Позаурочний захід: "Закохана в небо" (вечір-присвята Олені Іванівні Казимирчак-Полонській)

               ЛЬВІВСЬКЕ ВИЩЕ ПРОФЕСІЙНЕ ХУДОЖНЄ УЧИЛИЩЕ

 

 

 

 

 

 

 

                                 Позаурочний захід

                     «Закохана в небо»

(вечір-присвята

Олені Іванівні  Казимирчак-Полонській)

 

 

 

 

 

 

                                                                                   Підготувала: викладач фізики

                                                                                   Козачок О.Б.

 

 

 

 

 

                                                Львів

Мета: ознайомити учнів із життєвим та творчим шляхом, науковими досягненнями Олени Іванівни Казимирчак-Полонської, видатним українським астрономом, дослідницею руху комет, доктором фізико-математичних наук, формувати в учнів почуття національної свідомості, патріотизму, гордості за співвітчизників.

                                Методичні поради

    Вечір проводиться у святково прибраній залі. На сцені: збоку столик, вкритий гаптованою скатертиною, на ньому – книги. На задньому плані сцени – обриси монастиря та зоряне небо над ним (можна виготовити з картону та паперу).

    Використання українських пісень, поезій підкреслює основний зміст повідомлень учнів.  Частину пісень виконують учні під супровід бандури.

Бажано, щоб ведучі під час виступів не використовували конспект. Четверо перших ведучих сидять за столиком  біля сцени.

    З метою полегшення подання та сприймання інформації використовуємо мультимедійний проектор для демонстрації під час повідомлень учнів відповідних матеріалів [3]. Можна продемонструвати фрагменти фільму «Закохана в небо», відеоматеріали про рух комет.

     Можна виготовити плакати, використавши вислови:

 

          «Хоч і далекі від очей простори неба, та не такі вони далекі від розуму людського…»

                                                                                                                          Ю.  Дрогобич

         «У глибоке небо поринаю духом спраглим…»

                                                                                                                                 В. Білець

         «У молитві, як і в житті, людина повинна дерзати, злинаючи з крилатим гаслом: «Гайда чим вище – в самісіньку поза небесну височінь!»

                                                                                                  О. Казимирчак-Полонська

 

 

Звучить пісня «Жіноча доля» під супровід бандури (слова А. Демиденка, музика

О. Морозова).  

 

                  Жіноча доля, хто її розкаже?

                  Жіноча доля, хто її збагне?

                  Їй на землі моїй чомусь найважче,

                  Жіноча доля вибрала мене.

                  Вибрала мене…

 

   У глибині сцени з’являється постать дівчини, тихо бринить бандура.

 

Дівчина.    Жіноча доля… Скільки припадає на неї випробувань, скільки тривоги за найдорожчих нам людей, скільки смутку і недоспаних ночей…

     У цій жінці поєдналися витончена врода і великий розум. Їй вдалося досягти вершин науки. Вона була скромною, мудрою та володіла надзвичайно великим серцем.

     Життя жінки вченої в галузі астрономії, дослідниці руху планет, доктора фізико-математичних наук і водночас черниці Олени Іванівни Казимирчак-Полонської нагадує легенду. Їй випало власною долею виміряти всі драми і трагедії ХХ століття. І все ж це реальна історія.

 

Продовження пісні:

                 Перепливу печаль свою і болі,

                 Сто раз воскресну у своїм житті,

                 Я зможу все, моя жіноча доле,

                 Лише врятуй мене від самоти,

                 Від самоти… 

Дівчина.      Народилася Олена Іванівна 21 листопада 1902 року у с. Селець Володимирського повіту Волинської губернії у сім’ї Івана та Євгенії Полонських. Крім Олени, в родині росли ще син і донька.

     У селі, яке розтяглося понад берегом Луги, уже мало що нагадує про панський палац і парк з екзотичними рослинами. Хіба білі, рожеві і сині  фіалки розбіглися з нього усім Сельцем. Біля двоповерхівки, де розмістилися сільська влада, пошта, височить пагорб, на якому колись стояла панська альтанка і звідки, за місцевими переказами, Полонські за вечірнім чаєм чи кавою слухали спів селецьких дівчат (дівчина сідає за столик на сцені, читає книгу).

 

Звучить пісня «Волинь моя»  (слова і музика С.Кривенького).

 

Поліський краю дорогий,

Мені ти був колискою.

Озер блакить і синь лісів

Для мене стали піснею.

Приспів:

Волинь моя,

Краса моя,

Земля моя сонячна.

 

Шумлять, колишуться хліба,

Як хвиля в морі грається.

Моя заквітчана земля

До сонця усміхається.

Приспів.

 

Де ще знайти таку красу,

Як в казці намальовану,

Як не розплетену косу,

До серця причаровану.

 

 На фоні тихого співу дівчина продовжує.

Дівчина.  Залишилася ще печера, в якій був родовий склеп Полонських. Зберігся і збудований ще у 1840 році Свято-Троїцький сільський храм, в якому богослужіння не припинялося понад 170 років.

     ( На екрані зображення храму та звучить мелодія церковних дзвонів).

 

 Ведучий 1.    Навчалася у жіночій гімназії Луцька, яку у 1920 році закінчила на «відмінно». Добре знала українську, польську, російську, німецьку та англійську мови. Але найбільшим захопленням були фізика і математика. Вона любила також музику, живопис, літературу. Олена була вимушена піти працювати в канцелярію Луцького суду і допомагати хворій матері доглядати за господарством.

 

Ведучий 2. У той час волинський край входив до складу Польщі. Без атестату класичної польської гімназії  про вищу освіту не варто було і мріяти. У 1921 році після іспитів з польської літератури та історії за десять років шкільного курсу, а також зі всіх шкільних предметів польською мовою Олена отримала атестат зрілості.

 

 Ведучий 3.   У 1922 році дівчина блискуче складає вступні іспити до Львівського університету імені Яна Казимира і стає студенткою  фізико-математичного факультету .                                                                                                                                                                                                                                                                   

Предметом досліджень Олени Полонської стають малі космічні тіла,один з найскладніших розділів теоретичної астрономії – небесної механіки. Побачене у телескоп спирало дух, зачаровувало непідкупною зворушливістю. Там у високості народжувались, жили і вмирали зорі. І вона, Олена Полонська віднині повірена у їх секрети.

 

 Ведучий 4.   Навчаючись в університеті, молода дівчина бере активну участь в роботі І з’їзду Російського студентського християнського руху в Чехословаччині, де знайомиться з протоієреєм отцем Сергієм Булгаковим, викладачем богослов’я Празького університету. Він благословляє Олену Полонську на християнське місіонерство і заняття наукою водночас. Через багато років Олена Іванівна напише велику роботу, присвячену своєму духовному наставнику.

      Проте Полонська змушена залишити високе небо і повернутися на грішну землю. 1926 року помирає батько…

 

Звучить пісня «Батьку мій» (слова і музика М.Грицкана).

Батьку мій, я так сумую за твоїм теплом, щодня.

Батьку мій, мені так необхідна та любов твоя.

Батьку мій, ти з малку вчив мене радіти й плакати.

Та йти, завжди до світлої мети.

Батьку мій, мені не вистачає всіх порад твоїх.

Батьку мій, як шкода,що не бачив ти онуків всіх.

Батьку мій, на скронях в мене вже з'явилась сивина.

Слова, у серці всі твої слова.

Приспів:

В моїм серці будеш жити ти,

Знову зацвіли твої сади.

Так любив ти теплий день весни,

всі сумуємо за тобою ми.

Батьку мій, ти був для мене другом у важкі часи.

Батьку мій, якщо колись образив я тебе,прости.

Батьку мій, я згадую про тебе у піснях своїх.

Своїх, все згадую в піснях своїх.

Батьку мій, минає день за днем, за роком рік пливе

Батьку мій, а може ще колись побачу я тебе.

Батьку мій, ти завжди будеш в світлій пам'яті моїй

Моїй, у світлій пам'яті моїй.

