17 липня о 18:00Вебінар: Відеоуроки: як створювати якісний контент для Ютубу

Позанавчальний захід "Україна в житті і творчості зарубіжних письменників"

Про матеріал
Відомості про перебування зарубіжних письменників в Україні сприяють зацікавленості художньою літературою, розвитку пізнавальних і творчих здібностей особистості, спонукають вихованців до пошуково-дослідницької роботи. Проведення заходу спрямовано на те, щоб всі присутні бути активними учасниками: робили повідомлення, читали вірші, уривки, брали інтерв’ю, вели діалоги тощо.
Перегляд файлу

                         Міністерство  освіти і науки України

                            Селидівський гірничий технікум

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                           Методична розробка

                                  позанавчального заходу

      

            Україна в житті і творчості письменників світу

 

                                 з дисципліни: Зарубіжна література

                                спеціальність: 071 «Облік і оподаткування»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                              

        Методична розробка позанавчального заходу  з  дисципліни «Зарубіжна література» за темою  «Україна в житті і творчості письменників світу» .               

        Підготувала: О.І.Мітєва, викладач зарубіжної літератури Селидівського гірничого технікуму, спеціаліст вищої категорії.

 

 

 

 

      

       Розроблена методика проведення сучасного позанавчального заходу з елементами рольової гри, інсценування.

        Гасло заходу: «…Саме у позааудиторних заходах найвиразніше виявляються творчі здібності дітей, їхні індивідуальні схильності й смаки, які треба обережно і дбайливо розвивати.»  (Т.Ф.Бугайко).

 

 

 

       

 

 

 

Методична розробка призначена  для  студентів денного відділення І курсу.

 

 

 

 

 

 

Рецензент:

Ситник Л.М. - викладач кваліфікаційної категорії «Спеціаліст вищої категорії», старший викладач Селидівського гірничого технікуму

Розглянуто та схвалено на засіданні циклової комісії  

соціально – гуманітарних дисциплін

Протокол №     від «___» __________20___ року

Голова циклової комісії __________________ О.І.Мітєва

 

                                       ПЛАН  ЗАХОДУ

 

 

Тема:      «Україна в житті і творчості письменників світу»

 

 

Мета:

методична:   показати методику проведення сучасного позааудиторного  заходу з елементами рольової гри, інсценування.

 

дидактична:  ознайомити студентів зі зв’язками відомих зарубіжних письменників з Україною, зацікавити творчістю авторів, викликати більший інтерес до вивчення літератури, сприяти розвитку пізнавальної діяльності.

 

виховна:   виховувати загальнолюдські цінності, національну гідність та толерантне  ставлення до духовних надбань інших  народів.

 

 

Вид заняття:  позааудиторний захід з предмета.

 

Форми та методи проведення:  літературна вітальня з елементами інсценування, рольової гри.

 

 

Міжпредметні зв’язки:  

забезпечуючі:     культурологія, філософія.

забезпечувані:   всесвітня історія, географія.

 

 

Методичне забезпечення:  портрети письменників, виставка  творів, ілюстрації, тематичні газети, декорації, компютер, методична розробка заходу.

 

 

Література:

1.Андрєєва О.В. Зарубіжні письменники й Україна. Зарубіжна література в    школі.- 2005.- № 21.- С.14 -21

2.Ніколенко О.М. Зарубіжна література. Київ, «Освіта», 1998.

3. Щепакіна Н.Е. Літературна вітальня. Зарубіжна література в школі.-2006.- №4.- С.11-16.

 

 

 

 

 

                                              ХІД ЗАХОДУ

 

 

 

  1. Організаційний момент.

 

 

  1. Ознайомлення студентів з темою та метою заходу.

 

 

  1.  Мотивація навчання

Знання біографічних відомостей, творчого шляху  зарубіжних письменників, які мали відношення до України.

 

 

  1. Актуалізація опорних знань.

Розширити знання студентів з теми, визначити місце і роль України в житті митців слова.

 

 

 

  1. План:
    1.        Україна в житті Оноре де Бальзака.
    2.        Українські сторінки біографії А.Фета.
    3.        Чехов і Україна.
    4.        Микола Гоголь – достойний син України.
    5.        Українські шляхи Р.М.Рільке.
    6.        М.Цвєтаєва  і Україна в її долі.
    7.        Українські мотиви у творчості С.Єсеніна і В.Маяковського.
    8.        Українські адреси А.Ахматової.
    9.        Українські коріння М.Булгакова.

 

 

 

 

    6. Підсумок заходу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                           Гостей дорогих ми вітаємо щиро!

                           Зустрічаємо з хлібом, любов’ю і миром! 

( Дівчата в національному одязі вітають гостей, запис пісні « Ой, зелене жито…»)

       

        Викладач.

 

        Наші щирі вітання всім присутнім в читальній залі, в цій скарбниці людського  розуму, мислення, пам’яті, досвіду  і творчого надбання. Наша зустріч тут, в  бібліотеці, серед книжок,  невипадкова, тому що ми поринемо в прекрасний світ літератури і звернемося до її чудового скарбу – слова.

        Наш сьогоднішній захід « З Україною в серці» присвячується  зарубіжним письменникам, які народилися, мешкали або перебували деякий  час, або писали твори на теренах  нашої держави.

        Літературна карта України багата на пам’ятні місця, де в різні часи перебували видатні митці слова, які цікавилися самобутньою культурою та героїчною історією українського народу. Генії ходили вулицями Києва, Одеси, Харкова, Полтави, Львова, милувалися краєвидами Криму, які надихали їх на неповторну творчість.

        Ми зустрінемось з деякими з них, навіть поспілкуємось за допомогою уяви,  станемо  свідками і сучасниками їхнього життя, творчої діяльності. І відчуємо, яку роль відіграла українська земля в біографіях митців.

        Я запрошую вас в нашу літературну вітальню  як господиня.

        І я надаю слово нашим ведучим.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

        Ведучий 1.

