ПРАКТИЧНІ РОБОТИ У ВИКЛАДАННІ ІСТОРІЇ В ШКОЛІ

 

 

 

 

 

 

 

ПРАКТИЧНІ РОБОТИ               У ВИКЛАДАННІ ІСТОРІЇ           В ШКОЛІ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 ЗМІСТ

 

Вступ.

 1. Структура, зміст і методика проведення практичних занять

2. Організація практичних занять

3. Оцінка практичних занять

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 На сучасному етапі реформування освіти в Україні її зміст має оновлюватися через призму пріоритетності і цінностей особистісного розвитку. З метою набуття школярами історичної компетентності окремою структурною складовою навчальної програми з історії стають спеціальні уроки — практичні заняття, мета яких — показати не лише можливості різноманітних історичних джерел у формуванні історичного знання, а й наближення історії як науки до учнів, її локального виміру, формування відповідального ставлення до минулого та різних форм його збереження. Такі заняття сприяють конкретизації історичного матеріалу, наповнюють зміст яскравістю та образністю, сприяють розвитку уяви і допитливості.

Історія як навчальний предмет вивчається в основній (5–9 ті класи) і старшій школі (10–11 ті класи). Протягом всього періоду вивчення історії в учнів формується історична предметна компетентність, що включає різні уміння, в тому числі — інформаційну компетентність — уміння учнів отримувати інформацію, що міститься в історичних джерелах, розпізнавати та описувати пам’ятки на основі вивченого матеріалу, аксіологічну — уміння висловлювати власне ставлення до історичних подій, явищ і діячів, що пропонуються для вивчення.

З метою набуття школярами історичної компетентності окремою структурною складовою навчальної програми з історії стають спеціальні уроки — практичні заняття. Такі заняття в курсі історії мають подвійну мету: є способом вивчення нового матеріалу на основі опрацювання історичних джерел та важливим засобом формування предметних умінь і навичок учнів. Кожне із запропонованих практичних занять присвячується певній темі і передбачає переважно самостійну роботу учнів з допомогою вчителя над окремими питаннями теми з використанням різноманітних джерел, зокрема, документів, фотографій, плакатів, карикатур… Адже ці джерела історії сприяють конкретизації історичного матеріалу, наповнюють зміст яскравістю та образністю, сприяють розвитку уяви і допитливості.

Практичне заняття — форма навчального заняття, за якої педагог організовує детальний розгляд учнями окремих теоретичних положень навчального предмета й формує уміння та навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання учнями відповідно сформульованих завдань. На основі раніше отриманих знань і сформованих умінь учні розв’язують пізнавальні завдання, представляють результати своєї творчої діяльності чи освоюють більш складні пізнавальні уміння щодо вивчення історичного минулого. На таких уроках виконуються великі за обсягом і складні за змістом роботи.

На цих уроках учні за допомогою вчителя мають можливість систематизувати вивчене, відрефлексувати процес навчання і повернутися до найбільш складних моментів, використати міжпредметні зв’язки.

     Розробляючи практичні роботи з історії, ставимо за мету надати учням можливість усвідомити себе суб’єктами історичного процесу, навчити їх аналізувати й розуміти соціальну поведінку людей.

Практична робота не може охопити всю багатогранність історичного процесу, тому вивчається якась подія, історична постать,. Позиція певної людини щодо події, загальних рис якогось явища тощо. Таким чином, метою практичної роботи є не стільки дослідження навчального матеріалу за допомогою історичних джерел, скільки розвиток певних умінь, навичок, пізнавальної активності й самостійності учнів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.           Структура, зміст і методика проведення практичних робіт

 

Структура практичних робіт являє собою єдність таких складників:

1) актуалізація знань і корекція опорних уявлень;

2) мотивація навчальної діяльності;

3) усвідомлення змісту;

4) самостійне виконання роботи;

5) узагальнення і систематизація результатів;

6) підбиття підсумків.

