Правила застосування норм МГП щодо розпізнавання осіб та об'єктів. Міжнародний правовий захист жертв війни та цивільних об'єктів. Захист дітей та жінок в МГП. Запобігання

Правила застосування норм МГП щодо розпізнавання осіб та об'єктів. Міжнародний правовий захист жертв війни та цивільних об'єктів. Захист дітей та жінок в МГП. Запобігання порушенню норм МГП.

У період воєнних конфліктів часто страждають цивільні особи. Правове становище цивільного населення в цей період визначається Гаазькою конвенцією «Про закони і звичаї війни на суходолі» та Додатком до неї «Положення про закони і звичаї війни на суходолі» (18.10.1907 р.), Женевською конвенцією «Про захист цивільного населення під час війни» (12.08.1949 р.), Додатковими протоколами І і II 1977 р. до Женевських конвенцій 1949 р. Правовий захист цивільного населення здійснюється у воєнних конфліктах як міжнародного, так і неміжнародного характеру. Воно та окремі цивільні особи не можуть бути об’єктом нападу. Цивільні особи

До цивільного населення не повинні застосовуватися жодні заходи фізичного й морального примусу з метою отримання від нього якихось відомостей. Сторонам воєнного конфлікту забороняється заподіювати фізичні страждання цивільному населенню або застосовувати будь-які заходи, що ведуть до його загибелі: вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення, медичні, наукові досліди та інше грубе насилля. Крім того, заборонено: колективні покарання, використання голоду серед цивільного населення як методу ведення війни, терор, пограбування, взяття заручників. Неприпустимі акти насильства або погрози насильством, основною метою яких є тероризування цивільного населення, а також напади не вибіркового характеру (див. вище). Цивільні особи не повинні використовуватися для прикриття певних пунктів, воєнних об’єктів або районів бойових дій від нападу. Цивільні особи

За МГП забезпечується недоторканність цивільних лікарень, створених для надання допомоги пораненим, хворим, тим, що зазнали аварії на морі, людям з інвалідністю та породіллям. Захист цивільного населення повинен забезпечуватися і на тимчасово окупованій противником території, навіть якщо окупація не зустріне ніякого збройного супротиву. Окупаційна влада відповідно до норм МГП зобов’язана застосувати всі залежні від неї заходи для того, щоб, наскільки це можливо, відновити й забезпечити громадський порядок і громадське життя, поважаючи чинні в країні закони, честь і сімейні права, життя окремих осіб, їхні релігійні переконання. Держава-окупант може реквізувати продовольство, медикаменти, що містяться на окупованій території, лише з урахуванням потреб цивільного населення. Цивільні особи

Заборонені вигнання, висилка цивільного населення з окупованої території на територію держави-окупанта чи іншої держави. Неприпустимий тиск на цивільних осіб з метою добитися добровільного вступу в армію держави-окупанта. Крім того, на окупованій території забороняється: знищення рухомого та нерухомого майна, що належить цивільним особам; зміна статусу посадових осіб або суддів, застосування до них санкцій або будь-яких заходів примусу, застосування дискримінації з тієї причини, що вони утримуються від виконання своїх обов’язків з міркувань совісті; проведення всіляких заходів, спрямованих на те, щоб викликати безробіття або обмежити можливість роботи для громадян окупованої території з метою змусити їх працювати на державу-окупанта. Цивільні особи

Цивільні особи Окупант може залучати цивільне населення до трудової діяльності, окрім виконання роботи, яка змушувала би його брати участь у воєнних діях. Кримінальне законодавство держави-окупанта може передбачати смертну кару цивільних осіб лише в тих випадках, коли вони визнані винними у шпіонажі, диверсійних актах, спрямованих проти військових об’єктів окупанта, або в умисних правопорушеннях, які стали причиною смерті однієї або кількох осіб, якщо норми кримінального права, що діяли на території до окупації, передбачали в таких випадках смертну кару.

Держави, які перебувають у ситуації воєнного конфлікту і які здійснюють інтернування цивільних осіб, зобов'язані забезпечити їх утримання, надання їм медичної допомоги. Розміщення інтернованих проводиться з урахуванням їхнього громадянства, володіння мовою та наявних звичаїв. Члени однієї сім'ї, особливо батьки й діти, розміщуються в одному місці інтернування, окрім випадків, коли виконання робіт, стан здоров’я або притягнення до відповідальності за скоєні правопорушення є причинами розлуки членів сім’ї. Табори інтернованих осіб позначаються літерами «IC», розташованими таким чином, щоб їх було чітко видно вдень з повітря. Інтерновані особи повинні розміщуватися окремо від військовослужбовців та осіб, позбавлених волі. Забезпечення інтернованих повинно бути достатнім за кількістю та якістю, харчування - різноманітним з метою забезпечення нормального стану здоров’я. Цивільні особи

Із самого початку збройного конфлікту і в усіх випадках окупації кожна воююча сторона засновує офіційне Довідкове бюро, обов’язком якого є збір і передача відомостей про цивільних осіб, які опинилися під її владою. Воно направляє за посередництва Центрального агентства, а також держав-покровительок відомості державі, громадянами якої є інтерновані, або державі, на території якої вони проживали. Інтерновані можуть відвідувати лікувальні заклади. За їхнім бажанням держава, під владою якої вони перебувають, може залучати їх до роботи. Забороняється залучати їх до роботи, яка має образливий або принизливий характер. Спіймані після втечі або спроби втечі інтерновані підлягають лише дисциплінарному стягненню, навіть після багатьох утеч або спроб утеч. Після закінчення воєнних дій або окупації воюючі держави вживають заходів для повернення всіх інтернованих у країну громадянства, постійного проживання або походження. Цивільні особи

МГП зобов’язує воюючі сторони розрізняти військові й цивільні об’єкти і вести бойові дії виключно проти військових об’єктів. Визначення військових та цивільних об’єктів наводиться в Додатковому протоколі І від 1977 р. до Женевських конвенцій 1949 р. Військові об’єкти обмежуються тими об’єктами, які через свій характер, розміщення, призначення або використання роблять ефективний внесок у воєнні дії і повне або часткове руйнування, захоплення чи нейтралізація яких за реальних у певний момент обставин дає явну воєнну перевагу. Цивільними об’єктами є всі ті об’єкти, які не є військовими об’єктами, як вони визначені вище. У разі сумніву в тому, чи не використовується об’єкт, який звичайно призначений для цивільних цілей, наприклад, місце відправлення культу, житловий будинок чи інші житлові будови або школа, для ефективної підтримки воєнних дій, передбачається, що такий об’єкт використовується в цивільних цілях. Захист цивільних об’єктів

Захист цивільних об’єктів З метою впорядкування і полегшення розгляду питань, пов’язаних з міжнародно- правовим захистом цивільних об’єктів, існує їх класифікація за різними критеріями (ознаками). Серед цивільних об’єктів, які потребують правового захисту під час збройних конфліктів, особливе місце належить культурним цінностям. Норми щодо захисту цих об’єктів містяться в Гаазькій конвенції 1954 р., Женевських конвенціях 1949 р., Конвенції ООН 1954 р. та в інших документах. Склад культурних цінностей за Конвенцією ООН 1954 р. наведено на с. 53. Під захист МГП підпадають, з одного боку, цивільні об’єкти, які самі є культурними цінностями, а з другого - об’єкти, у яких зберігаються або експонуються культурні цінності.

Культурним цінностям повинен бути забезпечений як мінімум загальний захист, який включає в себе охорону і повагу до цих цінностей. Під охороною розуміється комплекс заходів, призначених для збереження культурних цінностей (складання переліків цінностей, планування надзвичайних заходів щодо захисту від пожеж і руйнування конструкцій, підготовка до вивезення рухомих культурних цінностей, призначення компетентних органів для охорони культурних цінностей). Захист цивільних об’єктів

Захист цивільних об’єктів Під повагою культурних цінностей розуміється зобов’язання кожної держави: • забороняти використання культурних цінностей з метою, яка може призвести до їх руйнування або пошкодження в разі воєнного конфлікту; • утримуватися від будь-якого ворожого акту, спрямованого проти цих цінностей; • забороняти, попереджувати і, якщо необхідно, припиняти будь-які акти крадіжок, грабежу або незаконного привласнення культурних цінностей у будь-якій формі, а також будь-які акти вандалізму щодо культурних цінностей; • забороняти реквізицію рухомих культурних цінностей; • утримуватися від вжиття будь-яких репресивних заходів, спрямованих проти культурних цінностей.

Загальний захист не має абсолютного характеру. МГП допускає можливість відходу від зобов'язань щодо поваги культурних цінностей, якщо цього вимагає воєнна необхідність. Крім загального захисту, МГП передбачає режим спеціального захисту культурних цінностей, який надається цінностям, що мають велике значення для кожного народу, шляхом внесення їх у «Міжнародний реєстр культурних цінностей, що перебувають під спеціальним захистом». Суть спеціального захисту полягає в тому, що держави зобов’язуються з моменту внесення культурних цінностей у Міжнародний реєстр забезпечувати їх імунітет, утримуватися від будь-якого ворожого акту, спрямованого проти них, а також від використання таких цінностей і прилеглих до них ділянок у воєнних цілях. Імунітет культурних цінностей, що перебувають під спеціальним захистом, також не є абсолютним і може бути знятий в окремих випадках. Захист цивільних об’єктів

МГП передбачає посилений захист культурних цінностей, який застосовується до цінностей, занесених до Міжнародного списку культурних цінностей, що перебувають під посиленим захистом. Посилений захист має більш високі параметри порівняно із загальним і спеціальним захистом. МГП передбачає особливий захист об’єктів, необхідних для виживання цивільного населення. Сторонам воєнного конфлікту забороняється піддавати нападу або знищувати, вивозити чи доводити до непридатності об’єкти, необхідні для виживання цивільного населення, такі як запаси продуктів харчування, сільськогосподарські райони, що виробляють продовольство, посіви, худобу, споруди для забезпечення питною водою й запаси останньої, а також іригаційні споруди. Захист цивільних об’єктів

Захист об’єктів, необхідних для виживання цивільного населення, не є абсолютним. Посіви, худоба, іригаційні споруди, споруди для постачання води та інші об’єкти можуть перетворюватися в законні цілі нападу, якщо: • вони використовуються противником для підтримання існування виключно особового складу його збройних сил або для прямої підтримки воєнних дій; • проти цих об’єктів не вживаються заходи, у результаті яких можна очікувати, що цивільне населення залишиться без достатньої кількості продовольства і води, що викличе голод або примусить населення до виїзду. Захист цивільних об’єктів

МГП забороняє здійснення репресалій щодо об’єктів, необхідних для виживання цивільного населення. Сторона, що перебуває в конфлікті, виходячи з визнання життєво важливих потреб в обороні своєї національної території від вторгнення, може руйнувати об'єкти, необхідні для виживання цивільного населення, але тільки на контрольованій частині території, де цього вимагає воєнна необхідність. З метою захисту об'єктів, необхідних для виживання цивільного населення, МГП забороняє використання голоду серед цивільного населення як методу ведення війни. Водночас застосування блокади або облоги, у процесі яких використовується голод, є законним за умови, що вони спрямовані виключно проти комбатантів, а не переслідують мету поширення голоду серед цивільного населення. Захист цивільних об’єктів

МГП надає режим спеціального захисту об'єктам, що містять небезпечні сили. Адже напад на ці об'єкти може призвести до вивільнення небезпечних сил і потягти за собою катастрофічні наслідки як для цивільного населення, так і для природного середовища. У Додатковому протоколі І (1977 р.) до Женевських конвенцій 1949 р. зазначається, що заборонено напади на установки і споруди, що містять небезпечні сили, а саме греблі, дамби та атомні електростанції. Водночас ряд установок і споруд, що містять небезпечні сили, не згадані в цьому документі. До таких об'єктів можна зарахувати хімічні заводи, заводи з виготовлення і переробки ядерного палива, сховища ядерних матеріалів тощо. Під час проведення оборони об'єктів, що містять небезпечні сили, дозволяється використовувати зброю, здатну лише відбити напад противника на установки і споруди, що користуються захистом. Тому заборонено розташовувати поблизу об’єктів, що містять небезпечні сили, зброю, за допомогою якої можна здійснити напад на сили противника, які проходять на деякій відстані від цих об’єктів. Захист цивільних об’єктів

