Презентація "Нова драма"

ДРАМАТУРГІЯ КІНЦЯ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Зміни в драматургіїРозквіт романтичної драми після французької революції;Створення драми почуттів і однозначних моральних засад;Драма – «винагорода» для доброчесної людини;Введення поняття «добре скроєної драми»;Перетворення драми на більш реалістчну;Поява нового героя, зміна орієнтації конфлітку з «людина – людина» на «людина – ворожа дійсність».

«Нова драма» “Нова драма” виникла в атмосфері культу науки, зумовленого надзвичайно бурхливим розвитком природознавства, філософії та психології, і, змальовуючи нові сфери життя, перейнялася духом наукового аналізу. Вона зазнала впливу безлічі різноманітних художніх явищ, ідейно-стильових течій і літературних шкіл — від натуралізму до символізму, виникнувши за часів панування далеких від життя п’єс, і від самого початку привернула увагу глядача до найболючіших проблем. Біля джерел “нової драми” стояли Генрік Ібсен, Еміль Золя, Ґерхарт Йоханн Роберт Гауптман, Джордж Бернард Шоу, Кнут Гамсун, Моріс Метерлінк та інші видатні письменники, кожен з яких зробив безцінний внесок у її розвиток. В історико-літературній перспективі “нова драма” докорінно перебудувала драматургію XIX ст., ознаменувавши початок драматургії XX ст.

Ознаки «нової драми»У центрі уваги — душевні переживання людини, морально-філософські проблеми доби. Показ трагедії життя. Конфлікт внутрішній — зіткнення персонажів із трагедією буття, зіткнення різних ідей, духовні суперечності героїв. Герой — особистість, “духовний симптом” доби. Відтворення загальної атмосфери часу, духовних пошуків доби, прагнення морального пробудження особистості й суспільства. Глядач упізнає себе, долучається до внутрішньої дії, переживає й мислить разом із героями. Умовність, узагальнений зміст, зникнення чіткого поділу драматичних творів на комедію, трагедію та драму, поява трагікомедії. Усі персонажі важливі, усі вони позбавлені однозначних характеристик. Показ на сцені людей різних соціальних прошарків, демократизація мовлення. Відкритий фінал, що спонукає до роздумів, дискусій.

Тенденції розвитку «нової драми»Драма ідей Г. Ібсена «Нова драма» бере початок у п’єсах Генрі- ка Ібсена. Прикметною ознакою творчого методу норвезького драматурга є концентрування уваги не на інтризі, а на оцінюванні подій і вчинків персонажів. Головним елементом драми Ібсена стала дискусія, що мала на меті виявити різні позиції героїв. Глядач повинен був шукати шляхи розв’язання проблеми разом із героями. Ібсен є творцем драми ідей. Драма ідей — це філософсько-психологічна драма, у якій значну роль відіграє підтекст, психологічний аналіз, а основою конфлікту є зіткнення різних світоглядів, різних ідей. Найвідоміші твори драматурга: «Стовпи суспільства»,  «Ляльковий дім», «Хроніка мого життя», «Ворог народу».

Драма – дискусія Дж. Б. Шоу Видатним реформатором англійського театру, одним із вождів «нової драми» був Джордж Бернард Шоу — представник інтелектуального театру. Сцену англійський драматург розглядав як місце дискусії, як майданчик для зіткнення ідей, порушення проблем. Він обстоював принципово нову структуру драми — драму-дискусію. Драма-дискусія — це драма, у якій герої є носіями різних, але обґрунтованих поглядів. Конфлікт будується на дискусії та впродовж п’єси не розв’язується (навпаки, загострюється), а фінал твору залишається відкритим. Видатні твори: «Людина і надлюдина», «Пігмаліон», «Професія місіс Уорен», «Дім розбитих сердець».

Лірико – психологічна драма А. П. Чехова На межі ХІХ-ХХ ст. драма зазнала значних зрушень у творчості Антона Павловича Чехова. У п’єсах російського драматурга показано загальну драму суспільства, його герої конфліктують не один з одним, а з трагічною повсякденністю. Автор віддає перевагу внутрішнім конфліктам, що зумовлюють розвиток ліричного сюжету. Переживання, настрої персонажів виступають на перший план, тому драматургію Чехова називають лірико-психологічною. Лірико-психологічна драма — це драма, центром уваги якої є не події, а переживання, настрої героїв, що перебувають у конфлікті з трагічною повсякденністю. Видатні твори: «Вишневий сад», «Дядя Ваня», «Три сестри».

Символістська драма М. Метерлінка Новаторським явищем у західноєвропейській драматургії межі століть була творчість бельгійця Моріса Метерлінка. Теоретик і творець символістської драми, Метерлінк у кращих своїх п’єсах створив особливий символістський “театр мовчання”. За Метерлінком, душа драми — це врочистий і безупинний діалог людини та її долі, а це спілкування може відбуватися лише у мовчанні. Метерлінк відмовився від реалістичного зображення дійсності, від змалювання низки подій. Символістська драма — це драма, у якій дійовими особами є символічні образи, що допомагають зобразити духовне життя людини. Відомі твори: «Монна Ванна», «Синій птах», «Сокровений храм».