Приспів.

 

Дівчина. Їй, ще зовсім юній дівчині, вдалось в короткий термін довести до ладу занедбане господарство, правильно оформити ділові папери, врятувати від знищення парк і сад з рідкісними видами дерев і кущів, а також озеро, в якому водились рідкісні риби.

   І ось одного пророчого дня, немов хтось взявши Олену за руку, вивів її на пагорб батьківського помістя.

   Господи, во ім’я чого дається людині Життя? –  Олена стояла перед навстіж відчиненим небом. Відчувалась вічність як реальна категорія руху. Змінювалось все: дерева окутались оксамитом, сріблом виблискувала річка,                                             

ожили хмаринки. Поруч себе вона відчула Божий вплив, його дію. Це була ця мить, яка на все життя утвердила  віру Полонської у Всевишнього і дала їй силу працювати далі.

      Олена знову повертається на навчання до Львова.

 

 Ведучий 5.  Після закінчення університету у 1928 році стає асистенткою професора Мартіна Ернста, працює у Львівській астрономічній обсерваторії. Після смерті свого керівника, у 1931 році переїжджає до Варшави і починає роботу в Астрономічній обсерваторії Варшавського університету.  Там на талановиту і сумлінну асистентку звертає увагу відомий учений, патріарх польської наукової школи з небесної механіки, професор Міхал Каменскі, який запрошує її до аспірантури.

   Небесна механіка – один з найскладніших розділів теоретичної астрономії. Темою своєї дисертації Олена Полонська обрала вивчення руху комет, захоплених великими планетами Сонячної системи. У 1934 році вона успішно захистила дисертацію «Про плането центричний рух комет» на здобуття вченого ступеня доктора філософії.

 

Дівчина. Але селецький маєток знову потребує порятунку. І Олена не роздумуючи, знову повертається на Волинь, яка в той час входить до Польщі.

     В ці роки вчена не залишає роботу – відвідує Варшаву і продовжує опрацювання даних про рух комет.

Юнак. У Варшаві доля звела її з Леоном Казимирчаком, вченим-іхтіологом, який також працював в університеті. Молоді люди одружуються.

                    Юнак і дівчина танцюють вальс.

Диктор (голос за сценою на фоні вальсу).  Після одруження у закоханих вимальовуються спільні плани оселитися в Сельці. Олена мріє спорудити тут станцію спостережень за небесними світилами, філіал Варшавської обсерваторії. Леон має за щастя досліджувати волинські ріки. Дві мрії поряд породили ще одну – народжується син Сергій.  Це було щасливе подружжя красивих, талановитих людей, сповнених творчих задумів та наукових планів. Та війна все зруйнувала…

Ведучий 6. У кінці 1939 року, з приходом радянської влади, родина добровільно віддала Селець сільському комітету. Олена Казимирчак-Полонська повертається до Львова, де працює старшим науковим співробітником Астрономічного інституту.

    У червні 1941 року, після активних бомбардувань, Львів був окупований німцями. Почалися роки воєнного лихоліття, які стали черговим важким випробуванням для сім’ ї Полонських.

    На початку 1944 року, на прохання чоловіка Леона, поляка за національністю, разом з матір’ю сім’я переїздить до Варшави. Переїхали подалі від війни, та вона все одно наздогнала і перекреслила усі плани і надії.

Звучить пісня «Колір чорний» (слова С. Руданського, музика В. Триліса).

Щоб співати Колір Чорний,

Взяв би голос твій

І тобі одній покорний

Я співаю Колір Чорний

Бо то колір мій,

Бо то Колір мій.

 

В чорну днину мене мати

На світ привела

Чорні очі мені дала,

Чорні думи вколихала,

Ой чорні як ніч

Як осіння ніч.

 

Ох, ніхто вже не згадає

Нишком про мене,

І дівчина не пригорне,

Не згадає очі чорні

І не спом’яне,

І не спом’яне.

 

Щоб співати Колір Чорний

Взяв би голос твій

 І тобі одній покорний
Я співаю Колір Чорний

Бо то колір мій,

Бо то колір мій.                           

Ведучий 7. Одного разу в час ранкової молитви в свідомості жінки прозвучало «Треба вийти з Варшави». Це жінка сприйняла як Божий наказ. З сином  вона вирушає з міста і в дачному селищі винаймає будиночок, а у Варшаві спалахує повстання, яке гітлерівці жорстоко придушують.

Німці вивели все населення столиці і розмістили в таборах.

Сотні кілометрів пройшла жінка по скованій морозом землі, одягнута в літнє платтячко і плащ, шукаючи чоловіка і матір. Не раз дивилась в очі смерті.

      Одного разу її арештували і привели на розстріл. Вісім гвинтівок були націлені на неї. Німецькі солдати приклали зброю до своїх плечей. Їх було вісім. Олена повністю виключила свою свідомість і слухала тільки голос благодаті божої в своєму серці. Фашисти не встигли вистрілити, так як зазвучав на всю площу голос Олени німецькою мовою  - спокійний і власний.

 

Дівчина. У вас на поясах написано «з нами Бог». Так ви повинні і поступити по Божому. Я залишила за сто кілометрів звідси свого маленького семирічного сина, з яким жила в селі, коли тут спалахнуло польське повстання, і пішки прийшла сюди шукати свого чоловіка і маму – мирних мешканців Варшави, яких повстання застало зненацька. Я впевнена, що кожен з вас на моєму місці поступив би так само. У вас також є сім’ї, дружини і діти  - далеко в Німеччині. Ви напевно часто їх згадуєте. І якщо ви дійсно вірите в Бога, ви не раз промовляєте гарячі молитви за них, щоб він  зберіг їх життя від нашестя ворогів, снарядів, загибелі. І якщо ви хочете, щоб Бог вислухав ваші молитви і захистив ваші сім’ї від усякого зла, вчиніть і ви згідно заповідям божим і відпустіть мене до мого сина, який інакше залишиться сиротою і загине.

      Коли вона закінчила свою промову і на мить запанувала тиша, вона побачила, як на обличчі недавно безжального начальника засвітилась іскра доброти, і він скомандував: «Біжи». Уся її душа  і її  єство співали вдячний гімн Богу за його чудесне спасіння, вона уже не боялась нікого і нікого, знаючи ,що з нею Бог, а значить і перемога.

 

Ведучий 8. Ризикуючи життям, Олена обходить усі табори, знаходить свою матір і дізнається, що її чоловік був відправлений під Вену підривати скелі, щоб затримати наступ Радянської армії на Вену і Берлін. Олені вдається відправити чоловікові передачу і навіть отримати від нього листа, в якому  чоловік повідомив про хворобу і важке становище. Проте незабаром зв'язок з чоловіком обірвався і обірвався назавжди…

     Радянський Союз запропонував усім бажаючим повернутись на батьківщину. Це був перший і останній добровільний переїзд. Їхати слід було негайно, Олена Іванівна повертається на Україну з надією, що згодом туди повернеться і чоловік.

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                            Звучить пісня «Журавочка». (слова П.Шкраб’юка, музика Б. Яновського).

                 Летить журавочка здаля,

                 Над нею димні хмари,

                 Нема у неї журавля,

                 Нема у мене пари.

 

                 О зоре, не згасай, світи!

                 На серце впала туга.

                 Лети, журавочко, лети

                 За себе і за друга.

                 Летить журавочка сама,

                 Несе пташину втому.

                 Нема журавлика, нема,

                 Гіркий мій шлях додому.

 

                 О зоре, не згасай світи,

                 І хоч на серці туга,

                 Лети, журавочко, лети

                За себе і за друга.

 

 Ведучий 1.  Місцем  проживання    обрала Херсон, щоб забезпечити оздоровлення знесиленого воєнними перипетіями хлоп’яти і  хворої матері.

Олена Іванівна влаштувалась на роботу в педінститут викладачем фізики і математики. Ніякого обіцяного житла переселенцям не дали. Педінститут виділив зовсім зруйновану квартиру, яку через кілька днів, працюючи зранку до ночі Олена Іванівна приводить в певний порядок.

 

Ведучий 2. В після воєнному Херсоні процвітав бандитизм. Багато разів і вдень і вночі, на молоду вчительку нападали грабіжники, відбирали продуктові карточки, речі ,документи, виривали з рук продукти. Атмосфера зла була така сильна, що ніхто не хотів помогти в час біди, навіть знаходячись поруч і маючи на це можливість.

Квартиру декілька разів обкрадали , а одного разу вона зовсім згоріла через вину сусідів. Після цього Олена Іванівна жила під відкритим небом 8 місяців.

 

Ведучий 1. Олениного докторського ступеня Варшавського університету Радянський Союз не визнав, довелось знову  готувати і захищати кандидатську дисертацію. Працювала 17 годин на добу – лекції, студенти-заочники, індивідуальні заняття, гуртки і різні громадські доручення. Підозри і звинувачення в тому, що вона буржуазного походження, кожну хвилину могли потягти за собою тяжке звинувачення по 58-й статті «ворог народу».    

Ведучий 2. В 1946 році Олена Іванівна звернулась до першого секретаря Херсонського обкому партії з проханням про переселення чоловіка в Радянський Союз. Його як поляка не пускали. «І правильно роблять, що не пускають, - відповів начальник з кам’яним обличчям. – Зараз ми висиляємо усіх поляків з СРСР в Польщу. І ніякого поляка сюди не впустимо. І вам вернутись в Польщу не дозволимо».  

Але більш важке випробування чекало її попереду.

 

Дівчина. У 1948 році, перебуваючи у приміському санаторії, несподівано захворів на менінгіт і помер 11-річний Сергійко.

Керівництво інституту не дозволило хоронити Сергійка зі священиком. Відспівували дитя таємно. Олена Іванівна це простити не змогла. «Ви вбили в мені любов, а без любові я працювати не вмію». Вона залишає інститут і переїздить працювати в Ленінград.

Над робочим столом Олени Іванівни все життя висіла фотографія синочка з ведмедиком. Біль за втраченим сином не залишав Олену Іванівну протягом усього її життя.

 

 Звучить пісня «Балада про мальви» (слова Б.Тури, музика В.Івасюка).

 

Заснули мальви біля хати,

Їх місяць вийшов колихати,

І тільки мати не засне,

              Мати не засне,

              Жде вона мене (двічі).

Приспів:

О, мамо рідна, ти мене не жди,

Мені в наш дім ніколи не прийти.

З мойого серця мальва проросла

І кров’ю зацвіла.

 

Не плач же, мамо, ти ж бо не одна,

Багато мальв насіяла війна.

Вони шепочуть для тебе восени:

Засни, засни, засни.

У матерів є любі діти,

А у моєї – тільки квіти.

Самотні квіти під вікном,

            Квіти під вікном.

            Заснули вже давно (двічі).                                                                                

Приспів.

Як зійде сонце – вийди на поріг,

І люди вклоняться тобі до ніг.                                                

Пройдися полем – мальви буйних луг

Торкнуться твоїх рук.

Життя – як пісня, що не віддзвенить.

Я в мальві знов для тебе буду жить.

Якщо ж я ласку не встиг принести –

Прости, прости, прости, прости.

 

 

 Дівчина. Їй було 46, хтось слабший духом давно зламався би від пережитого. Та Олена Іванівна шукає розраду у роботі. Переживши велику трагедію, казала, що має працювати за двох -  за себе й за померлого сина.

 

Читець.

Я чую у ночі осінні,

Я марю крізь синій сніг:

Вростає туге коріння

У землю глевку із ніг.

Стоять мої руки віттям.

Верхів’ям чоло стає,

Розкрилося ніжним суцвіттям

Збентежене серце моє.

 

Вростаю у небо високе,

Де зорі – жовті джмелі,

І чую: пульсують соки

У тіло моє з землі.

 

Зі мною говорять могили

Устами колишніх людей,

І їх нерозтрачені сили

Пливуть до моїх грудей.

