Позакласний захід "Все починається з любові"

Тема.   Все починається з любові… (Слайд № 1)

 

Мета:   відсунути таємничу завісу над чудесними почуттями, які                                            живили уяву та творчість, які наповнювали життя відомих                                           поетів; прищеплювати естетичний смак, розуміння                                                                       виховного та пізнавального значення літературної                                                                       спадщини.

Тип заняття:  літературна вітальня.

Обладнання:  святково прибраний зал, комп’ютерна презентація,                                             декорація стін сердечками та Амуром, музичний                                                                       супровід.

 

Звучить пісня «Все начинается с любви».

 

Учениця читає вірш у супроводі слайдів «Все починається з любові» (Слайд № 2)

 

 

Учениця:

Все начинается с любви...

Твердят: "Вначале было слово..."

А я провозглашаю снова:

Все начинается с любви!..

 

Все начинается с любви:

и озаренье, и работа, глаза цветов,

глаза ребенка –

все начинается с любви.

 

Все начинается с любви,

С любви! Я это точно знаю.

Все, даже ненависть –

родная и вечная сестра любви.

Все начинается с любви:

мечта и страх, вино и порох.

Трагедия, тоска и подвиг –

все начинается с любви...

Весна шепнет тебе:

"Живи..." И ты от шепота качнешься.

И выпрямишься. И начнешься.

Все начинается с любви!

 

Вчитель: Осінніми вечорами, коли плачуть небеса і зорі падають на похилені трави, далекими стежками, серед незвіданих всесвітів блукає кохання. Мов та пісня, неосяжна і незбагненна, блукає воно. І як його знайти, як його покликати серед цих невідомих шляхів? Бо так і полине від тебе, не торкнеться до твого серця, заблукавши десь там у далеких степах, не залишивши тобі навіть споминів, лише гіркі сподівання.

Змінюються часи і влада, змінюються життя і людський світогляд. Але незмінними залишаються найвищі істини, незмінною лишається людська потреба любити. Нерозгаданою залишається таємниця душі, в якій незгасним вогнем горить священне і нездоланне почуття любові.
Кохання – одне з найкращих і найглибших людських почуттів, невичерпне та вічне, як саме життя. Його сила облагороджує, робить людину добрішою і кращою, спрямовує на величні діла і героїчні вчинки, а іноді змушує тяжко страждати.
Кохання – одна з найстраждальніших тем світової літератури від самого початку її існування. Кажуть, що про любов сказано все, але не всіма. Тому, я і пропоную сьогодні поговорити про найсвітліше людське почуття – «любов». Запрошуємо всіх на захід «Все починається з любові».

 

 Звучить лірична музика. З різних боків з’являються два ангели, виконують декілька танцювальних рухів. Поволі музика стихає, на фоні її починається дійство. 

1-й ангел: Як світ поживає?

2-й ангел: Все добре із ним.

                  Що статися може

                  Із світом старим?

1-й ангел: Життя як іде?

2-й ангел: Одне все і те ж.

                  Лиш серце людини

                  страждає без меж.

1-й ангел: То напевно любов полонила серця?!

2-й ангел: Любов? А це що - таємниця людська?

1-й ангел: Скажу тобі, і ти погодишся зі мною.

                  Це почуття - основа всіх земних основ,

                  Якому Бог молитвою святою

                  Дав ніжне і святе ім’я Любов.  

       Ведучий 2. Світ починається з любові…

Нехай вона й продовжить світ!

Нехай усі, хто з нами, знову

Пізнають радість й щастя зліт,

Ведучий 1. Нехай в полон візьме кохання,

І кожен з нас відчує сам,

Як почуття це, нове й давнє,

Життя наповнить змістом нам.

Ведучий 3. Дуже цікаво відає про взаємостосунки, чоловіка і жінки давня індійська легенда (Слайд № 3).

Учениця: Спочатку Тваштрі (давньоіндійське божество) створив світ. Потім - чоловіка, а після цього виявилося, що він використав усі будівельні матеріали, які були в нього, і не лишилося жодного міцного елемента з якого він міг би створити жінку. Тоді Тваштрі замислився і незабаром зробив таким чином: він узяв круглу форму повного місяця і хвилясту лінію змії, переплетеність повзучих рослин і тремтіння трави, стрункість тростини, дитячу веселість сонячного променя і сльози хмар, непостійність вітру, лякливість зайця, пишність пави, непіддатливість алмазу і м'якість пуху, що вкриває шийку горобця, солодощі меду і жорстокість тигриці, жар вогню і холод криги, стрекотіння сойки і воркотання голубки — змішав усе це разом і створив жінку. Покликав до себе чоловіка і віддав її йому, в дарунок. Чоловік узяв жінку і пішов з нею, але через 8 днів прийшов до Тваштрі і сказав

- Господарю, що за істоту ти мені подарував? Вона просто отруює мені життя: то вона плаче через кожну дрібничку, то говорить так багато, що забирає у мене час і не дає працювати, то вічно хворіє. Я прийшов просити тебе. Господарю, щоб ти забрав її назад, бо я не можу з нею жити. І Тваштрі забрав у чоловіка жінку. Але через вісім днів чоловік змову прийшов до Бога сказав:

- Господарю, не знаю, як це вийшло, але життя моє стало одноманітним відтоді як Ти забрав у мене цю істоту; Я пригадую, як вона танцювала і співала переді мною, як вона дивно дивилася на мене, віддай мені її назад, і Тваштрі віддав чоловіку жінку. Але рівно через три дні чоловік знову прийшов до Бога і сказав: 

- Ні. Господарю, тепер я точно переконався, що істота, яку ти подарував мені, приносить набагато більше горя ніж радості. Я молю тебе, візьми її назад!

- Але тут уже розсердився Тваштрі і вигукнув: Іди геть, чоловіче і влаштовуйся сам, як хочеш!

- Але не можу ж я жити з жінкою — сказав чоловік.

- Так само, - як не можеш жити без неї — відповів Бог. Тоді чоловік пішов своєю дорогою і при цьому постійно повторював:

-О, я нещасний з жінкою не можу жити з нею, і без неї не можу.

Ведучий 4.  Життєвий шлях людини схожий на пори року, що існують в природі. Людина переживає весну – молодість та кохання ; літо, що приносить духмяні квіти і плоди та осінь, коли підводиться підсумок прожитих років. Та, на жаль, фізична оболонка людини не вічна. Вічною може бути лише пам’ять,  яка живе в невмирущих шедеврах. Найчастіше ними є твори про кохання.

 

Учень:  І кохання має пори року

                      Має вихідні й святкові дні,

                      То воно дає гіркі уроки,

       То майже прощально вдалині

                      Скільки сліз пролито через нього

                      Та вирує пристрасть в нім яка

                       І хоч терном встелена дорога,

                      Та ніхто із неї не тіка. 

 Ведучий 3. Перегорнемо сторінки книг поетів та письменників різних часів і поринемо у чарівний світ літератури та любові. 

Ведучий 4. Найвідомішою поетесою античної літератури, яка оспівувала кохання і надзвичайно тонко передавала психологічний і фізичний стан закоханої людини, була Сапфо (Слайд № 4). 

 

Учень:

Прагну тільки померти я...

У хвилину прощання, ридаючи,

     Говорила вона мені:

     «Сапфо, бідні з тобою ми!

Ні, не можу тебе я покинути!»

     Я ж тоді відказала їй:

     «Мила, їдь собі з радістю,

Лиш мене не забудь, пригадай лише,

     Що була мені люба ти,

     Не забудь і того, що нам

Довелося зазнати прекрасного.

     Як колись запашні вінки

     І з троянд, і з фіалок ми

Навесні заплітали й квітчалися,

     Як квітками й зелом густим,

     Мов намистом із зелені,

Шию ніжну собі ти прикрасила,

     Як колись поливала ти

     Золоті свої кучері

Ароматного мира струмочками,

     Як рукою прекрасною

     Простягала ти келиха -

І солодкий напій я тобі лила...»

Ведучий 3. Пізнє Відродження подарувало світові загадкового титана. Він         «... списом творчим світ потряс. Цей знаменитий лондонський Парнас.  Ромео і  Джульєтта, Отелло й король Лір...» Так це геніальний Вільям Шекспір (Слайд № 5).

