хустина вишивана,

                   До години прихована.

                   Ось коли свати прийдуть –

                   Нареченому дівчина

                   В руки ніжно простягне

                   Й разом з ним в життя піде!

Учитель:   Як добре, що мистецтво вишивки, що виникло так давно, збереглося до нашого часу. Вишивають зараз майстрині не рушники, хустки і сорочки, однак краса їхніх робіт від того не гіршає. Діти зверніть увагу на чудові роботи ваших мам  і бабусь. На нашій виставці є килими, картини, скатертини, серветки, ікони, подушки, фіранки, кофтинки, доріжки…

Тож із задоволенням ми зараз послухаємо розповіді наших майстринь, які охоче поділяться секретами своїх чарівних вишивок.

       Розповідь гостей

Учитель:  Вишивка… Одне з найзагадковіших, найпрекрасніших занять нашого жіноцтва. Вона гармонізує жіноче начало, і тому, поки жінка лишається господинею, вона має вишивати. Берегиня домашнього вогнища пропускає через свої руки всі енергетичні потоки, які є в домі ,– чоловіка, дітей, старших членів родини. А якщо не займається рукоділлям, то у неї поступово блокуються енергетичні канали на пальцях рук. Як наслідок, скерований потік енергії усіх членів родини перекривається.   У народі  кажуть, що на жінці три кути хати тримаються, а на чоловікові – один. Саме вишивка надає жінці сили, допомагає їй психічно врівноважитися, стати спокійнішою, добрішою, « знайти себе». Говорять, це заняття навіть змінює обличчя майстрині, робить його привабливішим.

   Наші предки були дуже мудрими людьми. Важливу роботу вони починали з молитви. Так було і  з вишивкою. Є твердження, що першими рукодільницями – християнками були й Пресвята Богородиця, і Варвара Великомучениця. Вишивальниці починали свою роботу з короткої молитви: « Свята Варвара  золотими нитками Ісусові ризи шила і нас навчила. Амінь!» В Україні, уславленій вишивками, саме свята Варвара вважається покровителькою вишивальниць.

    Дорогі гості, любі дітки! Ми живемо у ХХІ столітті, зроблені перші кроки у третє тисячоліття, тож давайте іти в нього людьми, котрі пам’ятають свою історію, свої звичаї, свою культуру. Я впевнена, що в будь – якому віці будуть цінуватися вправні роботящі руки, що творять красу і передають її нащадкам.

    Вишивайте, творіть красу, зберігайте велике мистецтво свого народу.

          Діти читають поезії

                                  

                    Про вишитий рушник

                Дивлюся мовчки на рушник,

               Що мати вишивала,

               І чую: гуси зняли крик,

               Зозуля закувала.

               Знов чорнобривці зацвіли,

   Запахла рута – м’ята,

Десь тихо бджоли загули,

Всміхнулась люба мати.

І біль із серця раптом зник –

Так тепло, тепло стало.

Цілую мовчки той рушник,

Що мати вишивала.

Вишивала мати, вишивала,

До листка листочок прикладала,

А між ними цвіт голубуватий.

Простилавсь барвінок хрещатий,

Виростав барвінок зелененький

І дивились з нього очі неньки.

Усміхався цвіт їх рушникові

Світом материнської любові.

 

                  * * *

 Малюсіньку сорочечку,

Тонесеньку, білесеньку

Я вишила для донечки

Узорчиком дрібнесеньким.

Ромашечки, калинонька,

Дзвіночки та смолянки.

І в ній наша дівчинонька,

Неначе та веснянка.

Рум’яненька, як сонечко,

Неначе квітка рожі,

І плеще у долонечки,

І так … на татка схожа!

 

                  ***

Мама вишила мені

Квітками сорочку.

Квіти гарні, весняні:

- На, вдягай, синочку.

В нитці – сонце золоте,

Пелюстки багряні.

Ласка мамина цвіте

В тому вишиванні.

Вишиваночку візьму,

Швидко одягнуся.

Поцілую й обніму

Я свою матусю.

 

        ***

Біле поле полотняне,

Рівно ткане, чисто пране,

А по ньому голка ходить,

За собою нитку водить.

Покрутнеться так і сяк –

Зацвіте червоний мак.

Зазирне – і там, і тут

Василечки зацвітуть.

Застрибає навпрошки –

Пожовтіють колоски.

А пройдеться поволі –

Зарясніють листочки в полі.

Біле поле полотняне

Рушником барвистим стане.

          

        *** 

      Золоті узори

Задрімали на калині

Золоті жар – птиці.

Заглядали зорі сині

У вікно світлиці.

Тільки ти не помічала,

Як зоріли зорі,

Вишивала, вишивала

Золоті узори.

І вклонялися до стежки

Соняхи шовкові,

Красувалися в мережках

Рушники святкові,

А на них же цвіт – колосся

Сонечком заграло…

Все любов’ю заплелося,

Душу  зчарувало.