 

О земле жорстока й мила,

Ковтнула ти їхні дні –

Усе, що вони любили,

Віддай долюбить і мені!

 

Усе, що вони не домріяли

У чорному ґвалті боїв,                                                                                                    

Хай клекотом і завіями

Ввірветься в думки мої!

 

Вслухайтеся, земле і небо.

У рокіт страждань моїх –

Живу не лише за себе,

Я мушу жити за них.

  (Василь Симоненко)

 

Ведучий 3. А у січні 1952-го Олену арештують тоді, коли вона сідала у ленінградський поїзд після відвідин матері. Вона потрапляє в Бутирську тюрму.

       В камері можна було тільки ходити, так як лягти чи сісти не дозволяли. Неперервні нічні допити, постійне вистоювання на ногах, були нестерпні.

Тюремні митарства, що продовжувались 8 місяців, забрали у неї здоров’я, різко погіршився зір (в медичній карті вказано тринадцять хронічних захворювань). Їй влаштовували допити, в яких брали участь 12 слідчих. Її підозрювали в шпигунській і антирадянській діяльності, бо після переїзду в СРСР підтримувала зв’язки з Польщею, намагаючись знайти чоловіка.

 

Ведучий 4. На допитах Олена Іванівна не приховувала своїх релігійних переконань, які давали їй мужність і стійкість в подоланні страждань і мук життя. Сила її переконань була настільки велика, що сталось неймовірне. Олена зуміла переконати слідчого в своїй невинності, в тому, що віра в Бога це не злочин – гріх не вірити в нього.

 

 Ведучий 3. Одного разу слідчий показав їй донос, через який вона була заарештована. Його написав священик, видавши таємницю сповіді. У відповідь на це Олена Іванівна прочитала слідчому лекцію «Достойність християнства і недостойність християн».

 

Ведучий 4. Перейнявшись до Олени щирою повагою, слідчий зумів добитися її звільнення. Це одне з чудес її життя. З неї було знято всі обвинувачення і звільнено у серпні 1952 року.

Тим часом, у херсонській божевільні померла мати, колишня господиня селецького маєтку.

 

Звучить українська народна пісня «Летіла зозуля».

Летіла зозуля

З гори та в долину

Та й сіла кувати

Коло мого тину.         

 

Зозуле, зозуле,

Десь ти горе чуєш,

Коло моєй хати

На калині куєш?..

 

Зозуля кувала,

Правдоньку сказала,

Що моєї неньки

На світі не стало.

 

Добігла до хати,

Стала на порозі,

Забилось серденько,

Покотились сльози.

 

Ой, матінко-мати,

Де тебе узяти?..

Чи піти купити,

Чи намалювати?..

Ведучий 5. Олену Іванівну звільняють з вузу з тавром ворога народу і шпигуна. Жінка переїздить до Одеси, де ще перед війною у випадку розлуки , домовилась зустрітись з чоловіком. Викладає там  фізику, математику, астрономію, організовує астрономічний гурток Імені Бредихіна. Захищає ступінь доктора фізико-математичних наук.

 

Ведучий 6. Але задумана нею грандіозна робота потребує великих обчислень, які можна було здійснити тільки у центрі досліджень з небесної механіки, що входив до складу інституту теоретичної астрономії у Ленінграді.  Йшлося про дослідження руху комет і спробу відповісти на питання: «Звідки беруться ці загадкові, майже примарні об’єкти?». За власними методиками та програмами Олена Іванівна розробляє безперервну  числову теорію руху дуже цікавої комети Вольфа за столітній період її спостережень.

 

Ведучий 5.  У 1956-му повертається до Ленінграду і опановує нову для себе справу складання програм для обчислення на ЕОМ.                                                                                                                                         

Вона стала однією з небагатьох зі свого покоління астрономів, яка не лише зрозуміла переваги комп’ютера для вченого, але й швидко опанувала практичне програмування.

 

Ведучий 6. Їй 54 роки, вона самотня, втратила сина, чоловіка, матір, її зрадив священик. Її варшавську докторську дисертацію не визнають в СРСР.

