Практичне заняття для педагогів "Нові учні Нової української школи"

Про матеріал
Сучасні діти кардинально відрізняються від дітей які були ще три десятиліття тому. Необмежений доступ до інформації дає можливість майбутнім першокласникам знати про школу більше. Школа для дитини вже не є ідеальною, цікаво таємничою організацією, куди хочеться йти. Ореол безумовної привабливості вже зник. І тому Нова українська школа є актуальною для дітей сьогодення та створює можливість працювати по новому. Дане заняття дозволить педагогам з’ясувати особливості розвитку сучасних першокласників.
Перегляд файлу

Нові учні Нової української школи

Практичне заняття для педагогів

 

Сучасні діти кардинально відрізняються від дітей які були ще три десятиліття тому. Необмежений доступ до інформації дає можливість майбутнім першокласникам знати про школу більше. Школа для дитини вже не є ідеальною, цікаво таємничою організацією, куди хочеться йти. Ореол безумовної привабливості вже зник. І тому Нова українська школа є актуальною для дітей сьогодення та створює можливість працювати  по новому. Дане заняття дозволить педагогам   з’ясувати  особливості розвитку сучасних першокласників.

Мета: Сформувати знання про особливості розвитку дітей 6-7 років, розвити вміння застосовувати знання на практиці, адатувати можливості дитини до реалій Нової української школи. Розширити знання педагогів про готовність та адаптацію першокласників.

Хід заняття:

Набуття дошкільником статусу школяра – один з найскладніших моментів в житті дитини, пов'язаний із входженням у нове соціальне середовище, новим типом відносин із дорослими й однолітками, новою провідною діяльністю. Активно продовжується формування особистості.

Ви перші хто допоможуть дитині в даній ситуації. Про це ми і поговоримо зараз.

Вправа «Тарілочка»  (10 хв.)

Мета: мотивація до роботи.

Прохання до центру вийти бажаючих. Ми з вами зараз сформуємо коло та із закритими очима будемо передавати ось цю тарілочку з водою. Отож прошу вас довіряти один одному й тримати очі заплющеними.

Що ви відчували?

 Чи складно було?

Ось такою наповненою посудиною є дитина, яку ви отримуєте від батьків, дитина якій ви передаєте тепло своїх рук і через чотири роки відпускаєте її в майже доросле життя у п’ятий клас. Це дійсно складно, треба розуміти наскільки заповнена посудина, щоб воду не розплескати.

Повторення з відкритим очима.

Рефлексія :

Що ви відчували?

 Чи складно було?

З відкрити очима виконати вправу легше. Ми бачимо з чим маємо справу. І тому для кращої реалізації завдань вчителя в Новій українській школі пропонує подивитись чим наповнена посудина «учень».  Отже сьогодні ви розглянемо особливості дітей 6-7 років.

Адаптація - це важливий момент в житті першокласника. Адаптація- це процес пристосування до нових умов. Перший рік навчання - період адаптації школяра до нового кола спілкування, до нового виду діяльності, до нового укладу життя, до збільшення фізичного та емоційного навантаження. Щоб успішно пережити момент адаптації дитина має бути готова до школи. Які ж критерії та показники готовності виділяють.

 Робота з презентацією «Готовність до навчання в школі» (10хв.)

Мета: розширити зання про готовність майбутніх першокласників

Можливий коментар презентації

ЩО ТАКЕ «ГОТОВНІСТЬ ДО ШКОЛИ»?

 Прийшовши до школи,   в нормі кожна дитина адаптується, до нових умов. Тільки переживши період адаптації учень починає успішно засвоювати навчальну програм, що і є його завданням у школі. Для швидкої та успішної адаптації дитина повинна бути готовою до школи.  Що ж таке готовність ?

Запитуючи про це отримаєте приблизно таку відповідь: «Дитина повинна знати букви, цифри у межах 10, вміти лі­чити у межах 10 і читати». А от будь-який учитель початкових класів скаже інакше.

Можна сказати, що є два глобальних критерії готовності дитини до школи — фізіологічна та психологічна готовність.

У свою чергу, готовність психологічна складається з інтелектуальної, емоційної та соціальної. Отже, розглянемо всі ці види готовності по черзі.

Про фізіологічну готовність. (Готовність на рівні тіла)

Народна мудрість свідчить: «У здоровому тілі — здоровий дух». І це дійсно так. Навчання в школі потребує від дитини напруги всіх фізичних сил: рано вставати, сидіти п'ять—шість годин за партою (що для дитини незвично і важко, тому що вимагає сил не тільки на те, щоб слухати вчителя, але й на те, щоб стримувати природну актив­ність).

