Практична робота №2 "Виявлення прикладів пристосувань до способу життя у представників різних екологічних груп птахів"

Журавель сірий (Grus grus)

                                         Ряд – Журавлеподібні (Gruiformes)

Середовище існування  Сірий журавель зазвичай оселяється на сильно зволожених луках і грузлих болотах, в заплавах рік та по берегах озер, однак у пошуках харчів часто прилітає на поля та пасовища. В Центральній Європі журавель гніздиться на глухих болотах, не зачеплених меліорацією, а зиму проводить в теплих краях – на Піренейському півострові або в Північній Африці. В Україні гніздиться імовірно, від 500—600 до 700—850 пар. Чисельність журавлів зменшується через осушення боліт та використання пестицидів. Журавель сірий охороняється Червоною книгою України.

Опис Довжина тіла – 110-130 cм
Розмах крил – 200-230 см
Вага – 5-6 кг
Тривалість життя – 12-15 років (найбільший зафіксований рекорд 50 років)

Струнке тіло вкрите темно-сірим оперенням. В області надхвістя ростуть довгі серповидно вигнуті пера, що утворюють густе опахало. Чорні махові пера різко контрастують з більш світлими покривними перами. Шия довга, спереду темна, а по верхньому боці тягнеться біла смуга. На тім’ячку є гола пляма неопереної шкіри червонуватого кольору. Райдужка ока має інтенсивне червоне забарвлення. Ноги довгі, чорні. Плавальні перетинки відсутні, але довгі, широко розставлені пальці рятують журавля від того, щоб не загрузнути в болоті.

Близькість до води має прямий вплив на будову тіла журавлів. Чим ближче вони живуть до водойм, тим дзьоб, шия і ноги у них довше, а пальці на ногах розставлені ширше – це допомагає їм впевнено ходити по болотистому грунту і ловити здобич. У більш «сухопутних» видів, що живуть на віддалі від води, все, відповідно, навпаки.

Харчуються журавлі рослинною та тваринною їжею. Поважно крокуючи луками або болотом, птахи підбирають молоді паростки трав, насіння та ягоди, а навесні на полях залюбки ласують проростками хліба та картоплі. Їдять вони також різноманітних комах, дощових червів, слимаків та іншу дрібну поживу. Ночують журавлі у непрохідних болотах, а восени відлітають на зимівлю, де тримають великими зграями. Під час єдиної на рік линьки журавель одразу позбавляється всіх махових пер і на час втрачає здатність літати.

Сокіл середземноморський (Falco biarmicus)

                                         Ряд – Соколоподібні (Falconiformes)

Соколи зустрічаються у всіх куточках планети. Вони належать  до ряду Соколоподібні.

Зовнішній вигляд його представників, незважаючи на наявність достатнього кількістю індивідуальних рис, наділений також багатьма подібними для всього сімейства характеристиками.

Це, перш за все, серповидна форма широких і сильних крил. Їх характерний обрис добре помітно в польоті, і по ньому легко впізнати в повітрі цих птахів.

До того ж, як видно на фото, у сокола  міцне компактне тіло, гачкоподібний невеликий дзьоб, що закінчується на верхній половині гострим зубцем. Гострий зубець, розташований  дозволяє таким птахові

 переламувати з легкістю хребці невеликих пернатих, яких вони майстерно пристосувалися ловити, застосовуючи для цього найрізноманітніші хитромудрі стратегії.

Ці хижі птахи мають великі виразні очі, облямовані голою без пір’я ділянкою шкіри. Соколи виділяються широкими грудьми, округлим довгим хвостом і сильними ногами.

Соколи до того ж розумні і прекрасно піддаються навчанню. У неволі такі птахи відчувають себе цілком комфортно, а до своїх господарів нерідко відчувають непідробну прихильність і безмежну відданість.

Ці якості послужили приводом для приручення їх людьми і використання для соколиного полювання. Стародавній людині, маючи такого помічника, не було необхідності носити з собою будь-які види зброї.

Середземноморський сокіл – належить до великих представникам побратимів по сімейству. Забарвлення верху у нього сіро-коричневий, низ значно світліше, також ці істоти мають рудуватий потилицю. Зустрічаються такі птахи на Балканах, в Італії, в Аравії і на північних територіях Африки. Вони обживають ділянки кам’янистих напівпустель і пустель, до того ж зрідка зустрічаються на скелястих узбережжях.

Гуска сіра (Anser Anser)

Ряд – Гусеподібні (Anseriformes)

Середовище існування

Сіра гуска - перелітний птах, що мешкає в Євразії. Для виведення пташенят вони зазвичай обирають важкодоступні ділянки, неодмінно поблизу багатих водоростями прісних водойм, береги яких густо заросли очеретами, а також трав'янисті болота й вологі луки. Живляться сірі гуси на окультурених луках і пасовищах, деколи – на значній відстані від води. З приходом осені починається масова міграція гусей в південні регіони Європи й Азії. Деякі зграї європейських гусей долітають навіть до Північної Африки. Зимують гуси на орних угіддях, болотах, у приморських дюнах та на берегах озер. На території України гніздиться скрізь крім більшої частини західних областей та Криму, мігрує скрізь, зимує на півдні країни.

Опис  Довжина тіла – 75 – 90 см
Розмах крил – 147 – 180 см
Вага – 2,5 – 4,5 кг

Статура міцна та масивна. Спина сірувато-бура зі світлими поперечними смугами; черевна сторона і покривні крил світліші. Хвіст досить короткий з білим надхвістям. Крила сильні і довгі, зі світлими покривними перами. Шия відносно довга. Темні очі посаджені з боків голови. Рожевий або оранжевий дзьоб закінчується світлим нігтиком. Міцні ноги покриті рожевою лускою. Три спрямованих вперед пальці з'єднані плавальними перетинками. Маленький четвертий палець обернений назад. Статевий диморфізм відсутній.

У воді й на суходолі сірі гуси вкрай обережні і при найменшій небезпеці відлітають геть. Політ у них сильний і швидкий, хоча помахи крил вони роблять не часто. Перебуваючи на воді, гуси тривалий час чистять пір'я, а іноді пірнають. Подібно до інших представників родини качиних, вони мають добре розвинену куприкову залозу, жировими виділеннями якої гуси змащують оперення. З ранку до вечора сірі гуси пасуться на луках і пасовищах, а з початком сутінок відлітають на ночівлю в річкові заплави.

Спосіб життя

Ці товариські птахи живуть зграями від декількох штук до декількох сотень особин. Основним осередком зграї є сімейна група, що складається з пари дорослих гусей з їх нащадками. Вся зграя дружно прямує на пошуки поживи, повертається в місця гніздування і робить сезонні перельоти на зимівлю. Сірі гуси чудово плавають і пірнають, але нітрохи не гірше ходять і бігають по землі, де здобувають більшу частину поживи. Основу їх раціону складає зелень наземних і водних рослин. Оснащений гострими краями дзьоб сірої гуски сильніший і не такий плоский, як у інших пластинчатодзьобих птахів, а добре розвинуті зовнішні пластинки, немов обценьки, відщипують соковиті пагони. На пасовищі гуска трохи повертає дзьоб у бік і короткими енергійними ривками шиї відриває шматочки зелені. Якщо в траві потрапиться жучок або слимак, його теж буде залюбки з'їдено.

Великий строкатий дятел (Dendrocopos Major)

Ряд – Дятлоподібні (Piciformes)

Середовище існування

 Великий строкатий дятел трапляється майже на всій території Європи та Азії. В Африці дятел населяє північну її частину. В Україні ареал великого строкатого дятла займає всю територію держави.  

Опис Довжина тіла - 22—27 см
Розмах крил 42—47 см
Маса тіла - 60—100 г

У забарвленні переважання чорних і білих тонів, які в поєднанні з яскраво-червоним підхвістям надають птахові строкатий вигляд. Самець відрізняється від самки червоною поперечною смугою на потилиці. Хвіст середньої довжини, загострений і дуже жорсткий, тому що служить головним чином опорою при лазінні птиці по стовбуру дерева. Через це хвіст дятла за рік стирається на 1/1О його довжини.

Спосіб життя Літає дятел добре і швидко, описуючи в повітрі плавну дугу: кількома помахами крил набирає висоту, а потім складає крила і по діагоналі ковзає вниз. Саме таким способом птах перелітає з дерева на дерево. Раціон дятла схожий дуже розмаїтий. Своїм міцним дзьобом він невтомно простукує стовбури дерев у пошуках різних жучків і личинок.

Будова язика дятла унікальна, вона призначена для добування комах з щілин у деревах і продовбаних дятлом отворів. Язик у дятла становить 20 см, тоді як дзьоб всього 5 см. Особливість будови його така, що росте язик прямо з носа правої ніздрі. Дзьоб дятла не може приховати всього язика, тому його язик проходить прямо під шкірою голови, обвиваючись навколо черепа.

Навесні птах часто видовбує у корі пробоїни, щоб попити свіжого соку і поживитись молодою деревиною, а на землі збирає мурах, горішки та насіння. Зірвавши з гілки шишку, дятел заклинює її в «ковадлі» - природній або видовбаній ним самим ніші, а потім методично розкриває лусочки і виїдає насіння. Влітку його дієта поповнюється метеликами і павучками, яких можна збирати прямо на корі. Здобиччю птаха часто стають білченята і пташенята дрібних лісових птахів, а в кінці літа дятел охоче ласує медом і насінням соняшника. Спілкуються дятли на мові голосових сигналів і стуком по сухій гілці. Для кожного повідомлення у птахів існує свій набір «слів».

Дятел робить двадцять ударів за секунду. Проте у птаха нема струсу мозку, бо він має хрящовий прошарок, що пом’якшує удари.

Охорона

Хоча вимирання великому строкатому дятлу не загрожує, він, однак, взятий під охорону як невтомний лісовий лікар. Видовбуючи дупла в старих і хворих деревах, він прискорює процес розкладання підгнилої деревини, а, харчуючись личинками комах, винищує безліч небезпечних шкідників. Старі дупла дятлів служать житлом іншим лісовим мешканцям. Від їх кількості на даній ділянці залежить чисельність горобиних птахів, які охоче селяться у дуплах. Великий строкатий дятел знаходиться під охороною Бернської конвенції.