Позаурочний захід: "Іван Пулюй - видатний фізик, електротехнік, письменник."

Про матеріал

Мета: ознайомити учнів із життєвим та творчим шляхом, науковими досягненнями Івана Пулюя – видатного українського фізика, письменника, громадського діяча; розвивати інтерес учнів до науки, вміння і навички роботи з науково-популярною літературою, різними інформаційними технологіями; виховувати національну свідомість і патріотизм, гордість за світове визнання вчених України.

Перегляд файлу

ЛЬВІВСЬКЕ ВИЩЕ ПРОФЕСІЙНЕ ХУДОЖНЄ УЧИЛИЩЕ

Фізичний

літературно-музичний вечір на тему:

«Іван Пулюй – видатний фізик,

електротехнік, письменник»

Підготувала викладач фізики

Козачок О.Б., спеціаліст вищої

категорії, старший викладач.

Львів

Мета: ознайомити учнів із життєвим та творчим шляхом, науковими досягненнями Івана Пулюя – видатного українського фізика, письменника, громадського діяча; розвивати інтерес учнів до науки, вміння і навички роботи з науково-популярною літературою, різними інформаційними технологіями; виховувати національну свідомість і патріотизм, гордість за світове визнання вчених України.

Методичні поради

Вечір проводиться у святково прибраному залі. На сцені – збоку на столику

портрет Івана Пулюя, прикрашений вишиваним рушником, біля нього – Святе

Письмо та квіти. На задньому плані сцени – лабораторія І.Пулюя (великий стіл,

прилади, схеми).

Вечір розпочинається піснею, яку виконує учениця у старовинному націо- нальному костюмі. Перші ведучі, учасники вокального ансамблю теж у національних костюмах. Решта учнів – у святковому одязі.

Пісні учні виконують під фортепіанний супровід.

Використання поезій, українських пісень, театралізованої інсценівки створю- ють атмосферу святковості, емоційності у сприйнятті відомостей про славетного українця І. Пулюя.

З метою полегшення подання та сприйняття інформації можна використати мультимедійний проектор для демонстрації під час повідомлень учнів відповідних

матеріалів (світлини батьківської хати, схеми електровакуумних приладів, малюн- ки лампи розжарювання конструкції І.Пулюя, копії титульних сторінок його книг,

пам'ятник у Гримайлові тощо (див. книгу Р.Гайди та Р.Пляцка “Іван Пулюй” із серії “Визначні діячі НТШ”. – Львів, 1998)).

Звучить пісня:

Шепоче вітер тихо, тихо

І чути подих далини…

Родимий краю, рідна стріхо,

Це мій привіт із чужини.

Десь за горою, між ланами,

Де Гнилки тиша залягла,

Стоїш, Гримайлове коханий,

Моя дідизно дорога.

Твої поля і запах рути,

Пташині співи у гаю,

Мені довіку не забути,

Як ранню молодість мою.

Ще прийде час – і я прилину

До нив твоїх, на твій поріг,

І приймеш ти, як батько сина,

Мене з заблуканих доріг.

Ведучий 1. Україно! Рідний краю! Золота чарівна сторона! Земле, рясно уквітчана,

зелом закосичена! Країна смутку і краси, радості і печалі! Одягла ти розкішний вінок з рути і барвінку, над яким світять заплакані золоті зорі. Ти – земля, яка подарувала людству геніїв, а сама їх зреклася…

Ведучий 2. Багато їх, знаних і незнаних, знайшли притулок у далеких Канадах і

Бразиліях, Америках і Аргентинах, Португаліях, Польщах, Німеччинах, Чехіях. Серед них – учені з світовим ім’ям – Улас Самчук, Іван Горбачевський, Петро Франко, Іван Пулюй і багато-багато інших…

Продовження пісні:

Він звідси родом,

Малим стежками тут ходив,

І пив з джерел криштальну воду,

І, певне, річку цю любив.

Яким не був тоді Гримайлів?

Хто у сусідстві з ними жив?

За цим куточком він тужив?

Куди б не закидала доля,

А Україну він любив.

І пам’ятав, з якого поля

Їв житній хліб і воду пив.

Ведучий 1. Під лютневими туманними зорями, коли земля-матінка спочивала, вкрита сніговою ковдрою, а річка ще не скресла від морозяного панциру, народився великий син України – Іван Пулюй. Було це 2 лютого 1845 року, коли в старовинному містечку Гримайлові, неподалік Тернополя, в хаті Павла Пулюя та Ксенії Бурштинської народився хлопчик Іван.

Ведучий 2. Батько був людиною працьовитою і заможною: займався кушнірством, бджільництвом, землеробством, був бургомістром Гримайлова. Мати визначалася

глибокою релігійністю і принциповістю, ніжністю і чуйністю.

У дім Пулюїв сходились люди поважні й статечні. Тут уголос читали «Енеїду»

І.Котляревського та «Русалку Дністрову», що її витворили західноукраїнські будителі М.Шашкевич, Я.Головацький та І.Вагилевич. Оті читання і запалили у малого Івана національний дух.

Виходить маленький хлопчик Пулюй.

Ведучий 1. – Хто ти, хлопчику маленький ?

Син я України - неньки,

Українцем я зовуся

Й тою назвою горджуся.

Ведучий 2. – Як поможеш свому люду ?

Пильно все учитись буду,

Щоб свої мене любили,

А чужі щоб не ганили,

Щоб про свій народ питали,

Україну шанували.

Чи при праці, чи в забаві –

Все послужу рідній справі.

Ні маєтку, ані труду

Жалувати я не буду,

Щоби нарід України

Міг устати із руїни.

Все зумію перенести

Для Вкраїни, слави й чести,

Господа буду благати,

Щоб дав кращих днів діждати.

Ведучий 3. Шестилітнім хлопчиком батьки віддали його до школи, де він швидко опанував абетку, а згодом латинський і готичний шрифти. Любив читати. Перечи-

тав твори Квітки-Основ’яненка, Марка Вовчка, Миколи Костомарова, особливо захоплювався творами Шевченка. Коли Іванкові минуло 11 років, батьки віддали його до класичної гімназії у Тернопіль.

Ведучий 4. Навчаючись у гімназії, молодий Пулюй зі своїми однодумцями засно-

вує таємну «учнівську громаду», ціллю якої було « …жити в чистоті моральній,

пильно вчитися в школі, познакомитися з історією свого народа і його літературою,

ставати в обороні рідного слова, говорити всюди рідною мовою».

Ведучий 3. Ще будучи студентом першого року навчання, Пулюй переклав україн-

ською підручник з планіметрії для українських гімназій, хоча на той час таких ще не було. Нема – то будуть! Він мусить про це подбати. У цьому характер і світо- гляд Пулюя.

Ведучий 4. Гімназію Іван Пулюй закінчив з відзнакою, сформувавшись громадяни-

ном і патріотом, який знає мету свого життя як син свого народу і розуміє, що має робити для її досягнення. 3

У глибині сцени - постать юнака.

У селянській хатині родився я,

Під сільською там стріхою зріс,

Там до школи сільської ходив я,

У селянській церковці моливсь.

Швидко мчать літа-блискавиці,

А в пам’яті все оживе:

І мамина чиста криниця,

І татові щирі слова,

І рідна батьківська хата,

Що в цілому світі одна.

Ти була небагата й непишна,

Виглядаючи з саду у луг,

Рясний цвіт обтрусили вишні

На солом’яний твій капелюх.

Ти приймала і щастя і лихо,

Поважала мій труд і піт,

Із сірої теплої стріхи

Ти дивилася жадібно в світ.

Ти була мені, наче мати,

Ти служила мені, як могла –

Кожна кроквочка, кожна лата

Не жаліла для мене тепла.

Пісня «Хата моя, біла хата»

Слова Д.Луценка, музика А.Пашкевича

Хата моя, біла хата,

Рідна моя сторона.

Пахне любисток і м’ята,

Мальви цвітуть край вікна.

Хата моя, біла хата,

Казка тепла й доброти.

Стежка від тебе хрещата

В’ється в далекі світи. (Двічі)

В хаті спокійно й затишно,

Вечір десь бродить в гаю.

Мати задумливо й ніжно

Гладить голівку мою.

Мамо, чого зажурились?

Дайте тепла ваших рук.

В хаті на згадку лишились

Болі й тривоги розлук. (Двічі)

Хата моя, біла хата,

В білому світі одна.

Пахне любисток і м’ята,

Мальви цвітуть край вікна. 4

В’ється дорога далека

В хату крізь синю парчу.

Мамо, до вас, як лелека,

В горі і щасті лечу. (Двічі)

(Продовжує юнак – Пулюй)

Ой, устав я, задумався,

Що робити маю,

Чи маю я мандрувати

До чужого краю?

Покидаю Україну,

Як матір рідненьку,

Покидаю наш Гримайлів,

Залишаю неньку.

– Благословіть мене, мамо й тату,

Благослови мене, роде, на вперті стежки,

Маю рушати, треба рушати…

(Виходить. Зупиняється на краю сцени)

Прощай, Україно, знедолений краю,

Моя Україно, навіки прощай!

Пісня «Козак од'їжджає» (українська народна пісня)

Козак од’їжджає,

Дівчинонька плаче:

«Куди їдеш козаче?

Козаче-соболю,

Візьми мене із собою

На Вкраїну далеку!» (Двічі)

Ведучий 5. До Відня далека дорога,

А скільки на ній лихоліть,

Батьківського велич порога

Добром над світами стоїть.

У 19-річному віці Іван Пулюй після закінчення тернопільської гімназії пішки вирушив до столиці Австро-Угорщини, долаючи півтори тисячі миль, щоб продовжити навчання.

Будучи слухняним сином своїх батьків та маючи рекомендацію місцевого свяще-

ника, Пулюй вступає на теологічний факультет Віденського університету.

Ведучий 6. Крім нього, там навчалось ще понад 20 земляків-галичан і уже в кінці 1865 р. Пулюй організував Товариство українських богословів. У 1867 році молодь вирішила заснувати легальне товариство «Січ». Це товариство відіграло значну роль у суспільно-культурному житті Галичини. Зокрема, Іван Франко в 1902 році писав: «… в лоні самої «Січі» почали вироблюватися люди, які не їли даром університетського хліба, віддавалися науці серйозно, не для посади та кар’єри, такі люди, як Іван Пулюй, Іван Горбачевський і інші». 5

Ведучий 5. Для перекладів гімназійних підручників Пулюєві довелося започатку-

вати відповідну українську термінологію, причому не тільки фізико-математичну.

Важливою справою всього свого життя вважав Пулюй працю над перекладом духовної літератури українською мовою. У 1869 році він видає у Відні свій переклад «Молитвослова». Іван Франко високо оцінив уміння Пулюя відстояти права української мови. Він писав: «Пулюй 1871 року дав себе знати в українськім письменстві як дуже талановитий полеміст у дуже делікатній справі – вживання народного язика в церковних книжках». Іван Франко називає прізвище Пулюя серед нових талановитих літераторів.

Ведучий 6. Вершиною наполегливої праці Івана Пулюя на ниві перекладів духовної літератури українською мовою став переклад «Біблії». Працю над перекладом «Нового Завіту» Пулюй розпочав разом з Пантелеймоном Кулішем у

Відні в лютому 1871 року. І цього ж року з друкарні вийшли чотири Євангелія, а повністю «Новий Завіт» був надрукований у Львові у 1881 році.

Над перекладом «Старого Завіту» працювали Іван Нечуй-Левицький, Пантелеймон Куліш та Іван Пулюй, а повне видання перекладу «Біблії» цих авторів вийшло у Відні в 1903 році, витримавши ще п’ять повторних видань.

Ведучий 5. Інтереси Івана Пулюя в роки його навчання на теологічному факультеті

виходили далеко за рамки теології та праці над перекладом духовної літератури. Він відвідував університетські лекції з математики, фізики та астрономії – наук, які дуже його зацікавили. Наслідком неабиякого інтересу Пулюя до природничих наук стало те, що після закінчення теологічних студій він вирішує не висвячуватися на священика, а продовжити навчання на філософському факультеті Віденського університету, хоч цим кроком тяжко образив своїх батьків.

Ведучий 6. У біографії Івана Пулюя зазначено: «Коли Пулюй, скінчивши теологію 1869-го року, вибирався до Відня для дальшої науки, вговорювали його батько і мати, щоб висвятився. «Не їдь, сину, до Відня, – сказала зажурена мати, – без гроша і здоровля стратиш і не допнеш чого бажаєш». – «Ні, хоч би й ангели зійшли з неба, не намовлять мене покинути науку», – відповів син матері, хоч як гірко було йому давати таку відповідь».

Пісня «Синові в дорогу»

Слова М.Сингаївського, музика В.Філіпенка

Синові в дорогу

Мати промовляла

Пісню свого серця берегти.

Доле, моя доле,

А життя не поле,

Бо життя прожить – не поле перейти! (Двічі)

Може у дорозі

Десь обпалять грози,

Ти додому птахом прилети.

Доле, моя доле,

А життя − не поле,

Бо життя прожить – не поле перейти! (Двічі) 6

Пронеси ж, мій сину,

Пісню – Україну

І дорогу людям освіти.

Доле, моя доле,

А життя – не поле,

Бо життя прожить – не поле перейти! (Двічі)

Ведучий 7. Склавши 1872 року іспит з математики й фізики на викладача гімназії,

Пулюй вирішує зайнятися науковими дослідженнями у фізичній лабораторії при

Віденському університеті.

Року 1874-го Іван Пулюй одержує запрошення на посаду асистента-викладача

кафедри фізики, механіки та математики Військово-морської академії в місті Фіуме в Хорватії, яка входила тоді до Австро-Угорщини. Саме тут він сконструював прилад для вимірювання механічного еквівалента теплоти, який пізніше, в 1878 році, був відзначений срібною медаллю на всесвітній виставці в Парижі та став відомим у Європі.

Ведучий 8. Потяг до дослідницької праці приводить Пулюя в кінці 1875 року до

Страсбурзького університету, де він через два роки захищає з відзнакою доктор-

ську дисертацію й отримує ступінь доктора філософії (спеціалізація з фізики).

Незважаючи на чудові перспективи наукової кар’єри в Страсбурзі, Іван Пулюй має намір повернутися в Україну, стати викладачем у Львові чи Києві, але царсь-

кий уряд не дозволив йому працювати в Україні – ім’я Івана Пулюя значилося у

списку «неблагонадійних».

Ведучий 7. До свого серця пригорни,

О земле, Україно!

Прийми, нарешті, з чужини

Ученого і сина.

Ведучий 8. Та рідна Україна не прийняла його. Тому Іван Пулюй змушений був

повернутися до Відня і чужій землі віддавати свій талант.

Пісня «Чуєш, брате мій…»

Слова Б.Лепкого, музика Л.Лепкого

Чуєш, брате мій,

Товаришу мій,

Відлітають сірим шнурком

Журавлі у вирій.

Приспів

Кличуть кру-кру-кру

В чужині умру.

Заки море перелечу

Крилонька зітру.

Мерехтить в очах

Бескінечний шлях.

Гине, гине в сірій мряці

Слід по журавлях.

Приспів

Кличуть кру-кру-кру

В чужині умру.

Заки море перелечу

Крилонька зітру.

Читець:

Про Україну ані чутки!

Живе? умерла? міцно спить…

У серці гадом в’ються смутки,

Душа завмерла і мовчить.

Холодним болем отупіння

Ущерть налита голова,

І ринуть в пітьму безгоміння

Без сліду мислі і слова.

Де взять отрути зілля,

Заворожить гнітючий сум,

Розвіять чорне божевілля,

Розбити долі наглий бум?

І в чарах тихої дрімоти

Згубити дійсності чуття,

Забути долю і гризоти

В міцних обіймах небуття!

О, краю мій, моє кохання!

Лани широкі, гір шпилі!

О, сльози рідної землі! –

Вас не забути до сконання.

(Спиридон Черкасенко «На чужині»)

Ведучий 9. Працюючи у Віденському університеті до 1883 року, Іван Пулюй читає

лекції з нового предмета – молекулярно-кінетичної теорії газів та теорії теплоти. Ця робота приносить молодому вченому велике моральне задоволення і зовсім незначне матеріальне забезпечення. Одночасно працює в лабораторії австрійського фізика Лянга.

Через матеріальну скруту Пулюй переорієнтовує тематику своїх наукових досліджень. Він починає активно працювати над проблемами нової фізичної нау-

ки – електротехніки, яка, як прогнозує молодий вчений, повинна мати широке практичне застосування. Перші результати його досліджень пов’язані з розробкою

цікавої технології вдосконалення ниток для освітлювальних ламп, які з усіх технічних параметрів набагато перевершували Едісоновські лампи. Ці освітлювальні лампи дістали велике схвалення на всесвітній виставці у місті Штайері (1884 рік).

Ведучий 10. Здобуті досягнення надихають професора Пулюя на створення принципово нових ламп – ламп «холодного свічення» (неонових ламп). На виставках це відкриття відзначалося як велике технічне досягнення.

За винахід і конструкцію вакуумної лампи, яка в історію техніки увійшла як Пулюєва лампа, у 1881році в Парижі вчений здобуває срібну медаль.

Важливе практичне значення мала запропонована Пулюєм удосконалена конструкція телефонних станцій та абонентських апаратів, зокрема застосування

розподільного трансформатора. Цей винахід Пулюя запатентували у ряді промислово розвинених країн Європи.

Ведучий 9. Незважаючи на матеріальну скруту та інтенсивну працю у Відні, Іван Пулюй у ці ж роки здійснив свою давню мрію – побувати в Україні. Вперше він побачив Київ і Дніпро влітку 1878 року, поїхавши далі до Борзни на Чернігівщині, де кілька днів був гостем родини Білозерських.

Більш тривалою була друга подорож Івана Пулюя на Велику Вкраїну 1880 року на запрошення Пантелеймона Куліша та його дружини.

Вечорами вони відпочивали в саду й розмовляли на різні теми, часто й про науки природничі. Найбільше цікавила Куліша астрономія. Ті почуття, що виникали в душі Куліша, який дуже любив природу, висловлені у вірші «Молитва

на спомин зоряної ночі на Вкраїні», присвяченому Пулюєві.

Читець:

Всесильний! Я Тобі молюся,

Молекул космосу Твого!

Де Ти? Хто Ти? – даремно б’юся…

Ні, не збагну повік цього!

Повік науці не обняти

Всього, що Ти создав єси.

Даремно розум наш крилатий

Шукає краю небеси!

Знемігшися, на ту пилинку

Спускається, що ми звемо

Вселенною, – що на хвилинку

Її в імперії рвемо.

І тут – безодня животвору!

І тут – премудрість без кінця!

Однаково, горі і долу,

Сіяє світ Твого лиця.

Молюсь! Не дай мені з розпуки

Зректися розуму мого:

Нехай не гасне світ науки

В промінні сяєва Твого!

Нехай мій дух в земній юдолі

Не знижується до звірят!

З Твоєї пресвятої волі

Нехай вовіки буде свят!

(Пантелеймон Куліш «Молитва на спомин зоряної ночі на Вкраїні»)

Ведучий 10. У свою чергу, Пулюй присвятив Кулішеві свою книжечку «Нові й перемінні звізди» (1881рік), у якій писав: « Чим хата багата, тим і рада, то ж прийміть, добродію, на спомин моє оповідання про звізди. Се те саме оповіданнє,

котре ви слухали «зоряної ночі» на Україні, у Мотронівському саду, коли ми, зну-

джені журбою над сумною долею України, літали думкою аж за небо, шукаючи для душі отради, а знайшовши її в законі непропащої сили, мужались на нове діло».

Пісня «Моя Україно»

Слова М.Ткача, музика І.Поклада

На росах, на водах,

На всіх переходах

Курличеш мені в журавлиних ключах,

Моя Україно,

Родима країно,

Ясні небеса в українських очах.

Я чую твій голос,

Пшеничний твій колос

У душу мені засіває зерно,

Моя Україно,

Колиско-калино,

Пізнати тебе мені щастя дано.

З тобою розлука –

Гірка мені мука,

Печаль журавля без гнізда в чужині,

Моя Україно,

Білявко-хатино,

З твойого вікна світить доля мені.

Ведучий 11. Неабиякі досягнення Івана Пулюя відкривають йому дорогу до різних наукових закладів, лабораторій, бюро. Так, у 1882 році його запрошують на посаду технічного директора електротехнічного бюро у Відні, пізніше він працює експертом з електротехнічних питань у Чехії та Моравії, директором фабрики електроламп власної конструкції.

У 1884 році вченого призначають професором експериментальної та технічної фізики німецької вищої технічної школи в Празі, де й він продовжував працювати аж до 1916 року.

Тут, у Празі, професор Пулюй активно займається громадською і доброчинною діяльністю, зокрема організував громадсько-культурну Спілку «Українська громада». Ним був створений доброчинний фонд «Фонд Пулюя», основна роль якого була в допомозі малозабезпеченим студентам з України, котрі навчалися у празьких закладах.

Ведучий 12. Іван Пулюй – блискучий педагог, лектор. На 1889-1890 навчальний рік його обирають ректором, а в 1902 році він стає першим деканом першого в Європі електротехнічного факультету, забезпечуючи найвищий рівень наукових досліджень.

За його активною участю запущено ряд електростанцій на постійному струмі в Австро-Угорщині, а також першу в Європі електростанцію на змінному струмі в Празі.

У 1906 році з нагоди 100-літнього ювілею Німецької політехніки у Празі Пулюя відзначено орденом Залізної корони за його наукову та викладацьку діяльність. У 1910 році вчений одержує високий титул радника двору.

Серед найважливіших наукових здобутків Пулюя в Празі виділяються його дослідження х-променів (саме такою була початкова назва рентгенівських променів, яка досі збереглася в англійській та французькій мовах).

Іценізація уривка Інс з роману Р.Іваничука «Шрами на скалі»

На сцені кімната І.Пулюя.

Диктор (голос за сценою). Настав перший святий вечір у новій празькій квартирі. Катруся готувала вечерю, а Пулюєві згадувалася далека гримайлівська колядка.

(За сценою звучить тихий спів «На небі зірка ясна засяла і ясним світлом сіяє»).

Диктор. Пулюй вийшов з-за столу, на якому стояла макітра медяної куті, зайшов до лабораторії і зачинився зсередини. Скільки не благала дружина – весь вечір не

виходив.

Включив індикатор, і темрява в комірці прорідла від блідого тихого світла, випромінюваного трубкою. Пулюй накрив трубку чорним папером – світло померкло, проте на столику, що стояв навпроти, все ще блищав кристалик барію. Пулюй взяв фотопластинку і поставив на столик. Пластинка засвітилася. Він поставив другу, перед тим заслонивши трубку рукою. І сталося несподіване: на ній відбився кістяк руки! Пулюй вбіг до кімнати.

Пулюй. Я знайшов невидимі промені, які проникають крізь тверді тіла. Мені вдалося побачити невидиме, ти це розумієш ?!!

Катруся. Ти повинен про це негайно оголосити світові, це ж відкриття віку!

Пулюй. Чи ти при своєму розумі? Оголосити світові про відкриття, яке я не вмію пояснити? Наражатися на компрометацію? Ні, ні… Спочатку треба удосконалити трубку, всю технологію фотографування невидимого, дослідити природу невидимих променів… На мої лекції приходять також і вчені, я викладу… Хтось мені допоможе.

Катруся. У тебе ж перехоплять винахід. Спам’ятайся!

Пулюй. Ніхто не перехопить. Я ще вірю в елементарну людську порядність. Зрештою, в мене є вже опублікована стаття на цю тему.

Катруся. У ній ти ставив тільки здогадку, а нині маєш конкретний результат досліду.

Пулюй. Не переконуй. Не в моїх звичках вихоплюватися, мов Пилип з конопель.

Диктор. Пулюй демонстрував свій винахід на лекціях у Німецькій політехніці. В аудиторії не вистачало місць. До професора в перервах підходили студенти, асистенти, професори – з безліччю запитань. Особливо цікавився Пулюєвим відкриттям молодий доктор електротехніки з Вюрцбурга Лехер, який працював разом з Рентгеном – син редактора тижневика «Рresse».

Січневого дня 1896 року професор Пулюй прийшов після лекції додому, втомлений приліг на канапу й почав переглядати газети. Розгорнув тижневик «Рresse» і на першій сторінці прочитав повідомлення.

Пулюй. 23 січня 1896 року у Вюрцбурзі на засіданні фізико-математичного товариства професор Вільгельм Рентген виголосив публічну лекцію «Про невидимі промені».

Про невидимі промені?! (Пулюй схопився з канапи і зі схвильованими вигуками «мої рурки, мої рурки» та газетою в руці поспішив у свою лабораторію).

Диктор. Рентген у цій статті назвав ряд імен учених фізиків, але про Пулюя не згадав ні словом…

Минули роки, і до професора електротехніки Івана Пулюя завітав молодий професор теоретичної фізики Празького університету Ейнштейн. У наукових колах

на той час його називали молодим генієм: він створив теорію відносності. Ейнштейна дуже цікавило питання: скільки правди в тому, що невидимі промені, які у світі називають рентгенівськими, професор Пулюй відкрив ще у вісімдесятих роках XIX століття.

Пулюєва дружина подала підвечірок і залишила гостей самих.

Ейнштейн. Я у Празі недавно, − тому багато чого й не знаю … Чи зробили ви хоч незначні винаходи? У який спосіб ви могли дійти до відкриття невидимих променів?

Пулюй. Зробив дещо… Ви щойно бачили мою любу дружину. Катерина Стозінська, онімечена полька, колишня моя студентка… В неї я закохався не з першого погляду – спочатку побачив її пишне волосся, і мені спало на думку, що його можна використати на волоконця для жарівок. Едісонова лампочка на бавовняному волокні горіла сорок п’ять годин, моя ж – на Катрусиному – аж сто!

На волокні з бамбука жарівка стала ще витривалішою…

І ще кілька дрібниць: сигналізаційний пристрій для телефону, сигналізаційна електрична лампочка… На виставці в Парижі отримав срібну медаль за винахід вакуумної лампи, яку назвали «Пулюєвою трубкою». Знайшов я невидимі промені, які проникають у тверді тіла.

Ейнштейн. Це не так мало, професоре, - це багато.

Пулюй. Оце і все, що я вам можу сказати, пане Альберте. Доктор Лехер, як мені відомо, не тільки працював разом з Рентгеном, він ще й син редактора тижневика «Рresse».

Ейнштейн. Ви заперечуєте будь-який вклад Рентгена у справу відкриття ?

Пулюй. Зовсім ні. В науці можливе подвійне відкриття. Є такі прецеденти. Не заперечую рентгенових здібностей. Та навіть якщо він сам дійшов до відкриття невидимих променів, усе одно вчений знав, що їх давно відкрив я, і наукова шляхетність мала б примусити його назвати й моє ім’я. Дарма… А все інше ви знаєте: Рентген розповсюдив по всьому світові фотографію із зображенням кістяка руки його дружини, а в 1901 році отримав першу в світі Нобелівську премію. Така наша слов’янська доля, це ж не перший випадок… Багато писалося в пресі про мій пріоритет, та промені називаються рентгеновими й досі, і я теж змушений так їх називати.

Ейнштейш. Не маю жодних підстав не вірити вам. Та погляньте на цю справу з супротивного боку. Невидимі промені підштовхнули вчених до відкриття електронів, у науці розпочалася нова епоха. Якби вас запитали, що важливіше для

людства – ваше ім’я чи це відкриття, ви напевно відповіли б перевагою другого… Скаржитесь на слов’янську долю. Хіба в цьому справа? Американський континент назвали іменем Амеріго Веспуччі, хоч він його й не відкривав.

Пулюй. У вас в руках, пане Ейнштейне, праця слов’янина Миколи Гулака про четвертий вимір. Цей автор, родом з Полтавщини, теж попередив чиєсь відкриття. Невже буде справедливо, якщо його ім’я забудеться?

Ейнштейн. Не можу вас нічим утішити: що сталося – не відстанеться. Хай залишиться при вас сатисфакція, що й ви вклали свою частку в епохальне відкриття. Хіба цього мало? А коли на тверезий розум, то все має свою логіку. Хто стоїть за вами, рутенцями, – яка культура, які акції? Прикро вам це слухати, та куди дінетеся від своєї долі? А за Рентгеном – уся Європа.

Диктор. В усій історії з х-променями об’єктивно суттєвим є не лише факт відкриття, а й все те, що робилось до і після відкриття. Тут провідну роль відіграв саме Пулюй, як бачимо з його наукового доробку. Тому Івана Пулюя слід вважати основоположником науки про рентгенівські промені аж ніяк не в меншій мірі, ніж Рентгена. Було б справедливіше, якби обидва ці вчені стали лауреатами першої Нобелівської премії, присудженої Рентгенові 1901 року.

Ведучий 13. Усе творче життя Івана Пулюя було націлене завжди на розв’язання тих проблем, які перебували на передньому краю фізичної науки та технічного прогресу. В сімдесятих – це була молекулярна фізика, на початку вісімдесятих – катодні промені, протягом останніх двадцяти років – електротехніка, властивості та природа рентгенівських променів.

Ці наукові дослідження професор Пулюй опублікував у понад 50 працях, умі-

щених на сторінках «Повідомлень Віденської Академії наук». 4 статті видрукував українською мовою у виданнях Наукового товариства ім. Шевченка.

Поряд з цим, знаходячись постійно за межами України, професор Пулюй залишався у своїх думках і ділах завжди зі своїм поневоленим народом, вів непримиренну боротьбу за встановлення істини та справедливості на теренах своєї Батьківщини.

Ведучий 14. Відстоюючи право української молоді здобувати вищу освіту рідною мовою, Пулюй разом з іншими відомими діячами науки та культури наполегливо добивався відкриття українського університету у Львові, публікує статті на захист української мови, забороненої царським указом у 1876 році.

Пулюй з піднесенням прийняв повідомлення про реорганізацію в 1892 році товариства імені Шевченка у Львові у Наукове товариство. Іван Пулюй багато років активно працював у Науковому товаристві імені Шевченка. Ім’я цього вченого значиться є у списку перших дійсних членів цього товариства, обраних у червні 1899 року, що було свідченням високого визнання його заслуг у науці і перед рідним народом.

Ведучий 13. Під час Першої світової війни Іван Пулюй закликає відродити українську державність. Багато друкує статей і брошур на захист української нації.

Як підтверджують дослідження, в нього таких праць було близько тридцяти.

Ведучий 14. У праці Івана Пулюя «Україна та її політичне значення » читаємо:

« Поневолені народи Росії повинні стати вільними і утворити власні держави. Але найвагомішим внеском для досягнення цієї мети, для встановлення тривалого миру в Європі, може бути тільки самостійна Україна. Самостійність України є, на наш погляд, ключем миру в Європі». Цю останню тезу висловлюють у наш час різні політики й політологи , а сформулював її Пулюй понад 90 років тому!

Ведучий 1. У 1905 році останній раз Іван Пулюй побував у рідних місцях. З далекої Праги на могилу батьків привіз пам’ятник – останній дарунок сина своїм родичам.

Читець:

Ой нема на рідний берег

Броду-переходу.

Не знайти до роду броду

Через бистру воду.

Бистра річка – життя має,

Широка, глибока…

Плине-тоне на тій річці

Душа одинока.

Ой, вихопись, душе моя,

Та змахни крилами,

Полинь, де рідна хата

Стоїть між садами.

Ой, кого ж тобі позвати

Із рідної хати?

Глухо в хаті. Хіба встане

З домовини мати?

Ой, нехай вона устане,

На мене спогляне

Та зо мною своє горе

І щастя спом’яне.

Ой, я з материнського горя

Набирався сили,

Матерні святі надії

Дали мені крила.

Облетів я тими крильми

Весь світ-Україну,

Сяду, паду одпочити

На вбогу могилу.

Убогая, низенькая,

Забута могила –

Вона в мене на Вкраїні

Родина єдина.

Пісня «Віє вітер, віє буйний» (українська народна пісня)

Віє вітер, віє буйний,

Дуби нагинає,

Сидить козак на могилі

Та й вітра питає: (Двічі)

“Скажи, вітре, скажи буйний,

Де козацька доля ?

Де фортуна, де надія,

Де слава і воля ?” (Двічі)

Йому вітер одвічає:

“Знаю, – каже, – знаю,

Твоя доля козацькая

В далекому краю”. (Двічі)

Ведучий 2. А через кілька літ не стало самого Івана Пулюя. 31 січня 1918 року помер наш великий і багатогранний діяч Іван Пулюй. Чужа празька земля прийняла його у свої холодні обійми, хоча заповів Пулюй перед смертю поховати його в Україні, в рідному Гримай лові, де знайшли вічний спочинок його батьки – Павло та Ксенія Пулюї та його брат Микола та сестричка Марія.

Читець (юнак):

О Україно, о рідний краю,

Дитинства півзабутий теплий сон!

Чи знаєш ти, як я один вмираю

Серед отих чужих сосон ?

Чи знаєш, що в чужій землі спочину,

А за свою молюсь довік життя?

Чи зрониш ти хоча б одну сльозину

За тих, що вмерли і пішли у небуття?

Пісня «З далекого краю лелеки летіли»

Слова Д.Павличка, музика О.Білаша

З далекого краю

Лелеки летіли,

І в одного лелеченьки

Крилонька зомліли. (Двічі)

Ізсушила крила

Чужина проклята.

Візьміть мене, лелеченьки,

На свої крилята. (Двічі)

Ніч накрила очі

Мені молодому,

Несіть мене, лелеченьки,

Мертвого додому. (Двічі)

Читець ( учень, що виконував роль І.Пулюя в інсценівці):

У вечірню зимову хвилину

Ви думками згадайте мене,

І до вас я душею прилину,

Бо розбудить ваш спогад мене.

А як вістка прийде з України,

Що вже вільна страждальна земля,

Що воскресла з тяжкої руїни

Самостійна держава свята,

То до мене, на мою могилу,

Тую вістку мені принесіть,

Мармуровую плиту похилу

Синьо-жовтим прапором вкрасіть.

Заспівайте тоді «Ще не вмерла»,

Хай почує зболіла душа –

З очей скотяться радості перла

На могилу, як рання роса.

Гімн України (виконують усі учасники вечора).

Слова П.Чубинського, музика М.Вербицького

Ще не вмерла України ні слава, ні воля,

Ще нам, браття-українці, усміхнеться доля.

Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Станем, браття, всі за волю, від Сяну до Дону,

В ріднім краю панувати не дамо нікому.

Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,

Ще у нашій Україні доленька наспіє.

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

А завзяття, праця щира свого ще докаже,

Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже.

За Карпати відіб’ється, згомонить степами,

України слава стане поміж народами.

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Заключне слово вчителя.

Література

1. Августин Р., Буган Ю. В., Бачинський Ю.Г., Возняк Г.М. Повернення із

забуття. – Тернопіль: Лілея, 1995. – 78 с.

2. Аксіоми для нащадків. Українські імена у світовій науці. // Збірник нарисів. Упо-

рядник Романчук О.К. – Львів: Меморіал, 1992. – 544 с.

3. Гайда Р.П., Пляцко Р.М. Іван Пулюй. Серія визначні діячі НТШ. – Львів: НТШ, 1998. – 284 с.

4. Дубас З. В. Іскристі зернятка. Цікаві розповіді та бувальщини. – Тернопіль: Астон, 1999. – 335 с.

5. Іваничук Р.І. Шрами на скалі. – Львів: Каменяр, 1987. – 214 с.

6. Порожня О.П., Писарева О.В., Корчака Т.А. Іван Пулюй – видатний український

фізик і просвітитель //Шкільна бібліотека. – 2007. – № 3. – С.5-9.

7. Пляцко Р.М. Короткий життєпис Івана Пулюя //Конспект, № 3. – Львів, 1995. –

С. 2-20.

8. Шаромова В.Р. Фізика та астрономія у школі: українознавчий аспект. Позакласні заходи. Частина перша. – Тернопіль. – 2008. – 223 с.

9 Шкільні свята та розваги. // Збірник сценаріїв. Частина 2. – Тернопіль, 1998. –

248 с.

Іценізація уривка Інс з роману Р.Іваничука «Шрами на скалі»

На сцені кімната І.Пулюя.

Диктор (голос за сценою). Настав перший святий вечір у новій празькій квартирі. Катруся готувала вечерю, а Пулюєві згадувалася далека гримайлівська колядка.

(За сценою звучить тихий спів «На небі зірка ясна засяла і ясним світлом сіяє»).

Диктор. Пулюй вийшов з-за столу, на якому стояла макітра медяної куті, зайшов до лабораторії і зачинився зсередини. Скільки не благала дружина – весь вечір не

виходив.

Пулюй. Я знайшов невидимі промені, які проникають крізь тверді тіла. Мені вдалося побачити невидиме, ти це розумієш ?!!

Катруся. Ти повинен про це негайно оголосити світові, це ж відкриття віку!

Пулюй. Чи ти при своєму розумі? Оголосити світові про відкриття, яке я не вмію пояснити? Наражатися на компрометацію? Ні, ні… Спочатку треба удосконалити трубку, всю технологію фотографування невидимого, дослідити природу невидимих променів… На мої лекції приходять також і вчені, я викладу… Хтось мені допоможе.

Катруся. У тебе ж перехоплять винахід. Спам’ятайся!

Пулюй. Ніхто не перехопить. Я ще вірю в елементарну людську порядність. Зрештою, в мене є вже опублікована стаття на цю тему.

Катруся. У ній ти ставив тільки здогадку, а нині маєш конкретний результат досліду.

Пулюй. Не переконуй. Не в моїх звичках вихоплюватися, мов Пилип з конопель.

Диктор. Пулюй демонстрував свій винахід на лекціях у Німецькій політехніці. В аудиторії не вистачало місць. До професора в перервах підходили студенти, асистенти, професори – з безліччю запитань. Особливо цікавився Пулюєвим відкриттям молодий доктор електротехніки з Вюрцбурга Лехер, який працював разом з Рентгеном – син редактора тижневика «Рresse».

Пулюй. 23 січня 1896 року у Вюрцбурзі на засіданні фізико-математичного товариства професор Вільгельм Рентген виголосив публічну лекцію «Про невидимі промені».

Про невидимі промені?! (Пулюй схопився з канапи і зі схвильованими вигуками «мої рурки, мої рурки» та газетою в руці поспішив у свою лабораторію).

Диктор. Рентген у цій статті назвав ряд імен учених фізиків, але про Пулюя не згадав ні словом…

Пулюєва дружина подала підвечірок і залишила гостей самих.

Ейнштейн. Я у Празі недавно, − тому багато чого й не знаю … Чи зробили ви хоч незначні винаходи? У який спосіб ви могли дійти до відкриття невидимих променів?

Пулюй. Зробив дещо… Ви щойно бачили мою любу дружину. Катерина Стозінська, онімечена полька, колишня моя студентка… В неї я закохався не з першого погляду – спочатку побачив її пишне волосся, і мені спало на думку, що його можна використати на волоконця для жарівок. Едісонова лампочка на бавовняному волокні горіла сорок п’ять годин, моя ж – на Катрусиному – аж сто!

На волокні з бамбука жарівка стала ще витривалішою…

Ейнштейн. Це не так мало, професоре, - це багато.

Пулюй. Оце і все, що я вам можу сказати, пане Альберте. Доктор Лехер, як мені відомо, не тільки працював разом з Рентгеном, він ще й син редактора тижневика «Рresse».

Ейнштейн. Ви заперечуєте будь-який вклад Рентгена у справу відкриття ?

Пулюй. Зовсім ні. В науці можливе подвійне відкриття. Є такі прецеденти. Не заперечую рентгенових здібностей. Та навіть якщо він сам дійшов до відкриття невидимих променів, усе одно вчений знав, що їх давно відкрив я, і наукова шляхетність мала б примусити його назвати й моє ім’я. Дарма… А все інше ви знаєте: Рентген розповсюдив по всьому світові фотографію із зображенням кістяка руки його дружини, а в 1901 році отримав першу в світі Нобелівську премію. Така наша слов’янська доля, це ж не перший випадок… Багато писалося в пресі про мій пріоритет, та промені називаються рентгеновими й досі, і я теж змушений так їх називати.

Ейнштейш. Не маю жодних підстав не вірити вам. Та погляньте на цю справу з супротивного боку. Невидимі промені підштовхнули вчених до відкриття електронів, у науці розпочалася нова епоха. Якби вас запитали, що важливіше для

Пулюй. У вас в руках, пане Ейнштейне, праця слов’янина Миколи Гулака про четвертий вимір. Цей автор, родом з Полтавщини, теж попередив чиєсь відкриття. Невже буде справедливо, якщо його ім’я забудеться?

Ейнштейн. Не можу вас нічим утішити: що сталося – не відстанеться. Хай залишиться при вас сатисфакція, що й ви вклали свою частку в епохальне відкриття. Хіба цього мало? А коли на тверезий розум, то все має свою логіку. Хто стоїть за вами, рутенцями, – яка культура, які акції? Прикро вам це слухати, та куди дінетеся від своєї долі? А за Рентгеном – уся Європа.

Диктор. В усій історії з х-променями об’єктивно суттєвим є не лише факт відкриття, а й все те, що робилось до і після відкриття. Тут провідну роль відіграв саме Пулюй, як бачимо з його наукового доробку. Тому Івана Пулюя слід вважати основоположником науки про рентгенівські промені аж ніяк не в меншій мірі, ніж Рентгена. Було б справедливіше, якби обидва ці вчені стали лауреатами першої Нобелівської премії, присудженої Рентгенові 1901 року.

Всесильний! Я Тобі молюся,

Молекул космосу Твого!

Де Ти? Хто Ти? – даремно б’юся…

Ні, не збагну повік цього!

Повік науці не обняти

Всього, що Ти создав єси.

Даремно розум наш крилатий

Шукає краю небеси!

Знемігшися, на ту пилинку

Спускається, що ми звемо

Вселенною, – що на хвилинку

Її в імперії рвемо.

І тут – безодня животвору!

І тут – премудрість без кінця!

Однаково, горі і долу,

Сіяє світ Твого лиця.

Молюсь! Не дай мені з розпуки

Зректися розуму мого:

Нехай не гасне світ науки

В промінні сяєва Твого!

Нехай мій дух в земній юдолі

Не знижується до звірят!

З Твоєї пресвятої волі

Нехай вовіки буде свят!

(Пантелеймон Куліш «Молитва на спомин зоряної ночі на Вкраїні»)

doc

Завантажити

Зберегти на потім

Додав(-ла)

Козачок Оксана Броніславівна

Пов’язані теми

Фізика, 11 клас, Позакласні заходи

Додано

3 березня 2019

Переглядів

1194

Оцінка розробки

Відгуки відсутні