 Смаглява красуня. Я — Мері Фітон, придворна дама королеви Єлизавети. І  повірте, ці сонети — про мене. (До Шекспіра). Хіба ж не мене ти бачив у снах, хіба ж не мій образ стояв перед тобою, коли ночами ти брався за перо?..   Звучить «Сонет Шекспіра» ("Уж если ты разлюбишь")

 

Учень:

Уж если ты разлюбишь - так теперь,
Теперь, когда весь мир со мной в раздоре.
Будь самой горькой из моих потерь,
Но только не последней каплей горя!
И если скорбь дано мне превозмочь,
Не наноси удара из засады.
Пусть бурная не разрешится ночь
Дождливым утром - утром без отрады.
Оставь меня, но не в последний миг,
Когда от мелких бед я ослабею.
Оставь сейчас, чтоб сразу я постиг,
Что это горе всех невзгод больнее,

Что нет невзгод, а есть одна беда -
Твоей любви лишиться навсегда.

Ведучий 4. Про любов до людей, до світу, до життя писали митці на зламі двох століть ХVІІІ та ХІХ. Овіяні волелюбним подихом епохи, дивлячись у майбутнє і відходячи від минулого, жили й творили поети, шукаючи ідеали на височинах людського духу та в глибинах людського почуття.

Ведучий 3. Гете й Шиллер (Слайд № 6), Байрон і Гейне (Слайд № 7), Міцкевич та Бернс (Слайд № 8)… Імен поетів цього періоду, які писали про кохання, дуже багато. І у кожному творі постає перед нами людина зі своїми радощами, болем, нескореністю, щастям, сумом…

Звучить пісня на слова Р. Бернса «Моей душе покоя нет»

Моей душе покоя нет.
Весь день я жду кого-то.
Без сна встречаю я рассвет -
И все из-за кого-то.

Со мною нет кого-то.
Ах, где найти кого-то!
Могу весь мир я обойти,
Чтобы найти кого-то.

О вы, хранящие любовь
Неведомые силы,
Пусть невредим вернется вновь
Ко мне мой кто-то милый.

Но нет со мной кого-то.
Мне грустно отчего-то.
Клянусь, я все бы отдала
На свете для кого-то!

 

Ведучий 4. Поети творили, шукаючи ідеали у глибинах людської душі. Поети своїми творами дарували безсмертя коханим. Саме тому до нас дійшли імена Беатріче та Лаури. Геній О.Пушкіна відкрив ім’я Марії Волконської, Амалії Різнич, Єлізавети Воронцової, Наталії Гончарової… Та справжній пушкінський шедевр пов'язаний з імям Анни Петрівни Керн (Слайд № 9).

Ведучий 3. Віршем «Я помню чудное мгновенье…» Пушкін увіковічнив образ жінки з сильною душею, стосунки з якою він цінував так високо, що строфи, в яких були і спогади про першу зустріч, і палке почуття від нового побачення, лягли на папір за одну ніч. 

Виходить учень у ролі О. Пушкіна і читає вірш .

Я помню чудное мгновенье:
Передо мной явилась ты,
Как мимолетное виденье,
Как гений чистой красоты.

В томленьях грусти безнадежной,
В тревогах шумной суеты,
Звучал мне долго голос нежный
И снились милые черты.

Шли годы. Бурь порыв мятежный
Рассеял прежние мечты,
И я забыл твой голос нежный,
Твои небесные черты.

В глуши, во мраке заточенья
Тянулись тихо дни мои
Без божества, без вдохновенья,
Без слез, без жизни, без любви.

Душе настало пробужденье:
И вот опять явилась ты,
Как мимолетное виденье,
Как гений чистой красоты.

И сердце бьется в упоенье,
И для него воскресли вновь
И божество, и вдохновенье,
И жизнь, и слезы, и любовь.

Ведучий 4. Музику кохання, музику любові

Знов на струнах щастя серце виграє.

Пристрасно-солодкі звуки ці чудові:

В них краса і сила й незбагненність є.

Учениця декламує вірш О.С. Пушкіна «Я Вас любил». 

Я вас любил: любовь еще, быть может,
В душе моей угасла не совсем;
Но пусть она вас больше не тревожит;
Я не хочу печалить вас ничем.
Я вас любил безмолвно, безнадежно,
То робостью, то ревностью томим;
Я вас любил так искренно, так нежно,
Как дай вам бог любимой быть другим.

Ведучий 3. ХХ століття - нові ідеї, нові концепції життя людини і суспільства.  

Ведучий 4. «Вірші не пишуться - трапляються», «я пишу, як дихаю» - говорила Марина Цвєтаєва. Але за цією простотою створення віршів стояла поетична творчість – наполеглива, важка, не завжди успішна праця (Слайд № 10).

Звучить пісня на слова М.Цвєтаєвої «Мне нравится, что вы больны не мной…»

Мне нравится, что вы больны не мной,
Мне нравится, что я больна не вами,
Что никогда тяжелый шар земной
Не уплывет под нашими ногами.
Мне нравится, что можно быть смешной -
Распущенной - и не играть словами,
И не краснеть удушливой волной,
Слегка соприкоснувшись рукавами.

Мне нравится еще, что вы при мне
Спокойно обнимаете другую,
Не прочите мне в адовом огне
Гореть за то, что я не вас целую.
Что имя нежное мое, мой нежный, не
Упоминаете ни днем, ни ночью - всуе...
Что никогда в церковной тишине
Не пропоют над нами: аллилуйя!

Спасибо вам и сердцем и рукой
За то, что вы меня - не зная сами! -
Так любите: за мой ночной покой,
За редкость встреч закатными часами,
За наши не-гулянья под луной,
За солнце, не у нас над головами,-
За то, что вы больны - увы! - не мной,
За то, что я больна - увы! - не вами!

 Ведучий 3. У житті всіх людей наступає мить,  коли два погляди зустрічаються, а серця, вражені золотими стрілами Амура, вражають краплини крові, які виводять на скридомі життя  звичне  й неповторне водночас "кохаю". (Відкривається  сцена. На сцені стіл на якому підсвічники з свічками, книги,  листки, за столом сидить юнак і плаче, за його спиною дівчина) (Слайд № 11).

Дівчина. «Я виходжу заміж за друга моєї юності Миколу Степановича Гумільова. Він любить мене вже 3 роки, і я вірю, що моя доля бути його дружиною... Я клянусь Вам усім для мене святим, що ця нещасна людина буде щаслива зі мною. Він пише мені незрозумілі слова, а я ходжу з листом до знайомих і питаю роз'яснення».

Учень. І Анна, і Микола вчилися в гімназії в Царському Селі, тільки він трохи раніше. І він, і вона влітку бували під Севастополем близько стародавнього Херсонеса... І він, і вона захоплювалися поезією. І тому вони просто не могли не зустрітися. Саме провидіння під­штовхнуло їх одне до одного, і зустріч настала...

Учениця. Анні було тоді 14, а Миколі — 17 років. Коля Гумільов серед дівчат вважався дуже незграбним і навіть смішним. Він багато читав, захоплювався французькими символістами, його поетичні спроби високо оцінив сам метр символістів Іннокентій Анненський, який був директором Царськосільської гімназії, де вчився Гумільов. А Анна була дівчиною стрункою, високою, з густим темним волоссям і глибокими сірими очима. У 13 років Анна знала французькою всього Бодлера і Верлена.

Учень. З кожним роком вона розквітала, як лілія. В тихих водах царськосільських озер вона здавалася Гумільову русалкою чи німфою, місячною дівою, Свою. І він був настільки зачарований нею, що не тільки називав її так, але й просив приятеля намалювати йому в кімнаті на стіні морську безодню з русалкою.

 

Анна Ахматова

Я умею любить,

Умею покорной и нежною быть. Умею заглядывать в очи с улыбкой. И гибкий мой стан так воздушен и строен, И нежит кудрей аромат. О, тот, кто со мной, тот душой неспокоен И негой обьят...

Учень. Анна все чекала когось іншого, чекала якогось таємничого царевича, але його все не було, і потім вона зрозуміла, що його, можливо, ніколи не буде, і подивилась на того, хто стояв поруч...

Учениця. Але мені здається, що їх з'єднала все ж таки поезія. Анна тільки починала писати. Гумільов був трохи старшим, і він відкрив їй «Кипарисову скриньку» І. Ан- ненського та інших поетів. Допомагав їй у її поетичних спробах. Але з самого початку їхні відносини були схожі на суперництво. І ось доля з'єднала їх — у 1910 р. вони повінчаілися в Києві і поїхали до Парижа...

Микола Гумільов

Из города Змиева, Из города Києва, Я взял не жену, а колдунью. Я думал — забавницу; Гадал — своенравницу, Веселую птицу-певунью. Покликаешь — морщится, Обнимешь — топорщится, А выйдет луна — затомимся, И смотрит, и стонет, Как будто хоронит Кого-то,— и хочет топиться...

Ведуча 4. Хочеться відзначити, що любов – цінніша за молодість та безсмертя. Сама про це і йдеться в наступній легенді (Слайд № 12).

Учениця. Дав Бог людині моло­дість, безсмертя, і сказав: «Живи, працюй, будь володарем Землі». Минув час. Прийшов Бог погля­нути, як живе людина. Дивить­ся: над ставочком хатка чепурна, садочком вишневим обсаджена, за нею на ниві хліб золотий ко­лоситься. Чоловік у полі працює, а дружина йому обід несе. І побачив Бог в очах у чоловіка дивне світло.

- Що це в очах у тебе, людино?

- Любов.

- Віддай її мені. Що хочеш проси за неї.

- Не можу. Вона мені за всі твої дарунки дорожча.

Обурився Бог.

— Коли так,— каже,— то будеш ти мені віддавати свою молодість і старітимеш з кожним днем

Через деякий час повернувся вдру­ге. Бачить: сидять чоловік з дружи­ною біля хати і колиска коло них. І дивляться вони то на колиску, то у вічі одне одному. А в погляді — те саме незбагненне сяйво, тільки ще сильніше, ще яскравіше.

— Он як! Тоді заберу я в тебе най­цінніше — безсмертя, і нехай кож­на мить по краплині гасить твоє життя.

Втретє прийшов Бог до людини. Ди­виться, сидить самотній згорблений дідусь, а в очах його світло таке ж не­переможне і м'яке, і водночас нове.
- Що це в очах у тебе, людино?

- Це — пам'ять.

- Вибач,— мовив Бог,— тепер я ба­чу, що твоя любов цінніша за моло­дість і безсмертя.

Ведучий 1. Так любов торжествує над світом. Вона поза віком, поза часом. Про любов написано багато. Про неї складають поеми, романи, вірші. А. Ахматова, М. Цвєтаєва,  О. Блок, М.Гумільов, І.Северянін, Б.Пастернак…, хіба  перерахуєш всіх, чиї імена срібною ниткою записані в історію російської літератури.  Звучить пісня на слова Б. Пастернака «Зимняя ночь» (Слайд № 13).

Ведуча: Кожен хоче жити без підлості та зради. Хоче радіти життю і ділити цю радість  з близькою людиною. І якщо будеш бережно і безкорисливо ставились до всього, що тебе оточує, то зможеш щирість відрізнити від підступу. Зможеш відрізнити вічне від скороминучого. 

Читець (на фоні музики).

Моя любове, я перед тобою.

Бери мене в свої блакитні сни.

Лиш не зроби мене слухняною рабою,

Не ошукай і крил не обітни!

   Ведучий.  А  якщо прийде справжнє почуття, то оберігайте його і не знецінюйте коштовне.   Дякуйте небу, зорям, квітам і обставинам, що дарують вам радість. А коли виникають сумніви, то слухайте власне серце і звертайтеся до творів класиків.

Учениця.

Лиш кохання вирве нас із круга,

Лиш воно зігріє душу й кров!

Що миліше за близького друга?

Що сильніш, величніш за любов?! (Слайд № 14).

Виконується  пісня «Любовь настала».

Вчитель. На цій ноті ми і завершуємо наш літературний вечір. Тож, нехай це світле і чарівне почуття любові завжди Вас окриляє, дарує вир радощів та неймовірних емоцій!