Актуалізація і корекція опорних знань – досить короткий, але відповідальний етап практичної роботи. Виокремлення його в структурі практичного заняття як незалежного елементу пояснюється тим, що організація самостійної діяльності учнів у навчанні пов`язана з великими витратами часу. На цьому етапі вчитель спрямовує увагу учнів на сутність майбутньої роботи. Учні сприймають або повторюють факти, поняття, потрібні для виконання завдання.

Наступний етап - мотивація навчальної діяльності – передбачає ознайомлення учнів з темою, та завданням роботи, її характером. Вчитель пояснює, як підходити до виконання завдань, які результати мають бути одержані; визначає засоби фіксації проміжних і кінцевих результатів, підходи до оцінювання підсумків праці кожного. Залежно від характеру роботи створюється проблемна ситуація.

Відтак учні сприймають і усвідомлюють мету, послідовність своїх дій, аналізують і узагальнюють вихідні положення, на яких грунтується завдання, вивчають проблему (якщо вона є), шукають засобів до її розв`язання

На черговому етапі школярі знайомляться зі змістом завдання, встановлюють, що вони знають, а що потрібно вивчити, які відомі прийоми дослідницької діяльності можна застосувати в цій ситуації. Якщо вчитель не сформулював проблему, учні шукають її в змісті роботи. Якщо виникає потреба, вчитель уточнює план діяльності, а в разі, коли учні натрапляють на серйозні перешкоди в дослідженні, пропонує їм докладну інструкцію і шляхи їх вирішення.

Виконуючи роботу, учні працюють індивідуально, парами або групами – залежно. Вчитель спостерігає за перебігом роботи, точністю виконання завдання, при потребі допомагає учням, спрямовуючи непрямими запитаннями та опосередкованими завданнями їхню роботу в належне річище.

На передостанньому етапі виконання завдання, учні ретельно аналізують результати своєї роботи, систематизують та фіксують їх у зошитах у вигляді коротких висновків.

Підбиття підсумків, якими закінчується робота, вчитель проводить у формі узагальнювальної бесіди, під час якої розглядається кінцевий і проміжний результати, характерні помилки. Вчитель теоретично обґрунтовує підсумки учнівських досліджень.

Відповідно до вікових можливостей учнів та історичного контексту практичні заняття мають сприяти здобуттю школярами навичок аналізу різних історичних джерел, розумінню ними важливості таких категорій, як час і простір, зміни та безперервність, причини і наслідки, значущість подій та процесів, культурна різноманітність, важливість доказів і можливість різних інтерпретацій.

Під час практичного заняття вчитель є консультантом у процесі самостійної роботи учнів, надаючи їм необхідну допомогу залежно від віку та пізнавальних можливостей. Матеріали до практичних занять і методичні рекомендації щодо організації пізнавальної діяльності учнів мають бути подані в підручниках. Порядок проведення практичних занять та оцінювання їх результатів залишається в компетенції вчителя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Організація практичних занять

Організація практичних робіт починається з планування. Вчитель визначає теми, за якими буде їх проводити. Зважаючи на те, що навчальні програми тепер допускають певний вільний вибір вчителем тем і часу на їхнє вивчення, істотного значення набуває визначення основних вимог до теми заняття. При цьому слід виходити з того, що дослідницька робота такого виду передбачає не тільки самостійність учнів, а й глибше вивчення ними певного явища, процесу тощо. Неодмінна вимога до теми – це її значущість у загальному курсі викладанні. У курсі історії до найзначущих належать, зокрема, питання суспільно-політичного й культурного життя, погляди провідних політичних діячів, економічний розвиток, літературні і мистецькі напрями.