Додайте до цього скорочення часу на прогулянки, двогодинні домашні завдання, відсутність звичного у дитячому садочку денного сну, відвідування гуртків — і Ви зрозумієте, що здоров'я в першоклас­ника повинне бути не просто добрим, а відмінним.

Добре, якщо в дитини перша група здоров'я: їй під силу наван­таження гімназичних класів з їх максимально насиченим навчальним планом. Крім того, необхідно дуже уважно поставитися до вибору додаткових гуртків. Третя та четверта групи здоров'я вимагають ретельно проду­маного вибору навантажень для дитини.

Мабуть, знайти малюка-шестирічку, який був би фізіологічно готовий до школи, до­сить складно. Спробуйте провести такий простий тест, що дозволяє визначити, чи досягло маля фізіологічної зрілості: потрібно зап'ястя прикласти до верхівки та спробувати дістати пальцями вуха. У дорослих це не викликає труднощів. І в дітей-семирічок — теж. А от серед шестирічок є небагато дітлахів, які здатні дістати пальцями вушка.

Вважається також, що до моменту початку навчання в дитини по­винні змінитися мінімум два молочних зуби. А ще краще, якщо до мо­менту приходу до школи зміна зубів буде відбуватися повним ходом.

Якщо в дитини є будь-які логопедичні проблеми, то це теж свід­чить про низький рівень фізіологічної готовності.

Якщо малюк часто хворіє, у нього знижений імунітет, є які-небудь хронічні захворювання, — це ще одне протипоказання щодо того, щоб віддавати його рано до школи.

Поради, які можна надати батькам майбутніх першокласників, щодо формування фізіологічної готовності:

  1.                   Вирішення логопедичних проблем за наявності.
  2.                   Сприяйте профілактиці захворювань, не забувайте про здорове харчування.
  3.                   Зробіть ранкову зарядку частиною режиму дня дитини.
  4.                   Розробіть режим дня дитини який буде відповідати тому, коли першокласник піде в школу. Особливо години підйому та сну. Починайте привчати дитину до такого режиму за місяць до початку навчання в школі.
  5.                   Розвивайте опорно-рухову систему дитини: грайте в школу – формуйте посидючість, розвивайте дрібні м’язи руки пишіть з дитиною, малюйте, ліпіть з пластиліну.

Про психологчну готовність.

Звичайно, важливо, щоб дитина пішла до школи фізично підго­товленою, однак це є не єдиною умовою. Одним із найнеобхідніших показників є психологічна готовність. Її зміст полягає у певній системі вимог, які будуть поставлені дитині під час навчання. Дуже важливо, щоб вона була здатною впоратися із ними. ЇЇ поділяють на три види: особистісну, емоційно - вольову та інтелектуальну.

1.Особистісна готовність складається з навичок і здатностей контактувати із однокласниками та вчителями. Адже навіть ті малята, які відвідували дитячий садочок і залишалися на якийсь час без батьків, опиняються в школі серед незнайомих їм людей.

Уміння дитини спілкуватися з однолітками, діяти разом з іншими, поступатися, підкорятися за необхідності, уникати конфлікту — якості, які забезпечують їй безболісну адаптацію до нового соціального середовища. Це сприяє створенню сприятливих умов для подальшого навчання в школі. Дитина нібито повинна бути готовою до соціальної позиції школяра, без якої їй буде складно, навіть якщо вона інтелектуально розвинена. Якщо ж такої готовності немає, то дитина вчиться нерівно, успіхи спостерігаються тільки на тих заняттях, які є для дитини цікавими, а решту завдань малюк виконує недбало, наспіх.

Якщо дитина зовсім не хоче йти до школи та навчатися, то причиною цього може бути залякування школою, особливо якщо малюк невпевнений у собі, боязкий («Ти двох слів зв'язати не можеш, як же ти до школи підеш?», «От підеш до школи, там тобі покажуть!») Тому необхідно сформувати правильне уявлення про школу, позитивне ставлення до вчителів, до книг. Саме особистісній готовності до школи варто приділити особливу увагу. Потрібно навчити дитину взаєминам з однолітками, створити вдома таку обстановку, щоб маля почувало себе впевнено, і йому хотілося йти до школи.

Дитина має усвідомлювати соціальну роль школяра.

