Практичне заняття: Еволюція європейського соціалістичного руху від радикальних до поміркованих форм і легальної парламентської діяльності

Про матеріал

Матеріал можно використовувати для проведення практичного заняття з всесвітньої історіі для 9 класу

Перегляд файлу

Лідери європейської соціал-демократії прийшли до усвідомлення ефективності суспільних трансформацій еволюційним шляхом, визнання суспільно-політичних інститутів держави та використання парламентських механізмів впливу.

Після 1890 р. провідну роль у керівництві європейської соціал-демократії відігравали прихильники реформізму (політики здійснення реформ), мирних, парламентських форм боротьби за інтереси трудящих.Лідери європейської соціал-демократії прийшли до усвідомлення ефективності суспільних трансформацій еволюційним шляхом, визнання суспільно-політичних інститутів держави та використання парламентських механізмів впливу.

ФАБІАНСТВО

ІДЕЇ ЄВРОПЕЙСЬКИХ СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТІВ. Е. БЕРНШТЕЙН

У праці «Умови можливості соціалізму та завдання соціал-демократії» (1899 р.) Едуард Бернштейн довів, що більшість передбачень, зроблених К. Марксом щодо капіталізму, виявилися хибними. Зокрема, розвиток капіталізму призводив не лише до збагачення капіталістів, а й до поліпшення матеріального становища робітників, розвитку середнього класу.

КАРЛ КАУТСЬКИЙ

Карл Каутський відомий як головний ідеолог центризму в марксистському робітничому русі. Він намагався дистанціюватися як від «лівих» радикалів-революціонерів, так і від «правого» напряму, представленого

прихильниками Е. Бернштейна. У своїх роботах

К. Каутський значну увагу приділяв аналізу протиріч капіталістичного суспільства, які мали призвести цей суспільний лад до краху. Він вважав, що умовою проведення соціалістичних перетворень мало бути оволодіння пролетаріатом політичною владою шляхом парламентських виборів.

МАРКСИСТИ ТА ЄВРОПЕЙСЬКІ СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИ

Володимир Ленін і російські радикальні революціонери

(більшовики) вели активну боротьбу за надання діяльності європейських соціал-демократичних партій «більшої революційності».

Після початку Першої світової війни (1914 р.) соціалісти більшості країн Європи активно підтримали свої уряди,

боролися за захист національних інтересів. Натомість

російські більшовики виступали «за поразку власного уряду в війні», вбачаючи в такій поразці сприятливіші умови для здійснення революції та захоплення влади.