        Україна… В одному вже тільки цьому слові і для нашого вуха, і навіть для вуха чужинців бринить ціла музика смутку і жалю…

        Україна – країна смутку і краси, країна, де найбільше шанують волю і найменше її мають, країна гарячої любові до народу і чорної зради. Довгої, вікової героїчної боротьби за волю.

        Україна – це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медові та молочні ріки…

 

       

        Ведучий 2.

        Україна… Це розкішний вінок із рути і барвінку, що над ним світять заплакані зорі… Україна… Це хати у вишневих  садках, і весною там дуже гарно. А скільки тут соловейків щебече, і злічити, здається, не можна.

        Коли сонечко заходить за обрій, стає дуже тихо: чутно тільки, як шорошать листочки під віконечком, навіть соловейко відпочиває.

        І немає на світі кращого неба, ніж небо України! Подивіться на нього і полиньте думками до самих зірок, а вони покажуть вам нашу Землю, де на ній є край, що нагадує собою серце – це Україна!

 

 

        Ведучий 1.

        Саме таку Україну тримали у своєму серці і палко любили письменники і поети, ті, чиє життя було пов’язано з Україною.

        Вони полюбили і розкішний день українського літа, і чарівну українську ніч, і дивне повітря, і прекрасні українські степи, і народ, який не спасує не перед чим.

        Пушкін і Гоголь, Купрін і Булгаков,  Бальзак і Міцкевич,  Рільке і Цвєтаєва, Чехов і Толстой, Шолом-Алейхем і Пауль Целан, Єсенін і Маяковський, Ахматова і Пастернак в різні часи перебували в Україні. І з непідробним інтересом цікавились нашою державою. Тож , вашій увазі – наша розповідь про деяких з них.

 

 

        Ведучий 2.

        У плеяді знаменитих художників –реалістів одне із перших місць належить французькому письменнику Оноре де Бальзаку. Його літературний скарб є не тільки гордістю французької культури, але і надбанням всього людства. Хоча герої його творів жили майже два століття тому, але їхні проблеми актуальні і для нас і приваблюватимуть не одне наступне покоління. Цей митець слова відвідав нашу країну декілька разів.

 

 

 

       

Господиня вітальні.

        Чим же Україна привернула увагу  Бальзака? Кажуть, що тут відіграло роль останнє кохання письменника  А давайте послухаємо героїв цього життєвого роману.   І я надаю слово Оноре де Бальзаку і його супутниці.

 

     

                                      Бальзак і Ганська

 

        Бальзак.  У 1832 році сталася незначна, на перший погляд, подія. Усе почалося з листа з Одеси, який я одержав у лютому. На конверті не було зазначено зворотньої адреси, цей факт зацікавив мене, я почав читати.

 

        Ганська.  «Ваша думка прожила століття, вельмишановний пане, а тим часом, мене запевнили, що  Ви ще молоді, і мені схотілося познайомитися з Вами… коли я читала Ваші твори, серце моє тріпотіло; ви показуєте щире достоїнство жінки, любов до жінки – дарунок небес;  мене захоплює у Вас надзвичайно чутлива душа, вона і дозволила Вам розгадати душу жінки…          Для  вас я іноземка і залишусь нею назавжди». 

 

         Бальзак . Прочитавши лист, я став аналізувати його:  почерк і манери викладати свої думки видавали виховану й заможну жінку. Я не мав сумніву, що вона була розумна і приваблива. А в наступному листі таємнича незнайомка розкрила себе.

 

        Ганська.   Так у життя  Бальзака увійшла я – графиня Евеліна Ганська, польська поміщиця, російська піддана. У мене було чимало маєтків в Україні, а жила я постійно з чоловіком у Верхівні, неподалік від Бердичева.

 

        Бальзак.  Між нами почалося жваве листування. Ця переписка була настільки палкою, що для мене не залишалося сумнівів – це любовний роман. Я писав своїй таємничій коханій: « Не бійтеся мене, не вірте нічому дурному, що про мене говорять! Я чистий, як дитя, і люблю, як дитя!»

 

        Ганська.   Його відверті листи зводили мене з розуму. Ми будували плани на майбутнє. Але я була заміжньою жінкою. І гріх казати, розраховувала, що   незабаром дістану волю:  мій чоловік був на двадцять років старший за мене.    Іноді  наше листування переривалося на кілька місяців, але потім відновлялося з новою силою і палкістю.

        Бальзак.  Восени 1833 року ми нарешті вперше зустрілися. Це відбулося у швейцарському містечку Невшатель. Я побачив свою чужинку біля вікна. На ній було розкішне плаття фіолетового оксамиту – мого улюбленого кольору. Вона- справжній шедевр краси!

        Ганська. Він підійшов до мене – літній чоловік. Мій перший погляд і перші враження виказували розчарування. Але воно швидко поступилося радості, коли Оноре заговорив. Його добра посмішка, дотепність і блискучі очі змусили мене тріпотіти від щастя.      А коли я розповідала про Україну, про степи, про селян, про труднощі ведення господарства Бальзак одразу ж запалився бажанням вирушити в Україну.

        Бальзак.  Кілька днів, проведених у Верхівні, стали найщасливішими днями у моєму житті. Любов до іноземки опанувала моїм серцем. А Україна стала мені здаватися дивовижною країною з царством хлібів і незліченними природними  багатствами. І ще я помітив, що поряд з казковою розкішшю бракувало найелементарніших предметів, необхідних для комфорту. Але тут я творив, відпочиваючи душею.

        Ганська.  Ми зустрічались ще декілька разів і  заприсяглися, що обвінчаємося після смерті мого чоловіка і до самої нашої смерті будемо разом! Оноре марив Верхівнею і у нього була одна мета – знову приїхати до України і залишитися на щедрій українській землі назавжди.

        Бальзак.  У вересні 1847 року, незважаючи на хворобу, я приїхав у маєток Ганської і запропонував вийти за мене. Тоді вона мені відмовила.         Але я був наполегливим: через рік знову відвідав Верхівню.

        Ганська.  Перед моїми очами повстала пристаріла і дуже хвора людина. Я вже не могла вагатися і дала згоду на шлюб. 14 березня 1850 року ми обвінчалися в костьолі cв. Варвари в Бердичеві.

        Незабаром виїхали у Париж, куди Бальзак прибув у такому тяжкому стані, що довелося скликати консиліум лікарів. Але до останніх його днів ми були разом. І я впевнена, що  мало жінок мали таке щастя, як я: бути другом, порадником, єдиною любовю людини, яка завжди вважатиметься одним із найвидатніших  письменників свого часу.

 

 

Ведучий 1.     

Кінець ХІХ століття. Поезія в Росії переживає свій «золотий вік». Усі молоді люди захоплюються поезією, навіть ті, кому не давалась жодна рима, мріяли про славу «нового Пушкіна». Винятком серед однолітків був по – справжньому поетично обдарований Афанасій Фет.

        Ведучий 2.

        Його поезія зачаровувала, окриляла. Тільки пригадайте: «Шепот, робкое дыханье, трели соловья…» або « Я пришел к тебе с приветом, рассказать, что солнце встало…».  Гадаю , що такі строки виникли з- під пера автора лише під впливом перебування його в Україні.

        Господиня.

        Яким чином Україна увійшла в життя поета? Про це ми почуємо з розповіді біографа.

        Біограф.

       Дійсно,  життя Афанасія Фета пов'язано з Україною.

21 квітня 1845 року він вступив на військову службу. Його полк розміщувався на Україні між Київською та Херсонської губерніями.                                        У  своїх спогадах Фет писав: «Я відправився на перекладних санях і з великою валізою в шлях в Новогеоргієвськ на Василькове і Білу Церкву. Тепле повітря і весняне сонце справляли на мене якесь магічне дію: я прагнув в якийсь абсолютно невідомий мені світ ».

        Військова служба - не краще місце для поетичної творчості, тому за

1845 рік Фет написав лише п'ять віршів, в них відбилися враження про Україну.

Теплый ветер тихо веет,

Жизнью свежей дышит степь,

И курганов зеленеет 

Убегающая цепь.

И далеко меж курганов

 Темно- серою змеей

                              До бледнеющих туманов

                              Пролегает путь родной.

К безотчетному веселью

                              Подымаясь в небеса,

Сыплют в небо трель за трелью 

Вешних птичек голоса.

        Фету подобалося  в Україні. Він мріяв тут залишитися. Писав вірші,  які пізніше увійшли до скарбниці світової літератури.

        На Україні розквітла і любов поета до Марії Лазич, яка закінчилася трагічно, але назавжди залишила слід у душі Афанасія Фета.

                                  На север грустный с пламенного юга,

                                  Прекрасных дней прекрасная подруга,

                                  Ты мне привет отрадный принесла.

                                  Но холодом полночным все убило,

                                  Что серце там так искренне любило
                                  И чем  душа так радостно цвела.

                                  О, как бы я на милый зов ответил

                                  Там, где луны встающий диск так светел,

                                  Где солнца блеск живителен и жгуч,

                                  Где дышит ночь невыразимой тайной

                                  И теплятся над спящей Украиной

                                  В лучах лазурных  звезды из-за туч,

                                  И грезет пруд, и дремлет тополь сонный.

                                  Вдоль туч скользя вершиной заостренной,

                                  Где воздух, свет и думы  - заодно,

                                  И грудь дрожит от страсти неминучей,

                                  И веткою все просится пахучей

                                  Акация в раскрытое окно!

        У 1853 році поет назавжди покидає Україну. Але любов до цього краю, до його природі проносить крізь усе життя.

 

        Господиня.

        Про наступного автора хочеться сказати мені. Майже у кожного з нас є письменник, який нам дорожче, ближче за всіх інших, у якого звик шукати відповіді на питання, що виникають в нашому житті. Таким письменником став для мене ...

       Моє знайомство з цим письменником відбулося в дитинстві, коли мама прочитала мені «Каштанку». Мене до сліз схвилювала доля собаки, який втратив господаря. Наступна моя зустріч з автором сталася в школі. Його оповідання «Хамелеон», «Смерть чиновника», «Товстий і тонкий» здалися мені настільки сучасними, що я побачила їх героїв серед оточуючих мене людей.

       Звичайно, ви здогадалися, про кого йдеться. Це - Антон Павлович Чехов. Чехов допоміг мені поглянути на світ критично, відповісти на питання: яким соромно бути і як уникнути цього. І до сих пір Чехов вчить мене розуміти життя, прагнути до прекрасного, вірити в людину, в її краще майбутнє, ненавидіти тупість і боягузтво, грубість і самоуправство.

А яке відношення мав Чехов до України? Про це ми зараз дізнаємося…

 

        Ведучий 1.

        Антон Павлович Чехов, як відомо, мав українські корені: « Я хохол, и этим горжусь». Чехов, напевне, мав на увазі, що його бабуся з боку батька була українкою. Чехов народився і виріс в Таганрозі. Це зовсім близько від України. Тому і українська мова, і елементи української культури були знайомі йому з дитинства.

        Інтерес до України, прагнення до неї залишилися в нього на все життя. А наш край Чехов відвідував неодноразово. Донецька природа була для нього предметом любові і джерелом натхнення. В одному з листів він писав: « Жил я в последнее время в Донской Швейцарии, в центре так называемого Донецкого кряжа: горы, балки, лесочки, речушки и степь, степь, степь. Впечатлений тьма».       

        Ведучий 2.

        Сумщина познайомила Чехова з віковічними звичаями українського народу, на Полтавщині в червні 1888 року відвідав Сорочинці, Миргород. « Что за местность . Я совершенно очарован…Все, что я видел и слышал, такое новое, хорошее и здоровое»,-  поділявся  враженнями  письменник.

       У 1894 році Антон Павлович відвідав Львів, де купив двотомний «Кобзар» Шевченка. Саме  Шевченко уособлював для нього всю Україну.

       Українська тематика простежується в багатьох його творах. Це повісті та оповідання «Степ», «Вогні», «Відьма», «Наречена», «Людина у футлярі». І навіть дія п’єси «Вишневий сад» нагадує Україну. А на память  приходять рядки: « Садок вишневий коло хати…»

       Через хворобу легенів Чехов переїжджає до Криму, в Ялту, яка стала останньою сторінкою його перебування в Україні.

 

        Господиня.

Я бачу, що у нас одна з дам сумна. Чому Ви сумуєте? Розкажіть нам свою історію.


                                         Герой презентує автора

 

        Меня зовут Анна Сергеевна. Я приехала отдохнуть в Ялту в конце лета 1899 года. Сама я  выросла в Петербурге, но выйдя замуж, переехала в город С.

        В Ялте я впервые, мне здесь скучно и одиноко. Я гуляю по набережной одна, но со мной всегда белый шпиц. И за своей спиной я слышу, как меня называют «дамой с собачкой». И так – уже пятый день.

        Но природа мне здесь нравится, особенно море: вода сиреневого цвета, такого мягкого и теплого, и по ней от от луны идет желтая полоса. Вечерами бывает душно после жаркого дня, вихрем носится пыль.

        Ялта – знаменитый курорт, здесь много отдыхающих.

        А еще здесь у меня есть близкий знакомый Антон Павлович Чехов, писатель, который живет в Ялте с 1898 года. Он знает всю мою жизнь…

Я знаю, он неизлечимо болен. Он редко бывает на пристани, редко бывает в городском саду. Иногда у него гостят друзья – писатели, художники.

        Антон Павлович старается работать, не обращая внимания на свои недуги. За этот год написал повести «В овраге», « Случай из практики», «По делам службы».

        Я навестила его. Он был несказанно рад моему визиту. Говорил, что уже несколько дней я ему снилась, ходила за ним, словно тень, он слышал мое дыханье, ласковый шорох одежды.

        Чехов предложил прогуляться по набережной. И чтобы скрасить мое одиночество на курорте, изгнать скуку из моего сердца, Антон Павлович познакомил меня с Дмитрием Дмитриевичем Гуровым, отдыхавшим здесь вторую неделю.

        Каких только не бывает в жизни встреч! Гуров – приветливый, добрый и необыкновенный! Голова пошла кругом… Раскаянье пришло быстро. Я рада была, что вскоре уехала.

        Но оказывается, что теперь у меня стало две жизни! Гуров приезжал ко мне в С., я нечасто  бывала у него в Москве. Я корила себя, плакала от того, что жизнь так печально сложилась, а точнее, жизнь моя разбита…

        Ах, Антон Павлович, зачем вы познакомили меня с Гуровым? Не было бы этой встречи, моя жизнь была бы другой.

        Я не знаю, что будет дальше…

        Иногда мне кажется, что решение будет найдено, но иногда я слышу голос самого Чехова, что самое сложное и трудное только начинается.

        Что ж, писателю виднее!

       

        Господиня.

        Не сумуйте, Анна Сергіївна! Те, що  трапилося з Вами, не завжди означає епілог прожитого і пережитого. Часто воно є епіграфом нової життєвої історії.

 

        Ведучий 1.

        Без України не було б відомого російського письменника Миколи Васильовича Гоголя.  Усе життя Гоголя можна назвати дорогою. Дороги вели його до Москви й Петербурга, Єрусалима й Рима, Парижа й Гамбурга. Але всі шляхи письменника починалися з України.

        Ведучий 2.

        Майже двісті років потому доля посміхнулася Україні, подарувавши їй достойного сина – Миколу Гоголя. Тому  ми  і присвятили письменнику цю сторінку.

        Господиня.

    У мене для вас сюрприз. Уявіть собі: закінчені всі нагальні справи, нікуди не треба поспішати, тихий і спокійний вечір. І в цій обстановці наша сучасниця розмовляє з Миколою Васильовичем Гоголем.

                                  ДІАЛОГ ЧИТАЧА  З  ПИСЬМЕННИКОМ

  •           Николай Васильевич,  расскажите, каким было Ваше детство?
  •           Я родился 1 апреля 1809 года в Больших Сорочинцах, недалеко от Миргорода, на Полтавщине. Рос обыкновенным мальчишкой в родительском имении - селе Васильевке.  С детства полюбил народные сказки, песни, предания, узнал быт украинской деревни.  Мои юношеские годы прошли в полтавском уездном училище и в Нежинской гимназии высших наук.
  •           Украина стала для Вас не только началом жизни , но и началом творчества…
  •           Да. Здесь я впервые написал пьесу, впервые вышел на сцену любительского театра. Украина стала источником моего творчества и всегда была в моем сердце, я никогда не забывал о родной земле.  Я так люблю ее, мою Украину! Она прекрасна своими пейзажами, она вдохновляет и впечатляет в любое время года, в любое время суток. А  как чудесна украинская ночь!

          (уривок з твору «Майская ночь, или Утопленница»)

Знаете  ли вы украинскую ночь? О, вы не знаете украинской ночи! Всмотритесь в нее. С середины неба глядит месяц. Необъятный небесный свод раздался, раздвинулся еще необъятнее. Горит и дышит он. Земля вся в серебряном свете; и чудный воздух и прохладно - душен, и полон неги, и движет океан благоуханий. Божественная ночь! Очаровательная ночь! Недвижно, вдохновенно стали леса, полные мрака, и кинули огромную тень от себя. Тихи и покойны эти пруды; холод и мрак вод их угрюмо заключен в темно-зеленые стены садов. Девственные чащи черемух и черешен пугливо протянули свои корни в ключевой холод и изредка лепечут листьями, будто сердясь и негодуя, когда прекрасный ветреник – ночной ветер, подкравшись мгновенно, целует их. Весь ландшафт спит. А вверху все дышит, все дивно, все торжественно. А на душе и необъятно, и чудно, и толпы серебряных видений стройно возникают в ее глубине. Божественная ночь! Очаровательная ночь!      

  •         Ваши мысли и душа помогли Вам создать прекрасный образ        Украины в «Вечерах на хуторе близ Диканьки». Здесь и народные предания, и события далекого прошлого…А есть ли у Вас любимые герои в этом произведении?
  •         Конечно, есть и любимые герои, и любимые эпизоды. А давайте я Вас с ними познакомлю.

 

( сцена з повісті.Гоголя «Ночь перед Рождеством»).

         

 

Оксана  (перед зеркалом).  

        Что людям вздумалось расславлять, будто я хороша? Лгут люди, я совсем не хороша. Разве черные брови и очи мои так хороши, что уже равных им нет и на свете? Что тут хорошего в этом вздернутом кверху носе? и в щеках? и в губах? Будто хороши мои черные косы? Ух! Их можно испугаться вечером: они, как длинные змеи, перевились и обвились вокруг моей головы. Я вижу теперь, что совсем я не хороша! ( Отодвигает зеркало и вскрикивает.) Нет, хороша я! Ах, как хороша!  Чудо!

 

(Входить  Вакула).

 

Вакула.

Чудная девка! И хвастовства у нее мало! С час стоит, глядясь в зеркало, и не наглядится…

 

      (Оксана продовжує милуватися собою, раптом, побачила коваля Вакулу).

 

Оксана.

        Зачем ты пришел сюда? Разве хочется, чтобы выгнала за дверь лопатою?

 

Вакула.

        Не сердись на меня! Позволь хоть поговорить, хоть поглядеть на тебя!

 

Оксана.

        Кто же тебе запрещает? Говори и гляди!

 

     (Оксана глянула знову в дзеркало, поправляє коси на голові.

     Оглядає себе,    висловлюючи самовдоволення).

 

Вакула.

        Позволь и мне сесть возле тебя!

 

Оксана. ( Сміється.)

        Садись. Правда ли, что твоя мать ведьма?

 

Вакула.

        Что мне до матери? Ты у меня мать и отец и все, что ни есть дорогого на свете!

 

     (Чути стукіт у двері і голос: «Відчини!».

     Входять дівчата, веселі, радіють святу, всьому, що встигли наколядувати).

 

 

Оксана.

        Э, Одарка! У тебя новые черевики! Ах, какие хорошие! и с золотом! Хорошо, что у тебя есть такой человек, который все тебе покупает, а мне некому достать такие славные черевики.

 

Вакула.

        Не тужи, моя ненаглядная Оксана! Я достану такие черевики, какие редкая панночка носит.

 

Оксана.

        Ты? Посмотрю я, где  ты достанешь черевики, которые я смогу надеть на свою ногу. Разве принесешь те самые, которые носит царица… Будьте все вы свидетельницы: если кузнец Вакула принесет те самые черевики, которые носит царица, то вот мое слово, что выйду тотчас же за него замуж.

 

      ( Дівчата, сміючись, забрали з собою примхливу красуню).

 

Вакула.

        Смейся, смейся! Я сам смеюсь над собою! Думаю, и не могу вздумать, куда девался ум мой. Она меня не любит - ну бог с ней! будто только на всем свете одна Оксана. Нет, полно, пора перестать дурачиться.

       (Іде, засмутившись).

 

 

  •         Понятно, что Вакула достал для своей любимой черевики, ведь по другому и быть не может. А знаете, Николай Васильевич, ведь этим произведением зачитывается не одно поколение. Рассчитывали  ли Вы на такой успех?
  •          Я всегда мечтал стать известным писателем, мечтал принести пользу, дорожил мнением читателя, хотел, чтобы мною гордились.
  •          И последний вопрос, который не могу не задать Вам, Николай Васильевич. В наше время бытует два разных мнения о Гоголе. Одни считают Вас украинским писателем, другие – принадлежащим к русской культуре. Так как же на самом деле?
  •          Я и сам не знаю, какая у меня душа, украинская или русская. Обе природы слишком щедро одарены Богом. Писал я по-русски, но всегда с любовью относился к украинскому народу и ко всему, что связано с моей малой родиной.

 

 

 

Ведучий 1.

        Звичайно, що Гоголь не міг передбачити майбутнє. Його твори видаються українською і російською мовами.

        Ведучий 2.

        Й земляки письменника, й російські читачі полюбили і розкішний день українського літа, і чарівну українську ніч, і  прекрасні українські степи, і ніжну ліричну пісню.

         ( звучить українська пісня)

        Ведучий 1.

        Кожний поет, усвідомлюючи своє призначення на землі, повинен бути людиною. Такою, що повна любові, здатна подолати природні почуття ненависті, звільнитися від нього, як від скверни. Поет – це людина.

        Ведучий 2.

        А людина – це, насамперед, добродій, сповнений великої любові до людей і світу. Таким є австрійський поет Райнер Марія Рільке, який « легким дотиком торкався душі людини, допомагаючи їй усвідомити вічність».

        Господиня.

        Яке ж відношення мав австрійський поет Рільке до України? Надаємо слово нашим біографам.

        Біограф.

        Поет любив мандрувати. Він побував у Африці, Німеччині, на Близькому Сході. У 1899-1900 роках Рільке подорожував Росією та Україною. Поет зацікавлено знайомився з Києвом, доїхав до Кременчука, Полтави, Харкова.

        Рільке був вражений красою української природи, народними піснями. Україна змальована ним як чудовий край безмежних просторів із героїчним минулим, багатою історією.

                                  Земля без меж, вітри, рівнини, 

                                  Лісів там тіні старовинні

                                  Й незмірна неба височинь,

                                  Пливуть тобі назустріч села

                                  І знов зникають в далині,

                                  Немов прожиті щойно дні

                                  Чи пісня  дзвонів невесела.   

        Відомо, що Рільке   закохався в Київ, він вважав його містом « близьким до Бога».  Особливо його вразили Софіївський собор і Києво-Печерська лавра. Ось як він говорить про цю подію:

                                  Я на порозі міста зупинився

                                  І зрозумів, що це ж про нього мріяв.

                                  І ньому гори й води – все священне,

                                  І золотих пісків Дніпро насіяв,

                                  Його точили люті буревії

                                  Обличчя помережане пружками

                                  Та я відразу ж закохався в Київ.       

        Приваблювала Рільке і постать Шевченка. Поет познайомився з творами Кобзаря в російських перекладах, відвідав його могилу в Каневі.

  

    Ведучий 1.

        Україна дала творчу наснагу поетові. На цій землі він знайшов приклад жаданого єднання людей і природи, землі й Бога.

        Ведучий 2.

        Тут він захопився староукраїнською літературою та Гоголем. Тут йому відкрилася головна мета його життя й мистецтва – нести у світ гармонію. 

        Господиня.

      Серед наших запрошених гостей є жінка-поет, яка категорично відмовлялася називати себе поетесою. Вона сміливо може сказати, що була другом Райнера Марії Рільке. Їм не судилося зустрітися, але вони листувалися майже рік, до самої смерті Рільке.

          Марина Іванівна Цвєтаєва - ім'я цієї жінки. Її біографія теж пов'язана з Україною. Яким чином? Ми про це дізнаємося від неї.

 

                         Історія кохання Марини Цвєтаєвої

        Мне было 18 лет. Я приехала в Крым, в Коктебель, отдохнуть  по приглашению  поэта Максимилиана Волошина.  5 мая 1911 года я шла по пустынному морскому берегу, усеянному галькой. Я собирала   камешки. Рядом оказался  незнакомый юноша и стал помогать мне.

       Заглянув в его грустное, с поразительно огромными глазами лицо, я загадала: если  он найдет и подарит  мне сердолик, я выйду за него замуж!

        Сердолик он тотчас нашел, на ощуп, ибо не отрывал своих серых глаз от моих зеленых, - и вложил мне его в ладонь. Этот камень я хранила всю жизнь. Мы   обвенчались  с Сергеем  Эфроном  в январе 1912 года.

        Я   с увереностью могу сказать, что на Украине я нашла свое счастье и любовь навсегда.  Но впереди была целая жизнь, часто испытывавшая меня на прочность и бросавшая мне вызов.

                                  Вы, идущие мимо меня

                                  К не моим и сомнительным чарам,-

                                  Если б знали вы, сколько огня,

                                  Сколько жизни, растраченной даром,

                                  И какой героический пыл

                                  На случайную тень и на шорох…

                                  И как серце мне испепелил

                                  Этот даром истраченный порох.

                                  О, летящие в ночь поезда,

                                  Уносящие сон на вокзале…

                                  Впрочем, знаю я, что и тогда

                                  Не узнали бы вы – если б знали –

                                  Почему мои речи резки

                                  В вечном дыме моей папиросы,-

                                  Сколько темной и грозной тоски

                                  В голове моей светловолосой.

      

 

        Ведучий 1.

        Якщо  перегорнути сторінки історії назад, відчуємо причетність російських поетів Сергія Єсеніна і Володимира Маяковського до України.

        Ведучий 2.

        Перебування в Україні для кожного з них було важливим етапом і в житті, і в творчості.

        Господиня.

        Поети були ровесники, майже однолітки. Виступали на одних і тих же вечорах поезії, були завсідниками одних і тих же кафе. Але погляди на поезію були у них несумісними. Мало не при кожній зустрічі між ними виникали сутички, схлести, перепалки, сипалися різкі випади і звинувачення. Сварилися по серйозним приводів і через дрібниці.

        До речі, а ось і вони. Подивимося, чим закінчиться сьогоднішня зустріч.

 

 

                                            Діалог поетів

 

        Маяковский.        Ты знаешь, Есенин, сегодня мне не хочется с тобой ссориться, что –то доказывать, опровергать твою поэзию, выяснять, кто кого превзошел. Хочу поделиться своими впечатлениями об Украине. Ведь и ты там бывал.

        Есенин.        Конечно, бывал. И неоднократно.  Представь: я исконно русский, рязанский  парень, полюбил Украину всей душой.  С детских лет я знал «Кобзарь» Шевченко. Этот украинский поэт помог мне вырасти духовно, глубже узнать самого себя,  историю своего края, заставил уважительно относиться к поэтическому слову. Я низко кланяюсь этой певучей земле.

Мне удалось перепеть пейзажную зарисовку из поэмы Тараса Шевченко «Княжна».

Товарищ Маяковский , ты только послушай:

 

                                  Село! В душе моей покой.

                                  Село в Украйне дорогой,

                                  И, полный сказок и чудес,

                                  Кругом села зеленый лес.

                                  Цветут сады, белеют хаты,

                                  А на горе стоят палаты,

                                  И перед крашеным окном

                                  В шелковых листьях тополя,

                                  А там все лес, и все поля,

                                  И степь, и горы за Днепром…

                                  И в небе темно-голубом

                                  Сам Бог витает над селом…

 

 

        Маяковский.        Да, Есенин, мои аплодисменты!

        Мне довелось в 1924-м году побывать в Киеве, я выступал в клубе «Пролетарской правды». Народу - битком набито. Читал стихи, громил и гремел. А вот о Киеве:

                                  Вот стою

                                              на горке

                                                            на Владимирской.

                                  Ширь  вовсю –

                                                  не     вымчать и перу!

                                  Так

                                                  когда-то ,

                                                               рассиявшись в выморозки,

                                  Киевскую

                                                 Русь

                                                               оглядывал Перун.