2. Емоційно - вольова готовність.У школі на дитину чекають не тільки друзі, ігри і розваги. Деякі батьки, прагнучи «підготувати» малюка до зустрічі зі школою, забувають розповісти йому, що навчання — це ще й напружена праця. І від дитини вимагатиметься робити не тільки те, що їй хочеться, але й те, що вимагають вчитель, шкільний режим, програма.

До шести років відбувається оформлення основних структур вольової дії. Дитина вже здатна поставити мету, створити план дії, реалізу­вати його, переборовши перешкоди, оцінити результат своєї дії. Звичайно, все це відбувається не зовсім усвідомлено та визначається тривалістю виробленої дії. Але зміцнити вольове знання про себе може допомогти гра. Батьки, які це розуміють, здатні в період домашньої роботи перетворити квартиру на палубу корабля, космодром, лікарню, де певні завдання виконуються із задоволенням, без погроз і насильства. У віці 6 років дитина спроможна вже аналізувати власні рухи і дії. Тому вона може навмисно заучувати вірш, відмовитися від гри заради виконання якого-небудь «дорослого» завдання, здатна побороти страх перед темною кімнатою, не заплакати від забитого колінця. Це є важливим для розвитку гармонійної особистості. Також важливим аспектом можна назвати формування в дитини пізнавальної діяльності. Вона полягає у формуванні в дітей здатності переборювати труднощі, прагненні не пасувати перед ними, долати їх самостійно або за невеликої підтримки дорослих. Це допоможе дитині управляти своєю поведінкою у школі. А складається така поведінка за наявності дружніх, партнерських взаємин між дорослим та дитиною.

3. Інтелектуальна готовність. Саме інтелектуальній готовності всі батьки віддають «пальму першості», адже багато з них розуміють її дуже своєрідно. Так, дитина читає, так, її «напхали» знаннями, вона лічить до ста і навіть більше. Важливо, щоб дитина до школи була розумово розвиненою. Але розумовий розвиток не полягає у значному словниковому запасі. Умови життя змінилися. Тепер дітей оточують різні джерела інформації, і вони буквально перенасичені новими словами та виразами. Їхній активний словник різко зростає, але це ще не свідчить, що так само розвивається і мислення. Тут не існує прямої залежності. Дитина повинна навчитися порівнювати, узагальнювати, робити самостійні висновки, аналізувати. Тому дослідники дошкільників з'ясували, що дитина шести років здатна засвоїти факти взаємодії організму із середовищем, залежності між (формою предмета та його функцією, прагненням і поведінкою. Але досягає дитина цієї здатності тільки тоді, коли з нею займаються. Причому не навчаючи спеціально, а спілкуючись. Дітей дошкільного віку характеризує загальна допитливість. Це вік «чомучок». Але часто трапляється, що допитливість зникає, і в школі, навіть початковій, у дітей виникає інтелектуальна пасивність. Ця пасивність призводить до відставання. Як цього уникнути? Психологи радять завжди відповідати на питання, які ставить дитина, тому що спілкування з батьками — величезна радість і цінність для дитини. Якщо своєю увагою Ви будете підтримувати її інтерес до пізнання, то їй буде легше розвиватися. На жаль, батьки часто не відповідають на обридлі дитячі питання — це і є основою інтелектуальної пасивності. Також до цього призводить надання дитині «готових» знань.

Навіть тоді, коли вона сама може з'ясувати нові властивості пред­метів, помітити їх подібності та відмінності. Тому необхідно разом із дитиною здобувати знання про навколишній світ і формувати її розу­мові навички. Нехай вона навчиться орієнтуватися в навколишньому середовищі та осмислювати отримані відомості.

Крім мислення, для малюка дуже важливою є емоційна зрілість,яка містить самоконтроль та вміння зосередиться на копіткій роботі.

До шести-семи років дошкільник повинен добре знати свою адресу, назву міста, де він проживає, назву країни, її столиці. Знати імена та по батькові батьків, де вони працюють і розуміти, що його дідусь — це чийсь тато (батька або матері). Орієнтуватися в порах року, їхній послідовності та основних ознаках. Знати назви місяців, днів тижня, поточний рік. Знати основні види дерев, квітів, розрізняти свійських і диких тварин.

Діти повинні орієнтуватися в часі, просторі та близькому соціаль­ному оточенні. Спостерігаючи природу, вони вчаться помічати просто­рово-часові та причинно-наслідкові відносини, узагальнювати, робити висновки. Дошкільників часто ці знання отримують із досвіду. Але якщо поруч немає дорослого, який розуміє, то відомості про навколишній світ розрізнені, поверхневі, не вміщені у загальну картину.

Отриманою інформацією ви можете поділитися з батьками, що покращить готовність та адаптацію дитини до школи.

Вправа -  гра  «Цивілізація» 20 хв.

Мета: Розширити знання про особливості розвитку дітей, що вступають до школи.

Учасники об'єднуються у  підгрупи, які розміщуються у різних кутках кімнати

 ( І група  - Пізнавальна сфера дітей 6-7 років, ІІ група-  Емоційно-вольова сфера дітей 6-7 років , ІІІ група -  Фізичний розвиток дітей 6-7 років  ІV група - Очікування вчителя від першокласника, V група -  Очікування батьків  від першокласника VІ група Розвиток особистісної сфери соціальних контактів  ) Для роботи групи отримують додатковий друкований матеріал та план роботи.

Тренер: Уявіть собі, що кожна з підгруп – це окрема прогресивна цивілізація. Ви – її представники, що подорожують у космосі. Зараз ви летите на планету Земля на міжгалактичний фестиваль, і вам потрібно:

1) Представити свою прогресивну цивілізацію, вигадавши її назву, особливості, ресурси, (бажано намалювати представника цивілізації- образно), систему правління й оборони, закони, за якими живе цивілізація, її культурні особливості (обов'язково це все записати або намалювати! Незаписаного не існує! І не намальованого не існує);

2) Розподілити в кожній підгрупі ролі парламентарів цивілізації (2-3 особи);

3) Через парламентарів презентувати свою цивілізацію.

Тренер. Ви уважно слухали своїх нових знайомих. А тепер кожна

цивілізація має за 3-5 хвилин знайти найсильніші і найслабші сторони іншої представленої цивілізації і передати цю інформацію через парламентарів.

Інформація для роботи в групах.

Анатомо-фізіологічні особливості дитини 6-7 років. На п'ятому році характерний для переддошкільників швидкий ріст організму дещо уповільнюється і знову прискорюється наприкінці дошкільного дитинства. Середнє щорічне збільшення зросту дошкільника становить близько 6 см, дівчатка дещо випереджають хлопчиків. Щорічно вага дитини збільшується на 1,5—2 кг, змінюються пропорції тіла, видовжується тулуб і особливо ноги.

Для кісткової системи дитячого організму характерне недостатнє окостеніння, хрящова будова її окремих ланок, значна гнучкість та еластичність хребта. Працездатність м'язів дошкільника значно нижча, а стомлюються вони швидше, ніж у школяра. Загальний розвиток опорно-рухового апарату виявляється у підвищенні координації, вправності й точності рухів.

Удосконалюється діяльність серцево-судинної системи. Збільшуються розміри серця (до п'яти років у 4 рази порівняно з новонародженою дитиною). Змінюється ритм його роботи (у новонародженої дитини — 120—140 ударів на хвилину, у старшого дошкільника — 70—100). За надмірних фізичних навантажень ритм серцевих скорочень легко порушується, виникає втома серцевого м'яза.

Завдяки загальному фізичному розвитку дошкільників удосконалюється структура і функції мозку, відбуваються прогресивні зміни вищої нервової діяльності, для якої характерною стає особлива жвавість орієнтувальних реакцій. Розвивається умовне гальмування, посилюється регулятивний вплив кори великих півкуль головного мозку на функціонування підкірки, що зумовлює фізіологічну основу цілеспрямованості й організованості поведінки.

Функціональні зміни в роботі центральної нервової системи дитини пов'язані з морфологічними змінами в будові головного мозку, збільшенням його ваги, яка наприкінці шостого року досягає 1350 г (90 % маси мозку дорослої людини), розвиваються його функції. Ускладнюється структура аналітико-синтетичної діяльності, розширюється сфера впливу словесних подразників, сигналів на розвиток діяльності дитини, що є передумовою психічного розвитку дитини.

Фізичні характеристики:

добре стежить очима за текстом під час читання;

краще розуміє роль пальців, ніж інструментів;

постійно кудись поспішає – швидкість є характерною особливістю цього віку;

голосно реагує на події, часто не може себе стримати;

вчиться відрізняти праве і ліве (бік, руку, плече, око та інше);

стрімко розвиваються зуби – гризе олівці, нігті, смокче волосся;

легко втомлюється; часто хворіє;

любить гуляти на свіжому повітрі, займатися гімнастикою.

Соціальний розвиток. Дитина прагне пізнати себе та іншу людину як представника суспільства, поступово починає усвідомлювати зв’язки і залежності в соціальній поведінці та взаєминах людей. Дошкільники здійснюють позитивний моральний вибір (переважно в уявному плані). Частіше починають вживати і більш точний словник для позначення моральних понять — ввічливий чесний турботливий і ін

Дитина емоційно переживає не тільки оцінку його поведінку інших, але і дотримання ним самим норм і правил, відповідність його поведінки своїм морально-етичним уявленням. Проте дотримання норм (дружно грати, ділитися іграшками, контролювати агресію тощо), як правило, в цьому віці можливе лише у взаємодії з тими, хто найбільш симпатичний, з друзями.

У віці від 5 до 6 років відбуваються зміни в уявленнях дитини про себе; оцінки і думка товаришів стають для них суттєвими. Підвищується вибірковість і стійкість взаємин з ровесниками. Свої переваги діти пояснюють успішністю того чи іншого дитини в грі («З ним цікаво грати» і т. п.) або його позитивними якостями («Вона хороша», «Він не б’ється» тощо).Спілкування дітей стає менш ситуативним. Вони охоче розповідають про те, що з ними сталося: де були, що бачили і т. д. Діти уважно слухають один одного, емоційно співпереживають розповідями друзів.

Емоційно-вольова   сфера   першокласників   також має певні особливості. У цьому віці відбувається формування нового типу поведінки, який  визначається  суб’єктивними  уявленнями  дітей  про поводження.

• Вони  вже  можуть  диференціювати  свої  бажання  і  обов’язки,  усвідомлювати  себе частиною колективу. 

• У них помітно зростає здатність оцінювати власну діяльність і вчинки. 

• Учні можуть узгоджувати свої дії з діями інших, проте не завжди нехтують своїми інтересами заради спільних, групових інтересів. 

• У дітей означеного віку недостатньо обмірковані імпульсивні дії і вчинки співіснують з окремими формами довільної поведінки. 

Таким чином, у шестирічних першокласників переважають побіжні інтереси, спрямовані на привабливі предмети, факти та явища (рефлекс «Що таке?») або на окремі захоплюючі, емоційно забарвлені види діяльності (малювання, ліплення, аплікація, драматизація, танці тощо). Ці інтереси часто викликані випадковими обставинами чи природною цікавістю. 

Пізнавальні процеси першокласників.  Шкільний вік  є  періодом   розвитку  пізнавальних процесів: вони стають усвідомленими  процеси  і довільними. Дитина поступово вчиться управляти  увагою, пам’яттю, мисленням.

Увага першокласників на цьому етапі ще слабо організована, вона має невеликий об’єм, погано розподіляється, нестійка. 

Тому для концентрації дітям потрібна зовнішня допомога (часта зміна  завдань, цікаві ілюстрації, звукові сигнали, ігрові ситуації тощо). Відволікання у дітей на уроках досить високе, натомість контролювати свої  дії (наприклад, перевірити наявність помилок в написаному) дитина ще  вміє погано.

Увага багато в чому визначається темпераментом кожної дитини, стилем сприймання.

 Так, 

    діти аудіального типу краще сприймають інформацію на слух; 

    візуального типу – на зображеннях; 

    кінестетичного – легше засвоюють матеріал у практичній діяльності. 

 Проте,  у  першокласників  добре  розвинена  мимовільна  пам’ять,  яка  фіксує 

яскраві, емоційно насичені для дитини відомості і події її життя, отже у навчанні доцільно використовувати цікаві й захоплюючі матеріали, яскраві візуальні опо- ри, динамічні включення, емоційно збагачені ситуації тощо. 

 Пам’ять характеризується високою мірою механічного запам’ятовування на основі численних повторень. Однак її самоконтроль ще не   сформований – добре, швидко й на тривалий час засвоюється те, що  справило сильне враження. 

 Натомість уява дітей у цьому віці досить розвинута, вона має не лише відтво- рювальний, а й творчий характер. 

Від початку навчання центральне місце у психічному розвитку дитини займає   мислення.  У цей період відбувається перехід від наочно-образного до словесно-логічного, понятійного мислення. У першокласників такий процес переважно характеризу- ється конкретністю й спирається на наочні образи й уявлення. 

 Це означає, що для здійснення розумових операцій порівняння, аналізу, узагальнення, логічного висновку дітям необхідно спиратися на  наочну основу. Саме тому на уроках у першому класі систематично  використовують дидактичний роздавальний матеріал.

Рефлексія:

Що відбувалося в команді та в групі в цілому в момент представлення й аналізу слабких та сильних сторін цивілізацій?

Чи завжди співпадають очікування батьків та педагогів з можливостями дитини?

Дуже важливо розуміти можливості дитини, щоб не поставити її в   ситуацію невдачі, тому зараз знаючі основні риси портрету дитини шестирічного віку: її сильні та слабкі сторони, ми будемо створювати тільки ті ситуації в яких першокласника чекає успіх.

 

Інформаційний блок  «Сучасні першокласники» (10 хв.)

(Вся інформація блоку взята з Нова українська школа: порадник для вчителя / Під заг. ред. Бібік Н. М. —  К.: ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2017. — 206 с)

Мета: розширити знання педагогів про особливості розвитку дітей 6-7 років.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ДИТИНИ ПІД ЧАС ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ

Окремо варто зупинитися на деяких особливостях розвитку сучасних дітей 6 – 7-ми років, які варто враховувати під час організації навчання першокласників. Вони за­получені з професійних джерел нейропсихологів і нейропедагогів, де сформовано психологічний портрет сучасної дитини.

Останніми роками все більше дітей не мають бажання йти до школи. причини та­кого стану різні, зокрема:

1. Діти об’єктивно набагато більше знають про школу й часто з телебачення або з розмов між дорослими в негативному контексті;

2. Вони не сприймають вступ до школи як щось особливе, етапне. Раніше вважалося, що дитина-першокласник вже вміє себе організувати, відчуває змістовний інтерес до школи. У термінах психології, це певне «ядро особи-стості», яке зумовлює інші властивості, інтелектуальні та емоційні. Зараз ми не знаходимо такого ядра у дітей на порозі їхнього шкільного життя;

3. Для сучасних першокласників школа – це вже не те безумовно привабливе місце, яким вона була 30 років тому й закріплена в стереотипах старших поколінь.

Переважна більшість літератури з вікової психології, якою користуються у вищій школі, описує першокласників ХХ століття. Порівнюючи ту картину, що ми бачимо сьогодні, з власним дитинством або з дітьми, які приходили до школи 20-15 ро­ків тому, нинішнє хочеться назвати «неправильним». Багатьом так і здається, що дитинство, наприклад, 70-80-х було «ідеальним». В описах класиків вітчизняної психології воно виглядає як дуже «правильне». Але тоді не може бути, що протягом всієї людської історії дитинство розвивалося, поліпшувалося, досягло свого апогею у 1980-і рр., а потім раптом стало псуватися.

У чому ж причина того, що сучасні діти значно відрізняються від своїх однолітків 30 років тому? Передусім, батьки стали менше спілкуватися з дітьми. За об’єктивними даними, до 70% дітей пережили родовий стрес при патології вагітності та пологів, що впливає на розвиток дітей у цілому. Зрозуміло, що стан психологічного і психічного розвитку впливає на розумові процеси, які в основі навчальної діяльності.

Як відомо, першим компонентом будь-якої діяльності є мотиви. Що відбуваєть­ся нині з мотиваційною сферою молодших школярів?

Раніше основним питанням дітей 5–6 років було «Чому?» (так званий вік «чомучок»). У сучасних же дітей – «Навіщо?». Тобто діти зосереджу­ються не на причинно-наслідковій залежності між об’єктами і явища­ми, а їх цікавить сенс своїх вчинків і дій.

Отже, із сучасними дітьми треба домовлятися, повсякчас мотивувати на виконання певної роботи. Тепер не лише кожен урок слід розпочинати так званим «мотиваційним моментом», а кожен його етап чи навіть завдання. Зважаючи, що слова дорослого не завжди відразу сприймаються учнями, доцільно повсякчас ілюструвати сказане, наприклад, готовими роботами, власним прикладом, практично (компетентнісно, життєво) зорієнтованими завданнями, обов’язковою умовою яких є близький дитині життєвий контекст.

Наступна проблема – заняття дітей у вільний час вдома. Переважну кількість часу діти проводять з різноманітними гаджетами, за переглядом телепередач або за грою на комп’ютері.

Як наслідок, під впливом хаотичного потоку інформації, що тисне на свідомість дитини, їй важко зосередитись, складно збагнути, що важливе. Такий стан психо­логи називають «ситуацією розірваних зв’язків». Отже, дітям необхідне постійне зовнішнє стимулювання, яке вони звикли одержувати з екрану, тому їм складно сприймати усне мовлення вчителя чи інших учнів, у результаті – складнощі з розу­мінням текстів (написаних чи почутих).

Як учителю привертати увагу до своїх слів?

Часто спрацьовує момент неочікуваності, коли вчитель виконує екзальтовану роль або робить якусь неочікувану справу. Проте, не варто цим зловживати – учитель і учні мають бути друзями, але вони не ровесники.

Можна порадити скористатися додатковими сигналами, умовними позначеннями. Наприклад, як домовитись, коли всі повинні затихнути й звернути увагу на вчителя. Учитель підіймає руку й так само роблять всі учні, які помітять цей рух.

Ті педагоги, які використовують цей прийом, відзначають, що відбувається швидка ланцюжкова реакція; дітям, які встигли раніше за інших помітити сигнал, це видається грою; так поступово шум стихає, решта учнів помічають зміну й приєднують­ся до загалу.

Так само використовують сигнальні картки, коли учні, наприклад, хочуть спові­стити вчителя про розуміння завдання або складнощі в його виконанні (краще їх виготовити самостійно – на кольоровому цупкому папері кожному обвести свою долоню, вирізати й прикріпити до неї цупку довгу смужку).

Чому учням складно переносити увагу з одного предмета діяльності на інший?

При постійному безконтрольному перегляді комп’ютерних ігор, програм, телевізора, де відбувається швидка зміна кадрів, у дитини активізуються тільки високочастотні компоненти. Проте, основним фактором організації будь-якої психомоторної діяльності – мовної, графічної та ін., є низькочастотні ритми довільних фізичних зусиль.

Отже, не варто зловживати на уроках використанням персональної комп’ютерної техніки. Як не дивно, але і в сучасних умовах ілюстрації мають більший позитивний вплив.

Також обережно треба використовувати нині популярну геймофікацію – технологію застосування ігрових механік у неігрових процесах. Її пропагандисти стверджують, що при правильному застосуванні цей підхід дозволяє в рази збільшити ефективність вирішення завдань.

Однак, усім відомо про схильність дітей до ігроманії. Дедалі частіше чути нарікання батьків, що крім комп’ютера дітей нічого не цікавить. У зв’язку з цим на сполох б’ють не тільки психологи, які прирівнюють шкоду від ігроманії до алкоголізму та наркоманії, а й нейрофізіологи, які помічають у дітей виражену деградацію розумових процесів, зниження інтелектуальної лабільності, навіть ураження сірої речовини.

Це має нас застерегти не лише від цілісного застосування названої технології, а й від інтенсивного використання її елементів.

Швидка зміна кадрів розгальмовує дитину, не дозволяє їй зосередитись.

Тому урок бажано будувати таким чином, щоб більша частина часу приділялася розгляду однієї теми, при чому завдання мають вибудовуватись у систему, де поступово змінюється рівень завдання – від розпізнавання й репродуктивного відтворення, через групу завдань на розуміння, до завдань на застосування. Решта– відходить на периферію – повторення, пропедевтика вивчення нового.

З іншого боку, всім відомо, що основною сучасних рисою дітей є кліповість мислення, отже вони погано сприймають одну картинку, з якою треба працювати тривалий час.

Можна запропонувати, наприклад, серію малюнків, побудовану за принципом коміксів, а ще краще – частіше змінювати види активності на уроці

На уроці не можуть переважати репродуктивні завдання. Вони щонайменше учням нецікаві. Набагато продуктивнішими є пошукові завдання, які залучають до творчого мислення навіть першокласників («поміркуй, чому…», «здогадайся, який секрет…» та ін.).

У сучасних дітей, на відміну від їхніх однолітків кінця ХХ століття, у яких переважав наслідувальний рефлекс, спостерігається рефлекс свободи – вони самі вибудовують систему поведінки, що спостерігається у наймолодшому віці.

Як надати свободу учням, проте не зашкодити навчанню, не внести в нього дезорганізацію?

Передусім шляхом пропонування завдань однієї змістової сутності, але у різних форматах.

Наприклад, під час вивчення в 1 класі просторових відношень, можна запропонувати учня кілька варіантів завдань однієї суті (вказати, які об’єкти розташовані ліворуч, а які – праворуч), але по-різному ілюстрованих. Кожен учень має обрати завдання, яке захоче. Або під час закріплення табличних випадків додавання і віднімання чисел у межах 10 ми можемо пропонувати учням традиційні завдання («Знайди значення виразів»), а також незвичної форми: зафарбувати частини картинки з написаними виразами, що мають певне значення; утворити пари між виразами й числами, які є їх значеннями (тестова форма); скласти завдання для однокласників. Оригінальним буде завдання такого плану: на пластикових ложках маркером написати по одному виразу на кожній і запропонувати зібрати в стаканчик ложки, де результат – певне число.

Таким чином, учні в момент самостійного вибору завдань відчують свою значущість, що в цілому, позитивно вплине на їхнє самоствердження.

Таким чином, урахування особливостей розвитку сучасних дітей у навчальному процесі дозволить вибудувати систему відносин на основі довіри і розуміння. Це важливо з огляду на те, що система відносин домінує над потребою традиційного надбання знань.

Вправа « Складна ситуація» (10 хв.)

Мета: застосування отриманої інформації на практиці.

Знаючи особливості дітей шестирічного віку ми можемо розв’язати складні ситуації які бувають в педагогічній практиці.

Учасники об’єднуються в групи та працюють з даними ситуаціями. Обєднання в групи  здійснюється за принципом кольру вибраної цукерки.

На обговорення ситуації 5 хвилин.

Кейс-ситуація 1

Олегу 6 років. У класі він відає перевагу рухливим іграм, бігає, порушує дисципліну. На зауваження вчителя не реагує. Постійних друзів в класі не має проявляє агресивність.

Що можна сказати про особливості розвитку даного учня?

Які сфери розвитку дитини потребують додаткової уваги?

Як можна змінити дану ситуацію?

Кейс-ситуація 2

Кирилу 6 років. На уроках постійно відволікається, перебиває вчителя, задає питання, які не стосуються теми уроку.

Що можна сказати про особливості розвитку даного учня?

Які сфери розвитку дитини потребують додаткової уваги?

Як можна змінити дану ситуацію?

Кейс-ситуація 3

Мама розповідає: «Із двох років Маринка спілкується з іншими дітьми, проте дуже боязка несмілива, сором’язлива. На заняттях активності не виявляє. Від однокласників тримається осторонь.»

Що можна сказати про особливості розвитку даного учня?

Які сфери розвитку дитини потребують додаткової уваги?

Як можна змінити дану ситуацію?

Кейс-ситуація 4

Сергій був дуже розвиненим хлопчиком. До моменту вступу до школи умів читати, писати. Знав чимало віршів. Але не зважаючи на те, що Сергій пішов учитись дуже охоче, із перших днів почав порушувати дисципліну.

Що стало причиною неуспішності Сергійка?

Що можна сказати про особливості розвитку даного учня?

Які сфери розвитку дитини потребують додаткової уваги?

Як можна змінити дану ситуацію?

Кейс-ситуація 5

Бабуся розповідає про свою онуку: « Вона у нас тиха, спокійна, не бігає як інші, завжди сидить та грається з ляльками, щось їм шепоче. Просто золота дитина»

Які знаннями має володіти дитина 6-7 років?

Що можна сказати про особливості розвитку даного учня?

Які сфери розвитку дитини потребують додаткової уваги?

Як можна змінити дану ситуацію?

Кейс-ситуація 6

Мама Іванка вважає, що її син має необхідний запас знань, умінь і навичок для навчання в школі. Проте у розмові вона зізналась, що він не має бажання ходити до школи.

Що можна сказати про особливості розвитку даного учня?

Які сфери розвитку дитини потребують додаткової уваги?

Як можна змінити дану ситуацію?

Рефлексія вправи.

Вправа «Валіза в дорогу» (3 хв.)

Мета: підвести підсумок заняття, з’ясуватякий досвід отримали педагоги.

Психолог передає зображення валізи зі словами наше заняття закінчується кожен з вас, отримав певні знання які він міг би взяти з собю. Давайте наповнимо нашу валізу Педагоги починають збирати до неї необхідні „речі”.

Підведення підсумків.

Сподіваюсь, що отримана інформація надать перспективу використання в умовах змін та стане надійним підґрунтям для набуття власного позитивного досвіду.

Список використаних джерел:

1. Воронова Є. Психологічна адаптація першокласників – основа успішного навчання / Євгенія Воронова // Початкова школа. – 2010. № 9. – С. 5–7.

2. Нова українська школа: порадник для вчителя / Під заг. ред. Бібік Н. М. — 

К.: ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2017. — 206 с.

3. Рудніцька І. Фізіологічні і психологічні аспекти адаптації дитини до школи / Ірина Рудніцька // Психолог. Все про адаптацію. – 2004. – № 25–26. – С. 26–27.

docx
Пов’язані теми
Психологія, Сценарії
Додано
12 січня
Переглядів
121
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку