Празька поетична школа

Поети Празької школи

Празька школа поетів – умовна назва українських поетів міжвоєнного двадцятиліття, які творили переважно в Празі й Подєбрадах: Є. Маланюк, Ю. Дараган, Л. Мосендз, Ю. Клен, Н. Лівицька-Холодна, О. Лятуринська, О. Ольжич, О. Теліга. Естетична платформа Празької школи: яскравий, неповторний історіософізм, націєтворний пафос; «пражани» писали про свій час і про себе.

Крах українських визвольних змагань 1917-1922 рр. спричинив чергову потужну хвилю еміграції, тільки вже насамперед не економічної, а політичної. Найбільш прихильно до вигнанців з України поставилася Чехословаччина. Міста Подєбради й Прага стали потужними, культурними, освітніми, політичними центрами українського життя. Тут діяли Український вільний університет, Українська господарча академія, Вищий педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, Українські студії практичного мистецтва, Українське видавництво Ю. Тищенка та інші навчальні й наукові інституції.

Коло молодих українських поетів Поступово тут сформувалося широке коло молодих українських поетів – Юрій Дараган (1894-1926), Євген Маланюк (1897-1968), Леонід Мосендз (1897-1948), Юрій Клен (1891-1947; єдиний неокласик, якому вдалося вирватися з лабетів комуністичного режиму), Олег Ольжич (1907-1944, син Олександра Олеся), Наталя Лівицька-Холодна (1902-2005), Юрій Липа (1900-1944, син Івана Липи), Олекса Стефанович (1899-1970), Оксана Лятуринська (1902-1970), Галя Мазуренко (1901-2000), Олена Теліга (1906-1942) та інші.

Згодом дослідників почали їх називати «празькою школою». Назва досить умовна. Окремі «пражани», самі заперечували існування такого об’єднання, яке не виробило ні статуту, ні програми. Не всі митці жили в Чехословаччині. Н. Лівицька-Холодна, Ю. Липа – у Польщі, Юрій Клен – у Німеччині.

«Празька школа» – досить цілісне літературне явище, бо у творчості її представників виразно проступають спільні ідейно-стильові риси:єдина історіософська концепція (катастрофізм);волюнтаризм, «філософія чину»: людина може і мусить сама будувати власну долю, захищати свою свободу (культ героїв, подвигів);войовничий націоналізм;трагізм світосприйняття;стильовий синкретизм: «пражани» поєднували у своїй творчості різні стилі модернізму. Вони розвивали особливий тип художньої мови (історична, археологічна, релігійна, міфологічна, мілітарна лексика).

Юрій Дараган (1894-1926) Народився Юрій Дараган 16 березня 1894 р. в м. Єлисаветграді в сім’ї українського інженера та грузинки. Після закінчення Тираспольського реального училища був мобілізований до російської армії, під час Першої світової війни воював на фронті в ранзі підпоручика. Після поразки Української Народної Республіки опинився в таборах інтернованих, де захворів на туберкульоз, який пізніше звів його в могилу. У 1922 р. Юрій Дараган перебирається до Праги і стає студентом Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова. Але закінчити його не вдалося: 17 березня 1926 р. помер у туберкульозному санаторії неподалік Праги. Юрій Дараган автор збірки «Сагайдак» (1925). На жаль, передчасна смерть обірвала життя і творчість поета в час розгортання його таланту. Послідовники Ю. Дарагана пішли далі, але саме він стоїть біля витоків «Празької школи» як яскравого і самобутнього явища в історії української літератури ХХ ст.

Олег Ольжич (Кандиба) (1907-1944) Народився в м. Житомирі в родині поета Олександра Олеся. Емігрував з України разом із матір’ю 1923 р. Навчався в Карловому університеті в Празі. 1930 р. захистив докторську дисертацію з археології. Читав лекції в Гарвардському університеті. Автор поетичних збірок «Рінь» (1935), «Вежі» (1940) та посмертно виданої «Підзамче» (1946). Із 1929 р. – член Організації українських націоналістів. У 1942 р. його обирають головою Проводу ОУН в Україні. У травні 1944 р. заарештований гестапо, ув’язнений у концтаборі Заксенгаузен. Творча манера близька до неокласицизму. Стильові особливості митця: лаконізм вислову в поєднанні з емоційним й інтелектуальним напруженням; уміння за допомогою дрібної деталі розкрити широкий історичний чи філософський контекст;стриманість, самодисципліна й у вияві почуттів, і в доборі художніх засобів;прагнення відшукати в глибинах тисячоліть духовні корені свого народу й людства;готовність ліричного героя до самопожертви заради Вітчизни (вірш «Рінь», «Полісся», «Наш табір між чагарниками…», «Дванадцять літ кривавилась земля…»).

Олена Теліга (1907-1942) Народилася у м. Іллінському під Москвою в родині професора Івана Шовгеніва. Дитинство провела в Петербурзі. У Чехословаччині Олена закінчує історико-філологічне відділення Українського педінституту в Празі. Незабаром знайомиться з кубанським козаком Михайлом Телігою, одружується з ним. 1939 р. вступила до ОУН, працювала в культурно-освітній референтурі. Восени 1941 року повертається до Києва, працює в газеті «Українське слово», видає тижневик «Літаври», очолює Спілку українських письменників. У лютому 1942 року була заарештована і розстріляна гітлерівцями в Бабиному Яру. Збірка творів «Душа на сторожі» вийшла друком за кордоном уже по її смерті – 1946 рік. Найповніше видання «Вибрані твори» побачило світ аж 2006 р. уже в Києві. У ліриці Олени Теліги переплітаються риси неоромантизму і неокласицизму. Дуже широкий спектр емоційних станів у її поезіях «Сучасникам», «Вечірня пісня» та ін.

Наталя-Лівицька Холодна (1902-2005) Народилася на хуторі поблизу м. Золотоноші на Черкащині в родині інтелігентів. Наталя навчалася в Карловому та Варшавському університетах. Була одним із засновників літературної групи «Танк». Під час Другої світової війни оселилася в Німеччині, 1950 р. переїхала до США, 17 років працювала на фабриці, останні роки прожила в Канаді. До першої збірки поетеси «Вогонь і попіл» (1934) ввійшла інтимна лірика. Друга збірка «Сім літер» (1937) – патріотична (уже в самій назві прочитується слово «Україна»). Наступні збірки вдалося видати аж 1986 р. в одній книжці під назвою «Поезії старі й нові», у повоєнних віршах авторки переважають філософсько-медитативні мотиви. Її художній стиль тяжіє до неоромантизму («Вже тричі завірюхи січня», «Маляр, артист, ви чи поет…», «Ваш поцілунок, мов отрута…», «Сон», «На порозі»)

Євген Маланюк (1897-1968) Він – один із найвизначніших українських поетів ХХ ст., а також мислитель-публіцист, мистецтвознавець, критик, культоролог, перекладач. Його довершені твори стали рідкісним прикладом цілковитої гармонії громадянсько-політичного змісту. Автор багатьох збірок поезій. Із-поміж них особливо вирізняються «Стилет і стилос», «Земля і залізо», «Земна мадонна», «Перстень Полікрата». У своїй творчості Є. Маланюк намагається знайти відповідь на актуальні проблеми національного самоусвідомлення й самоствердження українського народу у світовому контексті. Поет-емігрант. Представник «празької школи поетів». Український Одіссей, «імператор залізних строф».

Євген Маланюк. Вірш «Уривок з поеми» (1924) Літературний рід: лірика. Жанр: ліричний вірш. Вид лірики: громадянська, патріотична. Провідний мотив: оптимістична віра у свій народ та його світле майбутнє. За епіграф Є. Маланюк узяв слова бельгійського поета-символіста Е. Вергарена, що в перекладі українською означають «Я син цієї породи». В «Уривку з поеми» автор художньо осмислює героїчну й трагічну історію України.