З метою впізнання гребель, дамб, атомних електростанцій, воєнних об’єктів, розташованих у цих установках або спорудах чи поблизу від них, сторони, які перебувають у конфлікті, можуть позначати їх спеціальним знаком . Відсутність такого позначення не звільняє жодну зі сторін конфлікту від її зобов’язань щодо захисту зазначених об'єктів. Режим спеціального захисту надається не лише окремим цивільним об’єктам, але й особливим територіям: демілітаризованим зонам, необоронюваним місцевостям, нейтралізованим місцевостям, санітарним зонам і місцевостям, санітарним і безпечним зонам і місцевостям. Створення цих спеціальних районів, захищених від нападу, слугує додатковим засобом забезпечення захисту цивільного населення й цивільних об’єктів. Захист цивільних об’єктів

Санітарні зони та місцевості - це зони і місцевості на території сторони, яка перебуває в конфлікті, або на окупованій території, організовані таким чином, щоб відгородити від дій війни поранених, хворих у діючих арміях, а також персонал, на який покладено організацію та управління цими зонами і догляд за особами, які будуть там сконцентровані. МГП пропонує державам передбачити створення таких місцевостей ще в мирний час і укладати спеціальні угоди з противником про взаємне визнання створених зон і місцевостей як на початку воєнних дій, так і в ході їх. Захист цивільних об’єктів

Санітарні і безпечні зони - це зони й місцевості на території сторони, яка перебуває в конфлікті, або на окупованій території, організовані таким чином, щоб відгородити від дій війни поранених і хворих, людей з інвалідністю, людей похилого віку, дітей до 15 років, вагітних жінок і матерів з дітьми до 7 років, а також персонал, на який покладено організацію та управління цими зонами. Ці зони можуть створюватися ще в мирний час, а після початку воєнних дій заінтересовані сторони можуть укладати угоди про взаємне визнання таких зон і місцевостей. Захист цивільних об’єктів

Нейтралізовані зони - зони, створені в районах, де відбуваються бої, для захисту від пов'язаних з боями небезпек: хворих і поранених комбатантів і некомбатантів, цивільних осіб, які не беруть участі у воєнних діях і не виконують жодної роботи воєнного характеру під час їхнього перебування в цих зонах. Такі зони можуть створюватися за ініціативи будь-якої сторони конфлікту або нейтральної держави і гуманітарної організації. Сторони, що перебувають у конфлікті, повинні укласти письмову угоду про місцезнаходження, керівництво, постачання і контроль нейтралізованої зони з визначенням початку і тривалості її нейтралізації. Необоронювана місцевість - населений пункт, який міститься в зоні зіткнення збройних сил або поблизу неї, який відкритий для його окупації противником з метою запобігання воєнним діям і руйнуванню. Захист цивільних об’єктів

Ворожій стороні робиться заява, у якій якомога точніше зазначається місцезнаход- ження та опис меж необоронюваної місце- вості. Сторона, яка перебуває у воєнному конфлікті, може сама в односторонньому порядку оголосити відповідний населений пункт необоронюваною місцевістю. Визнання цієї місцевості з боку інших держав не вимагається. Демілітаризовані зони - зони, на які сторонам конфлікту забороняється розповсюджувати свої воєнні операції. Угода про визнання таких зон повинна бути чітко виражена і може бути укладена в мирний час, а також після початку воєнних дій. Захист цивільних об’єктів

Щоб зона була визнана демілітаризованою, вона повинна відповідати таким умовам: • усі комбатанти, а також мобільні бойові засоби і мобільне воєнне спорядження повинні бути евакуйовані; • стаціонарні воєнні установки або споруди не повинні використовуватися у ворожих цілях; • ні влада, ні населення не повинні здійснювати ворожих дій; • усяка діяльність, пов'язана з воєнними зусиллями, повинна бути припинена. Жодна сторона конфлікту не має права в односторонньому порядку анулювати статус демілітаризованої зони. Захист цивільних об’єктів

Необоронювана місцевість та демілітаризовані зони мають дещо подібні ознаки. Однак є й такі відмінності: • демілітаризована зона утворюється за домовленістю, а необоронювана місцевість може утворюватися в результаті одностороннього волевиявлення сторони, що перебуває в конфлікті; • статус необоронюваної місцевості втрачається з припиненням окупації, а статус демілітаризованої зони має постійний характер, який зберігається незалежно від того, яка сторона конфлікту її контролює. ООН має право створювати з гуманітарною метою зони безпеки і безпечні гуманітарні зони. Вони перебувають під захистом розміщених у них збройних сил ООН. Захист цивільних об’єктів

На доповнення до загального захисту, яким користуються всі цивільні особи, жінкам забезпечується, зокрема, захист від будь-яких форм непристойних посягань. Норми МГП спрямовані на те, щоб сприяти дітям у пом’якшенні страждань, породжених війною. Воюючі сторони повинні забезпечити їм захист від будь-якого роду непристойних посягань, а також допомогу, якої вони потребують з огляду на їхній вік або з будь-якої іншої причини. Мають застосовуватися всі практичні заходи для того, щоб діти, яким не виповнилося 15 років, не брали безпосередньої участі у воєнних діях. Якщо, у виключних випадках, такі діти беруть безпосередню участь у воєнних діях і потрапляють під владу супротивної сторони, вони продовжують мати особливий захист, що надається МГП, незалежно від того, є вони військовополоненими чи ні. У разі арешту, затримання чи інтернування з причин, пов'язаних зі збройним конфліктом, діти утримуються в приміщеннях, відокремлених від приміщень для дорослих. ЗАХИСТ ДІТЕЙ ТА ЖІНОК В МГП

У разі скоєння правопорушення особами, яким не виповнилося 18 років, смертний вирок не повинен виконуватися. Воююча сторона не має права евакуйовувати дітей, крім своїх власних громадян, на територію іноземної держави, за винятком випадків тимчасової евакуації, викликаної станом здоров’я або необхідністю лікування. З метою полегшення повернення у свої сім'ї й у свою країну евакуйованих дітей влада сторони, що здійснює евакуацію, і, коли це доцільно, влада приймаючої країни заповнюють на кожну дитину картку з фотографіями, яку вони надсилають у Центральне довідкове агентство Міжнародного комітету Червоного Хреста. У кожній картці міститься, якщо це можливо, інформація, за якою можна ідентифікувати дитину. ЗАХИСТ ДІТЕЙ ТА ЖІНОК В МГП

Жінкам забезпечується захист, зокрема, від зґвалтування, примусу до проституції і будь-яких інших форм непристойних посягань. Справи вагітних жінок і матерів малолітніх дітей, від яких такі діти залежать, які піддаються арешту, затриманню чи інтернуванню з причин, пов’язаних зі збройним конфліктом, розглядаються в першочерговому порядку. Максимально можливою мірою сторони, що перебувають у конфлікті, прагнуть уникати винесення смертних вироків за правопорушення, пов’язані зі збройним конфліктом, щодо вагітних жінок або матерів малолітніх дітей, від яких такі діти залежать. Смертний вирок за такі правопорушення щодо таких жінок не виконується. ЗАХИСТ ДІТЕЙ ТА ЖІНОК В МГП

Правовою основою, яка запобігає порушенням норм МГП, є загальновизнаний принцип міжнародного права - добросовісне виконання взятих на себе зобов’язань. Наша держава неухильно його дотримується. За ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Це конституційне положення стосується і договорів у сфері МГП. Воно повинно виконуватися всіма державними органами, посадовими особами і громадянами. ЗАПОБІГАННЯ ПОРУШЕННЯМ НОРМ МГП

З метою запобігання порушенням норм МГП міжнародні конвенції зобов’язують держави-учасниці: • увести в дію законодавство, що необхідне для забезпечення ефективних кримінальних покарань для осіб, які здійснили або наказали здійснити ті чи ті серйозні порушення норм МГП. Так, Кримінальним кодексом України передбачено покарання, зокрема, за такі злочини: злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні (ст. 431); мародерство (ст. 432); насильство над населенням у районі воєнних дій (ст. 433); погане поводження з військовополоненими (ст. 434); незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала та зловживання нею (ст. 435); порушення законів та звичаїв війни (ст. 438); застосування зброї масового знищення (ст. 439); екоцид (ст. 441); геноцид (ст. 442); незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала (ст. 445); найманство (ст. 447); • розшукувати осіб, звинувачених у тому, що вони здійснили або наказали здійснити те чи те порушення норм МГП, і незалежно від громадянства віддавати до суду; • передавати осіб, які скоїли порушення норм МГП, відповідно до положень національного законодавства, для суду іншої заінтересованої сторони, якщо є підстави для звинувачення цих осіб; • уживати заходів, необхідних для припинення всіх інших дій, що суперечать вимогам МГП. Запобіганню порушенням норм МГП сприяє міжнародний контроль за їх дотриманням. Він призначений для того, щоб шляхом перевірки переконатися, якою мірою дії держав відповідають прийнятим зобов’язанням за міжнародними договорами. ЗАПОБІГАННЯ ПОРУШЕННЯМ НОРМ МГП

Методи проведення контролю можуть бути такими: • спостереження; • обмін інформацією; • відвідування об'єктів; • надання звітів і доповідей; • розгляд скарг; • встановлення контрольних постів; проведення консультацій. Женевськими конвенціями і Додатковими протоколами до них передбачено різні організаційні форми контролю: • проведення розслідувань сторонами збройного конфлікту з метою виявлення фактів порушення норм МГП. Кожен учасник конфлікту може вимагати такого розслідування. Якщо не буде досягнуто домовленості щодо його процедури, то сторони за взаємною угодою вибирають арбітра, який встановлює процедуру. Якщо в процедурі розслідування буде встановлено порушення норм МГП, то сторони вживають заходів щодо покарання винних; • контрольна діяльність Міжнародної комісії зі встановлення фактів. Комісію засновано в 1991 р. Вона є постійним органом, основна мета якого полягає в розслідуванні заяв про серйозні порушення МГП. ЗАПОБІГАННЯ ПОРУШЕННЯМ НОРМ МГП

Комісія має право: а) розслідувати будь-які факти, які, як передбачається, являють собою серйозне порушення Женевських конвенцій і Додаткового протоколу І до них; б) сприяти шляхом надання добрих послуг відновленню поважного ставлення до Женевських конвенцій і Додаткового протоколу І до них. Комісія лише визначає, чи було серйозне порушення МГП. Вона не ухвалює жодних рішень і не дає правової оцінки встановленим фактам. Комісія не може ініціювати розслідування. Приводом для його здійснення є отримання відповідного прохання від воюючої сторони або від іншої держави, яка визнала компетенцію Комісії. Розслідування проводиться палатою Комісії, яка складається із семи членів. Жоден із членів палати не може мати громадянства сторони, яка бере участь у збройному конфлікті. Комісія інформує заінтересовані сторони про результати проведеного розслідування у своїх рекомендаціях, а також доводить до їхнього відома побажання і пропозиції з метою забезпечення дотримання норм МГП учасниками збройного конфлікту;ЗАПОБІГАННЯ ПОРУШЕННЯМ НОРМ МГП

Контрольна діяльність держав-покровительок. Представникам держави-покровительки дозволяється відвідувати всі місця, де перебувають військовополонені, зокрема місця інтернування, ув’язнення і роботи, і вони мають доступ у всі приміщення, що використовуються військовополоненими. їм дозволяється відвідувати місця відправки, транзиту або прибуття полонених, яких переводять з одного місця в інше. Крім цього, вони мають повну свободу щодо вибору місць, які вони побажають відвідати. Тривалість і кількість цих відвідувань не обмежується. Вони можуть бути заборонені лише в разі воєнної необхідності та на певний час. ЗАПОБІГАННЯ ПОРУШЕННЯМ НОРМ МГП

Контрольна діяльність Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ). МКЧХ застосовує такі методи контролю: а) відвідування делегатами МКЧХ місць, регіонів, які становлять для них інтерес; б) розгляд скарг на порушення норм МГП. Сприяє запобіганню порушень норм МГП наявність відповідальності за такі порушення. Виділяють політичну і матеріальну відповідальність держав та відповідальність фізичних осіб. ЗАПОБІГАННЯ ПОРУШЕННЯМ НОРМ МГП

Формами політичної відповідальності держав є: • сатисфакції. Вони полягають у тому, що держава-порушник надає задоволення нематеріального характеру постраждалій державі. Наприклад, висловлює жаль щодо відповідних подій, приносить вибачення, обіцяє покарати винних осіб тощо; • санкції. Це система заходів воєнно-політичного характеру, які є покаранням за скоєння порушень норм МГП. Санкції включають примусові заходи воєнного і невоєнного характеру. До перших належать демонстрації, блокада та інші операції повітряних, морських або сухопутних сил держав - членів ООН. До других - повний або частковий розрив економічних відносин, припинення залізничних, морських, повітряних, поштових, телеграфних, радіо- та інших засобів сполучення, а також розрив дипломатичних відносин; • репресалії. Це правомірні примусові дії у відповідь на порушення державою норм міжнародного права. ЗАПОБІГАННЯ ПОРУШЕННЯМ НОРМ МГП

Матеріальна відповідальність держав має дві основні форми: • репарації. Це відшкодування матеріальної шкоди грошима, товарами, послугами; • реституції. Це форма матеріального відшкодування збитків шляхом відновлення стану, який був до порушення норм міжнародного права (наприклад, повернення награбованого на окупованих територіях). Національні законодавства держав, зокрема й України, передбачають кримінальну відповідальність фізичних осіб за злочини, пов’язані з порушенням норм МГП . ЗАПОБІГАННЯ ПОРУШЕННЯМ НОРМ МГП

Крім того, на підставі міжнародного договору 1 липня 2002 р. був заснований постійно діючий судовий орган - Міжнародний кримінальний суд (м. Гаага, Нідерланди), який здійснює юрисдикцію щодо осіб, які скоїли міжнародні злочини таких категорій: • геноцид; • злочини проти людяності; • воєнні злочини; • агресія. ЗАПОБІГАННЯ ПОРУШЕННЯМ НОРМ МГП

Геноцид (від грец. γένος - «рід» і «...цид») - винищення окремих груп населення за расовими, національними, релігійними мотивами; один з найтяжчих злочинів проти людства. Геноцид органічно пов’язаний з фашизмом. Держава-покровителька - держава, яка представляє та захищає інтереси сторін, що перебувають у конфлікті, забезпечує їх взаємодію та виконання зобов’язання. Екоцид - (від грец. οικος - «будинок» і лат. caedo - «вбиваю») - масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу.Інтернування (від лат. internus - «внутрішній», фр. interner - «встановлювати на проживання») - примусове затримання іноземних громадян воюючою державою під час озброєного конфлікту. Інтернованих поміщають у певній місцевості, яку їм забороняється покидати. Реквізиція (від лат. requisitio - «вимога») - примусове вилучення державою майна власника в державних інтересах з виплатою йому вартості майна. Репатріація (від. лат. repatriate - «повернення на батьківщину») - повернення на батьківщину, з поновленням їхніх громадянських прав, військовополонених та цивільних осіб, які під час війни опинилися за межами своєї країни та перебували тривалий час поза батьківщиною. Репресалії (від лат. repressalial - «утримувати, зупиняти») - дипломатичний термін, вид міжнародно-правових санкцій, односторонні примусові заходи, що застосовуються однією державою у відповідь на неправомірні дії іншої з метою примусити припинити їх і прийняти запропоновані вимоги. Сучасне міжнародне право забороняє збройні репресалії - бомбардування, інтервенцію, мирну блокаду тощо, а також погрози такими репресаліями. Словник термінів