Презентація - "Ендокринна система. Імунна система людини'. (Біологія 8 клас)

Ендокринна регуляція.Імунна система. Біологія 8

ЗМІСТ:Імунна система:Імунітет;Види імунітету;Вакцинація;Імунодефіцит;СНІД;Алергія;Інфекційні захворювання. Гуморальна регуляція діяльності організму людини: Залози внутрішньої секреції;Залози змішаної секреції;Порушення функцій ендокринних залоз.

Імунна системаІмунітет. Захист організму від усього чужорідного забезпечується імунною системою. Тіла та речовини, які для організму є чужорідними, називають антигенами. Під імунітетом розуміють стійкість організму до інфекційних агентів і чужорідних речовин, сукупність захисних механізмів, які допомагають організму протидіяти антигенам.Імунна реакція — захисна реакція організму. У відповідь на вторгнення в організм чужорідних мікроорганізмів (антигенів) лімфоцити крові виробляють антитіла (імуноглобуліни), які розпізнають і знешкоджують їх.

Органи, що беруть участь у забезпеченні імунітету:центральні органи: вилочкова залоза (або тимус) і червоний кістковий мозок;периферичні органи: лімфатичні вузли, мигдалики, селезінка, апендикс.

Центральні органи імунної системи. Вилочкова залоза, або тимус. Вона розташована за грудиною і добре розвинена лише у дитинстві. Вилочкова залоза — залоза внутрішньої секреції. У ній відбувається дозрівання і формування Т-лімфоцитів, які після цього набувають здатності розпізнавати певні антигени. У червоному кістковому мозку відбувається дозрівання і формування В-лімфоцитів, які набувають здатності розпізнавати певні антигени. Будова трубчастої кістки

Периферичні органи імунної системи. Лімфатичні вузли формуються в місцях злиття декількох лімфатичних судин і є бар'єром для поширення інфекцій в організмі. Мигдалини (орган у ротоглотці) — розпізнають мікроорганізми, які потрапляють в організм людини через рот і ніс, та розпочинають боротьбу з ними. Селезінка є найбільшим лімфатичним вузлом в організмі — це найбільший орган імунної системи. Він виконує функцію фільтру, очищаючи і захищаючи кров від бактерій і регулює її згортання. Група імунних клітин працює з апендиксом для захисту кишечнику від інфекцій (вроджені лімфоїдні клітини захищають апендикс від шкідливих бактерій).

Чинники, які послаблюють імунну систему:шкідливі звички;недостатня рухова активність;нераціональне харчування;забруднення навколишнього середовища:стреси та депресивні стани;психосоціальні конфлікти.

Види імунітету. Розрізняють два типи імунітету: неспецифічний (вроджений) і специфічний (набутий). Неспецифічний (вроджений) імунітет носить видо-специфічний характер, тобто є практично однаковим у всіх представників одного виду. Він спрямований проти будь-яких чужорідних речовин і забезпечує боротьбу з інфекцією на ранніх етапах її розвитку, коли специфічний імунітет ще не сформувався.

Неспецифічний (вроджений) імунітет забезпечується:шкірою;клітинами і секретами слизових оболонок, які є першими бар'єрами на шляху інфекцій;здатністю лейкоцитів до фагоцитозу. Специфічний імунітет носить індивідуальний характер і формується протягом усього життя людини в результаті контакту його імунної системи з різними мікробами і антигенами. Розрізняють активно набутий імунітет і пасивно набутий імунітет. Вакцина. Сироватка

Природний імунітет. Люди вже з народження є несприйнятливими до багатьох хвороб, оскільки в їх крові містяться готові антитіла. Такий імунітет називають вродженим. Вроджений імунітет успадковується від батьків. Наприклад, у людини з народження є імунітет до збудника чуми собак. Людина не хворіє на цю хворобу. У результаті перенесеної інфекційної хвороби в організмі людини також утворюються антитіла — виробляється імунітет. Такий імунітет отримав назву набутого. Якщо збудники хвороби знову потраплять в організм власника набутого імунітету, то виробляються антитіла які дуже швидко знищать цих збудників, і людина не захворіє. Наприклад, перехворівши на кір, кашлюк, вітряну віспу, люди, як правило, не хворіють цими хворобами повторно.

Штучний імунітет. Щоб уберегти людину від зараження тією чи іншою інфекційною хворобою (віспою, краснухою, паротитом (свинкою), поліомієлітом, дифтерією, тощо), людині роблять щеплення — вводять вакцину (убитих або сильно ослаблених збудників хвороби) і таким чином створюють штучний імунітет. Щеплення викликає захворювання у легкій формі, при цьому утворюються захисні антитіла. Це — активний імунітет. Щеплення врятували життя багатьом людям. Якщо хворій людині потрібно швидко надати допомогу, йому, зазвичай, вводять готові антитіла у вигляді лікувальної сироватки, яку отримують з плазми крові тварин або людей, які вже перенесли інфекційне захворювання. Це — пасивний імунітет.

Вакцинація. Одним з методів профілактики інфекційних хвороб є щеплення, або вакцинування. Вакцинацією називають введення в організм препарату, що містить антигенний матеріал. Для щеплення застосовують вакцини. Це препарати, що складаються з послаблених чи вбитих збудників хвороб, продуктів їхньої життєдіяльності чи окремих антигенів. Щеплення застосовують для профілактики різноманітних захворювань: дифтерії, кору, поліомієліту, коронавірусної інфекції тощо. У відповідь на введення вакцини організм утворює власні антитіла і клітини імунної пам’яті, так само, як і в разі перенесення захворювання. Після цього людина на певний час стає несприйнятливою до збудника певного захворювання. Наприклад, термін дії вакцини проти поліомієліту становить 4 – 5 років. Тому дітей вакцинують кілька разів: у віці 4 – 6 місяців, у 1,5, 6 та 14 років. А щеплення від правцю та дифтерії слід робити тричі у віці до одного року, а згодом — у віці 18 місяців, 6 років, 16 років і кожні 10 років у дорослому віці.

Методику вакцинації для створення активного штучного імунітету вперше розробив англійський лікар Едвард Дженнер (1749 – 1823). Він вводив в організм людини збудника коров’ячої віспи, внаслідок чого людина ставала несприйнятливою до збудника натуральної віспи — смертельно небезпечного захворювання (наприклад, за часів Е. Дженнера від віспи загинуло близько 10 % населення Великобританії). Едвард Дженнер. Для утворення пасивного штучного імунітету в організм людини вводять сироватку. Це медичний препарат, який містить готові антитіла проти певних антигенів. Сироватки виготовляють зазвичай з плазми крові тварин, які мають імунітет до тих чи інших захворювань, або за допомогою культур клітин. Введення сироваток людині, що захворіла, зупиняє розвиток хвороби і сприяє швидшому одужанню. На жаль, пасивний штучний імунітет зберігається лише декілька місяців. Широко застосовують сироватки й проти токсинів, які виробляють хвороботворні бактерії, наприклад збудники дифтерії, правцю, ботулізму тощо.

За механізмом реалізації захисту імунітет поділяють на клітинний і гуморальний. Клітинний імунітет зумовлений здатністю певних видів лейкоцитів до фагоцитозу збудників і руйнування заражених клітин. Лейкоцити завдяки амебоїдному руху можуть проникати крізь стінку кровоносних судин. Вони рухаються в напрямку до бактерій, їхніх токсинів, уражених вірусами клітин, уламків клітин власного організму. Завдяки утворенню псевдоподій певні групи лейкоцитів здатні до фагоцитозу. Такими лейкоцитами є нейтрофіли, еозинофіли, базофіли, моноцити та макрофаги. Макрофаги мають спеціальні рецептори, які сприяють фагоцитозу.

Лімфоцити — особлива група лейкоцитів, що потребують дозрівання і спеціалізації в лімфоїдних органах (наприклад, Т-лімфоцити — у тимусі (вилочковій залозі)). Під час першої зустрічі в крові чи міжклітинній рідині з антигеном Т-лімфоцит упізнає його структуру. При цьому частина лейкоцитів стає так званими клітинами-вбивцями (Т-кілерами; від англ. кілер — вбивця), а частина — клітинами імунної пам’яті. Т-кілери, виділяючи специфічний білок, руйнують мембрани бактеріальних клітин, тим самим знищуючи мікроорганізми. Т-кілери також впізнають і знищують змінені клітини власного організму, захищаючи його від утворення пухлин. У разі повторного зараження організму цим видом бактерій захисна відповідь відбувається швидше, оскільки в крові вже є готові клітини імунної пам’яті. T-лімфоцити

Гуморальний імунітет забезпечують особливі білки, які містяться у плазмі крові, лімфі, тканинній рідині, різноманітних секретах, лікувальній сироватці. Автором теорії гуморального імунітету є німецький учений П. Ерліх. І.І. Мечникову та П. Ерліху в 1908 році за їхні відкриття було присуджено Нобелівську премію в галузі фізіології та медицини. Гуморальний імунітет забезпечується різними біологічно активними речовинами, зокрема антитілами та інтерферонами. Мечников Ілля Ілліч. Пауль Ерліх. Кожне антитіло зв'язується їх специфічним антигеном, подібно до того, як кожний ключ відкриває лише один замок.

Конфокальна мікрофотографія олігодендроцитів, пофарбованих антитілами Rip (зелений колір), у головному мозку дорослих мишей. Ядра клітин пофарбовані Hoechst-33342 (синій колір)Мікрофотографія демонструє розподіл білку коннексину 43 у міокарді щура. Зображення отримане за допомогою флуоресцентно-помічених антитіл

Під час зустрічі з антигеном В-лімфоцит активується й починає поділятися: одні з дочірніх клітин — це клітини імунної пам’яті, інші — мігрують у лімфатичні вузли і починають продукувати антитіла. Спочатку антитіла пов’язані з мембранами В-лімфоцитів, згодом, відриваючись від мембрани, вони з’єднуються з відповідним антигеном. Так утворюється специфічний комплекс антиген — антитіло. Компоненти неспецифічного імунітету активно реагують на комплекс антиген — антитіло і знешкоджують антиген.

Гуморальна регуляція діяльності організму людини. Нейрогуморальна регуляція процесів життєдіяльностіРегуляторні системи — це сукупність органів, які мають координований вплив на діяльність клітин, органів та фізіологічних систем. Регуляція процесів життєдіяльності організму:імунна регуляція (захист від чужорідних тіл);нервова регуляція (відбувається завдяки нервовим імпульсам, які передаються нервовими шляхами);гуморальна регуляція (відбувається за допомогою хімічних речовин ендокринної системи через рідкі середовища організму).

Імунна регуляція — об'єднує тканини і органи, які утворюють спеціальні хімічні сполуки і клітини, що забезпечують захист організму від генетично чужорідних тіл, які утворюються в організмі, чи потрапляють в організм з навколишнього середовища. Нервова регуляція — здійснюється за допомогою нервових імпульсів. В основі регуляції лежить рефлекторний принцип. Нервова система здійснює свій вплив практично миттєво (оскільки нервові сигнали передаються по відростках нервових клітин з дуже великою швидкістю) і має точну спрямованість. Нерви залишаються в організмі без змін.

Гуморальна регуляція — забезпечується ендокринною системою, здійснюється за допомогою гуморальних чинників — гормонів. В основі регуляції лежать рідкі середовища організму — кров, лімфа, тканинна рідина. Регуляція здійснюється повільно. Гормони, які надійшли у кров швидко розпадаються. Ендокринна система здійснює свій вплив на організм повільніше, проте тривалість цього впливу, на відміну від дії нервових сигналів, може бути тривалішою. Гіпофіз міститься прямо під гіпоталамусом і з'єднаний з ним лійкою і ніжкою, по яким і надходить нейросекрет. Гіпофіз реагує на хімічні речовини, що надійшли з гіпоталамуса, і виділяє свої гормони (гормони гіпофіза), які мають регулюючий вплив на всі ендокринні залози. Гіпоталамус і гіпофіз працюють як єдиний механізм. І таким чином через гіпоталамус нервова система може посилювати або гальмувати секреторну активність ендокринних залоз.

Гуморальна регуляція організму. Усі залози нашого організму діляться на три групи: залози зовнішньої, внутрішньої та змішаної секреції. Залозами зовнішньої секреції або екзокринними залозами називають такі залози, які свої секрети виділяють по протоках у порожнини тіла або на його поверхню.

Залози змішаної секреції. В організмі також є залози, одні клітини яких виробляють гормони, а інші — виділяють секрети, які по спеціальним протокам потрапляють у органи або зовнішнє середовище. Такі залози називають залозами змішаної секреції. До залоз змішаної секреції належать: частина підшлункової залози, статеві (яєчка у чоловіків і яєчники у жінок) та деякі інші залози. Наприклад, підшлункова залоза крім гормону інсуліну, що регулює рівень цукру в крові, виробляє травний сік, який виділяється у дванадцятипалу кишку. В статевих залозах утворюються не тільки статеві гормони, а й статеві клітини (яйцеклітини, сперматозоїди).

Залози внутрішньої секреціїГіпофіз. Гіпофіз — це ендокринна залоза, яка регулює активність багатьох інших залоз внутрішньої секреції (і, відповідно, органів людини). Передня доля гіпофіза секретує гормони (тропні гормони — ТГ), які впливають на ріст і функції інших ендокринних залоз. Ці гормони регулюють функції:щитовидної залози (тиреотропний гормон — ТТГ);статевих залоз (гонадотропний гормон — ГТГ);кори надниркових залоз (адренокортикотропний гормон — АКТГ).

Епіфіз. Наднирники. Тимус. Епіфіз (шишковидне тіло) — належить до головного мозку і регулює біологічні ритми організму (добові, сезонні та ін.). У ньому виробляється гормон мелатонін, який гальмує передчасне статеве дозрівання. Виділення гормону залежить від освітленості. Наднирники розташовані на верхніх полюсах нирок і мають вигляд сплощених пірамід. Мозкова речовина надниркових залоз виробляє гормон адреналін (при дії на організм сильних стресових подразників, наприклад, страху). Адреналін підвищує збудливість нервової системи, підсилює частоту серцевих скорочень, впливає на просвіти судин (розширює судини серця), збільшує кровотік у печінці, м'язах, мозку, зменшує стомлюваність м'язів. У надниркових залозах також утворюється гормон норадреналін, який має роль медіатора в синапсах. Норадреналін підвищує тонус артеріол і артеріальний тиск.

Тимус (вилочкова залоза) міститься за грудиною і є добре розвиненим у новонароджених. Його гормони впливають на імунітет, регулюють функцію інших ендокринних залоз: гальмують активність щитовидної залози, затримують статеве дозрівання організму. У дорослих тимус атрофується. У цій залозі відбувається диференціація і розмноження клітин — попередників Т-лімфоцитів, гормон тимозин регулює вуглеводний обмін і обмін Кальцію, впливає на регуляцію нервово-м'язової передачі.

Щитовидна та паращитовидні залози. Щитовидна залоза міститься на шиї, в області гортанних хрящів і складається з двох часток, з'єднаних перешийком. Ця залоза є найбільшою з ендокринних залоз. Її маса є близько 30 - 60 г. У ній утворюються гормони, що впливають на процеси обміну речовин, розвиток організму, діяльність нервової системи.

Залози змішаної секреціїЗалози змішаної секреції. Підшлункова залоза. Залози змішаної секреції — це залози, одні клітини яких виробляють гормони, а інші — виділяють секрети, які по спеціальним протокам потрапляють в органи або в зовнішнє середовище. До залоз змішаної секреції належать: частина підшлункової залози, статеві (яєчка у чоловіків і яєчники у жінок) та деякі інші залози. Підшлункова залоза — це орган довжиною 20 см, який міститься поруч з 12-палою кишкою, позаду шлунка.

Гормони підшлункової залози контролюють вміст глюкози в крові:інсулін — регулює білковий, жировий і, найголовніше, вуглеводний обмін в організмі. Забезпечує перехід глюкози з крові в тканини і перетворення її надлишку в глікоген, який відкладається в печінці; рівень глюкози в крові при цьому знижується;глюкагон, навпаки, перетворює глікоген у глюкозу і підвищує її рівень в крові. При зменшенні вироблення інсуліну збільшується вміст цукру в крові, і виникає хвороба — цукровий діабет. Хворі на цукровий діабет відчувають постійну спрагу, швидко худнуть. Виведення глюкози з організму разом з сечею свідчить про недостатність функцій підшлункової залози і є можливим при цукровому діабеті.

Статеві залози. У статевих залозах утворюються не тільки статеві гормони, а й статеві клітини (яйцеклітини, сперматозоїди), тому вони належать до залоз змішаної секреції. Статеві залози чоловіків — сім'яники, жінок — яєчники. Чоловічі статеві залози — сім'яники виділяють у зовнішнє середовище сперматозоїди (зовнішня секреція), а у внутрішнє — гормони андрогени, основним з яких є тестостерон (внутрішня секреція). В жіночих статевих залозах — яєчниках утворюються яйцеклітини (зовнішньосекреторна функція), і жіночі статеві гормони естрогени і прогестини (внутрішньосекреторна функція).

Порушення функцій ендокринних залоз. Порушення функцій ендокринних залоз. Порушення роботи залоз внутрішньої секреції:{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}Залози внутрішньої секреціїГіперфункція. Гіпофункція. Гіпофіз. Призводить до розвитку гігантизму або акромегалії. Призводить до розвитку карликовості й затримки статевого розвитку. Щитоподібна залоза. Призводить до розвитку базедової хвороби. Призводить до розвитку гіпотиреозу. Підшлункова залоза. Гіпоглікемія (інсуліновий шок) — значне зниження рівня глюкози в крові. Недостатнє виділення інсуліну призводить до розвитку цукрового діабету. Кора надниркових залоз. Спостерігаються розвиток надмірного відкладення жиру на тулубі, зміна форми обличчя. Розвивається хвороба Аддісона.

Дякую за увагу !!!