        Есенин.        Мне тоже довелось побывать в Киеве  в девятнадцатом году. В двадцатом был в Харькове, жил там три недели. В центре города, у памятника Пушкину, читал свои стихи. Тогда же в Харькове издали сборник моих стихов. Некоторые стихи были переведены на украинский язык.

        Маяковский.        Украинскому языку я посвятил, как мне кажется, великолепное стихотворение «Долг Украине». В нем - мой призыв всем россиянам – лучше узнать украинскую культуру.

                                  А что мы знаем

                                               о лице Украины?

                                  Знаний груз

                                               у русского  тощ –

                                  тем, кто рядом,

                                               почета мало.

                                  Знают вот

                                             украинский борщ,

                                  знают вот

                                              украинское сало.

                                  И с культуры 

                                              поснимали пенку:

                                  Кроме двух 

                                              прославленных

                                                              Тарасов –

                                  Бульбы

                                               и известного Шевченко,-

                                  ничего не выжмешь,

                                               сколько ни старайся…

                                  Говорю тебе:

                                               товарищ москаль,

                                  на Украину

                                               шуток не скаль.

                                  Разучите

                                               эту мову

                                                              на знаменах –

                                                      лексиконах алых,-

                                  эта мова

                                               величава и проста.

                                  Трудно людей

                                             в одно истолочь,

                                  собой кичись не очень.

                                  Знаем ли мы украинскую ночь?

                                  Нет, мы не знаем украинской ночи.

 

        Есенин.        Согласен, как никогда, согласен с тобой. Тут ты меня «перекрыл». Я всегда за достоинство народов. Никто не попробует опровергнуть!                                                 

Пусть мы с тобой такие разные, но Украина оставила в душе каждого самые яркие воспоминания… Что ж , удачи тебе, Маяковский!

 

        Ведучий 1.

       Жінку, про яку піде мова, називали богинею літератури. Справжнє імя  російської поетеси й перекладача Анна Горенко. Але своїм літературним псевдонімом вона взяла прізвище  своєї прабабусі, в жилах якої текла кров татарських княжен –Ахматова.

        Ведучий 2.

        Ім’я Анни Ахматової – найкращої російської поетеси ХХ століття – назавжди пов’язане з Україною.  В її географічних маршрутах значаться Одеса, Київ, Хмельниччина, Поділля.

        Господиня.

Давайте відкриємо книгу життя чудової поетеси і дізнаємося її історію, пов'язану з Україною.

 

                                 Анна Ахматова про себе

 

        Я родилась 11июня 1889 года под Одессой. Украина вошла в мою жизнь сразу и навсегда.

        Каждое лето я проводила под Севастополем, на берегу Стрелецкой бухты, и там подружилась с морем. Впечатления от моря и города легли в основу поэмы «У самого моря».

                                  Стать бы снова приморской девчонкой,

                                  Туфли на босу ногу надеть.

                                  И закладывать косы коронкой,

                                  И взволнованным голосом петь.

                                  Все глядеть бы на смуглые главы

                                  Херсонесского  храма с крыльца.

                                  И не знать, что от счастья и славы

                                  Безнадежно дряхлеют сердца.

 

        Определенные периоды моей жизни связаны с Киевом. Здесь в 1906-1907 годах я училась в гимназии, после окончания которой – на юридическом отделении Киевских высших женских курсов. Здесь я начала писать стихи.

 

                                        

                                    Древний город словно вымер,

                                    Странен мой приезд.

                                    Над рекой своей Владимир

                                    Поднял черный крест.

                                    Липы шумные и вязы

                                    По садам темны.

                                    Звезд иглистые алмазы

                                    К Богу взнесены.

                                    Путь мой, жертвенный и славный,

                                    Здесь окончу я.

                                    И со мной лишь ты, мне равный,

                                    Да любовь моя.

 

                С Киевом связана и моя любовь…   26 ноября 1909 года

Николай Гумилев, поэт, друг моей юности, приехал в Киев. Я присутствовала  на его выступлении. А после мы бродили вдвоем по городу. Было прохладно и неуютно  в этот день поздней осени.

        На Крещатике мы зашли в Европейскую гостиницу  погреться и выпить кофе, и там Гумилев сделал мне предложение. Я ответила согласием.

        25 апреля 1910 года я вышла замуж за Николая   Гумилева. Венчались мы в предместье Киева, за Днепром в деревянной церкви.    

                               

                                  И в Киевском храме Премудрости Бога,

                                  Припав к Солее, я тебе поклялась,

                                  Что будет моею твоя дорога,

                                  Где бы она ни вилась.

                                  То слышали ангелы золотые

                                  И в белом гробу Ярослав,

                                  Как голуби, вьются слова простые

                                  И ныне у солнечных глав.

                                  И если слабею, мне снится икона

                                  И девять ступеней на ней.

                                  А в голосе грозном софийского звона

                                  Мне слышится голос тревоги твоей.

        Живя в Киеве, я узнала украинский язык  и полюбила его, но знания мои были поверхностными. Я интересовалась творчеством украинских авторов, и даже переводила на русский язык книгу Ивана Франко « Зів’яле листя».

        Киевский период был  утром моей жизни, но отсвет этого периода сохранился надолго  и в памяти, и в стихах.

     

       Господиня.

Втім, напевно, слід сказати ще про одну зустріч Києва з Анною Ахматовою. Зловісний 1986 рік, рік Чорнобилю. Жителі міста не пам'ятають, щоб ще коли-небудь так пишно цвіли квіти. Нечисленні перехожі поспішали у своїх справах, уникаючи заходити в парки і сади, дерева яких стали небезпечні для здоров'я. Прийшла осінь, а за нею - грудень.

І раптом на суворих київських вулицях всюди з'явилися величезні афіші з портретом Анни Ахматової роботи Натана Альтмана, виконаним ще в 1915 році. Це Київський музей  мистецтва організував невелику виставку шедеврів.

        І кияни пішли в музей на зустріч з Анною Ахматовою ...

        А в 1989 році, у рік її столітнього ювілею, на карті Києва з'явилася вулиця Анни Ахматової. Таке визнання великої Ахматової українським народом.

 

         Ведучий 1.

        Гуляючи  вулицями Києва, юна Анна Ахматова могла зустріти юнака Михайла Булгакова, який був молодший за неї на два роки.

 

        Ведучий 2.

        Михайло Опанасович Булгаков – відомий  російський прозаїк  і драматург.

Увійшов в історію світової літератури як містичний письменник, в творах якого фантастика переплітається з реальністю.

        А все починалося з Києва.

 

        Господиня.

        Якою ж була місія  Києва і України в житті письменника? Слово - біографам.

 

 

       Біограф.

       Народився Михайло Булгаков в Києві. Тут пройшли його дитинство і юність. На Андріївському узвозі знаходилася квартира Булгакових, яка стала прообразом  для творів письменника. Зараз у цьому домі – меморіальний  музей митця.

        Він  був закоханий у рідне місто, навіть саме слово «Місто» писав з великої літери: «И было садов в Городе так много, как ни в одном городе мира. Они раскинулись повсюду огромными пятнами, с аллеями, каштанами, оврагами, кленами и липами. Сады красовались на прекрасных горах, нависших над Днепром…»

        Після закінчення гімназії Михайло Булгаков вступив на медичний факультет Київського університету. Отримавши диплом, працював лікарем – у Чернівцях, Кам’янці – Подільському. А потім доля розпорядилася так, що Булгаков переїхав до Росії і все життя думками повертався до рідної України:

«Ах, які зірки на Україні. Ось уже сім років живу в Москві, а все ж тягне мене на Батьківщину. Серце щемить, хочеться іноді сісти в поїзд ... і туди. Знову побачити яри, занесені снігом, Дніпро ... »

        Але не судилося. Мрії письменника не здійснилися.

 

        Господиня.

        Життєві сторінки і творчі шляхи багатьох письменників були пов'язані з Україною. Вони внесли вагомий вклад в історію літератури. Їх імена тепер відомі всьому світу. І ось деякі з них.

 

 

        Біограф.

        Україна мала вплив і на Олександра Сергійовича Пушкіна.

        Пушкін старанно вивчав історію, побут, традиції українського народу, цікавився українським фольклором. Відвідування Одеси, Києва, Білої Церкви зблизило письменника з українським національним життям.

        Олександр Блок, росіянин по крові і за станом душі, був зачарований Києвом, його визначними місцями.

        Максим Горький охоче вивчав українську мову, читав вірші Шевченка українською.

        Олександр Іванович Купрін знаходився на службі в 46-му Дніпровському полку, а в кінці ХІХ століття працював на заводі в Юзівці.

        Іван Олексійович Бунін ще юнаком відвідав Харків і це стало прологом для фундаментального вивчення України, її історії. Декілька років він мешкав у Полтаві, відвідав Київ перед тим, як назавжди покинути Батьківщину І переїхати за кордон.

        Борис Пастернак, корінний москвич, влітку 1930 року перебував у друзів під Києвом, в Ірпіні. Був вражений українською природою.

        Сучасний латиноамериканський прозаїк Пауло Коельо відвідав Україну восени 2004. Був вражений перебуванням у Львові, познайомився з народними піснями і танцями. Письменник назвав святом свій приїзд до України.

 

 

        Ведучий 1.

        Людина проходить через все, що уготовлено долею. Долає її.

          Життя продовжується. Народжуються нові покоління, які шукають шляхи до втраченої гармонії, до позитивних цінностей.

        Наша зустріч в літературній вітальні добігає свого завершення.

Сьогодні ми здійснили мандрівку українськими шляхами  геніїв літератури. Долі всіх згаданих письменників переплелися з нашою чарівною країною. Вони прожили непросте життя: були в них злети і падіння, кохання і ненависть, хвилини щастя і смутку.

      

        Ведучий 2.

      Але вони залишили пам'ять про себе. Продовжують життя письменників їхні твори, народжені істинним талантом і натхненням. І зірка кожного з цих людей, як колись, кришталево сяє, горить над полями, над лісами, над водами України. Справді незгасимі, незаобрійні зірки. І треба зберегти цей світ для тих, хто ще тільки народився і народиться у майбутньому.

 

Викладач.

      Подивіться навкруги. Рідна земля. Українська земля. Це - наша Батьківщина. Вона народила й виплекала, зростила, дарувала творчу наснагу й невмирущу любов, для декотрих стала рідною домівкою. Рідними стали українська мова, звичаї, побут, традиції народу. Оспівані в піснях безмежні степи, зелені ліси й доли, високі блакитні небеса. Хіба є що на світі краще за це миле серцю дозвілля, хіба є що на світі дорожче за Вітчизну?

 

                                  Це моя земля, це твоя земля,

                                  Неповторна і єдина!

                                  Це моя земля, це твоя земля,

                                  Україна, Україна!

 

(всі разом співають пісню)

                             Це моя земля

 

Навкруги я озирнуся: луги  і поля.

Щиро я тобі всміхнуся, моя земля.

Мелодійна рідна мова, казки й пісні

Зігрівають ніжно душу мені.

Білі хати мальовничі стоять у саду,

Шлях до них завжди по памяті я знайду.

І лелек, що на даху вють гніздо своє,

Буде серце памятати моє.

                                  Це моя земля, це твоя земля,

                                  Неповторна і єдина.

                                  Це моя земля, це твоя земля,

                                  Україна, Україна.

 

 

  Повертаюся до тебе завжди здаля,

  Моя рідна Батьківщина, моя земля.

  Пригорнуся вірним серцем до тебе я,

  Незрівнянна Україна моя.

  Навкруги я озирнусь: гори і моря.

  За красу твою молюся, моя  земля.

  Над тобою чисте небо і мирний світ,

  Хай так буде сотні, тисячі літ!

         

 

doc
Додано
17 квітня
Переглядів
167
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку