Позакласний захід "Живе лиш той, хто не живе для себе...", приурочений 80-річчю з дня народження В.Симоненка.

Тема позакласного заходу. «Живе лиш той, хто не живе для себе… »

           (захід приурочений  85-річчю з дня народження Василя Симоненка).

Тип заходу.  Відкрита виховна година

Форма проведення. Літературно – музична година .

Обладнання:  виставка літератури,  мультимедійні засоби наочності: комп’ютерна презентація, актуальні афористичні вислови   Василя   Симоненка

Слайд №1
Епіграф:          « Народ мій є, народ мій завжди буде.

Ніхто не перекреслить мій народ»

Мета. Вшанувати пам’ять «витязя української поезії» - Василя Симоненка, пригадати основні віхи життя  й творчості поета, дізнатися нові факти про В.А.Симоненка, відкрити його для себе не лише, як літератора, журналіста, але як Людину.

Розвивати творчі здібності школярів, вміння висловлювати свої думки, почуття; робити висновки.

Виховувати почуття поваги до історичної пам’яті нашого народу ; почуття гідності, свободи, любові до України, батьків, людей, розуміння цінності життя; до краси поетичного слова.

Обладнання. На дошці – назва заходу, портретні зображення,  крилаті вислови В.А.Симоненка, ілюстрації учнів до віршів поета. На столі – вишитий рушник, глечик з пшеничними колосками, калиною, виставка книг Василя Симоненка. Діти одягнені у національне вбрання.

В.Симоненко 
Слайд 1
(Літературно-музична композиція за творчістю В.Симоненка) 
     Шкільний зал прибраний під українську світлицю - квітами,  рушниками,  вишивками. На стіні - портрет В. Симоненка,  під ним - дати життя письменника:   "1935-1963", a нижче - його слова: 
     Можна все на світі вибирати сину, 
     Вибрати не можна тільки Батьківщину

Слайд 2   Ведуча        Забуті імена

Відкриваю для себе нові імена,

І глибинні  думки, і душевні висоти...

Скільки років ховала їх прірва страшна,

Що хотіла наш дух, нашу суть побороти.

Скільки їх, що приходять з далекої тьми, -

Хоче серце усіх поіменно назвати...

І на болях своїх знову пишемо ми

Імена, імена... і вкорочені дати

                                     Вадим Крищенко

Слайд 3 Вступне слово  вчителя

Шановні друзі, запрошуємо вас на літературний захід ,  приурочений 85 – річчю  з дня народження відомого поета шістдесятих років Василя Андрійовича Симоненка. Постановою Верховної Ради України ухвалено відзначити цю дату на державному рівні.    Хочу нагадати, що  в 2020 році наш народ відзначає 75- у річницю  Перемоги над фашистськими окупантами, і  шосту річницю трагічних подій на Майдані.  Згадаймо «Небесну сотню»  та усіх інших патріотів, героїв,  що віддали своє життя за волю, незалежність та гідність України. Безсумнівно, у громаді того небесного воїнства перебуває й душа поета Василя Симоненка.

Анатолій  Кошелівець, один з провідних літературознавців, зауважив: Симоненко “був нагороджений даром, який дається одиницям: йому судилося на одному з критичних поворотів історії бути обранцем, устами якого промовляє доля нації”.

Створив він  порівняно небагато, і минуло вже понад півстоліття. Але його читають, люблять, йому вірять. І не тільки його ровесники, а й зовсім молоді люди – школярі, студенти.

Слайд 4  Перша збірка поета побачила світ у 1962 році. «Тиша і грім» - єдина прижиттєва збірка, яка  заявила про Симоненка, як про поета правдивого, з самовідданою любов'ю до України.

Твори поета в період тяжкої брежнєвської задухи переписувалися від руки, а в голос читалися лише в колі однодумців. Офіційно не дозволялося називати навіть його імені. Однак Україна ніколи не забувала Симоненка, платила йому за любов любов'ю. У 1995 році він став лауреатом Національної премії України ім. Т.Шевченка (посмертно) - за збірки поезій та прози «Лебеді материнства», «У твоєму імені живу», «Народ мій завжди буде».

Пройшли десятиріччя, але Василь Симоненко живе серед нас в своїх віршах. Про  поета Дмитро Павличко сказав: «... З глибин народного життя вийшла поезія Василя Симоненка. З мужності народу, з його горя і його боротьби. Будуть змінюватися покоління, настануть кращі часи, а поет буде переходити з одного віку в інший і йтиме поруч з людьми. Він буде з ними в горі і радості, в коханні і розлуці».  Дивом є те, що і сьогодні майже кожен рядок Симоненкового слова живий, зрозумілий і, що важливо, – актуальний. Наче нічого нового, невідомого читачеві не говорить поет. Але він здатний перевернути душу, примушує замислитися над таким простим – і таким складним питанням:

Ти знаєш, що ти – людина?

                        Ти знаєш про це чи ні?

Вчитайтеся у ці афористичні вислови В.Симоненка…вони -  тільки маленька дещиця поетичної спадщини поета.

Слайд 5 Дорогі діти! Шановні дорослі! Вшануйте пам'ять великого сина України Василя Симоненка читанням його творів.

Як  метеорит, на мить спалахнув Симоненко на небосхилі українського письменства, щоб навіки увійти в безсмертя. Саме тому, що він жив, любив і ненавидів, страждав, творив і згорів за рідну землю, за людей - Батьківщина повік не забуде його.

Слайд 6

Учень (В. Симоненко - поет)  Стільки в тебе очей,
Стільки рук і мозолів,
Скільки крапель в Дніпрі
І у небі зірок.
Ти не падав од вітру,
З біди не безволів,
Не насунув на душу
Ганьби козирок.
Не шукав я до тебе
Ні стежки, ні броду,
Бо від тебе узбіччям
Ніколи не брів —
Я для тебе горів,
Український народе,
Тільки, мабуть,
Не дуже яскраво
Горів.

Народ мій є! Народ мій завжди буде! 
Ніхто не перекреслить мій народ! 
Пощезнуть всі перевертні й приблуди, 
І орди завойовників-заброд!

Ведучий       Так писав Василь Симоненко – великий син України, її геніальний поет. У цьому ясночолому хлопцеві з поглядом то замріяним, то гнівним було щось справді високе, соколине, успадковане від народного світогляду, краси рідного краю, його тернистої історії, багатотрудної боротьби за кращу долю.

Звучить лірична українська мелодія. Через якийсь час музика поволі стихає.

Учень (В. Симоненко - дитина)  Щось у мене було

І від діда – Тараса

І від прадіда – Сковороди

Я – українець.

Оце і вся моя біографія.

Я для тебе горів.

Український народе !

Учень (В. Симоненко - юнак)  Не шукаю до тебе 
Ні стежки, ні броду – 
Ти у грудях моїх, 
У чолі І в руках. 
Упаду я зорею, 
Мій вічний народе, 
На трагічний і довгий 
Чумацький твій шлях. 
Учень (В. Симоненко - поет)  Я живу тобою І для тебе, 
вийшов з тебе, в тебе перейду, 
під твоїм високочолим небом 
гартував я душу молоду.

Слайд 7 відео «Гра долі», сюжет

Ведуча Давайте пройдемо сьогодні з вами дорогами Симоненка – важкими, трагічними і короткими. Безрадісним, осіннім, але не сльозливим було життя поета.

Слайд 8 Ведучий  Починається Симоненкова дорога, звичайно, з Біївців – того невеличкого полтавського села, що єдиною зеленою вулицею біжить до великого людського океану. А на тій ву­лиці стоїть сиротою старенька селянська хата, де й наро­дився майбутній поет Василь Симоненко. Через ту непомітну і печальну хату пройшли голод і холод, її не проминула велика війна і всі лихоліття нашого віку. Спасибі ж доб­рим людям, які зберегли і ту хату, і ту піч, що будуть найтеплішою згадкою у ранній творчості поета:
Ти приймала і щастя, і лихо,
Поважала мій труд і піт.
І з-під сірої теплої стріхи
Ти дивилася жалібно в світ

Слайд 9 Ведуча   Мама В.Симоненка згадує: «Важко було вчитися Василеві. Повоєнні зими були люті і сніжні. А пальто у хлопчика латане, чоботи діряві. Але він ніколи, жодного разу не спізнився на урок. Бувало, питаю його: «Важко тобі, Василю?» А він весело: «Та чого там вже важко, мамо. Доки дійду до школи, то всі уроки повторю, а як назад вертаюсь, то всі пісні переспіваю». Дуже любив Василько українські народні пісні. І співати , і слухати.

Ведучий  Мати Василя Симоненка – Ганна Федорівна, проста селянська трудівниця, живучи у традиційно мудрому оточенні своїх односельців засвоїла і їхню кмітливість, і велику любов до рідної мови, яку щедро дарувала синові, аби потім він, помноживши своїм талантом, передав людям у чистих гранях поезії. Хоч і малописьменна, але спостережлива Ганна Федорівна зібрала чимало прислів’їв, приказок та примовок і записала їх в окремий зошит. Цей зошит під назвою «Перлини поміж людей» вона спорядила словами: «Люди народжуються і вмирають, а прислів'я летять через цілі століття. Ніхто не знає, хто перший випустив цю пташку, що має такі міцні крила». Поет виріс серед цієї мудрості, яку мати тепер краплинами збирала до свого зошита. В вірші «Грудочка землі» поет писав:

Учень (В. Симоненко - дитина)  Ще в дитинстві я ходив у трави,

В гомінливі, трепетні ліси,

Де дуби мовчали величаво

У краплинах ранньої роси.

Бігла стежка в далеч і губилась,

А мені у безтурботні дні

Назавжди, навіки полюбились

Ніжні і замріяні пісні.

В них дзвеніло щастя непочате,

Радість невимовна і жива,

Коли їх виводили дівчата,

Як ішли у поле на жнива.

Ті пісні мене найперше вчили

Поважати труд людський і піт,

Шанувать Вітчизну мою милу,

Бо вона одна на цілий світ.

Слайд 10 Ведуча Порадником і натхненником поета був рідний дід. Щербань Федір Трофимович розповідав малому Васі нашу давню-предавню історію. Дід був мудрою людиною. Він самотужки вивчив грамоту, багато читав.Батька хлопчик не бачив, той виїхав на Кубань. Замінив його Василькові дідусь Федір Щербань, якого в селі всі звали «дід Сурмило». Онук й дід любили один одного. «Безсмертячко ти моє кирпате, » - шепотів дід Василькові, а той спокійно засинав під музику його гарних слів. Васильків дід дбав про те, щоб онук здобув освіту: цікавився шкільними підручниками онука, разом із ним готувався до екзаменів. А малому Васі, умостившись на печі, дід розповідав нашу давню-прадавню історію.

Учень (В. Симоненко - дитина)  Вмощусь на коліна до нього
І в очі йому дивлюсь.
А він вимовляє, виспівує
Гарячі прості слова -
І все
В очах моїх ожива.
І плачу, було, й сміюся,
Як слухаю ті пісні...
Спасибі ж тобі, дідусю,
За те, що ти дав мені...
Слайд 11
Ведучий Ходив хлопець до школи зі шматком хліба, олівцем та зошитом. Портфеля не мав. Закінчив 10 клас із золотою медаллю. І все ж карався, що мало знає.

Почав писати Василь ще з початкових класів. Віршував скрізь: і пасучи корів на луках, і йдучи до школи, і працюючи на городі. Дописував і до шкільної  і класної газети. Щоб осягнути науку глибше, вирушив вчитися до Києва на факультет журналістики. Учився старанно і завзято.  На свою «скупу студентську стипендію» Василь придбав портативну друкарську машинку і у вільний час передруковував вірші, писав нові. Але про них мало хто знав, тільки найближчі друзі.

Слайд 12

Щоб осягнути науку глибше, вирушив вчитися до Києва на факультет журналістики. Учився старанно і завзято.  На свою «скупу студентську стипендію» Василь придбав портативну друкарську машинку і у вільний час передруковував вірші, писав нові. Але про них мало хто знав, тільки найближчі друзі.

Слайд 13

Ведуча  Як би там не було, а юність бере своє, весняними вітрами мрій, неспокою, натхнення шугає в скронях, ніжним квітом любові спалахує серце. І те п’янке, незбагненне солодке почуття переливається в чарівну поезію. 
     Звучить мелодія скрипки. Під її супровід учень читає поезію  "Вона прийшла”. 
/Вона прийшла непрохана й неждана, 
І я  її зустріти не зумів.../ 
     Виходять Юнак і Дівчина
Юнак  Ображайся на мене, як хочеш. 
     Зневажай, ненавидь мене – 
Все одно я люблю твої очі 
І волосся твоє сумне. 
Хай досада чи гнів жевріє, 
Хай до сліз я тебе озлю – 
Ти для мене не тільки мрія, 
Я живою тебе люблю. 
Для кохання  в нас часу мало, 
Для мовчання у нас - віки. 
Все віддав би, що жить осталось, 
За гарячий дотик руки... 
Ображайся на мене, як хочеш, 
І презирством убий мене – 
Все одно я люблю твої очі 
І волосся твоє сумне.

Дівчина /Коли вона читає, юнак поволі йде зі сцени/ 
У селі, де Удай повносило 
Береги прорізав, як багнет, 
Вперше світ побачив ти, Василю, 
Непоправний мрійник і поет. 
А земля не тільки слала квіти, 
Не була безхмарною блакить, 
Про твоє дитинство не зігріте 
По-своєму можу я судить. 
Потім - щедрий дар аудиторій: 
     Болі всіх світів, епох, творців. 
     Ми всерйоз писали для історії, 
     Мучилися над безсиллям слів. 
     Ще не вбравшись в пір’я, жовтороті, 
     У орлині рвалися світи... 
     Краплю невигойної скорботи 
     Залишив у мене в серці ти. 
     Не тому, що розійшлись дороги, 
     Запетлявшись у дзвінкій юрбі. 
     Хай вже ті, що підставляли ноги, 
     Нині в друзі мостяться тобі. 
     Хваляться, що успіхам раділи, 
     Чарку за поезію пили. 
     А мені болить - не догляділи, 
     А мені болить - не вберегли. 
     Посивіла до світанку ненька, 
     У очах відстоялась зима... 
     Гляньмо в очі віршам Симоненка, 
     Тим,  що е,  і тим, яких нема!

Ведуча Так непомітно, так блискавично промайнуло дитинство, і ось уже Василь - студент Київського університету. А з серця просяться  на папір, до людей щирі й привітні вірші. І увіковічнюються в них до щему рідні люди - родичі, односельці, краяни. Вони ж бо і є Народ.

Слайд 14 Ведучий. У повоєнних українських селах сусіди були як родичі. Переживши спільне горе, допомагали одне одному збудувати нову хату,  ділились останньою жменькою борошна, дрібком солі, сірниками. Однією з таких сусідок була маленька, худенька, нічим не примітна баба Онися. Ця згорьована жінка втратила на фронті чоловіка, трьох синів-солдатів, тож Василь був для неї як син. Коли виріс, в дяку за все, що вона зробила для нього, присвячує поет щирі скорботні рядки.
Учениця читає вірш "Баба Онися" 
/У баби Онисі було три сини, 
У баби Онисі синів нема.../ 
Слайд 15  Медіа інтернет ресурс  №  2 Юліана Ларіна відеокліп на вірш В. Симоненка «Виростеш ти, сину»(використані фотоматеріали подій на Майдані революції Гідності, подій АТО на сході України).

Ведучий  Василь умів любити так щиро, так ніжно, так самозречено як, мабуть,  ніхто на землі.

Ведуча Умів він і ненавидіти підлість, сваволю, лицемірство. По-лицарськи поет боровся  з чорною кривдою. 
   Слайд 16  медіа інтернет ресурс    №3 Живий голос В.Симоненка  "Злодій"

/Дядька затримали чи впіймали, 
Дядька в сільраду ескортували.../

Слайд 17  Ведучий Тяжко жилося поетові такої громадянської мужності. Оті "відгодовані демагоги й брехуни" не могли йому подарувати такого нечуваного вільнодумства, простити правду. І не прощали...

Слайд 18   Ведуча 1962 року В.Симоненко разом з А.Горською та Л.Танюком виявили місця поховання розстріляних НКВД на Лук’янівському та Васильківському цвинтарях, в Биківні, про що й було зроблено заяву до міської ради. Такого зухвальства система простити не змогла – за Симоненком установили нагляд, почалися провокації. У літку 1962 року його арештували. Після такої «зустрічі з владою» у Василя почалися проблеми з нирками.

Слайд 19   медіа інтернет ресурс   «Живий голос»  Василя Симонека  «Де зараз ви кати мого народу ….» Відеокліп»(використані фотоматеріали подій на Майдані революції Гідності, подій АТО на сході України).

Слайд 20
Ведуча  В останній рік життя у Симоненка залишається єдиний вірний,  незрадливий друг - папір. Поет розпочинає свій до болю чесний і трагічний "Щоденник".  Щоденниковий запис від 6 липня  1963 року 
"Втрата мужності - це втрата людської гідності, котру я ставлю над усе.  Навіть над самим життям. Але скільки людей - розумних і талановитих - рятували своє життя, поступаючись гідністю і, власне, перетворювали його в нікому не потрібне животіння. Це найстрашніше”. 
Ведучий  Щоденниковий запис від 22 липня  1963 року 
"Мабуть,  почалося моє згасання. Фізично я майже безпорадний, хоч  морально ще не зовсім виснажився. Думаючи про смерть,  не почуваю ніякого страху.  Можливо, це тому, що вона ще далеко? Дивна річ: я не хочу смерті, але й особливої жадібності до життя не маю. Десять років для мене - більше, ніж достатньо." 
Учень (В. Симоненко - поет)  Не докорю ніколи і нікому,

Хіба на себе інколи позлюсь,

Що в двадцять літ в моєму серці втома,

Що в тридцять — смерті в очі подивлюсь.

Моє життя — розтрощене корито,

І світ для мене — каторга і кліть...

Та краще в тридцять повністю згоріти,

Ніж до півсотні помаленьку тліть.

Слайд 21 Медіа інтернет ресурс  № 4 Відеокліп «Гра долі» (Він лежав у лікарні)

Слайд 22 Учень (В. Симоненко - поет)  (Підходить до композиції з калини, затискає в долонях віти з кетягами ягід, тулиться обличчям)

Калинонько! Як боляче

З тобою розлучатись.

Калинонько! В мені завжди

Палав твій жар (випускає з рук віти)

Заходить ніч...

Самотньо й сумно...

Я чую, як плине час

Крізь мене... Мої останнії земні години,

Ви чуєте?

Моя душа звертається до Вас:

• Любіть! ...любіть, як рідну матір

Україну!

Любіть і бережіть...

Благаю Вас!

Говорить моє серце. Чуєте, люди. Його запалила іскра палкої до вас любові. Ви навчили мене ніжності і жорстокості, пісням своїм і плачам, добру навчили і злу, радощам і стражданням. Спасибі вам, люди! Я не гніваюсь за свої муки, не нарікаю на долю. Вони дали мені сил прометеєвих, терпіння народного. Я ними житиму. Я йду до вас, люди!

Учениця  Веселий, душею крилатий,

Закоханий в пісню без меж,

Казав ти:

- Нащо і злітати,

Як знать, що однак упадеш

Та звали тебе небосхили,

Скипала снага молода -

І ти розпростер юні крила,

Але не вернувсь до гнізда...

Житейськеє море штормує.

А де ж обнадіючий лет?

Земля, кажуть, вічно німує,

Коли помирає поет...

Вінка, що звиса колосково,

не знала твоя голова, -

Та в думах людей твоє слово,

Мов колос в снопах

Дозріва.                                    М. Масло.

Слайд 23

Учень     «Пам'яті Василя Симоненка»

Минають дні, роки, десятиліття,

А ти, Василю, завжди молодий...

Над прірвою віків, минувши лихоліття,

Сьогодні ти із нами, ти – живий!

Живий, бо все, що зв’язане з тобою,

не гасне, в наших душах ні на мить.

А на могилу ми йдемо з журбою,

І серце так у кожного болить...

Болить у матері, у сина і у друзів,

І сумно нам без тебе у ці дні...

Та ген твоє ім’я на виднокрузі

Встає назустріч сонячній весні.

І пахне степом, голубіють ночі,

А човен твій пливе в казковий світ.

Ми бачимо твої веселі очі,

і мужній голос чуємо з тих літ

А думи дідові додумують онуки,

Бо не стоїть земне людське життя,

І вірю я, що не було розлуки,

Не смерть була, а довге майбуття.

                                        М. Дашківський

Ведуча  Поетична зоря Симоненкової поезії незгасно сяє нам у нашому – такому непростому – сьогоднішньому житті! Вона активно допомагає нам розбудовувати незалежну державну Україну, в якій діти землі, діти праці жили б по-справжньому заможно і щасливо

Так, як сам жив і діяв,

Свою пристрасть і гнів,

Свої думи і надії

Він живим заповів.

Слайд 24 Ведучий Багато ще міг би поет створити. Може, лише на третину відміряв свого звитяжного шляху, а скільки незробленого зосталось по той бік трагічної межі, за тими не пройденими верствами.

Ведуча  Саме тому, що він жив, любив, і ненавидів, страждав, творив і згорів за рідну землю, за людей - Батьківщина повік не забуде його.

Слайд 25 Ведучий  Серія “Видатні особистості України” присвячена поетові, прозаїку, журналісту, який посів гідне місце в плеяді “шістдесятників”,

Василю Андрійовичу Симоненку.  На реверсі монети зображено портрет Василя Симоненка, праворуч на тлі стилізованого вербового листя розміщено напис ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО/ 1935 – 1963, по колу напис – МОЖНА ВСЕ НА СВІТІ ВИБИРАТИ, СИНУ, (вгорі), ВИБРАТИ НЕ МОЖНА ТІЛЬКИ БАТЬКІВЩИНУ (внизу).

Слайд 26 Ведуча      На честь ювілею українського поета Василя Симоненка

державне підприємство «Укрпошта» запровадило іменну  поштову марку № 1421 «Василь Симоненко. 1935—1963. 80 років від дня народження» номіналом 2 гривні.

Слайд 27 Ведучий   Всеукраїнська літературна премія імені Василя Симоненка Заснована в 2012 році Черкаською обласною письменницькою організацією спільно з Національною спілкою письменників України за підтримки Всеукраїнського товариства „Просвіта” ім. Т.Г.Шевченка та Ліги українських меценатів.

Ведуча  І сьогодні ми знову виразно чуємо його дзвінкий бадьорий юнацький голос, що лунає як здійснене пророцтво:

(В. Симоненко - поет)  /Я воскрес, щоб із вами жити

Під шаленством весняних злив/

Слайд 29  Медіа інтернет ресурс № 6 Відеокліп гурту «Піккардійська терція» на слова В. Симоненка «Ти знаєш, що ти - людина»

ФОТОРЕПОРТАЖ

Ведуча -  Кошель Аліна учениця 9-го класу

«..І на болях своїх знову пишемо ми

Імена, імена... і вкорочені дати.»

Вадим Крищенко

Вступне слово бібліотекаря Єременко В.О.

«Згадаймо «Небесну сотню»,  та усіх інших патріотів, героїв  що віддали своє життя за волю, незалежність та гідність України. Безсумнівно, у громаді того небесного воїнства перебуває й душа поета Василя Симоненка».

(В. Симоненко - поет) – Калініченко Денис  учень 8-го класу

«Народ мій є! Народ мій завжди буде! 
Ніхто не перекреслить мій народ! 
Пощезнуть всі перевертні й приблуди, 
І орди завойовників-заброд!»

(В. Симоненко – дитина) - Горішній Єгор учень 8-го класу

«Щось у мене було і від діда – Тараса

І від прадіда – Сковороди  Я – українець.

Оце і вся моя біографія».

(Дівчина ) – Боровик Зоя учениця 8-го класу

«Ми всерйоз писали для історії, 
     Мучилися над безсиллям слів. 
     Ще не вбравшись в пір’я, жовтороті, 
     У орлині рвалися світи...»

Пісня у виконанні Гончар В.Г. вчителя української мови на вірш В. Симоненка «Виростеш ти, сину»

Медіа інтернет ресурс  (використані фотоматеріали подій на Майдані революції Гідності, подій АТО на сході України).

«Умів він і ненавидіти підлість, сваволю, лицемірство. По-лицарськи поет боровся  з чорною кривдою».

(В. Симоненко - поет) – Мельник Михайло учень 7-го класу

«Моя душа звертається до Вас:

• Любіть! ...любіть, як рідну матірУкраїну!

Любіть і бережіть... Благаю Вас!».

Ведучий - Сидоренко Микола учень 9 –го класу

«Поезія Симоненка незгасно сяє нам у такому непростому  сьогоднішньому житті! Вона активно допомагає нам розбудовувати незалежну державну Україну, в якій діти землі, діти праці жили б по-справжньому заможно і щасливо:

Так, як сам жив і діяв,

Свою пристрасть і гнів,

Свої думи і надії

Він живим заповів».

Ведуча – Мегера Жана учениця 9-го класу

« Саме тому, що він жив, любив, і ненавидів, страждав, творив і згорів за рідну землю, за людей - Батьківщина повік не забуде його».

Творчий колектив, який прийняв участь у літературно – музичній годині: «Живе лиш той, хто не живе для себе… », приуроченій до державних дат : 80-річчя  з дня народження Василя Симоненка, річниці Революції гідності, та 70-річчю визволення України від фашистських загарбників (зліва на право:  Мельник Михайло учень 7-го класу,  Мегера Жана учениця 9-го класу, вчитель української мови Рубан О.М., Бурімов Максим учень 9-го класу, Сидоренко Микола учень 9-го класу, Московець Іра учениця 9-го класу,  Кошель Аліна учениця 9-го класу, бібліотекар Єременко В.О., Горішній Єгор учень 8 класу).