Крім того, тема за відведеним на її вивчення часом має допускати організацію практичної роботи. Здебільшого на практичному занятті вивчають не всі питання, які б розглядав вчитель на уроці якогось іншого типу, а лише одне (рідше два-три). Решта питань учні вивчають самостійно або ж вони переносяться на інший урок. У будь-якому разі вчителеві потрібно використати частину наступного уроку чи то для систематизації матеріалу, який учні опрацювали самостійно, чи для викладання. До того ж на цьому уроці ще потрібно прорецензувати й узагальнити результати роботи. Усе це потребує додаткового часу. Тим-то не всяку тему можна виносити на практичне вивчення.

І, звичайно, вибір теми залежить від наявності джерел.

Добираючи історичні джерела для опрацювання, потрібно враховувати принципи науковості, наступності, поступового ускладнення, оптимальності, новизни, доступності й посильності. Учням необхідно пропонувати речові або візуальні історичні джерела, а писемні — за умови адаптації. Уривки текстів мають бути захоплюючими, емоційними, невеликими за обсягом. Водночас текст має зберегти сюжет, причинно-наслідкові зв’язки, авторські оцінні судження та інші важливі деталі.

Наступний етап підготовки до практичного заняття – визначення його мети.

Виконання учнями дослідницької роботи передбачає здобуття знань у вигляді фактичного матеріалу; засвоєння основних понять, законів або теорій; формування специфічних, притаманних тільки цьому предметові й тільки цьому виду діяльності вмінь і навичок, що своєю чергою становлять навчальну мету роботи. З іншого боку, практичні заняття покликані розвивати мислення учнів, формувати пізнавальну потребу, забезпечувати переростання її в інтерес, у пізнавальну активність аж до досягнення пізнавальної самостійності, сприяти розвиткові волі й наполегливості в навчанні; удосконалювати емоційну сферу особистості; виробляти загальнонавчальні вміння й навики. У цьому полягає розвивальна мета практичної роботи.

Оскільки ми розглядаємо методику організації практичних робіт з погляду піднесення пізнавальної активності, мета заняття має включати розвиток реальних творчих можливостей учнів, що спирається на попередній досвід пізнавальної активності. І.Лернер визначає цей аспект настільки значущим у навчанні, що виокремлює його як самостійну мету поряд з розвиваючою, освітньою і виховною. Завдання розвитку творчих можливостей передбачає навчити учнів:

1. Самостійно переносити засвоєні знання в нову ситуацію.

2. Бачити проблеми у звичних умовах.

3. Бачити структуру об`єкту.

4. Бачити альтернативи способу розв`язання та самого розв`язку.

5. Комбінувати нові способи з уже відомих.

Мета заняття є основою для пізнавального завдання, під яким розуміють сукупність вказівок і питань, спрямованих на конкретизацію мети, визначення вимог, умов, засобів і прийомів її досягнення. Саме пізнавальне завдання визначає характер пізнавальної діяльності учнів. Тому відповідно до трьох видів пізнавальної діяльності розрізняють три види завдань:

- перший вид – передбачає репродуктивну діяльність, тобто діяльність за зразком або досить детальною інструкцією;

- другий – має перетворювально-репродуктивний характер (робота за скорочено інструкцією або лише за планом);

- третій – пов`язаний з пошуковою діяльністю (розв`язання учнями за допомогою вчителя або самостійне виконання завдання).

Якщо складність змісту вже закладена а самому джерелі й зменшити її можна лише скороченням обсягу інформації (фрагментацією джерела), то пізнавальне завдання покликане допомогти учням, які того потребують, подолати труднощі змісту.

Ось приклад пізнавального завдання практичного заняття у 9 класі при вивченні курсу всесвітньої історії за темою “Конституційні проекти М.Муравйова та П.Пестеля” .

Мета роботи – розкрити зміст програм таємних організацій декабристів, об`єктивну спрямованість їх на індустріалізацію Росії, прагнення знайти розв`язання найгостріших суперечностей в Росії шляхом ліквідації кріпацтва та самодержавства, визначити місце, яке посідала Україна в планах декабристів; формувати вміння аналізувати й узагальнювати історичний матеріал, спираючись на самостійну роботу з першоджерелом.

Учням пропонують ознайомитися з фрагментами “Руської правди” П.Пестеля й “Конституції” М.Муравйова. Учні, залежно від рівня їхніх знань і сформованості вмінь, дістають такі завдання:

А. Визначіть за якими критеріями можна порівняти програмні документи “Північного” і “Південного” товариств. Зробіть таке порівняння.

Б. Проаналізуйте запропоновані вище документи, фіксуючи проміжні результати аналізу.

В. Порівняйте “Руську правду” і “Конституцію”, фіксуючи в таблиці відповіді на питання щодо: ставлення до кріпацтва, майбутнього державного устрою, земельного питання, виборчого права, долі України. Зробіть висновок, який з цих документів є більш прогресивним і чому?

Наведені приклади дають зразок диференціації завдань, бо:

- визначається різний характер діяльності учнів: завдання А – пошуковий; Б – перетворювально-репродуктивний; В – репродуктивний.

- встановлюється неоднаковий обсяг інформації для дослідження;

- варіант В містить менш складний матеріал для аналізу порівняно із завданнями А і Б;

- під час виконання варіантів А,Б і В передбачається неоднакова допомога з боку вчителя.

Отже, основні диференціації пізнавальних завдань – це: варіювання їх з урахуванням індивідуальних можливостей виконавців, обсягу й складності, міри вчительської допомоги, характеру діяльності учнів, а також різні поєднання цих способів. Найефективніша – комплексна диференціація завдань.

Нез’ясованим залишається ще питання про те, хто з учнів має виконувати те чи інше завдання. Тут можливі кілька підходів:

1) згідно з результатами попередніх робіт, умовно поділити учнів на групи за рівнем розвитку їхньої пізнавальної активності й відповідно пропонувати завдання;

2) давати учням завдання, вищі на один ступінь від того рівня, який вони звичайно показують (тобто стимулювати їхню пізнавальну активність);

3) надавати учням право самостійно обирати собі завдання.

Такий підхід ґрунтується, зокрема, на поглядах французького педагога С.Френе, що будь-яке класифікування учнів засадничо помилкове, а тому завдання має визначити собі сам учень.

Слід ретельно продумати усі завдання, щоб максимально досягти навчальних цілей.

Уникайте:

• використання надмірної кількості джерел одночасно;

• зловживання джерелами суто для отримання інформації;

• занадто широких запитань та неконкретних завдань, особливо коли вони вимагають знань чи умінь, котрими учні ще не володіють.

 Більшість завдань та джерел можна використовувати для учнів будь-якого віку чи рівня, починаючи кількома коротенькими джерелами і простими запитаннями і поступово переходячи до складніших джерел та більш каверзних запитань. Моделюйте відповіді. Щоб перевірити, чи буде джерело зрозумілим, а завдання посильним для певної категорії учнів, учителю варто спершу самому опрацювати його з погляду учнів, беручи до уваги їхній вік, рівень, навички, попередні знання тощо.

Важливо знати:

• яку інформацію можуть учні отримати із джерела та історії його походження;

• які фонові знання вони зможуть застосувати для цього завдання.

Недостатньо продумані джерельні завдання можуть виявитися заважкими, нудними та малокорисними. Проте, застосовані розсудливо та з чіткими цілями, такі завдання є стимулюючими і корисними не лише для учнів, але і для вчителя, розвиватимуть їхнє розуміння та захоплення історією, їхні соціальні навички.

Випереджувальні завдання для проведення деяких практичних занять дібрані авторами підручників, інші ж має підготувати вчитель. Повідомляючи дітям випереджувальні завдання, слід врахувати вимоги щодо обсягу виконання домашніх завдань учнями шостого класу з усіх предметів. Крім цього, пропонуючи випереджувальні завдання, що вимагатимуть використання персонального комп’ютера, спільної оргтехніки, бажано заздалегідь з’ясувати їх наявність у дітей. Учні, в яких вдома немає комп’ютера, пристроїв для копіювання, друкування, не зможуть виконати поставлених педагогом завдань і відчуватимуть себе приниженими у порівнянні з однокласниками. Тому необхідно планувати такі завдання, які можуть виконувати всі учні. Випереджувальні завдання потрібно диференціювати. Це зробить їх посильними для кожного учня, слугуватиме критерієм об’єднання учнів на уроці у різнорівневі пари або групи.

Виходячи з мети практичних занять, зазначеної авторами навчальних програм, ці заняття проводяться за структурою уроку вивчення нового матеріалу, формування умінь і навичок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Оцінка практичних робіт

За основу оцінювання практичних робіт прийнято брати систему оцінювання розроблену методистом В.Паламарчуком. У його системі оцінювання 11-12 балів відповідають такому рівню, коли учень досконально опанував і використовує в пошуковій роботі найголовніші прийоми розумової діяльності: аналіз, порівняння, узагальнення емпіричне й теоретичне.

9-10 балів: учень оволодів розумовими вміннями, що відповідають оцінці 11-12 балів, але теоретичне узагальнення може робити лише з допомогою вчителя.

7-8 балів: учень опанував прийомами розумової діяльності, але може їх використовувати лише з допомогою вчителя і за зразком.

5-6 балів: учень частково оволодів прийомами розумової діяльності і може цю частковість реалізувати сам.

3-4 бали: учень лише у окремих аспектах зрозумів сутність прийомів розумової діяльності і може їх застосовувати лише в окремих випадках.

Один з найважливіших показників активності – прагнення до самостійності у виконанні завдання.

Таким чином, наявність 5-6 ознак емоційно-вольової активності означає високий її рівень; 3-4 ознак – середній, 1-2 ознак – низький.

Оцінювання роботи проводиться за декількома критеріями:

·         повнота відповіді;

·         відповідність поставленим завданням;

·         естетичне оформлення;

·         рівень самостійності у виконанні роботи;

·         як учень уміє робити висновки.

К.О. Баханов пропонує враховувати при оцінюванні лабораторно-практичної роботи і емоційно-вольову активність учнів, що виявляється безпосереднім спостереженням за діяльністю учнів. До основних показників емоційно-вольової активності належить:

·         реакція на завдання;

·         інтенсивність роботи учнів;

·         зосередженість їхньої уваги;

·         прагнення до самостійності;

·         швидкість переключення із одного виду діяльності на інший;

·         емоційні вияви під час виконання роботи, що відображаються в бажанні довести справу до кінця.

Поєднання в оцінці результатів перевірки робіт учнів з результатами спостереження дає можливість учителю виставити об’єктивнішу оцінку та виявити мотиви навчання школярів та тенденції розвитку їхньої активності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література:

1. Баханов К.О. Лабораторно-практичні роботи по історї в середній школі // Український історичний журнал. – 1991. - №4.

2. Книга для вчителя історії, етики, основ правознавства : довід.-метод. вид. — Х. : ТОРСИНГ ПЛЮС, 2005.

3. Кухарчук Н.Б. Практичні роботи на уроках історії в 7 класі. Посібник для вчителів історії, що будуть викладати історію в 7 класі за програмою нового Державного стандарту в 2015-2016 н.р. . – Старокостянтинів, 2015. - с. 47

4. Малієнко Ю. Практичне заняття в системі історичної освіти основної школи : посіб. для вчителя / Ю. Малієнко. — К., 2013. — (Бібліотека журналу «Історія і суспільствознавство в школах України: теорія і методика навчання» ; № 5–6).

5. Пометун О. Викладання історії в 5-му класі : посіб. для вчителя / О. Пометун, Ю. Малієнко. — К., 2013. — (Бібліотека журналу «Історія і суспільствознавство в школах України: теорія і методика навчання» ; № 3).