            Якими ж силами наповнила цю жінку волинська земля? Як через всі життєві драми пані Олена не втратила головне – любов до людей, віру до людей, потяг до людей. Зустрівши в вагоні сліпу дівчинку жебрачку, яка ходила в супроводженні бабці-поводиря, і співала, Олена Іванівна забрала дівчинку до себе. Дитина була дуже хворою, але мала тонкий слух та неабиякі здібності. Олена Іванівна до кінця життя опікувалася цією дівчинкою ростила та виховувала її.

Звучить пісня «Надія є» (слова і музика В. Красноокого).

Коли опустилися руки,

Коли потемніло в очах

Не знаєш ти, як далі бути

На що сподіватись хоча б.

 

Не можеш, не віриш, не знаєш

Не маєш куди утікати

І кажуть чудес не буває

Та мусиш для себе знайти.

 

Приспів:

Допоки сонце сяє, поки вола тече

Надія є.

Лиха біда минає, просто повір у це

Надія є.

 

Тобі вже нічого не треба

Бо ти вже нічого не встиг

Здається , що всі проти тебе

А, може, то ти проти них.

 

Не можеш позбутися болю

Не знаєш, чи прийде весна

Ти можеш не вірити долі,

Але в тебе вірить вона.

Приспів.

Ведучий 7. 1968 року Казимирчак-Полонська, захистивши докторську дисертацію на тему «Теорія руху короткоперіодичних комет і проблеми еволюції їх орбіт», втретє стає доктором наук.  Це була робота світового значення, за яку їй присудили найвищу серед астрономів премію

 ім. Ф.О. Бредихіна .

        Доктор астрономії Олена Казимирчак-Полонська – член Міжнародного астрономічного Союзу, авторка 109 наукових робіт. За здійсненими нею теоретичними дослідженнями та розрахунками руху планет за 400 років американські астрономи відшукали загублені спостерігачами комети. Вона вперше точно визначила як впливають на рух комет збурюючи дії великих планет і підтвердила своїми розрахунками існуючу гіпотезу щодо захоплення комет Сонячною системою.

 

 Ведучий 8. У  1978 році її іменем названа мала планета №2006 - так світова астрономічна спільнота вшанувала роботу Олени Іванівни Казимирчак-Полонської, видатного вченого-астронома.

      «У праці і вірі треба дерзати», - любила наголошувати ця жінка. З її настанов з’явились молоді аспіранти, які згодом стануть відомими не тільки в Україні і Росії, але й в інших країнах. Тепер Олена Полонська може сповна віддатись служінню Богу, а відтак вона приймає чернечий постриг.

Звучить пісня «Коли душа звертається до Бога» (слова  і музика І. Лядової).

 

Вже знов дерева осінь золотить,

Кленовим листям шелестить дорога.

Яка щаслива, благодатна мить,

Коли душа звертається до Бога.

 

До тебе, Боже, знов молюся я

І знаю, що Ти чуєш і озвешся.

Молитва щира і ясна моя

Із серця, мов струмочок чистий ллється.

 

О, боже мій, яка навкруг краса!

Твоє чудове бачу я творіння.

Мандрує осінь по садах, лісах

І роздає дари Твої людині.

 

Хай щедро нас Творець благословить.

І щоб була щаслива кожна днина.

Давайте Бога славить і любить

І перед ним преклонимо коліна.                                                                               

Ведучий 7. Вона і надалі займається науковою роботою, читає лекції слухачам  Ленінградської Духовної Академії, студентам духовних шкіл, займається перекладацькою діяльністю.                                                                                                                                                            

       Але й після постригу матушка Олена  несе тяжкий хрест нерозуміння і одинокість. Її духовні наставники ставлять вимогу залишити науку і лекції, а присвятити себе лише посту і молитві.

         В результаті нервового зриву Олена Іванівна втрачає зір, проте й далі читає лекції. Навіть втративши можливість ходити, співпрацювала з лікарями, що створювали єпархіальну лікарню Ксенії Блаженної для одиноких і людей похилого віку.

 

Читець.

Терпи, терпи – терпець тебе шліфує,

спалить твій дух – тож і терпи, терпи.

Ніхто тебе з неволі не врятує,

Ніхто не зіб’є з власної тропи.

На ній і стій, і стрій – допоки скону,

Допоки світу й сонця – стій і стій.

Хай шлях - до раю, пекла чи полону –

Усе пройди і винести зумій.

Торуй свій шлях – той, що твоїм назвався,

той, що обрав тебе навіки вік.

До нього змалку ти заповідався,

 до нього сам Господь тебе прирік.

(Василь Стус).

 

Ведучий 8. Улюбленим словом монахині Олени було «відповідальність». Вона часто повторювала, що християнин повинен бути відповідальним за все: справи, вчинки і навіть за слова і думки. Смиренність – не опущені очі і темна хустина, а прийняття існуючих умов життя і обставин, мудра та відповідальна поведінка в певній ситуації.

        30 серпня 1972 року  Олена Іванівна Казимирчак-Полонська померла. Її поховали на кладовищі видатних астрономів на території Пулковської обсерваторії, яка розміщена поблизу Санкт-Петербурга.

Земляки в пам'ять про цю великодушну людину, встановили стелу, яку розмістили саме на  місці альтанки, де полюбляла теплими вечорами сидіти її сім’я.

       На освячення стели саме 21 листопада (в день народження Олени Іванівни) 2012 року з’їхалось доволі багато людей з різних куточків України та Польщі. Була серед них і наша гостя Віра Родіонівна Шаромова, доцент кафедри природничо-математичної освіти Львівського ОІППО,  Заслужений працівник освіти України. Люб’язно надаємо їй слово.                                         

 

Виступ Шаромової Віри Родіонівни.

 

Ведуча 1. Олена Іванівна є легендою знань і добра. Ми дякуємо вам за увагу і бажаємо добра.

 

Звучить пісня  «А ми бажаєм  вам добра»  (слова Н. Май, музика О. Нахаби).

 

Одна земля, одна надія

І сонечко на всіх одне.

Воно усіх теплом зігріє,

Воно нікого не мине.

 

І буде знов весна на світі

Надію людям дарувать,

І будем ми на світі жити,

І про добро пісні співать.

 

Приспів:

А ми бажаєм вам добра,

А  ми бажаєм вам тепла,

Любові завтра і сьогодні.

А ми бажаєм вам добра,

Щоб, наче сад, душа цвіла,

Щоб зорі падали в долоні.

 

Коли біда простягне руки,

Прийдуть печалі і жалі,

Згадай крізь терени, розлуки,

Що є кохання на землі.

 

І буде знов весна на світі

Надію людям дарувать,

І будем ми на світі жити,

І про добро пісні співать.

Приспів.

 

Підсумкове слово вчителя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1. Кондратенко А. Людина з великої літери //Волинь православна. – 2013. –№1.

2. Кузьмак Г., Шаромова В. Українознавчий аспект викладання астрономії //

Фізика. – 2013. –  №20. – С. 5–9.

3. Монахиня Елена (Казимирчак-Полонская). О действии благодати Божей в современном мире. Сборник//Составители Нимбуев В. Л., Ковалевская О.Т. – Москва: Общедоступнй Православнй Университет, 2002. – 384 с.

4. Надюкона І. Повернення селюцької аристократки духу//Волинь. – 2013. –№1. – С. 5.

5. Надюкова І. На честь волинянки назвали планету//Волинь. Електронне видання.  – 2013. – №1559. 

6. Українки в історії/ за заг. ред. В. Борисенко. – К.: Либідь, 2004. – 326 с.

7. Українські фізики та астрономи. Посібник-довідник /Автор-укладач Віра Шаромова. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2007. – 304 с.

8. Шаромова В. Р. Фізика та астрономія в школі: українознавчий аспект // Позакласні заходи. Частина І. – Тернопіль: підручники і посібники, 2008. –  223 с.