Позакласний захід з історії рідного краю з теми: "Партизанська слава Новомосковщини"

Тема: Партизанська слава Новомосковщини

 

Мета: познайомити учнів з рухом опору на території міста Новомосковська та Ново- московського району в роки німецько-фашистської окупації (1941-1943 р. р.), показати героїзм земляків у боротьбі з загарбниками, розкрити значення партизанського руху та діяльності підпілля,

розвивати вміння аналізувати історичні події та давати власну оцінку подіям Великої Вітчизняної війни,

виховувати патріотизм, повагу до людей похилого віку, які приймали активну участь у боротьбі з фашистами.

 

Обладнання: 1.Великая Отечественная война. – Москва, издательство политической литературы, 1984 г.

2.А.Б.Джусов. Історичні пам’ятники, імена та пам’ятки Новомосковська. – Дніпропетровськ, «Пороги», 2005 р.

3.Дети «Черного лебедя» - Дніпропетровськ, «Пороги», 2004 р.

4.Немеркнущий свет памяти. – Днепропетровск, Има-пресс, 2008 г.

5.Киевский вестник. Всеукраинская утренняя газета. - №49, 8 мая, 2010 г.

6.Ветеран Придніпров’я. - №9, 7 травня 2011 р.

7.Наші улюблені свята в школі – Харків, Видавнича група «Основа», 2007 р.

8.Фрагменти фільму «Вторая мировая: день за днем»

9.Пісні воєнних років

10.Фотовиставка «Пам’ятники Новомосковська»

11.Портрети діячів партизанського руху та підпілля.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Хід виховної години

Учитель:

Дивлюсь на світ з відкритого вікна,

І чую музику тривожну, героїчну.

Дзвенять у такт медалі й ордена,

Що бережу від батька, пам'ять вічну.

 

За кожним орденом – тяжкі бої і втрати,

Й пролита кров батьків та земляків.

Тебе нема сьогодні поряд з нами, тату,

Та Перемоги день – найкращий із всіх днів!

 

З відкритого вікна дивлюсь на світ

І згадую літа давно минулі:

Той обгорілий яблуневий цвіт,

І дим пожеж, і посвист кулі.

 

В мороз і спеку, дощ і снігопад

Стоптав чобіт у ті роки немало..

І братом був тобі любий солдат.

Й святою вірою серця ваші палали.

 

Святая віра в торжество добра,

В світанок мирний, в перемоги день

Тебе від смерті у боях тих зберегла,

Щоб ми почули радісних пісень.

 

Дивлюсь на світ з відкритого вікна,

І гріють руки ордена й медалі.

У нашій пам’яті назавжди та війна,

Й зруйновані міста, й тривожні далі.

 

Схиляю голову у вдячному поклоні

Я перед подвигом величним і святим.

А музика звучить в тривожнім тоні,

Як пам'ять мертвим, попередження живим.

( Тамара Білокриницька. З відкритого вікна дивлюсь на світ…)

 

Фронтові листи-трикутники, фотографії, ордена й медалі – це священні реліквії, які зберігаються майже в кожній родині, як пам'ять про тих, хто в грізні роки Великої Вітчизняної війни став на захист своєї рідної землі, хто поклав на алтар перемоги своє здоров’я і життя, щоб ми, їхні діти, онуки та правнуки могли жити вільно, в мирний час. Сьогодні, напередодні дня визволення міста Новомосковська від німецько-фашистських загарбників ми згадуємо тих, хто здобув для нас Перемогу на фронтах і в тилу ворога у складі партизанських загонів та підпільних організацій.

 

(Звучить пісня «Священная война», кадры из фильма «Вторая мировая: день за днем. 22 июня 1941 года», 25 серія, 3хв20сек; 26 серія, 12 хв40сек – початок війни))

Учитель: Із політдонесення Управління політпропаганди Київського особливого військового округу начальнику Головного управління політпропаганди Червоної армії: «22 червня 1941 року о 4-й годині німецька авіація, без будь-якого приводу, здійснила наліт на ряд наших аеродромів і міст…і піддала їх бомбардуванню. Одночасно у різних місцях німецькі війська відкрили артилерійський вогонь і перейшли кордон… У районі Устилуг діють диверсійні групи противника, переодягнуті у нашу форму. В цьому ж районі горять склади».

 

Ведучий 1:

Сорок первый! Июнь.

Год и месяц борьбы всенародной!

Даже пылью времен

Затянуть эту дату нельзя.

Поднималась страна.

И на фронт уходили поротно,

Кумачевые звезды

На полотнах знамен унося.

 

Ведучий 2:

Тот самый длинный день в году,

С его безоблачной погодой,

Нам выдал общую беду

На всех, на все четыре года.

Она такой вдавила след

И столько наземь положила,

Что двадцать лет и тридцать лет

Живым не верится, что живы!

(К.Симонов «Чтобы люди жили»)

 

Учитель: Уже в першій половині дня 22 червня 1941 року відбулось засідання Політбюро Центрального Комітету партії. В зв’язку з початком війни був складений текст звернення до радянського народу, з яким в 12 годин виступив по радіо заступник Голови Народних комісарів СРСР і народний комісар іноземних справ В.М.Молотов. Звернення закликало радянський народ до згуртованості, єдності, до героїчної боротьби проти фашистських загарбників і закінчувалось словами:»Наше дело правое. Враг будет разбит. Победа будет за нами».

(«Вторая мировая: день за днем», 29 серія, 14хв40сек – битва за Київ)

 

Ведучий 1: 29 червня 1941 року в директиві Ради Народних Комісарів СРСР і ЦК ВКП (б) ставились завдання: «На зайнятих ворогом районах створювати партизанські загони і диверсійні групи для боротьби з частинами ворожої армії, для розпалювання партизанської війни всюди і скрізь, для підриву мостів, доріг, псування телефонного і телеграфного зв’язку, підпалу складів…На захоплених районах створювати неможливі умови для ворога і всіх його поплічників, переслідувати і знищувати їх на кожному кроці…»

 

Ведучий 2:Бойова програма розгортання боротьби народу в тилу ворога розвивалась і конкретизувалась рішеннями центральних і місцевих партійних організацій. На Україні для керівництва роботою по створенню мережі партійних органів в тилу ворога, організації партизанських загонів і підпільних груп ЦК КП(б)У створив республіканську оперативну групу, до якої ввійшли партійні і радянські працівники України – Л.П.Дрожжин, А.М.Зленко, В.С.Костенко, М.С.Співак та інші. Ця група працювала під керівництвом членів Політбюро секретарів ЦК КП(б)У М.О.Бурмистенко і Д.С.Коротченко.

(«Вторая мировая: день за днем», 44 серія, 19хв55сек – про організацію партизанського руху)

 

Ведучий 1:Дніпропетровська область була захоплена німецько-фашистськими загарбниками у вересні місяці 1941 року, а 22 липня 1942 року фашисти оволоділи останнім українським містом Свердловськ Ворошиловградської (нині Луганської) області. Вся територія України опинилась під окупацією Німеччини та її союзників. Новомосковськ був окупований німецько-фашистськими військами близько 10 годин 27 вересня 1941 року. «Тільки за два роки свого нашестя фашисти знищили майже чотири тисячі жителів Новомосковська, 360 дітей, більше 8 тисяч юнаків та дівчат вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Особливо озвіріли вони після розгрому їхніх військ під Сталінградом. Відчуваючи свою поразку, гітлерівці ще з більшою жорстокістю прийнялися вчиняти розправи над мирним населенням. Певне, тому вони й спорудили концентраційний табір (на місці території залізничного цеху ЖКЗ), для місцевих месників та військовополонених Червоної Армії. Мов гриби після дощу, швидко виросли тут дерев’яні бараки, стеля підперта побіленими стовпами. Попід стіни – впритул – дерев’яні двоповерхові нари…» (П.Гарбуз, «Концтабір на ЖКЗ», Бувальщина).

 

Ведучий 3:

Війну я бачив краєм ока

З горища, погреба, вікна.

Немилосердна і жорстока

Була для наших душ вона.

Ще й досі спомин рве граната

В сусіднім з дідовим дворі,

Як безіменного солдата

Кладуть у землю матері.

Жаданих стріч сльозу солону,

Скупі усмішки та бинти.

Як батько, що утік з полону,

Збирався знову на фронти.

(О.Тараненко. Гра у війну)

 

Ведучий 4:

Свастики паучья паутина

Валом горя, смерти и огня

Пронеслась степями Украины,

Дух народа в бешенстве казня.

За душой имея хлеб с мякиной,

Лебеду, кислицу, крапиву,

Выживали дети Украины

В погребах, землянках и хлеву.

(И.Михеев. Военное детство)

 

Ведучий 1: Ще напередодні окупації міста фашистськими військами, 17 вересня 1941 року, почав створюватися перший партизанський загін на Новомосковщині. «Створення партизанського загону м. Дніпропетровська і його околиць розпочалося із прзначення його керівного ядра. Командиром загону був призначений П.Я.Жученко, комісаром загону – Г.С.Мазніченко. Приміром у той же час була створена і підпорядкована їм Новомосковська партизанська група у складі 35 осіб, командиром якої було призначено А.Г.Мішутіна, а комісаром – Д.І.Ревякіна… Після створення загону, у Присамарському лісі, в районі сіл Андріївки та Знаменівки почали створюватися схови із запасами зброї, вибухівки, медичних засобів, теплого одягу та іншим. Все необхідне загону постачалося із резервів шостої армії, котра розташовувалася у межах міста та його околиць.

 

Ведучий 2: Водночас із Новомосковською групою були створені групи у селі Знаменівка (командир загону – Ф.С.Тітов), у селі Миколаївка (С.С.Філоненко), Хуторо-Губиниха і Кулебівка (Плакучий), селі Орловщина (Р.П.Сербієнко), селі Перещепине (М.С.Міненко), селі Вільне (Л.М.Созонов), у селі Піщанка (Прокопенко), Новоселівська група, Губиниська (А,А,Свічкаренко), селі Спаському (Капля).

 

Ведучий 1: Спочатку усі партизанські групи існували поодинці. Не всі одне про одного знали. Це ослаблювало сили партизан, створювало вірогідність потрапити під вогонь своїх же побратимів на лісових стежках. Обєднання загонів, за деякими свідченнями, сталося на зборах представників усіх партизанських груп неподалік сіл Андріївни та Івано-Михайлівки 4 жовтня 1941 року. Керівниками об’єднаного загону стали Жученко, Мазніченко і начальником штабу Г.Ф.Павлов. Чисельність партизан у об’єднаному загоні становила від 106 до 240 чоловік. Озброєнням було 4 кулемети Дегтярьова, 2 польських ручних кулемети, 200 гвинтівок, 300 гранат, понад 10000 патронів, 30 ящиків вибухівки.

 

Ведучий 2: Бойові дії на окупованій території Новомосковського району загін розпочав у кінці жовтня 1941 року. Під час бойових дій, наприклад, у ніч з 6 на 7 листопада у селі Знаменівці, де був розташований ворожий гарнізон, партизанами було знищено 60 фашистських вояків та офіцерів, на дорозі Дніпропетровськ – Павлоград розбито декілька автомашин, у багатьох місцях пошкоджено дріт телефонного зв’язку, влаштовано завали на дорогах. 22 листопада у цьому ж селі було вбито до 30 охоронців табору і звільнено понад 300 радянських військовополонених. 22 грудня під час нападу на ворожий гарнізон у селі Вільному було знищено понад 100 гітлерівських солдатів та офіцерів.

 

Учитель: Дії партизан налякали гітлерівців. Вони негайно створили спеціальний підрозділ для боротьби із партизанами Новомосковщини. Незабаром у наше місто прибули два полки 444-ї охоронної дивізії. Район, де розташовувався партизанський загін, був щільно оточений. Бойові дії карателів почалися 24 грудня 1941 року. Партизани прийняли відкритий бій, котрий тривав з 10-11 години ранку до пізнього вечора. Після цього бою на раді командирів було прийнято рішення – далі діяти не усім загоном, а окремими групами, не залишаючи лісу. Бої продовжувалися до 5 січня 1941 року. Сили суперників були занадто нерівні. Партизани змушені були вийти з лісу і вибиратися з оточення поодинці. На базі залишалися лише немічні та вкрай відчайдушні вояки.. Багато партизан загинуло в цьому бою. Понад 60 було взято в полон і розстріляно. Партизанський рух у Новомосковщині перестав існувати. Його життя було коротким, але яскравим і повчальним»( За матеріалами книги А.Б.Джусова «Історичні пам’ятники, імена та пам’ятки Новомосковська»).

 

(Звучить пісня «На безымянной высоте»

Ведучий 3:

Молчат траншеи, - нет живых солдат.

Орудия разбиты. Нет резервов…

Потом, потом салюты зазвучат,

Но мало награжденных в сорок первом.

Молчат герои. Но горит в глазах

В победу вера, яростно и свято.

Потом придет от радости в слезах

Желанный май в победном сорок пятом.

 

Ведучий 4:

Потом взметнутся в небо обелиски

В боях погибшим, дорогим и близким.

Но кто погиб в июне на границе

Не знал, как долго будет битва длиться.

 

Ведучий 1:Серед партизан, які прийняли нерівний бій з гітлерівськими військами був Петро Михайлович Шевченко. 24 червня 1941 року він у складі військово-морських сил СРСР прийняв бій на кордоні з Румунією, союзницею Німеччини. Після бою, через тяжке захворювання серця, він був звільнений з лав Військово-Морського флоту і повернувся в рідне місто Новомосковськ. Шевченко наполіг на тому, щоб його залишили в тилу ворога. Райком партії направив його в партизанський загін..Під час переправи через Дніпро без вісти пропав партизанський розвідник Єременко, і Петро Михайлович очолив розвідку штабу. Очолюючи штабну розвідку, він не раз ходив у віддалені пункти, на залізничні станції. Розвідником він був природженим. З одного погляду помічав, в яких дворах офіцери квартирують, куди вночі ходить військовий комендант, де розташовані машини, артилерійські батареї, які частини пройшли через село. В газеті «Вісті з Радянської Батьківщини» за 3 жовтня 1941 року пишеться:» 20 вересня до берега однієї річки підійшла рота німецької піхоти. Німці поспішали переправитися на другий берег, але міст виявився зруйнованим. Радянський партизан тов. Ш. підійшов до німецького офіцера і запропонував показати дорогу до цілого мосту. Розпитавши інших жителів і уточнивши дорогу, офіцер наказав рухатися у вказаному напрямку. В цей час радянський патріот тов.Р. другими стежками поскакав на коні до командира партизанського загону. Недалеко від мосту партизанський загін влаштував засідку. Коли німецька рота підійшла, по ній відкрили кулеметний вогонь. Німці втратили вбитими і пораненими більше 20 солдат і офіцерів». Цим тов. Ш. був Петро Михайлович Шевченко. Про цього славного сина Вітчизни згадується в книзі Іллі Вєтрова «В лісах під Новомосковськом», в передмові до якої двічі Герой Радянського Союзу О.Федоров говорить про значення подвигу Шевченка, який став поштовхом до активізації партизанського руху в Україні. Загинув Петро Михайлович в бою 27 грудня 1941 року.

 

Ведучий 2: 27 вересня 1941 року в селі Мар’янівці, рідному селі Колихаєвої Анастасії Юхимівни, з’явилися німці. Зав’язався жорстокий бій з відступаючими частинами наших військ. Багато солдат загинуло. Тяжко поранені залишалися на окупованій території. Настя разом з подругою Марією Рожко надавала допомогу. Потім переправляли їх у більш безпечне місце – в Миколаївку. Так відразу вона прилучилася до підпільної роботи. Згодом допомагала матері готувати обіди для партизан, які почали давати дівчині конкретні завдання: вивідати, скільки в селі фашистів, як і скільки німецьких військ рухається по харківській трасі. Настя приймала участь у звільненні 300 військовополонених у селі Знаменівці.

 

Учитель: В тісній взаємодії з партизанами діяло партійне та комсомольське підпілля. Ось імена деяких учасників підпільної організації міста Новомосковська, відомості про яких ми отримали з книг:А.Б.Джусов.»Історичні пам’ятники, імена та пам’ятки Новомосковська», «Немеркнущий свет памяти»,Документальне видання:

 

(Презентація книг А.Б.Джусова)

Ведучий 3:

Олексій Петрович Пєтухов – член комуністичного підпілля, інженер-електрик ЖКЗ, не раз зустрічався з комуністом-підпільником Володимиром Івановичем Хмелем на квартирі Микити Головка, вивів з ладу електропідстанцію заводу, здійснив диверсію по знищенню авторемонтних майстерень; був схоплений фашистами, після катувань відправлений до концтабору Маутхаузен.

 

Ведучий 4:

Бураков Дмитро Іванович – учасник антифашистської підпільної групи, організатор великої диверсії в механічному цеху заводу, де було знищено 42 авторемонтні майстерні із станками і обладнанням; був затриманий гітлерівцями в селі Новоселівка, після тортур був розстріляний на території педінституту (колегіум №11); похований біля Вічного вогню.

 

Ведучий 1:

Володимир Лєсовіков – член Новомосковської підпільної комсомольської організації разом з Зіною Білою, Миколою Білим, Іваном Кутовим, Женею Мірошник, Миколою Колесником під керівництвом Микити Головка; разом з друзями писали від руки листівки, дізнавались місця розташування німецьких воєнних об’єктів і ці дані передавали партизанам; переправляли в ліс комуністів, які не встигли виїхати із окупованого Новомосковська, допомагали військовополоненим на заводі; після звільнення міста вступив до Червоної Армії, в бою біля села Підгорного Криничанського району загинув.

 

Ведучий 2:

Микола Колесник – член комсомольського підпілля, приймав участь у мінуванні колодязів, куди німці приводили на водопій коней, направляв на ціль радянську авіацію ракетами, викрадав з німецьких складів зброю та боєприпаси, разом з Женею Мірошником, Миколою Білим затримали рух поїздів у бік Харкова; був схоплений поліцаями 18 серпня 1943 року, після допитів і тортур разом з Миколою Білим Олександром Садко, Олександром Зоріним був відправлений в концтабір Маутхаузен.

Ведучий 3:

Анна Мартинова – член комсомольського підпілля, зв’язкова між партизанським загоном і підпіллям, до її будинку під покровом ночі приходили незнайомі люди, називали пароль і, дочекавшись відповіді, залишали донесення, новини радінформбюро, а вранці Аня старанно одягала і загортала в пелюшки сина, вкладаючи в складки одягу листки з даними для підпільників і партизанів, відвідувала явочні квартири, де й залишала отримане; була схоплена фашистами, після довгих знущань відправлена в концтабір Бухенвальд.

 

Ведучий 4:

Микита Головко – керівник і ідеологічний натхненник комсомольського підпілля; в 1939 році закінчив середню школу №4 (нині СЗШ №1) і вступив до Одеського політико-освітнього інституту; на час початку війни і окупації знаходився вдома в місті Ново московську. Систематичною підпільною роботою почав займатися з лютого 1942 року, особисто займався збиранням і переховуванням зброї, прослуховував вісті Радінформбюро на своєму радіоприймачі і розповсюджував листівки з правдивими відомостями про стан справ на фронті. Арештували його вранці 18 серпня 1943 року, наступного дня відправили в Дніпропетровське відділення гестапо, де 39 діб безперервно допитували і катували. Нічого не добившись від патріота, 30 вересня 1943 року Микиту Головка разом з Зіною Білою (теж випускницею СЗШ №1), Петром Данилюком, Іваном Кутовим та ще 6 підпільниками було розстріляно на околиці Дніпропетровська, так званій Шляхові, на краю протитанкового рову, в якому тіла і присипали.

 

(Звучить пісня «Журавли»)

 

Ведучий 5:

На плитах, солнцем раскаленных,

Средь торжествующего дня

Скорбящий, с головой склоненной,

Стою у Вечного огня.

 

Здесь спят отцы и братья наши

Под сенью стройных тополей,

Здесь, посреди чугунной чаши,

Пылают слезы матерей.

 

Чтоб не тревожить ран мучений,

Чтоб тишины не нарушать,

Устами новых поколений

Хочу молчанием сказать:

 

Ведучий 6:

«Вы имена вписали кровью

В святую летопись страны.

Сердца, кипящие любовью,

Отдали на алтарь войны.

 

Мы не забудем годы эти:

Спасая честь родной земли,

Вы, ради жизни на планете,

Сквозь смерть в бессмертие ушли».

(Александр Сентюрев. У Вечного огня).

 

Учитель: Партизани та підпільники Новомосковщини назавжди вписані золотими літерами в літопис Великої Вітчизняної війни поряд з такими іменами, як: командири партизанських зєднань С.А.Ковпак, О.Сабуров, М.Наумов, О.Федоров; члени підпільної організації «Молода гвардія», що діяла в місті Краснодоні Ворошиловградської області: І.Туркенич, О.Кошовий, У.Громова, Л.Шевцова та багато-багато інших патріотів. Вічна слава героям!

Ведучий 1:Вічна слава!

 

Ведучий 2:Вічна слава!

 

Ведучий 3:

Да не угаснет памяти свеча

О всех отдавших души за Отчизну.

Кто жертвовал своею вольной жизнью,

Спасая край от злобного меча.

 

Да сохранится памяти река

От внуков и до пращуров далеких,

Которые в сражениях жестоких

Не посрамили мужество штыка.

 

Да не устанет память пламенеть

На скорбных звездах, кровью обагренных,

В огнях во славу вечности зажженных,

Чтобы сгорать, но в пепел не сгореть

(И.Михеев. «Молитва ветерана»)

Ведучий 4:

В грозных боях с огневыми атаками

Жизни солдат отошли.

Тени погибших алыми маками

В скалы пустынь проросли.

 

Звездною пылью с высот мироздания

В тихий полуночный час,

Словно прося у живых сострадания,

Смотрят солдаты на нас.

( В.Котов. Баллада о солдатах»)

 

Ведучий 5:

Для мжчины святая святых –

Заслонить от невзгоды родных.

Где бы ни был ты, воин-солдат,

Для тебя, кто страдал, был твой брат.

 

В сапогах ты прошел полземли,

Выводил из портов корабли,

Бороздил ты морские просторы,

Покорял ты суровые горы.

 

Ведучий 6:

Честь и славу Отчизны родной

В сердце нежно носил ты с собой.

Забывал о себе ты, солдат,

Только тверже сжимал автомат.

 

В праздник мужества, смелости, чести

Мы погибших помянем всех вместе.

Кто не струсил в смертельном бою,

Отстоял нам Отчизну свою.

(Тамара Білокриницька. Защитнику Отечества.)

 

Учитель: Из обращения товарища И.В.Сталина к народу 10 мая 1945 года:

« Товарищи! Соотечественники и соотечественницы! Наступил великий день победы над Германией. Фашистская Германия, поставленная на колени Красной Армией и войсками союзников, признала себя побежденной, объявила безоговорочную капитуляцию. Великие жертвы, принесенные нами во имя свободы и независимости нашей Родины, неисчислимые лишения и страдания, пережитые нашим народом в ходе войны, напряженный труд в тылу и на фронте, отданный на алтарь Отечества, - не прошли даром и увенчались полной Победой над врагом. Слава нашей героической Красной Армии, отстоявшей независимость нашей Родины и завоевавшей Победу над врагом! Слава нашему великому народу, народу-победителю! Вечная слава героям, павшим в боях с врагом и отдавшим свою жизнь за свободу и счастье нашего народа!»

 

(«Великая война», серия «Битва за Берлин», 43хв – 44хв22сек – Акт про капітуляцію Німеччини та парад Перемоги)

 

(Звучить пісня «День Победы»)