15 квітня о 18:00Вебінар: Інтегрований STEM-тиждень як ресурс формування цілісності сприйняття світу

Практичний посібник "Формування екологічної культури молоді"

Про матеріал

Практичний посібник присвячено проблемі виховання в особистості природоохоронного ставлення до довкілля, розвитку та формуванню екологічної культури та екологічної грамотності. Робота містить теоретичний матеріал про екологічну свідомість, культуру; технологію формування екологічної культури молодших школярів і майбутніх педагогів; опис форм і методів екологічної роботи. Видання ґрунтується на сучасній Концепції екологічного виховання України, Закону «Про освіту».

Перегляд файлу

1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Формування екологічної культури молоді

 

 

Практичний посібник

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Балаклія

2018


УДК 378:[574:17.023.36 – 053.8](076)

Ф79

 

 

Укладач

 

Нечитайло Л. Г.,

спеціаліст вищої категорії, викладач-методист, завідувач навчально–виробничою практикою Балаклійської філії Комунального закладу «Харківська гуманітарно–педагогічна академія» Харківської обласної ради.

 

 

 

 

 

 

 

 

Ф 79 Формування екологічної культури молоді : практичний посібник / Л. Г. Нечитайло. – Балаклія, 2018. – 75 с.

 

Практичний посібник присвячено проблемі виховання в особистості природоохоронного ставлення до довкілля, розвитку та формуванню екологічної культури та екологічної грамотності. Робота містить теоретичний матеріал про екологічну свідомість, культуру; технологію формування екологічної культури молодших школярів і майбутніх педагогів; опис форм і методів екологічної роботи. Видання ґрунтується на сучасній Концепції екологічного виховання України, Закону «Про освіту».

Практичний посібник рекомендовано здобувачам вищої освіти, вчителям початкових класів, вихователям груп продовженого дня, батькам.

 

 

 

УДК 378:[574:17.023.36 – 053.8](072)

 

 

 

 

 

 

 

 


ЗМІСТ

 

Передмова……………………………………………………………………....………..

4

РОЗДІЛ 1 Екологічна свідомість та екологічна культура особистості ……………..

5

РОЗДІЛ 2 Екологізація змісту початкової освіти……………………………………..

10

РОЗДІЛ 3 Основні завдання та складові екологічної грамотності та культури молодшого школяра….………………………………………………………………….

 

12

РОЗДІЛ 4 Форми, методи та прийоми формування екологічної свідомості та екологічної культури учнів початкової освіти.…………………………….………….

 

18

РОЗДІЛ 5 Технологія формування екологічної культури майбутнього педагога…..

26

Післямова………………………………………………………………………………...

31

Список використаних джерел………………………………………………….……….

32

Додатки ..............................................................................................................................

35

Додаток А. Практичні поради «Як ти можеш допомогти планеті» ..….…………….

35

Додаток Б. Екологічна стежка «Краса довкілля»……………………………………...

36

 


ПЕРЕДМОВА

 

Проблема охорони розумного балансу між людським життям і природою стали сьогодні пріоритетними питаннями світової громадськості та українського суспільства. Свідченням цього є прийнятий у 2011 році Закон України Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 [44]. У цьому документі зазначено, що антропогенне і техногенне навантаження на навколишнє природне середовище в Україні у кілька разів перевищує відповідні показники у розвинутих країнах світу [44]. Від стану довкілля залежать стан здоров’я людей, тривалість їхнього життя, динаміка демографії тощо. В Україні тривалість життя становить близько 66 років (у Польщі –74 у Швеції – 80).

Антропогенне навантаження на території України викликано діяльністю підприємств металургійної, гірничодобувної, хімічної промисловості, паливно-енергетичного комплексу. Це призвело до розвитку екологічної кризи в Україні, яка продовжує розростатися та поглиблюватися, охоплюючи дедалі більші території. Основними причинами появи екологічних проблем в України є: ресурсо та енергоємна структура економіки; зношеність основної економічної інфраструктури; недосконала система державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища; недієвість інститутів громадянського суспільства у царині екології; недосконалість системи раннього екологічного виховання у сім’ї, школі, позашкільних закладах; не сформованість екологічної культури окремого громадянина тощо [44].

Екологічна свідомість та культура є базовою умовою для подолання глобальної екологічної кризи та екологічних проблем України. Поява екосвідомості та екокультури є відповіддю на виклик сучасної екологічної ситуації в системі «суспільство-природа». Культура поведінки, побуту та спілкування, праці, як і будь якого аспекту життєдіяльності особистості – це загальний результат навчання, освіти та виховання. Тому основи екокультури закладаються ще з раннього дитинства. Велике значення в цьому відіграє родина та освітній заклад, саме вони навчають правильно визначати допустимі межі антропогенних дій на природу й оцінювати викликані ними кількісні й якісні зміни довкілля.

Метою роботи «Формування екологічної культури молоді» є розкриття особливостей методики формування дбайливого ставлення до природи, екосвідомості, екокультури.

Подані матеріали стануть у нагоді здобувачам вищої освіти спеціальності, вчителям початкових класів, вихователям груп продовженого дня; батькам.

 


РОЗДІЛ 1. ЕКОЛОГІЧНА СВІДОМІСТЬ ТА ЕКОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА ОСОБИСТОСТІ

Картинки по запросу картинки екологічної свідомості

Лише зрозумівши природу, людина зрозуміє саму себе.

Р.Едберг, шведський письменник

 

Закон України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України» метою національної екологічної політики визначає стабілізацію і поліпшення стану навколишнього природного середовища України шляхом інтеграції екологічної політики до соціально–економічного розвитку України для гарантування екологічно безпечного природного середовища для життя і здоров’я населення, впровадження екологічно збалансованої системи природокористування та збереження природних екосистем [44].

Також у Концепції екологічної освіти України (2001) зазначено [48]:

«Екологічна освіта, як цілісне культурологічне явище, що включає процеси навчання, виховання, розвитку особистості, повинна спрямовуватися на формування екологічної культури, як складової системи національного і громадського виховання всіх верств населення України, екологізацію навчальних дисциплін та програм підготовки, а також на професійну екологічну підготовку через базову екологічну освіту». Таким чином, екологічна культура та екологічна свідомість є метою та результатом екологічної освіти.

Якщо розглянути поняття екосвідомісті, то це відображення соціальних, природних та специфічних екологічних законів функціонування системи «суспільство–природа», що виступають обєктом відображення цієї форми суспільної свідомості.

Предметом відображення екосвідомості в сучасну епоху виступають звязки та відносини між довкіллям та суспільством, що реалізуються в єдності суспільних відносин, повязаних з виконанням діяльності системи «суспільство-природа».

Акцентуючи увагу на причину появи екологічної свідомості необхідно усвідомлювати людині, суспільству екологічну ситуацію, що склалася, свого невід’ємного взаєзвязку з природою, вміння та навички діяти по відношенню до природи так, щоб не порушувати колообігу речовин та звязків навколишнього середовища, сприяти його поліпшенню для життя сучасного та майбутнього поколінь [39].

Теоретичним основою екологічної свідомості виступає соціальна та прикладна екологія.

Формування екологічної свідомості – це складний процес пізнання законів цілісності природи і законів, що визначають взаємодію суспільства і природи, що повинні враховуватися на шляху суспільного розвитку і глобального управління природними компонентами [2].

 

 

 

 

Екологічна свідомість формує ціннісне ставлення до природи (див. Рис.1).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1. Екологічна свідомість як відображення законів функціонування системи «суспільство-природа»

Розрізняють такі рівні екологічній свідомості:

  • буденна екологічна свідомість, яка відображає щоденне життя людини, її безпосередня взаємодія з довкіллям.
  • теоретична (спеціалізована) екологічна свідомість, що включається в наукове екологічне пізнання, в якому відбувається рефлексія масової свідомості.

Виділяють такі форми екологічної свідомості:

  • індивідуальна екологічна свідомість – сукупність уявлень, відчуттів, знань про особливості взаємодії суспільства та природи, що властиві людині, виражають її неповторність та унікальність. Індивідуальна екологічна свідомість може мати як теоретичний так побутовий рівень;
  • масова екологічна свідомість – відображає притаманні певному суспільству чи великій соціальній групі (нації, класу, віковій групі та ін.) уявлення про особливості взаємовідносин у системі «суспільство-природа» [2].

Виділення серед форм суспільної свідомості виділяють екологічну, яка зумовлюється також і тими функціями які вона відіграє в життєдіяльності суспільства (Табл. 1):

Таблиця 1

Основні функції екологічної свідомості

Функція екологічної свідомості

Змістовна характеристика

регулятивна

забезпечення наявності певних мисленнях механізмів раціонального управління взаємовідносинами суспільства та природи

пізнавальна

вияснення дійсного характеру соціоприродних відносин, причин глобальної екологічної кризи та пошук шляхів для її вирішення в інтересах як самої людини, так і природи

нормативна

розробка, на основі пізнання закономірностей розвитку системи «суспільство-природа», норм раціональної природоперетворювальної діяльності

прогностична

передбачення можливих негативних впливів наслідків господарської діяльності та пошук засобів їх мінімізації

виховна

створення базової основи для формування екокультури, екологічної відповідальності та екологічної поведінки як окремих індивідів, так суспільства в цілому

світоглядна

узгодження цілей економічного та соціального розвитку суспільства з «вимогами» природи, засвоєння суспільством та індивідом екосумісного змісту сенсу життя

соціально-політична

організація самоврядування суспільства, активізація позиції громадян у вирішенні питань оптимального природокористування та збереження придатного для життя і здоровя середовища.

Таким чином, екологічна свідомість – це форма суспільної свідомості, яка включає сукупність теорій та ідей, мотивацій та поглядів, що відбивають екологічну сторону суспільного буття, як-от: практику відносин між людиною і середовищем її життя, між природою і суспільством, включаючи комплекс регулятивних стереотипів і норм поведінки, що спрямовані на досягнення оптимального стану системи «суспільство-природа» [45].

Однак сама по собі наявність екологічної свідомості не є достатньою умовою для того, що матеріальні передумови змогли перетворити свої потенційні можливості в області ліквідації глобальної екологічної кризи, перетворити в доконаний факт. Наявність певних знань, уявлень, ще не гарантує відповідну поведінку. Директор заводу чи власник підприємства, будучи прекрасно поінформованим про шкоду, яка завдається його виробництвом довкіллю, може продовжувати санкціонувати подальше скидання шкідливих відходів, керуючись економічною доцільністю. Робітник, щоб не втратити робоче місце, закриватиме очі на подібні факти і буде збільшувати кількість виробленої продукції, а разом з тим і відходів. Пересічний громадянин, протестуючи проти чужих дій, буде порушувати природний баланс, перебуваючи на відпочинку чи обробляючи свою заміську ділянку землі. Екологічна свідомість неможлива без екологічної культури та екологічної відповідальності [45].

Екологічна культура виступає необхідною передумовою оптимізації взаємовідносин суспільства та природи. Культура включає в себе як ціннісний, так і технологічній аспекти. Вона показує не лише яким чином можна досягти поставленої мети, але й ті межі, які не можна переходити в процесі її досягнення. Культура по своїй суті має екологічний характер, оскільки головним її завданням є передати від покоління до покоління, від однієї людини до іншої ті цінності, пріоритети та способи їх досягнення, які дають можливість вижити як окремим індивідам, так і суспільству в цілому, узгодивши їх інтереси [1].

Розглядаючи структуру культури, Е.С.Маркарян виділяє в ній три основні підсистеми:

  1. природно-екологічну – що відображає адаптацію суспільства до біофізичного оточення;
  2. суспільно-екологічну – що відображає впорядкованість відносин суспільства з іншими суспільствами;
  3. соціально-регулятивну – направлену на підтримання самої соціальної системи як єдиного цілого.

У структурі сучасної культури доцільно виділити її специфічну форму – екологічну культуру, направлену, з одного боку, на звільнення людини від жорсткої природної детермінації, а з іншого – на гармонізацію відносин між суспільством та оточуючим природним середовищем. Культура в цілому, за своєю суттю, має екологічний характер, екологічна ж культура може бути визначена як певна програма, на основі якої суб’єкт природокористування будує свій історично–конкретний процес взаємодії з природою. М.Ф.Тарасенко в роботі «Природа. Технологія. Культура» інтерпретує екологічну культуру як своєрідний світоглядний «образ світу», в якому відображено такий стан соціально–природних залежностей, який характеризує їх гармонійну єдність, раціональне освоєння людиною природної та соціальної дійсності і утвердження в цьому процесі своєї власної індивідуальної самобутності.

Екологічна культура є засобом самоорганізації сутнісних сил людини в умовах конкретного природного середовища [38].

Основоположним принципом екологічної культури можна вважати принцип відповідності природного та соціального в рамках єдиної системи. Встановлення цієї відповідності у всіх сферах суспільного життя сприяє, з одного боку, його екологізації, а з іншого – гармонізації самої суспільної системи. Екологічна культура виражає міру освоєння субєктом природоперетворювальної діяльності, відповідності соціального та природного як складових єдиної системи. Вона сприяє також гармонізації взаємовідносин суспільства та природи і формуванню нового типу особистості – людини епохи ноосфери [25].

Екологічна культура виступає регулятором екологічної діяльності. Специфіка функціонування екологічної діяльності обумовлюється тим, що вона пронизує всі компоненти культури і спрямована на гармонізацію соціоприродних відносин. Екологічна культура є, за своєю суттю, своєрідним «кодексом поведінки», що лежить в основі екологічної діяльності та екологічної поведінки. Вона включає в себе певний зріз суспільно виробленого способу самореалізації людиною себе в природі, культурні традиції, життєвий досвід, моральні почуття та моральну оцінку ставлення людини до природи.

Екологічна культура, за своїм змістом, є сукупністю, знань, норм, стереотипів та «правил поведінки» людини в оточуючому її природному світі. І хоча сама екологічна культура є надбанням XX ст., про екологічну компоненту культури можна твердити від самих початків появи людини. Ця компонента проявлялась як сукупність певних екокультурних норм, «заборон» та «дозволів».

Екокультурні норми не є чимось сталим та незмінним. Вони трансформуються, розвиваються під впливом домінуючого в суспільстві способу перетворення природного простору. На кожному етапі свого розвитку вони включають найсуттєвіші надбання способів організації людської діяльності, накопичених суспільством протягом всієї історії його розвитку. Екокультурні стереотипи поведінки виступають як транслятор досвіду екологічної діяльності людей від покоління до покоління, збереження певної константної складової. В той же час екологічна культура виконує і функцію подолання віджилого, того, що гальмує подальший розвиток відносин між суспільством та природою і не відповідає новим умовам, сприяння створенню нового, адаптації до дійсного. На сучасному етапі ця функція виступає як основоположна і направлена на створення якісно нової системи засобів та механізмів, що сприяють розвязанню проблеми глобальної екологічної кризии [13].

Екологічна культура у своєму змісті містить такі компоненти: когнітивний (екологічні знання, екологічний стиль мислення); аксіологічний (екологічні цінності, переживання, установки), нормативний (екологічний імператив, екологічні традиції, норми, правила), поведінковий (відповідальне ставлення до природи, виражене в конкретних вчинках), творчодіяльнісний (досвід проективної екологічно безпечної діяльності) [2].

Функціями екологічної культури є (Табл. 2.):

Таблиця 2

Основні функції екологічної культури

Функція екологічної культури

Змістовна характеристика

виховна

формування певних стереотипів поведінки щодо природи як окремих індивідів, так і суспільства в цілому

прогностична

створення можливості передбачення наслідків людської діяльності, результатів перетворення природи

регулятивна

управління ставленням суспільства до природи в процесі господарської діяльності

організаційна

організація взаємовідносин суспільства та природи таким чином, щоб були враховані практичні потреби суспільства та «прагнення» природи до підтримки стабільності власного нормального стану і тим самим збереження умов для існування та розвитку людства.

Структура екологічної культури, крім аналізу консервативного та творчого компонентів, може бути розглянута за аналогією з структурою екологічної свідомості: індивідуальна та масова, побутова та теоретична. В екологічній культурі особистості відображається процес особистісного вияву екологічної свідомості епохи, тобто формується екологічний світогляд особистості в процесі оволодіння навичками практичної діяльності щодо природи. Екологічна культура субєкта перетворення природи існує у вигляді культури соціальної групи та культури особистості. Злиття цих двох типів культур – групи та особистості – відбувається при утворенні цілісної екологічної культури історичної епохи.

Головною специфічною рисою екологічної культури є те, що вона не утворюється стихійно, а виникає шляхом формування умов, що сприяють розгортанню її принципів та спеціальним видом діяльності – екологічним вихованням. Від рівня екологічної культури людства, в першу чергу молоді, якій належить майбутнє, залежить вирішення проблеми глобальної екологічної кризи, збереження природних умов існування цивілізації [11].

Отже, екологічна культура особистості це екологічна освіченість, правильне ціннісне ставлення до природи і практична участь у раціональному її використанні і збереженні біорізноманіття.


РОЗДІЛ 2. ЕКОЛОГІЗАЦІЯ ЗМІСТУ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ

Ми вже навчилися літати в повітрі, як птахи. Ми вже навчилися плавати у воді, як риби. Нам ще залишилося навчитися жити на Землі, як люди.

Бернард Шоу

 

Екологічні проблеми світового масштабу зумовили необхідність кардинальних змін у ставленні людини до природи, і до самої себе. Людина перебуває в діалектично-суперечливій залежності від природи і в разі порушення людиною принципу природовідповідності шкода спричиняється не лише і не тільки природі, а передовсім власне людині. У умовах розвитку сучасної людської цивілізації техногенне втручання у природу загрожує усьому існуванню людства. З огляду на це пріоритетного значення набуває проблема раннього екологічного виховання та формування основ екосвідомості та екограмотності у період дитинства. Українські вчені наголошують на важливості формування екоцентричного типу екологічної свідомості: «Антропоцентризм та технократизм як світоглядні установки і культурні парадигми показали свою неспроможність. Екоцентричний тип екологічної свідомості означає орієнтованість на екологічну доцільність, відсутність протиставлення людини і природи, сприйняття природних об’єктів як повноправних партнерів у взаємодії з людиною, баланс прагматичної і непрагматичної взаємодії з природою» [8].

У навчальні програми українських навчальних закладів на межі ХХ – початку ХХІ століття було включено чимало навчальних дисциплін, які мали на меті спричинити формування екологічної свідомості дітей і молоді. У вищих навчальних закладах викладаються дисципліни «Екологія», «Основи екології». У початковій школі екологічні проблеми представлені предметами «Природознавство», «Основи здоров’я», «Я у світі». Початкова школа, зберігаючи наступність із дошкільним періодом навчання і виховання, забезпечує подальше становлення особистості дитини, її інтелектуальний, фізичний, соціальний розвиток, опанування знань учнів про природу, формування екологічно доцільних навичок поведінки, не пасивної, а діяльної любові до природи [8].

Державний стандарт ґрунтується на засадах особистісно зорієнтованого і компетентнісного підходів. Протягом навчання у початковій школі учні мають оволодіти ключовими компетентностями, які передбачають їх особистісно-соціальний та інтелектуальний розвиток, формуються на міжпредметній основі та є інтегрованим результатом предметних і міжпредметних компетенцій. В Державному стандарті чітко визначено, що:

міжпредметна компетентність – здатність учня застосувати щодо міжпредметного кола проблем знання, уміння, навички, способи діяльності та ставлення, які належать до певного кола навчальних предметів і предметних галузей;

– предметна природознавча компетентність – особистісне утворення, що характеризує здатність учня розв’язувати доступні соціально і особистісно значущі практичні та пізнавальні проблемні задачі, повязані з реальними обєктами природи у сфері відносин «людина-природа» [49].

Основна мета навчального предмета «Природознавство» в початковій школі – сприяти формуванню природознавчої компетентності учнів шляхом засвоєння системи інтегрованих знань про неживу і живу природу, основ екологічних знань, опанування способів навчально-пізнавальної і природо-охоронної діяльності, розвитку ціннісних ставлень до природи, до самого себе.

Досягнення зазначеної мети передбачає вирішення таких завдань:

  • формування наукової картини світу;
  • формування елементарних уявлень про об’єкти і явища природи, їхні взаємозв’язки у системі «нежива природа – жива природа», «природа – людина»;
  • формування способів навчально-пізнавальної й природоохоронної діяльності;
  • оволодіння елементарними дослідницькими вміннями;
  • набуття досвіду природоохоронної діяльності та застосування його у життєвих ситуаціях;
  • засвоєння норм етичного ставлення до природи;
  • виховання любові до природи рідного краю;
  • ознайомлення з традиціями шанобливого ставлення українського народу до природи [53].

Нині у світовій практиці ефективність освіти пов’язується з реалізацією компетентнісного підходу. Компетентнісні результати навчання учнів початкової школи визначено у таких документах – Державному стандарті (2011 р.), у вимогах навчальних програм (2012 р.), у вимогах до контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів (2014 р.). У Концепції Нової української школи викладені ключові компетентності, визначені «Рекомендаціями Європейського парламенту та Ради Європи щодо формування ключових компетентностей освіти впродовж життя» (18.12.2006). До їх числа належать і екологічна компетентність, яка включає такі уміння, як екологічна грамотність та співіснування з соціальною системою та екосистемою на основі принципу сталого розвитку [60]. Важливий акцент новозмін Нової української школи пов’язаний із тим, що визнається рівнозначність усіх ключових компетентностей на всіх етапах навчання. Тобто, кожна освітня галузь (мовно-літературна, іншомовна, математична, природнича, технологічна, інформатична, соціальна і здоров’язбережна, фізкультурна, громадянська та історична, мистецька) володіє освітнім потенціалом, необхідним для формування кожної ключової компетентності. Цей потенціал має бути реалізований наскрізно у процесі навчання кожного предмета або курсу. Наприклад, внеском природничої освітньої галузі у формування компетентності спілкування державною мовою є уміння, що виробляється в процесі навчання – лаконічно та зрозуміло формулювати думку, аргументувати, доводити правильність тверджень; зіставляти буквене позначення з його походженням з іноземної мови; моделювати процеси, що відбуваються в навколишньому світі; діяти за алгоритмом та складати алгоритми; доводити правильність певного судження та власної думки; здійснювати раціональний вибір;  робити висновки з отриманих результатів розв’язування задач соціального змісту; естетично зображувати фігури, графіки, рисунки; ощадливо користуватися природними ресурсами.

 


РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ ТА СКЛАДОВІ ЕКОЛОГІЧНОЇ ГРАМОТНОСТІ ТА КУЛЬТУРИ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА

 

Ми пов’язані з усім живим у природі.

 

А. Швейцер

Джерелом здоров’я, основою усіх земних благ і духовного багатства людини є природа. Питання формування ціннісного відношення до природи все більше привертає увагу учених, методистів, учителів початкових класів, вихователів, батьків. У чому ж полягає суть екологічної культури молодшого школяра?

Молодший шкільний вік сприятливий для розвитку в учнів основ екологічної культури. Самою природою обумовлене соціальне призначення дитинства – адаптація дитини до суспільства і природи, здатність брати відповідальність за свої вчинки перед рослинним і тваринним світом та людьми. Початкова школа формує пізнавальний потенціал екологічних знань для подальшого його використання; сприяє екологічному вихованню особистості з чітким усвідомленням місця людини у довкіллі тощо. У дітей з 6 до 12 років формується творче мислення і самостійність, розвивається уява, виховується пізнавальна активність, уміння спостерігати і аналізувати явища, робити порівняння, узагальнювати факти, з’являються нові інтереси. Особлива чуттєвість і емоційність дітей початкових класів підвищує зацікавленість дитини до людей, себе, навколишнього світу природи, що є першоосновою екологічної грамотності у цьому віці [9].

Екологічна грамотність дитини – нова галузь педагогічної теорії і практики.

У сучасній педагогіці екологічна грамотність молодших школярів формується завдяки:

  1. Створенню нового курсу, не дотичного до природознавства (досвід Л.Н.Єрдакова).
  1. Посиленню екологічної спрямованості вже існуючих підручників природознавства.

3.Створенню авторських програм і підручників природознавства, відмінних від традиційних (А.Плешанов).

Зміст екологічної грамотності передбачає собою розкриття наступних положень:

  • світ природи – середовище перебування індивіда, який має бути зацікавлений в збереженні цілісності, гармонії, чистоти в природі; осмислює екологічні явища, уміння робити висновки відносно стану природи;
  • естетична краса природи формує моральні почуття відповідальності і обов’язку за її збереження, охорону;
  • розуміння наслідків тих чи інших дій людини у довкіллі [11].

Загалом зміст екологічної грамотності молодших школярів дозволяє виокремити низку підсистем знань, умінь та навичок екологічного змісту, якими мають оволодіти учні (Рис.2).

Рис. 2. ЗУН екологічної грамотності молодшого школяра

Складовою екологічної грамотності є екологічна культура школярів – це неперервний процес засвоєння учнями знань, цінностей і понять, спрямований на осмислення і оцінку взаємозв’язків між людьми, їх культурою та навколишнім середовищем, що забезпечує поступальний розвиток навичок прийняття екологічно доцільних рішень, а також засвоєння відповідних правил поведінки в навколишньому середовищі.

Отже, екологічна культура – це сукупність знань про екологію, норм і правил поведінки у природному середовищі. Вона є складовою національної культури [1].

Завданнями екологічної культури школярів є:

  1. формування системи знань про природу;
  2. усвідомлення взаємозв’язків і взаємозалежностей, що існують у природі;
  3. формування позитивного ставлення до природи, норм поведінки у довкіллі;
  4. бажання оберігати і охороняти навколишнє середовище [11].

Екологічна культура передбачає розкриття сутності світу природи – середовища перебування людини, яка повинна бути зацікавлена у збереженні цілісності, чистоти, гармонії у природі. Формування екологічної культури здійснюється на всіх етапах освітнього процесу в школі, кожен з яких має свою мету і завдання.

Важливо зазначити, що складовими екологічної культури є:

  1. Культура пізнавальної діяльності школярів щодо опанування досвіду людства стосовно природи як джерела матеріальних благ, основи екологічних умов життя.
  2. Культура праці, що формується у процесі трудової діяльності.
  3. Культура духовного спілкування з природою.

Поза тим, екологічна культура має такі основні компоненти: інтерес до природи, знання про природу та її охорону; естетичні почуття до природи; позитивна діяльність у природі; мотиви, що визначають вчинки дітей у природі тощо.

Педагогічною наукою визначені основні принципи формування їх екологічної культури молодших школярів. До них належать принцип інтегрованого і  міждисциплінарного підходу, що вимагає точного визначення місця і ролі кожного предмета в загальній системі екологічної освіти; принцип систематичності і безперервності вивчення екологічного матеріалу, що реалізується за умови урахування ступенів навчання; принцип єдності інтелектуального і емоційно-вольового компонентів у вивченні і поліпшенні учнями навколишнього середовища; принцип взаємозв’язку глобального, національного і регіонального розкриття екологічних проблем у навчальному процесі [25].

Етапи формування екологічної культури молодших школярів (Рис. 3):

Рис. 3. Етапи формування екологічної культури молодших школярів

 

Спочатку діти початкових класів вчаться помічати прекрасне та незвичне навколо себе, вчаться спостерігати, милуватись природою, посильно охороняти природу, не шкодити їй, робити довкілля чистішим. Важливий аспект психологічної підготовки підростаючого покоління у сфері формування екологічної культури – формування почуття співпричетності, відповідальності; розуміння необхідності піклування про природу; готовність жити у злагоді з природою й у відповідності до її законів. На наступних етапах метою формування екологічної культури є усвідомлення учнями масштабів екологічної кризи, знання й розуміння причин і наслідків негативного впливу людства на природне середовище, формування нового типу мислення, вироблення нових ідей зі збереження довкілля, посильна практична діяльність, спрямована на виявлення нагальних проблем і покращення стану природного середовища.

На першому етапі формуються перші уявлення про навколишній світ, про живу й неживу природу, про ставлення до неї, що виявляється в конкретній поведінці  на емоційному рівні.

Другий і третій етапи передбачають накопичення знань про природні об’єкти, закономірності розвитку та функціонування біологічних систем, аналіз і прогнозування нескладних екологічних ситуацій, закріплення нормативних правил поведінки у довкіллі. Поглиблюються і розширюються знання про явища і закони природи, розкриваються причини екологічної кризи і обґрунтовуються шляхи збереження природних комплексів.

На останньому етапі відбувається моделювання простих кризових екологічних ситуацій та шляхи виходу з них [38].

 

Основними шляхами реалізації екологічної культури молодших школярів є: (Рис. 4) [16 ]

 

Рис. 4. Шляхи реалізації екологічної культури школярів

Водночас зауважимо, що екологічна культура молодших школярів передбачає:

  1. оптимізацію змісту неперервної екологічної освіти, висвітлення екологічних питань у процесі вивчення окремих предметів. Використання інтегрованих зв’язків;
  2. створення у школі належної навчально–матеріальної бази;
  3. удосконалення форм і методів екологічного навчання, активне залучення школярів до природоохоронної роботи;
  4. формування мотивів відповідального ставлення до природи, прагнення глибше пізнати її, примножувати її багатства[23]

Результатом сформованої екологічної культури особистості є глибокі знання про навколишній світ, наявні світогляднi цінніснi орієнтації щодо природи, екологічний стиль мислення і відповідальне ставлення до природи та свого здоров’я, набуття умінь і досвіду вирішення екологічних проблем, безпосередня участь у природоохоронній діяльності, передбачення можливих негативних наслідків природоперетворювальної діяльності, сформована екологічна компетентність школяра (Рис. 5)

 

Рис.5 Формування екологічної компетентності молодших школярів


Пропонуємо модель формування екологічної культури молодшого школяра (Рис.6)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 6. Модель формування екологічної культури молодшого школяра

В Новій українській школі буде запроваджено також і описове формувальне оцінювання, тому застосовуючи технології Андерсена та Д. Кратволь і Бенджаміна Блума виділяємо когнітивні способи оцінювання рівня сформованості екокультури молодших школярів (Рис 7) [53].

 

 

Рис 7 Когнітивні (мисленнєві) способи оцінювання рівня сформованості екокультури молодших школярів

Отже, основними напрямами роботи вчителя початкової освіти на шляху формування екокультури та екологічної компетентності є:

  1. Створення належних умов для формування екологічної свідомості та критичного мислення молодших школярів на основі життєвої компетентності та активної громадянської позиції.
  2. Поступове формування в учнів цілісної картини довкілля, світогляду, ознайомлення їх з взаємозв’язками життєдіяльності людини та природи.
  3. Розвиток екологічного мислення учнів.
  4. Прищеплення дітям міцних навиків екологічної культури і формування екологічно компетентної особистості.
  5. Сприяння всебічному розвитку особистості у тісній співпраці з сім’єю.
  6. Виховання шанобливого ставлення до усього живого, свідомого ставлення до власного здоров’я, формування особисті-інноватора, здатного змінювати довкілля, розвивати економіку за принципами сталого розвитку тощо [53].

РОЗДІЛ 4. ФОРМИ, МЕТОДИ ТА ПРИЙОМИ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ СВІДОМОСТІ ТА ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ

...Школа майбутнього повинна найповніше використовувати для гармонійного розвитку людини все, що дає природа і що зможе зробити людина для того, щоб природа служила їй. Уже через це ми повинні берегти і поповнювати природні багатства, які маємо.

В. Сухомлинський

Розглянемо форми організації екологічної освіти молодших школярів, які доцільно виокремлювати за: змістом і педагогічною ефективністю у розвитку інтелекту, творчих здібностей особистості; теоретичним і практичним значенням у вивченні та охороні природи; місцем та частотою застосування у освітньому процесі та часовим інтервалом здійснення.

Так, за дидактичною метою форми екологічного виховання молодших школярів у позаурочній діяльності можна класифікувати таким чином [25]:

  •     теоретичного навчання (факультатив, конференція, конгрес, кінолекторій);
  •     комбінованого навчання (семінар, конференція, колоквіум, олімпіада, консультація, домашня робота);
  •     навчально-практичні (спостереження, лабораторно-практична робота, експеримент, практикум, дослідницько–пошукова діяльність, рольові ігри, домашні завдання, екскурсії у природу, екологічний моніторинг).
  • логічній єдності з означеними формами визначається окрема самостійна група форм [23]:
  •     масової роботи (конкурси, виставки, свята, ранки, рухи);
  •     конкретної природоохоронної діяльності («зелені» і «голубі» патрулі, екологічні дозори, сигнальні пости, трудові десанти, екологічні стежки, шкільні лісництва, проекти чи програми з охорони довкілля).

Активні форми: «Екологічний майданчик», «Програми охорони прісних водойм України», «Екологічний табір-експедиція».

Загально прийнятими (В.А.Ясвін, С.В.Дерябо) методами формування екологічної культури молодших школярів є:

– метод екологічних асоціацій (педагогічна актуалізація асоціативних зв’язків між різними психічними образами у контексті порушеної проблеми);

  • метод художньої репрезентації природніх об’єктів (актуалізація художніх компонентів уявлення світу природи засобами мистецтва);
  • метод екологічної лабілізації (цілеспрямовані корекційні дії на певні взаємозв’язки в образі світу особистості);
  •                        метод екологічної рефлексії (педагогічна актуалізація самоаналізу);
  • метод екологічної ідентифікації (актуалізація особистої причетності людини до певного природного об’єкта, ситуації, в яких вона перебуває);
  • метод екологічної емпатії (педагогічна актуалізація співпереживання за стан природного об’єкта);
  • метод екологічної турботи (педагогічна актуалізація екологічної активності людини, спрямованої на надання допомоги);
  •     метод ритуалізації екологічної діяльності (організація ритуалів, традицій, спрямованих на діяльність у довкіллі);
  •     метод екологічних експектацій (педагогічна актуалізація емоційно насичених очікувань майбутніх контактів особистості з природою);
  •     метод бесіди (обґрунтуванням учителем теми; формулювання запитань; спрямування розмови у правильному напрямку; залучення учнів до оцінки подій та явищ у природі; підсумки бесіди);
  •     метод прикладу (врахування специфіки наслідування прикладу; етапність наслідування; джерела для наслідування; використання негативного прикладу у вихованні);
  •     метод інтерв’ю;
  •     метод анкетування;
  •     метод педагогічного спостереження (в природніх умовах);
  •     метод гри (екологічні ігри та завдання дають змогу дитині відчути себе частинкою природи) [38].

Ігрова діяльність (гейміфікація) посідає чільне місце у розвитку творчих здібностей і екологічної культури особистості. Екологічні ігри формують турботливе ставлення до довкілля, стимулюють інтерес учнiв до проблем екологічного змісту, надають урокам яскравого емоційного забарвлення. Мета проведення гейміфікації – розвинути у дітей потребу спілкування з природою; уможливити опанування норм екологічно правильної поведінки, усвідомлення цінності природи та її тісного зв’язку з людиною тощо. Пізнавальні ігри найповніше відповідають запитам дітей молодшого шкільного віку, виховують у них почуття доброзичливого ставлення і любові до усього живого, що їх оточує. Зокрема, це: ігри-вікторини «Що у лісі росте?», «Хто у лісі живе?», «Лісові орієнтири»; аукціони знань «Які рослини можна знайти в тарілці?», «Які дикорослі рослини і для чого може використати Робінзон у лісі?» та інші. Система ігор будується з урахуванням специфічних цілей на кожному етапі навчання. Для дітей молодшого шкільного віку основна мета таких ігор полягає в оволодінні конкретними знаннями і правилами поведінки в природному середовищі [53].

«Квест» – це цікава гра-подорож, яка вимагає від гравців вирішення завдань для пересування по грі. Наприклад, кветс-гра, яку проводимо на пришкільному дитячому майданчику «Мандруємо стежками Батьківщини». Під час гри учасники розв’язують логічні завдання, здійснюють пошук на місцевості, шукають оригінальні рішення. Маршрут квесту: старт – екологічний десант «Прогулянка шкільним подвір’ям» (догляд за територією майданчика), похід у гості до природи «Ласкаво просимо» (для формування навичок поведінки в природі), уроки милування природою («Пурпурова квітка» – навчаємо дітей милуватися красою квітів клумби, розпізнавати їх за характеристикою, здійснювати фотосесію квітів), «По здоров’я до природи» (опис лікарських рослин, які знаходяться поруч з людиною), «В гостях у казки» (розповідь екологічних казок), фініш – акція «Допоможи живій природі» (екодесант установка екологічних заборонених знаків) [53].

Еколого-психологічний тренінг – це комплексна форма екологічного виховання, заснована на методології соціально-психологічного тренінгу і спрямована на корекцію екологічної свідомості.

Тиждень екології має на меті проведення низки заходів екологічного характеру. У межах тижня проводяться різні ігри, конкурси стіннівок і малюнків; вікторини, завдання для інтелектуального самовдосконалення; розгадування загадок, кросвордів; проведення хімічних дослідів і експериментів; бесіди, тестові завдання; екскурсії. Орієнтовна тематика кожного дня предметного тижня включає: острів друзів «Наша Україна»; острів дослідників «Нежива природа»; острів біологів «Жива природа землі»; острів ерудитів «Методи пізнання природи»; острів екологів «День екскурсій. Підсумки предметного тижня». Сюди ж відносимо і екологічні акції (постійні, епізодичні), які слугують формуванню у дитини активної життєвої позиції («Збережи ялинку», «Наші птахи») [38].

Усний журнал – одна з форм художньо–пропагандистської роботи з природоохоронної діяльності. Характерною особливістю журналу є добровільність учасників, їх ініціативність та самодіяльність. До засобів, які доцільно використовувати у ході усного журналу, належать різного роду художні і музичні твори, діафільми, виставки світлин тощо. Дану форму доповнює екологічний вечір, присвячений обрядам, які тісно пов’язані за змістом із природою.

До дієвих засобів екологічної освіти і виховання учнів початкових класів належать творча «терапія», імітаційне моделювання, екологічні екскурсії, «мозкова атака», дидактична екологічна казка та інші.

Зокрема, творча «терапія» – відображення довкілля за допомогою засобів мистецтва та почуттів. Доцільно використовувати творчу «терапію» після вправ на співпереживання.

Імітаційне моделювання – прогнозування та демонстрація природніх процесів шляхом відбиття створеної моделі через особистісну участь. Мета – удосконалення практичних навичок застосування знань у конкретній ситуації, зокрема, у природі. До процесу імітаційного моделювання залучаються усі учні класу, які повинні відтворити певні природні явища як–от: імітація дощу, імітація росту рослин (дерев, кущів), складання опису живих істот (за результатами екскурсії) тощо [38].

Активні методи, які застосовуються для формування екологічної культури:

«Мозкова атака» (брейн-стормінг) – метод, що передбачає колективну роботу, яка має на меті розробку ідей щодо розв’язання певної проблеми, але не їх оцінювання.

Алгоритм проведення мозкової атаки:

1. Учитель оголошує тему або називає поняття, яке буде розглядатися.

2. Учитель записує тему посередині класної дошки або учні в групах, парах чи самостійно записують тему посередині аркуша паперу.

3. Учитель говорить учням: «Пригадайте все, що ви знаєте або думаєте, що знаєте з теми. Не оцінюйте думки: правильно чи неправильно, вірно чи невірно».

4. Учні називають, що вони знають з теми. Вчитель записує всі думки учнів на дошці, не коментуючи їх (правильно, неправильно), не ставлячи ніяких запитань.

5. Учитель запитує: «Щодо якої інформації у вас може виникнути сумнів?». Напроти цієї інформації записує знак питання – «?» [53].

Серед активних методів, які допомагають формувати екологічну культуру пропонуємо застосування ментальних карт (карт розуму, інтелект карт – технологія майндмепінгу) у вигляді таблиць, блок-схем тощо.

https://3.bp.blogspot.com/-DxLGCjovgco/WF99BnZS9sI/AAAAAAAAAp4/lpXUlOqJU4gsUtWuLq4WwF6QLCPLXsELACLcB/s400/%25D0%2595%25D0%25BA%25D0%25BE%25D0%25BB%25D0%25BE%25D0%25B3%25D1%2596%25D1%258F%2B1.jpgПрекрасним онлайновим інструментом майндмепінгу є онлайновий сервіс Mindomo. В ньому є акаунти і для вчителя і для учня. Принципової різниці між типами акаунтів немає. Для студента, вчителя різниця в пропонованих шаблонах ментальних карт. Єдина відмінність, в акаунті вчителя є «шпаргалка» по організації навчального класу з можливістю спільної роботи.

Звичайно, сервіс доступний абсолютно безкоштовно і дозволяє створювати досить складні і барвисті ментальні карти. Однак, якщо в роботі Ви використовуєте велику кількість графіки, відео, хочете інтегруватися з додатковими сервісами Web 2.0, або у Вас є потреба в організації мережі, що охоплює велику кількість вчителів і учнів, розробники Mindomo пропонують додатковий функціонал на оплатній основі.

Хмара тегів (хмара слів) – це візуальне подання списку категорій. Можливості використання хмари слів у навчанні:

  •    в хмару можна записати тему уроку чи його головне завдання;
  •    «хмара» виступає в якості опорного конспекту;
  •    можна запропонувати скласти речення або розповідь, використовуючи якомога більше слів з хмари;
  •    показати «хмару», складену зі слів, узятих із незнайомого тексту, і попросити здогадатися про його зміст;
  •    перетворити нудний текст в цікаву головоломку;
  •    зробити «хмарку» підказок до біологічних диктантів, кросвордів;
  •    повторити основні поняття теми [57].

Стратегія гронування використовується для «входження» в тему, яка буде розглядатися у подальшому. Метод «ґронування» спонукає учнів думати вільно та відкрито стосовно певного предмета, образа, теми, включаючи почуття, емоції, ставлення. Отже, даний метод стимулює нелінійну форму мислення – асоціативне мислення, що важливо для формування екологічної культури молодшого школяра

Алгоритм роботи за стратегією

1. Учитель (учень) пише тему – центральне слово (словосполучення чи фразу) посередині аркуша або на дошці.

2. Учитель пропонує учням записати слова та фрази, які спадають на думку, коли вони чують це слово. Записати стільки думок, скільки дозволить час, або доти, доки вони не будуть вичерпані. Учитель просить учнів не обмірковувати, чому вам спало на думку те чи інше слово. Якщо слово прийшло у ваш мозок, значить для вас це якось пов’язано з темою

3. Коли всі думки записані, учитель пропонує учням встановити звязки між словами. [53]

 

 

 

 

Учитель на дошці слово «РОСЛИНИ». Учні по черзі виходять і продовжують схему.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кубування (автори Кован та Кован, 1980 р.)

Цей підхід передбачає використання кубика.

Застосовуючи дану стратегію слід пам’ятати, що черговість граней передбачає перехід від менш складних завдань (з точки зору мисленнєвої діяльності) до більш складних.

Суть методики кубування – допомогти учню створювати повноцінні тексти описи або тексти міркування [53].

Приклад «Кубування»

  1. Лексичне значення слова. Ведмідь – дика кошлата тварина, що живе у лісі, зимує у барлозі, любить мед.
  2. До витоків слова: Ведмідь – означає «здає мед».
  3. Спільнокореневі слова. Ведмідь, ведмежа, ведмедик, ведмежатник, ведмежий.
  4. Сполучення слів: Великий, крупний, клишоногий, вайлуватий, старий, голодний, чорний, бурий, гімалайський, білий.
  5. Побачити, зустріти, вислідити (ведмедя). Реве, ричить, смокче (лапу), спить.
  6. Синоніми: Ведмідь клишоногий, ведмежа.

Фразеологізм:

  •     Ведмідь на вухо наступив (немає музичного слуху).
  •     Ведмежа послуга.
  •     Дивитися ведмедем.

Прислів’я:– Два ведмеді в одному барлозі на живуть;

  – Для ведмедя зима – одна ніч.

Загадка: Клишоногий, вайлуватий,

  Смокчи у барлозі лапу,

  Вміє голосно ревіть,

  Називається … (ведмідь).

 

DAILY 5 (Щоденні 5) Адаптовано з «The Daily 5 (Second Edition)»Fostering Literacy Independence in the Elementary Grades, Gail Boushey and Joan Moser

ЩОДЕННО:

  1. Читання для себе
  2. Письмо для себе
  3. Читання для когось
  4. Робота зі словами
  5. Слухання

З цієї методичної системи для формування екологічної культури обираємо всі складові. Наведемо приклад читання для себе та читання для когось (ресурси: дитячі книжки, журнали, газети, тексти).

Наприклад текст, який містить цікаві факти про екологічні проблеми людства [51]:

Найбільшою проблемою залишається забруднення навколишнього середовища. Особливого занепокоєння викликає забруднення вод. У світі навіть існують «сміттєві острови», а точніше – справжні плаваючі сміттєзвалища, що розташувались посеред Саргасового моря – ділянки Північно-Атлантичного океану, обмеженої течіями. Це море настільки відоме своїм екологічним станом, що заслужило назву «сміттєва пляма». Вчені давно забили тривогу з приводу забруднення Світового океану відходами з пластику. Тому було винайдено спеціальних мікробів, які здатні поїдати пластик. Таким способом планується вирішити «пластикову проблему» людства.

Приклад роботи зі словами [54]:

ЗНАЙДІТЬ У ТЕКСТІ НАЗВИ 20 ВИДІВ ПТАХІВ

Якось учні звичайної міської школи вирушили на екскурсію. Педагог Ольга Гаврилівна при везла дітей на берег річки. Тут було дуже гарно: поряд з річкою розкинувся мішаний ліс, де пишно цвіли астрагал, калина і акація, на траві, наче сніг уранці, лежала блискуча роса, а посеред галявини здіймався красень-кедр і здоровенний товстий дуб. Перш ніж вирушити до річки, вирішили відпочити: розпалили вогнище і зварили чай. Катя сказала, що хоче піти пошукати гнізда берегових ластівок:

– Я дуже люблю ластівок, – сказала вона, – вони гніздяться в мене прямо під дахом. А на даху ми встановили для лелек колесо. Кілька років лелеки гніздувалися спокійно, а зараз їх чомусь не має. А колесо важке, і ніхто не хоче його знімати...

– Добре, ти можеш сходити до річки, – погодилася викладачка. – Берегових ластівок можна побачити нечасто. А от Олегу сказали, що в цих місцях трапляються бобри. А хто знає, чим гризе бобер ?

Кутніми зубами, – відповів Йосип.

. – Вони дуже розвинені і легко перекушують стовбури.

– Правильно, – погодилася Ольга Гаврилівна. – А може, ви знаєте, чи живуть у цих місцях вовки?

– Звичайно, ні, – сказав Володя. – Телята і корови спокійно пасуться неподалік, отже, вовків тут немає.

– Ти маєш рацію, але все одно треба бути обережними. А тепер – вперед, до озера!

Біля озера діти розділилися. Хлопці пішли ловити раків, дівчата вирішили посидіти на березі, хоча пляжу поряд і не було, а шукачка пригод Катя вирушила на пошуки ластів’ячих нірок. Викладачка сіла на траву і почала розповідати про річки, на яких вона була. І Орель, і Дніпро, і Волга– де тільки вона не побувала! Дітям було дуже цікаво слухати, але раптом почувся крик:

– Олег рака зловив!

Усі побігли до хлопця, який тримав у руках величезного рака.

– Ого, який великий рак! Руками його краще не чіпати! – закричала Ольга Гаврилівна, але було пізно. Рак схопив Олега за палець.

– Володю, ти мені даш пакет? – запитав Олег. – Я покладу цього рака туди, а коли повернемося, попрошу лікаря оглянути рану від його клешні.

Незважаючи на його обіцянку, вчителька вирішила не ризикувати, і відвела дітей до школи. Так і закінчилася їхня перша екскурсія на річку.

Екологічна казка – засіб, який дозволяє відтворювати світ дитячої уяви, фантазії. Зокрема, учитель пропонує учням пригадати події з власного життя, які пов’язані з природою. За деякий час (10 – 15 хв) учні починають розповідати «екологічні казки» (технологія сторітеллігну), які доцільно супроводжувати відтворенням почутого на папері. Сторітеллінг (англ. Storytelling, «розповідання історій») – це мистецтво захоплюючої розповіді. Його перевага у тому, що він не вимагає витрат і може бути застосований у будь якому місці та у будь який час. У кожної людини є її основна потреба – ділитися історіями, історіями про досвід або про важливі події. Сторітеллінг – це чудова форма дискурса, адже розповіді становлять великий інтерес, а також розвивають фантазію, логіку та підвищують культурну освіту. Людство займалося цим весь час: казки, міфи, легенди [57].

Алгоритм створення історії:

  1. Визначте тему і мету уроку, в залежності від цього подумайте, яка історія можлива на ньому.
  2. Придумайте ряд подій, які трапляться (сюжет), та як вони висвітлять навчальний матеріал.
  3. Визначте героя історії. Придумайте йому ім’я, зовнішність, звички, риси характеру, як він буде діяти в тих обставинах, що ви створили для нього.
  4. Напишіть перший варіант історії.
  •    Експозиція. Жив був Де?     Коли?   Скільки часу? З ким?  
  •    Зав’язка. Одного разу Що раптом трапилося? Приїхав друг, налетіла буря, впав стілець, прийшла звістка тощо.
  •    Розвиток подій. Перерахуйте всі події, які будуть описані. Подумайте, які емоції мають у цей час відчувати слухачі. Напишіть, як змінювався герой впродовж історії.

Кульмінація. Напишіть, яка подія стала «вирішальною» для героя.

Розв’язка. Напишіть, чим все завершилося. Як змінився герой, що він зрозумів.

  •    Висновок. Чому нас вчить ця історія? Мораль, теорія, визначення тощо.
  1. Придумайте інтригу, пастку. Чим несподіваним буде сюжетний поворот, тим краще.
  2. Доберіть потрібні метафори (особливо для опису стану головного героя чи процесу, який описується). Запишіть оновлений варіант історії.
  3. Прочитайте історію, зробіть остаточні правки. Якщо ви оцінюєте історію, як нецікаву, робіть ці кроки стільки разів, скільки потрібно для «кристалізації» історії [57].

Технологія «Сенкан» передбачає складання коротких неримованих віршів у п’ять рядків на запропоновану тему за такими правилами:

1–й рядок – заголовок ( 1 іменник);

2–й рядок – означення іменника ( 2 прикметники);

3–й рядок – дія іменника ( 3 дієслова);

4–й рядок – ставлення до цього предмета ( сконцентрована думка у вигляді речення з 4 слів будь–яких частин мови);

5–й рядок – висновок–узагальнення ( 1 іменник, асоціація або синонім до заголовка).

Явища.

Осінні, зимові…

Виникають, змінюються, прикрашають.

Я хочу їх вивчати.

Дива!

 

Водичко!

Загадкова, цілюща…

Тече, лікує, звеселяє.

Вона потрібна для життя.

Життя.

 

Ці та інші засоби, методи й форми, використовувані з метою отримання знань про природу та виховання ціннісного ставлення до її багатств, спрямовані на актуалізацію особистої причетності, емоційної сфери, формування смислотвірних мотивів екологічного змісту, що, своєю чергою забезпечує систематизацію світоглядних установок учнів [40].

Екологічна освіта має бути безперервною і систематичною, тривати як в класно–урочній, так і в позаурочній діяльності. Зокрема, у початковій школі екологічна освіта та формування екокультури здійснюється на інтегрованій основі. Провідна роль тут належить навчальним предметам «Ознайомлення з навколишнім світом», «Я і Україна», «Природознавство», «Читання» та ін. Зміст чинних програм дає змогу сформувати у дітей поняття і уявлення про природу й природоохоронну діяльність.

Наприклад, інтегроване навчання. Тема «Первоцвіти» [53]

 

 

 

 

 

‘ «»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Go ECO - screenshotПотужний потік нової інформації, реклами, застосування комп’ютерних технологій на телебаченні, розповсюдження ігрових приставок, електронних іграшок і комп’ютерів надають велику увагу на формування екологічної культури дитини й сприйняття навколишнього світу. Сьогодні, в умовах підвищення доступності мобільного зв’язку і смартфонів, інформаційні технології розвиваються стрімко і відкривають нові можливості, серед яких є сегмент мобільних додатків. GoECO – корисна програма для пристроїв на Android. GoECO являє собою набір калькуляторів, які дозволяють розраховувати ефективність і грошову економію від різних енергоефективних модернізацій у будинку або квартирі. Завдяки цьому додатку вчитель навчіть дітей економити енергію міняючи старі лампочки на нові енергоефективні! Показує їм чи доцільно міняти старі вікна або утеплювати стіни! Розробник програми Oлександр Крижановский.

Завдання учителя – уміло поєднувати різноманітні форми, засоби та методи екологічного виховання на уроці та позаурочний час; залучати дітей молодшого шкільного віку до позаурочної роботи (факультативи, спецкурси, гуртки, клуби); організовувати виховну роботу з метою формування екологічно культурної особистості, а також проводити просвітницьку роботу з батьками учнів.


РОЗДІЛ 5. ТЕХНОЛОГІЯ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ПЕДАГОГА

Формувати педагога–вихователя, суб’єкта професійної діяльності, здатного творчо розв’язувати проблеми педагогічного процесу, який би розумів, умів і бажав виховувати особистість дитини. А для цього він сам має стати вихованою особистістю – Людиною Культури.

                                        Г.Ф.Пономарьова

Технологію формування екологічної культури майбутніх педагогів засобами формальної екологічної освіти розробила Антоніна Михайлівна Льовочкіна, доктор психологічних наук, професор кафедри соціальної роботи КНУ імені Тараса Шевченка, факультету психології.

http://energefficiency.in.ua/images/img_zel_sozn/1IMG_6955.JPGОсновна ідея технології: «Визначення поняття екологічної культури та його рівнів базується на принципі єдності свідомості і діяльності, який наголошує: свідомість людини формується та проявляється у діяльності. Отже, екологічна свідомість формується та проявляється у діяльності людини, яка спрямована на навколишнє середовище. Ця діяльність може бути як конструктивною, так і деструктивною, і відповідно до цього формується екологічна свідомість» [15].

Як видно з таблиці 3, Антоніна Михайлівна пропонує поєднали різні форми екологічної свідомості та діяльності та (на їх перетині) професорка отримує 12 рівнів екологічної культури.

Таблиця 3

Екологічної культура у формах екологічної діяльності та екологічної свідомості [14; 15]

Екологічна свідомість

Форми діяльності та свідомості

Еколого–орієнтована діяльність

Збереження довкілля

Розвиток довкілля

Створення елементів довкілля

Відображення мікрорівня (особистісного) середовища

Налаштування на позитив, створення ситуації успіху; догляд за власною кімнатою, робочим містом, власним садом, квітами

Створення умов для сприятливого росту зелених насаджень на власному подвір’ї, в квартири

Налаштування на співробітництво; закладення саду, посадка городу, заселення акваріуму, догляд за тваринами

Відображення мезорівня (локального) середовища

Догляд за територією філії, міста; участь в екологічних десантах, акціях «Збережи ялинку», «Першоцвіти», проти незаконної забудівлі

Розвиток екологічної культури громад; встановлення урн для сміття, баків для сортування твердих побутових відходів

Відтворення екосистеми озер та річок; створення спеціально облаштованих місць для відпочинку

Відображення макрорівня (регіонального) середовища

Створення законодавчої бази; прибирання берегів річки Сіверського Дінця; охорона лісу, встановлення енергозберігальних приладів

Розвиток еколо–економічної культури; створення заповідників, проектів розвитку довкілля, рекреаційних зон

Прибирання звалищ та озеленення території; насадження парків, квітників

Відображення мегарівня (глобального) середовища

Розробка енергозберігальних технологій та ІТ–технологій; зменшення викидів, скидів.

Запровадження безперервної екологічної освіти; розробка екологічних технологій переробки відходів

Винайдення штучних джерел енергії; відновлення озонового шару; вирощування лісів

 

Ми використовуємо у роботі зі студентами таблицю 3 наступним чином:

1. Після закінчення опанування дисципліни «Екологія» пропонується заповнити таблицю самостійно, вказавши, що необхідно робити для довкілля на кожному рівні (як правило, студенти заповнюють не менше 6-7 рівнів, заповнюють особистісний та локальний рівень, частково регіональний);

2. Коли перший варіант таблиці заповнено та здано, студентам пропонується у такій самій таблиці написати, що вони вже зробили або роблять у даний час для довкілля. І тут, як показують наші дослідження, рівень екологічної культури студентів, у середньому, не перевищує 4 рівня (заповнюють особистісний рівень).

Зазначаємо, що такий метод ефективний для формування розуміння важливості особистого внеску у охорону та розвиток довкілля та мотивацію еколого-орієнтованої поведінки. Пропонуємо створити плакат (Додаток А).

Також, разом із студентами ми заповнюємо таблицю 4, де відображено рівні шкідливої поведінки стосовно довкілля. Аналізуючи обидві таблиці, ми приходимо до висновку: як окрема людина, так і суспільство у цілому, можуть створити лише окремі елементи деякої частини довкілля, а зруйнувати довкілля можуть повністю і остаточно

Таблиця 4

Екологічна поведінка у формах екологічної діяльності та екологічної свідомості (екодевіантний варіант) [14; 15]

Екологічна свідомість

Форми діяльності та свідомості

Еколого–орієнтована діяльність

Занедбання довкілля

Виснаження довкілля

Руйнування довкілля

Відображення мікрорівня (особистісного) середовища

Накопичення великої кількості речей; створення безладу на власній території

Куріння у приміщеннях, використання у побуті великої кількості хімічних засобів

Використання бензину з низьким октановим числом, розведення багаття, спалювання опалого листя

Відображення мезорівня (локального) середовища

Засмічення територій громадського користування

Виснаження ґрунтів (без сівозмін)

Вирубка дерев, браконьєрство на локальному рівні; засолення ґрунтів, створення стихійних звалищ

Відображення макрорівня (регіонального) середовища

Відсутність екологічної політики на рівні держави

Надмірне споживання невідновних енергоресурсів

Викиди у повітря парникових газів (смог)

Відображення мегарівня (глобального) середовища

Засмічення космічного простору

Наслідки катастроф планетарного масштабу

Глобальне потепління – зміна кліматичних умов

 

Отже, виходячи із вищезазначеного робимо висновок, що екологічна культура це – система індивідуальних морально-етичних норм, поглядів, знань, установок, цінностей і цілей, що стосуються взаємовідносин у системі «людина-довкілля» і реалізується через екосвідомість, що відображає мікрорівень, мезорівень, макрорівень та мегарівень середовища, а також – через екодіяльність, що проявляється в охороні, розвитку довкілля та у створенні його елементів [14].

Пропонується модель формування екологічної культури студентської молоді, яка містить наступні кроки формування: екологічна грамотність, екологічна освіченість, екологічна компетентність, що є базою формування екокультури молоді [15] (Рис. 7).

 

 

 

Рис. 7 Кроки формування екологічної культури майбутні педагогів [15]

Для ефективного формування екологічної грамотності, яку складають: знання у сфері екологічних дисциплін; усвідомлення того, що екологічні проблеми стосуються кожного і вирішувати їх може і повинен кожен індивід, а також еколого–орієнтовані установки, потрібно створити такі умови, щоб студенти реально відчули свою причетність до розв’язання проблем довкілля. На другому етапі – формуванні екологічної освіченості, поставимо завдання: систематизувати та класифікувати екологічні знання, потрібні для ефективної діяльності у довкіллі, навчити студентів, як застосовувати ці знання в екологічній діяльності, так і транслювати їх у суспільство. Екологічну компетентність ми визначаємо як здатність до розв’язання екологічних задач, особистісне ставлення до життєвого середовища та готовність відповідати за наслідки своєї екологічної діяльності у цьому середовищі. І, нарешті, на завершальному – четвертому, етапі, який вбирає у себе, «знімає» всі попередні етапи, має відбуватися формування екологічної культури студентської молоді. Умовою формування екологічної культури студентської молоді має стати створення такого навчального простору, у якому б можна було б утілювати екологічні проекти і задуми, для яких потрібно визначати цілі та напрацьовувати норми взаємодії з довкіллям [15].

Найважливішою педагогічною умовою формування екологічної культури є організація діяльності молоді серед природи, що стає можливим при створенні та функціонуванні навчальних екологічних стежок, які є виконують функції кабінету в природі.

Екологічні стежки – є одним з найбільш ефективних засобів повноцінного спілкування з природою, оскільки мають оздоровче, рекреаційне, просвітнє та навчально–виховне значення. Крім того, екологічні стежки можуть дати значно більше, а саме: спілкування з природою стимулює спостережливість, зацікавленість, формування активної життєвої позиції в природоохоронній роботі. Наявність навчальних екологічних стежок забезпечує умови для виконання системи завдань, які організують та направляють діяльність студентів в природному оточенні.

Під час занять на навчальній екологічній стежці поглиблюються та конкретизуються теоретичні знання студентів про морфологічні, біологічні та екологічні характеристики рослин і тварин, здійснюється осмислення існуючих взаємозв’язків між організмами, розуміння сутності ставлення суспільства та особистості до природи, студенти вчаться брати участь у дослідженні, охороні та збагаченні природи. Всі види діяльності на стежці прищеплюють любов до природи, рідного краю, виховують культуру індивідуальної поведінки в природі, формують практичні вміння і навички природоохоронної діяльності, тобто формують екологічну культуру відвідувачів.Наводимо приклад екологічної стежки:

Екологічна стежка «Краса довкілля»

З метою підготовки майбутніх учителів до формування екологічної культури школярів та підвищення рівня їх екологічної грамотності, у Балаклійській філії Комунального закладу «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» була створена на території навчальна екологічна стежка «Краса довкілля». Її головним призначенням є удосконалення професійної підготовки студентів до формування екологічної культури та екологічної свідомості студентів.

Навчально-екологічна стежка – спеціально обладнана з освітньою метою природна територія, на якій створюються умови для реалізації системи завдань, що організують і спрямовують діяльність студентів у природному оточенні. Завдання виконуються під час екскурсій, поза аудиторної роботи роботи, а також практики з основ природознавства та краєзнавства.

Головним стрижнем у формуваннів студентів відповідального ставлення до природи є їх дослідницька та практична діяльність з вивчення природи рідного краю, способів природокористування в даному регіоні, догляду за природним середовищем. На сьогодні з’явилося багато нових, досить ефективних форм організації практичної діяльності студентів з охорони та перетворення довкілля. Визначною формою роботи екологічного спрямування є навчальні практики. Для проведення такої роботи доцільно використовувати як матеріальну базу навчальну екологічну стежку.

На станціях екологічної стежки доцільно вивчати флору і фауну свого регіону, морфологію й екологію окремих видів, засвоювати методику визначення рослин і тварин, місцеві екологічні традиції. Ці станції екологічної стежки більш пристосовані для використання такої супровідної форми навчання природознпвства як екскурсії у природу. 
Паспорт навчально-виховної екологічної стежки

Назва стежки Краса давкілля

Навчальний заклад – Балаклійська філія комунального закладу «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради

Район

1. Протяжність  маршруту  1,2 км.

2. Кількість зупинок – 5

3. Назва і короткий опис зупинок:

Зупинка 1. Цікавий і чарівний світ квітів

Зупинка 2. Чудодійні рослини

Зупинка 3. Дерева і кущі рідного краю

Зупинка 4. Річка Балаклійка

Зупинка 5. Обстеження річки Балаклійки

4. Рік створення стежки – 11 травня 2012 р. на базі Балаклійської  філії комунального закладу «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради

5. Використання стежки в освітньому процесі – проведення екологічних досліджень та спостереження антропогенного впливу на різні групи біоценозу, проведення трудових десантів з прибирання смуг річки Балаклійки.

6. Види природоохоронної роботи, які здійснюються на стежці: проведення навчальної і пропагандистської природоохоронної роботи, виховання екологічно грамотної поведінки людей в навколишньому середовищі.

7. Наявність путівника: додається

8. До паспорта додати: карту-схему та біологічно-географічний опис зупинок маршруту.


Розташування екологічної стежки «Краса довкілля»

Балаклійської філії комунального закладу «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради

 

C:\Documents and Settings\Лара\Рабочий стол\Безымянный1.bmp

Екологічна стежка «Краса довкілля» Балаклійської філії Комунального закладу «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради.

Адреса: м. В.Й.Казмірука 6, м. Балаклія, Харківська обл., 64200

Карта-схема екологічної стежки «Краса довкілля»

Зупинка 1. Цікавий і чарівний світ квітів

C:\Documents and Settings\Лара\Рабочий стол\зупинка1\P8020483 1.JPG

 

Зупинка 2. Ландшафтний дізайн        Зупинка 3. Дерева і кущі рідного краю

C:\Documents and Settings\Лара\Local Settings\Temporary Internet Files\Content.Word\1.06.2012г. 042.jpg Бузок

 

 Зупинка 4. Річка Балаклійка

 

Зупинка 5. Обстеження річки Балаклійки


ПУТІВНИК

«Екологічна небезпека, якщо вона стає

реальною, – сильніша за війну, бо вбиває

поступово, з прицілом на багато поколінь».

А. Мелуа, А. Яшин

 

«Волає захисту природа, – ми не можемо бути байдужими».

О.Гончар

 

Завдання екологічної стежки – проведення навчальної і пропагандистської природоохоронної роботи, виховання екологічно грамотної поведінки людей в навколишньому середовищі.

Мета екологічної стежки – виховувати у студентів дбайливе гуманне  і духовне ставлення до природи; формувати процес накопичення естетичних вражень, отриманих від спілкування з природою, вчити берегти і примножувати її багатства .

 Основні форми роботи на екологічній стежці:

  • проведення екологічних досліджень та спостереження антропогенного впливу на різні групи біогеоценозу;
  •  проведення трудових десантів з прибирання смуг річки Балаклійці;
  • інструкція рідкісних рослин. 

Зупинки екологічної стежки

 Зупинка 1. Цікавий і чарівний світ квітів

Зупинка 2. Дерева і кущі рідного краю

Зупинка 3. Ландшафтний дізайн

Зупинка 4. Річка Балаклійка

Зупинка 5. Обстеження річки Балаклійки


ЗУПИНКА № 1 Цікавий і чарівний світ квітів

C:\Documents and Settings\Лара\Рабочий стол\зупинка1\P8020483 1.JPGМи знаходимось на зупинці екологічної стежки, яка називається «Краса довкілля». Раніше це був просто квітник, який ми вирішили перетворити на ділянку квітково-декоративних культур.

 Ми захотіли посадити на цьому клаптику землі якнайбільше квітково-декоративних рослин, серед яких були б:

  • Ранньоквітучі, середньо квітучі і пізньоцвіти
  • Одно-, дво-, багаторічники
  • Культурні і дикоростучі сорти
  • Лікарські рослини
  • Рослини – представники папоротеподібних, голонасінних, покритонасінних
  • Рослини – представники різноманітних родин покритонасінних, які б демонстрували різноманітні пристосування до запилення та поширення насіння.

Ранньоквітучі представлені підсніжниками, тюльпанами, фіалками, анемоною дібровною, яку ми привезли з лісу і ранньою весною вона милує око своїми білими квітами. Впродовж літа змінюються барви на нашій ділянці: по черзі розквітають квіти  ірисів, дзвоників, гвоздики, піону, ехінацеї і лілії, маку, родіоли рожевої тощо. Пізньоцвіти представлені тут айстрою осінньою, хризантемами, чорнобривцями.

ЭхинацеяСеред дикорослих цікавими є анемона дібровна, горицвіт весняний, фіалки, незабудки – ніби і знайомі нам з дитинства, але якими барвами вони виграють. Переважна більшість декоративних рослин на ділянці – культурні, тобто в дикій флорі вони не ростуть і потребують догляду людини. Це різновиди ірисів, гвоздик, нарцисів, хризантем тощо.

За останні десятиріччя годі було б знайти рослину, якій було б приділено стільки уваги, як ехінацеї пурпуровій. Наукові дослідження цілющих властивостей цієї багаторічної рослини з родини айстрових ведуться в багатьох лабораторіях світу. І хоча панацеї від усіх хвороб в принципі не існує, ехінацея увійшла до арсеналу найцінніших ліків з широким спектром дії. Має яскраво виражену протимікробну, противірусну, протипроменеву, імунорегуляторну дію. Нині відомо біля 250 препаратів з ехінацеї пурпурової.

Канна – багаторічний квітка, рослина невибаглива у вирощуванні і не вимоглива до умов зростання. І при цьому володіє величезним різноманіттям забарвлень віночка квітки. Висота рослини до 1,5 метра і тому може прикрити на ділянці, дачі паркани, будівлі. Цікаво, що на своїй батьківщині, у Південній Америці, канни споживали замість картоплі, тому що корінь певного виду рослини їстівної канни містить до 30% крохмалю. Канна дуже універсальна у вирощуванні, може рости і в приміщенні, вимагаючи мінімального догляду і середньої температури. При створенні певних умов вона може цвісти майже цілий рік. Якщо рослину квітки канни пересадити (у жовтні) обережно в ємність і занести до настання холодів в приміщення, то на сонячному місці вона продовжить цвісти майже до весни взимку. Хоча канна росте в півтіні, але краще вибрати для посадки сонячне місце. Для її розмноження використовують кореневища. Їх саджають відразу в землю або пророщують з кінця зими. Квітка канни у догляді проста ще тим, що не пошкоджується хворобами та шкідниками. Тобто при мінімумі затрат часу ви здобудете гарну прикрасу для свого саду-городу, ділянки, дачі. Витримують загазованість, тому відмінно ростуть за двором, біля дороги. Декоративна багаторічна квітка канна незамінна прикраса квітника. В колекційній ділянці квітково-декоративних культур представлено багато видів представників флори папоротеподібних, голонасінних, покритонасінних. Це дає можливість показати відмінність у морфо-фізіологічних особливостях представників різних класів, відмінності у способах розмноження. Покритонасінні представлені у нас родинами: Жовтцеві, Півонієві, Айстрові, Бобові, Лілійні, Фіалкові, Амарилісові тощо. Представники кожної родини квіткових демонструють різні способи пристосування до запилення комахами чи самозапилення. Доглядаючи за квітами, можна вивчити різні способи вегетативного розмноження, Вербенаутворення насіння та пристосування до їх поширення.

Вербена

Опис. Досить поширений однорічник, що витримує невеликі, до – 2-3 (°C) пониження температури і що зберігає при цьому свою декоративність. Рослина  світлолюбна, віддає перевагу родючим рихлим і добре зволоженим грунтам. Існує декілька видів вербени. Найбільш поширеною є вербена гібридна з численними садовими формами і сортами. Це рослина заввишки 20-50 см, з трубчастими дрібними квітками, зібраними в суцвіття до 7 см в діаметрі. Забарвлення варіюється від білої до сині і червоної. Квітнє в червні-вересні. Окрім цього виду існують так само вербена жорстка, вербена буэнос-айресська, канадська.

Застосування. Вербена використовується для оформлення килимових клумб і квітників, в рабатках і бордюрах.

Розмноження. Розмноження проводять насінням.

Догляд полягає в регулярній прополці, поливі і 2-3 кратному внесенні добрива (протягом сезону)

Чорнобривці, тагетес

Бархатцы, тагетесОпис. Дуже невибагливий і декоративний однорічник, користується великою популярністю. Світлолюбна рослина, але виносить і півтінь. Рослина посухостійка, проте, в періоди з жаркою сухою погодою необхідно забезпечити полив, особливо якщо рослини знаходяться в періоді зростання (травень–червень). Найбільш поширено три основні види бархатців. Чорнобривці прямостоячі (Tagetes erecta) заввишки 30–100 см і квітками більше 10 см в діаметрі. Чорнобривці відхилені (T. patula) заввишки до 35 см розмір квіток до 9 см. Чорнобривці тонколистяні (T. tenuifolia) висота до 40 см квітки невеликі, близько 2 см в діаметрі. Суцвіття у усіх трьох видів мають характерний аромат, забарвлення варіюється від жовтої до помаранчевий – червоною (у бархатців прямостоячих існують сорти з кремовим забарвленням квітки). Цвітіння: липень-вересень, до перших заморозків.

Застосування. Високі сорти застосовуються для клумб, квітників, групових посадок, низькорослі для килимових клумб, бордюрів і квітників.

Розмноження. Розмноження, бархатців проводять насінням, висаджуючи їх на розсаду у кінці березня – початку квітня. Висадку розсади в грунт проводять в другій половині травня. Зручно висаджувати її на місце відцвілих тюльпанів, після викопування цибулин цих кольорів.

Догляд  полягає в прополці, розпушуванні грунту, своєчасному поливі і двократному внесенні добрива.

Берізка

Опис. Однорічна рослина із сланким стеблом, заввишки 15-20 см, за наявності опори – в’юнка рослина. Берізка світлолюбна і посухостійка рослина, добре росте на легких небагатих грунтах, що містять вапно (Ph>7). Цілком може рости і в півтіні. Виносить досить сильні заморозки. Листя просте із зубцями, яскраво-зелене. Квітки в діаметрі до 5 Вьюноксм, воронкоподібні схожі на граммофончики. Забарвлення різне, у тому числі і строката. При недостатній освітленості і в похмуру погоду квітки не розкриваються. Час цвітіння липень-вересень, але якщо сильних заморозків немає, то можливе цвітіння до жовтня.

Застосування. Берізку використовують для прикраси альпінаріїв, підпірних стінок, балконів, підвісних кашпо і килимових клумб, а у разі наявності опори для декорування огорож, стін і терас.

Розмноження. Розмножують насінням, прямим посівом у відкритий грунт в травні. Для раннього цвітіння можлива висадка на розсаду в квітні.

Догляд досить простий – потрібне періодичне розпушування грунту і 2-3 підгодівля за літо повним мінеральним добривом. Полив потрібний в сильну посуху в основному молодим рослинам.

Настурція

НастурцияОпис. Багаторічна рослина. Світлолюбна, але може рости і при невеликому затінюванні, грунти помірно родючі. Рослина вологолюбна. Стебла у настурції стеляться  завдовжки до 3 метрів. Листя велике, форми нерівного круга і шириною до 8 см, ясно–зелені.Квітки найрізноманітнішого забарвлення – червоні, помаранчеві, жовті, рожеві до 5 см в діаметрі. Різноманітність відтінків вносять плями і штрихи різноманітного забарвлення. Зацвітає через приблизно 2 місяці після посіву насіння і цвіте з червня до перших заморозків.

Застосування. Використовується настурція для вертикального озеленення, декорування стінок, для оформлення квітників, контейнерів, підвісних кашпо.

Розмноження. Розмножується насінням – прямим посівом на початку травня під легким укриттям, з подальшим проріджуванням.

Догляд полягає в регулярному поливі і прополці, особливо в перший місяць після посадки насіння.

Кохія

КохияОпис. Декоративна рослина, яка останнім часом набуває все більшої популярності. Світлолюбно, хоча виносить і півтінь. Грунти краще родючі, добре дреновані, але на бідних, кохія, при відповідному добриві, так само росте досить добре. Висота рослини до 1 метра, добре переносить стрижку. Листя дрібне, ланцетовидне ясно-зеленого забарвлення, іноді кохию називають літнім кипарисом. Квітки дуже дрібні, малодекоративні.

Застосування. Використовується, як в поодиноких так і групових посадках, в бордюрах і кам’янистих садах. Особливо кохия декоративна в стрижених бордюрах і низьких загорожах.

Розмноження. Розмножують насінням, прямим посівом у відкритий грунт в травні, з наступним проріджуванням, або на розсаду в квітні, з пікіровкою і посадкою у відкрити грунт після закінчення заморозків.

Догляд полягає в поливі в посушливий період, розпушуванні грунту .

Петунія Опис. Одна з найпопулярніших декоративних рослин. Існує величезна кількість сортів петунії з неймовірною різноманітністю забарвлень, форм і розмірів квітки. Петунія світлолюбна, але може рости і в півтіні, для неї підходить практично будь-хто, добре дреновані садові грунти. Непогано переносить несильні заморозки. Рослина має великі прямостоячі або гіллясті стебла заввишки 20-75 см, покриті залізистими волосками. Листя петунії цельнокрайні, округло–овальні, квітки, залежно від сорту мають діаметр від 4 до 13 см. Час цвітіння з червня до заморозків. Забарвлення квітки виключно різноманітне.

ПетунияЗастосування. Петунії знаходять застосування практично в будь-якій області робіт по озелененню. Зокрема, при благоустрої за допомогою таких елементів як: рабатки, клумби, миксбордери, так само застосовується при оформлення балконів, терас, підвісних кошиків і кашпо.

Розмноження. Розмножують головним чином насінним способом – посівом насіння на розсаду, починаючи з кінця лютого. Посів проводять під скло, рівномірно розподіляючи насіння по поверхні грунту, і не присипаючи їх, з наступною пікіровкою. Деякі види петунії розмножують живцюванням.

Догляд полягає в поливі в посушливі періоди. Перший час після посадки грунт має бути постійно вологим. Підгодівля повним мінеральним добривом проводиться протягом усього вегетаційного періоду з періодичністю один раз в 7-10 днів.

Айстра багаторічна

Астра многолетняяОпис. Трав’янистий кореневищний багаторічник або напівчагарник. Світлолюбне, досить засухоустойчива рослина, віддає перевагу родючим рихлим суглинним грунтам. Листя чергове, суцільнокрайнє, може бути зубчастим. Квітки дрібні, зібрані в суцвіття кошик, забарвлення в основному рожеве, блакитне, червоне, фіолетове і біле, а так само поєднання перерахованих відтінків. Розмір суцвіть 2-8 см По термінах цвітіння айстри діляться на ранні (червень), літні (липень-серпень) і пізні (кінець серпня-жовтень).

Застосування. Використовують для оформлення квітників, миксбордеров, рокарієв, в солитерних і групових посадках. Низькорослі види, наприклад айстра альпійська  (до 30 см) добре підходять для створення бордюрів уздовж доріжок.

Розмноження. Розмноження проводять насінням, яке сіють відразу після збору, зеленими живцями навесні або літом, але найпростіший спосіб – поділом куща у віці 5-6 років.

Догляд полягає в періодичному розпушуванні і прополці грунту. Полив потрібний тільки в періоди сильної посухи. Протягом вегетації бажано провести 2-3 підгодівлю повним мінеральним добривом.

БухарникБухарник  

 Опис. Найбільшого поширення набув бухарник м’який. Трав’янистий багаторічник сімейства злаків. Листя напіввічнозелене, у популярного сорту Albovariegata з біло–рожевою облямівкою. Висота рослини близько 30 см. Суцвіття колоски декоративного значення не мають Грунт має бути родючим з кислою реакцією. Рослина вологолюбна. Добре росте і в півтіні, і на відкритих місцях.

Застосування. У разі здійснення контролю за розростанням – відмінна рослина для низького бордюру. Сорт Albovariegata прекрасна рослина, крім того чудово підходить для закріплення схилів, надаючи їм завдяки своєму забарвленню  привабливий вид.

ГайлардияРозмноження. Діленням куртин і насінням.Догляд . Регулярний полив.

 

Гайлардія

Опис. Багаторічні трав’янисті рослини заввишки 70-80 см. Листя зібране в прикореневі розетки, ланцетові, опушені. Суцвіття жовто-помаранчевий кошик з великим сортовим різноманітним поєднанням жовтих, червоних, коричневих і помаранчевих кольорів. Розмір суцвіть до 12 см в діаметрі. Цвіте з липня по вересень. Грунти будь-які рихлі і легкі, без зайвого зволоження. Рослини посухостійкі. Віддають перевагу відкритим сонячним місцям.

Застосування. Групові посадки на газонах, в миксбордерах і на клумбах.  

Розмноження. Насінням і поділом куща. Легко розмножується самосівом.

Догляд. Розпушування грунту, видалення бур’янів, полив тільки в сильну посуху, видалення відцвілих суцвіть,  2-х, – 3-х кратне внесення комплексних добрив.

ГвоздикаГвоздика

Опис. У озелененні використовують, як правило, багаторічні види – гвоздику трав’янку, р. Алвуда, р. альпійську, р. Борбаша, р. пір’ясту, р. Сірувато-блакитну та ін. усі ці види невисокі трав’янисті рослини заввишки до 30 см. Утворюють щільну подушкоподібну дернину. Стебла стеляться, листя вузьке, лінійне, гладке забарвлення від сіро-сизої до інтенсивно-зеленої. Квітки витончені, характерні для гвоздики, запашні, найрізноманітнішого забарвлення залежно від виду і сорту. Цвіте з травня по серпень. До грунтів невимоглива, але краще ростуть на родючих нейтральних суглинках. Рослини посухостійкі – перезволоження неприпустимо. Добре ростуть на сонячних місцях.

Застосування. Альпінарії, кам’янисті гірки, підпірні стінки, низькі бордюри. Крім того, можливе використання гвоздик як газонна рослина.

Розмноження. Діленням кущів, насінням і зеленими живцями.

Догляд. Прополка, полив в сильну посуху, внесення комплексних мінеральних добрив 1-2 рази за сезон, легке укриття рослин на зиму щоб уникнути вимерзання в безсніжні морозні зими.

ИрисІрис

Опис. Багаторічник з товстими наземними кореневищами, прикореневими, як правило, дворядним листям. Найбільш поширені види – ірис гібридний, ірис сибірський, ірис гладкий, ірис карликовий.Світлолюбна рослина, помірно вологолюбна, віддає перевагу слабокислим або нейтральним родючим, рихлим, добре дренованим грунтам, оскільки не переносить застою води. Висота деяких сортів більше 70 см. Квітки оригінальної форми, поодинокі або в суцвіттях, великі найрізноманітнішого забарвлення. Найчастіше зустрічається синя, фіолетова, жовта, коричнева, іноді червона, або поєднання перерахованих кольорів. Цвіте в травні-червні, іноді пізніше.

Застосування. Застосовують в бордюрах, в групових посадках, в усіх видах квітників і біля водоймищ.  

Розмноження. Розмножують свіжозібраним насінням або діленням кореневищ.

КалужницаДогляд полягає в постійному видаленні бур’янів, розпушуванні грунту і поливі в посушливі періоди. Потрібне 2-3 кратне внесення повного мінерального добрива протягом періоду вегетації. На зиму бажане укриття ялиновим гіллям або сухим листям. Кожні 4-5 років необхідно пересаджувати з діленням кореневищ, інакше цвітіння припиниться, а формуватися будуть тільки вегетативні втечі.

 

 

Калюжниця

Опис. Багаторічна трав’яниста кореневищна рослина. Висота, як правило, не перевищує 30 см. Основним видом є калюжниця болотяна і її нечисленні сорти. Прикореневе листя до 12 см в діаметрі, серцеподібні, насиченого темно–зеленого кольору, блискучі. Стеблове листя набагато дрібніше. Квітки великі, золотисто-жовті, до 5 см в діаметрі. Існують сорти з білими, а так само махровими жовтими квітками. Цвіте у кінці квітня – початку травня в течії 2-3 тижнів. Віддає перевагу багатим, гумусним, добре зволоженим грунтам, при щедрому поливі можливе її вирощування в сухих місцях. Місця для вирощування – відкриті, сонячні або півтінь. Рослина украй вологолюбна, прекрасно росте по берегах водоймищ і боліт.

Застосування. Відмінна рослина для оформлення сильно зволожених місць і прибережної лінії водоймищу.

Розмноження. Основний спосіб – ділення куща весною або живцювання.  

Догляд. Регулярний полив, щомісячна підгодівля рідким комплексним мінеральним добривом в течії усієї вегетації – з квітня по серпень.

Копитняк європейський

Копытень европейскийОпис. Багаторічна трав’яниста рослина з повзучим кореневищем. Усі частини рослини сильно опушені. Найбільш відомий копитник європейський. Висота рослини не перевищує 30 см. Стебла укоріняються, стеляться, розгалужені. Листя чергове, ниркоподібне або серцеподібне. Шкірясті, темно–зеленого забарвлення, в помірно морозні зими листя не відмирає. Квітки поодинокі, дрібні і непоказні. Цвіте в квітні – травні.  До грунтів невимогливий, але краще росте на рихлих вапнованих і добре зволожених. Оскільки це класична рослина нижнього ярусу лісів – є дуже тіньовитривалим видом.

Застосування. Відмінна почвопокровное рослина для тіньових місць ділянки, але відрізняється повільним зростанням, тому вимагає від садівника або терпіння або щільнішої посадки. Непогано виглядає на передньому плані тіньових композицій.

Розмноження. Насінням осінньою або весняною посадкою, вкоріненими частинами стебел або діленням куща.

Догляд. Регулярні поливи, особливо в суху погоду. Внесення комплексних добрив двічі до року.

ЛилейникЛилейник

Опис. Дуже невибаглива багаторічна кореневищна трав’яниста рослина, з мичкуватим м’ясистим корінням. Світлолюбний, але виносить невелике затінювання. Рослина вологолюбна, але при цьому витримує тривалу посуху. При правильному підборі сортів можна добитися безперервного цвітіння лилейника протягом усього літа. Може рости на одному місці не менше 20 років. Висота деяких сортів досягає 120 см. Листя ясно-зелене, прикореневе вузьке. Дорослі рослиною є щільні, дуже декоративні кущі. Відомі більше 10 тисяч сортів лилейника гібридного і декілька природних видів. Квітки за формою схожі на квітки лілій, дуже ароматні. Кожна квітка цвіте один день, але кожен ранок на зміну приходять нові квіти. Забарвлення природних видів, це, як правило, різні відтінки жовтого кольору, у л. гібридного може бути помаранчева, жовта, рожева червона або червоно-жовта. Цвіте залежно від сорту в травні-вересні, як правило, не менше двох тижнів.

Застосування. Використання – солитерні і групові посадки, квітники, рабатки, оформлення берегів водойми.

Розмноження. Розмножують тільки діленням кореневища, особливо сортові екземпляри.

Догляд .Систематичне розпушування грунту, полив і підгодівлля. Дорослі рослини утворюють настільки щільні кущі, що пригнічують поблизу себе усі бур’яни.

Мак

Опис. Багаторічні і однорічні трав’янисті рослини. З багаторічних видів найпоширенішим є мак східний з великою різноманітністю сортів. Стебла прямі, жорсткі, покриті волосками. Висота до 100 см. Прикореневе листя велике, пір’ясто-розділені,, до 20–30 см в довжину покриті волосками. Стеблове листя дрібне. Квітки великі, до 12-15 см в діаметрі, Макяскраво–червоні або рожеві з чорною основою пелюсток. Головне декоративне достоїнство цього виду маку – величезна кількість сортів з практично будь-яким забарвленням квітки. Цвітіння триває протягом двох тижнів, починаючи з кінця травня. Грунт має бути рихлим, родючим, вапнованим і добре дренованим. Рослина світлолюбна і посухостійко.

Застосування. Ефектні в квітниках, в групах на газонах, в миксбордерах, невисокі види, наприклад мак альпійський можна вирощувати  на альпійських гірках і в рокариях.  

Розмноження. Насінням весняним посівом в грунт, а так само кореневими і зеленими живцями.

Догляд. Регулярна прополка і розпушування грунту, внесення мінеральних добрив до і після цвітіння, видалення відцвілих квіток.

ПионПіон

Опис. Трав’янистий багаторічник з м’ясистими корнеклубнями або кореневищем. Висота до 100 см. Світлолюбна рослина, що витримує і легку півтінь. Віддає перевагу багатим поживними речовинами суглинні нейтральні або слаболужні грунти з високим вмістом гумусу. Рослина вологолюбна, але не виносить близьких грунтових вод і заболочених грунтів. Листя темно-зелене, велике, складне, розітнуте. Надземна частина щорічно відмирає. Квітки великі, до 20 см в діаметрі, прості, махрові і напівмахрові. Забарвлення різне від білої до червоної, часто поєднана в одній квітці. Цвіте залежно від виду і сорту в травні-липні. Застосування. Використовують в солитерних і групових посадках на газонах, в квітниках і миксбордерах.

ПолыньРозмноження. Розмножують поділом кореневища, стебловими або кореневими живцями з травня по червень.  

Догляд полягає в регулярній прополці, розпушуванні грунту, поливі і внесенні добрив.

Полин

Опис. Трав’янисті, кореневищні рослини. Багаторічні види найбільш популярні. Частіше за інших використовують полин Стеллера, Пурша і полин деревовидний. Залежно від виду, висота рослин коливається від 20-40 см у полину Стеллера, до 70 см у полину Пурша і до 1 метра у полину гіркого. Листя чергове, глибоко розітнуте або лінійно-ланцетове, сріблисто–сіре або зелене. Дрібні, непомітні квітки зібрані у волотисті, гроновидні або кульові суцвіття. Забарвлення квіток жовте, біле або рожеве. Цвіте в течії літніх місяців. Росте краще на бідних, дренованих грунтах нейтральної реакції. Краще місце посадки – відкрите, сонячне. Виключно посухостійкі рослини.

Застосування. Високі види як групові посадки по краях газону, в миксбордерах. Оскільки рослини відмінно витримують стрижку – вони чудово підходять для бордюрів. Низькорослі види – незамінні в тематичних кам’янистих садах і альпінаріях.

Розмноження. Насінням в парниках в квітні, поділом кореневищ у кінці літа.

Догляд. Практично не потребує догляду, полив тільки в дуже сильну посуху.

Рудбекія

Опис. Багаторічник з міцним волосистим стеблом. Дуже популярна рослина завдяки своїй непримхливості, а так само щедрому і тривалому цвітінню. Світлолюбна рослина, росте і Рудбекияв півтіні. До грунтів не вимоглива, чуйна на полив, але витримує тривалу посуху. Висота до 100 см. Рослина з прикореневою розеткою яйцевидного листя і прямим, гіллястим стеблом, повністю опушено жорсткими волосками. Суцвіття – велика, частенько більше 15 см в діаметрі, кошик, жовтого, коричневого, помаранчевого кольору або їх поєднань, з опуклою зазвичай чорною або коричневою серединою. Цвіте довго з липня і практично до першого снігу, особливо в теплу осінь.

Застосування. Використовують для оформлення миксбордюрів, квітників, в групових посадках, для декорування огорож і господарських будівель.  

Розмноження. Розмножують поділом куща .

Догляд полягає в прополці, розпушуванні грунту і поливі в посушливу погоду, внесенні комплексного мінерального добрива 2-3 рази до року.

Тюльпан

ТюльпанОпис. Багаторічна цибулинна рослина, з коротким вегетаційним періодом (ефемероїд). Світлолюбна рослина, не виносить застою грунтових вод. Грунти переважно родючі, рихлі суглинні або супіщані, нейтральні. Надземна частина складається з 2-4 широких подовжених, великих листків з восковим нальотом і однієї квітки. Існують види із стеблом, що галузиться, і декількома квітками, але вони зустрічаються не часто. Квітки великі до 10-12 см завдовжки, найрізноманітніших форм і відтінків. Налічується більше 10 тисяч сортів, що мають складне гібридне походження. Цвіте залежно від сорту з квітня по травень не більше двох тижнів. Застосування. Для ранньовесняного оформлення усіх видів квітників, особливо в комбінаціях з іншими рослинами. Добре виглядає в альпінаріях, в рабатках і бордюрах. Широко використовується при вирощуванні на ту, що зрізає і вигонку. Розмноження. Розмножують цибулинами дітками, або насінням, особливо при виведенні нових сортів.

Догляд полягає в регулярному розпушуванні і прополці, потрійній підгодівлі: при появі сходів (відразу після сходу снігу), під час бутонізації і в процесі цвітіння. Полив при необхідності. Після відмирання надземної частини цибулини викопують, очищають, сортують і сушать. Потім укладають їх на зберігання в тепле сухе затінене приміщення. Назад в грунт висаджують на початку вересня на глибину близько 10 см.  

Хоста, ФункияХоста

Опис. Трав’янисте бесстебельне коротко-кореневищна рослина . Може рости і на сонці, і в тіні. Грунти родючі, із слабо кислою реакцією, рослина вологолюбна. Листя ланцетове, щільне, зібране в густі прикореневі розетки заввишки до 40 см, різні за формою, забарвленню і розмірам залежно від сорту. Квітки фіолетові, синюваті, білі, зібрані в багатоквіткову кисть. Цвіте в липні-серпні. Застосування. Використовують як декоративнолистного рослину в бордюрах, для поодиноких посадок на газонах, біля водоймищ. Незамінна для тінистих місць. Розмноження. Розмножують, як правило, діленням куща в квітні-травні або серпні-вересні, рідше насінням. Слід мати на увазі, що ділити бажано дорослі рослини, і не більше ніж на 3–4 частини.  

Догляд. Украй невибаглива. Потрібні поливи в суху погоду, прополка.


ЗУПИНКА № 2. Дерева і кущі рідного краю

Бирючина

БирючинаОпис. У наших кліматичних умовах можливе вирощування декількох, з декількох десятків видів цих чудових кущів. Як правило, вирощують б. звичайну (зимостійка до – 30 оС) і бирючину. Листопадні, напіввічнозелені або вічнозелені кущі заввишки до 2 метрів. Листя довгасте, супротивне, темно–зелене, блискуче завдовжки 5–7 см , квіти білого кольору зібрані в суцвіття схожі на суцвіття бузку. Цвіте в липні-серпні. Плоди – чорні кістянки, дозрівають восени і залишаються на кущах до середини зими. Світлолюбні кущі, відмінно зростаючі і в півтіні, ростуть практично на будь-якому грунті, за винятком важких глинистих. До вологи не вимоглива – досить посухостійка рослина.

Застосування. Бирючину звичайну використовують, як правило, у формованих живоплотах, але можливі і солитерні посадки. Види, що вимагають укриття, висаджують в чагарникових групах.

Розмноження. Розмножують живцями – холодний парник влітку або відкритий грунт восени (ризиковано у разі суворої зими), відведеннями або насінням.

Догляд: невимоглива, за винятком випадків вирощування в стрижених живоплотах (вимагається регулярна стрижка і внесення мінеральних добрив).

СумахСумах

Опис. Великий рід, що полягає із понад 200 видів, але нашій кліматичній зоні стійкі лише декілька, з яких найбільш популярний і зимостійкий сумахах оленерогий, пухнастий або оцтове дерево. Є кущі або невелике деревце заввишки до 3 метрів. Добре росте і на сонці і в тіні, проте плодоносить краще на відкритих і світлих місцях. Грунт бажаний родючий, потрібний полив. Молоді листя покриті пухом, нагадують оленячі панти. Листя велике, непарноперисте, завдовжки до 50 см, складається з великої кількості листочків (до 30 штук). Осіннє забарвлення дуже декоративне, кольори від помаранчевого до бордового. Рослина дводомна. Квітки розпускаються у кінці червня, жіночі зібрані в щільніші суцвіття, ніж чоловічі. Плоди, щетинисті кульки, так само декоративні і прикрашають рослину часто до самої весни. Застосування. Краще застосування цієї рослини – солітер на газоні, оскільки сумах  дуже декоративний і незвичайний для нашої флори своїм великим, непарноперистим листям і справляє враження «пальми». Особливо ефектні його декоративні форми з пір’ясто-розітнутими листочками.

Розмноження. Розмножують кореневою порістю і насінням.

Догляд :невимогливий, потребує тільки полив в сильну посуху.

 Яблуня декоративна

Яблоня декоративнаяОпис Коренасті, відносно невисокі дерева не вище 10 метрів у висоту, а, як правило, нижче. У озелененні вони використовуються набагато рідше, ніж заслуговують. Всього налічується декілька десятків дикорослих видів, з яких, більш менш поширеними в декоративній культурі є яблуня сибірська або ягідна з дрібними жовтими численними плодами, яблуня лісова – плоди до 3 см в діаметрі зелено-жовті, яблуня сливолиста або китайка – плоди жовті або червоні до 3 см в діаметрі і яблуня Недзвецкого – яблучка дрібні до 2 см, темно пурпурного. Стовбур темно сірого кольору. Листя яйцевидне, еліптичне або широко–ланцетове, темно зелене, блискуче. Квітки досить великі, 3–5 см в діаметрі, забарвлення від білої до темно рожевого. Цвітуть в травні. Грунти потрібні родючі. Дренаж грунтових вод обов’язковий. Добре ростуть тільки на відкритих і сонячних місцях, досить посухостійкі. Крім того, стійкі до загазованої міської атмосфери.

Застосування. Відмінні рослини для використання як солітер.

Догляд .Нічим не відрізняється з точки зору відходу від звичайних плодових яблунь.

Ясен

ЯсеньОпис. Потужні листопадні дерева, що досягають у висоту 30 метрів. Налічується декілька десятків видів, проте поширеним у нас є тільки один вид – ясен звичайний і ряд його сортів. Красиве світлолюбне дерево, яке дає не дуже густу тінь, що дозволяє вирощувати під ним досить великий асортимент декоративних рослин. Кора ствола сіра, з подовжніми зморшками у дорослих екземплярів. Крони широка, овально-еліптична. Листя супротивне,  непарноперисте, таке, що складаються з 3-9 цілісних, овально–ланцетових листочків. Цвіте в травні разом з розпусканням листя – квітки декоративної цінності не представляють. Плоди крилатки, що зберігаються на гілках, часто, усю зиму. Краще розвиваються на багатих, досить вологих грунтах з достатнім змістом кальцію, де ростуть досить швидко . Рослини світлолюбні – на відкритих просторах досягають максимальної декоративності, але можуть рости і в півтіні.

Застосування. Прекрасний солітер для посадки на великих паркових просторах.

Розмноження. Розмножуються посівом насіння у відкритий грунт восени.

Догляд :не вимогливий. Вимагається видаляти непривабливі відмерлі гілки.

ЕльХвойні: Ялина

Опис. У роді близько 50 видів, при чому переважна більшість є абсолютно морозостійкими, крім того, усередині кожного виду, особливо у найпопулярніших, існує незчисленна кількість сортів з різними розмірами, формою рослини і забарвленням хвої. Природні види високі, потужні, навіть велетенські дерева заввишки часто більше 50 метрів. Ялина сибірська і ялина звичайна – одні з найвищих дерев тих, що ростуть на території України. Окрім них в декоративному садівництві широко використовуються ялина колюча, особливо її сорти з сизою або блакитною хвоєю і ялина сербська. Хвоя як правило досить коротка – 2-3 см в довжину, у ялини колючої довше. Забарвлення хвої зелене, у сортових екземплярів сиза і блакитна. Застосування. Застосування найрізноманітніше. Як солітер у великих садах і парках, в стрижених живоплотах (одне з кращих хвойних, відповідних для цих цілей), карликові форми в кам’янистих садах. 

Виноград девичийДогляд. Стійкі як до перезволоження грунту, так і до посухи. Полив потрібний тільки для молодих екземплярів.

Лиани і в’юнкі: Виноград дівочий

Опис. Найстійкішим і поширенішим є виноград дівочий. Це одна з найпопулярніших ліан для вертикального озеленення. Велика ліана, піднімається по оп орі на висоту 20 метрів. Пагони червоно-зелені, з віком темно–зелені або сірі. Вусики з присосками. Листя пальчасто-складне, що складається з 5 листочків широко-ланцетової або еліптичної форми, пилчастих по краю. Згори темно-зелені, знизу світлі. Восени стають червоними або фіолетово-червоними, особливо на відкритих сонячних місцях. Квітки дрібні, непоказні, зібрані в щитковидно-волотисті суцвіття. Цвіте в червні–липні. Плоди синьо–чорні дрібні ягідки діаметром не більше 8 мм, з сизим нальотом, неїстівні. Дозрівають у вересні. До грунтів невимогливий. Досить вологолюбний. Застосування. Одна з наймасовіших в озелененні ліан. Відмінна рослина для вертикального озеленення як великих площ, наприклад стін багатоповерхових будівель, так і невеликих альтанок і пергол. Без опори дівочий виноград може бути з успіхом використаний як почвопокривна рослина для покриття великих площ, у тому числі і на затінених територіях. Розмноження. Насінням, живцями і кореневими нащадками. Літні живці укоріняються практично на 100 відсотків. Догляд .Періодичне проріджування крони, у випадках, коли це необхідно – контроль за розростанням, оскільки з віком при збільшенні об’єму кореневої системи рослина стає украй агресивною. Двократне внесення повних мінеральних добрив. Полив, особливо в посуху. Стійкий до усіх видів шкідників і грибкових захворювань.

http://fedoriv.com.ua/dovidnik/img/2-19.jpgБУЗОК ЗВИЧАЙНИЙ – Сирень обыкновенная (оргона) Syringa vulgaris

http://fedoriv.com.ua/dovidnik/img/4-7.jpgЛистопадний кущ, родини маслинових. Листки цілокраї, супротивнi, яйцеподібнi. Квiтки двостатевi, з лiловим або бiлим трубчастим вiночком, зiбранi у волоть. Цвiте у травнi. Плід – коробочка. Вирощується як декоративна рослина. Для лiкарських потреб заготовляють квiтки i листя. Квiтки – на початку цвiтiння, звiльняючи їх вiд суцвiть. Листя – збирають пiд час цвiтiння. Квiтки бузку мiстять ефiрну олiю, глiкозиди (сирингiн, сирингопiкрин), фенол, фарнезол. Листя має сирингiн, гiркi речовини, вiтамiн С. Галеновi препарати проявляють потогiнну, протизапальну, протикашльову, бронхолітичну, болетамувальну, протиепілептичну дiю. Стимулюють апетит. Застосовують при бронхiтах, коклюшi, бронхiальнiй астмi, невралгiї, ревматизмi, виразцi шлунка. Внутрiшньо – настiй листя (1:20 настоювати 8 год), приймати по 1 ст ложцi тричі на день. Настiй iз квiток (1:20 настоювати 5 годин), вживати по 2 ст ложки 4 рази на день при епiлепсiї. Настій бузку, трави деревiю i квiток пижма (2:2:1; 1 ст ложку сумiшi на 200 мл окропу, настоювати 10 год) пити по 1 ст ложцi настою тричі на день при простудних захворюваннях. Настоянку квiток бузку (1/2 склянки квiток на 200 мл горiлки, настоювати протягом 10 днiв) приймати по 30 крапель тричі на день при рев–матизмi. Зовнiшньо – настоянка квiток бузку (1:10; на 70% розчині спирту) служить для втирання в болючi мiсця тiла. Мазь (10 г порошку листя або бруньок бузку та 40 г вазелiну добре вимiшати) втирати в суглоби i м’язи при болях.

ГІРКОКАШТАН ЗВИЧАЙНИЙ – Каштан конский обыкновенный (гистиня, жолузник, каштан кiнський) Aesculus hyppocastanicum

Високе листопадне дерево родини гiркокаштанових. Листки супротивнi, довгочерешковi, пальчастоскладнi. Квітки неправильнi, бiлi, з червоними плямочками. Цвiте у травнi. Плід – коробочка, вкрита великими шипами. Розводять у парках i садах як декоративне дерево. Для виготовлення лiкарських форм використовують кору молодих гiлок, листя, квiтки, плоди. Кору збирають навеснi. Квiтки – у травнi. Листки – пiд час цвiтiння. Плоди – повністю достиглi. Насiння мiстить кумариновi глiкозиди (ескулiн, фраксин), дубильнi речовини, сапонiни, жирну олiю. У корi – глiкозиди (ескулiн, фраксин, есцин), дубильнi речовини, цукор, фiлохiнон, вiтамiни. У квiтках – флавоноїди, дубильнi речовини. Галеновi препарати каштану кінського позитивно впливають на венозну систему (пiдвищують тонус вен i зменшують в’язкiсть кровi), володіють антиатеросклеротичними та протизапальними властивостями. Застосовують при варикозному розширенні вен, тромбофлебiтах, атеросклерозi. Настiй квiток п’ють при лейкозах. Внутрiшньо – настiй квiток (1:10) вживати по 2 ст ложки тричі на день. Свiжий сік квiток – по 30 крапель тричі на день. З галенових препаратiв використовується також рiдкий екстракт плодiв гіркокаштану по 25 крапель тричі на день. Зовнiшньо – настiй кори (50 г сировини на 1 л окропу, кип’ятити 15 хв, настоювати 10 год) служить для сидячих прохолодних ванн при геморої. Настоянку з оболонок плодiв (25 г на 500 мл 70% розчину спирту, настоювати 15 днiв), втирати у суглоби при ревматоїдному артритi.

http://fedoriv.com.ua/dovidnik/img/4-16.jpgГОРОБИНА ЗВИЧАЙНА – Рябина обыкновенная(берек, виспина, ворбина, воробина, робина, рябина дика, рябка) Sorbus aucuparia

http://fedoriv.com.ua/dovidnik/img/9-4.jpgДерево родини розових, до 10 м заввишки. Листки черговi, непарноперистi, зверху матово–зеленi, зiсподу – сизi. Квiтки двостатевi, правильнi, бiлi, зібрані в густе багатоквiткове суцвiття. Цвiте у травнi. Плід – яблуковидний, кулястий, яскраво-червоний, достигає у вереснi. Вирощують як декоративну рослину. З лiкувальною метою заготовляють зрiлi плоди, а також квiти. Плоди – до настання приморозкiв. Квiтки – пiд час цвiтiння. Плоди горобини звичайної мiстять вiтамiни, антоцiани, флавоноїди, цукри, органiчнi кислоти, пектиновi i дубильнi речо–вини, фенольнi сполуки. Квiтки в основному мiстять флавоноїди. Галеновi препарати горобини звичайної мають послаблюючу, жовчогiнну, гiпохолестеринемiчну, кровоспинну, естрогенну, протизапальну дiю. Препарати горобини звичайної застосовують при гіпертонічній хворобi, захворюваннях печiнки i нирок, кровотечах, запорах, анемiї, зобі, атеросклерозі, запорах. Внутрiшньо – свiжий сік по 50 мл 4 рази на день. Вiдвар плодiв (15 г на 200 мл окропу) приймати по 1 ст ложцi тричі на день. Настоянку iз свiжих плодiв (200 г подрiбрених плодiв залити 1 л горiлки, настоювати 15 днiв) приймати по 1 ч ложцi тричі на день. Сироп iз плодiв горобини звичайної (1 л соку варити з 600 г цукру), приймати по 1 ст. ложцi тричі на день. Корисний також як ліки. Плоди горобини звичайної протипоказані при схильності до тромбоутворення.

КАЛИНА ЗВИЧАЙНА – Калина обыкновенная (гордина, калина, калинка, калина лісова) Viburnum opulus

Гiллястий кущ або невелике дерево родини жимолостевих. Молодi пагони зеленувато–сiрi або жовто–бурi, голi. Листки супротивнi, широкояйцеподібнi з щерблено–зубчастими гострими лопатями. Квiтки бiлi в зонтикоподібних волотях; вiночок зрослопелюстковий. Крайовi квiтки суцвiття непліднi, внутрiшнi – пліднi. Цвiте у травнi – червнi. Плід – червона куляста кiстянка. Росте в лiсах, мiж чагарниками, по берегах рiчок. Вирощують на присадибних дiлянках як декоративну i лiкарську рослину. Для лiкарських потреб заготовляють кору, плоди, квiтки. Кору – весною перед розпусканням листкiв. Квiтки – пiд час цвiтiння. Плоди у вереснi – жовтнi, коли вони повнiстю достигнуть. Кора калини звичайної мiстить флавоноїди, ефiрну олiю, дубильнi речовини, смоли, органiчнi кислоти. У плодах є цукри, вiтамiни, флавоноїди, пектиновi сполуки, барвник, макро- та мiкроелементи, бензойна кислота. У квiтках – флавоноїди, вiтамiни, ефiрна олiя. Галеновi препарати iз кори калини звичайної мають кровоспинну, в’яжучу, заспокiйливу, сечогiнну дiю, посилюють скорочення мускулатури матки. Застосовують при кровотечах (пiсляпологових, гемороїдальних). Плоди калини (свiжi, протертi з цукром, сік) вживають при нервовому збудженнi, гiпертонiї, атеросклерозi, кашлi, охриплостi, хворобах печiнки. Сік калини звичайної використовують при раку молочної залози, гiпоацидних гастритах, анемiї, набряках, нервових розладах, для профiлактики злоякiсних утворень при гастритах з пониженою кислотнiстю, полiпозi шлунка. Мiсцево – при екземi, фурункулах, для вiдбiлювання шкiри обличчя. Внутрiшньо – настiй квiток (1:10) пити по 1 ст ложцi тричі на день. Сік плодiв калини – по 2 ст ложки 4 рази на день. Вiдвар кори калини (1:20) – приймати по 1 ст ложцi тричі на день. Зовнiшньо – вiдвар кори (1:20) служить для промивань, обробки ран i виразок, полоскання рота i горла.

http://fedoriv.com.ua/dovidnik/img/10-7.jpgЛИПА СЕРЦЕЛИСТА – Липа серцелистная  Tilia cordata

Високе дерево родини липових. Листки черговi, округлі або довгастi, з серцеподібною основою. Квiтки правильнi, двостатевi, п’ятичленнi; пелюстки – жовто–бiлi. Цвiте у червнi – липнi. Плід – яйцеподібно–кулястий, опушений, з крихким оплодом горiшок. Росте в лiсах, по чагарниках, культивують у садах i парках та на вулицях. На територiї Закарпаття (м.Ужгород, набережна Незалежностi) висаджена найдовша алея лип в Європi. Для виготовлення лiкарських препаратiв використовують суцвiття липи серцелистої разом із приквiтками – «липовий цвiт» збирають, коли бiльшiсть квiток розкриється, а решта перебуває у стадiї бутонiзацiї. Квiтки липи серцелистої мiстять глiкозиди, кумарини, сапонiни, дубильнi i мiнеральнi речовини, ефiрну олiю, вiтамiни, цукри та інші сполуки. Галеновi препарати липи серцелистої мають гіпотензивну, потогiнну, сечогiнну, жовчогiнну, протизапальну, седативну, болетамувальну дiю. Препарати липи застосовують при захворюваннях дихальних шляхiв, гепатитi, холециститi, простудних захворюваннях, нервовому збудженнi, болях у шлунку i кишечнику, ревматизмi, подагрi, ангiнi, ларингiтi, колiках, нервових захворюваннях, зобі, отруєннях. Внутрiшньо – настiй квiток липи (1:20) пити по 50 мл тричі на день пiсля їди. Зовнiшньо – настiй квiток (1:20) служить для компресiв, примочок. При випадінні волосся треба 8 ст ложок липового цвіту залити 500 мл води і кип’ятити 20 хв. Отриманим відваром мити голову протягом місяця.

 

БЕРЕЗА –береза Betulaceae.

Використовувані частини:

листя берези – Betulae folium (раніше: Folia Betulae), березовий дьоготь – Betulae pix (раніше: Fix Betulina), березовий сік – Betulae liquor (раніше: Liquor Betulae).

Картинка 14 из 167738Молоде листя збирають у травні-червні і сушать на відкритому повітрі. Березовий сік добувають, коли він піднімається вгору, ранньою весною, надрізу кору та збираючи випливає сік в жерстяній збірник. Інший метод полягає в пробуравліваніі отворів в стовбурі глибиною від 1 до 5 см, в які зараз вставляють трубочки або роблять канавки, і сік стікає по них в підвішені збірники. З кожного отвору сік тече приблизно 10 днів, при цьому за один день натекает від 1 до 5 л в залежності від погоди та температури. Дьоготь добувають методом так званої сухої перегонки кори дерева. Березова кора є найважливішим сировиною для отримання дьогтю; її знімають зі стовбурів і старих гілок, а потім висушують.В якості активних речовин в листі фігурують флавоноїди, їх доповнюють численні інші речовини (ефірна олія, гіркоти, дубильні речовини, сапоніни, вітамін С та ін.) Березовий сік містить інвертний цукор, органічні кислоти, білки і ростові речовини. Березова кора багата бетуліном (березової камфора), містить фітостерини, дубильні речовини, гіркоти, ефірна олія, смоли та інші органічні речовини. У дьоготь виявлені феноли (гуаякол, крезол та ін.)

Чай з березового листя – найкращий засіб для виведення води з організму. Він не подразнює нирок, але посилює утворення сечі. Тому його використовують для промивання сечовивідних шляхів, при бактеріальних запальних захворюваннях, пов’язаних з спастичними явищами, і взагалі прописують при захворюванні нирок як фахівці – лікарі–урологи, так і лікарі загальної практики. Державна служба охорони здоров’я Німеччини рекомендує застосовувати листя берези для посилення виділення сечі при сечокам’яної хвороби та інших захворюваннях, для яких характерна затримка води в організмі (набряки). Зазвичай це буває при серцевих захворюваннях і ниркової недостатності. Чи сприяє велика кількість чаю з березового листя виділенню солей (особливо сечокислий солі) – на цей рахунок у дослідників різні судження. Однак переважає думка, що курс лікування чаєм з березового листя знижує рівень сечової кислоти в організмі. Крім цього, листя берези застосовуються при численних порушеннях обміну речовин, в профілактичних весняно–осінніх курсах проти ревматизму та подагри. З березового дьогтю готують мазі та розтирання, які, однак, застосовуються переважно у ветеринарії. Вони допомагають при лишаї та інших шкірних захворюваннях. Дуже рідко дьоготь використовується при ревматизмі. Березовий сік відомий як лосьйон для волосся. Вважається, що він перешкоджає випадання волосся і утворенню лупи.

 

Картинка 1 из 398АКАЦІЯ БІЛА («біла акація», «робінія звичайна», «робінія псевдоакація», або «колюча акація»)  – белая акація Robinia pseudoacacia L.

Велике дерево родини бобових заввишки 15–20 м. Крона розлога. Стовбур сіро–черший або сіро–бурий з поздовжніми тріщинами. Молоді гілки і пагони зелені, гладкі. Листя яйцеподібні або поздовжньо–яйцеподібні, розташовані супротивно на черешках по 7–21 шт. Верхня поверхня листя зелена, гладка, нижня – сіро–зелена, бархатиста. Квітки білі, Метеликові, з приємним ароматом, зібрані в поникла кисті. Цвіте в кінці травня. Плід – плоский стручок темно-бурого кольору з 4–6 бобовіднимі тім’я. Дозріває в червні. Лікарські сировиною служать квіти, листя і кора молодих пагонів. Квіти заготовляють під час цвітіння. Збирають їх у такими, що напіврозпустилися стані. Сушать в добре провітрюваному приміщенні при температурі 4О ... 5О ° С. Кopy і листя збирають протягом усього періоду вегетації.

 

У квітках знайдені ефірні масла, що містять геліотропін, метілантранілат, складні ефіри саліцилової кислоти та таніни, в листі – флавоноїди та їх глікозиди (акацетін, акаціін, меншою мірою робін), в корі молодих пагонів і почасти в деревині – токсичний Робін, таніни, жирні масла, фітостерини і стигмастерин. У європейській медицині білу акацію використовують як відхаркувальний і легкий проносний засіб, в народній – як відхаркувальний, спазмолітичну, сечогінну та жарознижувальну. При загостренні гастритів і виразкової хвороби призначають спиртовий настій листя та молодих пагонів, а також відвар кори в гарячому вигляді. В експериментах на тваринах доведено сечогінний, гіпотензивну та спазмолітичну дію препаратів акації. І хоча вони не включені до фармакопей, сучасна медицина рекомендує їх прийом в якості жовчогінних, проносних і відхаркувальних коштів.

Для приготування відвару квіток 1 столову ложку свіжого або сухої сировини заливають 0,5 л води, кип’ятити 3 хв, проціджують і доводять об’єм до початкового. Приймати по 1 столовій ложці 3-4 рази на день до їжі.

При використанні кори 1 / 2 столової ложки подрібненої сировини заливають 0,5 л води, кип’ятять 20 хв, проціджують гарячим і доводять об’єм до початкового. Приймають невеликими порціями протягом 2 днів. При гарній переносимості можна випивати протягом дня, краще в теплому вигляді.

Листя і молоді пагони наполягають на 40%-ном спирті у співвідношенні 1:10 і витримують 15 днів, періодично збовтуючи. Приймати по 1 чайній ложці 3 рази на день до їжі.

При використанні білої акації необхідно знати про токсичних інгредієнтів, що містяться в різних частинах рослини, особливо алкалоїду робініна, і поводитися з нею обережно, суворо дотримуючись дозування і рекомендації з приготування препаратів. Гострі отруєння можуть виникнути при заготівлі деревини, що супроводжується нездужанням, нудотою, блювотою, головним болем або сонливий

Картинка 1 из 46385ЧЕРЕМХА ЗВИЧАЙНАЧерёмуха обыкнове́нная, или Черёмуха птичья, или Черёмуха кистевая   Prúnus pádus

http://www.supersadovnik.ru/site_images/00000013/00046970.jpgДерево або чагарник родини розоцвітих висотою 0,6–10 м. Листя черешкові, чергові, з пільчатой по краю платівкою. Квітки білі, зібрані в повисла кисті. Цвіте в травні – червні. Насіння дозрівають у серпні – вересні. Плоди вживають у свіжому і сушеному вигляді. Для начинки пирогів і ватрушек, приготування тортів і киселів плоди подрібнюють. З них готують желе і прохолодні напої. Черемуха є кормом для північних оленів, овець, кіз, лосів, бобрів, ондатр, але її листя отруйні для гусей. Сухі розтерті листя згубно діють на колорадського жукаг його личинку і яйця. Лікарські сировиною служать плоди, листя, кора і квіти. Плоди збирають зрілими, підв’ялюють на сонці і сушать у сушарці або печі при температурі 7О ... 8О ° С. Квітки збирають під час цвітіння і активно сушать у тіні або під навісом. Листя заготовляють на початку літа. Сушать у затінку або на горищі, розкладаючи тонким шаром і часто перевертаючи. Листя зберігають у мішечках або закритій тарі 1 рік, кору – 5.лет.Плоди містять вуглеводи (фруктозу, глюкозу, сахарозу), органічні кислоти (яблучну і лимонну), вітамін С, каротин, ціаногенние з’єднання, фенолкарбоновие кислоти та їх похідні, ефірна олія, азотвмісні речовини, вітаміни С, Е і Р, каротин, флавоноїди і фенолкарбоновие кислоти (кавову, сінаповую, феруловую і кумаровую).Кора містить вуглеводи, альдегіди, азотвмісні і дубильні речовини.Препарати черемхи володіють в’яжучим, протизапальну, протимікробну і протиблювотну дію, згубно діють на найпростіших. В’яжучий і протизапальну дію плодів черемхи показано при запаленні слизової оболонки тонкої кишки, порушення травлення і хронічних колітах. Ягоди служать допоміжним засобом в період одужання після дизентерії. Вони входять до збори, призначені для лікування захворювань шлунково–кишкового тракту.Кору використовують як тонізуючий та заспокійливий засіб при головних болях, захворюваннях серця і шлунку. Є відомості про користь препаратів кори черемхи при лікуванні венеричних захворювань, а також при белях, лихоманці, спазмах шлунка і застуді. Настій кори застосовують для полоскання рота і зняття зубного болю. Свіжу кору і молоді гілки наполягають при дерматозах, фурункульозі, суглобовому і м’язовому ревматизмі. Настої кори, листя, квіток і плодів використовують при кашлі і спазму бронхів і для спринцювань при трихомонадному запаленні піхви. Сік плодів і листя вживають для лікування гнійних і інфікованих ран. Настій квіток регулює обмін речовин, корисний при туберкульозі легенів і гангрени кінцівок. Настій плодів застосовують для лікування запальних захворювань слизової оболонки очей. Для приготування настою плодів 1 столову ложку сировини заливають 1 склянкою гарячої води, кип’ятять в закритій емальованому посуді на водяній бані 15 хв, остуджують при кімнатній температурі 45 хвилин, проціджують через два–три шари марлі, віджимають і доводять об’єм кип’яченою водою до початкового. Приймають по 1 / 2 склянки 2–3 рази на день до їжі.Відвар кори готують з розрахунку 10 г сировини на 1 склянку гарячої води.  

ШИПШИНА СОБАЧА – шиповник собачий Rosa canina L., Rosa ciliatosepala Blocki

Розоцвіті – Rosaceae. Народна назва: дика троянда.
Це чагарник, який може досягати у висоту більше метра. Поникнули стебла покриті непарноперістимі листям, яке в основі з обох сторін мають прилистки. Найчастіше лист складається з 5 або 7 яйцевидно-еліптичних листочків. Стебла та листя мають жорсткі колючки. Квіти світло-рожево–червоні, без запаху. З м’ясистого Квітколоже розвивається несправжній плід, який у зрілому стані виглядає оранжево-червоним і всередині містить численні волосисті горішки, їх зазвичай називають насінням. Цвіте в червні–липні. Зустрічається на узліссі, межах, в чагарниках, живоплотах і на сонячних косогорах.

Восени збирають повністю дозрілі плоди шипшини. Перед висушуванням їх розрізають; насіння видаляють, якщо хочуть мати їх окремо або необхідно отримати засіб без насіння. Висушування повинно відбуватися дуже швидко. Можлива штучна сушка з нагріванням до 40 ° С. Матеріал потрібно тримати в добре закритих ємностях, щоб збереглися діючі речовини.

Наявність зазначених речовин робить шипшина цінних рослиною, чай з якого не тільки приємний на смак, а й популярний як профілактичний засіб від застуди, надаючи освіжаючу дію і в той же час підвищуючи захисні сили організму. Справа в тому, що вітамін С стимулює утворення антитіл і, виходить, активує захисні сили проти інфекцій. А оскільки при високій температурі вітамін С особливо швидко витрачається організмом, – це зайвий показник того, що людина потребує для свого захисту у вітаміні С і як важливо ввести його в організм. Крім того, доведено його дію на наднирники, тобто на освіту важливих для організму гормонів і, отже, на підвищення життєвої сили. Нарешті, вітамін С незамінний для загоєння ран. Чай із шипшини, таким чином, корисний при інфекціях з високою температурою, при загальній слабкості і погано гояться ранах. Важливий він також для літніх людей, у яких кишечник лише насилу сприймає що вводяться в організм вітаміни. Завдяки наявності органічних кислот і пектинів шипшина діє і як легкий проносний засіб. Ну і, природно, він дуже хороший як добавка до сумішей для весняного курсу лікування. Шіповніковий чай (переважно з насінням) в народній медицині використовують для зміцнення здоров’я, особливо при кашлі та простудних захворюваннях. Виготовлені з шипшини сироп або пюре дають при втраті апетиту по чайній ложці. Вважається, що зірвані з куща плоди шипшини (якщо ви їх з’їли з насінням) виганяють стрічкових глистів (ценней). Насіння шипшини в народній медицині використовуються проти каменів у сечовивідних шляхах, як легкий сечогінний засіб і при ревматизмі і подагрі.

Картинка 2 из 83ЯЛІВЕЦЬ КОЗАЦЬКИЙ  Можжеве́льник каза́цкий Juniperus sabina L

Отруйний! Охороняється.Кипарисові – Cupressaceae.Аптечне найменування гілочки ялівцю козацького – Sabinae herba (раніше: Sumnitates Sabinae). Це вічнозелене хвойна рослина являє собою сланкий щільний чагарник або маленьке деревце з косо піднімається стовбуром. Листя молодих рослин – голчасті, пізніше вони набувають форми човники. Росте в Центральній і Південній Європі, на півночі Азії.Діючі речовиниефірну олію з Туйона, подофіллотоксін, дубильні речовини, гіркота. У народній медицині раніше вживався як абортивний засіб, а також для приготування дратують шкіру мазей (розтирань).

ШОВКО́ВИ́ЦЯтутове дерево, морва Morus

Шовковиця – світлолюбна, досить зимостійка і посухостійка рослина, стійка до пилу і газів. Є плакучі, пірамідальні, кулясті та інші форми, які використовують в озелененні. Так як це дводомна, роздільностатева, вітрозапилювана рослина, в насадженнях потрібно мати чоловічі і жіночі екземпляри або в крону прищеплювати живці іншої статі. У шовковиці є також дерева, у яких чоловічі і жіночі квітки знаходяться в одному суцвітті. Розрізнити чоловічі і жіночі екземпляри можна тільки з початком плодоношення

http://siver.com.ua/_nw/49/26801780.jpgШовковиця це ефективний і вітамінний, і кровотворний засіб. У шовковиці менше кислот, але більше, ніж в інших ягодах, цукрів, що легко засвоюються. Недаремно її вважають найсолодшою ягодою наших широт. Але вабить малих до шовковиці не лише те, що вона для них немов природна цукерка. Інстинктивно таким чином дитина рятує себе від діатезів, не допускаючи хвороби. Допомагають їй у цьому органічні кислоти, що містяться в шовковиці (яблучна, лимонна, винна, щавлева). Є у цій маленькій ягоді білки, жири, вітаміни, фосфорна кислота, вкрай необхідне нашим дітям для кровотворення залізо. А ще ягоди та сік із шовковиці допомагають лікувати атрофію зорового нерва. Настої стиглих ягід застосовують як потогінний засіб у разі застудних захворювань. Сік із ягід зарекомендував себе і як один із найкращих засобів від кашлю. П’ють його і за хронічних закрепів. А розведеним із водою (у співвідношенні 1:3) полощуть горло у разі запальних процесів. Вичавки ягід, які залишилися після приготування соку, використовують для лікування діабету. Печуть із них, додаючи гречане борошно, хлібці, коржики, готують страви з квасолею. До речі, наші предки робили борошно і з самої сухої ягоди шовковиці, вважаючи його чудовим харчовим продуктом. Зі свіжих ягід варять мармелад, желе, варення, сиропи. Сушать їх на компот. Деякі лікарі, спираючись на народний досвід, рекомендують хворим на цукровий діабет посипати страви (сир, каші тощо) порошком із висушеного листя шовковиці. У разі проносів треба застосовувати висушені недозрілі плоди шовковиці, а від закрепів свіжий сік стиглих плодів.

Листя шовковиці має заспокійливу, протизапальну дію, є жарознижувальним засобом. Особливо показані відвари й настої від головного болю, запаморочень, невралгії, набряків, паралічу рухових нервів. Часто матусі й бабусі запитують, чим можна вилікувати дитину від такої неприємної хвороби, як глисти–гострики? У цьому випадку теж допоможе шовковиця. Є дуже простий і ефективний засіб, відомий здавна.Якщо дитина перехворіла на паротит (особливо це стосується хлопчиків), то щоби не відчувати наслідків хвороби усе подальше життя (послаблені імунітет та чоловіча сила), слід інтенсивно використовувати сезон шовковиці: щодня дитина має з’їдати 2–3 склянки ягід, а взимку додавайте сушене листя шовковиці до звичайного чаю і в компоти.

Завдання 1

Охарактеризувати рослини, розмістивши їх по ярусах.

Замалювати кілька видів рослин кожного ярусу.

Ярусність

І ярус – високі дерева ___________________________

ІІ ярус – нижчі дерева ______________________________

ІІІ ярус кущі __________________________

IV ярус трав’янисті рослини

VІ ярус – мохи та лишайники ____________________

Характеристика рослин

______________________________________

Завдання 2

На яких деревах та кущах з’являються листки осіннього забарвлення?

Під час листопаду зберіть листки для колекції. Краще знімати їх безпосередньо з дерева чи куща, щоб правильніше знати назву порід. Намагайтесь складні листки (каштана, горобини, акації, шипшини, ясеня та ін.)брати в колекцію цілими.

Замалюйте декілька листків.

Завдання 3

Знайомлячись з деревами та кущами, зверніть увагу на їх силуети, які особливо чітко помітні на засніжених відкритих місцях. Вставши на деякій відстані від дерева, схематично замалюйте силуети горобини, липи, берези, сумах.

Завдання 4

Придивившись до високих кущів можна побачити пагони черемхи та горобини, які під різними кутами відходять від великих гілок і всі разом утворюють характерну для кожного виду форму куща. В багатьох випадках зовнішній вид, форма крони рослини визначається закономірностями нарощування її пагонів, а також присутності в кроні рослини вкорочених та подовжених пагонів.

Завдання 5

На свіжому снігу навколо стовбурів дерев ви побачите шматочки кори, хвоїнки, гілочки. У берези тонка біла перидерма відділяється шарами. В її клітинах знаходяться зернини бетуліна – речовини, яка надає стовбурам беріз білий колір. Поспостерігайте особливості будови кори, замалюйте клаптики кори різних дерев.

Завдання 6

Розгляньте та замалюйте жіночі та чоловічі суцвіття ранньоквітучих дерев.

Завдання 7

Замалюйте та опишіть ранньоквітучі весняні рослини, які ростуть у вашому парку/лісі (анемона дібровна, анамона жовтецева, ряст, зірочки жовті, пшінка, фіалка).

 


ЗУПИНКА № 3 Ландшафтний дизайн

Не прагніть краси, що не властива місцевості,

Перш за все, вивчайте ваш ландшафт

... 

  Спостерігайте, вивчайте,

наслідуйте природу!

                      Жак Деліль

Про культурний рівень і екологічне виховання людини можна судити з того, як вона ставиться до зелених насаджень, які є не тільки екологічними осередками даної місцевості, але і важливою дослідницькою базою. Тому ми прагнемо зберегти і примножити зелене вбрання своєї території.

У зовнішньому озелененні розрізняють такі напрямки:

–пейзажний, або ландшафтний, він наближений до натуральних природних об’єктів, викликає почуття естетичної довершеності і є досягненням «живого живопису» – тобто створений без втручання людини;

– регулярний або класичний, він передбачає створення квітників різної форми серед деревно-чагарникової рослинності, стрижених ліній кущів, які підкреслюють чіткість природних об’єктів, численні симетричні споруди тощо.

 При плануванні зелених насаджень використовуються обидва вищезгадані напрямки. Вони взаємно збагачують один одного, урізноманітнюють  рослинні композиції.

Ці два напрямки використані і в зовнішньому озелененні нашого навчального закладу, де серед дерев вкраплені мальовничі острівці квітково – декоративних одно – дво– і багаторічників. Вони (напрямки) один одного доповнюють і органічно пов’язуються в єдиний природний пейзаж.

Кам’яні брили і дерев’яні пеньки, є декоруючими елементами поєднанні із зеленою масою рослин. Це є вільна просторова композиція, від планування якої залежить  розміщення рослин у зовнішньому озелененні. 

У створенні зелених насаджень використовують такі терміни:

Солітери – поодинокі кущі або дерева, висаджені серед газонів. Це  особливо цінні екзотичні рослини або декоративні кущі (пірамідальні тополі, сріблясті ялинки, квітучі кущі бузку, тощо) і навіть трав’янисті квіткові види (гортензії, лілійники тощо). Солітери призначені для  визначення центру експозиції, зосередження уваги глядача у необхідному напрямку. Ними оздоблюють входи до окремих будівель, пам’ятники, історичні місця, експозиційні центри пейзажних композицій. Солітери гармонійно доповнюють архітектурні форми будинків, арок, алей тощо.

Рослини, висаджені як солітери, повинні різко відрізнятися від навколишньої рослинності забарвленням, формою, архітектонікою. Вони мають і певне символічне навантаження (сріблясті ялинки підкреслюють урочистість і строгість моменту, плакучі верби навівають сум і зажуру, могутні дуби символізують нескореність і силу).

На колекційній ділянці квітково – декоративних культур нашого навчального закладу солітером є екзотична вічнозелена рослина – ялина звичайна, яка чітко відрізняється від інших деревних порід формою крони, зеленою хвоєю.

Біогрупа – складається з рослин (менше десяти штук) одного виду або сорту. Біогрупами вирощують такі дерева і кущі, які у складі насаджень треба виділити чи посилити. Це – бузки, спіреї, барбариси, форзиції тощо, які в масі створюють інтенсивну кольорову чи архітектонічну групу. Компактна біогрупа підходить для переднього плану експозиції.

У зовнішньому озелененні нашого навального закладу вирізняються такі біогрупи: кущі бузку, та ялівець козачий.

Куртина – складається із дерев чи кущів.

Масив – коли рослини займають площу понад 0,25га.

Ці два насадження використовують для оконтурювання великих газонів, галявин (у парках, дендропарках). Посадка дерев і кущів у насадженні буває загущеною або розрідженою. Розріджені куртини і масиви розміщують на передньому плані експозиції, коли їх треба зробити ажурними (наприклад куртина із білокорих беріз чи колекція різних видів квітучих бузків). У загущених масивах(куртинах) висаджують однорідні види дерев і кущів: ясени, в’язи, сосни, ялини, дейції, жовті акації тощо.

Серед рослин зеленого насадження нашого навчального закладу особливо цікавими є: липа серцелиста із запашними медовими квітами, глід колючий (поки–що маленьке деревце) з дрібними листочками, з колючками і з пурпурово – коричневими блискучими гронами, береза бородавчаста – білокора красуня з тичинковими та маточковими сережками, які розцвітають у травні, горобина звичайна з сірою гладенькою корою, опушеними молодими гілками, білим цвітом та червоними плодами, ялина звичайна, вічнозелена рослина з пірамідальною кроною, чотиригранною хвоєю та шкірястими шишками, туя західна з пірамідальною кроною, отруйними листками, що добре витримують задимлення і деревиною, стійкою проти гниття.

Алейні посадки  створюють з дерев чи кущів одного виду(пірамідальні тополі, дуби, білі акації, клени, ялини).

 Шпалери – утворюють щільною посадкою кущів висотою понад 0,7м. Бордюри –такі ж посадки кущів, тільки висотою менше 0,7м . Такі кущі систематично підстригають. Шпалери і бордюри  – типовий елемент регулярного стилю.

У зовнішньому озелененні розрізняють ще боскети – невеликі напівзамкнені ділянки, оточені шпалерами або бордюрами – це відпочинкова зона, в центрі якої іноді розміщують квітник.

Проведемо заняття по створенню квітників:

Квіткові рослини поширені усюди, вирощують їх від палацових парків до скромних садів городян.

Історія квітництва обчислюється тисячоліттями. Вирощувати декоративні рослини люди стали дуже давно. Першими рослинами, пересадженими людиною в сад, можна вважати лотос і троянду.Зараз усе більше уваги приділяється озелененню міст, селищ. Займаються цим квіткові господарства, в яких працюють агрономи,квітникарі, механізатори, робочі по забезпеченню теплиць електроенергією, водою. А хто ж проектує всі міські квітники, займається добіркою рослин для них?

Це, звичайно ж, дизайнер, ландшафтний дизайнер – людина, яка займається творчим проектуванням.

Давайте й ми сьогодні пройдемо невеликий курс навчання професії дизайнера ландшафту. (ландшафт – загальний вид місцевості, пейзаж)

Які вимоги до професії дизайнера? (любов до природи, естетичний смак, знання біології рослин, агротехнології вирощування)

 

Використання квіткових рослин в озелененні.

Квіткові рослини, і виконані з них квітники є сьогодні окремим напрямком фітодизайну й одним з варіантів озеленення паркових і міських територій. Квітники та масштабні квіткові композиції мають різні властивості, характерні для деревно–чагарникових насаджень і трав’янистих газонів; основною ж їх відмінною рисою є поставлена декоративність.Квітники володіють величезною силою емоційного впливу.Використання квіткових рослин в озелененні ділянок у кожному окремому випадку має бути досконально продумано і повністю відповідати призначенню об’єкта, його геометрично–композиційному задуму.Підбирати матеріали для квітників і прийоми їх складання потрібно з особливим розрахунком, щоб при найменших витратах отримати в результаті максимальний мистецький ефект. Матеріалом для оформлення квітників і великих квіткових композицій служать однорічні, багаторічні і дворічні квіткові рослини.Значними елементами квітників різного виду служать трав’янисті газони і кущі.Дворічні та однорічні рослини розумно використовувати для створення квітників, здебільшого, на ділянках з регулярним плануванням та організацією території, наприклад, на площах в центрі міста, біля входів в громадські будівлі, на парадних партерах, біля пам’ятників і монументів, біля головних входів в парк та ін. Квіткові рослини–багаторічники краще застосовувати в ландшафтних композиціях скверів, садів, бульварів, та інших об’єктах озеленення. Недоцільно складання змішаних композицій з багаторічників та однорічників, так як поєднання рослин з різними агробіологічними властивостями ніколи не буде органічним, і, в більшій частині випадків, не утворює в результаті художніх композицій. Розміщення квітників повинно бути підпорядковано одному художньому задуму озеленюваної території і безпосередньо пов’язане з її просторовою композицією, з розміщенням та особливостями головних просторових форм – будівель, споруд, деревно-чагарникових угруповань або квіткових скульптур. Ключовою вимогою є ясна структура малюнка і колірного рішення.  Потрібно мати на увазі, що максимально сильне емоційне враження будуть надавати цілісні квіткові плями простої конфігурації, складені з 1 – 2-х підвидів квіткових рослин на тлі одноколірного коротко стриженого. Хоча ясність художнього задуму не зобов’язана приводити до спрощення форм. Велике значення має у свою чергу забезпечення високої декоративності квітників протягом усього періоду цвітіння, що досягається при ретельному обліку індивідуальних природних особливостей рослин в різні фенологічні фази.

 

Планування квітників може бути регулярним і ландшафтним.

За особливостями композиційного рішення квіткові композиції та квітники поділяються на 2 групи: регулярні та ландшафтні. Ландшафтні квітники та композиції являють собою вільні по контурах посадки квіткових рослин на територіях, покритих газоном; складовими частинами подібних квітників або красиво квітучими кусамі, а в окремих ситуаціях до того ж можуть використовуватися і низькорослі дерева (які, сьогодні, до речі входять в моду не тільки в ландшафтному дизайні, а й як ключовий елемент у фітодизайн інтер’єру), декоративні водні пристрої, камені і дрібні кам’янисті гори. Ландшафтні квітники найчастіше складають у вигляді груп, змішаних бордюрів (міксбордерів), окремо розташованих посадок, квіткових ділянок, скельних садів (альпінаріїв), і у вигляді квіткових композицій біля водойм. Квіткові групи – максимально розповсюджений різновид квітників, що складаються на самих різних за призначенням територіях – в житлових районах і мікрорайонах, у скверах, паркових зонах і т.д. За габаритами групи бувають також різні – вони нерідко формуються з 3–5 рослин, а можуть бути і сотні їх примірників; величезні квіткові групи нерідко називають масивами. Квіткові групи складають найчастіше з багаторічників, які добре поєднуються з чагарниками, зокрема з хвойними, в окремих ситуаціях використовуються однорічники і дворічники. Дуже ефектні групи з квіткових рослин одного виду або підвиду. Для утворення цих груп можуть використовуватися айстри, рудбекії, тюльпани, нарциси, дельфініуми, лілейники, геленіума, півонії, гіацинти, флокси та ін Можуть складатися у свою чергу складні групи, які з певної кількості окремих різновидів багаторічників. При складанні цих груп потрібно враховувати забарвлення квіток і суцвіть, час цвітіння, висоту рослини, форму і забарвлення листя, а також їх декоративні якості після завершення цвітіння. Якщо групу добре видно з усіх сторін, то найбільш високі рослини поміщаються в середину композиції; якщо ж група повинна сприйматися з одного боку – то найвищі рослини висаджуються на задньому плані, а на передньому – низькі (слід нагадати, що дане правило універсальне – і цілком справедливе, наприклад, при складанні квіткових мініатюр для озеленення інтер’єру).

 

Квітники регулярні: клумби, рабатки, бордюри, солітери.

Квітники вільної конфігурації у вигляді груп, масивів, миксбордюрів, солітерів, створюються по прийомах ландшафтної композиції.

Квітники геометричних форм – партери, клумб, рабатки, квіткові угруповання, бордюри створюються по прийомах регулярної композиції. Регулярні квітники створюються, як правило, з багаторічних і дворічних рослин і розміщаються на вулицях і площах, у пам’ятників, фонтанів. В оформленні регулярної композиції беруть участь килимово-листяні квіткові культури.

Квітники підрозділяються на ряд категорій. Це – масиви, групи, клумб, миксбордюри, солітери, бордюри, рабатки.  

Масиви це великомасштабні композиції із трав’янистих квіткових рослин, як правило, з багатолітників, застосовувані в парках, на галявинах, по узліссях, у водойм. Площа масивів різна — від 80...150 і до 500...1000 м2.   По розмірах масиви формуються з різних рослин, з невеликою різницею у висоті.

Групи найпоширеніший тип квіткового оформлення в скверах, на бульварах, у садах і парках, на територіях житлових районів. Площа груп може коливатися від З... 5до ЗО...50 кв. м. Обрису груп подібні до масивів. Створюють групи в основному з багаторічних рослин. Розрізняються групи Прості й складні. Прості групи створюються з одного виду рослин і підбираються таким чином, щоб рослини, що входять у їхній склад, цвіли в різний час сезону. Складні групи складаються з декількох видів як багаторічних, так і однолітніх рослин. При цьому основна увага приділяється розміщенню рослин по висоті. Якщо група проглядається з усіх боків, то високі рослини розміщають у центрі, а низькі — по краях. Розміщення груп по конфігурації вільне, із плавним, звивистими контурами.

Миксбордюри це змішані рослинні угруповання рослин. Характерна риса таких угруповань полягає в сортовій розмаїтості, багаторазовій змінюваності цвітіння рослин протягом періоду вегетації. Миксбордюр займає значну площу, складається з окремих угруповань рослин, що повторюються через певні інтервали, різної конфігурації. Площа кожного угруповання 3.. .5 кв. м. Миксбордюри підрозділяються на: Площинні Й Об’ємні. У площинних миксбордюрах саджають низькі рослини однієї висоти. В об’ємних квітниках, або східчастих, рослини підбирають по висоті: високорослі — на задньому плані, среднерослі на середньому, низькі — на передньому. Можливе використання низькорослих видів хвойних і листопадних деревних рослин.

Солітери передбачаються на тлі газону, груп дерев і чагарників, У Стін будинків з рослин великого розмірів.

Партери це квітники регулярної композиції, у вигляді  різних геометричних фігур: кіл, квадратів, прямокутників, трапецій. Партери створюють із особливо декоративних видів. У сполученнях передбачають кілька сортів одного виду. Контури квітників облямовують низьким бордюром з тонкої бетонної, кольорової цегли або інших декоративних матеріалів.

Клумби Найпоширеніший вид квітників регулярної композиції. Форма клумб, як правило, правильна, геометрична. Розміщаються клумби в партерних композиціях. При створенні клумб рекомендується зміна квітучих рослин залежно від сезону. Для весняного цвітіння використають дворічники. Для літнього й літньо–осіннього цвітіння звичайно використається розсада з однорічних рослин.

Рабатки вузькі смуги від 0,5 до З м шириною, розташовані вздовж доріжок, алей у парках, скверах, на вулицях.

Бордюри  вузькі смужки шириною 0;1...0,5 м; застосовна як облямівка країв клумб, рабаток. Створюються з рядових посадок однорічних або багаторічних квіткових, трав’янистих рослин.

Ландшафтні композиції: міксбордюри, партери, кам’янисті ділянки.

Змішані бордюри (міксбордюри) – композиції, що складаються здебільшого з багаторічників і які бувають, частіше за все, витягнутої форми. Метою висадки міксбордюрів є створення свого роду барвистого килима з рослин, які будуть починати цвісти по черзі протягом усього вегетаційного періоду.

Міксбордюри поміщають зазвичай вздовж пішохідних доріг, в парадних частинах паркових зон, сквериках, садах і парках, їх створюють до того ж перед будівлями, підпірними стінками, перголами та ін. Фон, на якому складено такий квітник, має сприяти максимально чіткому сприйняттю його колірної гами. Місця для створення міксбордюрів потрібно підбирати захищені від вітру і максимально сонячні; популярні сьогодні рішення з використанням ефекту перепадів рельєфу.

При виборі переліку рослин в міксбордюрі обов’язковою умовою є облік в композиції їх висоти, забарвлення цвітіння, а також час і тривалість цвітіння, декоративні зовнішні характеристики до і після цвітіння. На передньому краї як правило висаджуються килимові, сланкі і невисокі рослини, після – середньої висоти, далі розміщуються високі і в самому кінці – найбільш високі. Самий широкий простір відводиться для невисоких сланких рослин, дещо менше – для середніх і найменше – для високих. Перехід від низьких рослин до високих відбувається рівномірно по увігнутому профілю, лінії переходу будуть мати вільні контури, що робить квітник мальовничим.

Подивимося, як виглядають ці види квітники.

  • Альпінарії, рокарій

6

 

  • Партери

9

  • Клумби.

12        13

  • Бордюри

8

 

  • Міксбордюри

7

  • Газони, солітери

16                          3

  • Перголи, трельяжі, альтанки

17

  •  

Використання квітів в озелененні – це справжнє мистецтво. Наше завдання оформити двір нашого навчального закладу. На ділянці асортименти рослин потрібно підібрати так, щоб цвітіння тривало до пізньої осені. Найкраще підбирати довго квітучі літники (петунія, чорнобривці, флокси, агератум, левкой, ротики). Для прикраси двору зручно розбити рабатки, клумби, побудувати рокарій. На заасфальтованих ділянках можна використовувати ящики й контейнери із квітами.

Сьогодні ми з вами будемо працювати над композиційним розташуванням рослин на клумбах. Поверхня клумби звичайно плоска або злегка піднята в центрі. Клумби оформляють квітуючими і декоративно – листяними рослинами. Малюнок розташування рослин, як правило, простий. Їх звичайно засаджують 1–3 видами або сортами одного виду рослин. Можна висаджувати рослини по малюнкові. Він може бути складним і складатися з більшого набору видів і сортів.

 

Практична робота. Складання ескізу клумби

  1. Аналіз завдань практичної роботи:

– дані рослини: агератум (білий, блакитний), чорнобривці низькорослі (жовті, коричневі), петунія (суміш квітів), ротики(суміш квітів);

– створити колірну композицію з наявних рослин на клумбах, можливі варіанти: Золота рибка, Хмарне небо, Рудий кіт, Сонечко, і т.п.

  1. Забезпечення матеріалами та інструментами: довідкова література, кольорові картки із квітково–декоративними рослинами, альбомні аркуші, креслярські інструменти, кольорові олівці.
  2. Самостійне виконання завдань практичної роботи.
  3. Контроль з метою виявлення недоліков у знаннях і вміннях.
  4. Поточний інструктаж(індивідуальний, груповий).
  5. Організація самоконтролю та взаємоконтролю.
  6. Підбиття підсумків практичної роботи:
  • демонстрування кращих робіт;
  • аналіз недоліків в роботах та шляхи їх усунення;

 –оцінювання результатів практичної роботи.


ЗУПИНКА № 4 Річка  Балаклійка

Річка Балаклійка

Витік на північ від с. Мосьпанового

Гирло р. Сіверський Дінець

Країни басейну Україна Україна
                              Харківська область Харківська область

Довжина 34 км

Площа бассейну 291 км2

Притоки Вовчий Яр (ліва)

Опис

Довжина річки 34 км, площа басейну 291 км2. Долина широка (2,5-3 км), з пологими схилами. Річище помірно звивисте, завширшки пересічно 5 м, завглибшки понад 1 м. Похил річки 1,1 м/км. Заплава в середній течії місцями заболочена. Влітку міліє. Cпоруджено кілька ставків.

Розташування

Річка бере початок на північ від села Мосьпанового. Тече переважно на південь, перед гирлом на південний схід. Впадає до Сіверського за містом Балаклія

Притоки: Вовчий Яр (ліва).

 

Виконати завдання за пропонованим алгоритмом:

І. Загальне ознайомлення з річкою. Назва річки, чи є вона головною або притокою; якщо притокою, то якої річки, її загальний напрям.

1) Середня ширина і глибина річки.

2) Визначити середню швидкість перебігу річки за допомогою поверхневих поплавців.

3) Способи (види) живлення річки (ґрунтове, дощове, снігове, озерне, болотне).

4) Режим стоку води: річка з постійним рівнем, що сильно міліє літом, пересихає; час повені (якщо вона буває) і висота повені; тривалість льодоставу, якщо він буває. Визначення стадії режиму річки під час екскурсії, що проводиться, і в інший час (її ширина, швидкість течії, температура води, прозорість тощо).

5) Якість води (каламутна або прозора, придатна для пиття чи ні, колір води).

6) Характер русла річки (меандрування).

7) У якій частині річка є такою, що головним чином еродує і в якій акумулює.

8) Чи не віджимається річка конусами винесення.

9) Характер берегів і гірських порід, що розмиваються.

10) Місцезнаходження найголовніших плес і перекочувань, порогів, водопадів, островів.

11) Використання річки в господарстві району (зрошування, постачання водою, сплав, судноплавство, рибальство, гідростанції і т. д.).

Всі характерні особливості річки бажано нанести на карту району, що вивчається.

 

 


ЗУПИНКА № 5 Обстеження річки Балаклійки

Ми живемо в динамічному світі. Кожен день несе з собою нову інформацію і висуває нові вимоги перед кожною людиною. Зараз, як ніколи, постало питання про пріоритети моральних якостей для людини над усіма іншими.

Ідею охорони природи вперше висловив Жан Жак Руссо, але загальне визнання вона одержала після І Міжнародного з’їзду з охорони природи, який відбувся в 1913 р. у Швейцарії. У 1980 р. була проголошена Всесвітня стратегія охорони природи та природних ресурсів. У 1982 р. пленарне засідання ООН прийняло Світову хартію природи, яка стала документом світового значення.

У наш час під охороною природи розуміють систему наукових знань та практичних підходів до раціонального використання природних ресурсів, захисту природного середовища та збереження видів флори і фауни від знищення.

Однією з проблем, якою займаються екологічні організації, є охорона та відродження малих річок.

Малі річки в Україні зазнали останніми десятиліттями найбільшого впливу людської діяльності. Багато з них просто зникли з карти нашої країни. Цей процес триває і сьогодні.

Чому ж так сталося?

Життя малих річок цілковито визначається територією, з якої річка збирає воду, тобто водозбором та характером господарювання  на ньому людини. Мала річка є першим збирачем води для великої річки. Вода, що надходить з навколишньої території до малої річки, не встигає самоочиститись на своєму шляху до гирла. Природна здатність до самоочищення малої річки є значно меншою, ніж великої. Вода, яка надійшла з водозбору, визначає якість води у самій річці.

Якщо раніше з джерела у річку надходила вода, яка мала найвищі показники якості, то тепер це практично не спостерігається, та й самі джерела тепер не часто побачиш. Вони замулились, заросли, забруднились, багато з них зникли. А в річки часто стікають тільки забруднені людиною поверхневі води. Таким чином, мала річка концентрує в собі наслідки людської діяльності. Це наш біль!

Дослідження річки і її долини дасть можливість з’ясувати причини, погіршення екологічного стану.

Великі проблеми малих річок

Будь-яка річка завжди привертає увагу. Не дивлячись на те, яка річка: або вона войовничо б’ється об камені і своїми бурхливими потоками ніби каже: «Я стихія», або рівним простором розіллється серед долини, або протискуючись між трави, дерев, і каміння намагається звільнитися від стислих берегів. Будь–яка вода незвична. На неї можна постійно дивитися не зводячи очей. Ні одна річка не залишає людину байдужою.

Чимало річок можна побачити, подорожуючи нашим краєм. Але все частіше і частіше трапляються непривабливі для ока, засмічені річки з брудною водою і занедбаними берегами. Вони більше нагадують стічні рівчаки, ніж річки з творів художньої літератури або наших мрій.

Мабуть багатьом хочеться допомогти маленьким річкам, що занепадають через людську байдужість, а особливо дітям на чиїх очах гинуть маленькі тварини, риба і, взагалі, гине від бруду вся річка. Бо саме діти більш вразливі і чутливі до чужого болю. Саме вони швидше за все відгукнуться на це німе благання про допомогу.

Але що ж потрібно знати, щоб вивчати малі річки, допомагати їм ?

Дослідження річки – справа не проста. Для цього потрібні різні фахівці – геологи, геоморфологи, гідрологи, хіміки, ґрунтознавці, екологи… Вивченням фізичних, хімічних і біологічних явищ у річкових екосистемах займається наука потамологія.

Будь-яка річка є великою складною багатокомпонентною системою. І існування її залежить від багатьох факторів. Навіть незначна зміна одного з них викликає комплексні зміни всієї річкової системи.

І найбільшу кількість змін у «житті» річки може внести саме людина. Це вона вважає, що може регулювати напрям річки та кількість води. Саме людина знищує прибережно–водну рослинність, біля води робить смітники. Але люди не звертають уваги на те, що таке ставлення до природи вбиває її. Вони вважають, що природа зможе сама впоратися з брудом. Сміття у воді потоне і вкриється мулом, сміття на землі переробиться в ґрунті. Але це триватиме до того часу, поки природа не зможе більше впоратися з великою кількістю сміття і бруду. Є багато і таких змін, які річки перетворюють на канали, а заплаву, де кілька десятиліть тому була мальовнича левада, – на ріллю, на житлову або промислову забудову чи просто на пустир. Тому річки починають міліти, заростають їхні русла, риби стає менше, а згодом вона і зовсім зникає, вода в річці стає брудною, і річка втрачає свою мальовничість і привабливість.

Але найбільшої шкоди річкам завдає вирубування лісів, розширення заплав і перебудова русел, скидання стічних вод. От і хворіють наші красиві річки, хворіють і вмирають.

 

Таблиця 1. Загальна характеристика населених пунктів, через які протікає річка

 

Населений пункт

Населення

Очисні споруди підприємств комунального господарства

Промислові підприємства, їх стоки *

Очисні споруди промислових підприємств

Примітки

1.

 

 

 

 

 

2.

 

 

 

 

 

3.

 

 

 

 

 

* – Вказати, яким чином стоки потрапляють у річку.

Таблиця 2. Екосистема заплави та її елементи

Лівий берег

Екосистема

Правий берег

1

2

3

4

5

№№ ділянок річкової долини

1

2

3

4

5

 

 

 

 

 

Луки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ліси/переліски

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Природні/ посаджені ліси

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Діброви

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ялинники

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сосна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Інші ліси

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Степові ділянки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Старики

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Озера постійні

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Озера пересихаючі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Болота

 

 

 

 

 

Про річки від «А» до «Я»

Малі річки тісно пов’язані з навколишнім ландшафтом. Структура покриву у цьому ландшафті та характер господарської діяльності людини на водозборі – це і є ті вирішальні фактори, які визначають здоров’я річки.

Для того, щоб людині, яка вирішила вивчати екологію малих річок, було легше досліджувати річки і зрозуміти причини їх хвороб, ми зупинимося на особливості деталях будови річкової системи (див. рис.1)

Рис 1. Елементи річкового басейну

  

Головним компонентом будь–якої річки є її річище, або русло. Воно є частиною річкової долини, якою рухається вода. Виток – це місце, де починається річка. Річки витікають переважно з окремого джерела, болота або озера, куди вода прибуває з донних джерел. Гирло – це ділянка річки перед місцем впадіння в іншу водойму (річку, озеро, море тощо).

В річках постійно змінюється рівень води. Залежить це від пори року, кількості опадів і від об’єму води, яка надходить до річки з джерел.

C:\WINDOWS\Рабочий стол\222.bmpМінімальна кількість води в річці – в період межені, який припадає, як правило, на літо, а період – найбільшого підвищення рівня води, повені, що супроводжується виходом води на заплаву, спостерігається навесні. Весняна повінь є наслідком танення снігу та весняних дощів.

Частина русла, яка постійно заповнена водою, навіть у найсухішу пору року, зветься корінним річищем (руслом).

Частина річкової долини, що вкривається водою під час повені, називається  заплавою. Сама заплава поділяється на три частини:

  •                         прируслову;
  • центральну;
  • притерасну.

 

Рис. 2. Схема річкового русла та його утворень:

1 – меандрове корінне русло, 2 – крутий берег, 3 – пологий берег, 4 – пляж, 5 – приплесок, 6 – затон, 7 – острів, 8 – коса, 9 – закісся, 10 – передрусловий вал, вкритий рослинністю, 11 – старик, 12 – заплава, 13 – гаї у заплаві, 14 – зона прибережної вищої повітряно–водної рослинності, 15 – село на терасі.

Природні русла дуже рідко бувають прямими. В більшості випадків воно мандрує без будь–якої закономірності. Це відбувається внаслідок діяльності води, яка виникає при обертанні Землі навколо своєї осі. Тому вода зміщується до одного з берегів і розмиває його. Порода, яка вимивається з берега, зноситься водою вниз за течією. У місцях, де течія слабша, з вимитих порід у руслі накопичуються наноси, формуються мілководні ділянки – перекати, які чергуються з глибоководними ділянками – плесами.

Від активної ділянки річки її русло може мати кілька річищ або, як їх ще називають, рукави або протоки. Головним річищем називають ту протоку, яка в цьому році має найбільшу витрату води. Через деякий час окремі рукави можуть втратити зв’язок з руслом, і таким чином утворяться старики – видовжені руслоподібні водойми у межах заплави.

Активна діяльність води в річці сприяє формуванню інших руслових утворень:

– затонів, заток річки, які глибоко заходять у берег, але які, на відміну від стариків, мають постійний зв’язок з руслом річки;

– переплесків, вузьких піщаних або галькових прибережних смуг дна, на яких гаситься хвиля;

– обмілин або мілин, мілких місць русла, які пересихають у межень;

– пляжів, широких піщаних смуг прируслової частини берега.

Вивчаючи річку, треба звернути увагу на те, що швидкість течії на всій її довжині не однакова. Так виділяються бистрини, де течія найшвидша. Поблизу берегів швидкість течії зменшується, а біля самого берега можна помітити компенсаційні потоки, тобто зворотній рух води.

Неповторний і завжди мінливий обрис річки створює усі ці рукави, затони, чергування ям і мілин, характерні для основних природних русел. Їх наявність, значною мірою, гарантує річці здоров’я, надає особливої привабливості та краси краєвидам річкової долини.

Зрозуміло, що через безперервну роботу річки, русло та заплава увесь час поглиблюються. І тому з цим пов’язано утворення системи терас. Кожна тераса – це залишок минулих заплав. Через це старі річки мають кілька терас, які позначаються починаючи із заплавної (заплава – перша тераса).

Всі річки починаються з витоків, але далі існують вони завдяки процесам, які відбуваються на всіх їх долинах і мають назву водозбірної площі.

Водозбірна площа або водозбір – це територія, з якої річка безпосередньо отримує водне живлення.

Взагалі вода до річки потрапляє двома шляхами:

  • підземним (підземне живлення);
  • поверхневим (поверхневе живлення).

Крім русел річок, які порізали поверхню землі, існує величезна кількість улоговин, рівчаків, якими вода з атмосферних опадів надходить до річки, іноді утворюючи водотоки. Таким шляхом вода до річки потрапляє повільно і рівномірно.Але людина, прокладаючи біля води дороги, розорюючи грунт на водозборах, дуже прискорює процес ерозії. В річку потрапляє родючий грунт, від чого вона замулюється і може зовсім загинути. Особливо це стосується малих річок. Саме господарська діяльність людини стала причиною виникнення проблем здоров’я річки. Так, поверхневі стоки з доріг, забудов, ланів дуже забруднюють річку.Серед усіх річок виділяються головні річки, це ті, які впадають в моря і океани. Усі інші називаються притоками, які в свою чергу поділяються по відношенню до головної річки. Ті, які впадають у головну, називають притоками І порядку, які впадають в останні – притоками ІІ порядку і т.д.Вся ця сукупність річки з її притоками називається річковою системою головної річки. Частина суходолу, з якого може стікати вода до водойми, називається басейном. Басейни окремих річок відокремлюються один від одного вододілом, який частіше за все проходить по найвищих точках земної поверхні, що лежить між двома річковими системами. Системи річок певного регіону утворюють річкову мережу тієї чи іншої території.

Таблиця 3. Загальна інформація про річку

 

Назва річки

Довжина

Площа басейну

Порядок притоки до якої річки і з якого берега впадає

Інформація про витоки річки

Якщо дослідження ведеться лише на короткому відрізку річки, то вказати його межі:

Природна зона

Якими адміністративними територіями протікає річка

Назвіть населені пункти, через які протікає річка

Міста з населенням понад 100000 жителів

Інші міста

Селища міського типу

Села, селища, хутори

Галузі промисловості, що переважають на територіях, якими протікає річка

Назвіть природоохоронні території, які перетинає річка

Інша цікава інформація про річку та її водозбір

 

Таблиця 4. Характеристика берегової смуги

 

Лівий берег

Береги

Правий берег

1

2

3

4

5

№№ ділянок

1

2

3

4

5

 

 

 

 

 

Висота (м)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Крутий/пологий

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Прируслове підвищення

 

 

 

 

 

Тип рослинності *

Природна

 

 

 

 

 

Луки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Чагарники

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ліси

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ліси з чагарниковим підліском

 

 

 

 

 

Штучна

 

 

 

 

 

Луки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Чагарники

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ліси

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ліси з чагарниковим підліском

 

 

 

 

 

Берегова захисна смуга

 

 

 

 

 

Є / немає

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ширина

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Позначена / непозначена

 

 

 

 

 

* протяжність берегової смуги, зайнятої певним типом рослинності, слід подавати у кілометрах

Живий світ річок

Будь-яка рослинність прикрашає як великі, так і малі річки. Велика річка, яка розлилась між зелених трав’янистих берегів, маленька – яка пробивається між високих стебел трави очерету, і все це, вода і рослини, зливається в гармонічну красу саме нашої природи. Природи, яка заворожує.

Неможливо не милуватися плакучими вербами над тихою водою. Вони ніби своїми тоненькими рученятами пестять м’яку воду. Саме тому цю красуню і обрали одним із символів України.

Водні рослини відіграють велику роль у житті річки. Ці рослини є місцем поживи, поселення та захисту для багатьох безхребетних тварин та риб.

Завдяки життєдіяльності рослин добре очищується вода в річці від забруднення. Через зарості рослин відбувається фільтрація мінеральних часток, вони вилучають із води біогенні сполуки тощо. Тому інформація про заростання водотоку є дуже важливою.

Перед початком експедиції бажано ознайомитись із короткими описами рослин, які можуть трапитися на маршруті. Треба навчитися визначати загальний відсоток заростання видимої ділянки русла річки вищою водною рослинністю, а також водоростями.

Порівняно з вищими водними рослинами кількість видів безхребетних тварин, що живуть у річці та заплавних водоймах, є значно більшою. Тому їх також потрібно фіксувати, вивчати і систематизувати.

Деякі види водних мешканців можуть бути показниками забруднення води. І взагалі, тільки частину безхребетних можна побачити неозброєним оком.

Дуже важливо знати, які види риб живуть у цій водоймі, які самі побачили, а про які розповіли місцеві жителі.

У фауні прибережної смуги річки і річкової долини бажано також вивчити види земноводних, плазунів, ссавців та птахів, частоту, з якою вони трапляються людям. Важливо для оцінки стану розмаїття тваринного світу знати і про наземних членистоногих (плавунів, комах, бабок, жуків, метеликів), яких вдалося побачити.

Для того, щоб знати видові назви та вміти визначати тварин та рослини, що вас цікавлять, потрібно користуватися визначниками, атласами рослин і тварин.

Берегові рослини це рослини, які ростуть поблизу річок. Одною з найхарактерніших роси цих рослин є велика потреба у підвищеній вологості ґрунту. Біля самого берега розташовується пояс прибережних рослин. Тут ростуть сусак, стрілолист, частух а подорожникова, їжачі голівки, калюжниця, цикута. Залежно від умов життя стрілолист міняє форму листків. У наземної форми листки містяться на довгих цупких черешках і мають стрілоподібні пластинки. Такі ж листки і у рослин, що живуть у неглибокій воді. Коли вода глибока у стрілолиста утворюються листки іншого вигляду: довгі, стрічкоподібні, які тягнуться і звиваються за течією води. У червні серпні стрілолист зацвітає. На соковитому зеленому стеблі розкриваються ніжні білі квітки, в яких лише по 3 пелюстки. Темно-червоні серединки квіток виділяються серед листя.

На початку літа зацвітає сусак зонтичний. Його ніжні біло-рожеві квітки зібрані у суцвіття зонтик. Листя у сусака видовжене з гострими кінцями як шабельки. З них плетуть кошики. Частуха подорожник ова може рости і в воді і на суші. Дрібненькі біло-рожеві квітки частухи подорожникової зібрані у пірамідальну волоть. Листки схожі на листки подорожника. Калюжниця болотна привертає увагу яскраво-жовтими квітками і блискучими темно-зеленими листками. Калюжниця росте на перезволожених місцях багатих на поживні речовини. Як і всі представники родини жовтецевих, калюжниця отруйна. Цикута отруйна – це досить висока зонтична рослина з пірчастими листками, схожими на листки моркви. Отруйна речовина – цекутосин –міститься у всіх частинах рослин, особливо у кореневищі. Їжачі голівки мають плід – горішок з щетинками біля основи.

Завдання 1

Замалювати деякі з цих рослин.

Наступний пояс займають рослини мілководдя, до яких  належить очерет, рогіз, комиш. Ці рослини нижніми частинами занурені у воду, а верхніми підносяться над нею, утворюючи високі зарості. Очерет звичайний має видовжені загострені листки. Влітку очерет прикрашається густими пухнастими волотями. Очерет очищає воду у водоймах. Його використовують як будівельний матеріал, паливо, його їдять свійські тварини. Рогіз вузьколистий має кореневище, від якого піднімається стебло з вузькими зеленими листками. Коли рогіз цвіте, утворюється темно-коричневий султан. Комиш озерний – багаторічна рослина з безлистим довгим стеблом. Листки комиша відмирають і стебло виконує їх функцію. На верхівці стебла розташовується суцвіття.

Завдання 2

Замалюйте зовнішній вигляд та суцвіття очерету рогізу і комишу.

Наступний пояс, де вода ще глибша, займають водні рослини з листками, що плавають на поверхні води – біле латаття, глечики жовті. Біле латаття має великі квітки з білими пелюстками. Біля кожної квітки плавають великі круглі листки, зверху вони зелені, блискучі. Вони мають довгі гнучкі черешки, прикріплені до товстого кореневища. Коли квітка латаття відцвітає, вона скручується і опускається у воду, де дозрівають плоди з насінням. Глечики жовті схожі на латаття біле, але їхні квітки мають лише один ряд пелюсток жовтого кольору. Коли квітка відцвітає, утворюється плід схожий на маленький глечик, у якому визріває насіння.

Завдання 3

Замалюйте листки та квітки латаття та глечиків жовтих.

Рослини, які все життя проводять під водою. Елодея, або водяна чума – це багаторічна рослина, яка швидко розмножується. Вона прикріплюється коренями до дна водойми. Також до дна водойми прикріплюються рдестники. У нас зустрічаються рдест блискучий і рдест плаваючий. Кушир має довгі вузькі стебла, оточені вузькими листками. Вони кільцем зібрані навколо стебла. Коріння у куширу немає, а воду і поживні речовини він всмоктує стеблами і листками. Коли настає зима, кушир опускається на дно водойми і там зимує. Різак водяний алоєвидний має пильчасті листки, що зібрані у прикореневу розетку. Дуже прикрашають рослину великі білі трипелюсткові квітки. На зиму різак опускається на дно водойми. Пухирник звичайний – комахоїдна рослина, вона плаває у воді і на її стеблах розміщуються маленькі ловильні пухирці. Рослини, які плавають на поверхні води. До них належать ряска, трьохдольна округла мала, жабурник звичайний, водокрас жаб’ячий, багатокорінник.

Завдання 4

Які з цих рослин ростуть в водоймі?

Опишіть одну з них.

Тварини водойм

На берегах великих водойм часто оселяються різні види птахів. Причиною цього є велика кількість корму й місць зручних для побудови гнізд.

Завдання 5

Які птахи живуть поблизу водойми?

На березі водойми можна спостерігати земноводних. Найбільш поширені озерна та ставкова жаби. Ставкова жаба невеликих розмірів (75-85 мм), зелена з чорними плямами, зі світлою смужкою вздовж спини.

Озерна жаба більш великих розмірів, забарвлення яскраво-зелене з темними чи темно-зеленим плямами, живе в більш глибоких водоймах. У водоймах, багатих рослинністю, можна зустріти водяного павука -сріблянку. Черевце павука покрите ніжними сірими волосками, на яких утримується повітря. Тому у воді павучок ближчить, наче срібний. Під водою він влаштовує своє житло – дзвін з павутиння, який наповнює повітрям. Полює павук-сріблянка на личинок комах, поїдає їх у дзвоні, там він відкладає яйця, там він зимує. Біля водойм можна побачити велику кількість комах. Особливо бабок.

Велике коромисло має великі розміри тіла, коричнювате забарвлення грудки та черевця, з синіми плямами у самця та жовтими у самки, коричнюваті крила. Задні крила ширші передніх. У водоймах можна побачити цікавих хижих жуків – плавунців і вертячок. Тіло жука-плавунця овальне, сплющене, а задні ноги вкриті волосками -щетинками і, підгрібаючи ними, неначе веслами, жук швидко пливе. Інколи він піднімається на поверхню води, щоб набрати повітря. Жуки-вертячки цілими зграйками кружляють на поверхні стоячих водойм. Вони відшукують здобич – маленьких тваринок. Личинки вертячок живуть у мулі і також живляться маленькими тваринками. Жук-водолюб великий, чорний, має опуклу форму.

Завдання 6

Опишіть комах яких ви побачили поблизу водойми?

У водоймах нашої області водиться багато видів риб. Серед яких:

  • сом, щука, карась;
  • червонопірка, плітка;
  • лящ, сазан;
  • окунь звичайний та багато інших.

 Найпоширенішими береговими птахами нашої річки є:

  • ластівка берегова;
  • золотиста бджолоїдка;
  • голуба рибалочка та багато інших.


Таблиця 5. Участь окремих видів вищих водних рослин у рослинному покриві річки

 

Водні рослини

№№ ділянок річкової долини

Лівий берег

Правий берег

Очерет звичайний

 

Суцільні зарості

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Окремі пляжі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поодинокі  рослини

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Куга озерна (комиш)

 

Суцільні зарості

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Окремі пляжі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поодинокі рослини

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зелені мохи

 

Суцільні зарості

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Окремі пляжі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поодинокі рослини

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Латаття біле

 

Суцільні зарості

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Окремі пляжі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поодинокі рослини

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Глечики жовті

 

Суцільні зарості

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Окремі пляжі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поодинокі рослини

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сальвінія плаваюча

 

Суцільні зарості

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Окремі пляжі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поодинокі рослини

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ряски

 

Суцільні зарості

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Окремі пляжі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поодинокі рослини

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Таблиця 6. Найпоширеніші види дерев у берегових насадженнях

 

Види дерев

№№ ділянок річкової долини

Лівий берег

Правий берег

Верба

 

Суцільні зарості

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Окремі пляжі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поодинокі рослини

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Осокір

 

Суцільні зарості

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Окремі пляжі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поодинокі рослини

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Береза

 

Суцільні зарості

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Окремі пляжі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поодинокі рослини

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вільха

 

Суцільні зарості

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Окремі пляжі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поодинокі рослини

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дуб

 

Суцільні зарості

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Окремі пляжі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поодинокі рослини

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ялина

 

Суцільні зарості

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Окремі пляжі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поодинокі рослини

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Таблиця 7. Маршрутна реєстраційна картка*

Лівий берег

Об’єкти рекреації

Правий берег

Т**

З**

В**

 

Т

З

В

Ліси***

 
 
 

Природні

 

 

 

 
 
 

Саджені

 

 

 

 
 
 

Листяні

 

 

 

 
 
 

Хвойні

 

 

 

Луки***

 
 
 

Природні

 

 

 

 
 
 

Сіяні

 

 

 

 
 
 

Степові ділянки

 

 

 

 
 
 

Піщані кучугури

 

 

 

Загальна кількість та протяжність уздовж річки ***

Населених пунктів

 
 
 

Обласних центрів

 

 

 

 
 
 

Районних центрів

 

 

 

 
 
 

Селищ міського типу

 

 

 

 
 
 

Сіл

 

 

 

 
 
 

Селищ, хуторів

 

 

 

Землі сільськогосподарського використання ***

 
 
 

Пасовища

 

 

 

 
 
 

Ферми

 

 

 

 
 
 

Літні табори худоби

 

 

 

 
 
 

Поля

 

 

 

 
 
 

Городи

 

 

 

 
 
 

Сади

 

 

 

 

 
 
 

Зареєстровано точкових джерел забруднення

 

 

 

Водні об’єкти

 
 
 

Русло

 

 

 

 
 
 

Штучне

 

 

 

 
 
 

Природне

 

 

 

*Це підсумкова таблиця. Заповнюється для узагальнення даних за результатами усього екологічного походу. На ній ґрунтуватимуться подальші висновки про стан річкової долини.

**Т – надзаплавні тераси, З – заплава, Б – берег.

***Сумарна протяжність уздовж річки земель, які займає цей тип об’єктів реєстрації

У Конституції України прийнятої 28 червня 1996 року, зазначається, що забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України є обов’язком держави (ст. 16), кожному громадянину гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля (ст. 50), кожний громадянин зобов’язаний не завдавати шкоди природному середовищу і нести відповідальність за шкоду, заподіяну природі (ст. 66).

Результатом роботи повинен бути звіт, скласти який в скороченій формі допоможуть надані таблиці. Завдяки ним ви зможете навіть самостійно дати оцінку стану дослідженої вами річки.

При проведенні роботи на екологічній стежці, все ж таки, на перше місце повинні виноситися питання охорони природи. Жодне дослідження, жодне спостереження, збір гербарію не повинні завдавати шкоди природі, треба берегти рослинний і тваринний світ. Про все це повинен пам’ятати кожен, хто йде дорогою досліджень.

 

ВИСНОВКИ

Практичним результатом  створеннята функціонування навчальної  екологічної стежки «Краса довкілля» стало:

– написання на базі навчальної екологічної стежки і успішний захист

студентами курсових робіт;

– проведення екскурсій з вивчення досвіду підвищення рівня екологічної грамотності та формування екологічної культури студентів засобами навчальної екологічної стежки;

– систематичне проведення екскурсій різної тематики для різновікової

аудиторії учнівської молоді;

– організація дослідницької роботи студентів на станціях навчальної

екологічної стежки під час навчальних та педагогічних практик;

– організація просвітницької роботи студентів серед широких верств

населення шляхом проведення екскурсій на екостежці.

 

При виборі критеріїв сформованості екологічної культури ми виділяємо такі, які визначають ефективність формування екологічної культури:

  •     мотиваційний-ціннісний критерій: еколого-орієнтовані установки;
  •       аксіологічний критерій: усвідомлення цінностей як основи регуляції екологічно доцільної поведінки;
  •    когнітивний критерій: засвоєння майбутнім педагогом професійних знань, умінь та навичок, які формують екокультуру;
  •     особистісно-діяльнісний критерій: розвиток професійно важливих якостей та здібностей педагога;
  •     практичний критерій: оволодіння професійними вміннями та навичками, необхідними для формування екокультури.

Кожний критерій розкривається через систему показників, які його характеризують.

Так, до показників мотиваційного критерію віднесемо бажання працювати педагогом; інтереси до участі у природоохоронній діяльності; усвідомлення того, що екологічні проблеми стосуються кожного з нас і вирішувати їх може і повинен кожен; мотивація щодо позитивних тенденцій у поліпшенні стану навколишнього природного середовища.

Аксіологічний критерій характеризується такими показниками, як: рівень усвідомлення цінності довкілля; цілісності природи, її неповторності та унікальності; рівень відповідальності за свою діяльність, щоб студенти реально відчули свою причетність до розв’язання проблем довкілля.

Когнітивний критерій включає в себе наступні показники: систематизація екологічних знань та застосування їх у ефективній педагогічній діяльності.

Показниками особистісно–діяльнісний критерію є: творчість; активна життєва позиція; безперервний пошук нових засобів, дій, вольових актів в екологічній діяльності; особистісне ставлення до довкілля та готовність відповідати за наслідки своєї екологічної діяльності; патріотизм, принциповість, ініціативність, відповідальність, пізнавальність.

Діяльнісний критерій має наступні показники: система сформованих професійних умінь (гностичних, конструктивних, комунікативних, організаторських, проектувальних); активна еколого–орієнтована діяльність, спрямована на охорону та збереження екосистем. [2; 36].

На основі виділених критеріїв і показників нами було визначено чотири рівні (табл. 5) сформованості екокультури майбутніх педагогів: креативний, творчий, рефлексивний, репродуктивний.

Таблиця 5

Критерії та рівні сформованості екологічної культури майбутніх педагогів [2; 36]

Критерії

Рівні

Креативний

Творчий

Рефлексивний

Репродуктивний

Мотиваційно–ціннісний

У студентів сформовані екологічні культура і компетентність, морально-екологічні якості особистості

У студентів сформовано ціннісне ставлення до майбутньої професії, готовність до професійного зростання та активної екологічної позиції

У студентів виражено схильність до еколого-просвітницької діяльності, сформованість уявлення про діяльність у природоохоронній сфері, наявність мотивів до формування екологічної культури

У студентів відсутні інтереси, еколого-орієнтовані уста-новки щодо вивче-ння стану навколи-шнього середо-вища. Відсутнє прагнення до професійного зро-стання. Екологічна безграмотність та пасивність до гостроти екологіч-ної ситуації, що склалася у їх життєвому середовищі

Аксіологічний

Сформовані ціннісні екологічні орієнтації, стійкі моральні переконання, які полягають у здатності особистості орієнту-ватися в світі охорони навколишнього природного середовища.

У студента склада-ється уявлення про рівень власної відповідальності при вирішенні різних екологічних ситуацій, про по-требу у самостій-ному набутті знань, умінь, навичок.

Низький рівень сформованості ціннісних орієнтацій, часткове прагнення до професійного зростання

Відсутнє усвідомлення цінності природи, її унікальності. Відсутні відчуття особистої причетності до розв’язання екологічних проблем довкілля.

Когнітивний

Наявний високий рівень професійних та еколого-культурних знань, усвідомлена їхня значущість у еколого-культурній діяльності, проявляється постійна активність та творчість

Виявляється само-стійність у набутті екологічних знань, але при частковому стимулюванні з боку викладача. Пізнавальна діяль-ність спрямована на самоосвіту, наявні можливості до проблемно– пошукової діяльно-сті з метою набуття екологічної культури.

Поверхневі нестабільні екологічні знання, які дають можливість відтворення понятійно-категоріальної інформації про екологічні процеси, явища, об’єкти навколишнього середовища, їх властивості.

Відсутня мотивація до накопичення екологічних знань, безініціативність, необізнаність щодо вирішення екологічних проблем.

Особистісно–діяльнісний

Усвідомлення необхідності бути висококваліфікованим фахівцем з високим рівнем екологічної культури, особистої відповідальності за прийняті рішення і зроблені вчинки.

Є певне коло адаптивних здібностей і характеристик (самостійність, цілеспрямованість , різнобічність, екологічна ініціативність, товариськість, доброзичливість).

У студентів еко-культурний намір неясно виражено. Слабо розвинена готовність бути ведучим, працю-вати в колективі, проявляти ініціа-тивність. Слабо сформовані уявле-ння про себе, свої якості. Низький рівень самостійно-сті, прояву активності

Слабко розвинуті особисті якості,  невпевненість у практичній екологічній діяльності, безініціативність, відсутня наполегливість в організації природоохоронної діяльності

Діяльнісний

Сформованість імперативів екологічно доцільної поведінки. Усвідомлення особистісної відповідальності за стан навколишнього середовища. Вміння прогнозувати наслідки своєї діяльності у довкіллі

Вміння вирішувати екологічні завдання шляхом власного вибору методів. Добре сформовані комунікативні навички та вміння обирати доцільні шляхи подолання екологічної кризи

Слабо сформовані навички та вміння, екологічна діяльність характеризується частковим плануванням екологічно спрямованих рішень. Обмеженість у реалізації екологічної діяльності, виникають розбіжності у намірах і діях

Є відчуття власної неспроможності впливати на екологічну ситуацію. Невміння встановлювати причинно– наслідкові зв’язки при розв’язанні екологічних проблем.

 

Отже, запропонована модель допомагає цілісно формувати екологічну культуру студентської молоді.


ПІСЛЯМОВА

 

Екологічна культура має давню історію, вона є органічною складовою людського життя з часів його виникнення. Водночас вона – феномен XX ст., коли людство дедалі більше усвідомлює необхідність перелаштування свого життя, з тим щоб воно стало безпечним, здоровим, радісним, щоб екологічна культура кожного зокрема і всіх разом стала імперативом буття [12].

Екологічну культуру необхідно розглядати з двох сторін: по-перше, це – сукупність певних дій, технологій освоєння людиною природи, які забезпечують принаймні стійку рівновагу в системі «людина-довкілля»; по-друге, це – теоретична галузь знань про місце людини в біосфері як істоти діяльної, організуючої її структурні та функціональні блоки, як дедалі зростаючого у своїх можливостях чинника регуляції стану біосфери [58].

Вимоги та засади екологічної культури мають стати складовою світогляду і мірилом практичних дій кожної людини у сфері природокористування, певною запорукою порятунку довкілля і забезпечення сталого розвитку та поступу людської цивілізації. Екологічна культура приходить до людини різними шляхами. Для одних це традиційне, шанобливе ставлення до природи, засвоєне з молоком матері, для інших наслідок пізнання, саморозвитку, вдосконалення. Ще хтось залучається до неї через пережиті негаразди, особисті трагедії тощо, або під впливом завзяття та запалу педагогів. [12].

Формування екокультури та екосвідомості – систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток особистості. Завдання цого процесу – сприяти накопиченню екологічних знань, виховувати любов до природи, прагнення берегти, примножувати її, формувати вміння і навички діяльності в природі. Екокультура передбачає розкриття сутності світу природи – середовища перебування людини, яка повинна бути зацікавлена в збереженні цілісності чистоти, гармонії в природі. Це передбачає вміння осмислювати екологічні явища, робити висновки про стан природи, розумно взаємодіяти з нею. Естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов’язку та відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності [58].

 


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Бабаніна І. В. Формування екологічної культури молодших школярів / І. В. Бабаніна // Початкове навчання та виховання. – 2010. – № 23 (243) серпень – С. 25 – 30.
  2.      Білецька Г. А. / Критерії, показники й рівні сформованості природничо–наукової компетентності майбутніх екологів / Г. А. Білецька // Освіта та педагогічна наука. – 2014. – Вип. 2 (163). – С.19–24.
  3. Борисенко Л. М., Ніколаєвська Р. М. Проектування, розробка та реалізація проекту – програми розвитку освітнього закладу // ВГ «Основа». – 2008. –травень (№ 13 (205). – С. 12 – 31.
  4. Вербицький В. В. Еколого-натуралістична освіта в Україні: історія, проблеми, перспективи. – К. : СМП «Аверс», 2003. – 304с.
  5. Волкова Н. П. Педагогіка: Посібник / Н. П. Волкова. – К. : «Академія», 2003. – 576 с.
  6. Гетьман В. І. Добра казка про рідний край / В. І. Гетьман // Початкова школа. – 2009. – № 12. – С. 48 – 49.
  7. Гуцул Т. С. Слово – мови рідної основа. Види робіт на уроках рідної мови для формування екологічної культури молодших школярів / Т. С. Гуцул // Розкажіть онуку. – 2010. – № 2. – С. 46 – 49.
  8. Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХ1 ст.). – К. : Райдуга, 1994. – 61 с.
  9. Дробноход М. Екологія в освітньому полі України: методологія та зміст / М. Дробноход, Ф. Вольвач // Освіта і управління. – 1999. – Т. 3. – № 3. – С. 137 – 153.
  10. Дронь В. І. Зеленая весняночка пишно іде / В. І. Дронь // Початкове навчання та виховання. – 2011. – № 6 (262) лютий. – С.28 – 30.
  11. Іванова О. Формування екологічної культури / О. Іванова // Початкова школа. – 1998. – № 8. – С. 40 – 42.
  12. Крисаченко В. С. Екологічна культура: теорія і практика : навч. посіб. / В. С. Крисаченко. – К. : Заповіт, 1996. – 352 с.
  13. Лазарєва С. В. Екологічне та природоохоронне виховання учнів гірських шкіл – запорука збереження та збалансованого розвитку Карпат / С. В. Лазарєва // Екологічний вісник. – 2009. – № 3 – 4. – С. 6 – 10.
  14. Лёвочкина А. М. Психологические проблемы непрерывного экологического образования в Украине / А. М. Льовочкіна // Актуальні проблеми психології: зб. наук. Праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України. / за ред. С. Д. Максименка. – К. : Міленіум, 2004. – Т. 7. Екологічна психологія. – Вип. 3. – С. 133 – 140.
  15. Льовочкіна А. М. Принципи позитивності і конструктивності та екологічності як базові принципи екологічної психології / А. М. Льовочкіна // Актуальні проблеми психології. Зб. наук. праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка НАПН України / за ред. С. Д. Максименка. – Житомир: ЖДУ ім. І. Франка;
  16. Луц О. Н. Проэкт «Радуга» («Единство разума и сердца»). Экологическое воспитание учащихся начальных классов / О. Н. Луц // Початкове навчання та виховання. – 2010. – № 24 (244) серпень. – С.43 – 51.
  17. Марченко Н. І., Круглова Ю. В., Лазаренко Н. А. Методичний проект «Нове покоління»// ВГ «Основа». – 2008. – травень (№ 14 (206). –  С. 7–13.
  18. Мордовцева Т. В. Екологічна вікторина «Галявина чудес» / Т. В.Мордовцева // Початкове навчання та виховання. – 2010. – № 13 (233) травень. – С. 29 – 31.
  19. Наволокова Н. П. Енциклопедія педагогічних технологій та інновацій. – Х.:ВГ «Основа», 2009. – С. 18 – 93.
  20. Несвєдова О. В. Предметний тиждень із природознавства у початковій школі / О. В. Несвєдова // Початкове навчання та виховання. – 2011. – № 16 – 18 (272 – 274) червень. – С.66 – 81.
  21. Пойманова З. А. Цікаві задачі на основі краєзнавчого матеріалу / З. А. Пойманова // Початкове навчання та виховання. – 2010. – № 14 (234) травень. – С. 20 – 21.
  22. Поміновська Н. О. Зелене диво планети / Н. О. Поміновська // Розкажіть онуку. – 2010. – № 10. – С. 43 – 46.
  23. Пономаренко Л. В. Екологічне виховання молодших школярів у процесі навчання / Л. В. Пономаренко. – Х.: «Основа», 2009. – 143 с.
  24. Пономарьова Г. Ф. Наукові основи управління інноваційним розвитком у системі педагогічної освіти : посібник / А. А. Харківська, Л. О. Петриченко, В. М. Малихіна; за заг. Ред.Г. Ф. Пономарьової. – Х. : ООО «Кампанія СМІТ», 2013. – 316с.