Позакласний захід з української літератури для 8 класу "Талановитий Гуляйпільський край"

Позакласний захід

«Талановитий Гуляйпільський край»

 

 

Розробила:

Вчитель  української мови

та літератури

                                                                Голосієнко Олена Вікторівна

 

 

 

 

 

Тема: «Талановитий Гуляйпільський край»

Мета: Познайомити учнів з життям і творчістю поетів – земляків, показати багатогранність їхньої творчості. Розвивати навички художнього читання творів, вміння знаходити влучне слово, збагачувати словниковий запас учнів. Формувати громадянську компетентність. Виховувати любов до книги, почуття гордості за свій рідний край, за поетів – земляків, сприяти вихованню в учнів національної свідомості, любові до Батьківщини, до рідного краю, викликати почуття захоплення і гордості за свій край

Обладнання: фотографії, книги, матеріали періодичної преси, мультимедійна дошка, комп’ютер.

Хід заняття

Клас прикрашений пейзажними фотографіями Гуляйпільського краю, портретами письменників. На святково прибраному столі виставка книг письменників – земляків, матеріали періодичної преси. Хід заняття супроводжується презентацією на мультимедійній дошці.

Виходять ведучі (учень та учениця)

Ведучий:

Рідний край, рідна земля, Батьківщина, Україна… які це прості й разом з тим прекрасні і святі слова для нас. Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій, мальовничій землі - у нашій славній Україні. Тут жили наші предки, живуть батьки, тут корінь українського народу, що сягає сивої давнини. І де б ми не були, скрізь відчу­ваємо поклик рідної землі, хвилюємося аж до сліз, зачувши рідне слово.

Немає, мабуть, такої людини в Ук­раїні, та й за межами нашого дивовиж­ного краю, яка б не чула про героїчне минуле Гуляйполя, овіяне невмирущою славою століть.

(Слайд2)

Гуляє Гуляйполе,

Гуляйполе гуля!

Комусь хай очі коле,

А ми, брат, звідтіля.

Учитель:

Дорогі друзі! З любові до рідного краю, матері-землі починається людина. Не можна любити те, чого не знаєш, до чого ти байдужий. Пізнання історії свого народу й любові до нього нерозривні. Тому сьогодні ми з вами підемо тими стежками, якими ходили люди, які прославили нашу землю. Гуляйполе – це маленька частина чудової і неповторної Запорізької землі, мальовничого краю з неозорими ланами золотавої пшениці і відомими всьому світові чорноземами. 
     Нам завжди було і є чим пишатися, особливо щирими та працьовитими людьми, нашими земляками.  Багатий наш край літературно-мистецьким надбанням. Вивчаючи літературу рідного краю  ви познайомились з творчістю багатьох письменників. Хто  з них запам’ятався найбільше?

(відповіді учнів)

Ведуча:

   Наш край багатий на видатних людей. Також він багатий і на відомих письменників. Так, до числа письменників нашого краю входять такі визначні постаті як Єлисей Андрійович Карпенко, Василь Діденко, Григорій Лютий, Іван Кушніренко, Любов Геньба, Наталя Квітка, Яна Яковенко та багато інших.

Сьогодні ми познайомимось з новими іменами письменників-земляків, а найголовніше – побачимо їх вірну, щиру, невмираючу любов до рідного краю. Адже не можна жити на землі, яку ти не любиш!

Ведучий:

Справжньою перлиною Гуляйполя ХХ століття був театр. Його прекрасне приміщення розташовувалось на розі нинішніх вулиць 1 Травня та ІІІ Інтернаціонала. Архітектура і внутрішнє оздоблення театру просто вражали. Театр мав цікаву назву з античної історії – «Колізей». Хто й коли його так назвав – невідомо, та це ім’я дійшло й до наших часів.

Репертуар театру складала переважно українська класика : твори Карпенка-Карого, Старицького, Квітки-Основяненка та інших. Ставили й твори Єлисея Андрійовича Карпенка

(Слайд 3)

Земля пахне …долею, щастям.

Є.А Карпенко

Учень 1:

Карпенко Єлисей Андрійович (псевдонім— Є. Карпенко-Український, Олег Азовський, Степовий гість, Шашура Олександра, Andreu Ira, Андрій Люшня та ін.). Народився 11 (23) червня 1882 року в слободі Гуляйполе  Олександрійського повіту Катеринославської губернії (нині Запорізька область) у сімї селянина, закінчив церковно-приходську школу, наймитував, працював слюсарем на заводі, конторщиком на руднику , актором мандрівної трупи. У 1929 році Є.А. Карпенко, рятуючись від гніву Н.І.Махна, виїхав за кордон.
У 1923 р виїхав до Америки, де став режисером драматичного гуртка імені І. Тобілевича при Робочому будинку (Нью-Йорк). Помер 24 грудня 1933 року в Нью-йорку, похований у Брукліні.

Ведуча:

Наша земля — земля славного незабутнього минулого, земля, якою можна пишатися. Скільки всього витерпіла вона за довгі віки свого існування, за ті часи, поки формувалася поступово нація з гордим ім’ям — українці. Недарма О. Довженко писав: «Не знаю я народу, та й нема такого другого народу нині на Землі, щоб так багато створив, таку велику данину приніс всьому людству, як наш народ». Элисей Андрійович  стверджує, що для людини і патріота рідна земля є найголовнішим у світі. Земля — це планета, ґрунт, країна, держава. Земля — це надія, радість, достаток, життя, щастя. Але земля — це і господар твоєї душі, це і... злочин.

Інсценування уривку з п’єси  «Земля» Карпенко Єлисея Андрійовича

Діючі особи:

Трохим

Брат

Трохим… Зараз ми маємо глибоку осінь. По ній прийде, а там не счуємось, як і пробіжить зима. За нею пошле Бог весну. Видужає, може пан. З землею можна буде, значить, перечасувати. І я тоді…

Брат. Ти заглядаєш у невідоме.  А горе поруч ось із нами сидить

Трохим. Ти знаєш, що пан десь лічиться?..(Бубонить). А може й умер уже. Продаватиметься, значить, вона, земля, земелька…

Брат. Чи для тебе на ній світ клином зійшовся?

Трохим. Я зрісся з нею. Ось же вона, під вікнами простяглася. Чорна!Дужа! Радісна! Х-х, а-а! – кохана моя! Кохана моя! (Сів біля брата) Ми вдруге на світ народимось тоді, як купимо її. Орендарі дуже її зашкрябали…та то нічого. Під перелогами вона зараз, відпочиває… Не займають її всього ось другий рік тільки, а недавно пробував я її...(з напівдитячою радістю)…вже.

Брат. Що?

Трохим. Відпочила. Візьмеш у руки, то вона так горошком і розсипається. Волокнинки для щілинки почала вже навіть пуськати. А пахне…долею, щастям. І не повірите – ночувати ходжу я до неї. За день біля роботи так натовчешся, що ні рук, ні ніг не чуєш, а прийде ніч…ні, ворушить тебе, не спиться. Ну й устаєш… І ось приходиш: нігде нікого, сама вона, чорнушечка, лежить, красуня така…Хе…Ге…Ги-и…Ее!..Одної ночі до того були ми з нею договорились, що я там і заснув був. І так мені з нею спалося… Дома я вже десятки літ ось – з світовою разом устаю. А там з нею…прокидаюсь, а воно вже день, сонечко сходить…

Звучить пісня «На долині туман»

Ведучий:

Наступні покоління теж були багаті на таланти. Одним з таких є Василь Діденко, відому пісню якого ми щойно почули.

(Слайд4)

Я – син трудящих, син Вкраїни,
Що гнала – вигнала панів,
Що має серце солов`їне
І солов`їний в серці спів.
В.Діденко

Учень 2:

Василь Іванович Діденко народився 3 лютого 1937 року в місті Гуляйполі в родині сільського механізатора. Коли йому виповнилося 10 років, батьки переїхали на Херсонщину в с.Гаврилівку Іванківського району. З липня 1950 року по березень 1958 року його біографія була пов`язана з Вінниччиною. Після закінчення Ширмівської середньої школи вступив до Київського університету імені Т.Г.Шевченка і закінчив його в 1959 році. Відтоді – на редакційній та літературній роботі. Як поет формувався в університетській літстудії імені В.Чумака. В травні 1963 року став членом Спілки письменників України.  Автор текстів ряду пісень, зокрема, широко популярної "На долині туман".
В своїх творах поет звеличував Вітчизну, людину – трудівника, оспівував героїчне минуле українського народу, його видатних синів і дочок.
13 квітня 1990 року В.  Діденко пішов із життя. Вже після поховання праху поета в Києві став відомий його лист – заповіт „Поховайте мене в Гуляйполі”. 25 червня 1997 року завдяки клопотанню близьких людей і численних цінителів його таланту, поет навічно переїхав до своїх земляків і оспіваного ним у віршах містечка. Сьогодні центральна районна бібліотека Гуляйполя носить його ім.`я. На будинку, в якому поет народився і жив, відкрита меморіальна дошка.

Ведуча:

Ще одним сином великого народу, що народився на Гуляйпільщині є Григорій Лютий

(Слайд 5)

Ми з тих ясних зір, ми з тих чистих вод.
Ми — одна душа, ми — один народ...

Григорій Лютий

Учень 3:

Григорій Іванович Лютий народився  в Гуляйполі на Запоріжжі 7 лютого 1949 року в сім'ї вчителів. Закінчив міську середню та музичну школи, філологічний факультет Запорізького педагогічного інституту в 1973 році (заочно)

Працював баяністом у любимівському сільському будинку культури, вчителем           української мови та літератури в СШ №2 м. Гуляйполя. Друкуватись у періодиці почав із 1964 року.
         Видав поетичні книги "Крилатий корінь", "Крона вічності", "Червона літера вогню", "Хліб любові", "Я воду пив з твого лиця", "Гуляйполе",   дитячу збірку "Світлана" та разом із співаком і композитором Анатолієм Сердюком - пісенник "Пісні гуляйпільського краю".    
          Представляв українську поезію на багатьох всеукраїнських і міжнародних форумах. В тому числі був єдиним делегатом од Спілки письменників України на Всесвітньому фестивалі молоді і студентів у Москві в 1985 році.
Нині живе в Запоріжжі, очолює Запорізьке відділення Національної Спілки письменників України.

Григорію лютому належать слова всім нам відомої пісні «Гуляє Гуляйполе»

Звучить пісня «Гуляє Гуляйполе»

Ведучий:

Я не втомлююсь слухати, на стільки ж поетичним є наш край. Скільки чудових поезій присвятили поети Гуляйпільщині. Хоч багатьох з них доля заносила далеко від рідного Гуляйполя, та вони ніколи не забували його.

 (Слайд 6)

Коли до тебе втома прийде

                         пройдисвітка байдужа –

                         Недоля хилить долю ниць,

                         Тоді – в Гуляйполе, мій друже, -

                         До наших батьківських криниць.

 

Учень 4:

Олексій Іванович Карпенко доводиться онуком Єлисея Андрійовича Карпенка. Народився 27липня 1930 року в місті Гуляйполі Запорізької області, через яке протікає степова річна Райчур (звідси і псевдонім – Гайчур). Кандидат філологічних наук, доцент Київського національного університету імені Т.Г.Шевченка. Його вірші друкувалися в колективних збірках, зокрема, у збірнику поезій «Ніжний кремінь» (1989 р.)

Поет підготував до друку книжку поезій «В полоні літ», але вона не побачила світ через ряд об’єктивних і суб’єктивних причин.

Помер О.І.Гайчур-Карпенко 13 квітня 2003 року

Вірш  О.І.Гайчура-Карпенка «А вже з тої криниченьки…»

В.Діденку

Учень:            Коли до тебе втома прийде

                         І принесе зневіри сум,

                         Коли надію сумнів скривдить

                         І обезкрилить вирій дум…

                         Коли пройдисвітка байдужа –

                         Недоля хилить долю ниць,

                         Тоді – в Гуляйполе, мій друже, -

                         До наших батьківських криниць.

                        На сході сонця встань, прийди

                        І щиросердно припади

                        До їх цілющої води –

                        Із тих джерел наснагу пий,

                        Щоб сумнів – геть,

                        І знову – в лет,

                        І знову – в бій –

                        Отак колись із них пили

                        Степовики оці – орли,

                        Що прадідами були!

Ведуча:

Говорячи про талановитий Гуляйпільський край неможливо не сказати про Івана Кириловича Кушніренка. Хоч він і народився не в цім краї, та все своє життя і всю свою працю присвятив Гуляйпільській землі.

(Слайд 7)

«Куди б вас долею не закидало, 

Які б вітри вас не носили..

А ви додому, ви до степу

Вертались кожної весни…

Учень 1:

Відомий в Запорізькій області літератор, журналіст, краєзнавець Іван Кирилович Кушніренко  народився  1  січня  1947  року,  в  станиці Чорноріченській Псебайського району Краснодарського краю в сім’ї хліборобів із Запорізької області. В 1948 році родина переїхала на хутір Вітри Гуляйпільського району Запорізької області.

Загальну  освіту  отримав  у  Гуляйпільській  середній  школі-інтернаті, закінчив Запорізький державний педагогічний інститут, факультет журналістики Львівського державного університету ім. І. Я. Франка. Викладав українську мову та літературу в Полтавській школі-інтернаті Гуляйпільського району. Згодом працював у районній газеті “Голос Гуляйпілля”, очолив її у 1991 році. З-під пера головного редактора постійно з’являються репортажі, статті, замальовки, інтерв’ю про хліборобів, робітників, вчителів, працівників культури, ветеранів війни і  праці, про земляків, які своїм невтомним самовідданим трудом, ратним подвигом прославляли і прославляють Гуляйпільський край.             Певним  підсумком  багаторічної  журналістської  роботи  Івана  Кушніренка стала книга “Степовики” (історія газетним рядком), яка вийшла у 2010 році у видавництві “Дніпровський металург” (м. Запоріжжя). Відомий І. К. Кушніренко і як автор художніх творів: віршів,  новел,  повістей, виданих окремими збірками (“Жайворонки над степом”, “У степу”, “У степовій глибинці”, “Запах прив’яленого літа”, “Подарунок осені”, “Співуча криниця”, “Добрий знак”, “Відгоріла зоря”), роману “Сиві жита”, присвяченого батькам. Разом з відомим місцевим краєзнавцем Володимиром Іллічем Жилінським І. Кушніренко підготував і видав понад 30 книг з історії Гуляйпільського району, дослідили історію бібліотечної справи на Гуляйпільщині (“Бібліотеки Гуляйпільщини”, 2010 р.). І. К. Кушніренко – член Національної спілки журналістів України з 1984 року, нагороджений медалями “За заслуги перед Гуляйпільським краєм” (2004), “За розвиток Запорізького краю” (2004, 2009).

Вірш Івана Кушніренка «Журавлі»

Учень:             Куди б вас долею не закидало,

                          Які б вітри вас не носили

                          А ви крізь сніг і сині далі

                           Несли любов свою і силу.

                           А ви додому, ви до степу

                           Вертались кожної весни

                           І знову в сонячному леті

                           Лунали голоси ясні.

                           І знаю: знову вам за далі

                           Летіти довго й боляче

                           І ваші радощі сідають

                           Гарячим щемом на плече

Ведуча:

Ми стільки почули про відомих чоловіків, але як же жінки, хіба наш край скупий на талановитих жінок?

Ведучий:

Звичайно ж ні, на Гуляйпільщині народилось дуже багато талановитих жінок, зокрема: Вікторія Забава, Зінаїда Вількорицька, Лариса Верьовка, Ольга Будугай, Наталія Квітка, Любов Геньба, Катерина Сіріньок, Яна Яковенко та багато інших. З творчістю деяких я пропоную всім нам зараз познайомитись.

(Слайд 8)

Не знаю, чи пройду усі дороги, але свою, зізнаюся,  — пройду! 

Любов Геньба

Учень 2:

Геньба Любов Григоріївна – відома українська поетеса, авторка ліричних віршів і пісень. Народилася 28 лютого у 1960 році в с. Грушевому Гуляйпільського району Запорізької області в сім' ї  хліборобів.

  Закінчила Мелітопольське училище культури та філологічний факультет Запорізького національного університету. 
Видала три поетичні збірки: "Грушеве", (1992р.);  "Іменем твоїм" (1995р.); "Паралель"(1998р.). За фахом - режисер. Являється дипломантом Всеукраїнського конкурсу читців ім. Т.Г.Шевченка.  Автор багатьох пісень. З піснею "Оксаночка" стала Лауреатом Всеукраїнського конкурсу серед комерційних радіокомпаній, є членом Національної Спілки письменників України. Директор Гуляйпільського районного краєзнавчого музею

Вірш Л. Геньби «Гуляйполе»

Учениця:       На бочанській горі, там, де хмари цілуються сині,

                         І ранкова зоря до схід сонця з півнями встає.

                         Гуляйполе моє, маків цвіт голубої Вкраїни,

                         Ти і сурми століть, і дорога в новий Віфлієм.

                         Тут сідають вітри відпочити із дальнього виру,

                          І колише трава давнину, і щебечуть слова.

                          Гуляйполе моє, я у тебе, як у матінку, вірю,

                          Ти – частинка мене, ти – Вкраїноньки слава жива.

                          І полям, і степам, і забутим стежкам помолімось,

 Зачерпнімо з криниць чистих помислів неба на всіх.

                         Ми і є той народ, що у битвах віків не змалілий,

                         Ми – окраєць Вкраїни, її  золотий оберіг.

Ведуча:

Осягнення своєї історії, свого коріння допомагає розуміти і нашу людську спільність, і нашу відмінність заради майбутнього, щоб кожен народ віднайшов міцні й тривкі корені свого існування, щоб разом ми пишалися тим, що усі різні за історичною пам'яттю, але рівні як люди, що дбають про майбутнє. Про своє коріння добре пам'ятеє Вікторія Забава – неймовірно чуйна  та щира поетеса-землячка.

(Слайд 9)

Я степовичка,
просто степовичка.
Тут джерелом тече мій родовід:
мій батько - степ,
матуся - річка,
Чумацький шлях -
мій древній дід.

Учень 3:

Поетеса Вікторія Володимирівна Забава народилася 4 грудня 1976 року в місті Гуляйполі Запорізької області в сім’ї робітника.

У 1994 році вступила до Запорізького державного університету на філологічний факультет, але хвороба не дала закінчити навчання. І все ж через роки Вікторія закінчила Запорізький класичний приватний університет за спеціальностями «переклад та педагогіка вищої школи».

Поезією захоплюється зі школи. Автор двух поетичних збірок з однаковою назвою – слово на лавровому листі» (2006 рік). Поетеса, перекладач Вікторія Забава є членом Національної Спілки письменників України з 2008 року.

Вірш В. Забави «Степовичка»

Учениця:             Я – степовичка, просто степовичка.

                              Тут джерелом тече мій родовід:

                               Мій батько – степ, мати – річка,

                               Чумацький Шлях – мій древній дід.

                               Я – степовичка, просто степовичка.

                               Моє життя любистком поросло.

                               І це не примха, це вже стало взвичку,

                               Щораз вертатись у своє село…

Ведучий:

Ще однією талановитою землячкою є поетеса і журналістка Лариса Степанівна Верьовка, лауреат Міжнародної літературної премії імені Володимира Винниченка. Лариса Степанівна Верьовка - дочка популярного на Гуляйпіллі в тридцяті роки минулого століття поета Степана Дорофійовича Піщанського

(Слайд 10)

Руда, як я, на спицях синіх,

Сплітає осінь день при дні,

Сповивачі із павутиння –

Березам, кленам і мені.

Учень 4:

Лариса Степанівна Верьовка  народилася 31 січня 1938 року в місті Гуляйполе Запорізької області. Після закінчення десятирічки вступила на факультет журналістики Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка

Поетична біографія Лариси Степанівни почалася на Гуляйпіллі, де у районній газеті друкувалися її вірші. В 1956 році дебютувала поетеса в обласній газеті «Червоне Запоріжжя» (нині – «Запорізька правда»).

По закінченні університету працювала у видавництві, в академічному журналі. Друкувалася в журналах «Дніпро», «Жовтень», «Ранок», «Україна», мала публікації в часописах Австралії, Ізраїлю. На слова поетеси написана низка пісень композиторами Олександром Білашем, Іваном Сльотою, Сергієм Козаком, Романом Калецьким. Анатолій Сердюк виконує чи не найкращі шедеври її пісенної творчості.

Основна тема творчості Лариси Верьовки - патріотизм і любов до рідного краю, до життя.

Влітку 1999 року Лариса Степанівна у співавторстві з двоюрідним онуком Н.І.Махна Віктором Івановичем Яланським випустила у світ історико-документальну книгу «Нестор і Галина. Розповідають фотокартки», присвячену Несторові Махну та його дружині Галині Кузьменко.

З нагоди 80-річчя утворення Гуляйпільського району Ларису Степанівну Верьовку - поетесу й журналіста було нагороджено регіональною медаллю «За заслуги перед Гуляйпільським краєм», а пісня «Єднаймося, гуляйпільці» на слова землячки (музика Анатолія Сердюка) стала переможцем літературного конкурсу на кращу пісню про Гуляйпільський край.

28 грудня 2014 року Лариса Степанівна померла.

Ведуча:

Вона - істинний патріот рідної землі і своєї Гуляйпільщини, що народила, випустила її у світи. Ця земля її радувала, надихала, лікувала душевні рани. Людина, без Вітчизни нічого не значить. А у Лариси Степанівни був цілий материк під назвою Гуляйполе. Це її словами воно кликатиме єднатися заради добра та вселенської любові «Єднайтеся, гуляйпільці, бо варті ми того!»

Звучить пісня «Єднаймося, гуляйпільці»

Учитель:

На сьогоднішньому позакласному заході ми старались якнайбільше розповісти вам про талановитих поетів-земляків, про їх ніжну, глибоку, вірну та нескінченну любов до рідної землі, яка лежить у нас під ногами, та ми інколи навіть не задумуємось про те, яка вона особлива.

 Я дякую всім за цікаву розповідь, за співпрацю. І хочу звернутися до усіх нас – українців. Бережімо нашу історію, вчимося в неї жити краще, бути добрими й справжніми людьми, достойними спадкоємцями й славними творцями завтрашнього дня, який колись теж стане історією

 І хочеться закінчити нашу зустріч словами, які прийшли до мого серця, під час підготовки до сьогоднішнього позакласного заходу.

(Слайд 11)

Які ми різні – ти і я,

Ми народились в різних колах,

Та ми з одного Гуляйполя

І це не зміниш вже ніколи.

Ми зростимо і відлетимо

З батьківського порогу.

Та ми ніколи не забудемо

До рідної землі дорогу.

І скільки імен ми щойно почули,

І скільки прослухали віршів,

Я вам бажаю, щоб ви ніколи не забували,

Землі своєї і своїх батьків!